БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 21 страница

ЗАДУШНИЙ ЧОЛОВІК - назва раба у Київській державі в 9-12 ст., якого власник відпускав на волю перед своєю смертю, як вважалося, для спасіння душі. Задушні люди перебували під опікою і юрисдикцією церкви та на її утриманні. Згадується в “Церковному Статуті” Володимира Святославича.

ЗАКАРПАТТЯ - історична назва українських етнічних земель, розташованих на південних схилах Карпатських гір та в басейні р.Тиси. Сьогодні це територія Закарпатської обл. України. Межує з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, а також з Львівською та Івано-Франківською обл. України. Площа 12,8 тис. км^2. Населення 1245,6 тис. чол. (1989). Землі З. були заселені ще в епоху пізнього палеоліту. Саме тут виявлено найдавнішу стоянку людини на землях України (с. Королево Виноградівського району), що датується 1 млн. -800 тис. рр. до н. е. Особливо активно процес заселення даного району відбувався в часи неоліту, епоху міді-бронзи та залізного віку.

В останніх століттях до н. е. тут розселилися кельтські племена, здійснювали сюди набіги скіфи та сармати. У 2 ст. н. е. частина З. входила до складу римської провінції Дакії. В епоху т. зв. “великого переселення” ці землі стали найбільш активним районом колонізації. Тут проходили племена гуннів (4-5 ст.), аварів (6-7 ст.), а згодом угрів (9 ст.) Одночасно, вже з перших століть н.е. З. стало зоною розселення слов'янських племен. Найбільш відомими серед них були білі хорвати, землі яких у 10-11 ст. входили до складу Київської Русі. У 907 вони у складі війська князя Олега брали участь у поході на Константинополь, а у 993 сюди здійснив похід Володимир Великий. Саме тоді за цими землями закріпився термін “Русь” (згодом Угорська Русь, Підкарпатська Русь, Карпатська Русь).

У I пол. 11 ст. почалося захоплення З. Угорщиною, яке остаточно завершилось у 13 ст. Відтоді аж до 20 ст. ці землі були північною прикордонною областю цього королівства. Проте в певні періоди частина З. була тісно пов'язана з іншими українськими землями. У II пол. 13 ст. м.Мукачів з округою було володінням князя Ростислава Михайловича, а згодом галицько-волинського князя Лева Даниловича. Згодом, у 1393-1414 наджупаном (управителем) Берегівського комбату (округу) був князь Федір Коріятович, який з значним військом прийшов сюди з Поділля.

Впродовж 13-15 ст. землі З. колонізувалися волохами, німцями, словаками, угорцями. Місцеве українське населення було закріпачене, позбавлене будь-яких політичних прав і свобод. Зберегти національну самобутність йому вдалося в значній мірі завдяки релігійному фактору. В ці часи тут існувала власна православна церковна організація з центром у Мукачеві.

У I пол. 16 ст. З. разом з частиною Угорщини перейшло під панування австрійських Габсбургів, які вели постійні війни з Туреччиною. Рівнинні райони З. зазнавали постійних руйнівних нападів татар та турків. 3 17 ст. тут розпочався опришківський рух, який особливого розмаху набув у 18 ст.

З початку 17 ст. активізуються прагнення до укладення церковної унії між католицькою та православною церквами. У 1646 р. в Ужгороді відбувся церковний Собор, що схвалив укладення унії. Остаточно унію було запроваджено на З. у 1721. Населення краю брало активну участь у національно-визвольній боротьбі угорського народу, особливо у повстанні 1703-1711. Після його придушення австрійський уряд змушений був провести ряд реформ, ініціаторами яких були М. Терезія та Йосиф II (спроба скасувати кріпацтво, обмежити селянські повинності). Однак закінчилися вони невдало.

