ТЕМА 4. Міжнародні відносини на Далекому Сході

У XIX – на поч. ХХ ст.

(4 год.)

1. Міжнародно-політичне становище на Далекому Сході на поч. ХІХ ст. та "інтереси" західних держав (Великої Британії, Росії, Франції та США) у цьому регіоні.

2. "Ансейські договори" з Японією. Аналіз основних положень:

а) Канагавського японо-американського договору (березень 1854 р.);

Канаґавський договір (яп. 神奈川条約, かながわじょうやく, англ. Treaty of Kanagawa ^[1]) — договір, підписаний 31 березня 1854 року в містечку Канаґава між Японією і США. Японську сторону представляв високопосадовець сьоґунату Хаясі Фукусай, сторону США — командувач Східноіндійським флотом Меттью Колбрайт Перрі. Згідно з договором, Японія відкривала для США порти Сімода та Хакодате, покінчивши з курсом ізоляції.

Офіційна назва: Договір про мир і дружбу між Японською державою та Сполученими штатами Америки

Канаґавський договір був нав'язаний США в особі Меттью Перрі японському уряду. Угода завершила двохсотліттю ізоляцію Японії для західних торговців і науковців.

Договір складався з передмови і 17 статей. Зміст статей наступний:

1. Японією та США декларували укладання вічного миру і дружби між їхніми народами.
2. Японія надавала дозвіл кораблям США входити в японські порт Сімода в провінції Ідзу та порт Хакодате на острові Хоккайдо. Порт Сімода відкривався з моменту підписання договору, 31 березня 1854 року, а порт Хакодате — з квітня 1855 року. Японці обіцяли забезпечувати американців водою, паливом і харчами.
3. Японія зобов'язувалася безплатно рятувати кораблі США, що зазнали аварії поблизу японських кораблів. Команди і майно кораблів повинні були доставлятися до Сімоди чи Хакодате.
4. Японія зобов'язувалася прихильно ставитися до громадянам США, які перебували в країні.
5. Японія надавала громадянам США, які перебували в Сімоді й Хакодате право вільного пересування цими портовими містами в межах семи японських миль.
6. Японія зобов'язувалася вирішувати усі проблеми з США шляхом переговорів.
7. Японія дозволяла США торгувати товарами за золото, срібло й інші товари, відповідно до правил, що встановлювалися японським урядом. США повинні були забирати назад ті товари, які не мали попиту.
8. Японія забороняла приватну торгівлю паливом, водою і харчами для кораблів США. Усі товари першої необхідності повинні були реалізовуватися через урядовців.
9. Японія надавала США режим найбільшого сприяння в торгівлі.
10. Японія забороняла кораблям США входити в інші порти окрім Сімоди і Хаокдате за відсутності штормової погоди.
11. Японія надавала США право відкрити консульство в Сімоді.
12. Обидві сторони зобов'язувалися ратифікувати договір у своїх країнах і протягом 18 місяців обмінятися зразками ратифікованих документів.

 

б) Нагасакської англійсько-японської конвенції (жовтень 1854 р.);

в) Сімодського російсько-японського договору (лютий 1855 р.);

Сімодський трактат (яп. 日露和親条約, にちろわしんじょうやく) — перша дипломатична домовленість між Росією та Японією. Був підписаний 26 січня (7 лютого) 1855 року в храмі Ґьокусендзі в Сімоді віце-адміралом Є. В. Путятіним зі сторони Росії і М. Цуцуї та Т. Кавадзі зі сторони Японії. Трактат складався з 9-ти статей.

Короткі відомості[ред. • ред. код]

Згідно з домовленостями між Російською імперією та Японією встановлювались «постійний мир і щира дружба». У володіннях обох держав російські та японські піддані повинні були користуватись заступництвом і захистом як у відношенні особистої безпеки, так і недоторканості їх власності. Кордон між двома країнами встановлювалась по протоці де Фріза між островами Ітуруп (Еторофу) та Уруп, причому перший відходив до Японії, а останній та інші Курильські острови на північ складали володіння Росії, тим самим підтвердивши фактичний стан, який склався у регіоні на сер. ⅩⅨ ст. Намагаючись встановити добросусідські відносини з Японією, Росія погодилась визнати острів Сахалін «нерозділеним між Росією і Японією, як було до того часу».

Для російських суден японським урядом були відкриті порти Сімода, Хакодате і Наґасакі; в перших двох дозволялась взаємна торгівля, і в одному з них з 1856 р. могло бути відкрите російське консульство. Російським підданим був наданий «режим найбільшого сприяння». Як росіяни в Японії, так і японці в Росії підлягали суду за скоєні злочини «не інакше, як за законами своєї країни».

