Ефективність виробництва на підприємствах нафтової і газової промисловості 4 страница

Фондовіддача — показник ефективності використання основних фон дії), що харак­теризує випуск продукції на 1 крб. основних фондів за певний період часу

(27.79)

де Q — обсяг продукції (робіт) у вартісному обчисленні: в нафтогазовидобувних підпри­ємствах — товарна (валова) продукція, в бурових — вартість спорудження свердловин в кошторисній оцінці; — середньорічна вартість основних виробничих фондів.

В окремих випадках, коли випущена продукція (виконані роботи) є однорідними і порівняльними, фондовіддачу можна визначити і н натуральному инразі.

При детальному аналізі фондовіддачі в нафтогазовидобувній промисловості її величина може бути виражена:

а) у бурінні

(27.80)

 

б) у видобутку нафти і газу

(27.81)

 

де — питома кошторисна вартість робіт будівництва свердловин у розрахунку на одну бурову установку; — коефіцієнт обертання бурових установок; — середня балансо­ва вартість бурового обладнання в розрахунку на одну установку в роботі; — вартість інших основних фондів у розрахунку на одну установку в роботі; — середньодобовий дебіт однієї свердловини; — коефіцієнт використання фонду свердловини; п -кількість свердловин, що числяться в експлуатаційному фонді.

Фондомісткість — показник, що характеризує потребу в основних виробничих фон­дах для забезпечення виробництва одиниці продукції (нафтогазовидобуток) або виконання одиниці обсяіу робіт (буріння):

(27.82)

Фоидооснащепість — сиецефічний показник ефективності використання основ­них фондів в бурових підприємствах, що показує потребу в основних виробничих фондах для виконання одиниці обсягу будівельно-монтажних та бурових робіт власними силами. Визначається за формулою

(27.83)

 

де — балансова вартість основних виробничих фондів; — кошторисна вартість робіт з будівництва свердловин або будівельно-монтажних робіт, що виконується власни­ми силами.

Фондорснтабел ьпість — показник, що характеризує ефективність використання основних фондів за величиною одержаного дохо;гу (прибутку)

(27.84)

де Д — величина одержаного доходу.

 

Коефіцієнт екстенсивного використання парку бурових установок — показник, що характеризує ступінь виробничоїч) використання бурових установок на ос­новних роботах

(27.85)

де — календарний час перебування БУ відповідно в процесі буріння, кріплення, випробування; Т — календарний час БУ в господарстві, тобто в бурінні, кріпленні, випробовуванні, монтажі, демонтажі, пересуванні, ремонті, резерві.

Коефіцієнт експлуатації діючого фонду свердловин — показник, що характеризує рівень використання діючого фонду свердловин в часі

або (27.86)

де — кількість годин роботи (чиста експлуатація та нагромадження рідини) свердловин в процесі експлуатації; — календарний час перебування свердловин діючого фонду в експлуатації; — відповідно кількість свсрдловино-місяців, відроблених та перебуваючих в експлуатації діючого фонду.

Коефіцієнт використання фонду свердловин —показник, що характери­зує рівень виробничого використання всього експлуатаційною фонду свердловин

або (27.87)

де — відповідно календарний час і свсрдловино-місяці календарні по всьому експлуатаційному фонду свердловин.

Коефіцієнт інтенсивного використання парку бурових установок — показник, що характеризує рівень використання потенційної потужності БУ

або (27.88)

 

де - планова або фактична комерційна швидкість буріння; - плановий (фактичний) обсяг буріння; — максимальний обсяг буріння при даних умовах; - технічна (нормативна) швидкість буріння.

Коефіцієнт інтенсивного використання свердловин —показник, що ха­рактеризує напруженість використання нафтопромислового обладнання

(27.89)

 

де — фактичний і плановий видобуток нафти і газу за відповідний період часу.

Дляхарактеристики стану основних фонді» можна використати загальноприйняті по­казники: коефіцієнти оновлення, вибуття, зміни, спрацювання, приросту, придатності ос­новних фондів.

