БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 61 страница

Л. Зашкільняк (Львів).

 

ПОМІРНЕ (помір) - торгівельне мито в Україні у 12-другій пол. 17 ст., а також у Литві, Московії і Польщі в період середньовіччя. П. сплачувалось з певної міри привізного товару, а також при його перепродажу. Розмір П. не був сталим. В Україні П. становило два гроші за одиницю виміру товару. В другій пол. 17 ст. у Гетьманщині П. було замінено московським податком, що становив 5% від продажної ціни товару.

М. Ерстенюк (Львів).

 

ПОМ'ЯНКИ (синодики, субітники) - рукописні книги, до яких записували імена померлих для поминання в церквах. П. були родинні, монастирські, цехові та П. братств. У деяких П. є відомості про політичних і культурних діячів, згадки про історичні події. Інколи мали форму сувоїв пергаменту. Окремі П. відзначалися мистецьким оформленням. У 1695 Львівське братство надрукувало братський П. З рукопису 1605 М. Максимович у 1841 опублікував уривки П. Луцького братства, 1892 С. Голубєв видав П. Києво-Печерської Лаври кін. 15 - поч. 16 ст. (оригінал його зберігається в Державній історичній бібліотеці України). В 1962 у Вінніпегу вийшла друком факсимільна репродукція П. 15 ст. з с. Городища (тепер Сокальського р-ну Львівської обл.). П. - цінне джерело до вивчення антропоніміки і генеалогії.

Я. Ісаєвич (Львів).

ПОНЯТОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ АВГУСТ (17.1.1732 - 12.2.1798) - останній польський король (1764-95). Походив з магнатського роду Понятовських. У 1755 П. у ранзі секретаря британського посольства перебував у Петербурзі. В 1757-62 - посол Саксонії і Речі Посполитої в Російській імперії. При підтримці Катерини II, прусського короля Фрідріха II та магнатського угрупування на чолі з А. Чорториським був обраний 7.9.1764 королем Польщі. Проводив політику, яка повністю відповідала інтересам Росії, що в значній мірі спричинилося до утворення Барськоі конфедерації 1768. За правління П. у Правобережній Україні відбулося велике національно-визвольне повстання - Коліївщина. Нерішуче і непослідовно проводив реформи, спрямовані на зміцнення державного ладу Речі Посполитої. За П. відбулися поділи Польщі (1772, 1793, 1795) між Австрією, Прусією і Росією, внаслідок яких Правобережна Україна і Волинь були захоплені Російською імперією, а Галичина - Австрією. 25.11.1795 П. зрікся престолу. Останні роки життя провів у Гродно і Петербурзі, де і помер.

ПОНЯТОВСЬКИЙ ЮЗЕФ (7.5. 1763 -19.10.1813) - польський політичний і військовий діяч, князь, маршал Франції (1813). Племінник польського короля Станіслава Августа Поня товського. Н. у Відні. З 1780 служив в австрійській армії, був ад'ютантом імператора Иосифа ІІ. В 1792 командував однією з польських армій під час воєнних дій проти Торговицької конфедерації 1792 і російських військ. У 1806 виступив на стороні Наполеона І Бонапарта. З 1806 - воєнний міністр князівства Варшавського. Командував польськими військами підчас австро-французької війни 1809, які успішно діяли проти австрійців в Галичині. На чолі 5-тисячного польського корпусу наполеонівської армії здійснив похід у Росію. Корпус П., відзначився під час Ляйпцігської битви 1813, за що П. отримав звання маршала. Прикриваючи відступ французьких військ з-під Ляйпціга П. був тяжко поранений і потонув під час переправи через р. Ельстер. Похований у Кракові на Вавелю.

М. Ерстенюк (Львів).

