Провідність –здатність серцевого м’язу проводити збудження

В серці крім робочої мускулатури, що представлена поперечносмугастим м’язом, наявна і атипічна або спеціальна, в якій виникає і проводиться збудження, вона являється провідною системою серця.

У вищих хребетних і людини провідна система серця складається:

1) синусно-передсердного вузла (Кіса-Флека, синоартріальний), що знаходиться на задній стінці правого передсердя в місці впадання верхньої полої вени;

2) передсердно-шлуночкового вузла (атріовентрикулярний вузол, Ашоффа-Таварі) знаходиться в стінці правого передсердя поблизу перегородки між передсердями і шлуночками;

3) передсердно-шлуночковий пучок (пучок Гіса), що відходить від передсердно-шлуночкового вузла одним стволом і проходячи через перегородку між передсердями і шлуночками ділиться на 2 ніжки, які йдуть до правого і лівого шлуночків. Пучок Гіса – єдиний м’язів мостик, що з’єднує передсердя з шлуночками.

1 вузол є ведучим в діяльності серця (водієм ритму), в ньому виникають імпульси, що визначають частому і ритм скорочень м’яза. В нормі 2 і 3 є тільки передатчиком збудження з ведучого м’язу до серцевого м’язу. Але здібність до автоматі притаманна також 2 і 3, тільки виражена менше, ніж у 1, і проявляється лише при патології.

Отже, збудження яке виникає в синоартріальному вузлі, викликає серцеве скорочення. Від синоартріального вузла збудження переходить до м’язових волокон правого, а потів лівого передсердя. Розповсюджуючись до м’язових пересердь, збудження доходить до атріовентрикулярного вузла і відбувається затримка збудження на 0,02 с, яка необхідна для нормальної послідовної роботи пересердь і шлуночків. Щоб збудження передалось з передсердь на шлуночки по пучку Гіса необхідний час для сумації підпорогових імпульсів, що призводить до затримки збудження в атріовентрикулярному вузлі.

Автоматія (автоматизм) – здібність серця ритмічно скорочуватись під впливом імпульсів, виникаючих в ньому самому без зовнішніх подразників. Автоматія серця зумовлена діяльністю провідної системи серця. Дослідження на клітинному рівні дали можливість зрозуміти природу автоматизму серця: в волокнах ведучого і передсердно-шлуночковому вузлів замість стабільного потенціалу в період розслаблення серцевого м’язу спостерігається поступове наростання деполяризації. Коли остання досягне певної величини, виникає струм дії. Діастолічну деполяризацію в волокнах вузлів називають потенціалами автоматизму. Т. ч., наявність діастолічної деполяризації з’ясовує природу ритмічної діяльності волокон ведучого вузла. В робочих волокнах серця електрична активність під час діастоли відсутня.

Тривала рефрактерність

Серцевий м’яз здатний збуджуватись електричними, механічними, термічними і хімічними подразниками. При дії подразників виникає збудження і скорочення серцевого м’язу. Серцевий м’яз відрізняється від скелетних м’язів параметрами своєї збудливості. У нього більш високий поріг подразнення, більш тривалий латентний і рефрактерний періоди. ПС неоднаковий в різних ділянках серця. Після виникнення ПД в м’язових волокнах пересердь і шлуночків вони скорочуються. Механізм скорочення серцевого м’язу такий самий як і скелетних м’язів. Сила скорочення серця залежить від ступеня розтягнення його м’язових волокон. Чим більше вони розтягнуті кров’ю, яка надходить у порожнину серця, тим сильніше скорочується серце, тим більше крові виштовхується у судини. Цю закономірність відкрив Стерлінг і назвав законом серця. Джерелом енергії для скорочення серцевого м’язу є макроенергетичні сполуки АТФ і креотинфосфату.

Протягом всього періоду скорочення збудження серця змінюється.

Так, у момент виникнення збудження серце втрачає збудливість – фаза абсолютної рефрактерності, яка триває протягом усього періоду скорочення (0,27-0,30 с), при чому серцевий м’яз не здатний відповідати на нові подразнення.

Під час розслаблення міокарда збудливість поступово відновлюється – фаза відносної рефрактерності (0,03-0,08 с), і в цей час можна сильним штучним подразненням викликати позачергове скорочення – екстрасистолу, за якою обов’язково йде компенсаторна пауза.

В паузі між скороченням серця розвивається підвищена збудливість – зверхзбудлива фаза – під час якої ефект може викликатися і допороговим подразненням.

Отже, серцевий м’яз протягом усього скорочення перебуває в стані рефрактерності, що запобігає: 1) виникненню нового скорочення до закінчення попереднього, тобто тетанічному скороченню, що унеможливлювало б виконання серцем насосної функції; 2) рециркуляції збудження в міокарді, що також порушувало б нормальне чергування скорочення і розслаблення серця.