Пояснюючі статті, додані до договору, регламентували умови життя і торгівлі росіян в відкритих для них портах. 12 (24) грудня 1857 р. в Наґасакі був підписаний додатковий трактат, який регулював практичні питання торгівлі, в якому Росія зобов'язалась, зокрема, поважати японські води як нейтральні і утримуватись від нападу на ворожі судна, які знаходяться в японських портах.

 

г) Сімодського американсько-японського договору (квітень 1857 р.);

д) Едоського американсько-японського договору (липень, 1858 р.).

Едоський договір (яп. 日露修好通商条約, にちろしゅうこうつうしょうじょうやく) — японсько-російський договір «про дружбу і торгівлю». Підписаний 19 серпня 1858 року Іноуе Наосуке та Євфімієм Путятіним в місті Едо. Один із нерівноправних договорів Японії із західними державами. Підтверджував Сімодський трактат 1855 року і скасувував пояснювальний і додатковий трактати 1857 року. Набув чинності 1 липня 1859 року.

Короткі відомості[ред. • ред. код]

Згідно з договором сторони домовились обмінятися постійними дипломатичними представниками і генеральними консулами; у відкритих для російської торгівлі портах засновувались російські консульства. Окрім відкритих раніше портів Хакодате і Наґасакі, японський уряд замість порту Сімода відкривав для росіян порти Канаґава та Хьоґо і зобов'язувався відкрити з 1860 року ще один зручний порт на західному березі острова Хонсю. Російським підданим дозволялось жити в окремих портах, орендувати землю, купляти, орендувати чи будувати на цих землях будівлі; проживати з метою торгівлі в Едо (з 1862) і Осаки (з 1863 року)

Торгівля між росіянами і японцями повинна була проводитись вільно, без втручання влади обох держав. Врегулювання конфліктів між підданими сторін покладалося на російських консулів спільно з представниками місцевої влади; винні карались за законами своєї країни. Підданим обох держав на території на території іншої сторони був наданий «режим найбільшого сприяння».

Договір був чинним до 1895 року до нього додавались правила торгівлі росіян в Японії і митний тариф. 23 грудня 1867 року в Едо була підписана конвенція, яка скасувала майже всі обмеження в російсько-японській торгівлі. До неї був доданий новий тариф. Японські піддані отримали право прямої торгівлі в Росії

 

3. Політика Західних держав щодо Китаю в сер. ХІХ ст. за матеріалами міжнародних договорів.

а) аналіз положень Нанкінського англо-китайського договору (серпень, 1842 р.);

б) аналіз положень Тяньцзіньських /російсько-китайського та англо-китайського договорів (червень, 1858 р.) та Пекінських російсько-китайських договорів (листопад 1860 р.; квітень, 1869 р.,)

4. Перетворення Японії на регіонального лідера (70-ті – 90-ті рр. ХІХ ст.):

5. Еволюція цілей та "інтересів" західних держав (Великої Британії, Франції, Росії, США, Німеччини) на Далекому Сході протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Зовнішньополітичні наслідки повстання іхетуанів в Китаї.

 

ТЕМА 5. Тайпінське повстання в Китаї (1850 – 1864 рр.)

(2 год.)

1. Передумови, причини та характер повстання. Ідеологічна доктрина тайпінів.

2. Тайпін тяньго: основні тенденції внутрішнього розвитку (на основі історичних джерел):

а) соціопрофесійний склад керівництва тайпінської держави (за „показами” тайпінських вождів на допитах);

б) адміністративна система тайпінської держави;

в) аграрна політика тайпінів та організація ремісничої справи і торгівлі;

г) роль ритуалу в повсякденному житті мешканців Тайпін тяньго.

3. Зовнішньополітична доктрина тайпінської держави.

4. Причини падіння держави тайпінів.

Крушение Тайпинского государства[001110000805100090080002001110000805100090080002 править исходный текст ]

Несмотря на то, что Хун Сюцюань назначил новым главой правительства способного 05100180180300018 Хун Жэньганя, начавшего ряд реформ в западном духе, последнему не удалось объединить тайпинов. В то же время катастрофическое поражение, понесённое Китаем во 0101001809008100001802009000 Второй Опиумной войне, вынудило традиционные силы Китая склониться к частичной модернизации военной сферы цинского господства. В новых условиях маньчжурская династия и лидеры военно-шэньшэских группировок выступали уже не против машин вообще, а лишь против машин в руках чужеземцев. Началось строительство казённых военных заводов, арсеналов и мастерских, удовлетворявших потребность в современном вооружении и боеприпасах цинских войск и провинциальных армий, занятых подавлением крестьянских и национальных восстаний. Военная обстановка обусловила ведущую роль в этом плане командующих Сянской и Хуайской армиями.