 

ПОПЕЛЬ АНТІН (1865-1910)- відомий український скульптор-монументаліст. Н. у с. Щаковій поблизу Кракова (Польща). В 1882-84 навчався у Краківській школі красних мистецтв, 1885-88 -у Віденській AM, деякий час удосконалював майстерність у Берліні та Флоренції. З 1888 жив у Львові, де працював у Політехнічному інституті викладачем малювання і скульптури. П. належить одне з чільних місць в історії розвитку української монументальної скульптури. Беручи участь в оздобленні Львівського оперного театру, створив алегоричні композиції геніїв «Музики», «Поезії» та постать «Трагедії»; виконав композицію «Юстиції» для Палацу правосуддя у Львові. Створив пам'ятники А. Міцкевичу у Львові (у спі­вавторстві з М. Паращуком; 1905-06), Ю. Коженьовському в Бродах, Є. Снядецькому, К. Уєйському, бюст О. Фредро та ін.

К. Кондратюк (Львів).

 

ПОПЛУЖНЕ - поземельний податок, що його сплачували залежні селяни натурою (зерном, медом, воском тощо) в Київській Русі та українських князівствах у 9 - першій пол. 14 ст. Одиницею оподаткування в Київській Русі був плуг, звідси і назва податку. Аналогічний податок у Великому князівстві Литовському та на Чернігово-Сіверщині називався «ланове» (одиниця оподаткування лан; бл. 16,8-25 га), де селяни платили грішми з лану - 10-30 грошів. П. йшло на військові витрати, утримання великокнязівського двору тощо.

М. Ерстенюк (Львів).

ПОПОВИЧ ІВАН (р. н. невід. - п. 1663) -український військовий діяч 50 - поч. 60-х рр. 17 ст, паволоцький полковник. Н. у с. Ходоркові Паволоцького повіту (тепер Попільнянського р-ну Житомирської обл.). Учасник національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. У 1651 П. відзначився у боях за м. Гомель (Білорусь). За гетьманства І. Виговського та П. Гетері очолював Паволоцький полк. Належав до тієї частини козацької старшини, яка виступала проти про-польської орієнтації гетьмана П. Тетері. В 1662 вів переговори з московським урядом. На поч, 1663 був заарештований П. Тетерею і засуджений до страти, але за клопотанням Ю. Хмельницького звільнений. Восени 1663 П. організував виступ проти П. Тетері і захопив Паволоч. Незабаром був схоплений гетьманськими військами і страчений.

ПОПОВИЧ ІЛЬКО (1883 - 1.7.1955) - український політичний і громадський діяч. Н. у Чернівцях. Син 0. Поповича. За фахом-інженер. Належачи до народовського табору, П. разом з С.Смаль-Стоцьким, Є. Пігуляком, М. Васильком. На поч. 20 ст. виступив одним з активних організаторів українського громадсько-політичного життя на Буковині. Був ініціатором створення «Січей», а в 1906 - Української Радикальної Партії на Буковині. В 1909-11 видавав у Чернівцях газету «Громадянин». На поч. листопада 1918 після проголошення української влади на території Буковини, П. було призначено військо­вим комендантом Чернівців. У листопаді 1918 входив до складу Українського Крайового Комітету. В 1918-19 П. був депутатом від Буковинської Національної Ради. Окупація Буковини румунськими військами примусила П. переїхати до Галичини. В січні 1919 брав участь у роботі Трудового Конгресу України. До 1939 жив у Західній Україні. Займався громадсько-політичною діяльністю, належав до Української Соціалістично-Радикальної Партії (див. Українська Радикальна Партія), був членом ЦК партії. У 1939 депортований більшовицьким режимом. Після Другої світової війни емігрував до Німеччини. В 1948-55 - член Української Національної Ради в екзилі.

ПОПОВИЧ ОЛЕКСАНДР [1895 -17.(ЗО).1.1918] - український політичний діяч. У 1914-18 П. був одним з лідерів українського студентського руху в Києві. Проводив активну національно-культурну роботу серед селян Київщини. Належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів, член Київського комітету партії. У січні 1918 став одним з організаторів Студентського куреня. У кін. січня виступив разом з куренем назустріч наступаючим більшо­вицьким військам у р-н Бахмача. Загинув у боях під Кругами.