Головні напрямки підвищення ефективності використання основних фондів:

на геологорозвідувальних роботах - ліквідація сезонності геологорозвідувальних робіт; збільшення тривалості польового періоду І-еологорозвідувальних робіт та геофізичних партій; підвищення питомої ваги діючого обладнання; скорочення планових та ліквідація непланових простоїв обладнання та ін.;

в бурінні — удосконалення обладнання та інструмента; спрощення та полеішення кон­струкції свердловин; удосконалення способів буріння; підвищення ефективності роботи доліт; скорочення непродуктивних нитрат часу в процесі буріння і випробування; скорочен­ня тривалості циклу спорудження свер;іловин; удосконалення організації ремонтного об­слуговування і т.п.;

 

в нафтогазовидобутку — продовження часу роботи свердловин; збільшення міжремонтного періоду; удосконалення ремонтного обслуговування, продуктивності роботи свердловин; скорочення втрат нафти і газу та ін.;

в трубопровідному транспорті — збільшення часу роботи обладнання;поліпшення вико­ристання пропускної здатності трубопроводів; підвищення технічного рівня системи транс­порту та зберігання нафти і газу; широке використання централізованих поставок пафто-вантажів; ліквідація зайвого обладнання і надлімітних запасів резервного обладнання і т.п.

Оцінка ефективності використання обігових коштів. Для оцінки рівня ефективності використання обігових коштів можна рекомендувати такі показники: тривалість одного обігу, коефіцієнт обіговості, коефіцієнт завантаження обігових коштів.

Тривалість одного обігу охоплює час від першої фази - придбання ма­теріальних ресурсів, до останньої - реалізація готової продукції і визначається за формула­ми:

або (27.90)

 

де — середній залишок обігових коштів (фондів) на певний момент, що визначається залежно від конкретних умов за відомими формулами середньоарифметичної або ссред-ньохронологічної; — тривалість планового періоду в днях; — обсяг реалізації (нафтогазовидобутку) або обсяг в бурінні, визначається сумою від здачі робіт з будівництва свердловин; — коефіцієнт обіговості обігових коштів.

Тривалість обігу обігових коштів можна визначити для всіх їх загалом та окремо для нормованих і ненормованих, а також по окремих елементах.

Коефіцієнт обіговості обігових коштів —показник, що характеризує ви­користання їх в часі і визначається за формулою

(27.91)

 

Даний показник показує кількість реалізованої продукції, що припадає на 1 крб. обігових коштів. Його називають ще прям им коефіцієнтом обіговості.

Коефіцієнт завантаження коштів в обіговості —показник, що характе­ризує кількість обігових коштів, що припадає на 1 крб. реалізованої продукції. За своїм змістом він обернений до показника обіговості і називається оберненим ко­ефіцієнтом обіговості:

(27.92)

Для визначення показника обіговості окремих елементів обігових коштів можна вико­ристовувати формулу

(27.93)

 

де — середній залишок по /-му елементу обігових коштів (на практиці доцільно брати величину виробничих запасів); — витрати по даному елементу обігових коштів за період

Обіговість обігових коштів по окремих елементах можна визначити і за дещо мо­дернізованою формулою (27.93)

 

(27.94)

і тоді чого не забезпечує формула (26.92).

Економічний ефект від прискорення обігу обігових коштів проявляється в їх вивільненні. Слід розрізняти відносне та абсолютне вивільнення.

Відносне вивільнення полягає в тому, що при прискоренні обіговості обігових коштів потреба в них зменшується

(27.95)

 

де — потреба в обігових коштах у плановому періоді, що визначається за обіговістю їх у звітному періоді; — потреба в обігових коштах у плановому періоді, що визначена за їх обігом в плановому періоді

(27.96) (27.97)

 

де — обсяг реалізації продукції в плановому періоді; і — коефіцієнти обігу відповідно в звітному і плановому періодах.

Абсолютне вивільнення —вивільнення коштів з обії'у в результаті прискорення їх обіговості порівняно з минулим періодом

(27.98)

де - фактична величина обігових коштів у звітному періоді.

 

Основні напрямки прискорення обіговості обігових коштів у будівництві свердловин: скорочення циклу будівництва свердловин, зокрема за рахунок ліквідації простоїв між еле­ментами циклу та всередині них; підвищення ефективності використання обігових коштів (використання дешевих матеріалів, їх повне використання, спрощення конструкції та іп.); ліквідація наднормативних запасів матеріалів на складах тощо.

В нафтогазовидобувних підприємствах: запровадження прогресивних способів розроб­ки; запровадження вторинних способів розробки родовищ; запровадження вторинних ме­тодів видобутку нафти; механізація ремонтних робіт; збільшення міжремонтних періодів ро­боти свердловин, механізація і телемеханізація видобутку та ін.

Оцінка ефективності використання трудових ресурсів. Головним критерієм оцінки ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці.

