БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 2 страница

БОЖ (Боз, Бус; р.н. невід. -п. 6л. 375) – князь антів. У своїй книзі “Про походження та історію готів” історик Йордан писав, що в 70-х роках 4 ст. Б. очолював мужню боротьбу антів проти готів. Спочатку анти завдали поразки готам, яких очолював король Вінітар, але бл. 375 готам вдалося захопити Б. в полон. За наказом Вінгтара розп'ятий разом зі своїми синами і найближчими 70 старшинами. Згадується в “Слові о полку Ігоревім”. За деякими даними, Б. був страчений на Росі біля с. Синяви (тепер Рокитнянський р-н Київської обл.).

БОЖКО ЮХИМ (1885 - січень 1920) -український повстанський отаман. В період Гетьманату - начальник охорони Запорізької залізниці у Катеринославі. В листопаді 1918 очолив українське військове формування на Катеринославщині - “Запорізька Січ”. Наприкінці 1918 -поч. 1919 вів активні бойові дії проти більшовицьких військ в р-ні Катеринослава. В 1919 - командир 2 піхотної дивізії Запорізького Корпусу. Б. хотів втілити в життя утопічну ідею про відновлення запорізьких традицій в армії, чим вносив елементи анархії у військові частини. Загинув у суперечці з отаманом О.Волохом в січні 1920.

БОЙДУНИК ОСИП (псевдонім Діброва; 1895 -р. см. невід.) - український політичний діяч. Н. у Галичині. Інженер за фахом. Брав участь в українських національно-визвольних змаганнях 1917-21, був старшиною Української Галицької Армії і Армії Української Народної Республіки. З 1920 -член Української Військової Організації. На поч. 20-х років один з провідних членів Групи Української Національної Молоді, згодом голова ГУНМ. В січні-лютому 1929 - учасник Першого Конгресу Українських Націоналістів (28.1.-3.2.1929) у Відні, на якому було утворено Організацію Українських Націоналістів. Співпрацював у тижневику “Український Голос” і “Голос Нації”. Неодноразово заарештовувався польською поліцією. У вересні 1932 під час “процесу конгресівців” над 9 учасниками Першого Конгресу Українських Націоналістів засуджений до 4 років ув'язнення. Після звільнення наприкінці 1935 очолив політичну референтуру Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ. З 1941 - член Проводу Українських Націоналістів. В еміграції входив до складу Української Національної Ради. очолював її президію. Автор праць “Національний солідаризм”, “Українська внутрішня політика” та ін.

БОЙОВА УПРАВА УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ (Українська Бойова Управа) -організаційно-координаційний центр Легіону Українських Січових Стрільців. Створена 3.8.1914 з представників від Головної Української Ради, Українського Січового Союзу і “Сокола-Батька” для формування Легіону УСС. 6.8.1914 опублікувала звернення “До українського народу”, в якому містився заклик вступати в УСС.З початку вересня 1914 Б.У. УСС перебувала у Відні. З 1915 Б.У. займалася в основному пропагандистською, видавничою і харитативною діяльністю, В 1914-15 Б.У. очолював К.Трильовський, а з 1917 - С. Смаль-Стоцький. Членами Б.У. були К.Білецький, І.Боберський, Д.Вітовський. В.Темницький. С.Горук, Д.Катамай. С.Шухевич, В.Онгалевич, Т.Рожанковський та ін.

БОЙЧУК МИХАЙЛО ЛЕВОВИЧ (18(30).10.1882- 13.7.1937) - визначний український живописець-монументаліст і педагог, один з основоположників українського монументального мистецтва. Н. в с.Романівці на Тернопільщині. В 1908 -удосконалював свою майстерність у Парижі. В 1917 - проф. Академії Мистецтв, з 1924 -художнього інституту в Києві. Б. створив школу художників-монументалістів т. зв. бойчукістів (Т.Бойчук, К.Гвоздик, А.Іванова, С.Колос, О.Мизін, О.Павленко, І.Падалка, М.Рокицький та ін.), вміло поєднував впливи візантійського живопису з традиційними елементами українського малярства. Під його керівництвом виконано розписи Луцьких казарм у Києві (1919) санаторію ім. ВУЦВК на Хаджібеївському лимані в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933-35). Б. - автор портретів Б.Лепкого і К. Же-ромського (поч. 20 ст.), ряду декорацій для вистав “Молодого театру” Л. Курбаса у Києві (1918). В 1937 заарештований органами НКВС і засланий. Помер у концтаборі.

