Склад конституційно-правового статусу особи: Розрізняють конституційно-правові статуси людини; індивіда; особи; особистості; громадянина; іноземця; особи без громадянства. 2 страница

Раціонально-правова легітимація державної влади заснована на сприйнятті інтелектом переконання в розумності існуючого порядку, законів, правил, прийнятих у даному суспільстві для управління ним. Цей вид легітимності є основним у сучасному суспільстві в умовах демократичної правової держави.

Діяльність влади щодо управління країною для неупередженої оцінки вимагає часу. Лише через деякий період можлива стійка, міцна, раціональна легітимація державної влади. Але поряд із стабільною легітимацією, пов’язаної з оцінкою довготривалої діяльності державної влади, є кілька способів набуття первісної раціональної легітимації. До таких способів належать вибори найважливіших державних органів населенням, загальнодержавний референдум, опитування населення, вибори органів місцевого самоврядування.

На міжнародній арені способом легітимації державної влади може бути міжнародно-правове визнання держави і уряду в разі поділу держав (наприклад, поділ ЧСФР на Чехію і Словаччину в 1993р.) або об’єднання двох держав в одну (створення Об’єднаної Республіки Танзанії у складі Таганьїкі і Занзібара в 1964р). Вона сприяє легітимації нової влади всередині країни, і, головне, на міжнародній арені. Разом з тим, деякі заходи державної влади в сфері міжнародних відносин можуть істотно підірвати її легітимацію, хоча внутрішні заходи влади можуть оцінюватися населенням позитивно (США під час війни у В’єтнамі, Франція в період алжирської війни.

24. легальний" походить від латинського "1е§а1із" і означає "законний". У сучасних умовах юридичне поняття легальності державної влади означає Встановлення, визнання, підтримку даної влади законом, передусім конституцією. Словом, влада має опиратися на закон/Але при цьому необхідно врахувати два 'моменти. По-перше, конституції можуть бути прийняті, змінені й скасовані різними способами. У багатьох країнах створені внаслідок військових переворотів військові чи революційні ради декретом відміняли конституції й нерідко без яких-небудь особливих процедур проголошували нові тимчасові конституції. По-друге, інколи конституції і закони, прийняті відповідно до встановлених процедур, за своїм змістом легалізували відверто тоталітарну владу. Такими були радянські конституції, конституційні закони гітлерівської Німеччини, расистське законодавство ПАР (до 1994 р., коли була прийнята тимчасова конституція).

[Спробуємо визначити основні умови легальності сучасної державної влади:

1. Органи державної влади формуються за процедурою, чітко визначеною законом;

2. Процедура формування владних структур має відповідати вимогам демократії, котрі є загальновизнаними й закріпленими в нормах міжнародного права. Наприклад, якщо це вибори, то вони мають бути вільними з таємним голосуванням, якщо це призначення судді, то має бути спрямованим на досягнення незалежності суддів, їх неупередженості.

3. Влада реально має належати саме тим державним органам, які вказані в ^законі.

4. Конституція та закони мають схвалюватися лише легальними органами ^відповідно до їх правотворчих функцій, визначених законом, або безпосередньо

народом (виборчим корпусом).

5. Зміст самих законів не має суперечити загальногуманним цінностям людства, тобто закон повинен бути правовим, (наприклад, закон не може порушувати міжнародно-правових стандартів з прав людини).

6. Державна влада та її органи не вправі ухилятися від виконання обов'язків, покладених на них законом. Це може виражатися, наприклад, у відмові в призначенні виборів в строк, визначений законом, або в невиплаті заробітної плати працівникам держбюджетної сфери.

7. Органи державної влади не можуть перевищувати своїх повноважень, визначених законом.

Б. Діяльність владних органів має провадитися виключно за процедурою, визначеною законом. Будь-яке рішення, прийняте владою з порушенням процедури^ повинно визнаватися недійсним.

.Антиподом легальної державної влади є злочинна влада, котра опирається на їй відомі цінності, а не на закони/Класичним прикладом такої влади є більшовицька влада в роки "воєнного комунізму" в Росії.

25. Принцип лімітації (обмеженості) державної влади логічно випливає з принципу верховенства права – основоположної засади правової держави. Це пояснюється передусім тим, що саме право, правова система “ пов’язує “ державну владу, ставить її в певні рамки. За словами французького вченого Жан Люка Шабо мова йде про встановлення кордону влади управляючих над тими, ким вони управляють.

