Соціальна і культурна мобільність

 

СОЦІАЛЬНИЙ ПРОСТІР, СОЦІАЛЬНА ДИСТАНЦІЯ, СОЦІАЛЬНА ПОЗИЦІЯ

Отже, резюмуємо. 1) соціальний простір – це народонаселення Землі; 2) соціальний стан – це сукупність його зв'язків з усіма групами населення, усередині кожної із цих груп, тобто з її членами; 3) положення людини в соціальному всесвіті визначається шляхом установлення цих зв'язків; 4) сукупність таких груп, а також сукупність положень усередині кожної їх їх становлять систему соціальних координат, що дозволяє визначити соціальний стан будь-якого індивіда.

Звідси випливає, що люди, що належать до однакових соціальних груп і виконуючі практично ідентичну функцію в межах кожної їх цих груп, перебувають в однаковому соціальному стані.

Ми часто користуємося такими вираженнями, як «підніматися по соціальним сходам», «опуститися по соціальним сходам», «вищі й нижчі класи», «бути нагорі соціальної піраміди», «опуститися на дно суспільства», «соціальні ранги й ієрархії», «соціальна стратифікація», «диференціація по горизонталі й вертикалі» та ін. Взаємозв'язки як індивідів, так і груп можуть перебувати або на одному горизонтальному рівні, або стояти на різних щаблях ієрархічних сходів. Переміщення із групи в групу може бути не пов'язане з підйомом або спуском по соціальним сходам, але може бути й обумовлене вертикальними переміщеннями. Просування по соціальним сходам нагору прийнято вважати соціальним сходженням, а переміщення вниз — соціальним спуском. Таке повсякденне знання можна з успіхом використовувати й у наукових цілях. Через свою доступність це знання допомагає належним чином орієнтуватися в складному соціальному всесвіті. Розмежування вертикальних і горизонтальних параметрів відбиває явища, що дійсно існують у соціальному всесвіті: ієрархії, ранги, домінування й субординація, авторитет і слухняність, підвищення й зниження по службі. Усі ці явища й відповідні їм взаємозалежності представлені у вигляді стратифікації й суперпозиції. Для опису таких зв'язків необхідні й зручні вертикальні параметри. З іншого боку, взаємозв'язки, вільні від таких елементів, можна описати в горизонтальних параметрах. Коротше кажучи, під кутом зору соціальної технології, а також з погляду природи соціальному всесвіту не існує причин, що перешкоджають соціологові прибігати до вищеописаного, повсякденному розмежуванню двох основних параметрів соціальному всесвіту.

 

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

1. Поняття й визначення

Соціальна стратифікація – це диференціація якоїсь даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів. Її основа й сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади й впливу серед членів того або іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні й численні. Якщо економічний статус членів якогось суспільства неоднаковий, якщо серед них є як імущі, так і незаможні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, чи організоване воно на комуністичних або капіталістичних принципах, чи визначене воно конституційно як "суспільство рівних" чи ні.

2. Основні форми соціальної стратифікації, і взаємини між ними

Конкретні іпостасі соціальної стратифікації численні. Однак усі їхнє різноманіття може бути зведене до трьом основним формам: економічна, політична й професійна стратифікація. Як правило, усі вони тісно переплетені. Люди, що належать до вищого шару в якімсь одному відношенні, звичайно належать до того ж шарую й по інших параметрах; і навпаки. Представники вищих економічних шарів одночасно ставляться до вищих політичних і професійних шарів. Незаможні ж, як правило, позбавлені цивільних прав і перебувають у нижчих шарах професійної ієрархії. Таке загальне правило, хоча існує й чимало виключень.

*

Величезне потенційне прагнення до нерівності в численних зрівнювачів стає відразу помітним, як тільки вони допадаються до влади. У таких випадках вони часто демонструють більшу жорстокість і презирство до мас, чому колишні королі й правителі. Це регулярно повторювалося в ході переможних революцій, коли зрівнювачі ставали диктаторами². Класичний опис подібних ситуацій Платоном і Аристотелем, виконане на основі соціальних потрясінь у Прадавній Греції, може бути буквально застосоване до всіх історичних казусів, включаючи досвід більшовиків.

