Умови формування характеру особистості

Характер людини не є природженою її властивістю. Він не визначається її фізичною організацією. Хибними і фаталістичними є спроби поста­вити характер людини в залежність від будови її тіла, довести, ніби він визначається її конституцією (Кречмер та ін.). Характер людини формується в процесі її індивідуально­го життя під провідним впливом його суспільних умов., Зрозуміти формування характеру можна лише виходячи з історії розвитку взаємодії особистості з її соціальним середови­щем. В цій взаємодії ми повинні враховувати дві сторони: по-перше, характер впливу обставин життя на особистість, і, по-дру­ге, активність самої особистості, яка діє на обставини з метою підпорядкування їх своїм потребам і інтересам. Тут, за виразом Маркса і Енгельса, «обставини в такій же мірі творять людей, в якій люди творять обставини».

Формування характеру особистості проходить довгий шлях. Воно зв'язане з формуванням її розуму, почуттів, волі та інших властивостей. Формування характеру особистості є процес від­ображення нею обставин життя. К. Маркс зазначав, що характер людини створюється обставинами. Він утворюється як своєрідне відбиття умов життя, як «сплав вражень», одержаних від навко лишнього середовища. Характер змінюється внаслідок зміни суспільних умов життя людини. До цих умов належать насамперед відносини між людьми, зокрема, відносини між батьками і старшими в сім ї, відносини в колективі, школі і т. п., які опо­середковують відношення особистості до предметів і явищ зов­нішнього світу. В залежності від характеру пануючих у суспіль­стві й сім'ї відносин формується той чи інший спосіб поведінки особистості, її характер.

Характер вироблюється в процесі активної діяльності люди ни. З усіх видів діяльності людини вирішальне значення у формуванні характеру має її праця.

Праця людини є корінна умова самопізнання і пізнання інших людей. У процесі праці формується самостійність особистості, стійкість характеру, скромність, сумлінність, організованість; і ініціативність, тобто всі ті якості, які забезпечують людині можливість подолання труднощів і перешкод на життєвому шляху і досягнення високих показників у виробничій, суспільно корисній праці. Можна з певністю сказати, що школа пращ є вища школа формування характеру. Не менше значення у формуванні характеру має громадська діяльність. Енгельс вказував на пряму залежність сили і повноти характеру особистості від активної участі її в громадській діяльності, в боротьбі за краще майбут­нє. Люди, кадри загартовуються в живій праці, в боротьбі з труд­нощами, в процесі подолання перешкод.

Залежність формування характеру від діяльності людини, її участі в праці і боротьбі за зміну умов життя підтверджує педагогічний досвід Макаренка. Успіх його педагогічної практи­ки в формуванні бойового типу характеру пояснюється не лише тим, що він вводив підлітків, юнаків у нові умови і відношення, а й тим, що він максимально сприяв активності самих вихован­ців, їх діяльній участі в побудові нових умов життя.

Під впливом умов життя формуються системи тимчасових зв'язків, які забезпечують відповідний рівень стосунків індивіда з середовищем, певний спосіб його поведінки в різних обстави­нах життя. Під впливом цих умов формуються лише ті зв'язки, які підкріплюються вимогами життя, інші ж, в тому числі випад­ково утворені,— гальмуються. Закріплені тимчасові зв'язки стають основою для утворення нових. Нові зв'язки вплітаються в старі, відбувається сумація тимчасових зв'язків, яка приводить не лише до кількісного ускладнення системи, а й до якісних її змін. Сумація тимчасових зв'язків має місце тоді, коли нові вра­ження легко зливаються з старими слідами, в силу подібності старих і нових подразнень, коли кожна нова життєва дія є пря­мим продовженням старих, попередніх дій. Нові дії, якщо вони де в чому суперечать старим враженням, можуть корегувати ці останні. Корегування тимчасових зв'язків має місце тоді, коли зовнішні умови потребують зміни існуючих відношень. При різ­кій зміні умов життя і цілком нових вимогах може мати місце і відміна старих тимчасових зв'язків, тобто певне їх гальмування цими новими впливами.