ПОПОВИЧ ОМЕЛЯН (18.8.1856 - 22.3.1930) -визначний український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. У 1886 закінчив вчительський коледж у Чернівцях. У кін. 19 - поч. 20 ст. працював урядовцем в системі шкільництва, в 1892-95 - повітовий інспектор у Сереті і Кіцмані, в 1895-1906 - референт при Крайовій шкільній раді Буковини. П. був одним з провідних діячів українського національно-культурного життя на Буковині. Тривалий час керував роботою найбільшого українського громадсько-культурного товариства на Буковині «Руська Бесіда», активно займався організацією українських національних шкіл на Буковині, в 1891-1914 очолював Українське Педагогічне Товариство у Чернівцях (з 1908 - «Українська школа»), в 1906-12 - перший крайовий інспектор українських народних шкіл. У 1885-92 П. був співредактором газети «Буковина», редактором видань «Бібліотека для молодежи, селян і міщан» (1885-94) і календарів «Руської Бесіди» (1885-1918). Належав до Украмськоі Національно-Демократичної Партії (буковинський відділ). У 1911-18 депутат буковинського сейму. В жовтні 1918 П. очолив Буковинську делегатуру Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР 1918-19. Після взяття влади у Буковині Українським Крайовим Комітетом (6.11.1918) П. було проголошено президентом краю. Окупація Буковини румунськими військами примусила П. перебратися на територію Галичини. 4.1.1918 П. було обрано заступником Президента УНРади Є. Петрушевича, членом Виділу УНРади, очолював шкільну комісію УНРади. Після завершення українських наці­онально-визвольних змагань 1917-21 П. жив у Галичині. В 1920-х рр. працював інспектором Українського Педагогічного Товариства «Рідна Школа» у Львові. Помер у Заліщиках (тепер Тернопільська обл.), П. автор ряду шкілних підручників, зокрема «Граматика для шкіл народних» (3 книги, 1893-94), «Ruthenische Sprach-buch fur Mittelschulen» (3 книги, 1897-1902), зб. віршів- «Буковина» (1875), «Думка» (1886), «Русько-німецького словника» (1904,1911), перекладів. Залишив спогади «Відродження Буковини» (видані посмертно, 1933).

ПОРАЙКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ (12.11.1888-25.11,1937) - більшовицький партійний і державний діяч УСРР. Н. у с. Усті (тепер Снятинський р-н Івано-Франківської обл.). 31910 навчався на юридичному ф-ті Львівського ун-ту, 31908 -член Української Радикально-Демократичної Партії. На поч. Першої світової війни 1914-18 був мобілізований в австрійську армію. В 1915 потрапив у російський полон, де познайомився з ідеологією більшовизму. З 1918 - член РКП(б). Деякий час був головою Астраханського губраднарогоспу. З квітня 1919 - член президії Галицького бюро при ЦК КП(б)У (згодом -Тимчасовий комітет Комуністичної Партії Східної Галичини і Буковини). У березні 1920 П. було призначено командуючим Червоною Українською Галицькою Армією. В квітні 1920 обраний до складу Галицького організаційного комітету КП(б)У (Голорком) на чолі з Ф. Коном. У 1923-25 - член ВУЦВК, обирався головою Полтавського губвиконкому. В 1925-30 - головний прокурор та нарком юстиції УСРР, 1930-37 - заступник голо­ви Раднаркому УСРР. Був членом ЦК КП(б)У, членом оргбюро (1930-37) ЦК КП(б)У. В 1937 П. разом з П. Любченком був звинувачений у створенні «націоналістично-фашистської організації», в кін. серпня 1937 заарештований органами НКВС і ростріляний.

ПОРЦІЯ - назва податку у Гетьманщині, вста­новленого московським урядом за правління І. Скоропадського, для утримання московських військ, що перебували на українських землях. Сплачувався натурою або грішми з розрахунку 41 коп. на одного московського стрільця.