Уже Аристотель, а після нього Макіавеллі, аналізуючи історичний досвід, вказували на випадки деградації демократії як влади народу в тиранію більшості. Саме одну з таких форм державної влади Полібій назвав “охлократією ”.

Творці американської конституції також вважали, що найбільшим ризиком демократії є можливість її перетворення у владу не лімітованої більшості. Але вперше концепцію самообмеження влади сформулював німецький вчений Гумбольдт. У середині XIX ст. американець Алексіс де Токвіль визначив, які, на його думку, засоби можуть обмежити державну владу: а) релігія і норми моралі; б) проміжкові територіальні організми і утворення патріотичної орієнтації (нації, що входять до держави; провінції і регіони; місцеві громади); в) проміжкові групи інтересів і соціальної солідарності (політичні партії, асоціації, лобістські групи).

Із врахуванням вищесказаного спробуємо визначити основні правові та інституційні засоби, котрі прямо чи опосередковано обмежують владу сучасної держави;

1. Легальний характер самої державної влади, тобто додержання нею режиму законності й верховенства права. Це означає, що влада визнає свою зв’язаність правом. Для того, щоб право могло виконувати цю роль (“пов’язувати державу) необхідною є наявність трьох умов:

а) відповідність писаної норми права цінностям і співвідношенню сил у суспільстві (екзогенна відповідність норми);

б) визнання в правовій системі вищої сили норм, закріплених у деклараціях прав і в конституціях (ендогенна ієрархія правових норм);

в) наявність механізмів і органів, які мають завдання ефективно забезпечити вказану ієрархічну первинність (контроль конституційності).

2. Відокремлення установчої влади від законодавчої. Це означає, що право здійснювати установчу владу від імені народу повинен не лише парламент. Право приймати конституцію, вносити до неї зміни й доповнення, перерозподіляти повноваження між органами – все це має належати до виключного права народу (через референдум) або здійснюватись від його імені спеціальним органом, більш представницьким за парламент, або кількома владними суб’єктами (наприклад, президент ініціює законопроект, парламент схвалює; в США конституційну поправку приймає Конгрес, а затверджують не менше 38 законодавчих органів штатів).

3. Збереження народного суверенітету, про який було вище сказано.

4. Поділ державної влади на законодавчу виконавчу і судову з метою створення механізму “стримувань і противаг ” між гілками влади.

5. Правовий захист прав людини, індивідуальних і колективних (в т.ч. прав національних, релігійних та інших меншин, особливо – політичної меншини і виступаючої від її імені опозиції).

6. Розвинуте місцеве і регіональне самоврядування, котре має власну фінансову базу (муніципальна власність і місцевий бюджет) і охоронювані законом повноваження. Рішення органу самоврядування відміняється лише в судовому порядку і лише з мотивів його невідповідності закону.

26. Механізм держави — цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави.

Ознаки механізму держави:

1) це ієрархічна система, тобто система, побудована на засадах субординації та координації. Політико-організаційну основу системи складають органи держави, територія держави, збройні сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави;

2) це цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови і єдині завдання та цілі діяльності. Кожний із суб'єктів механізму держави як його системний елемент є органічно обумовленим усіма іншими його елементами і функціонуванням системи в цілому;

3) це система, яка має чітку структуру з певними зв 'язками між її елементами. Первинними елементами є державні органи.

Як механізм годинника складається з різних елементів, так і механізм держави, будучи єдиним, містить у собі органи, блоки, підсистеми і навіть самостійні гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. В цій розчленованості просліджується ієрархія: різні державні органи, їх блоки, підсистеми посідають неоднакове місце у державному механізмі, але усі разом повинні діяти злагоджено і без збоїв. Так, одну з підсистем держави утворюють вищі органи держави: представницькі, виконавчі, глава держави. Інша підсистема — місцевого рівня: Ради та їх виконкоми, державні адміністрації та їх глави. Особливою підсистемою є судова, а також правоохоронні органи: прокуратура, міліція, органи служби безпеки та ін.;

4) це система, яка має єдину бюджетну, грошову, банківську системи, державну власність, котрі становлять її організаційно-економічну основу;

5) це взаємодіюча, динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держава, здійснюється управління

q27. Механізм держави

Державні органи, що мають владні повноваження, тобто державний апарат, який містить у собі два важливих структурних елементи: апарат управління, що складається з чиновників — державних службовців, які спеціально займаються управлінням; апарат примусу — армія, поліція, розвідка і контррозвідка, митниця (деякою мірою), тюрми, виправні заклади та ін.

