БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 1 страница

“БЕРТЕЛЕМІ ЛІНІЯ” (“Бартелемі лінія”) -умовна назва лінії, яку спеціальна комісія держав Антанти на чолі з генералом Бертелемі 24.2.1919 запропонувала вважати східним кордоном Західної Області Української Народної Республіки. На поч. лютого 1919 Найвища Рада країн Антанти, намагаючись припинити українсько-польську війну 1918-19. вислала для переговорів з урядами ЗОУНР і Польщі про перемир'я спеціальну комісію на чолі з ген. Бертелемі. До складу делегації входили представники Великобританії (лорд Картон де Віарт), США, (професор Лорд), Італії (майор Стабіле) та ряд військових експертів. Провівши попередні переговори з представниками польського уряду у Львові, члени місії 22.2.1919 прибули у Ходорів, ставку Начальної Команди УГА. 24.2.1919 на вимогу місії Антанти було укладено перемир'я. Припинення воєнних дій, яке вступило в силу з 25.2.1918 зупинило успішний наступ українських військ в ході Вовчухівськоі операції 1919. Під час переговорів за участю делегацій ЗОУНР і Польщі в Ходорові, а потім у Львові ген. Бертелемі в ультимативній формі вимагав встановлення демаркаційної лінії між воюючими сторонами по “Б. л.” Цей план передбачав встановлення західного кордону ЗОУНР по східній межі Львівського, Перемишлянського і Бібрського повітів і далі по р. Стрий. Таким чином до Польщі відходило 40% території Сх. Галичини (в тому числі Львів і Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн залишалися у складі Польщі). 28.2.1919 українська делегація (О.Бурачинський, С. Витвицький і М.Лозинський) викинула пропозиції місії Бертелемі. 23.1919 воєнні дії на українсько-польському фронті відновилися (див. також Західно-Українська Народна Республіка, українсько-польська війна 1918-19).

БЕССАРАБІЯ (Бассарабія) - Історична область між Прутом, Дністром і гирлом Дунаю. Значна частина Б. входить до складу Молдови. Землі на крайньому півдні і півночі Б. належать до України. Територія Б. здавна заселялась племенами скіфів, гетів, даків, антів (з 4 ст.), уличів, тиверців. В 9-10 ст. Бессарабія була у склад Київської держави, пізніше - Галицько-Волинського князівства. З середини 14 ст. увійшла до складу Молдовського князівства. В 1514 разом з Молдовою загарбала султанська Туреччина. В середині 16 ст. у Б. здійснили походи козацькі загони на чолі з Д. Вишневецьким (1553,1564), І.Свірговським (1574), Іваном Підковою, (1577), С. Наливайком (1594). Й період національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57 відбулися Молдовські походи 1650 і 1652. Після зруйнування в 1775 Запорізької Січі козаки заснували на півдні Б. Задунайську Січ. За Бухарестським мирним договором 1812 Б. увійшла до складу Російської імперії. Лютнева революція 1917 в Росії спричинила посилення українського національного руху в Б. Створювались українські школи, організовувались осередки “Просвіти”. Українське населення тієї частини Б., де українці становили більшість, домагались від Генерального Секретаріату УЦР-УНР приєднання цих земель до Української Народної Республіки. В середині січня 1918, скориставшись складним міжнародним становищем України, румунські війська окупували територію Б. В умовах румунської окупації бессарабський парламент Сфатул Церій (Рада Країни) проголосив 25.11.1918 приєднання Б. до Румуни. Проти цього рішення виступили українські депутати В. Цеганко, Чумаченко, Панцір, Прічницький та ін. за що були заарештовані і розстріляні. Українське населення Б. на багатотисячних мітингах і зборах протестувало проти анексії Румунією українських етнічних земель у Б. - Акерманщини, Ізмаільщини, Західної Одещини (Південна Бессарабія) і Хотинщини (Північна Бессарабія). На поч. січня 1919 на Хотинщині вибухнуло народне повстання проти румунських окупантів, яке було жостоко придушене регулярними військами (див. Хотинське повстання 1919). У вересні 1924 у Б. відбулося Татарбунарське повстання 1924, яке завершилось кривавою розправою над учасниками виступу і політичним процесом (1925) у Кишиневі над керівництвом повстання. За даними румунського перепису 1930 українське населення у Пд. Б. становило 74,2%, а у Пн.-36,6%, молдавани і румуни - 19,2%, німці - 9,2%, євреї - 3%. Протягом 20-30-х років румунський уряд проводив політику румунізаціїі українського населення Б.