Наприкінці Т8 - в I пол. 19 ст. спостерігається значне культурне відродження краю, чому сприяло налагодження тісних зв'язків з іншими українськими землями. Вихідцями із З. були професори Львівського університету П. Лодій та І.Земанчик, перший ректор Петербурзького ун-ту М.Балуг'янський, відомий діяч Ю.Гуца-Венелін та ін. Революційні події 1848-1849 мали відгомін і на З. Шовіністична політика угорського революційного уряду була причиною проавстрійської орієнтації більшості українських діячів З. У квітні 1849 закарпатський політик та публіцист А.Добрянський (1817-1901) обгрунтував проект об'єднання З. з Галичиною і утворення окремого коронного краю у складі Австрійської імперії. Після придушення угорської революції і утворення Австро-Угорщини всі здобутки українського населення З. були ліквідовані. Посилився процес мадьяризації краю, закривались українські школи, газети та журнали, розпускались культурно-просвітницькі товариства. У відповідь спостерігалось значне посилення москвофільського руху, зорієнтованого на Росію.

Важким було і економічне становище на З. Постійний земельний голод, повільні темпи розвитку промисловості викликали масову еміграцію населення регіону, особливо до США та Канади. Після розпаду Австро-Угорщини більшість українського населення З. висловилася за об'єднання з Українською Народною Республікою. 2 делегати від З. були у складі УН Ради у Станіславі та на Трудовому Конгресі в Києві. Однак, 8.5.1919 утворена представниками ужгородської, пряшівської та хустської рад Центральна Руська (Українська) Народна Рада проголосила об'єднання З. з Чехо-Словаччиною. Значною мірою це рішення було викликане тиском закарпатської еміграції у США.

Рішенням Паризької мирної конференції, на основі Сен-Жерменського мирного договору (10.9.1919) З. переходило до складу Чехо-Словаччини, у складі якої йому гарантувались права автономії. З. було виділене в окремий адміністративний край - Підкарпатську Русь, очолений губернатором. Празький уряд всіляко відтягував надання краю автономії, перший етап якої було проведено лише в 1937. Впродовж 20-х-30-х рр. відбулися значні зрушення в соціально-економічному та культурному розвитку регіону. Активно працювали українські товариства -“Просвіта” (у 1936 мало 14.філій, 233 читальні), “Учительська громада” (у 1925-1650 членів) та ін. Відомими українськими діячами були а.Волошин, М. та Ю.Бращайки, А.Штефан та ін.

Під впливом міжнародних подій та з огляду на внутрішнє становище у жовтні 1938 уряд Чехо-Словаччини погодився на створення автономного уряду З., який 26.10.1938 очолив А. Волошин.

Після віденського арбітражу 2.11.1938 південна частина З. перейшла до Угорщини, а уряд Карпатської України переніс столицю до Хусту. 12.2.1939 відбулися вибори до першого парламенту Карпатської України, на яких перемогу здобули представники Українського Національного Об'єднання.

15.3.1939 зібрався Сейм Карпатської України, який проголосив незалежність країни, ухвалив її конституцію і обрав президентом А. Волошина. Однак, на основі рішення Гітлера, угорські війська, незважаючи на героїчний опір відділів “Карпатської Січі”, окупували землі Карпатської України і встановили жорсткий терористичний режим, який протримався до жовтня 1944.

Після звільнення З. радянськими військами, 26.11.1944 у Мукачеві було зібрано з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України, який висловився за приєднання З. до УРСР. 29.6.1945 між урядами Чехо-Словаччини та СРСР було укладено договір про вихід З. в складу Чехо-Словаччини і включення його до складу України. У 1944-1945 влада перебувала в руках Народної Ради Закарпатської України, а 22.1.1946 утворено Закарпатську обл.

Після встановлення радянської влади на З. було проведено репресії проти свідомої частини українського населення, у 1949 ліквідовано греко-католицьку церкву (вийшла з підпілля у 1989), проведено колективізацію сільського господарства (1949-1950). За післявоєнні роки відбулися значні зміни у економічному та культурному житті краю. У 1946 засновано Ужгородський ун-т.