БОЛБОЧАН (Балбачан) ПЕТРО (1883 -24.6.1919) - відомий український військовий діяч, полковник Армії УHP. З осені 1917 Б. командир Першого Українського республіканського полку у складі Другої сердюцької дивізії. На поч. лютого 1918 очолювана Б. частина вела запеклі бої на підступах до Києва і в самому місті проти наступаючих більшовицьких армій, В лютому 1918 був призначений командиром другого куреня Окремого Запорізького Загону. 24.2.1918 курінь Б., зайнявши Житомир, розпочав наступ на Київ, який звільнив 2.3.1918. 10.4.1918 Б. за наказом військового міністра УНР О..Жуковського очолив Кримську групу Армії УНР, яка, розвиваючи успішний наступ на півдні України, 25.4. зайняла Симферополь, а в наступний день - Бахчисарай. З кін. квітня 1918 Б. командував Другим Запорізьким полком у складі Запорізького Корпусу, який у період Гетьманату охороняв східні кордони України. В листопаді 1918 полк під командуванням Б. одним з перших перейшов на бік Директорії Укпаїнської Народної Республіки і взяв участь у повстанні проти гетьмана П.Скоропадського. У грудні 1918 Директорія УНР призначила Б. командуючим Лівобережною армійською групою яка протистояла наступу Червоної армії у Лівобережній Україні. Після відступу частин Армії Української Народної Республіки на Правобережну Україну Б. командних постів не займав. 9.6.1919 при підтримці ряду провідних членів Української Партії Соціалістів-Самостійників Б. самовільно проголосив себе командуючим Запорізького Корпусу, який розташовувався в Проскурові (тепер Хмельницький). Цей крок був розцінений Директорією УНР як спроба державного перевороту. Б. був заарештований начальником контррозвідки Армії УНР М.Чеботарівим, звинувачений у спробі встановлення диктатури Є. Летрушевича та командуючого Української Галицької Армії О.Грекова і за вироком воєнно-польового суд розстріляний біля станції Балин на Поділлі.

БОЛЕСЛАВ І ХОРОБРИЙ (967-17.6.1025) польський князь (992-1025) і король в 1025. Походив з династії П'ястів. Син князя Мєшка І.В. 999 приєднанням Краківської землі завершив процес формування польської держави. У війнах з “Священною Римською імперією” (1003-05 1007-13, 1015-18) зумів відстояти незалежність Польщі. В 1000 добився організації самостійної архиєпископської кафедри у Гнєздно. В 1003 захопив Словаччину і Моравію, проте остання була відвойована Чехією в 1201. В 1018 Б., підтримуючи Святополка Окаянного у боротьбі проти Ярослава Мудрого, здійснив похід на Київ і тимчасово захопив Червенські міста. В 1030-31ці міста відвоював Ярослав Мудрий.

БОЛЕСЛАВ II СМІЛИВИЙ (1039-1081) польський князь (1058-77), король Польщі (1077 79) з династії П'ястів. Син Казиміра І. Вів війну з Чехією. За правління Б.ІІ Польща втратила частину Західного Помор'я. В квітні 1069 війська Б ІІ допомогли київському князю Ізяславу Ярославичу зайняти Київ і придушити Київське повстання 1068-69. В 1077 здійснив новий похід у Київську державу. В 1079 в результаті повстання великих феодалів змушений втекти в Угорщину. Помер у Карінтії.