ПОРШ МИКОЛА (19.10.1879- 16.4.1944) -відомий український політичний і державний діяч, вчений-економіст. Н. у Лубнах (тепер Полтавська обл.). Походив з німецько-євреської родини. З кін. 90-х рр. 19 ст. брав участь в українському національному русі. На поч. 20 ст. став одним з ініціаторів створення та провиним членом Революційної Української Партії, редагував разом з Д. Антоновичем орган РУП газету «Праця» (виходила в 1904-05 у Львові). У внутрішньопартійній дискусії з групою М. Меленевського П. разом М. Ткаченком наполегливо відстоювали необхідність збереження принцип іІ самостійності України та існування РУП як незалежної української соціал-демократичної партії. В 1904-05 П. займався нелегальною організаційно-пропагандиською роботою в Києві та Ніжині. Згодом - член вкраїнської Соціал-Демократичної Робітничої Партії. Спільно з В.- Доманицьким та В. Садовським сприяв розгортанню кооперативного руху в Україні. У 1917 П., будучи одним з лідерів української соціал-демократії активно включився в процес розбудови української державності. З 1917 входив до складу Української Центральної Ради та Малої Ради. У вересні 1917 П, полемізуючи під час внутрішньопартійних дискусій з В. Винниченком та Б. Мартосом, вказував на протележність економічних інтерсів України та Росії, висловлювався за політичну незалежність України. На поч. листопада 1917 П. був обраний до складу Крайового комітету для охорони революції на Україні. 12.11.191 - призначений генеральним секретарем праці УНР, з кін. грудня (після відставки С. Петлюри) - генеральний секретар військових справ. За подданням П. 16.1.1918 Мала Рада прийняла законопроект «Про народну армію», який регламентував основні засади створення української армії на основі народної міліції. В 1919-20 - посол УНР в Німеччині. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-21 залишившись в еміграції, відійшов від політичного життя. В своїх працях намагався з'ясувати ступінь колоніального визиску економіки України царським урядом та її значення для загальноросійського імперського господарства. Полемізував під псевдонімом Гордієнко з відомим російським економістом П. Струве навколо проблем і перспектив розвитку української економіки. Помер і похований у Берліні. П. автор наукових праць з статистики («Статистика землеволодіння в 1905 р.», 1907; «Із статистики України», 1907 та ін.), економіки («Україна в державному бюджеті Росії», 1918), національних проблем («Про автономію України», 1907; «Автономія України і соціал-демократія», 1917). Переклав на українську мову працю К. Маркса «До критики політичної економії» (1923).

ПОСАДНИК - 1) Намісник князя у землях, що входили до складу Київської держави у 10-12 ст. П., управляючи певною областю, був зобов'язаний збирати й доставляти князю данину. Вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 977. 2).Вища державна посада у Новгородській (12-15) ст. і Псковській (14-16) республіках до їх приєднання до Московського князівства. Обирався вічем з середовища бояр і був головою державної адміністрації та суду. П. командував військом, контролював князя, очолював військовий суд тощо.

ПОСОШНЕ (посошне оподаткування) - державний поземельний податок у Московській державі у 16-17 ст., при стягуванні якого за одиницю оподаткування бралась соха. П. сплачувалось на Чернігово-Сіверщині (до 1618), яку внаслідок литовсько-московської війни 1500-03 було приєднано до Московського царства.

ПОСПІЛЬСТВО - у містах Західної і Правобережної України в 15-18 ст. середня верства міського населення, мешканці (в основному ремісники й купці), які володіли певним майном в місті і мали права міщан (бюргерів), але в тій чи іншій мірі витіснялися патриціатом з керівних органів міського самоврядування - ради й лави. Інколи в джерелах під назвою П. розуміють міську громаду, всіх повноправних громадян міста. Трудові низи П. разом з міським плебсом боролися проти заможної верхівки П., яка прагнула злитись з патриціатом. У той же час, нерідко П. солідарне виступало проти зловживань найбагатших купців-патриціїв, які, користуючись напівфеодальними привілеями, захопили в свої руки управління містами. Внаслідок сутичок П. з патриціатом в деяких містах до складу магістрату увійшли контрольні колегії, що представляли П. - «40 мужів» у Львові і Кам'янці, «24 мужі» в Перемишлі і Самборі.

