Теорії походження Київської держави

Територія Русі IX ст. — це землі Київського, Чернігівського і Переяславського князівств. Політичний розвиток Київської Русі, всупереч твердженням основоположників норманської теорії походження слов'янської держави (німецьких учених Г. Байєра, Г. Міллера і А. Шлецера, які на запрошення російської влади з 1724 р. працювали в Російській академії наук), відбувався не тільки під впливом зовнішніх факторів, які могли тільки прискорити або загальмувати цей процес. Цей розвиток був аналогічний розвиткові інших країн, який завершився утворенням держави.

Суть норманської теорії полягає в тому, що утворення Київської держави пояснювалось впливом варяг-норманів, які в далекому минулому походженням були близькі до німців і нібито стояли вище за своїм соціально-економічним та культурним розвитком і вперше серед слов'ян утворили державну організацію. Для обгрунтування своєї теорії норманісти покликаються на літописне повідомлення про те, що новгородські слов'яни в 862 р. запросили до себе князя Рюрика, Синеуса і Трувора. Проте норманська теорія — ненаукова, є повним ігноруванням законів історичного розвитку взагалі і східного слов'янства зокрема.

З кінця IX ст. Руська земля стала центром, політичним і територіальним ядром утворення обширної єдиної держави східних слов'ян, що закріпила за собою назву Русь. У процесі формування класового суспільства східні слов'яни перейшли від первіснообщинного ладу до феодального, обминувши рабовласницький.

Останніми князями з династії Києвичів були Аскольд і Дір (40-80-ті рр. IX ст.). За їхнього правління Київська держава здобула міжнародне визнання, утвердила себе в історії європейської цивілізації і дипломатії договором з Візантією. Цей договір був укладений під час походу Аскольда у 860 р. на Константинополь. Є свідчення, що такі походи Аскольд здійснив ще й у 863, 866 та 874 рр. Одним з їх наслідків було хрещення самого князя та його найближчого оточення.

Автохтонна теорія: поляни вже мали державну організацію і до того, а варяги лише підштовхнули їх до об’єднання. Автохтонна теорія акцентувала на корінних жителях на українській території, для котрих своя держава — це цивілізаційна зрілість.

У третій чверті IX ст. у Славії утворилась династія, започаткована норманським конунгом (князем) Рюриком, якого новгородці у 870 р. запросили для захисту їхніх земель. Після його смерті Новгородом правив князь Олег. Очоливши новгородську дружину, у складі якої були наймані варяги, Олег 882 р. пішов походом на Куявію. Він здобув Смоленськ, Любеч і, підступно вбивши Аскольда та Діра, без бою оволодів Києвом. З цього часу Києвом почала правити династія Рюриковичів.

У 907 та 911 рр. Олег здійснив успішні походи на Візантію, внаслідок чого Русь підписала з Візантією вигідні для себе договори. Князюванням Олега в Києві (882-912 рр.) завершується процес утворення Київської Русі як держави східних слов'ян.

Політику Олега продовжував Ігор (912-945 рр.), який хотів підкорити собі древлян; → його дружина Ольга (945-962 рр.) жорстоко помстилася деревлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю — м. Іскоростень; → син Ольги Святослав (князював 960-972 рр.); → Володимир Великий (979-1015 рр.); → князювання Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.). Остаточно утвердилося християнство (близько 1039 р.), було засновано Київську митрополію, що підлягала Константинопольському Патріархові.

Перед смертю Ярослав поділив державу між п'ятьма синами Ізяславом, Святославом, Всеволодом, Ігорем та В'ячеславом, а Галичину дав внукові Ростиславові, синові померлого Володимира. Це призвело до різкого послаблення і фактичного розпаду Київської держави у 30-40-х рр. ХІІ ст.

Торгівельна теорія (Ключевський) походить від норманської: шлях «Із Варяг у Греки» через Київську Русь до Візантії. Торгівля між Візантією і скандинавськими державами.

Болгарська теорія Київської Русі зводилася до того, що Київ був заснований у 6 ст. вихідцями з Болгарії (неслов’янські племена).

Хантюркізм, або хозарська теорія. Слов’яни — це тюрки східного походження. Київську Русь утворили вихідці із Хозарського каганату, східний сусід Київської Русі, між Доном і Волгою (7-9 ст. н.е.). Отже, слов’яни — це хозари. Осібно боронитися від хозар було важко, тому племена слов’ян об’єднувалися між собою. Таким чином, хозарська теорія поступово переходить у еволюційну теорію розвитку держави, яка є найбільш об’єктивною, і дещо перегукується з автохтонною.