Перебуваючи постійно під жорстоким політичним тиском, українське національно-культурне життя у Б. розвивалось слабо. Існували нечисленні осередки товариств “Просвіта”, читальні, театральні гуртки. Серед керівників українського національного руху у Бессарабії були В.Корчовий. О.Яловий. М.Галин, І.Гаврилюк, В.Гетманченко, М.Палій та ін. 28. 1940 територія Бессарабії увійшла до складу СРСР. Акерманський, Ізмаїльський і Хотинський повіти відійшли до УРСР (див. також Адміністративно-територіальний устрій України).

БИЧ ЛУКА (1875-1944) - український політичний діяч на Кубані, юрист, економіст. З літа 1917 - член Військової Ради Кубані, а з жовтня -Крайової Ради (Установчих Зборів). В грудні 1917 брав участь у прийнятті Конституції Кубанського Краю (офіційна назва Кубанської Республіки). Очолював Законодавчу Раду Республіки. Після прийняття 16.2.1918 акту про державну незалежність Кубані, очолив перший крайовий уряд, який офіційно заявив про вступ Кубанського Краю на федеративних засадах до складу Української держави. Після розгрому кубанських крайових органів денікінцями у 1920, емігрував за кордон. Жив у Чехо-Словаччині. З 1922 - доцент, згодом проф. права Української Господарської Академії у Подебрадах. Автор ряду наукових праць з господарсько-фінансових проблем.

БІБІКОВ ДМИТРО ГАВРИЛОВИЧ (1792-22.2(63).1870)-російський державний діяч, ген. від інфантерії, учасник Вітчизняної війни 1812. В 1837-52 - київський, подільський і волинський ген.-губернатор. В Україні Б. активно проводив політику російського великодержавного шовінізму. Брав участь у розгромі Кирило-Мефодіївського братства, скасував дію Литовського статуту 1588 (1840) та ліквідував греко-католицьку церкву (1839) у Правобережній Україні, конфіскував маєтки католицького духовенства. З метою русифікації України здійснив заміну місцевих чиновників на російських. В 1847-48 провів інвентарну реформу, яка законодавче закріплювала поміщицьку земельну власність. В 1852-55 -міністр внутрішніх справ Російської імперії.

БІБЛІОТЕКА ІМЕНІ С. ПЕТЛЮРИ - заснована в Парижі у 1929. В 1940 нараховувала у своїх фондах 15 тис. книг. В приміщенні бібліотеки знаходився музей С. Петлюри. В 1940 німці зруйнували будинок бібліотеки і знищили бібліотечний фонд. У 1946 бібліотека відновила свою діяльність.

БІБЛІОТЕКА НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА - створена в 1892 у Львові разом з реорганізацію товариства ім. Т.Шевченка у наукове. В 1894 бібліотека мала 600 книг, на початку 1914 - 70 тис. книг, а в 1939 - близько 300 тис. томів. В бібліотеці зберігалась найповніша і найсистематичніша збірка україністики - пере-важноукраїнських друків19-20ст.,стародруків 16-18 ст., комплекти преси. Рукописний відділ мав рукописи-14-20 ст. з території весі України. Тепер фонди бібліотеки зберігаються в Львівській науковій бібліотеці їм. В. Стефаника АН України.