Второй Западный поход тайпинов[001110000805100090080002001110000805100090080002 править исходный текст ]

Осенью 1860 года тайпины направили свои ударные армии во второй Западный поход, но он закончился неудачно. Армии Чэнь Юйчэна, Ли Сючэна, Ли Шисяня, Ян Фуцина и других полководцев действовали несогласованно. Встретив сильный отпор со стороны Сянской армии Цзэн Гофаня и Хубэйской армии Ху Линьи, тайпинские полководцы отказались от общего плана наступления и стали действовать каждый самостоятельно. Во второй половине 1861 года армия Ли Сючэна прошла через Цзянси в Хубэй и оттуда вернулась в 070618107180 Чжэцзян. Армия Чэнь Юйчэна не смогла снять осаду Аньцина, и эта главная крепость, прикрывавшая Нанкин с запада, 5 сентября 1861 года была взята войсками Цзэн Гофаня. Это был крупнейший успех цинских войск: начав наступление на Нанкин, они захватывали один город за другим, в то время как армия Чэнь Юйчэна, отступая, теряла территории севернее Янцзы. В мае 1862 года Чэнь Юйчэн был выдан предателем врагу и казнён. Одновременно Сянская армия подошла к Нанкину с юга и блокировала его.

Продолжение Восточного похода тайпинов[001110000805100090080002001110000805100090080002 править исходный текст ]

Ещё в мае-сентябре 1861 года армия Ли Шисяня овладела западной и центральной частями провинции 070618107180 Чжэцзян. Осенью сюда подошли корпуса Ли Сючэна, а в декабре тайпины захватили 09080010 Нинбо и 0500010601 Ханчжоу; вся территория провинции оказалась во власти тайпинов. В начале 1862 года войска Ли Сючэна вновь подошли к Шанхаю, но опять подверглись ударам со стороны «отрядов иностранного оружия». Однако вожди тайпинов всё ещё считали это недоразумением, и пытались усовестить «западных братьев по вере Христовой». Подвергаясь атакам «братьев-варваров», тайпины мужественно боролись. Многие города в провинциях Чжэцзян и Цзянсу по несколько раз переходили из рук в руки. Командующие интервентами — Ф.Уорд, французский адмирал О.-Л.Проте, полковник Ле Бретон — были убиты в боях с тайпинами.

Кольцо вокруг Нанкина сжимается[001110000805100090080002001110000805100090080002 править исходный текст ]

 

0400090Чарльз Гордон в форме китайского командира

В 1863 году «Всегда побеждающую армию» возглавил британский офицер 00104000700101807006010406 Ч.Гордон. Росла численность «отрядов иностранного оружия», имевших артиллерию и действовавших совместно с войсками Цзэн Гофаня, 09080510106000 Ли Хунчжана и 060700607101000 Цзо Цзунтана. В итоге к середине 1862 года в ходе Крестьянской войны тайпинов наступил коренной перелом. «Отряды иностранного оружия» и цинские войска взяли 09080010 Нинбо и перешли в наступление в провинции 070618107180 Чжэцзян. К апрелю 1863 года основная часть этой провинции была потеряна тайпинами. Всё теснее сжималось кольцо вокруг Нанкина. Сюда из 060718011 Цзянсу был срочно отозван Ли Сючэн, предпринявший две широкомасштабные операции по деблокированию повстанческой столицы, которые, однако, окончились безрезультатно.

В марте 1863 года в провинции Аньхой была разгромлена самая крупная армия няньцзюней. К середине 1863 года цинские войска истребили почти все вооружённые отряды тайных обществ в провинциях 010000410 Гуандун, Гуанси и 01181100018 Сычуань.

Деградация тайпинского государства[001110000805100090080002001110000805100090080002 править исходный текст ]

В тайпинском государстве набирали силу дезорганизация войск, падение дисциплины, деморализация военачальников и чиновников, бездумная раздача титулов и рангов, участились заговоры и измены. В июле 1862 года на сторону врага на юге провинции Аньхой перешёл Тун Жунхай вместе со своей 60-тысячной армией. Начиная с 1863 года в цинский лагерь стали перебегать многие тайпинские князья и военачальники. Тайпины утратили способность к наступлению и повсеместно перешли к обороне.

Цинские силы под руководством 09080510106000 Ли Хунчжана и «Всегда побеждающая армия» 00104000700101807006010406 Ч. Гордона в июле 1863 года осадили Сучжоу. После четырёхмесячной осады город пал в результате измены группы тайпинских военачальников. После падения Сучжоу тайпинские командиры стали сдавать город за гордом. В апреле 1864 года цинские войска взяли 0500010601 Ханчжоу, в мае 1864 года — Чанчжоу. Сорокатысячная тайпинская армия во главе с 05100180180300018 Хун Жэньганем отступала под натиском врага. Считая, что полная победа близка, цинское правительство распустило «армию» Гордона и сосредоточило все усилия на столице Тайпин Тяньго.