БОЛЕСЛАВ III КРИВОУСТИЙ (20.8.1085-28.10.1138) - польський князь (1102-1138; за іншими даними -1106-38). Син князя Владислава І Германа. Походив з династії П'япів. Після смерті батька отримав у володіння Малу Польщу. Вів вперту боротьбу зі своїм братом Збігнєвом, який успадкував Мазовію і Велику Польщу, і його союзником німецьким імператором Генріхом. За Б.ІІІ було тимчасово відновлено політичну єдність Польщі. В 1116 приєднав до Польщі Сх.Помор'я, а в 1123-Зах. Помор'я і частково землі лютичів. За правління Б.ІІІ у Польщі перебував Володимир Мономах. В 1138 видав статут (т.зв. статут Б.ІІІ), за яким територія Польщі була поділена на уділи між його синами, що поклало початок періоду роздробленості Польської держави.

БОНЯК (руське прізвисько - Шолудивий; кін. 11-поч. 12 ст.) - половецький хан. Чинив грабіжницькі напади на Київську Русь. В червні 1096 на чолі половецької орди напав на Київ (можливо, у відповідь за вбивство 24.2.1095 князем В.Мономахом у Переяславі половецьких князів Кітана і Ітлара), де спалив княжий двір в Берестові, Красний двір на Вицубичах і пограбував Печорську Лавру. В 1097 і 1105 знову напав на київські землі. В 1099 допомагав князю Давиду Ігоровичу заволодіти Володимиром і Луцьком. В 1107 Б. разом з половецьким ханом Шаруканом був розгромлений військами Володимира Мономаха, Святополка і Олега на Сулі поблизу Лубен.

БОПЛАН ПЙОМ ЛЕВАССЕР де (6л. 1600-6.12.1673) - французький військовий інженер і картограф. Н. у Нормандії. В 1630-48 перебував на службі у польських королів Сигізмукца III, Владислава IV і Яна II Казимира в чині старшого капітана артилерії і королівського інженера, переважно в Україні. Керував будівництвом фортець і замків у Барі (1638), Бродах (1630-35), Підгірцях (1635-40; у співпраці з італ. інженером Андреа дель Аквою), Кременчук. В липні 1635 за проектом Б. на правому березі Дніпра біля Кодацького порогу польський уряд наказав спорудити фортецю Кодак, яка мала повністю ізолювати Запорізьку Січ від решти України. В 1639 Б. відбудував зруйновану козаками на чолі з гетьманом І.Сулимою фортецю Кодак. В 1650 видав “Опис України або області Королівства Польського...”, що містить цінні дані з історії, географії і культури України, докладний опис побуту і звичаїв українського народу. Б. був одним з найвидатніших картографів 17 ст. В 1648-50 склав карту України, для якої використовував власні виміри.

БОРБИСТИ - популярна назва членів Української Партії Лівих Соціалістів-Революціонерів (борбистів). Назва походить від центрального партійного органу російської газети “Борьба”. Підтримували існування радянської влади в Україні. Проте, на відміну від більшовиків, замість гасла диктатури пролетаріату висунули гасло диктатури трудящих класів. В липні 1920 Б. були змушені самоліквуватися і увійти до складу Комуністичної Партії (більшовиків) України. В 20-30-х роках деякі провідні члени Б., серед яких Качинський, Мстиславський, Терлецький та ін., входили до складу уряду УСРР.

БОРЕЦЬКИЙ ІОВ (Іван Матвійович; р.н. невід. -п. 12.3.1631)- український церковний, політичний і освітній діяч. Н. в с.Бірчому у Галичині (тепер с. Городоцького р-ну Львівської обл.). Освіту здобув за кордоном. Викладав у Львівській братській школі, в 1604-05 - її ректор. В 1615 виступив одним з засновників Київської братської школи, в якій згодом став ректором. В 1620-31 - київський православний митрополит. Б. - автор полемічних творів, спрямованих на захист православ'я: “Протестація” (1621), “Юстифікація” (1622). В 1628-29 Б. разом з митрополитом В.Рутським робив спроби примирити дві українські церкви - православну і греко-католицьку. Проте плани Б. не знайшли підтримки.