Продуктивність праці - показник результативності, доцільності діяльності лю­дей в процесі виробництва матеріальних благ. Вона вимірюється виробітком або тру­домісткістю.

Виробіток — кількість продукції (обсяг робіт), що виробляється робітником за оди­ницю часу. Залежно від прийнятої системи вимірювання продукції виробіток може виража­тись в натуральних (тонах палива, метрах проходки і т.п.), вартісних (валовій продукції, кошторисній вартості виконаних робіт) або трудових показниках.

Виробіток у вартісних одиницях

В = (27.99)

де Q — обсяг випущеної валової продукції (виконаних бурових робіт в кошторисній вар­тості); - середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу.

 

Аналогічно визначається виробіток в натуральних одиницях

В = (27.100)

 

де — обсяг випущеної продукції в прийнятих одиницях виміру (тонни видобутої наф­ти і газу, метри проходки, тонно-кілометри транспортної роботи і т.п.).

При аналізі продуктивності праці в нафтогазовидобувних підприємствах формула (26.100) може бути записана у вигляді:

(27.101)

 

де — середньодобовий дебіт діючих свердловин; — коефіцієнт експлуатації свердло­вин; — календарний час роботи свердловин; — кількість свердловин. В бурових підприємствах формулу (27.100) можна зобразити у вигляді

В = (27.102)

 

де — комерційна швидкість буріння; — час буріння, верстато-місяці.

Натуральні показники доцільно використовувати тільки тоді, коли умови роботи, ви­роблена продукція якісно однорідні. Якщо ця умова не дотримується, слід використову­вати умовні одиниці: для польових досліджень - умовні точки, для промислових - умовні операції, для бурових робіт - умовні метри, для видобувних підприємств - умовне паливо і т.п.

Трудомісткість — кількість робочого часу, що витрачається на виробництво оди­ниці продукції, виконання одиниці роботи. В практичних розрахунках використовують по­казники трудомісткості одиниці продукції, трудомісткості обслуговуванні! виробництва, трудомісткості управління та ін.

При виконанні робіт в різних організаційно-тсхіїічіїих та гірничо-технологічних умовах як натуральні, так і умовні показники не завжди дають бажані результати (в них не врахо­вуються ряд безметражних робіт, послуг і робіт виробничого призначення), тому варто ви­користовувати показники трудомісткості обслуговування одиниці обладнання у вигляді пи­томої чисельності працівників на одну НУ и роботі, на одну свердловину діючого фонду, на одинГПАі т.п.:

(27.103)

 

де — кількість БУ в роботі.

Крім перелічених показників залежно від мети проведення економічних розрахунків для оцінки продуктивності праці можна використовувати і такі показники: вироблена про­дукція, виконані роботи у вартісних одиницях (валова, товарна продукція, кошторисна вартість робіт) в розрахунку на одного працівника основного виробництва, на одного. робітника промислово-виробничої групи, на одного робітника основного виробництва; пи­тома чисельність на один свсрдлоїшпо-місяць ШП1У), на один верстато-місяць (УБР); ви­роблена продукція в натуральних одиницях (валовий видобуток нафти і газу, пробурений метраж, перекачане паливо і т.д.) на одного робітника иромислово-виробничої групи, на одного робітника основного виробництва та ін.

Резервна продуктивність праці —кількісно виражені певні можливості праці за рахунок тих чи інших факторів або всієї їх сукупності.

 

Шляхи підвищення продуктивності праці —групи споріднених факторів, що визначають основні напрямки, за якими мас відбутися скорочення витрат праці на ви­робництво порівнюваних обсягів продукції (робіт). Таких напрямів два: економія живої праці та економія витрат минулої (зречевленої) праці.

Основні напрямки підвищення ефективності використання трудових ресурсів:

в бурінні - технічне удосконалення способів буріння, оснащення нормальним рядом БУ, стійкими долотами, трубами, хімреагентами; удосконалення технології буріння, опробуван-ня і закінчення свердловин; удосконалення організації праці та виробництва; створення без­печних умов праці та ін.;

в нафтогазовидобутку — застосування різних методів інтенсифікації видобутку нафти і газу; запровадження нової техніки і технології; поліпшення використання фонду свердло­вин; механізація, автоматизація і телеуправління процесами; поліпшення організації праці й управління виробництвом тощо;

в трубопровідному транспорті - використання ГПА підвищеної потужності; оптимізація діаметрів трубопроводів; запровадження засобів інформатики; підвищення енерго - і нафто-озброєності виробництва, рівня спеціалізації та кооперування та ін.