ЗАКЕРЗОННЯ - науково-публіцистична назва українських етнічних територій, які знаходилися на захід від Керзона лінії і входили до складу Польщі. До цих земель належали Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина. Загальна площа З. становила бл. 19,5 тис. км², на якій проживало 1,5 млн українців. За умовами радянсько-польського договору від 16.8.1945 (незначно змінені радянсько-польським договором 1951) ці споконвічні українські землі відійшли до Польщі. В 1947 польський комуністичний режим вчинив один з своїх найкривавіших злочинів проти українського населення З., провівши “Вісла” операцію, внаслідок якої бл. 150 тис. українців були насильно вивезені з батьківських земель на терени пн. і зх. Польщі. З антиукраїнським терором польського уряду рішуче боролося українське націоналістичне підпілля і Українська Повстанська Армія, яка вела бойові операції проти польських каральних частин у З. до кін. 1947.

ЗАКУПИ - категорія напіввільних селян у Київській державі в 11-12 ст. і в Україні в 14-16 ст. 1. В Київській Русі З. називалися люди, які брали у землевласника позику (“купу”) і за це були змушені виконувати феодальні повинності. За “Руською Правдою” З. мали майно, могли входити в договірні відносини. Землевласник мав право застосовувати проти З. фізичну силу, але не міг його вбити. За останнім запишалось право оскаржити дії феодала у княжому суді. З. дозволялось піти від феодала, щоб заробити гроші для сплати боргу. З. отримував від землевласника знаряддя праці і коня та був зобов'язаний працювати на його полі. Сплата боргу робила З. вільним, хоча умови виплати залишалися невідомими. За спробу втечі до сплати боргу З. могли перетворити на холопа. 2. В Україні в 14-16 ст. З. - збіднілі селяни і городяни, які брали позику грішми, зерном, тяглом тощо. До повернення позики мусили виробляти повинності на користь землевласника. Коли протягом 10 років З. не повертали боргу - феодал мав право перетворити їх на кріпаків.

ЗАЛІЗНИЙ ХРЕСТ - бойова нагорода Української Народної Республіки. Встановлена урядом УНР для визначення учасників першого Зимового походу Армії Української Народної Республіки (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). Відзначені йменувалися “Лицарями Ордену Залізного Хреста” (див. також Українські військові відзнаки).

ЗАЛІЗНЯК МАКСИМ (н. на поч. 40-х років 18 ст. - р. см. невід.) - український національних герой, один з керівників національно-визвольного повстання у Правобережній Україні в 1768 проти польського гніту, яке увійшло в історію під назвою Коліївщина. Н. в с. Медведівці (за ін. даними - с. Івківці недалеко від Медведівки на Чигиринщині (тепер Чигиринського р-ну Черкаської обл.). З тринадцяти років, після смерті батька, перебував на Запорізькій Січі, де був приписаний до Тимошівського куреня. Деякий час наймитував в Очакові. В 1767 перебрався на Київщину, де став послушником спочатку Онуфріївського, на поч. 1768 Мотронинського монастиря (поблизу Чигирина). Дії збройних сил Барської конфедерації 1768 на Поділлі, Київщині і Волині, що супроводжувалися катуванням і грабунками українського населення, привели до розгортання національно визвольного руху проти польських загарбників, який очолив З. Навесні 1768 З. зібрав у Холодному Яру. недалеко від Чигирина, гайдамацький загін, який наприкінці травня розпочав боротьбу проти польської шляхти. Незабаром здобули Жаботин, Смілу, Черкаси, Канів, Корсунь, Лисянку, Богуслав, Мошни. 9-10 (20-21).6.1768 повстанці на чолі з З. разом з козацьким загоном І.Гонти оволоділи Уманню. Рада повстанців проголосила З. гетьманом і князем смілянським. Гайдамацький рух охопив все Київське і Брацлавське воєводства, на території яких почали запроваджуватись козацькі порядки. Російський уряд, наляканий розмахом повстання, наказав своїм військам, які вели боротьбу проти загонів конфедератів, допомогти польській королівській армії придушити повстання. 27.6(8.7.).1768 під Уманню З. разом з I. Гонтою був підступно захоплений у полон військовими підрозділами під командуванням полковника Гур'єва. Російське командування, вважаючи З. царським підданим, засудило його до покарання батогами, таврування та заслання на довічну каторгу у Нерчинськ. Під час етапування у заслання в слободі Котельві (тепер село Котелевського р-ну Полтавської обл.) З. з кількома засудженими гайдамаками зумів втекти. Проте незабаром був знову схоплений і висланий у Нерчинськ, де і помер. Є дані, що З. робив спроби втечі з каторги і, можливо, брав участь у селянській війні під проводом О.Пугачова у Росії.