Таким чином, розвиток взаємовідношень особистості з її ото­ченням — це процес утворення, корегування і гальмування тим­часових зв'язків в залежності від динаміки обставин життя. В перших двох випадках ми маємо типовий процес постійного формування і розвитку характеру, а в третьому випадку — про­цес переробки окремих рис характеру. Цей процес переробки окремих рис характеру особистість може суб'єктивно пережива­ти як тяжку внутрішню боротьбу. Гальмування старих зв'язків утруднюється, вони розгальмовуються, новоутворені зв'язки не закріплюються, їх доводиться постійно збуджувати і підтриму­вати на належному рівні (при допомозі слова, думки, уявлення тощо). Це, звичайно, важкий нервовий труд, який потребує ве­ликого напруження.

Дуже давні зв'язки розгальмовуються тоді, коли суб'єкт зу­стрічається з старими відношеннями. Отже, це давній психоло­гічний закон: якщо старе відношення було подавлене новими умовами, то при новому підкресленні старих відношень вони швидко дають себе знати (Павлов). Сильна людина, а тим біль­ше при наявності підтримки з боку інших людей, може з успіхом подавляти старі зв'язки, звички і закріплювати нові.

Важливу роль в цьому процесі відіграє друга сигнальна си­стема, що є найвищим регулятором людської поведінки. Вона дає змогу особистості оцінити можливості діяння, врахувати всі обставини і гальмувати імпульси, що йдуть від першої сигналь­ної системи і від підкірки, спрямовувати свою поведінку відпо­відно до вимог всієї складності умов, а не окремих її агентів, відповідно до переконань і моральних принципів.

Характер формують всі зовнішні впливи на людину, які від­значаються певною життєвою значимістю. Вирішальну роль в цьому процесі відіграє виховання. Вміле виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, створює відповідні відношення до середовища у підрос­таючої особистості, підкріплює їх і забезпечує можливість їх практикування в житті. Разом з тим воно гальмує сліди від ви­падкових впливів. Отже, існує тісний зв'язок між вихованням і формуванням якостей характеру.

На певному етапі розвитку особистості вступає в силу само­виховання і саморегулювання процесу формування характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, установки, інтереси особистості стають основою її вимог як до зовнішніх умов жит­тя, так і до самої себе. Вона починає сама організовувати умови свого життя і разом з тим виховувати себе, керуючись при цьо­му як власними потребами й інтересами, так і вимогами автори­тетних людей, колективу, суспільства в цілому, а також вимо­гами самої діяльності, яку виконує особистість. Так, вже в до­шкільному віці дитина у зв'язку з засвоєнням перших понять про те, що можна робити, а що — ні, починає регулювати свої дії і вчинки. Однак на повну силу ця здатність виявляється тоді, коли підростаюча особистість набуває життєвого досвіду, пізнає об'єктивні закономірності зовнішнього світу і суб'єктивного жит­тя, коли у неї формуються світогляд і ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати свою життєдіяльність.

Тут ідеальне, що є відображенням об'єктивної реальності, став силою, яка організовує і скеровує життєвий шлях особис­тості. Ідеальне перетворюється в реальне, стаючи регулятором її поведінки. <...>

Таким чином, у формуванні характеру особистості ми бачимо прояв одного з внутрішніх законів її розвитку, який можна на­звати саморегулюванням. На вищій стадії свого розвитку особис­тість починає ставити вимоги до себе, до своєї поведінки, що від­криває нові можливості розвитку характеру. Вона стає тією си­стемою, яка сама себе не тільки підтримує, а й удосконалює. Її характер є певним підсумком життєвих впливів, виховання і са­морегулювання, яке формується внаслідок засвоєння нею вимог громадського життя і знання самої себе.

Матеріалістичне пояснення формування характеру в процесі активної взаємодії особистості і середовища переборює фаталі­стичні погляди в цьому питанні. Воно обґрунтовує можливості виховання характеру і успішної роботи особистості в справі його виправлення і вдосконалення.