Оцінка ефективності використання матеріальних ресурсів. Уза­гальнюючим показником використання матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів є показник матеріаломісткості. Серед інших виділяють перш за все узагальнюючі, що харак­теризують сумарне використання всієї сукупності матеріалів та паливно-енергетичних ре­сурсів, та часткові, що характеризують рівень використання окремих їх видів. Серед групи узагальнюючих показників доцільно виділити дві підірупи: показники матеріаломісткості продукції (робіт) та показники матеріаломісткості виробництва.

Показники матеріаломісткості продукції (робіт) - показники, що характеризують кількість матеріальних ресурсів у тих чи інших видах продукції- Вони визначаються вели­чиною матеріальних витрат у розрахунку на одиницю вартості продукції (робіт). В умовах стабільних цін та стабільної рентабельності продукції для оцінки ефективності використан­ня матеріальних ресурсів можна обмежитись показниками матеріаломісткості продукції. В умовах ринкової економіки, коли ціни формуються під впливом попиту і пропозицій, коли рівень рентабельності може значно коливатись, доцільно використовувати показники ма­теріаломісткості виробництва.

Матеріаломісткість виробництва — група показників, що характеризують кількість матеріальних ресурсів, які витрачаються на виготовлення продукції, виконання робіт; визначаються питомою вагою вартості використаних матеріальних ресурсів у собівартості виробництва.

Залежно від складу матеріальних витрат, що беруться до розрахунку, розрізняють пря­му та повну матеріаломісткість. Коефіцієнт прямої матеріаломісткості продукції (видобутку нафти, спорудження свердловин) можна записати у вигляді

(27.104)

Аналогічно визначається і коефіцієнт матеріаломісткості виробництва

(27.105)

де — вартість використання матеріалів; — вартість використання енергії різних видів; — вартість використання палива; Q — обсяг випущеної валової продукції (вико­нання бурових робіт в кошторисній оцінці); — повна собівартість продукції (робіт).

У наведених формулах під вартістю використаних матеріалів слід розуміти витрати всіх основних і допоміжних матеріалів, а також напівфабрикатів і запасних частин.

 

З аналітичною метою визначають коефіцієнт повної або часткової матеріаломісткості продукції та виробництва:

(27.106)

(27.107)

де А — амортизаційні відрахування; 3 — спрацювання малоцінного інвентаря і інструменту (бурильних труб, бурового інструменту, ДВЗ); — вартість послуг до­поміжного виробництва (ремонт, транспорт); — матеріальні витрати в комплексних статтях (будівельно-монтажні роботи, промислово-геофізичні дослідження та ін.).

З метою деталізації оцінки ефективності використання матеріальних та паливно-енер­гетичних ресурсів слід використовувати систему часткових показників, що характеризують використання окремих їх нидів у вигляді питомої матеріаломісткості на прийнятий вимірник (на 1 крб.продукціїабо робіт, на І м проходки, на І т видобутої нафти і т.п.).

У загальному вигляді коефіцієнт матеріаломісткості продукції виробництва можна виз­начити за формулами:

(27.108)

 

Аналогічно можна знайти показники металомісткості, енергомісткосгі та ефективність використання інших видів ресурсів (цементу, хімреагентів і т.п.). Якщо ціни змінюються, то витрати на матеріальні ресурси слід коригувати на величину зміни ціни або використову­вати натуральні показники.

Коефіцієнти питомих витрат окремих видів матеріалів, палива, енергії тощо визнача­ють за формулою

(27.109)

де - витрати відповідного виду матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів в прий­нятих натуральних одиницях; — обсяг випущеної продукції в прийнятих одиницях виміру (тонн видобутої нафти, метрів проходки та ін.).

В окремих випадках можна використати показник витрат енергії або палива на 1 год роботи обладнання (бурової установки, І-азового компресора, верстата-качалки та ін.).

Основні напрями підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів на підприємствах нафтогазового комплексу: прискорення науково-технічного прогресу; поліпшення роботи в галузі наукового нормування матеріальних ресурсів; раціоналізація галузевого матеріально-технічного постачання; удосконалення методів розподілу'ресурсів; поліпшення матеріального стимулювання економії; використання вторинних матеріальних та енергетичних ресурсів, управління матеріальними запасами та рссурсозаощаджсння вза­галі.