ЗАЛІЗНЯК МИКОЛА (1888-1950) -український громадсько-політичний діяч, публіцист і дипломат. Н. в Криму. Належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів. В 1907 за участь в українському національному русі був заарештований царською владою. В цьому ж році втік з тюрми і приїхав до Львова. Активний учасник студентського руху в Галичині. В 1914 став одним з організаторів Союзу Визволення України. З кін. 1914, очолюючи Закордонний комітет УПРС у Відні, вів публіцистичну і видавничу діяльність. В січні-лютому 1918 у складі делегації Української Народної Республіки брав участь у виробленні умов і укладанні Берестейського миру 1918. В 1919-20 - посол УНР у Фінляндії., згодом жив у Відні. В 1945 З. був заарештований радянськими спецслужбами і засуджений до тривалого терміну ув'язнення. Помер у тюрмі.

“ЗАЛІЗО” - за “Руською Правдою” засіб очищення від вини при підозрі у вбивстві чи крадіжці. Випробування З. полягло у тому, що підозрюваний мусив тримати в руках розпечене залізо. Якщо опіків не було, то він визнавався невинним. У цьому випадку підозрюваний сплачував “залізне” - плату князеві, мечникові та дітському.

ЗАЛЬЦВЕДЕЛЬ - місто у Німеччині. В 1915-21 у З. знаходився табір для полонених українців, які служили в російській армії під час першої світової війни. Кількість полонених українців у таборі становила бл. ЗО тис. чол. Під керівництвом Союзу Визволення Украіни тут була організована культурно-освітня робота. В таборі до 1921 існувала друкарня, яка друкувала часопис “Вільне слово” (1916-19), “Селяни” (1918), “Шлях” (1919-20) і “Нове слово” (1920).

“ЗАПИСКИ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. Т.Шевченка” - видання Наукового Товариства ім. Т.Шевченка у Львові (тт. 1-155, Львів, 1892-1937; На 1994 видано 225 тт.). Перші 4 тт. вийшли в 1892-94 як неперіодичні збірники наукових статей з математики, біології, медицини під редакцією О.Кониського. В 1897-1913 “ЗНТШ” стали органом тільки історико-філософської і філологічної секції НТШ пд редакцію М.Грушевського. У них друкувалися монографії, дослідження, історичні документи, присвячені історії, філології, етнографії, подавалось багато бібліографії, вміщувалися огляди журналів, що виходили в Австро-Угорщині, Російській імперії та інших країнах. У “ЗНТШ” співпрацювали всі відомі українські вчені. З 1914 “ЗНТШ” почали виходити як неперіодичні збірники наукових праць, а з 1924 - поділені на видання окремих секцій - історико-філософської (редактор І.Крип'якевич) та філологічної (редактори - К.Студинський, Я.Гординський, В.Сімович). З 1948 почали видаватися за кордоном. З 1991 відновлено видання “ЗНТШ” в Україні. Редактор О. Купчинський.

“ЗАПИСКИ УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА” - видання Українського Наукового Товариства у Києві. Виходили в 1908-18 (1-18 п.) за редакцією М.Грушевського). В серії “Записок” видавалися збірники на окремі теми (“Київ”, “Чернігів”), щорічники “Науковий збірник”, “Студії з історії України” та суспільно-літературний збірник “За сто літ” (1927-30 рр., 6 тт.).