 

ЕКОНОМІЧНА СТРАТИФІКАЦІЯ

 

1. Два основні типи флуктуації

Говорячи про економічний статус якоїсь групи, слід виділити два основні типи флуктуації. Перший ставиться до економічного падіння або підйому групи; другий – до росту або скорочення

1. Два основні типи флуктуації

Говорячи про економічний статус якоїсь групи, слід виділити два основні типи флуктуації. Перший ставиться до економічного падіння або підйому групи; другий – до росту або скорочення

II. Середній рівень добробуту й доходу в тому самому суспільстві не постійний, а міняється в часі. Будь те сім'я або корпорація, населення округу або вся нації, середній рівень добробуту й доходу коливається із часом те нагору, те вниз. чи Ледь існує сім'я, дохід і рівень матеріального добробуту якої залишалися б незмінними протягом багатьох лет і при житті декількох поколінь. Матеріальні "підйоми" і "падіння", іноді різкі й значні, іноді невеликі й поступові, суть нормальні явища в економічній історії кожної сім'ї. 308

III. В історії сім'ї, націй або будь-якої іншої групи не існує стійкої тенденції ні до збагачення, ні до зубожіння. Усі добре відомі тенденції фіксовані тільки для обмеженого періоду часу. Протягом тривалих періодів вони можуть діяти у зворотному напрямку. Історія не дає достатні підстави стверджувати

ні тенденцію в напрямку до раю процвітання, ні до пекла вбогості. Історія показує тільки безцільні флуктуації'.

Суть проблеми полягає в наступному,·чи існує в рамках одного и того же суспільства непереривна циклічність в коливаннях середнього рівня добробуту и доходу або ні. Наука немає достатніх основ для визначеної відповіді на це питання. Все, що можна зробити – це висунути гіпотезу, яка може бути вірною, а може и ні. Звертаючи увагу на це зауваження, розглянемо ряд гіпотетичних стверджень.

 

1. Як визначається соціальний простір, стан, положення у людині у соціальному всесвіті?

2. З чим пов’язано переміщення з гурпи в групу по соцільним сходам?

3. Що розуміється під соціальною стратифікацією, яким чином вона характеризується?

4. Характеризуйте такі основні форми соціальної стратифікації як економічна, політична і професійна.

5. Що розуміється під флуктуацією, і які її типи виділяються?

6. Може ль постійним середній рівень добробуду, а якщо ні, то чому?

 

Проблеми філософської антропології

 

КОНФУЦІАНСТВО

Лунь юний [1]

 

1.1 Учитель казав [2]:

Не радісно чи

Вчитися і постійно удосконалюватися?

І не приємно чи

Бачити друга, що йде здалеку?

Не чи той шляхетна людина,

Хто не досадує, що невідомий людям.

 

1.2 Юцзи [3] казав:

Рідко буває,

Щоб людей, шанобливий до батьків і старшим,

Любив би нападати на вищих,

І не буває зовсім,

Щоб той, хто не любив би нападати на вищих,

Любив би затівати смути.

Шляхетна людина трудиться над коренем,

Із установленням кореня народжується й шлях.

Синовня шанобливість і повага до старших —

Це і є корінь милосердя!

 

1.3 Учитель казав:

Милосердя – рідкість

При митецьких мовленнях і добропорядної зовнішності.

 

1.4 Цзенцзи [4] казав:

Я на день себе тричі вопрошаю:

чи Залишився я вірний тем, для кого намагаюся,

І чи зберіг щирість у спілкуванні із друзями,

І чи повторював те, що мені передавалося.

 

1.14 Учитель казав:

Якщо шляхетний чоловік не думає про ситість

І не прагне жити в спокої,

Моторно служить, обережно говорить

І виправляється від наближення до шляху,

Він може називатися люблячим вчитися.