Я. Icaєвич (Львів).

ПОСТИШЕВ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ (партійний псевдонім - Єрмак; 6(18).9.1887 - 26.2.1939) -радянський партійний і державний діяч. Н. у с. Іваново-Вознесенську (тепер Росія). З 1901 брав участь у революційному русі, з 1904 - член РСДРП. У 1905-08 більшовицький партійний функціонер в Івано-Вознесенську. В 1908 заарештований і засуджений до каторги, з 1912 -на поселенні в Іркутській губернії. У 1914-17 -член іркутського бюро РСДРП. У 1918-20 - один з керівників більшовицького партизанского руху на Далекому Сході. З квітня 1922 - обласний комісар уряду Далекосхідної республіки (ДСР) у Верхньо-Удінську. В серпні 1923 направлений ЦК РКП(б) в Україну. В 1924-25 - секретар Київського губкому, а з осені 1925 - Київського окружкому КП(б)У. В 1926-30 - секретар Київського окружкому КП(б)У, одночасно - член Політбюро і секретар ЦК КП(б)У. З липня 1930 до січня 1933 - член бюро і секретар ЦК ВКП(б). На поч. 1933 П. висланий особистим представником Й. Сталіна в Україну з необмеженими повноваженнями. В березні 1933 був обраний секретарем ЦК, членом Політбюро ЦК КП(б)У, одночасно - першим секретарем Харківського, а згодом -Київського (з липня 1934) обкому Компартії. Виступав провідником ідеї загострення класової боротьби, заохочував репресивну політику, вів боротьбу з «шкідництвом» і «саботажництвом». П. за безпосередньою вказівкою Й. Сталіна розгромив українське національне відродження, політику українізації, очолив політичну кампанію проти М. Скрипника, що привела до його самогубства. П. виступав за застосування репресивні методів при проведенні колективізації і виконання плану хлібозаготівель в Україні, за боротьбу з «шкідниками» і «націоналістичною контреволюцією». П. був одним з найголовніших, організаторів голодомору 1932-33 в Україні. На. поч. березня 1937 звільнений від обов'язків секретаря обкому і секретаря ЦКУП(б)У, з 1937 - секретар Куйбишевського крайкому ВКП(б). У лютому 1938 виключений з ВКП(б) і незабаром заарештований. Розстріляний 26.2.1939.

ПОСЯДА ІВАН ЯКОВИЧ [Посяда, Посяденко; 28.3.(9.4.).1823 - 14(24).10.1894] - український політичний діяч, педагог, член Кирило-Мефодіївського Братства (з 1846). Н. у Зінькові (тепер Полтавська обл.). У 1843 вступив на філософський ф-тет Київського ун-ту. В 1846 став членом Кирило-Мефодіївського Братства, належав до радикально-демократичного крила, очолюваного Т. Шевченком. У 1847 П. заарештували і вислали під нагляд поліції у Казань. У 1847-49 навчався у Казанському ун-ті. З 1849 працював помічником правителя канцелярії рязанського губернатора, згодом - урядовцем в Петербурзі. В 1856-65 перебував за кордоном. Після повернення - вчителював у Петербурзі і Полоцьку. В 1869-73 -директор учительської гімназії у Києві, 1873-80 - у Коростишеві. У 1880-91 - директор народних училищу Воронежі (до 1895) та Оренбурзькій губ. Після виходу у відставку повернувся в Україну. Номеру Користишеві (тепер Житомирська обл.)

ПОТАЛА (знищення, наруга) - міра покарання у Київській державі. Полягала у вигнанні чи перетворенні у раба засудженного та членів його сім'ї й конфіскації майна. За «Руською Правдою» П. застосовували за розбій, окремі види крадіжок, підпал і конокрадство.

М. Ерстенюк (Львів).

