Перехід від капіталізму до комунізму

... Раніше питання ставилось так: щоб добитися свого визволення, пролетаріат повинен скинути буржуазію, завоювати політичну владу, встановити свою революційну диктатуру.

Тепер питання ставиться дещо інакше: перехід від капіталістичного суспільства, яке розвивається до комунізму, в комуністичне суспільство неможливий без «політичного перехідного періоду», і державою цього періоду може бути лише революційна диктатура пролетаріату.

Яке ж відношення цієї диктатури до демократії?...

В капіталістичному суспільстві, при умові найсприятливішого розвитку його, ми маємо більш або менш повний демократизм у демократичній республіці. Але і цей демократизм завжди стиснутий тісними рамками капіталістичної експлуатації і завжди лишається через це, по суті, демократизмом для меншості, тільки для імущих класів, тільки для багатих. Свобода капіталістичного суспільства завжди лишається приблизно такою ж, якою була свобода в стародавніх грецьких республіках: свобода для рабовласників. Сучасні наймані раби, в силу умов капіталістичної експлуатації, лишаються настільки задавленими нуждою і злиднями, що їм «не до демократії», «не до політики», що при звичайному, мирному ході подій більшість населення від участі в громадсько-політичному житті відсторонена....

Демократія для мізерної меншості, демократія для багатих,— от який демократизм капіталістичного суспільства. Коли придивитись ближче до механізму капіталістичної демократії, то ми побачимо скрізь і всюди, і в «дрібних», начебто дрібних, деталях виборчого права (ценз осілості, виключення жінок і т. д.), і в техніці представницьких установ, і в фактичних перепонах праву зборів (громадські будинки не для «злидарів»!), і в суто капіталістичній організації щоденної преси і так далі і так далі,— ми побачимо обмеження і знов обмеження демократизму.

А диктатура пролетаріату, тобто організація авангарду пригноблених у пануючий клас для придушення гнобителів, не може дати просто тільки розширення демократії. Разом з величезним розширенням демократизму, який вперше стає демократизмом для бідних, демократизмом для народу, а не демократизмом для багатеньких, диктатура пролетаріату дає ряд винятків із свободи у відношенні до гнобителів, експлуататорів, капіталістів. їх ми повинні придушити, щоб визволити людство від найманого рабства, їх опір треба зламати силою,— ясно, що там, де є придушення, є насильство, нема свободи, нема демократії....

Тільки в комуністичному суспільстві, коли опір капіталістів уже остаточно зламано, коли капіталісти зникли, коли нема класів (тобто нема різниці між членами суспільства в їх відношенні до суспільних засобів виробництва),— тільки тоді «зникає держава і можна говорити про свободу». Тільки тоді можлива і буде здійснена демократія справді повна, справді без усяких винятків. І тільки тоді демократія почне відмирати внаслідок тієї простої обставини, що, звільнені від капіталістичного рабства, від незліченних страхіть, дикостей, безглуздь, мерзот капіталістичної експлуатації, люди поступово звикнуть додержувати елементарних, віками відомих, тисячоліттями повторюваних в усіх прописах, правил співжиття, додержувати їх без насильства, без примусу, без підкорення, без особливого апарату для примусу, який називається державою....

3. Перша фаза комуністичного суспільства

...Комуністичне суспільство, яке тільки що вийшло на світ божий з надр капіталізму, яке має в усіх відношеннях відбиток старого суспільства, Маркс і називав «першою» або нижчою фазою комуністичного суспільства....

Отже, справедливості і рівності перша фаза комунізму дати що не може: відміни в багатстві залишаться і відміни несправедливі, але неможлива буде експлуатація людини людиною, бо не можна захопити засоби виробництва, фабрики, машини, землю та інше у приватну власність.

Маркс не тільки якнайточніше враховує неминучу нерівність людей, він враховує також те, що один тільки перехід засобів виробництва в спільну власність всього суспільства («соціалізм» у звичайному слововжитку) не усуває недоліків розподілу і нерівності «буржуазного права», яке продовжує панувати, оскільки продукти діляться «по роботі»....