ЗАПОРІЗЬКА ГРУПА АРМІЇ УНР - військове з'єднання Армії Української Народної Республіки, сформоване у квітні-травні 1919 з частин Запорізького Корпусу. Командиром З. Г. було призначено ген. В.Сальського (пізніше ген. М.Омеляновича-Павленка), начальником булави (штабу) став полк. М.Воскобойників. До складу З. Г. входили: 6-та дивізія під командуванням полк. В.Загродського (нач. булави - полк. М.Стефанів), 7-ма дивізія на чолі з полк. В. Осмоловським (нач. булави - полк. Ю.Шелест), 8-ма дивізія під командуванням полк. Г.Базилевського (нач. булави - В.Савченко). Загальна чисельність З. Г. в червні 1919 становила 3 тис. бійців. У серпні 1919 З. Г. брала участь у наступі Армії УНР і Української Галицької Армії на Київ. У вересні-листопаді 1919 вела важкі кровопролитні бої проти Добровольчої Армії ген А.Денікіна і більшовицьких військ. 3(6)12.1919 до 6.5.1920 З. Г. під командуванням ген. А.Гулого-Гуленка перебувала у першому Зимовому поході Армії УНР (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). Після завершення походу групу було реорганізовано у Першу Запорізьку дивізію під командуванням ген. А. Гулого-Гуленка, а пізніше - ген. Г. Базилевського. Брала участь у радянсько-польській війні 1920. 21.11.1920 З. Г. у складі Армії УНР після тяжких боїв з більшовицькими частинами змушена була відступити за Збруч. На території Польщі бійців З. Г. було роззброєно і інтерновано у табори. В листопаді 1921 частина бійців З. Г. взяла участь у другому Зимовому поході Армії УНР (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921).

ЗАПОРІЗЬКА ДИВІЗІЯ АРМІЇ УНР - одна з перших регулярних військових частин Армії Української Народної Республіки. Сформована на поч. березня 1918 у Києві на базі Окремого Запорізького Загону. Командиром З. д. був спочатку А.Присовський, згодом - М.Шинкар. До складу дивізії входили три піхотні полки, по одному кінному, гарматному і інженерному полку, автопанцирний дивізіон та 3-й Гайдамацький піхотний полк (колишній Гайдамацький Кіш Слобідської України). В серед. березня 1918 З. д. виїхала на фронт. Командуючим З. д. було призначено ген. Натієва. Наприкінці березня 1918 переформована у Запорізький Корпус Армії УНР. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ -див. Січ Запорізька.