Державні установи, державні підприємства, що не мають владних повноважень

• організаційні і фінансові кошти •

28. Державний орган - це одна особа або організована група осіб, спеціально призначені для реалізації державної влади в передбачених законом випадках. До числа державних органів ставляться, наприклад, суд, президент, парламент і т.д.

Основні ознаки державних органів:

а) створюються й функціонують у відповідності й на основі норм права;

б) відносна структурна й функціональна відособленість у механізмі держави по ознаці їхньої спеціалізації;

в) функціональна взаємодія один з одним у процесі реалізації кожним своїх повноважень, обов'язків.

Серед державних органів розрізняють:

а) єдиноначальні;

б) колегіальні;

в) органи законодавчої, виконавчої, судової влади й ін.

Система державних органів утворить так званий державний апарат.

Державний апарат - це частина механізму держави в особі системи його державних органів.

Державні підприємства, установи, організації - це організовані групи осіб, призначенням яких є виконання робіт, надання послуг населенню або державі в цілому, його окремим органам, посадовим особам.

Державні підприємства створюються для господарської діяльності в державному секторі економіки (наприклад, космічний зв'язок, виробництво вибухових речовин і ін.).

Державні установи роблять послуги, наприклад, у сфері освіти, медичного обслуговування й т.д.

Державні організації виконують роботи, роблять послуги, наприклад, у сфері будівництва, перевезень і т.д.

29. Місце́ве самоврядува́ння — право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права й які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи.

Формами місцевого самоврядування також є збори громадян, референдуми або будь-які інші форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

Органи державної влади — це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями^[1].

Ознаки державних органів

Орган держави володіє певною самостійністю, автономією, проте він є частиною єдиного механізму держави, займає в державній машині своє місце і міцно пов'язаний з іншими її частинами.
Орган держави складається з державних службовців, які перебувають в особливих правовідносинах з органом.
Службовці держави безпосередньо не виробляють матеріальних благ, тому їх утримання покладається на суспільство.
Органи держави мають внутрішню будову (структуру). Вони складаються з підрозділів, скріплених єдністю цілей, заради досягнення яких утворені, і дисципліною, яку всі службовці зобов'язані дотримуватися.
Найважливішою ознакою органу держави є наявність у нього компетенції — владних правомочностей (сукупності прав і обов'язків) певного змісту та обсягу. Реалізація органом держави своєї компетенції — це не тільки його право, а й обов'язок.
Згідно зі своєю компетенцією орган держави володіє владними повноваженнями, які виражаються:
а) у можливості видавати обов'язкові до виконання правові акти. Ці акти можуть бути нормативними або індивідуально-визначеними (акти застосування норм права);
б) у забезпеченні виконання правових актів органів держави шляхом застосування різних методів, в тому числі методів примусу.
Для здійснення своєї компетенції орган держави наділяється необхідною матеріальною базою, має фінансові кошти, свій рахунок у банку, джерело фінансування (з бюджету)^[2].
Нарешті, орган держави бере активну участь в реалізації функцій держави, використовуючи для цього відповідні форми і методи^[3].

30. Для виконання функцій управління загальносуспільними справами створюється механізм держави — ієрархічна система органів, наділених повноваженнями безпосередньо здійснювати державну владу, а також державних установ, відомств і підприємств, за допомогою яких реалізуються функції держави.

Та частина механізму держави, що безпосередньо уповноважена здійснювати державну владу, управляти загальними справами суспільства, виконувати функції держави, називається державним апаратом. Він складається з окремих органів держави (парламент, президент, уряд, судові органи) та установ (центральні і місцеві органи виконавчої влади, силові відомства: прокуратура, міністерства оборони, внутрішніх справ, служба безпеки, прикордонні, внутрішні війська, податкові органи тощо).