ПОТЕБНЯ АНДРІЙ ОПАНАСОВИЧ [19(31).8.1838 - 20.2.(4.3).1863)] - український політичний діяч, учасник Польського визвольно­го повстання 1863-64. Н. у с. Перекопівці Полтавської губ. (тепер Роменського р-ну Сумської обл.). Брат філолога О. Потебні. В 1856 закінчив Констянтинівський кадетський корпус у Петербурзі. Служив у Шліссельбурзькому піхотному полку (з 1861 - підпоручник). Перебуваючи з полком у Польщі, став одним з організаторів і керівників таємної організації - «Комітет ро­сійських офіцерів у Польщі». У червні 1862 залишив службу і перейшов на нелегальне становище. 27.6.(9.7). 1862 здійснив замах на царського намісника у Польщі. Взяв участь у Польському визвольному повстанні 1863-64. Загинув у бою з російськими військами біля Піщаної Скелі (тепер Польща).

ПОТЕБНЯ ОЛЕКСАНДР ОПАНАСОВИЧ [10(22).9.1835 - 29.11.(11.12).1891] - видатний український філолог. Н. у с. Гаврилівці (за ін. дан., хутір Манів біля Гаврилівки; тепер с. Гришине Роменського р-ну Сумської обл.). У 1856 закінчив історико-філологічний ф-тет Харківського ун-ту. В 1860 захистив магістерську дисертацію («Про деякі символи в слов'янській народній поезії», а в 1874 - докторську («Із записок з російської граматики»), яка значною мірою грунтувалася на даних української мови. З 1875 -професор Харківського ун-ту. Був головою Харківського історико-філологічного товариства. На поч. 60-х рр. 19 ст. брав активну участь у діяльності Харківської української студенської громади, був учасником фольклорних експедицій на Полтавщині та Слобідській Україні. Розробляв питання теорії мовознавства, фольклору, етнографії, головним чином, загального мовознавства, фонетики, морфології, синтаксису. Осново­положник т. зв. психологічного напряму в українському мовознавстві. Вивчав психологію словесно-художньої творчості, був творцем лінгвістичної поетики. Багато зробив в області слов'янської діалектології і порівняльно-історичної граматики. У загальнотеоретичному плані досліджував, в основному, проблеми взаємо­відношення мови і мислення, мови і нації, походження мови. У своїх працях П. висвітлив питання історичного розвитку української мови, гостро виступав проти денаціоналізації українців. Автор праць: «Думка і мова», «Записка про малоруське наріччя» (1870), «Із записок з російської граматики» (тт. 1-2, 1874; т. З, 1899; т. 4, 1941), «Мова і народність» (1895), «Із записок з теорії словесності» (1905) та ін. П. належать також праці з фольклору та етнографії «Пояснення малоруських і споріднених народних пісень» (т. 1-2, 1883-87) та ін. За його редакцією виходили твори Г. Квітки-Основ'янека, П. Гулака-Артемовського, І. Манджури, перекладав на українську мову «Одіссею» Гомера.

ПОТІЙ ІПАТІЙ (світське ім'я Адам; 12.8.1541 -18.7.1613)-визначний український письменник-полеміст кін. 17-поч. 18 ст., греко-католицький митрополит Київський і Галицький (1599-1613), один з засновників Української Греко-Католицької Церкви. Родом з Рожанки на Підляшші. Походив з української шляхти. Після закінчення Краківського ун-ту П. пербував при дворі кн. Радзивілла Чорного, пізніше служив секретарем (до 1572) польського короля Сигізмунда III Августа. До 1588 - земський суддя у Бересті, згодом берестейський каштелян і сенатор. Був близьким приятелем князя В.-К. Острозького, належав до прихильників створеного за його ініціативою гуртка літераторів і публіцистів. Овдовівши, постригся у ченці. З 1593 - володимиро-берестейський єпископ. Один з організаторів Берестейської унії 1596. У 1596 собор єпископів у Бересті вислав П. і луцького єпископа Кирила Терлецького як своїх уповноважних до Риму, де Папа Климент VIII проголосив об'єднання (унію) католицької і православної церкви, одночасно підтвердивши збереження традиційної православної літургії, обрядів і звичаїв української церкви. Після повернення з Риму - учасник церковного собору у Бересті, який підтвердив унію. По смерті митрополита М. Рогози - київський митрополит (1599-1613). П. активно намагався утверджувати правове становище уніатської церкви в Речі Посполитій, працював но залученням до греко-католицької церкви духовенства і шляхти, приєднав до унії Перемиську єпархію (1611). П. - визначний письменник-полеміст. Автор публіцистичних творів, спрямованих на захист унії, зокрема «Унія, або виклад... артикулів до об'єднання» (1596), «Календар римський новий»(1596), «Антиризис»(1599; польською мовою, 1600), «Оборона собору Флорентійського» (1603), листів до князя К. Острозького та канцлера Великого князівства Литовського Л. Сапеги та ін.