ЗАПОРІЗЬКИЙ КОРПУС АРМІЇ УНР -загальновійськове з'єднання Армії Української Народної Республіки, що діяло в 1918-19 під час українських національно-визвольних змагань 1917-21. Сформований у березні 1918 у Харкові. Командиром З. К. було призначено ген. Натієва, нач. булави (штабу) - підполк. В.Генденрайх. До складу корпусу входили: 1-й Запорізький ім. гетьмана П.Дорошенка піхотний полк (ком. полк. О. Загродський); 2-й Запорізький піхотний полк (полк. П.Болбочан), 3-й Запорізький ім. гетьмана Б. Хмельницького піхотний полк (полк. О.Шаповал). 3-й Гайдамацький піхотний полк (полк. В. Сикевич); 1-й Запорізький ім. кошового К. Гордієнка полк кінних гайдамаків (полк. В.Петрів), 1-й Запорізький інженерний полк (полк. О. Козьма);1-й Запорізький гарматний полк (полк. О. Парфенів); 1-й Запорізький автопанцерний дивізіон (сотн. О. Болдирів); Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон (полк. О.Алмазів), Запорізька повітряно-плавна ескадра (5 літаків, М. Баранів). Три Запорізькі полки і 3-й Гайдамацький піхотний полк було об'єднано у 1-шу дивізію під командуванням полк. П. Болбочана (нач. штабу - підполк. В. Генденрайх). Всі інші частини корпусу згодом мали створити 2-гу дивізію. У березні-квітні З. К. при підтримці окремих німецьких відділів визволив з-під більшовицької окупації Лівобережну Україну, Донеччину і Крим. В період Гетьманату З. К. було перйменовано в Окрему Запорізьку дивізію. В червні-листопаді 1918 З. К. охороняв східні кордони України. Під час повстання проти гетьмана П.Скоропадського перейшов на бік Директорії УНР. В листопаді -грудні 1918 до складу З. К. входили дві дивізії (командири - полк. О. Загродський і полк. В. Осмоловський). Командуючим З. К. Директорія УНР призначила командуючого республіканськими військами на Лівобережній Україні полк. П. Болбочана. В лютому-березні З. К. вів кровопролитні бої проти більшовицьких військ в р-ні Вінниці, Проскурова, Житомира. В ході наступу Бердичівської групи Червоної армії З. К. був відрізаний від основних сил Армії УНР. В цей період корпусом командував отаман О.Волох, а згодом полк. І.Дубовський. В результаті напружених боїв З. К. відступив на територію Румунії, де був майже повністю роззброєний і позбавлений військового майна. Наприкінці квітня 19193. К. залишив територію Румунії і, пройшовши через Галичину, приєднався на Волині до інших частин Армії УНР. У квітні -травні 1919 З. К. було реформовано в Запорізьку Групу Армії УНР під командуванням В. Сальського. Чисельний склад З. К. у різні періоди його існування становив від З до 15 тис. бійців.

“ЗАПОРОЖСКАЯ СТАРИНА” - фольклорна й історико-літературна збірка, яку видав І .Срезневський в 1833-38 у Харкові. Вийшло 6 випусків. В “З. С.” увійшли народні перекази, історичні пісні і думи, матеріали з історії козаччини. І.Срезневський редагував фольклорні матеріали, виправляв помилки різних текстів, зіставляв варіанти і відбирав найкращі. “З. С.” відіграла значну роль у розвитку української літератури, популяризації козацького минулого та українського історичного фольклору.

ЗАРИЦЬКА КАТЕРИНА (р.н. невід. - п. 29.8.1986) - українська політична діячка. Н. в Галичині. З поч. 20-х років брала активну участь в українському національному русі. Належала до Організації Україноських Націоналістів. З 1933 разом з Марією Кос, Д.Гнатківською. Вірою Свенціцькою, Галею Недзвецькою входила до складу розвідувальної групи ОУН. Брала участь у підготовці замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького і допомагала виконавцеві замаху Г.Мацейкові перебратися у Чехо-Словаччину. Підчас Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 19363. була звинувачена у причетності до ОУН і антипольській діяльності та засуджена до тривалого строку ув'язнення. Після захоплення Польщі гітлерівськими військами звільнена з тюрми. В 1939 одружилася з М.Сорокою. Під час другої світової війни брала участь в українському русі Опору. З 1945 З. очолювала Український Червоний Хрест при Українській Повстанській Армії. В 1947 заарештована органами НКВС і в 1949 засуджена до 25 років ув'язнення. До 1969 перебувала у Володимирській тюрмі, згодом - у мордовських таборах для політв'язнів. Після звільнення З. було відмовлено у поселенні в Галичині. Жила у Житомирській обл. де і померла.28.9.1991 відбулось урочисте перезахоронення праху З. та її чоловіка М.Сороки на Личаківському цвинтарі у Львові.

ЗАРУБІН ОЛЕКСАНДР (1884-1931) -російський політичний діяч в Україні. Належав до партії російських есерів (соціалістів-революціонерів). У 1917 входив до складу Української Центральної Ради і Малої Ради. У вересні 1917 З. був призначений генеральним контролером, а на поч. листопада - генеральним секретарем пошти і телеграфу України. Не погоджуючись зі змістом Третього Універсалу УЦР, який проголошував утворення Української Народної Республіки, подав у відставку (див. Універсали Української Центральної Ради).

