Вестибулометрія: мета, групи тестів

Ціль вестибулометрії: Визначення центрального та периферичного вестибулярного синдрому,

Визначення гіпо- або гіперрефлексії лабіринту

Групи тестів: 1) Спонтанні вестибулярні порушення 2) Експериментальні проби або проби з навантаженням

Спонтанні вестибулярні порушення:1) Спонтанні промахування (проба витягнутих рук, пальценосова проба, пишучий тест Fukuda – цифра 30, в нормі відхилення не більше 10^о)

2)Дослідження функції рівноваги (поза Ромберга -хв.стоїть вертикально із зімкнутими ногами, заплющивши очі і витягнувши руки вперед; кефалографія – 60 крапок за 60 секунд, кефалограф на голову горизонтально над головою аркуш паперу на якому апарат відмічає крапки,коли пацієнт в позі Ромберга, стабілографія – дослідження центру рівноваги, дослідження ходьби)

3)Дослідження ністагмової реакції: Спонтаний ністагм (хворий сидить,вказівний палець праворуч на відстані 60см від очей), Позиційний ністагм (визначення ністагму стоячи та лежачи ),Отпокінетичний ністагм (під час спостереження за предметами,що рухаються, діагностика центральних уражень вестибул. Аналізатора), Прессорний ністагм (хар-ний при наявності фістули в кістковій стінці середнього вуха,вродженому сифілісі. поперемінне натискання на козелок справа і зліва)

Експериментальні проби: 1) Калорична стимуляція(холодну воду вводять у зовн. Слух. Прохід і чекають появи калориметричного ністагму в сторону протилежного до хворого вуха), 2) Повертальна проба(для дослідж. Функціонування піволових каналів, застос. Крісло Барані)

2. Гострий і хронічний етмоїдит.

Гострий етмоїдит – запалення клітин решітчастого лабіринту, спостерігається найчастіше в поєднанні із запаленням інших приносових пазух. Скарги на біль у ділянці кореня носа та внутрішнього краю орбіти,може іррадіювати в потиличну,скроневу ділянки, утруднення носового дихання, виділення з носа. Частіше відзначається зниження чи відсутність нюху.

Риноскопічна картина: набряк,стовщення слизової оболонки і її серозне просякання в обл.. середньої носової раковини. Діагноз підтверджується даними рентгенографії, КТ, ЯМР тощо. Під час лікування головну увагу приділяють відновленню носового дихання та поліпшенню відтоку вмісту з ушкоджених комірок, за необхідності проводять антибактеріальну та фізіотерапію.

Хронічний етмоїдит – клінічна картина хронічного етмоїдиту часто є поліморфною, дуже часто супроводжується утворенням поліпозних розрощень. Під час дифузної поліпоїдної риносинусопатії вся слизова оболонка може розглядатись як хворобливо змінена. Іноді поліпи бувають поодинокими, але найчастіше численними. Під час морфологічного дослідження поліпи мають вигляд набряклих запальних виростів слизової оболонки. За кольором вони сірі або блідо-рожеві, мають гладеньку поверхню. Симптоми: порушується носове дихання,біль в ділянці перенісся,заклад.носа,гнійні виділення з носа,набряк тк.,порушення нюху.

Наявність поліпозних розрощень визначає і лікувальну тактику, яка полягає у видаленні поліпів. При цьому одночасно проводять часткове розкриття комірок решітчастого лабіринту. Останніми роками запропоновано декілька методик пункцій комірок решітчастого лабіринту у хворих на гнійний етмоїдит.

У разі виникнення орбітальних або внутрішньочерепних ускладнень, коли необхідно відкрити всі пошкоджені пазухи, розкриття комірок решітчастого лабіринту проводять через верхній відділ медіальної стінки верхньощелепної пазухи.

3. Класифікація тонзилітів.

I. Гострі

Первинні: катаральна ангіна, лакунарна ангіна, фолікулярна ангіна, виразково-плівчаста ангіна

Вторинні:1)у разі гострих інфекційних захворювань – дифтерії, скарлатини, туляремії, черевного тифу

2)у разі захворювань системи крові – інфекційного мононуклеозу, агранулоцитозу, аліментарно-токсичної алейкемії, лейкозу

II. Хронічні: Неспецифічні: компенсована форма, декомпенсована форма Специфічні: у разі інфекційних гранульом – туберкульозу, сифілісу, склероми

БІЛЕТ №13