БОРЕЦЬКИЙ МИХАЙЛО (1879-1936) -український церковний діяч, митрополит УАПЦ (1927-1930). Н. на Волині. Навчався у Київській духовній семінарії та на педагогічних курсах у Харкові. В 1904-21 - викладач теології та військовий священик-капелан. 31922 - єпископ гайсинський. 17.10.1927 обраний на Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі митрополитом Української Автокефальної Православної Церкви. Підчас процесу над Спілкою Визволення України заарештований і ув'язнений у Ярославському ізоляторі для політичних в'язнів. За відмову підписати звернення до Папи Римського, яке б засвідчувало відсутність в Україні репресій за релігійні переконання, засланий на Соловецькі острови. Помер при нез'ясованих обставинах в одній з клінік Ленінграда.

БОРИС І ГЛІБ - молодші сини київського князя Володимира Святославича. Бл. 987-89 (за іншими даними - 994-996) Борис (р.н. невід-п.1015) отримав від батька Ростов, а Гліб (р.н. невід-П.1015) - Муром. Після смерті батька (1015) під час міжусобної боротьби були вбиті за наказом старшого брата Святополка Окаянного. Б. вбито на р. Альті, коли він повертався з походу на печенігів, а Г, - поблизу Смоленська. В 1072 останки Г. і Б. були перенесені у Вишгород і захоронені у Борисоглібському соборі, збудованому князем Ізяславом. В 1071 канонізовані православною церквою. В 1191 прах Б. і Г. князь Давид Ростиславич переніс у Смоленськ.

БОРОВЕЦЬ ТАРАС (псевдоніми Тарас Бульба, Чуб, Гонта: 93.1908 - 15.5.1981) - український політичний і військовий діяч. Н. на Волині. Деякий час працював каменярем. В роки польської окупації Західної України проводив пропагандистську роботу на Поліссі. У 1930 заснував організацію Українське Національне Виродження. Декілька раз заарештовувався польськими спецслужбами, в 1934-35 був в'язнем Берези Картузької В 1939-41 під час більшовицької окупації продовжував роботу по організації націоналістичного підпілля на Поліссі і Волині. На поч. німецько-радянської війни 1941-45 Б. сформував і очолив партизанські виділи Поліської Січі в м.Олевську. В лютому 1942 повстанські загони на чолі Б. діяли в Костопільському та ін. р-нах. В березні-квітні 1943 вів переговори з штабом УПА-Північ, однак пропозицію про входження його виділів в єдиний повстанський рух Б. вихилив. В липні 1943 Б. перейменував очолювані ним загони в Українську Народно-Революційну Армію і створив спільно з І.Мітрингою Українську Національно-Демократичну Партію. 18-19.8.1943 УНРА була роззброєна частинами Української Повстанської Армії. Наприкінці листопада 1943 (за деякими даними -1.12.1943) заарештований гестапо у Варшаві і ув'язнений у концтаборі Саксенгаузен.

Звільнений у вересні 1944.31948 жив в емігрант у Канаді. Видавав журнал “Меч і Воля”, створив Українську Національну Гвардію. Номеру Торонто. Автор спогаде “Армія без держави”.

БОРОВИКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЛУКИЧ (24.7(4.8.).1757-6(18).4.1825) - видатний український живописець-портретист. Н. в м.Миргороді в козацькій родині. Малювати вчився у батька і дядька-іконописців. В 1788 Б. переїхав до Петербурга, де працював під керівництвом Д.Левицького. Став найвидатнішим портретистом Петербурга. 3 1795-академік, з 1802- радник Академії Мистецтв. Працюючи в дусі класицизму, продовжував кращі західно-європейські традиції в українському мистецтві. Виконав бл. 160 портретів - полк. П.Руденка (80-11 рр. 18 ст.), О.Капніста (1780), “Богоматір на троні”, “Цар Давид” (1785), М.Лопухіної (1797), В. Арсеньєвої (1795), О.Безбородька здочками (1803), київського війта П.Борщевського (1818) та багато ін. Виконав іконостаси і розписи церков та соборів у Миргород, Кобинцях, Могилеві, Петербурзі та інших містах.