ЗАРУДНИЙ ОЛЕКСАНДР (1891-1918) -український політичний і державний діяч. Належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів (ліва течія). В 1917-18 входив до складу Української Центральної Ради. С поч. січня 1918 - генеральний секретар земельних справ. Розстріляний більшовиками разом з іншими відомими українськими діячами (Леонардом Бочковським, Ісааком Пугачем, Михайлом Орловським) у Києві після захоплення міста російськими військами під командуванням М.Муравйова.

ЗАСЛАВСЬКІ - український князівський рід у 15-17 ст. Володіли великими маєтками на Волині і Поділлі. Засновник роду - Іван Острозький наприкінці 15 ст. став власником м. Заслава (тепер Ізяслав Хмельницької обл.), від якого походить прізвище З. На поч. 17 ст. прийняли католицтво. Представники роду З. займали важливі державні посади у Польщі. Найвдоміші представники: Єжи З. (1592 - р. см. невід.) - володимирський староста. Учасник Хотинської війни 1620-21. Брав участь у придушенні Жмайла повстання 1625 та разом з С. Конєцпольським - в укладанні з козаками Куруківського договору 1625. Януш З. (р. н. невід. - п. 1629) - воєвода підляський (1591) і волинський (1604,1620). В 1596 і 1614 входив до складу комісій, створених польським урядом для вироблення компромісних угод між козаками і польським урядом. Олександр З. (р. н. невід. - п. 1625) - каштелян волинський (1605), брац-лавський (1615) і київський воєвода (1628), син Януша З. Владислав - Домінік З. (н. не пізніше 1617 -п. 5. 4. 1656) - луцький староста, коронний конюший (з 1636), воєвода сандомирський (з 1645) і краківський (з 1649), син Олександра 3.3 9.6.1648 З. був головним з трьох командуючих (разом з О.Конєцпольським і М.Остророгом) польського війська, розгромленого українською армією на чолі з Б.Хмельницьким в Пилявецькій битві 1648. Б.Хмельницький з сарказмом називав З., відомого своєю розніженістю і лінивістю, -“периною”. В 1673 рід З. перестав існувати, їхні родові маєтності успадкував рід Любомирських.

ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ (27.7(8.8).1888 - 29.7.1938) - більшовицький державний і партійний діяч. Н. в с. Лисець Подільської губернії (тепер село Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.). В 1912 закінчив фізико-математичний факультет Київського ун-ту св. Володимира, з 1913 - викладав фізику в Київському політехнічномму ін-туті. З1905 належав до РСДРП. В 1917 - член крайового комітету РСДРП (б) і як представник від більшовиків разом з Ю.П'ятаковим входив до складу Малої Ради і Крайового Комітету для охорони революції на Україні. В грудні 1917 повністю підтримав агресію Росії проти Української Народної Республіки, увійшов як народний секретар освіти до складу Народного Секретаріату. З березня 1918 - голова більшовицького ЦВК в Україні. З. був одним з організаторів КП(б)У. В 1919-20 - член реввійськради різних більшовицьких армій та реввійськради Українського і Південно-Західного фронтів, які здійснювали окупацію території України. На поч. 1920 був призначений більшовицьким урядом відповідальним за реорганізацію і побудову Червоної Української Галицької Армії. В липні-вересні 1920 - голова Галицького Революційного комітету. В 1922-23 і 1933-38- нарком освіти УСРР. В 1925-27 секретар ЦК КП(б)У, в 1927-33 голова ЦКК КП(б)У. Займав керівні посади в інших більшовицьких державних і партійних органах в Україні. Знищений НКВС разом з дружиною.