Таким чином, у першій фазі комуністичного суспільства (яку звичайно звуть соціалізмом) «буржуазне право» скасовується н є цілком, а лише почасти, лише в міру вже досягнутого економічного перевороту, тобто" лише щодо засобів виробництва. «Буржуазне право» визнає їх приватною власністю окремих осіб. Соціалізм робить їх спільною власністю. Остільки — і лише остільки — «буржуазне право» відпадає.

Але воно залишається все ж у другій своїй частині, залишається як регулятор (визначник) розподілу продуктів і розподілу праці між членами суспільства. «Хто не працює, той не повинен їсти» — цей соціалістичний принцип уже здійснений; «за рівну кількість праці рівну кількість продукту» — і цей соціалістичний принцип уже здійснений. Однак це ще не комунізм, і Це ще не усуває «буржуазного права», яке нерівним людям за нерівну (фактично нерівну) кількість праці дає рівну кількість продукту....

Держава відмирає, оскільки капіталістів уже нема, класів уже нема, том}і придушувати будь-який клас не можна.

Але держава ще не відмерла зовсім, бо залишається охорона «буржуазного права», яке освячує фактичну нерівність. Для повного відмирання держави потрібен повний комунізм.

4. Вища фаза комуністичного суспільства

Тільки тепер ми можемо оцінити всю правильність зауважень Енгельса, коли він нещадно глумився над безглуздістю поєднання слів: «свобода» і «держава». Поки є держава, нема свободи. Коли буде свобода, не буде держави.

Економічною основою повного відмирання держави є такий високий розвиток комунізму, при якому зникає протилежність розумової і фізичної праці, отже, зникає одно з найважливіших джерел сучасної суспільної нерівності і притому таке джерело, якого одним переходом засобів виробництва в суспільну власність, однією експропріацією капіталістів відразу усунутії ніяк не можна....

В першій своїй фазі, на першому своєму ступені комунізм не може ще бути економічно цілком зрілим, цілком вільним від традицій або слідів капіталізму. Звідси таке цікаве явище, як збереження «вузького горизонту буржуазного права» — при комунізмі в його першій фазі. Буржуазне право щодо розподілу продуктів споживання передбачає, звичайно, неминуче і буржуазну державу, бо право є ніщо без апарату, здатного примушувати додержувати норм права....

Демократія має величезне значення в боротьбі робітничого класу проти капіталістів за своє визволення. Але демократія зовсім не є межа, її же не прейдеши, а тільки один з етапів по дорозі від феодалізму до капіталізму і від капіталізму до комунізму.

Демократія означає рівність. Зрозуміло, яке велике значення має боротьба пролетаріату за рівність і лозунг рівності, якщо правильно розуміти його в значенні знищення класів. Але демократія означає тільки формальну рівність. І зараз же слідом за здійсненням рівності всіх членів суспільства щодо володіння засобами виробництва, тобто рівності праці, рівності заробітної плати, перед людством неминуче стане питання про те, щоб іти далі, від формальної рівності до фактичної, тобто до здійснення правила: «кожний по здібностях, кожному по потребах».

Демократія є форма держави, один з її різновидів. І, значить, вона являє собою, як і всяка держава, організоване, систематичне застосування насильства до людей. Це з одного боку. Але, з другого боку, вона означає формальне визнання рівності між громадянами, рівного права всіх на визначення устрою держави і управління нею.

І розвиток капіталізму, в свою чергу, створює передумови, для того, щоб справді «всі» могли брати участь в управлінні державою....

З того моменту, коли всі члени суспільства або хоч би величезна більшість їх самі навчились управляти державою, самі взяли цю справу в свої руки, «налагодили» контроль за мізерною меншістю капіталістів, за панками, які хочуть зберегти капіталістичні замашки; за робітниками, глибоко розбещеними капіталізмом,— з цього моменту починає зникати потреба в усякому управлінні взагалі. Чим повніша демократія, тим ближчий момент, коли вона стає непотрібною. Чим демократичніша «держава», яка складається з озброєних робітників і являє собою «вже не державу у власному розумінні слова», тим швидше починає відмирати всяка держава....

І тоді будуть відчинені навстіж двері до переходу від першої фази комуністичного суспільства до вищої його фази, а разом з тим до повного відмирання держави.

Пролетарська революція і ренегат Каутський (1918 р.) [248][249]