 

1.16 Учитель казав:

Не засмучуйся про те, що люди тебе не знають,

А засмучуйся про те, що ти не знаєш людей.

 

2.1 Учитель казав:

Хто править згідно із чеснотою,

Подібний північної зірки:

Стоїть на своєму місці

У колі інших сузір'їв...

 

4.1 Учитель казав:

Прекрасно там, де перебуває милосердя.

Хіба досягатися мудрості,

Якщо не жити в його краях?!

 

4.2 Учитель казав:

Позбавлений милосердя

Не може довго залишатися в бідності,

Не може постійно бути повним радості.

Милосердний знаходить у милосерді спокій,

А мудрий у милосерді знаходить користь.

 

4.3 Учитель казав:

Лише милосердна людина

Уміє й любити людей,

І ненавидіти.

 

4.4 Учитель казав:

Якщо прагнути до милосердя, не буде зла.

 

4.5 Учитель казав:

Знатність і багатство —

Це те, чого так жадають;

Якщо я їх знаходжу незаслужено,

Ними не користуюся.

Злиденність і бідність —

Це те, що люди ненавидять;

Якщо я їх знаходжу незаслужено,

Ними не гребую.

Як може шляхетний чоловік добитися імені,

Якщо відкине милосердя?!

Шляхетний чоловік навіть на час трапези не забуває про милосердя,

І в поспіху – неодмінно і тоді,

І під погрозою – неодмінно і тоді.

 

4.6 Учитель казав:

Я не бачив, щоб той, хто любить проявляти милосердя,

Ненавидів би те, що позбавлене милосердя.

У люблячих проявляти милосердя

Немає нічого, щоб це перевищувало.

Хто ненавидить те, що позбавлене милосердя,

Той проявляє милосердя

І не дозволяє нічому з того, що позбавлене милосердя,

Його стосуватися.

Чи зможе хто-небудь одного разу виявити милосердя?

Я не бачив тих, у кого б сил для цього бракувало.

Може бути, вони і є,

Але я таких не бачив...

 

Семененко І. І. Афоризми Конфуція. М., 1987. С. 263, 266-267, 272, 296

 

1. Яким чином виникає шляхетна людина?

2. Може ль людина, що шаноблива до батькі затівати смути?

3. Що є корень існування шляхетної людини?

4. Як оцінюється людина, що вимагає жити у спокою?

5. У чому перевага людини, яка править згудно з чеснотою?

6. До чого приводить милосердя, як існує людина, що його має?

7. Коли наявність багатства виправдовує себе?

 

ІОАНН ЕРІУГЕНА.

КНИГА ПРО БОЖЕ ПРИРЕЧЕННЯ

 

3. Отже, Бог є творець усього; спершу він по своїй доброті створив субстанції всесвіту, що підлягає створенню, потім по своїй величі зумовив наділити дарунками кожну з них згідне їхньому положенню. Із цих субстанций саме природу людини він підкорив розумній волі. Тому що не тому людей є воля, що він є саме воля, а тому що він є розумна воля. Насправді, знищ розумну волю — і людини не буде. Але не навпаки, тому якщо ти знищиш людину, то не буде й розумної волі; адже вона виявляється не тільки в людині, але й в ангелові, і в самому Богу. Тут з необхідністю слід розглянути, що ця людська воля має від природи, а що – від дарунка. Але якщо ясніше ясного, що вона має по природі те, що вона є субстанціальна воля, залишається запитати, звідки в неї воля. Тому що говорять не просто «воля», але – «вільна воля». Отже, якщо вона має у своєму підпорядкуванні тільки те, що вона є воля, але не те, що вона вільна, залишається визнати, що якщо вона вільна, а це безглуздо заперечувати, то воля дарована їй як дарунок її творця. І відмінність між природою й вільним вибором буде таке, як якби людська воля одержала у своє підпорядкування не тільки те, що вона є, але й те, що вона є вільною.