ЗАХІДНА ОБЛАСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (ЗОУНР) - назва Західно-Української Народної Республіки після об'єднання з Українською Народною Республікою в 1919-20. На підставі ухвали Українською Національною Радою ЗУНР-ЗОУНР та Державним Секретаріатом ЗУНР-ЗОУНР З. 1. 1919 у Станіславі про Злуку двох українських держав і Універсалу Директорії УНР від 22.1.1919 УНР і ЗУНР об'єднувалися в одну державу. 22.1.1919 на Софійській площі у Києві відбулося урочисте проголошення Акту Злуки ЗУНР (Галичина, Буковина і Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну УНР. Трудовий Конгрес України 24.1.1919, затвердивши Акт Злуки, ухвалив “Закон про форму української влади”, згідно з яким ЗУНР було перейменовано в ЗОУНР із забезпеченням повної територіальної автономії. Остаточно справу об'єднання двох держав повинні були вирішити загальноукраїнські Установчі збори. ЗОУНР зберігала свої законодавчі і виконавчі органи влади. Для координації воєнно-політичної і економічної діяльності двох урядів було створено спільне воєнне командування, сформовано об'єднану делегацію на Паризьку мирну конференцію 1919-20, запроваджено єдину валюту. Президент Української Народної Ради (УНРади) ЗОУНР Є.Петрушевич був введений до складу Директорії УНР. 4.7.1919 Директорія УНР створила окреме міністерство у справах ЗОУНР. Проте з кін. 1919 внаслідок заяви місії УНР (голова А.Лівицький) на переговорах з представниками польського уряду у Варшаві про незацікавленість української сторони в території Галичини уряд ЗОУНР проводив цілком незалежну політику (див. також - Варшавський договір 1920). З поч. 1920 уряд ЗОУНР в еміграції та його делегація на переговорах в Парижі відновили вживання попередньої назви - ЗУНР.

ЗАХІДНА УКРАЇНА - 1. Публіцистична назва Західно-Української Народної Республіки. 2. В 1919-1939 назва всіх українських земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини і Румунії. З. Назва, вживана для означення всіх українських земель, приєднаних до УРСР в 1939-40. 4. Сьогодні термін З.У., вживається інколи для означення території Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областей. Загальна площа -110,7 тис. км², населення - 9,7 млн. чол. Питома вага українців у З.У. становить 89,2%, росіян - 5,1%.

ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР) - українська держава, створена в листопаді 1918 на західноукраїнських землях, які входили до Австро-Угорської імперії. Напередодні першої світової війни значна частина українських земель - Східна Галичина, Буковина і Закарпаття - перебували у складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку у першій світовій війні та під могутніми ударами національно-визвольної боротьби поневолених народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав. В цих складних обставинах рішучі заходи по створенню власної незалежної держави почали робити і українці на західноукраїнських землях. Наприкінці вересня 1918 у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат, який розпочав роботу по підготовці збройного повстання проти австрійської влади. В жовтні 1918 головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Д.Вітовського. 18.10.1918 у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду. (див. Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР). УНРада стала політичним представницьким органом українського народу в Астро-Угорській імперії. 19.10.1918 УНРада, спираючись на право народів на самовизначення, проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. На цьому засіданні було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Народної Ради, яким став Є.Петрушевич. 31.10.1918 у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28.10.1918 у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над цілим краєм і включити його до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині і Буковині. Проте австрійський намісник Галичини ген. К.Гуйн відповів на цю вимогу національно-демократичних сил категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УВГС 31.10.1918 було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом. В ніч з 31.10 на 1.11.1918 стрілецькі частини, очолювані сотником Д. Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті (див. Листопадове повстання 1918). 9.11.1918 утворила свій тимчасовий виконавчий орган, який був 13.11.1918 перетворений на уряд - Державний Секретаріат ЗУНР-ЗОУНР. 13.11.1918 було затверджено Конституційні основи новоствореної держави - “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії”, згідно з яким вона отримала назву - Західно-Українська Народна Республіка. Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. км² і нараховувала 6 млн чол. населення. Був затверджений герб держави - Золотий Лев на синьому тлі та прапор - балакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням (див. Конституція ЗУНР). Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів, спрямованих на становлення державно-політичного і економічного життя республіки, серед яких закон про організацію.