БОРОДАВКА (Неродич) ЯЦЬКО (р.н. невід.-П.1621) - гетьман запорізького козацтва. Наприкінці 1619 Б. був обраний нереєстровим козацтвом гетьманом замість П.Сагайдачного. В 1621 очолив козацьке військо в поході проти турків у Молдавію (див. Хотинська війна 1620-21). Невдачі деяких козацьких загонів Б. у Молдавії, нестача провіанту і фуражу для війська привели до скинення його з гетьманства. Гетьманом було обрано П.Сагайдачного. Невдовзі Б. за вироком козацького суду було страчено.

“БОРОТЬБА” - щотижнева газета, видання Української Партії Соціалістів-Революціонерів. Виходила в 1917-20 у Києві. Редактор М.Порш. Після розколу УПСР у травні 1918 “Б.” - орган лівої фракції партії, яка отримала від газети свою назву - боротьбисти. Редактор В.Блакитний.

БОРОТЬБИСТИ (Боротьбісти) -див. Українська Партія Соціалістів-Революцюнерів-Боротьбистів (комуністів).

БОРТНЯНСЬКИЙ ДМИТРО СТЕПАНОВИЧ (1751-28.9(10.10).1825) - видатний український композитор і хоровий диригент. Н. в м.Глухові (тепер Сумська обл.). За деякими даними, до1758 навчався у Глухівській співочій школі. За гарний голос був прийнятий до петербурзької придворної капели. Вчився в італійського композитора Б.Галуппі, а в 1769-79 продовжував навчання в Італії. Написав опери “Креонт” (1776), “Алкід” (1778), “Квінт Фабій” (1779), поставлені на італійській сцені. В 1774 (за ін. даними1779)-1796-капельмейстер придворної капели в Гатчині і Павловську, в якій співали майже виключно українці. В цей час написав опери “Сокіл” (1786) і “Син-суперник” (1787). пасторальну комедію “Свято сеньйора” (1786), балет і концертну симфонію (1796). В 1796-1825 управитель придворної співочої капели. Створив понад сто творів хорової церковної музики (в т.ч. бл. 70 концертів і 2 літургії), в яких в значній мірі відобразилися мотиви української народної пісенності. Серед хорових концертів Б. найвідоміші: “Господи, силою твоєю”, “Слава во вишніх Богу”, “Сей день”, “Услиши, Боже, глас мій” та ін. Хоровий стиль Б. визначається урочистістю і ліричністю. Творчість Б. належить до вершин світової музичної культури.

БОРЩАК ІЛЬКО (19.7.1892-11.10.1959) -відомий український історик і громадський діяч. Н. на Херсонщині. Вивчав класичну філологію в Петербурзькому, Київському і Новоросійському (Одеському) ун-тах. Після здобутт вищої освіти, займався науковою діяльністю. В 1914-17 Б. -офіцер російської армії, брав участь у боях на фронтах першої світової війни. На поч. 1917 обраний членом Української ради військ Румунського фронту. В 1918-19-старшина Армії УНР. З січня 1919 у складі місії Української Народної Республіки перебував у США, згодом - секретар української делегації на Паризькій мирній конференції 1919-20. В 1923-32 Б. - один з засновників і провідних членів Союзу Українських Громадян у Франції, який стояв на прорадянських позиціях. У 1926-29 - один з видавців газети “Українські вісті” в Парижі. В 20-30-х роках плідно займався науковою діяльністю, досліджуючи політичну історію України 17-поч. 20 ст. В 1938 став ініціатором викладання української мови і літератури, а також запровадження курсу українознавства в Національній школі живих східних мов у Париж. Під час гітлерівської окупації Франції в 1940-43 двічі заарештовувався, деякий час перебував на нелегальному становищі. В 1949 став директором Архіву української еміграції у Франції, розпочав видання наукового журналу “Україна” (1949-53). Помер у жовтні 1959 у Парижі. Автор бл. 400 наукових праць, написаних українською і французькою мовами, серед них -“Козаки Б.Хмельницького” (1922), “Пилип Орлик. Вивід прав України” (1924), “Вольтер і Україна” (1926), “Український мир у Брест-Литовському” (1929), “Григор Орлик - великий мазепинець” (1930), “Мазепа - людина і історичний діяч” (1932), “Слідами гетьмана К.Розумовського у Франції” (1957) та ін.