 

4. Однак поставлене питання дотепер не вирішене. Тому що з попередніх доказів зроблений висновок, що усемогутнійша божественна воля, яка не сковується й не утримується ніяким законом, повинна була створити волю, подібну себе, яка б управлялася вічними законами своєї створювачки, ніякою силою не відвертала б від ділання того, чого бажала, і не спонукалась би до ділання того, чого не бажала. І що б вона не воліла робити, або благо, або зло, вона не ухилялася б від наймудрейшего наставляння своєї створювачки, яка всі рухи вільної волі, будь те правильні або перекручені, передбачала б належним чином. Тому що не слід уважатися, що творець всесвіту зробив розумну волю рабської. Хіба розум не властивий людині субстанціально? Хто насмілиться сказати це, як тільки є дійсне визначення людини: людей є розумна субстанція, здатна до сприйняття мудрості! Отже, що дивного в тому, що людській волі по її природі властива воля, як тільки не дивно, що їй властивий розум? Або яким образом природа могла б стати рабською волею, якої за заслугу слухняності обіцяна ця майбутня воля, якби не було прагнення до гріха? Тому що Бог жодним чином не зруйнував те, що створив у природі, але деякі природні блага, які він створив, він змінив до кращого, так що він не віднімає від них те, що зробив, а приєднує до них те, що праг додати.

 

5. Прикладом є тіло людини до гріха, яке було спершу одушевленим, потім повинне було стати одухотвореним за заслугу слухняності, без усякого втручання смерті. Чому спершу одушевлене? Хіба лише тому, що тілу ще бракувало того, що до нього повинне було бути додане внаслідок дотримання заповіді, тобто натхненності, і тому через те, що йому чогось бракувало до досконалості природи, воно було одушевленим, а через те, що не було нічого, чого б йому бракувало, воно повинне було б стати одухотвореним. Виходячи із цього, можна подумати, що споконвічна воля людини по своїй природі була створена вільної; до неї, однак, щось було б додане, якби вона побажала підкоритися заповіді Бога; щоб (як одушевлене тіло могло вмерти, оскільки воно ще не було доконаним, так і вільна воля, яка досі з повною підставою була одушевленої, тому що вона смертна, і могла грішити, оскільки ще не була доконаною) її неодмінно сповнила досконалість волі після дотримання заповіді, поки її повністю не покине прагнення до гріха, якийсь і буде ця майбутня воля, яку Господь наш Ісус Христос має намір дарувати, що почитають його. Але щоб підсилити цей доказ, ми використовували той довід, який веде від меншого до більшого. Як тільки ми по природі маємо вільне відчуття в наших тілесних очах, щоб користуватися їхнім світлом для того, щоб було видимим гідне поваги або потворне, що дивного, якби Бог підкорив людину такій волі, яка користувалася б своєю природною волею чесно, якби вона не грішила, або хибно, якби вона грішила? Отже, чому б у нашої душі не діяти тому, що від природи діє в нашому тілі, тим більше що воля необхідна буде там, де є розумність? Адже людська воля по своїй сутності є розумною. Отже, вона по своїй сутності є вільною.

 

6. Оскільки це так, потрібно більш ретельно досліджувати, що таке вільний вибір. Без сумніву, він дозволений людській природі Богом. Тому що ми маємо звичай називати тими ж самими словами й субстанцію людину, і дарунок, так що виникає сумнів, що в них ставиться до природи, а що до дарунка. Адже про що іншому ми думаємо, чуючи "вільний вибір волі", якщо не про рух вільної волі, що в цілому виражає природу людської волі. Тому що воля є вільної, розумної, мінливої. Або, мабуть, раз вона мінлива (що, звичайно, слід визнати, якщо, як зовсім правильно вважаються, тільки Бог є незмінним), те можна запитати, тому вона мінлива? На це наивернейше відповідають: від чого воля є вільної, від того ж — і мінливої. Вільна ж вона по своїй природі. Отже, і мінлива вона по своїй природі.

