Українське бібліотекознавство

Після здобуття державної незалежності виявилось, що в Україні відсутня власна наукова інфраструктура, з допомогою якої б розвивалась бібліотечна наука. Адже до незалежності України, всі захисти дисертацій із спеціальності бібліотекознавства і бібліографознавства проходили в Москві і Санкт-Петербурзі, а всі фахові журнали видавались лише в Москві. Всі спеціалісти у вищих навчальних закладах культури готувалися за загальносоюзними програмами і підручниками. Варто відзначити, що на російські колеги надавали українськім вченим значну допомогу, особливо в підготовці фахівців вищої кваліфікації.

«Першим етапом розбудови власної наукової інфраструктури в українському бібліотекознавстві і бібліографознавстві стало формування наукових центрів. Під цим поняттям нами розуміються бібліотечно-бібліографічні установи і вузи, що мають науковий статус, при яких діють аспірантури, спеціалізовані ради із захисту дисертацій; здійснюється випуск наукової продукції та видання фахових журналів. Цим критеріям повною мірою відповідають Національну бібліотеку України імені В. Володимира (НБУВ), Київський національний університет культури та мистецтва (КНУКіМ), Харківська державна академія культури (ХДАК). За окремими з виділених нами критеріїв до наукових центрів можна віднести НПБ України, Книжкову палату України, Центральну наукову сільськогосподарську бібліотеку (ЦНСГБ)» [14].

Створення власної наукової інфраструктури, діяльність наукових центрів позитивно позначилися на здобутках бібліотекознавців і бібліографознавців в Україні. За період незалежності України було видано 31 монографію, 26 підручників і навчальних посібників, відбувся захист 7 докторських і 69 кандидатських дисертацій. Докторами наук стали такі науковці як Н. М. Кушнаренко, М. С. Слободяник, В. О. Ільганаєва, Т. І. Ківшар, І. А. Мейжис, С. Г. Кулешов та Л. Я. Філіпова.

Важливою ознакою зрілості вітчизняної науки є формування кадрового потенціалу у власній державі. Протягом досліджуваного періоду в Україні відбувся захист 64 кандидатських дисертацій, де наукове керівництво цими роботами здійснювало 30 українських вчених, серед яких 14 докторів наук. 24 дисертації було захищено з допомогою наукового керівництва фахівцями КНУКіМ, 20 – НБУВ, 6 – ХДАК, 4 – ЦНСГБ, 15 – інших установ. 36 дисертацій було захищено під науковим керівництво 6 фахівців: академіка НАН України О. С. Онищенка – 8, д. і. н. М. С. Слободяника – 7, д. і. н. Л. А. Дубровіної – 6, к. п. н. В. С. Бабича – 6, д. п. н. А. С. Чачко – 5, д. і. н. В. О. Ільганаєвої – 4. Аналіз змісту дисертацій, захищених під керівництвом цих науковців, дозволяє стверджувати, що ними сформовано власні школи.

В Україні сформувалося чотири типи наукових шкіл, відповідно до прийнятих в наукознавстві критеріїв. Перша школа це наукова спільнота, що працює в суміжних наукових дисциплінах, об’єднаних фундаментальними ідеями, висунутими і розробленими лідером наукової школи (належать О. С. Онищенко, Л. А. Дубровіна, А. Г. Бровкіна, О. В. Воскобойнікова-Гузєва та інші). До друга школа є наукова спільнота, що поділяє важливі для одного або кількох розділів конкретної науки концептуальні ідеї і методологічні підходи (до неї належать А. С. Чачко, О. В. Башун, О. О. Грозовська, О. В. Кашкарьова та інші). Щодо третьої школи, то це науково-освітній тип школи, який складається з наукового керівника і його учнів, які вчаться в нього в аспірантурі, докторантурі або як по шукачі і захистили дисертації (до неї належать В. С. Бабич, О. І. Кащук, Ю. І. Лазаренко, Я. Є. Сошинська та інші). Четверта школа це наукова спільнота, яка під керівництвом лідера формує фундаментальну теорію, що зумовлює новий стиль мислення в конкретній науці, її нову парадигму і новий період розвитку (належать М. С. Слободяник, В. О. Ільганаєва, О. Л. Біличенко, О. М. Кобєлєв та інші).

«Дослідження наукової школи М. С. Слободяника закладають теоретико-методологічне підґрунтя для формування нової парадигми розвитку бібліотеки, яка полягає у використанні можливостей новітніх технологій для забезпечення користувачів документами, інформацією та інтегрованим і синтезованим знанням. Накреслено перспективні напрями структурно-функціонального та організаційно-технологічного забезпечення розвитку бібліотеки за цією парадигмою. Побудовано моделі бібліотеки, що базуються на новій парадигмі її розвитку. До ядра цієї школи входять кандидати наук О. Б. Виноградова, С. Л. Зворський, О. Г. Кириленко, Т. В. Коваль, Л. О. Черепуха, Л. А. Пинда, В. П. Ярощук. Результати досліджень школи відображені у 2 монографіях, 8 дисертаціях, 1 підручнику і 2 навчальних посібниках» [14].

Професор М. С. Слободяник обґрунтував системно-функціональну модель бібліотеки, яка працює в умовах інформатизації суспільства.

«"Бібліотекознавство. Теорія, історія і організація діяльності бібліотек", підготовленому кафедри бібліотекознавства ХДАК за редакцією М. С. Слободяника і В. О. Ільганаєвої, вперше на пострадянському просторі бібліотека розглянута як соціальний інститут, що дозволило здійснити її поглиблене дослідження і суттєво підняти теоретичний рівень підручника» [22].

М. С. Слободяник здійснив першу спробу історіографічного аналізу сучасного українського бібліотекознавства у статті «Бібліотечна наука в Україні: до підсумків десятирічного розвитку». Крім цього, науковець присвятив чи мало часу методологічним проблемам дослідження історії бібліотечної справи та її історіографії в праці «Історичні дослідження в сучасному українському бібліотекознавстві: тенденції і перспективи» [17]. Концепції розвитку бібліотек та бібліотекознавства професор у монографії “Наукова бібліотека: еволюція структури і функцій” [18] подає стислий огляд тенденцій автоматизації зарубіжних бібліотек і справедливо підкреслює, що бібліотеки України мають ще незначний досвід практичної роботи у цьому напрямі, тому важливим для осмислення і впровадження в практику досвіду автоматизації, набутого зарубіжними бібліотеками, є історико-порівняльний метод. Крім цього професор досліджував перспективні тенденції розвитку бібліотек в умовах формування інформаційного суспільства; стратегічні засади розвитку бібліотек України; історію комп’ютеризації бібліотек; стратегічні засади розвитку бібліотечної автоматизації та багато інших тем.