Падение Нанкина[001110000805100090080002001110000805100090080002 править исходный текст ]

Нанкин был блокирован со всех сторон. Ещё с лета 1863 года в нём начался голод, и руководивший его обороной Ли Сючэн, спасая мирных жителей, разрешил им покинуть город. Его обороняли всего до 4 тысяч боеспособных воинов. Обложившие Нанкин Сянская армия и войска Цзэн Гоцюаня во много раз превосходили силы Тайпинов. Ли Сючэн предлагал Хун Сюцюаню прорваться в Хубэй или Цзянси, чтобы там продолжать борьбу, но этот план был отвергнут. 1 июня 1864 года «Небесный князь» покончил с собой, приняв яд. Ли Сючэн продолжал руководить обороной Нанкина ещё полтора месяца. 19 июля 1864 года войска Цзэн Гоцюаня взорвали крепостную стену и через пролом ворвались в Небесную столицу. За этим последовали дикая резня, погром и гигантский пожар. Ли Сючэн с небольшим отрядом вырвался из горящего города, но вскоре был схвачен и четвертован. На плахе закончили жизнь Хун Жэньгань и юный наследник престола — сын Хун Сюцюаня. Тайпинское государство рухнуло.

Добивание остатков тайпинов[001110000805100090080002001110000805100090080002 править исходный текст ]

После падения Нанкина к северу и к югу от Янцзы сражались две крупные группировки тайпинских войск. Стотысячная южная группировка, не имевшая единого руководства, в августе-октябре 1864 года была разбита. Две её колонны всё же вышли из-под удара и отступили далее на юг. Одна из них — 50-тысячное войско Ли Шисяня — пробилась в 04110718018 Фуцзянь. Захватив Чжанчжоу и ряд других городов на юге провинции, она создала здесь свою базу, просуществовавшую полгода. В мае 1865 года превосходящим цинским силам удалось разгромить войско Ли Шисяня. Другая часть южной группировки — 30-тысячное войско Ван Хайяна — отступила на юг и несколько месяцев действовала на границе провинций Фуцзянь и Гуандун, пока не была уничтожена в феврале 1866 года.

С падением Тайпин Тяньго произошло окончательное слияние Крестьянской войны тайпинов с восстанием няньцзюней. Северная группировка тайпинов под командованием Чэнь Дацая и Лай Вэньгуана ещё в апреле 1864 года объединилась в Хэнани с войском няньцзюней, которым командовали 07060000607101818091 Чжан Цзунъюй (племянник 07060000901080 Чжан Лосина — погибшего вождя няньцзюней) и Чэнь Даси. Эта объединённая армия весной 1864 года не смогла пробиться в осаждённый Нанкин. В ноябре 1864 года цинские войска во главе с монголом Сэнгэринчи нанесли ей крупное поражение под Хошанем. После самоубийства Чэнь Дэцая оставшиеся силы были возглавлены Лай Вэньгуаном и Чжан Цзунъюем. В течение полугода они вели успешную манёвренную войну в пяти провинциях к северу от Янцзы, внезапными ударами изматывая врага. В мае 1865 года повстанцы наголову разгромили цинские войска под Цзяочжоу в провинции Шаньдун; в этом бою был убит Сэнгэринчи. На борьбу с тайпинско-няньцзюньской армией был послан Цзэн Гофань, но в связи с явными неудачами он вскоре был заменён 09080510106000 Ли Хунчжаном.

В 1866 году повстанческие отряды разделились. Их Восточная колонна под командованием Лай Вэньгуана успешно сражалась в провинциях Хэнань, Хубэй, Шаньдун и Цзянсу, но в итоге в январе 1868 года была разгромлена около Янчжоу, сам Лай Вэньгуан попал в плен и был казнён.

Западная колонна численностью около 60 тысяч бойцов во главе с Чжан Цзунъюем в 1866—1867 годах успешно действовала в Хэнани, 0818018108 Шэньси и 0800018108 Шаньси. Чтобы спасти попавшую в критическое положение армию Лай Вэньгуана, Западная колонна в январе 1868 года начала стремительное наступление в 070608008 Чжили, пробиваясь к Пекину. Столица была переведена на осадное положение. В марте повстанцев удалось остановить у 000004080 Баодина, но в апреле они устремились к 021801810708018 Тяньцзиню и вышли на его ближайшие подступы. Отброшенные превосходящими силами противника на юг, они оказались в западне между Великим каналом, 051000118 Хуанхэ, линиями вражеских укреплений и скоплениями цинских войск. 16 августа 1868 года последние отряды Чжан Цзунъюя, измотанные непрерывными боями, погибли в районе Чипина (северо-запад провинции Шаньдун), а их командующий покончил с собой.