М. Ерстенюк (Львів).

ПОТОЦЬКИЙ АНДЖЕЙ [10.6.1861 -12.4.1908] - польський політичний діяч в Галичині. Н. у Кжешовіцах Краківського округу (тепер Польща). Походив з роду Потоцьких. Син Альфреда Потоцького. Був депутатом віденського парламенту та галицького сейму (в 1901-03 -маршалок сейму), з 1903 - намісник Галичини. Виступав проти задоволення національних вимог українського населення у Галичині, підтримував москвофільську течію в суспільно-політичному житті краю. Під час виборів до галицького сейму в 1908 П., намагався шляхом виборчих порушень та політичного терору не допустити в крайовий парламент представників українських партій національно-демократичного спрямування. Вбитий українським студентом А.Січинським на знак протесту проти виборчих зловживань 12.4.1908.

ПОТОЦЬКИЙ МИКОЛА [1594-10(20). 11.1651]-польский військовий і державний діяч. Походив з магнатського роду Потоцьких. Служив у королівському війську. Під час Цецорської битви 1620 потрапив у татарський полон, але незабаром був звільнений. Був воєводою брацлавським (1636). З 1637 - польний гетьман, В 1642 староста остерський, в 1643 - староста черкаський, пізніше староста барський і каштелян краківський. З 1646 - великий гетьман коронний Польщі. Керував придушенням національно-визвольних повстань в Україні, очолюваних П. Пав лютом, К. Скиданом, Д. Гунею, Я. Острянином. У ході Корсунської битви 1648 П. разом з М. Калиновським був взятий козаками у полон, відданий татарам і відправлений до Криму. В березні 1650 визволений за великий викуп. Командував коронними військами в Берестецькій битві 1651. Вів тривале листування з Б. Хмельницьким про умови укладення Білоцерківського мирного договору 1651. Помер у Хмільнику на Поділлі.

А. Жуковський (Париж, Франція).

ПОТОЦЬКИЙ СТАНІСЛАВ РЕВЕРА (1579 -27.2.1667) - польський державний і військовий діяч, полководець. Походив з магнатського роду Потоцьких. Володів значними земельними маєтностями в Галичині і на Поділлі. Посідав високі урядові посади у Речі Посполитій. Був старостою галицьким (1627), каштеляном кам'янець-подільським (1628), воєводою брацлавським (1631) і подільським (1636). Брав участь у Цецорській битві 1620 і Хотинській битві 1621. У 1637-38 командував польськими військовими підрозділами підчас придушення козацьких повстань під проводом П. Павлюка, Д. Гуж і Я. Острянина. В 1652 призначений польним гетьманом, в 1653 - київським воєводрю. З 1654 -великий гетьман коронний Речі Посполитої. Очолював польську армію в Охматівській битві 1655. В 1658 - краківський воєвода. Влітку 1660 П. разом з Ю. Любомирським командував коронними військами, які розгромили московську армію в боях під Любаром та Чудновом (тепер Житомирська обл.). Помер у Підгайцях (тепер Бережанського р-ну Тернопольської обл.).