БІЗАНЦ АЛЬФРЕД (1890 - п. після 1945) -австрійський та український військовий діяч, підполк. УГА та Армії УНР. Н. в с. Дорнфельд (тепер с. Тернополя Пустомитівського р-ну Львівської обл.) За походженням німець. В роки першої свгтової війни - офіцер австрійської армії. З листопада 1918 командир Львівської (Сьомої) бригади УГА, групи військ “Південь”. В березні 1919 бригада Б. визначилась в ході Вовчухівської onepauji 1919. 7.6.1919 Львівська бригада УГА розпочала Чортківський наступ 7979. Заді бригади. пд час цієї операції Б. було присвоєно звання підполк. В серпні 1919 його частина успішно діяла під час наступу об'єднаних українських армій на Київ. В січні 1920 підрозділ Б. у складі частин Української Галицької Армії, внаслідок епідемії тифу і повної відсутності боєприпасів потрапив у критичне становище, був змушений перейти на службу в Червону Українську Галицьку Армію. 24.4.1920 група військ під командуванням Б. вийшла зі складу ЧУГА і, прорвавши польську лінію фронту в р-ні Михнівки, вирушила на з'єднання з частинами Армії УНР. На поч. 40-х рр. Б: -референт українських справ в Управлінні Генеральною Губернію. В 1943-44 Б. очолював Військову управу Дивізії “Галичина”. В 1945 Б. був заарештований радянськими спец-службами і засланий. Дальша його доля невдома.

БІЛАС ВАСИЛЬ (17.9.1911 - 23.12.1932) - член Української Військової Органвації та Організації Українських Націоналістів. Небіж Д.Данилишина.

Входив до складу дрогобицької бойової групи ОУН, створеної З.Коссаком. 19.8.1931 разом з Д.Данилишиним за дорученням Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ здійснив замах на керівника східного відділу міністерства закордонних справ Польщі Т.Голувка. Брав участь у експропріаційних актах з метою отримання коштів для діяльності ОУН у Бориславі (31.7.1931) і Трускавці (8.8.1931). 30.11.1932 Б. разом з Д.Данилишиним, Ю.Березинським, В.Стариком, М.Жураковським. С.Мащаком та ін. бойовиками здійснив напад на пошту у м. Городок Ягайлонський (тепер міородок Львівської обл.) з метою отримання коштів для діяльності українських націоналістичних організацій ОУН і УВО. Під час відступу після завершення операції заарештований разом з Д.Данилишиним у с.Веринь на Львівщині. Страчений 23.12.1932 у львівській тюрмі “Бригідки”.

БІЛИНСЬКИЙ (Білінський) МИХАЙЛО (1882-17.11.1921) - український військовий діяч, капітан 3-го рангу Українського Військового Флоту. 31917 неалежав до Української Партії Соціалістів-Самостійників. Став одним з організаторів українського морського міністерства. У травні-жовтні 1918 Б. входив до складу української делегації, яка вела переговори про умови підписання мирного договору з радянською Росією у Києві. З 26.12.1918 до 9.4.1919 - морський міністр Української Народної Республіки в урядах, які очолювали В.Чеховський і С. Остапенко. З квітня 1919 - командир першої української дивізії морської піхоти. У 1920-21 - міністр внутрішніх справ УНР. В 1920-21 Б. входив до складу Всеукраїнської Національної Ради, очолював її і був заступником голови урядової Комісії по розроби Конституції УНР. Брав участь в першому Зимовому поход Армії Української Народної Республіки (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). 17.11.1921 Б. під час бою з частинами Червоної Армії потрапив в оточення в р-ні Базару. Не бажаючи здаватись у полон, застрілився.

БІЛІ ХОРВАТИ - слов'янське плем'я, що жило в 7-10 ст. у районі Карпатських гір та верхів'ях Дністра. Утворили союз племен після розпаду.

БІБЛІОТЕКА НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА - створена в 1892 у Львові разом з реорганізацію товариства ім. Т.Шевченка у наукове. В 1894 бібліотека мала 600 книг, на початку 1914 - 70 тис. книг, а в 1939 - близько 300 тис. томів. В бібліотеці зберігалась найповніша і найсистематичніша збірка україністики - пере-важно українських друків 19-20ст., стародруків 16-18 ст., комплекти преси. Рукописний відділ мав рукописи-14-20 ст. з території всієї України. Тепер фонди бібліотеки зберігаються в Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН України.

