Поняття та принципи законності

Законність — це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється в результаті неухильного дотримання їхніх вимог всіма суб'єктами права.

¨ Принципи законності, тобто ті головні засади, на яких базується законність у сучасній державі:

- єдність, тобто однаковість розуміння і застосування законів та підзаконних нормативно-правових актів на всій території їхньої дії та щодо одноіменних суб'єктів;

- верховенство закону, тобто регулювання всіх найважливіших аспектів суспільного та державного життя законами та відповідність всіх підзаконних нормативно-правових актів Конституції та законам;

- контроль за законністю, тобто наявність дійового механізму недопущення та усунення будь-яких порушень законності з боку будь-яких суб'єктів права;

- неминучість відповідальності за порушення вимог закону, тобто кожен випадок порушення закону з боку будь-якого суб'єкта права повинен тягнути за собою відповідне реагування з боку держави, відповідних органів.

97. Наслідком законності є встановлення у суспільному житті правопорядку. Правопорядок — це стан впорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності.

Показником стану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їхнє застосування. Тобто, правопорядок можна розглядати, як суму, яка складається з правомірної поведінки кожного окремого суб'єкта правовідносин. І чим менше у суспільстві допускається випадків неправомірної поведінки, тобто вчиняється правопорушень, тим міцнішим є правопорядок.

 

98. Cклад правопорушення

Склад правопорушення — це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність.

Склад правопорушення містить чотири необхідні елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкта і суб'єктивну сторону правопорушення.

Об'єкт правопорушення — це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення (наприклад, власність, духовні цінності, здоров'я людини та ін).

Об'єкт правопорушення може розглядатися з різних позицій як:загальний;родовий;видовий;безпосередній.

Об'єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння (дія чи бездіяльність) суб'єкта права; його шкідливі наслідки (спричинений шкідливий результат або погроза його настання); причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом. Крім зазначених основних елементів об'єктивної сторони, існують факультативні: спосіб вчинення правопорушення, місце і час, оточення тощо.

Суб'єкт правопорушення — фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність.

Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації. Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріальною правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Суб'єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою ознакою тут є вина, що виражається у формах умислу (прямого і непрямого) чи необережності (злочинної самовпевненості і злочинної недбалості).

Факультативною складовою суб'єктивної сторони правопорушення є мотив і мета.

Мотив — це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення.

Мета — це уявлення особи, що скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне

 

99. Правопорушення розрізняються за ступенем шкідливості та суспільної небезпеки; за характером санкцій, які настають. За цими критеріями вони поділяються на злочини і проступки.
Злочини — це найбільш шкідливі правопорушення, небезпечні для суспільства і особи, що посягають на суспільний лад, права і свободи особи, інші соціальні цінності. Ознаками злочину є явна суспільна небезпека, протиправність, винність, караність. Як злочинні діяння закріплюються лише кримінальним законом.
Злочини відрізняються максимальним ступенем суспільної небезпеки та шкідливості, зазіхають на найбільш значущі інтереси суспільства. Об’єктами злочинного діяння є суспільний і державний лад, система господарських відносин, різноманітні форми власності, особистість, політичні, трудові, майнові й інші права громадян.
У зв’язку з підвищеною суспільною небезпекою злочину закон передбачає за їхнє скоєння найсуворіше кримінальне покарання. На відміну від інших видів правопорушень, перелік злочинів, передбачених кримінальним законом, вичерпний і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Проступки — правопорушення менш небезпечні для суспільства, ніж злочини. Це суспільно шкідливі, винні, протиправні діяння, які характеризуються меншою, ніж злочини, суспільною небезпекою і тягнуть за собою не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне або цивільно-правове покарання.
Залежно від сфери скоєння розрізняють цивільні, адміністративні, дисциплінарні проступки.
Цивільні правопорушення (проступки) відрізняються специфічним об’єктом зазіхання. Це майнові і пов’язані з ними особисті немайнові відносини, регульовані нормами цивільного права, а також деякими нормами трудового та сімейного права. Ці правопорушення виявляються в невиконанні чи неналежному виконанні договірних зобов’язань, у заподіянні майнової шкоди та ін.
Адміністративні правопорушення (проступки) являють собою передбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного, процесуального й інших галузей права зазіхання на встановлений порядок державного управління, громадський порядок.
Дисциплінарні правопорушення (проступки) являють собою протиправні діяння, що порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, навчальну, службову, виробничу, військову дисципліну.

100.Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать[1]. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.

Єдиною підставою юридичної відповідальності є вчинення особою правопорушення за умови наявності правової (договірно-правової) норми, що встановлює міру відповідальності за нього.

Цілі юридичної відповідальності можна поділити на цілі добровільної та державно-примусової форм реалізації юридичної відповідальності. Так, до цілей добровільної форми реалізації юридичної відповідальності відносять: закріплення, впорядкування та вдосконалення суспільних відносин; виховання громадян, підвищення рівня правової культури; формування та забезпечення правомірної поведінки; зниження кількості правопорушень. Цілями державно-примусової відповідальності є: покарання правопорушника; відновлення порушених суспільних відносин; виправлення та виховання правопорушників; зниження та стабілізація рівня скоєння правопорушень. Цілі виправлення, виховання, зниження і стабілізації кількості правопорушень є спільними для двох форм реалізації юридичної відповідальності. З урахуванням викладеного вище, доречніше вести мову не лише про одну загальну мету юридичної відповідальності, а про систему цілей останньої.

101. Види юридичної відповідальності

 

Види юридичної відповідальності можна розрізняти по суб'єктах її покладання, по характері застосовуваних санкцій (штрафні, правовідновлювальні), по галузевій приналежності:

карна (сама стругаючи, є слідством тільки злочину, її вид і міру визначає тільки суд, кримінально-правові санкції визначаються тільки карним законом);

адміністративна (являє собою покладання й реалізацію адміністративного стягнення, є слідством адміністративної провини, передбаченого законодавством про адміністративні правопорушення);

дисциплінарна (виникає як слідство дисциплінарної провини, є правовою формою впливу на порушників трудової, службової, військової, навчальної дисципліни);

матеріальна (являє собою відшкодування працівниками або службовцями збитку, заподіяного ними підприємству, установі, організації при виконанні своїх трудових обов'язків, припускає відшкодування прямого дійсного збитку («упущена вигода» не відшкодовується), підрозділяється на обмежену, повну, підвищену);

цивільно-правова (наступає за здійснення цивільного правопорушення, тягне наслідки майнового й компенсаційного характеру, заснована на принципі повного відшкодування шкоди, припускає відшкодування збитків у вигляді позитивного збитку (наприклад, втрата, ушкодження майна) і упущеної вигоди (неодержаних доходів),підрозділяється на договірну й позадоговірну).