У державному апараті на професійній основі працюють виборні особи (депутати, президент) або державні службовці, військові тощо, статус яких визначений нормативно-правовими актами (наприклад, Законами «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про міліцію» та ін.). Для здійснення своїх повноважень державним органам (дер-жавному апарату) надаються матеріальна база (приміщення, транспорт, засоби зв’язку, організаційна техніка тощо) та фінансові кошти, які формуються з податків.

Органи держави безпосередньо пов’язані з її функціями. Вони змінюються, постійно вдосконалюються відповідно до історичного типу держави та її функцій на тому чи іншому етапі розвитку, в ту чи іншу епоху. Скажімо, органи соціальної правової держави (відповідно до її функцій) суттєво відрізняються від органів феодальної чи буржуазної держави (на ранніх етапах її розвитку). У разі потреби з’являються нові органи.

Механізм сучасної демократичної держави — це складне системне соціальне явище, в основі якого лежить воля народу — носія суверенітету та єдиного джерела влади. Шляхом виборів народ бере безпосередню участь у формуванні його органів і здійсненні контролю за виконанням наданих їм повноважень.

Основним принципом будови механізму держави та її органів є розподіл влад (на законодавчу, виконавчу і судову), основна мета якого, за визначенням французького мислителя Ш. Л. Монтеск’є (1689—1755 рр.), — це виключення можливості концентрації влади в одних руках (одним органом) та забезпечення можливості реалізації громадянами політичної свободи. Теорія розподілу влад виникла свого часу як обґрунтування необхідності обмеження влади монарха, створення механізму забезпечення «першого покоління» прав людини, її індивідуальної свободи, спроби визначення меж втручання держави в суспільні справи. Витримавши випробування практикою державотворення, ця тео-рія набула свого утвердження в суспільній свідомості, зазнала подальшої наукової аргументації, стала ідеологічною основою формування демократичних засад громадянського суспільства і правової держави, важливим чинником запобігання диктатурі.

Проте йдеться не про механічний поділ влади на розрізнені частини. Законодавча, виконавча і судова влади — елементи єдиного цілого: державної влади, основою якої є воля народу. Насамперед принципи розподілу влад — це система «стримувань і противаг» однієї влади іншою, запорука узурпації влади, стабільності суспільства, демократичного політичного режиму та реаль-ного народовладдя.

У теорії держави виокремлюють такі органи: представницькі; глава держави; виконавчі; судові.

Представницькі органи — провідні органи сучасної держави, в яких народ реалізує свій суверенітет. У системі органів вла-ди вони є первинними, тобто такими, що не створюються ніякими іншими органами, а обираються безпосередньо народом у встановленому законом порядку і від нього отримують свої повноваження. В практиці державотворення такі органи мають різні назви (парламент — у Великобританії, Канаді, Індії; сейм — у Польщі; державні збори — в Угорщині тощо). Обираючи представницький орган, народ надає йому право здійснювати суверенітет від його імені.

Проте не всі представницькі органи, які формуються шляхом народного волевиявлення, є органами держави. Не можна вважати органами держави та елементами її механізму органи місцевого самоврядування, наприклад обласні та районні влади. Вони наділені повноваженнями здійснювати не загальносуспільні справи, а лише вирішувати спільні інтереси відповідних територіальних громад, тобто питання місцевого (регіонального) значення.

Органи загальнонаціонального представництва — парламенти — бувають одно- або двопалатні. Основними їх функціями є законодавча, бюджетна (фінансова), установча та контрольна. За-значені напрями діяльності представницьких органів отримали назву парламентаризму.

Законодавча діяльність парламенту — це делеговане народом своїм представникам (депутатському корпусу) виключне право приймати закони, нормативні акти вищої юридичної сили.
Фінансова (бюджетна) функція парламенту полягає у встановленні податків, щорічному схваленні державного бюджету та здійсненні контролю за витратами його коштів. В Україні, наприклад, контроль за використанням коштів Державного бюджету згідно із ст. 98 Конституції від імені Верховної Ради України (парламенту) здійснює Рахункова палата.

Установча функція парламенту полягає в формуванні інших (вторинних) державних органів, безпосередньому призначенні посадових осіб або наданні згоди на таке призначення. Наприклад, Верховна Рада України згідно з п. 12 ст. 85 Конституції України надає згоду на призначення Президентом України прем’єр-міністра України; відповідно до п. 18 ст. 85 Конституції України за поданням Президента призначає та звільняє з посади голову Національного банку України.