 

Потім запитують, чому вона спонукувана? На це відповідають: сама собою, оскільки вона вільна. А чи може вона бути спонукуваної чим-небудь іншим? Так, тому що є воля більше й краще тієї, яка може бути спонукуваної. Яка вона? Не інакше як – вища й божественна воля, яка створила й рухає людську волю. Не чи може вона бути спонукувана рівною або меншою волею? Не може. Тому що якщо все рушійне більше, ніж те, що спонукуване, те необхідно, щоб більше не могло бути спонукуване меншим. Подібним чином, рівне не може рухати рівне, інакше спонукуване не буде рівно рушійному, і внаслідок цього тим більше доведене, що рівне рухається через самий себе. Стає ясним, що людська воля або спонукувана сама собою, або тою волею, яка її створила. Як тільки вона спонукувана сама собою, не чи може вона рухатися й правильно, і протилежним образом? Вона здатна й до того, і до іншого, як побажає, тому що має вільний рух. Якщо ж вона спонукувана тою волею, яка її створила, хто насмілиться засумніватися, що внаслідок цього відбувається правильний рух? Далі, оскільки коштує питання про вола людини до гріха, слід визнати, що завдяки своєму власному руху вона могла б побажати й звернутися до Бога, щоб не згрішити, і відвернутися від нього, щоб згрішити; вищою же причиною вона спонукувана тільки таким чином, щоб не бажала грішити. Отже, якщо, як показує дослідження даного питання, природній рух людської субстанції, за допомогою якого, мабуть, воля звертається насамперед до пізнання й шануванню Бога, а потім – до себе самої, як ми переконалися, викликається двома причинами, з яких одна є вищої й загальною для всіх природ, інша ж – нижчої й закладеної в самій людській субстанції, те що нас утримує від того, щоб усі правильні рухи нашої душі відносити до нашого творця, який, хоча себе самого рухає поза часом і простору, наш створений дух рухає в часі й поза простором, а наші тіла рухає в часі й просторі? Він також вклав у нашу природу причину, завдяки якій ми вільно, розумно й довільно могли б спонукувати самих себе до досягнення того, що нам було запропоновано. Цей рух слушний називається вільним вибором нашої волі, тому що воно підпорядковане нашої влади. Тому що ми можемо за своїм розсудом направляти його правильним шляхом, а можемо втримуватися від цього. Отже, звідки ми мали б такий рух і таку владу, якщо не від Бога, якийсь нам дарує це як надбання, яке було б і не найменшим благом нашої природи, і гідним вихваляння даром творця? Йому ми повинні вшановувати несказанні віддяки не тільки за те, що він від надлишку своєї справедливості створив природу нашого розуму розумної, вільної, що самостійно бажає, рухливий, але й за те, що він по своїй щедрості нам дозволив, щоб ми могли рухатися по своєму власному бажанню, розумно, вільно й довільно. Цей рух не дозволений нікому з живих істот, крім людини. Тому що якщо нам запропоновано вихваляти творця за красу природ, яких він створив позбавленими волі розумної волі, наскільки більше слід вихваляти його за нашу субстанцію, якої він поставив за обов'язок, щоб вона завдяки своєму власному руху долучалася до свого творця й могла б стримувати це ж рух, щоб від нього не вийти, якби вона цього побажала. Якби цей рух не перебував під владою людської волі, то хто б зміг жити праведно, а хто навіть грішити, як тільки воно дане Богом для благого життя й у жодному разі не для дурний? 8. Тут послухаємо святого Августина: " Якби людина була деяким благом і не міг би надходити правильно, якби цього не захотів, то він повинен був мати вільну волю, без якої він не зміг би праведно надходити. Тому що не слід вірити, що якщо гріх відбувається за допомогою вільної волі, те Бог дав її для цього.

 

1. Чому у людині є розумна воля, і які її основні ознаки?

2. Чому розумна воля є субстанціональна, і чому вона вільна?

3. Може ль Творець спонукати рабську волю, і яке значення має прагнення до гріха?

4. Може ль Бог підкорити людину природної волі?

5. Яке відношення має людська воля до волі Бога?

 

PL, 122, 385-390

C. 119-126

 

ТОМАС ГОББС.