Тема 13. Влада і лідерство в менеджменті

274. Рішення, які врівноважують протиріччя, що виникають, – це:

– організаційні;

– запрограмовані;

– незапрограмовані;

+ компромісні.

 

275. Рішення, обґрунтовані об'єктивними аналітичними процесами, – це:

– організаційні;

– інтуїтивні;

+ раціональні;

– компромісні.

276. До характерних ознак колективу не належить:

– спільна мета;

– взаємодія людей у процесі досягнення їх спільної мети;

+ однорідність за віковим та професійним складом;

– постійність взаємодії протягом всього часу існування колективу.

277. До причин, що обумовлюють виникнення неформальних груп, не відносять:

– економічна доцільність;

– потреба у захисті;

– психологічна близькість і симпатія;

+ бажання раціоналізувати свою роботу і підвищити її продуктивність.

278. До неформальних груп в організації належать:

– рада акціонерів;

+ група підтримки звільненого директора заводу;

– профспілковий комітет;

– проектні команди.

279. До формальних груп підприємства не слід відносити:

– профспілковий комітет;

+ групу любителів підводного плавання;

– футбольну команду підприємства;

– проектні команди.

280. Вкажіть, яка з ознак стосується неформальних груп:

– створюються як структурні підрозділи в організації;

– формуються для виконання регулярної функції;

– складається відповідний розподіл ролей та позицій;

+ створюються членами організації згідно з їх взаємними симпатія­ми, спільними інтересами тощо.

281. До чинників, що впливають на роботу групи, відносять:

– розмір та склад групи;

– статус членів групи;

– групові ролі;

+ всі відповіді правильні.

282. Розвиток колективу (групи) відбувається за такими стадіями:

+ формування групи, притирання, нормалізація стосунків, інтеграція діяльності;

– формування, боротьба, нормалізація, розпад, імплементація відносин;

– притирання, розпад, нормалізація, імплементація;

– боротьба, розмежування, інтеграція діяльності, криза.

283. До позитивних наслідків конфлікту у групі не належить:

– досягнення консенсусу у спірному питанні;

– бажання співробітництва;

+ зростання групової одностайності;

– поліпшення взаємовідносин між членами групи.

284. До структурних методів управління конфліктами не відносять:

– роз'яснення підлеглим вимог до роботи;

– координацію та інтеграцію спільної роботи;

+ знаходження компромісу;

– встановлення загальноорганізаційних комплексних цілей діяльності.

285. Влада, що передбачає використання людиною як основного інструменту впливу на інших свої знання, – це:

– еталонна влада;

– законна влада;

+ експертна влада;

– харизматична влада.

286. Влада, що передбачає використання людиною як основного інструменту впливу на інших свої особисті риси, – це:

– влада винагороди;

– законна влада;

– експертна влада;

+ харизматична влада.

287. Форма влади, яку слід використовувати у випадках, коли активним мотивуючим фактором є потреби найвищого рівня:

– експертна влада;

– влада винагороди;

+ влада переконання;

– еталонна влада.

288. Вид влади, який базується на ефективному передаванні керівником своєї точки зору іншим:

+ влада переконання;

– еталонна влада;

– законна влада;

– влада співробітництва.

289. Тип влади, який передбачає вплив на підлеглих через традиції, здатні задовольнити потребу виконавця у захищеності і приналежності, – це:

– експертна влада;

– влада переконання;

+ законна влада;

– еталонна влада.

290. Стиль управління, що відповідає «Системі 3» за класифікацією
Р. Лайкерта, – це:

– доброзичливо-консультативний;

– експлуататорсько-авторитарний;

– доброзичливо-авторитарний;

+ консультативно-демократичний.

291. «У виконавців відсутнє або нерозвинуте честолюбство, і вони прагнуть уникати відповідальності, бажають, щоб ними керували», – це одна із тез Д. Мак-Грегора:

+ теорії «X»;

– теорії «Y»;

– теорії «Z»;

– теорії «XY».

292. Авторами управлінської решітки, яка розглядала різні варіанти співвідношення поведінки керівників залежно від того, про що вони дбають у першу чергу – про виконання виробничих завдань чи про збереження нормальних стосунків у керованій ними групі, є:

+ Р. Блейк і Дж. Моутон;

– В. Врум і Ф. Йєттон;

– П. Герсі і К. Бланшар;

– В. Врум і Дж. Моутон.

293. Модель Т. Мітчела і Р. Хауса – це теорія, що розглядає:

– поведінкові аспекти лідерства;

+ ситуаційні аспекти лідерства;

– дії лідера, обумовлені його особистими якостями;

– дії лідера, обумовлені його діловими якостями.

294. Автократично-ліберальний континум стилів керування запропоно-ваний:

– П. Герсі;

– Д. Мак-Грегором;

+ К. Левіним;

– В. Врумом та Ф. Йєттоном.

295. Теорія, яка головним інструментом впливу на поведінку людей вважає встановлення цілей і визначення шляхів їх досягнення, – це:

– модель Фідлера;

– модель Р. Блейка і Дж. Моутон;

– модель Врума – Йєттона;

+ модель Т. Мітчела і Р. Хауса.

296. До ситуаційних теорій не належить:

– теорія життєвого циклу П. Герсі і К. Бланшара;

– модель Врума – Йєттона;

+ теорія «X» та «У» Д. Мак-Грегора;

– модель І Мітчела і R Хауса.

297. Модель лідерства, що висуває такі фактори впливу на поведінку менеджера, як відносини між менеджером і колективом, структуру завдання, посадові повноваження:

– модель T. Мітчела і Р. Хауса;

+ модель Фідлера;

– модель Д. Мак-Грегора;

– модель П. Герсі і К. Бланшара.

