Відьма в народній демонології українців

Відьма (відун, відьмак, відьмувати) — походить від відати, тобто знати все. Їх не треба плутати з чарівниками, які можуть робити й добро. Відьма спосібна тільки на зло. В основному це жінки, які продали душу чорту.

Відьма

Відьма тому і називається відьмою, що про все відає і все знає.

Колись, ще як були волхви—кудесники, відьма керувала погодою, вміла собою

закривати зорі й місяць, пасла корів—хмар, а коли починався грім і блискавка, то доїла їх і з небес падав дощ. Тоді вона могла ставати вогневим клубком і навіть вогневим змієм у небі.

Старі люди пам’ятають, що колись один чоловік розказував. Пішов він на полювання, та раптом де не взявся сильний вітер і темні хмари. То він і встрелив у найчорнішу. З неї впала мертва гола жінка, а буря враз ущухла.

То було дуже давно. В теперішні часи відьма хоч і вміє літати, та живе на землі. Бувають родимі, що походять з відьомського кодла. Вони мають невеличкий на два пальці хвостик, на кшалт чортячого, який у сні висовується, а як проснеться — ховається. То він уже згодом, коли відьма відьмує, виростає оброслим, як у собаки.

Очі у відьми чорні та глибокі, погляд не гарний, на сонце праведне ніколи не дивиться. Відьма може народитися тоді, коли вагітна жінка, готуючи страву на Святий Вечір, з’їсть вуглинку з печі, яка необережно впала до горщика. В сім’ї, в якій народилися підряд сім дівчаток, одна з них стане відьмою, бо з малих літ уже буде вміти чаклувати. Відьом не слід плутати з чарівницями, бо ці роблять тільки добро і багато знають, але нікому не шкодять.

На відміну від родимих, які рідко шкодять людям, бувають відьми вчені. Це жінки, які продають свою душу чорту, а тому вони дуже лихі та злі. Одна жінка стала нею в такий спосіб: у ніч на святого Урая—Рая пішла на коров’ячий брід, набрала з того сліду в рот води та й пішла до хреста. Там зняла з себе одежу, розіслала її на хресті і вилізла на нього.

Учені відьми виходять вночі на двір у білих довгих сорочках з розпущеними по пояс косами. Вийшовши, закривають місяць хмарами, застеляють ними усе небо. Починається буря, а вони тоді біжать доїти чужих корів. Заганяють тоді місяць у хлів, а там видоюють корів так, що з дійок разом з молоком дзюрчить кров. Така відьма, крім худоби, вміє здоювати собак, кішок, гадюк, ящірок; добудати з жаби сметану, а з роси молоко. А ще вони вміють насилати серед літа град або сніг. Одного разу відьма вкрала навіть райдугу з неба. Інші можуть насилати на людей хвороби, давати доручення різним гадам, щоб ті, наприклад, викрали дощ чи росу, які потім відьми держать в горщиках у вигляді жаби в себе у коморі, а тому через них і стає на землі посуха. А ще відьми викрадають малих дітей, уміють псувати їх очима, наводити причину на них; насилають хворобу на людей і навіть смерть.

Найнебезпечнішими для подібної шкоди є ніч перед Різдвом молодого Божича—сонця, ніч перед Великоднем та ніч на Купала. Люди знають, що коли падають зорі з неба, то їх крадуть відьми та ховають у глечики. Бо зорі — це душі людей, які жили праведним життям на землі.

У кожному селі є відьма, а в деяких їх може бути і не один десяток, не кажучи вже про міста. Особливо гарні дівчата стають відьмами чи чарівницями і зваблюють до себе гарних парубків. А бридкі старі жінки всі легко можуть стати відьмами.

У Купальську ніч всі відьми стають молодими та вродливими і злітаються на шабаш до Лисої гори, що понад Дніпром нижче Києва. Верховодить там ними старий відьмака. Відьмака — це так само чоловік, який усе знає, але з лиця бридкий, як і стара жінка, що стала відьмою.

Перед подорожжю відьма роздягається догола, звертається з магічним замовлянням до хатнього порогу, з—під якого вона добула глини, щоб виготовити мазь, в яку додає різне зілля, зміїні голови та жабячі лапи. Користується вона і відваром тирлича—зілля, яким натирається під пахвами. Прості дівчата теж знають магічний вплив цього зілля, який викликає до них любов. Вони і вмиваються ним, щоб скоріше вийти заміж.

Натершись чарівною маззю, відьма перекачується через стіл, сідає верхом на помело, мітлу або на кочергу чи коромисло, хапає в руки мечик од терлиці і вилітає через комин. Пурхне, як горобець і летить на шабаш.

На тих ігрищах при світлі багаття відьми та ще всяка нечиста сила влаштовують після ділової частини дикі оргії: п’ють, гуляють, витанцьовують, грають у війну, кидаючи одна в одну мечиками. Як тільки заспіває півень—почакун^ відьми повертаються додому.

У Купальську ніч бог блискавки і грому Перун особливо обачний. Бо саме тоді найбільш мотається відьма в пошуках цвіту папороті. Оволодівши чарівною квіткою, відьма розрізує долоню і запинає її під шкіру і тоді вона може накликати людям багато зла, бо пізнає мову тварин і рослин, володітиме ще більшими чарами таємниць неба і землі. Особливо молодим треба бути обачливими біля вогню. Попіл Купальського вогнища може принести великої шкоди, коли за ним уполює відьма. Заразом він може служити оберегом від них, якщо його закопати під ворітьми огорожі. Врешті від злих чарівниць можна охоронитися різними засобами. Відьми дуже бояться псів—ярчуків, собак з вовчими зубами. Але таку собаку не легко виховати, бо він походить аж із дев’ятого покоління від дев’ятої суки. Відьом проганяють також плакуном верболистим та ще кропивою чи коноплями. Щоб позбутися їх, на Свят—Вечір обсипають обійстя маком. Відьма дуже любить мак і не матиме часу йти до хліва доїти худобу, бо починає визбірувати його по мачинці.

Кажуть, що хто хоче побачити відьму, то треба дивитися через дірку в поліні, з якого випав сук. Різні є способи як і зловити її. То ж, до прикладу, забивають цвяхи в те місце на стіні, куди падає тінь від відьми.

Відьми бояться знахарок, бо ті добре допомагають людям різним зіллям та замовляннями, знають про їх минуле і майбутнє, аби тільки ті не брехали. Впізнати можна відьму ще і тоді, коли парубок накладе кашкет на голову дашком назад, на руках з пальців поробить дулі, одну руку засуне в кишеню, іншу за пазуху; то коли проходить біля відьми, то вона злиться і її зразу можна впізнати. Відьма не тоне у воді, може обертатися кішкою, собакою, мишою, жабою навіть неживими предметами.

Коли відьма помирає, то цілий тиждень ніяк не вмре, тоді вона реве бичачим голосом, блює кров’ю, вивалює язик, лупає очицями і такий розноситься сморід, що всі тікають з хати, а нести на кладовище її можна лише з тяжким трудом. Щоб відьма не встала з могили, завжди на місце, де знаходяться груди, їй забивають осиковий кілок.