БОТА ЛУІС (1862-1919) - південноафриканський державний і військовий діяч, генерал. Перший прем'єр-міністр Трансваалю, а з 1910 - прем'єр-міністр Південно-Африканського Союзу. 2.4.1919 Б. за дорученням Найвищої Ради Паризької мирної конференції 1919-20 очолив міжнародну комісію, утворену для підготовки укладання перемир'я між Західною Областю Української Народної Республіки і Польщею під час українсько-польської війни 1918-19. Комісія ухвалила обмежити армії воюючих сторін до 20 тис. кожну. Було встановлено демаркаційну лінію (“лінія Боти”), за якою Дрогобицький нафтовий басейн залишався за ЗОЗУНР, а до Польщі відходив Львів і території на захід від лінії Львів - Сокаль. Уряд ЗОЗУНР 13.5.1919 прийняв пропозиції комісії Б. Польський уряд, значно посиливши фронтові частини на українсько-польському фронті армією ген. Й. Галлера, повністю сформованою у Франції і призначеної Антантою виключно для боротьби з більшовицькими військами, відкинув всі пропозиції міжсоюзної комісії, очолюваної Б. (див. також українсько-польська війна 1918-19).

БОШ ЄВГЕНІЯ БОГДАНІВНА (11(23).8.1879 5.1.1925) - радянська партійна і державна дачка. Єврейка за походженням. Н. в м.Очакові (тепер Миколаївська обл.). В 1901 році вступила в РСДРП. В 1905-07 займалась пропагандою ідей більшовизму на півдні України. 31908 перебувала в Києві. В 1911-12 секретар комітету РСДРП в Києві. Навесні 1912 заарештована і вислана в Іркутську губернію. В 1914 разом з Г. Пятаковим емігрувала за кордон. Після Лютневої революції в Росії повернулася в Київ. В 1917 очолювала окружний і обласний комітет більшовицької партії. В грудні 1917 обрана до складу більшовицького уряду в Україні - т. зв. Народного Секретаріату, в якому виконувала функції секретаря внутрішніх справ. В 1917-18 керувала більшовицькими збройними загонами в Україні, згодом займалась партійною роботою у Пензі, Астрахані, Чернігові, Москві.

БОЯРИ - 1. Збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою. Щодо походження терміну “Б.” висловлюються різні думки. Одні дослідники виводять його від старослов'янського “бой” (воїн) або “болій” (великий), інші - від тюркського “бояр” (вельможа, багатий муж), ще інші - від староісландського “boaermen” (знатна людина).

Виникнення боярства на Русі виноситься до епохи розкладу родоплемінних відносин у слов'янських племен (6-9 ст.). В період утворення Київської держави Б. поділялися на дві великі групи: 1 - земські Б. (старці, градські) - потомки родоплемінної знаті, що становили верхівку тогочасного суспільсьва; 2 - княжі Б. -представники княжої дружини та урядники його двору. В 11 ст. відбувається злиття обох груп боярства. Б. були васалами князя, зобов'язаними служити у його війську за право володіння земельними наділами. Одночасно вони користувалися т. зв. правом від'їзду, тобто могли переходити від одного князя до іншого без втрати своїх земель. В часи Київської держави Б. не були замкнутим станом, були випадки, коли до їхнього середовища потрапляли представники городян, духовенства і навіть селянства (смердів). В епоху роздробленості посилилась економічна могутність Б., зросло їх політичне значення. В Галицько-волинському князвсві впродовж 12-13 ст. вони брали участь у вирішенні всіх державних справ і неодноразово були керівниками антикнязівських виступів (наприклад Володислав Кормильчич). Дещо меншим був вплив Б. на політичне життя Київського, Чернігово-Оверського, Переяславського та інших князівств.