ПОТОЦЬКИЙ ЯН (8.3.1761 - 2.12.1815) -польський історик і письменник, граф. Н. у с. Ликові (тепер Калинівського р-ну Вінницької обл.). Опублікував французькою мовою ряд праць, в яких є зведення відомостей античних авторів з питань стародавньої і середньовічної історії слов'ян та історії географії Сх. Європи, у т. ч. і України: «Дослідження про Сарматію» (т.т. 1-4, 1789-91), «Історичні та географічні матеріали про Скіфію, Сарматію і слов'ян» (т.т. 1-4, 1796), «Стародавня історія Херсонської губернії»(1804), «Стародавня історія Подільської губернії» (1805), «Стародавня історія Волинської губернії» (1805). У своїх працях П., зокрема, обстоював тезу про автохтонність слов'ян. У фантастично-філософському. романі «Рукопис, знайдений в Сарагосі» П. пропагував філософські ідеї французьких просвітителів 18 ст.

Я. Ісаєвич (Львів).

ПОТЬОМКІН ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ [13(24).9,1739-5(16).10.1791]-російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал (з 1784), князь. Н, у с. Чижово Духовщинського повіту (тепер Смоленська обл., Росія). З 1756 навчався в Московській університетській гімназії, звідки в 1760 виключений. Військову службу розпочав у кінній гвардії. За участь у палацовому перевороті 1762, в наслідок якого Катерина ІІ здобула російський престол, отримав чин гвардійського підпоручика. Учасник російсько-турецької війни 1768-74, з 1768 -генерал-майор, з 1771 - генерал-поручик. З 1770 став фаворитом Катерини II, набув вирішального впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні справи російської імперії. Займав ряд високих державних і військових посад - член Державної Ради, генерал-ад'ютант (з 1774) та генерал-фельдмаршал (з 1784), президент Воєнної колегії (з 1784). У 1772 на одній з козацьких рад П. був записаний до Коша Запорізької Січі почесним козаком під прізвиськом Грицько Нечеса. В 1775 за ініціативою П. було ліквідовано Запорізьку Січ. З 1776 - генерал-губернатор Новоросійської, Азовської та Астраханської губерній, У 1783 П. реалізував проект загарбання Криму Російською імперією, за що дістав титул «князя Таврійського». З 1783 П. управляв новоствореним катеринославським намісництвом, до складу якого увійшла значна частина південно­українських земель. П., будучи добрим адміністратором, володіючи фактично необмеженою владою, здійснював заходи по колонізації Півдня України і Криму. В 1776 П. наказав не повертати селян-втікачів з Лівобережної та Правобережної України, чим сприяв заселеннюта господарському освоєнню краю (особливо після юридичного запровадження кріпацтва в 1783 у Лівобережжі і Слобожанщині), У період правління П. почалося будівництво Миколаєва, Херсону, Катеринослава, Севастополя, було розпочато вивчення покладів руд і кам'яного вугілля на півдні України. П., розуміючи постійну загрозу російсько-турецького воєнного конфлікту (особливо після захоплення Росією території Кримського ханства) та спостерігаючи перехід колишніх запорожців на підвладні Туреччині землі, вважав за потрібне відновити українське козацтво. З 1783 П. вів переговори з представниками колишньої запорізької старшини (С. Білим, Г. Легкоступом, 3. Чепігою) про створення нового добровільного козацького формування. В 1788 П. підтримав проект В. Капніста про необхідність відновлення козацьких полків і сприяв організації Катеринославського Козацького Війська та Війська Вірних Козаків (згодом -Чорноморське Козацьке Військо). У 1790 П. було присвоєно титул великого гетьмана Катеринославського і Чорноморського козацьких військ. Підтримував контакти з відомими діячами української культури В. Золотницьким, В. Рубаном, Л. Січкарівим та ін. У 1786 добився затвердження проекту відкриття у-ту в Катеринославі (не встиг його реалізувати). Толерантно ставився до діяльності греко-католицької церкви, підтримував єдиного в Російській імперії уніатського єпископа полоцького І. Лісовського. Був головнокомандуючим російської армії підчас російсько-турецької війни 1787-91. Під час мирних російсько-турецьких переговорів 1791 П. захворів і помер на шляху з Ясс до Миколаєва. Похований у Херсоні.