БІЗАНЦ АЛЬФРЕД (1890 - п. після 1945) -австрійський та український військовий діяч, підполк. УГА та Армії УНР. Н. в с. Дорнфельд (тепер с. Тернопілля Пустомитівського р-ну Львівської обл.) За походженням німець. В роки першої світової війни - офіцер австрійської армії. З листопада 1918 командир Львівської (Сьомої) бригади УГА, групи військ “Південь”. В березні 1919 бригада Б. визначилась в ході Вовчухівської onepaції 1919. 7.6.1919 Львівська бригада УГА розпочала Чортківський наступ 1919. За дії бригади під час цієї операції Б. було присвоєно звання підполк. В серпні 1919 його частина успішно діяла під час наступу об'єднаних українських армій на Київ. В січні 1920 підрозділ Б. у складі частин Української Галицької Армії, внаслідок епідемії тифу і повної відсутності боєприпасів потрапив у критичне становище, був змушений перейти на службу в Червону Українську Галицьку Армію. 24.4.1920 група військ під командуванням Б. вийшла зі складу ЧУГА і, прорвавши польську лінію фронту в р-ні Михнівки, вирушила на з'єднання з частинами Армії УНР. На поч. 40-х рр. Б. -референт українських справ в Управлінні Генеральною Губернію. В 1943-44 Б. очолював Військову управу Дивізії “Галичина”. В 1945 Б. був заарештований радянськими спец-службами і засланий. Дальша його доля невідома.

БІЛАС ВАСИЛЬ (17.9.1911 - 23.12.1932) - член Української Військової Організації Організації Українських Націоналістів. Небіж Д.Данилишина.

Входив до складу дрогобицької бойової групи ОУН, створеної З.Коссаком. 19.8.1931 разом з Д.Данилишиним за дорученням Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ здійснив замах на керівника східного відділу міністерства закордонних справ Польщі Т.Голувка. Брав участь у експропріаційних актах з метою отримання коштів для діяльності ОУН у Бориславі (31.7.1931) і Трускавці (8.8.1931). 30.11.1932 Б. разом з Д.Данилишиним, Ю.Березинським, В.Стариком, М.Жураковським. С.Мащаком та ін. бойовиками здійснив напад на пошту у м. Городок Ягайлонський (тепер м.Городок Львівської обл.) з метою отримання коштів для діяльності українських націоналістичних організацій ОУН і УВО. Під час відступу після завершення операції заарештований разом з Д.Данилишиним у с.Веринь на Львівщині. Страчений 23.12.1932 у львівській тюрмі “Бригідки”.

БІЛИНСЬКИЙ (Білінський) МИХАЙЛО (1882-17.11.1921) - український військовий діяч, капітан 3-го рангу Українського Військового Флоту. 31917 належав до Української Партії Соціалістів-Самостійників. Став одним з організаторів українського морського міністерства. У травні-жовтні 1918 Б. входив до складу української делегації, яка вела переговори про умови підписання мирного договору з радянською Росією у Києві. З 26.12.1918 до 9.4.1919 - морський міністр Української Народної Республіки в урядах, які очолювали В.Чеховський і С. Остапенко. З квітня 1919 - командир першої української дивізії морської піхоти. У 1920-21 - міністр внутрішніх справ УНР. В 1920-21 Б. входив до складу Всеукраїнської Національної Ради, очолював її і був заступником голови урядової Комісії по розробці Конституції УНР. Брав участь в першому Зимовому поході Армії Української Народної Республіки (див.Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). 17.11.1921 Б. під час бою з частинами Червоної Армії потрапив в оточення в р-ні Базару. Не бажаючи здаватись у полон, застрілився.

БІЛІ ХОРВАТИ - слов'янське плем'я, що жило в 7-10 ст. у районі Карпатських гір та верхів'ях Дністра. Утворили союз племен після розпаду якого частина хорватів переселилася на захід. Згадуються утворах Константина VII Багрянородного (Велика або Біла Хорватія) і Масуді. Константин VII пов'язує з ними походження південнослов'янських хорватів, оскільки ще за візантійського імператора Іраклія (610-641) значна частина Б. х. переселилася на Балканський пів-ов. Згадуються у “Повісті временних літ”, що є свяченням того, що частина Б. х. залишилась у Прикарпатті.

БІЛОЗЕРСЬКИЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ (1825 - 20.2(43).1899) - український громадсько-політичний і культурний діяч, журналіст. Н. на хуторі Мотронівці на Чернігівщині. Вищу освіту здобув в Київському унті св. Володимира (1843-46). В 1846-47 - учитель Петровського кадетського корпусу у Полтаві. Разом з М.Костомаровим і М.Гулаком виступив організатором Кирило-Мефодіївського братства. Брав участь у створенні “Статуту Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія”. Був автором “Записки” - пояснень до статуту братства. Розвинув ідеї християнського соціалізму, виступав за об'єднання всіх слов'янських народів у республіканську федерати, в якій провідну роль відводив Україні. В 1847 Б. був заарештований і засланий в Олонецьку губернію під нагляд поліції. Служив у Петрозаводському губернському правлінні. В 1856 звільнений. Жив у Петербурзі. В 1861-62 - редактор “Основи”. Згодом служив у Варшаві. Підтримував зв'язки з Галичиною, співпрацював у газетах “Мета” і “ Правда”. Останні роки життя провів на хуторі Мотронівці.

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1651 договір укладений між гетьманом України Б. Хмельницьким і польським урядом 18(28).9.1651 в м. Біла Церква. Умови цього договору стали наслідком поразки української армії у Берестецькій битві 1651. За Б. м. д. число реєстрового війська зменшувалося з 40 тис. до 20 тис. чол. Козацькою територією визнавалось лише Київське воєводство. У Брацлавське і Чернігівське воєводства поверталась польська адміністрація, а магнатам і шляхті повертались - їхні маєтки.

Гетьман зобов'язувався розірвати союз Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами. Б.Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король дістав право призначати і звільняти гетьманів. Білоцерківський договір дав можливість українському народові зібрати сили для відновлення боротьби проти Польщі. В травні 1652 умови.Б. м. д. були анульовані Б. Хмельницьким.

БІЛЬСЬКИЙ (Бєльський) ФЕДІР ІВАНОВИЧ (р. н. невід. - п. бл. 1506) - український князь, один з керівників боротьби українського народу проти литовського панування в останній чверті 15 ст. В 1481 Б., М.Олелькович (брат останнього київського князя Семена Олельковича: див. Олельковичі) та І.Гольшанський у відповідь на ліквідацію литовським урядом українських князівств, в першу чергу Київського (1470; фактично в 1471) організували змову з метою вбити великого князя литовського Казимира IV Ягеллончика і утворити незалежну українську державу. Після викриття змови М.Олельковича та І.Гольшанського стратили в серпні 1481 у Києві, а Б. втік до Москви, де перейшов на службу до московського князя Івана III Васильовича. В 1402 оженився на племінних князя, рязанській княжні Анні Василівні. Сам Б. і його нащадки вигравали значну роль в державному і політичному жити Московської держави 16 ст.

БІСМАРК ОТТО-ЕДУАРД-ЛЕОПОЛЬД ФОН ШЬОНГАУЗЕН (1.4.1815 - 30.7.1898) - пруський та німецький державний діяч, дипломат, князь. Н. в Шьонгаузені. В 1859-62- прусський посланець в Російській імперії, в 1862 - у Франції. В 1862-71 Б.-міністр-президент і міністр закордонних справ Пруссії. Провів воєнним шляхом об'єднання Німеччини під зверхністю Пруссії. В 1871-90 -рейхсканцлер Німецької імперії, в якій керівну роль відігравала Пруссія. В 1879-1882 став одним з головних організаторів Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Припускають, що Б. був ініціатором поміщення в тижневику “Gegenwart” (“Сучасність”) статті Б.Гартмана “Росія в Європі”, в якій висловлювалась думка про можливість відновлення “Київського князівства” під протекторатом Габсбургів.

БЛАКИТНИЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ (справжнє прізвище - Елланський) (31.12.1893 (12.1.1894) - 4.12.1925) - український політичний діяч і письменник. Н. у с.Козлах на Чернігівщині (тепер с.Михайло Коцюбинське Чернігівського р-ну Чернігівської обл.). Навчався в Чернігівській духовній семінарії і Київському комерційному інститут. З квітня 1917 - член Української Партії Соціалістів-Революціонерів. В травні 1918 Б. став одним з ініціаторів розколу УПСР і оформлення лівої фракції партії боротьбистів. Редагував її друкований орган - газету “Боротьба”. Після вимушеного злиття Української Партії Соціалістів-Революціонерів-Боротьбистів (комуністів) з Комуністичною Партією (більшовиків) України вступив до останньої. В 1920-25 входив до складу ЦК КП(б)У. З 1921 був призначений головою Держвидаву та редактором газети “Вісті ВУЦВК”. Б. - організатор і редактор журналів “Шляхи мистецтв”, “Червоний перець” (1922-25), “Всесвіт” (1925). Засновник і керівник спілок “пролетарських” письменників України -“Боротьба” (1919) і “Гарт” (1923-25). Б. відомий як поет (під псевдонім В.Еллан), прозаїк (псевдонім - А.Орталь), як фейлетоністі сатирик (псевдонім - Валер Проноза), як пародист (псевдонім - Маркіз Попелястий). Автор збірки поезій “Удари молота і серця” (1920) та інших літературних творів. В 30-х роках твори Б. були заборонені як націоналістичні, а пам'ятник Б., встановлений у Харкові, знищений.

БОБЕРСЬКИЙ ІВАН (4.8.1873 - 17.8.1947) відомий український громадський діяч, один з засновників українського спортивного руху. Н. в с. Доброгостів Дрогобицького повіту на Львівщині у родині священика. Навчався в ун-тах Львова, Відня і Граца. Перебуваючи в Західній Європі, вивчав нові форми і методи фізичного виховання. В 1890-14 викладав німецьку мову і фізичну культуру в Академічній гімназії у Львові. Став одним з організаторів сокільсько-стрілецького руху, в 1910-14 - голова “Сокола-Батька”. Редагував періодичні видання: “Вісті з Запорожжа” (1910-14) і “Січові вісті" (1912-14). На поч. першої світової війни увійшов до складу Бойової Управи УСС. з 1915 - член Головної Української Ради. В 1918-19 - референт пропаганди у державному секретаріаті військових справ ЗУНР. В листопаді 1920 за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР виїхав до США. 3 1922- секретар представництва ЗУНР у Канаді. Брав активну участь у житті української діаспори в Америці. В 1931 повернувся в Європу. В 1932-47 жив у м.Тржичі (Югославія). Автор поручників з фізичного виховання - “Забави й ігри рухові” (1904-05). “Копаний м'яч” (1906) та ін.

БОБРИНСЬКИЙ ГРИГОРІЙ (Георгій) ОЛЕКСАНДРОВИЧ (рр.н. і см. невд.) - російський державний діяч, граф. В 1914-5 Б. під час окупації російськими військами Галичини і Буковини очолював Галицько-Буковинське генерал-губернаторство. Керована Б. російська окупаційна адміністрація проводила відверту антиукраїнську політику. За його розпорядженнями закривались українські школи, газети, друкарні, відбувались масові арешти і депортації української інтелігенції у глиб Росії. Діяльність Б. на посту генерал-губернатора Галичини і Буковини російський політик П.Мілюков, виступаючи в Державній Думі, розцінив як “європейський скандал”.

БОБРОВСЬКИЙ БОРИС (рр. н. і см. невід.) -український військовий діяч періоду української національно-визвольної боротьби 1917-21. В роки першої світової війни - генерал російської армії. В 1917 очолював Українську Військову Громаду в Двинську. Наприкінці листопада 1917 був призначений начальником Українського Генерального Військового Штабу, який очолював до березня 1918. Подальша його доля невідома.

БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ (II пол 14 ст.) - український князь. Походив з Волині. Син литовського князя Коріата (Михайла) Гедиміновича. З кінця 70-х років перейшов на службу до московського князя Дмитрія Донського і одружився на його сестрі Анні. Учасник походів московського війська проти волзьких булгар. (1376) і татар (1378). Особливо відзначився під час Куликівської битви 1380. Командуючи в ході битви запасним полком, наніс ранговий удар, який привів до розгрому татарських військ хана Мамая.

БОВМЕН ІСААК (1878-1950) - американський дипломат. В 1919 Б. входив до складу американської делегаті на Паризькій мирній конференції 1919-20. Член комісії по вирішенню українсько-польського конфлікту. З ініціативи Б. 2.5.1919 американський уряд припинив воєнну допомогу Польщі у зв'язку з діями польської армії ген. Й.Гаплера на українському фронті в Галичині під час українсько-польської війни 1918-1919.

БОГАЦЬКИЙ ПАВЛО (1883 - р.см. невід.) український громадський і військовий діяч, журналіст, літературознавець і бібліограф, дійсний член НТШ. В 1909-14 - засновник і редактор ж-лу “Українська хата”, який виходив у Києві. В 1914 Б. за національно-просвітницьку роботу був заарештований російською владою і засланий до Нерчинського краю. В 1917 повернувся до Києва, де був призначений начальником міліції міста. В 1918-19 - столичний отаман і отаман Коша Охорони Республіки. 31922 перебував в еміграції. Б. автор збірок новел “Камелії” (1918), “Під баштою зі слонової кості”, літературно-критичних статей і бібліографічних праць.

БОГДАНОВИЧ-ЗАРУДНИЙ САМІЙЛО (рр.н. і см. невід.) - український військовий і державний діяч, генеральний суддя, дипломат. До поч. національно-визвольної війни 1648-57 був товаришем козацької хоругви королівської армії. В 1648 приєднався до повстанського війська під проводом Б.Хмельницького. Визначився в Корсунській битві 1648. Виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана Б.Хмельницького. В квітні 1650 вів переговори з представниками польського уряду у Варшаві. В квітні 1652 і березні 1654 Б.-З. очолював українські посольства до Москви, а в червні 1653 - до Туреччини. Разом з П. Тетерею брав участь у виробленні положень міждержавного договору між Україною і Московським царством в лютому-березні 1654 (див. Березневі статті 1654). В 1657 їздив з дипломатичною місією до Трансільванії. Підтримував політику гетьмана І.Виговського. У вересні 1658 брав участь у виробленні умов і укладанні Гадяцького договору 1658. Після обрання гетьманом Ю.Хмельницького перейшов на його бік. Спільно з Г.ЛІсницьким і Г.Гуляницьким уклав Слободищенський трактат 1660. В 1664 вів боротьбу проти гетьмана Лівобережної України -І.Брюховецького. Після 1664 даних про нього немає.

БОГУН ІВАН ТЕОДОРОВИЧ (Федоренко, Федорович; р.н.невід.п.17(27), 2.1664) - видатний український військовий і державний діяч, полководець, полковник подільський, згодом – кальницький (вінницький) і паволоцький. Походив з української шляхти. Учасник визвольних повстань у 1637-38. Брав участь у всіх битвах національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. В березні 1651 Б. разом з С.Височаном керував обороною Вінниці. Особливо визначився у Берестецькій битві 1651. В ході цієї битви, будучи обраним наказним гетьманом, зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести українську армію з оточення. В 1653 вів запеклі бої з польськими частинами пір, командуванням С.Чарнецького під Монастирищем. В січні 1654 Б. разом з відмовився присягнути на вірність московському царю. У 1655 керував героїчною обороною Умані. Непохитно стояв на позиціях української державності, був противником промосковської і пропольської орієнтації українських гетьманів. В1658брав активну участь у придушенні Пушкаря і Барабаша заколоту 1657-58. Висловлював претензії Ю.Хмельницькомуза укладення Переяславських статей 1659. В.1662 Б. був ув'язнений поляками в фортеці Мальборк (Марієнбург). На поч. 1663 король Ян II Казимир звільнив Б. і доручив йому командування правобережними козацькими полками. В 1663-64 брав участь у поході гетьмана П.Тетері у Лівобережну Україну. В лютому 1664 був схоплений поляками 117(27)2.1664 розстріляний біля Новгород-Оверського.