298. До психологічної групи лідерських якостей відносять:

– об'єктивність;

– прагнення до постійного самовдосконалення;

+ здатність керувати емоціями;

– панорамність мислення.

299. До когнітивних лідерських якостей відносять:

– професійну предметність;

– прагнення до постійного самовдосконалення;

– здатність керувати емоціями;

+ здатність до екстраполяції.

300. Стиль керівництва, який необхідно застосовувати у форсмажорних ситуаціях:

– демократичний;

+ авторитарний;

– ліберальний;

– змішаний.

301. Влада, за якої підлеглий вірить, що керівник може заохотити його за виконану роботу, називається владою:

– примусу;

+ винагороди;

– еталонною;

– законною.

302. Тип влади, який може викликати у підлеглих негативну реакцію:

+ примусу;

– винагороди;

– еталонна;

– законна.

303. Стиль керівництва, спрямований на участь членів колективу в обговоренні важливих питань його функціонування, – це:

+ демократичний;

– авторитарний;

– бюрократичний;

– патріархальний.

304. Стиль управління, за якого керівник сам визначає групові цілі, сам приймає рішення, – це:

– демократичний;

+ авторитарний;

– бюрократичний;

– патріархальний.

305. Стиль управління, за яким керівники всіх рівнів займають своє місце в структурі управління організацією і мають право на виконання даних їм повноважень, – це:

– демократичний;

– авторитарний;

+ бюрократичний;

– патріархальний.

306. Стиль управління, за якого за лідером визнаються видатні, єдині в своєму роді якості, – це:

+ харизматичний;

– авторитарний;

– бюрократичний;

– патріархальний.

307. Тип влади, за якого вплив здійснюється через розумну віру та виконавець приймає на віру знання і цінність знань керівника – це влада:

– примусу;

+ експертна;

– еталонна;

– законна.

308. Тип влади, який формується на засадах харизми та на особистих якостях та здібностях лідера, – це:

– примусу;

– експертна;

+ еталонна;

– законна.

309. До поведінкових теорій лідерства відносять:

– Модель Фідлера;

– Модель Герсі і Бланшара;

+ Теорію Лайкерта;

– Модель Гауза і Мітчела.

310. До ситуаційних підходів до керівництва та лідерства не відносять:

– Модель Фідлера;

– Модель Герсі і Бланшара;

+ Теорія Лайкерта;

– Модель Гауза і Мітчела.

 

311. Форми управлінського впливу – це:

+ переконання, спонукання, примус, вказівка;

– прохання, пропозиція;

– наказ, порада;

– спонукання, прохання.

 

312. Влада керівника – це:

+ надана йому можливість впливати на поведінку інших;

– примушування до виконання завдань;

– дисциплінарні стягнення;

– проведення нарад.

 

313. Лідерство – це:

– уміння лавірувати;

+ здатність впливати на поведінку інших людей;

– відпочинок з колегами;

– уміння вивчати ситуацію і приймати рішення.

 

314. Формальний лідер – це:

– особа, яка має досвід роботи;

– особа, яка має організаторські здібності;

+ особа, яка має повноваження здійснювати управління колективом;

– особа, яка користується авторитетом у колег.

 

315. Неформальний лідер – це:

– особа, яка має досвід роботи;

– особа, яка має організаторські здібності;

– особа, яка має повноваження здійснювати управління колективом;

+ особа, яка користується авторитетом у колег.

 

316. Повноваження – це:

– можливість приймати рішення;

+ право, надане комусь для здійснення чогось;

– свобода дій;

– правильна відповідь відсутня.

 

317. Делегування повноважень – це:

+ передача підлеглому виконання завдання або діяльності зі сфери дій керівника;
– чіткий та ефективний розподіл обов’язків, прав і відповідальності;

– розширення обсягу функцій і завдань, що виконує організація;

– підвищення оперативності та поліпшення якості управлінських рішень.

318. Від менеджера підлеглому в процесі делегування передається:

– права, обов’язки, управлінська відповідальність;

+ завдання, повноваження, функціональна відповідальність;

– робоче місце, інформація, фінансова відповідальність;

– ресурси, підлеглі працівники, засоби пересування і зв’язку.

 

319. Додаткові або змінені повноваження працівника слід закріпити у:

– статуті підприємства;

+ посадових інструкціях;

– колективному договорі;

– штатному розписі.

 

320. Делегування повноважень здійснюється в напрямі:

– уздовж діагоналі;

– знизу догори;

– уздовж горизонталі;

+ зверху донизу.

 

321. Делегування повноважень виправдане лише тоді, коли:

– задовольняє амбітні бажання підлеглого;

– полегшує працю керівника;

+ сприяє підвищенню якості управління;

– дублюється виконання працівниками якихось функцій.

 

322. Контроль за роботою підлеглих працівників:

– здійснюється за бажанням керівника;

– не потрібний;

– принижує гідність працівників;

+ потрібний.

 

323. Види контролю якості роботи персоналу залежно від регулярності проведення:

– активний, пасивний;

– запобіжний, поточний, підсумковий;

+ щоденний, періодичний, разовий;

– суцільний, вибірковий.

 

324. Види контролю якості роботи персоналу за ознакою етапності:

– активний, пасивний;

+ запобіжний, поточний, підсумковий;

– щоденний, періодичний, разовий;

– суцільний, вибірковий.

 

325. Види контролю якості роботи персоналу за ознакою активності:

– запобіжний, поточний, підсумковий;

– суцільний, вибірковий;

– щоденний, періодичний, разовий;

+ активний, пасивний.

 

326. Види контролю якості роботи персоналу за рівнем охоплення:

– запобіжний, поточний, підсумковий;

+ суцільний, вибірковий;

– щоденний, періодичний, разовий;

– активний, пасивний.