Функція парламентського контролю — це здійснення контролю за діяльністю уряду, інших органів державної влади. Формами такого контролю, наприклад, є заслуховування щорічних і позачергових послань глави держави, усунення глави держави з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), проведення парламентських слухань, заслуховування звітів уряду, проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес, тощо.

Глава держави — це орган держави (посадова особа), який є символом єдності нації. Глава держави виступає від імені держави, офіційно представляє її як усередині країни, так і в міжнародних відносинах. Главою держави в республіках є президент, а в монархічних державах — монарх. У деяких країнах функцію глави держави виконує колегіальний орган (наприклад, Державна рада Куби).

У більшості сучасних держав главою є президент, який обирається безпосередньо населенням (Франція, Україна, Росія та ін.), парламентом (Чехія), колегією виборців (США) або парламентом і спеціально обраними для цього представниками народу (ФРН). Монарх, як правило, є невиборним главою держави, який отримує свої повноваження в спадок (Японія, Бельгія, Іспанія). Інколи монархи обираються на певний термін (Саудівська Аравія, Ма-лайзія, ОАЕ).

Органи виконавчої влади — це виконавчо-розпорядчі органи, які безпосередньо здійснюють на державному рівні оперативне управління загальносуспільними справами. Як правило, виконавчий орган держави — це уряд, колегіальний орган управління, який приймає рішення шляхом голосування. Водночас у прези-дентських республіках, абсолютних та дуалістичних монархіях такий колективний орган відсутній, оскільки глава держави сам очолює виконавчу владу і здійснює безпосереднє управління справами суспільства за допомогою міністрів.

Назва органу виконавчої влади і його компетенція визнача-ються конституцією та законами. Зокрема, виконавчу владу в ФРН здійснює Федеральний уряд, у Франції — Рада міністрів, в Китаї — Державна рада, в Україні — Кабінет Міністрів. За своїми функціями органи виконавчої влади є виконавчо-розпорядчими органами загальної компетенції. Їх діяльність здійснюється у формі керівництва органами та установами спеціальної компетенції (наприклад, міністерствами), які здійснюють управління в конкретних сферах суспільних відносин — економіці, освіті, культурі тощо.

Основним напрямом діяльності органу виконавчої влади є організація виконання законів, прийнятих парламентом, та інших нормативно-правових актів (наприклад, указів президента, постанов уряду тощо). Крім того, до компетенції урядів ряду країн належить обов’язок розробки загальнодержавних програм, боротьба з безробіттям, вирішення питань зайнятості населення, розробка проекту державного бюджету. Уряд може бути наділений правом законодавчої ініціативи, тобто можливістю розробляти і подавати на розгляд законодавчого органу проекти законів. Наприклад, згідно з п. 1 ст. 93 Конституції України таким правом наділений вищий орган виконавчої влади нашої держави — Кабінет Міністрів України.

Важливе місце в механізмі держави посідають судові органи, головною функцією яких є розгляд справ, що мають юридичне значення. В демократичних державах судові органи є незалежними, підкоряються тільки законам і здійснюють правосуддя у встановленому процесуальним законодавством порядку. В країнах, де джерелом права визнається судовий прецедент, суди беруть участь у правотворчості (США, Великобританія, Канада).

Сукупність усіх судів певної держави називається юстицією, а сукупність питань їх компетенції — юрисдикцією. Завданням судової влади є забезпечення принципу верховенства права і закону, виконання юридичних приписів усіма суб’єктами суспільних відносин, законності і правопорядку, захисту прав і свобод людини і громадянина. Принципи судоустрою і судочинства закріплюються в конституційному порядку. Передусім це — незалежність суддів і підкорення їх тільки закону; здійснення право-суддя тільки судом; колегіальність судочинства; можливість оскарження судових рішень; обов’язковість судових рішень; гласність і відкритість судового розгляду справ; змагальність і рівноправність сторін; усний і наочний характер судочинства; конституційність судових рішень.
Складовими апарату держави та її механізму є також силові відомства, основа владної сили держави: прокуратура, військо та інші збройні формування, міліція (поліція), органи безпеки та розвідки, органи виконання покарань. Вони наділені від імені суспільства правом державного примусу і покликані забезпечувати державний суверенітет, стабільність суспільства, права, особисту і майнову безпеку громадян.