Б. займали найважливіші посади при княжому дворі. З їх середовища призначалися двірські (управителі княжим господарством), скарбники, печатники (держателі княжої печатки), мечники, стольники та ін. Вони очолювали обласну адміністрацію - були княжими посадниками та тисяцькими. Найбільш заслужені і найзнатніші Б. входили до складу Боярської ради,- що була дорадчим органом при князі.

2. Після переходу українських земель під владу Великого Князівства Литовського та Королівства Польського основна частина Б. перейшла на службу до великих князів литовських та польських королів і була включена до шляхетського стану. Найбільш знатні з них отримали титули князів (Острозькі, Вишневецькі, Збаразькі та ін.). Середньо- і малозаможні Б. втратили частину своїх привілеїв і перетворилися на військових слуг, урядників та інших що служили панам та князям на правах денної залежності. За часів Польсько-Литовської держави вище боярство прибрало назву панів, або земян, а стара назва -Б. залишилася при дрібних боярах. Нижчий прошарок боярства разом з дрібною шляхтою впродовж тривалого часу боровся проти засилля панів. Ця боротьба закінчилась у 16 ст. формальним зрівнянням у правах всіх представників шляхти і Б. без огляду на їх майновий стан. Частина збіднілих Б. в часи формування і розвитку українського козацтва поповнювала його ряди, з їх середовища походила значна частина керівників козацьких рухів у 16-17 ст.

3. На протязі 15-17 ст. Б. були представниками правлячої верхівки у Московській державі. Вони перетворилися на замкнутий стан, який претендував на панівну роль в управлінні державою, що викликало репресії з боку московських великих князів (з 1547 - царів). Так, за Івана IV (1533-1584) під час т. зв. оприччини було знищено або заслано значне число Б., представників найзнатніших і найбагатших родів. Згодом, Б. стали іменуватися служилі люди вищого розряду, що входили до складу Боярської думи. В ході реформ Петра 1 (1682-1725) на початку 18 ст. титул Б. було скасовано.

4. В Румунії, Молдові, а також на українських землях, що знаходилися в їх склад (див. Буковина) Б. називали великих землевласників. Боярство тут сформувалося у 13-14 ст. і на протязі наступних століть відігравало провідну роль у політичному житті регіону, проводило активну румунізацію українських земель. Особливо масштабним цей процес був у 1918-1940, коли фактично була припинена політична та культурно-просвітницька діяльність українського населення. В результаті включення Північної Буковини до УРСР у 1940 боярство було ліквідоване. У 1945 така ж доля його спіткала у Румунії.

БОЯРСЬКА ДУМА - 1. В часи Київської держави - вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства (старців градських - потомків місцевої родоплемінної знаті), княжої дружини (княжих мужів, думців), а згодом також духовенства (митрополита, єпископів). У компетенції Б.д. був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Рішення її мали дорадчий характер.

Бд. не мала постійного складу, заслання її скликалися князем у необхідних випадках. Особливо зросла роль Бд. в період феодальної роздробленості. Вона стала свого роду феодальною курією (радою феодалів) сеньйора - великого чи удільного князя з його васалами, що користувалися певною політичною самостійністю. У 12 ст. до її складу входили основні урядову княжого двору: двірський, печатник, стольник, мечник, скарбник, а також представники княжої адміністрації на місцях -тисяцькі, посадники, воєводи. Звичайно число членів Бд. було незначним. В деяких землях Київської Русі її роль суттєво вирізнялася. Так, у Галицькій землі їй належало важливе місце в управлінні державою.