БОДЯНСЬКИЙ ОСИП МАКСИМОВИЧ (літературні псевдоніми М.Бода-Варвинець; запорожець Ісько Материнка, І.Мастак та ін.: 31.10(12.11).1808-6(18).9.1877) - український філолог-славіст, історик і письменник. Н. в с.Варві Полтавської губернії (тепер селище Сріблянського р-ну Чернігівської обл.) у сім'ї священика. В 1834 закінчив навчання у Московському ун-ті. У 1837-42 перебував у науковому вирядженні у слов'янських країнах. В 1842-68 - проф. Московського ун-ту, а з 1845 - секретар Московського т-ва історії-та старожитностей при ун-ті. В 1846-48 і 1858-77 редагував його періодичне видання “Чтение Московского общества истории й древности российских”, в яких опублікував багато цінних матеріалів з історії України, народні пісні. Б. - автор праць з історії -“Про погляди відносно походження Русі” (1835), “Про час виникнення слов'янських письмен” (1855) га слов'янської філології -“Розгляд різних думок про давню мову північних і південних русів”(1837) та ін. Б. послідовно вистоював самобутність і самостійність української національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. В березні 1651 Б. разом з С.Височаном керував обороною Вінниці. Особливо відзначився у Берестецькій битві 1651. В ході цієї битви, будучи обраним наказним гетьманом, зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести українську армію з оточення. В 1653 вів запеклі бої з польськими частинами під командуванням С.Чарнецького під Монастирищем. В січні 1654 Б. разом з І.Сірком відмовився присягнути на вірність московському царю. У 1655 керував героїчною обороною Умані. Непохитно стояв на позиціях української державності, був противником промосковської і пропольської орієнтації українських гетьманів. В 1658 брав активну участь у придушенні Пушкаря і Барабаша заколоту 1657-58. Висловлював претензії Ю.Хмельницькому за укладення Переяславських статей 1659. В.1662 Б. був ув'язнений поляками в фортеці Мальборк (Марієнбург). На поч. 1663 король Ян ІІ Казимир звільнив Б. і доручив йому командування правобере)цими козацькими полками. В 1663-64 брав участь у поході гетьмана П.Тетері у Лівобережну Україну. В лютому 1664 був схоплений поляками і 17(27)2.1664 розстріляний біля
Новгород-Сіверського.

БОДЯНСЬКИЙ ОСИП МАКСИМОВИЧ (літературні псевдоніми М.Бода-Варвинець: запорожець Ісько Материнка, І. Мастак та ін.; 31.10(13.11).1808-6(18).9.1877) - український філолог-славіст, історик і письменник. Н. в с.Варві Полтавської губернії (тепер селище Сріблянського р-ну Чернігівської обл.) у сім'ї священика. В 1834 закінчив навчання у Московському ун-ті. У 1837-42 перебував у науковому відрядженні у слов'янських країнах. В 1842-68 - проф. Московського ун-ту, а з 1845 - секретар Московського т-ва історії-та старожитностей при ун-ті. В 1846-48 і 1858-77 редагував його періодичне видання “Чтение Московского общества истории й древности российских”, в яких опублікував багато цінних матеріалів з історії Укр.аїни,народні пісні. Б. – автор праць з історії -“Про погляди відносно походження Русі” (1835), “Про час виникнення слов'янських письмен”(1855) га слов'янської філології -“Розгляд різних думок про давню мову північних і південних русів”(1837) та ін. Б. послідовно відстоював самобутність і самостійність української мови і літератури. В 1846 вперше видав “Літопис Самовидця” (можливий автор - Р.Ракушка-Романовський) та “Історію Русів”. Був ініціатором видання “Народні пісні Галицької і Угорської Русі” Я.Головацького. Автор поетичних творів “Наські українські казки” (1835) та поезії 1843-44. Б. був знайомим і перебував у дружніх стосунках з М.Гоголем, Т.Шевченком, М.Максимовичем.