Як зазначалось, елементом механізму держави є державні установи і державні підприємства, які здійснюють практичну діяльність з реалізації функцій держави в економічній, культурній і соціальній сферах. Державні установи і підприємства, на відміну від органів держави, не наділені владними повноваженнями. Їх призначенням є матеріальне і духовне виробництво (здійснення господарської діяльності і громадських робіт, виробництво продукції, надання послуг тощо; виконання функцій у галузі культури, освіти, охорони здоров’я). Керівництво державними установами і державними підприємствами здійснює державний апарат.

31. Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі.

Сутність держави показує заради чого вона існує, інтересам яких соціальних груп, політичних сил служить. З’ясувати сутність держави означає встановити, якою мірою її воля, зусилля спрямовані на задоволення потреб і інтересів всього суспільства, а якою — певної панівної групи.

Основні ознаки функцій держави:

1. Вони є основними соціально значущими напрямками її внутрішньої або зовнішньої діяльності.

2. У функціях держави знаходять свій вираз і конкретизацію її історична сутність і соціальне призначення. (Соціальне призначення держави полягає у виконанні певних функцій. Вади в їх виконанні ведуть до виникнення негативних наслідків у суспільному житті, таких як становлення тоталітарного режиму, революцій тощо.)

3. Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою.

4. Функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах.

5. Функції держави, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами суспільства, оскільки головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування.

6. Реалізація функцій здійснюється притаманними їм методами і в притаманних їм формах залежно від змісту окремих функцій.

Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих органів. Функції держави — це основні напрямки її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату і кожного з його окремих органів. Функції ж окремого державного органу визначаються соціальним призначенням цього конкретного органу, як особливої частини механізму держави, і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов'язках.

Функції держави необхідно також відрізняти і від окремих видів державної діяльності, які здійснюються або спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурними підрозділами певної кількості органів (планування, статистична діяльність тощо).

32. 1. Економічного співробітництва - держава, з огляду на світовий поділ праці, економічну взаємозалежність країн, сприяє інтегруванню національної економіки у світову на основі висновку відповідних взаємовигідних міждержавних договорів, міжурядових угод

2. Співробітництва по забезпеченню світового порядку -держава бере участь у діяльності, спрямованої на збереження миру, роззброювання, ліквідацію ядерної зброї, бере участь у боротьбі з контрабандою, наркобізнесом, тероризмом, будучи членом Інтерполу.

3. Співробітництва в рішенні глобальних проблем сучасності - тільки спільні зусилля держав можуть привести до рухів у рішенні проблем, що коштують перед світовим співтовариством: екологічної, сировинний, енергетичної, демографічної й ін.

4. Оборони - випливає із призначення Збройних Сил України винятково для захисту незалежності, територіальної цілісності держави й виконання міжнародних зобов'язань

Роль органів внутрішніх справ (ОВД) у здійсненні функцій держави випливає з місця ОВД у його механізмі, що визначено Законом України "Про міліцію".

Відповідно до цього Закону міліція є державним збройним органом виконавчої влади який призначений для захисту життя, здоров'я, прав і воль громадян, власності, навколишнього середовища, інтересів суспільства й держави від протиправних зазіхань.

Із цього треба, що ОВД беруть участь у здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій держави, зокрема:

економічної (наприклад, діяльність по захисту економіки від злочинних зазіхань);

екологічної (наприклад, діяльність екологічної міліції);

охорони правопорядку (наприклад, діяльність ДАІ, патрульно-постової служби й т.д.);

співробітництва по забезпеченню світового порядку (у Києві перебуває національне бюро Інтерполу, проводяться спільні акції).

33. Функції сучасної держави та їх різновиди” йдеться про те, що головні завдання і цілі держави на різних стадіях її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування і визначають основні напрямки діяльності, тобто функції держави. Здійснення функцій держави відбувається постійно, систематично, протягом усього часу існування держави. При цьому функції держави виникають, здійснюються і розвиваються відповідно до тих завдань, які слід вирішувати державі в конкретних історичних умовах.

У юридичних загальнотеоретичних дослідженнях, по суті, немає праць, де розглядалося б становлення нової функції, пов'язаної з необхідністю діяльності держави в екстремальних ситуаціях. Тим часом стає нагальною необхідність виділення, як самостійної, функції держави із запобігання і подолання аварій і катастроф.