2. У Московській державі з кінця 15 ст. Б.д. перетворилася на постійний дорадчий орган при московському великому князі (з 1547 -при царі). До її складу входили путні бояри (вдали окремими галузями двірцевого княжого господарства) та особи, що вдали адміністративним управлінням держави (тисяцькі, окольничі та ін.). Роль Бд. була суттєво підірвана оприччиною, яку запровадив Іван IV Грозний. Значення її посилилося наприкінці 16 і у 17 ст., коли до неї були включені представники дворянства. В результаті проведення державних реформ Петра І Б.д. у 1711 була замінена Сенатом.

БРАЙТЕР ЕРНЕСТ ТЕОДОР (1865-1935) -польський політичний діяч, публіцист. Єврей за походженням. В період до першої світової війни посол віденського парламенту від Галичини, видавець львівського “Монітора”. В 1918 - член Української Національної Ради ЗУНР і Державного Секретаріату ЗУНР. Б. був єдиним польським політиком, який підтримував ідею державної незалежності України. За свою політичну діяльність і погляди Б. зазнавав переслідувань з боку польського уряду і був змушений емігрувати з Польщі.

БРАТСТВА - релігійні та культурно-просвітницькі організації українських міщан, які виникли при церковних парафіях в Україні в 15-17 ст. Спочатку Б. носили релігійно-благодійницький характер - опікувалися церквою, дбали про її побудову та обслуговування, влаштовували громадські богослужіння, місцеві церковні урочистості, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі та ін. В 16 ст. Б. набули великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. Посилення національного гніту на українських землях, захоплених Річчю Посполитою, змушує Б. більш активно виступати на захист прав українського населення -звертатися зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, посилати посольства до короля та ін. З часом Б. набирали дедалі більшого впливу, серед всіх верств українського населення: ремісників, цехових майстрів, купців, православної шляхти. Б. підтримували нечисленні українські магнати, такі як К.Острозький. А.Кисіль та ін. З кін. 16 ст. Б. розгорнули широку культурно-освітню діяльнсть. Вони викривали братські школи, друкарні, збирали бібліотеки. Найдавнішим і найвідомішим було Львівське братство, засноване бл. 1453. Наприкінці 16-на поч. -17 ст. Б. діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Судовій Вишні та інших містах України. В 17 ст. велику роль в національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване в 1615 при Богоявленському монастирі. До числа його членів крім київських міщан і української шляхти вступило також і Запорізьке Військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. В 1632 Київську братську школу було об'єднано з Лаврською школою і створено Києво-Могилянську Колегію (див. Києво-Могилянська Академія). В числі провідних діячів Б. були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Характер своєї діяльності Б. зберегли до кін. 17 ст. На поч. 18 ст. Б. занепали і перетворилися на виключно церковні організації, які дбали про збереження церков відправу богослужінь.

БРАТСТВО ТАРАСІВЦІВ - українська таємна організація. Створена влітку 1891 (за іншими даними 1892) на могилі Т.Шевченка у Каневі. Засновниками Б.Т. була група українських студентів - Б.Грінченко, І.Липа, М.Міхноський, В.Боровик та ін.. Основні ідейні засади організації були викладені у “Декларації віри молодих українців” і опубліковані у квітні 1893 у львівській газеті “Правда”. Своїм основним завданням Б.Т. ставило боротьбу за національне визволення українського народу та досягнення повної автономії всіма народами, які були поневолені Російською імперією. Б.Т. зобов'язувалось вимагати поширення вживання української мови у школі, державних установах, родині і при всіх обставинах боронити інтереси українського народу. Тарасівці розгорнули широку діяльність по пропаганді своїх ідей серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. До літа 1893 основним осередком Б.Т. був Харків, але після арешту значної частини членів організації центр перенесено до Києва. Осередки Б.Т. з'явилися в Одесі, Полтаві, Лубнах та деяких інших містах України. До активних діячів Б.Т. належали В.Боржковський, М.Вороний, М.Дмитрієв, В.Самійленко, М.Кононенко, М.Коцюбинський, В. Степаненко, Б.Тимченко, О.Черняхівський, В.Шемет та ін. Б.Т. діяло в Україні до 1898. Під впливом ідей Б.Т. було засновано в 1897 Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію та в 1900 - Революційну Українську Партію.