Робота усiх служб на виробництвах має бути побудована з урахуванням оптимального, рацiонального використання при­родних ресурсiв i охорони довкілля вiд рiзного виду забруднень

В розпорядженні керівника виробництва, головного інженера і їх заступників знаходиться відповідний аппарат, який скла­дається із функціональних відділів. Одним з основних вiддiлiв на виробництвi є планово-економiчний вiддiл, який очолює, здебiльшого, головний економiст виробництва. Цей вiддiл визначає методику, форму i строки проведення робiт з аналiза i планування виробничо-господарської дiяльнiсті підприємства з урахуванням дiючих екологiчних вимог. При планово-еконо­мiчному вiддiлi, як уявляється, доцільно органiзовувати еконо­мiко-екологiчне бюро, котрому належить займатись розробкою планiв рацiонального використання природних ресурсiв. Доречi зазначити, що це бюро (вiддiл) має працювати спiльно зі служ­бою маркетингу i менеджменту, що займається охороною навколишнього природного середовища на заводi. Приро­доохоронна планово-економiчна група при ПЕВ має займатись питаннями оплати за викиди в атмосферне повiтря та скиди в воднi басейни, слiдкувати i контролювати за зменшенням шкiд­ливих викидiв. Указана група повинна займатись плануванням рацiонального використання водопостачання на виробництво та стежити за зменшенням водовикористання на потреби вироб­ництва продукції. Бюро повинно займатись плануванням еколо­го-економiчної роботи на підприємстві на рiк i п’ятирiчку. Вести планування з використання природних ресурсів. Безумов­но, що це бюро повинно займатись i статистичними звiтами по формам 2-тп (водгосп) та 2-тп (повiтря). Цi звiти доцільно скла­дати спiльно з державним iнспектором з охорони навколиш­нього природного середовища, що працює на цьому ж підпри­ємствi або з державною природоохоронною лабораторiєю, яка працює також на цьому виробництві.

Така постанова питання, як на нашу думку, зможе зобов’я­зати головних економiстiв (заступника директора з економiки) більш уважно підходити до питань фiнансування щодо заходiв зі збереження навколишнього природного середовища. Цією службою мають розподілюватись планови завдання з охорони природного середовища окремим пiдроздiлам пiдприємства. Так, скажімо, виробничо-диспетчерський відділ в даному разі виконує оперативно-виробниче планування, в поточні завдання цехам і виробництвам зобов’язаний включати показники з охорони природи. Ініціатива і заохочення в цьому напрямку має надходити від служби маркетингу і менеджменту. Треба зазна­чити, що цей відділ здебільшого не вникає в роботу, зв’язану зі збереженням довкілля. В центральну диспетчерську на пульт мають бути винесені основні параметри технологічних режимів всіх цехів та дільниць, показники стану водозаборних систем, колодязів, стоків, параметри тиску газу, пари, повітря, що надає можливість при необхідності своєчасно приймати міри щодо запобігання аварійних ситуацій. Щоденні селекторні оператив­ки, які проводяться виробничим відділом мають починатися з інформації про охорону довкілля і стан техніки безпеки, яку направляють відповідні інспекторські служби, служба марке­тингу і менеджменту, аж потім мають розглядатись питання основного виробництва. Відділ праці та заробітної плати розробляє заходи по підвищенню продуктивності праці, але без збитків навколишньому середовищу. Цей відділ розробляє поло­ження про стимулювання окремих підрозділів, бригад і окремих осіб з обов’язковим урахуванням зменшення екологічного збитку. Відділ праці та заробітної плати зобов’язаний спільно з адміністрацією виробництва нагороджувати працівників за активну роботу по збереженню навколишнього природного середовища.

Вiдомо, що в недалекому минулому при проведеннi кон­курсiв з екологiї здебiльшого отримували премiї тi колективи i особи, котрi користувались пiдтримкою керiвництва пiдпри­ємства. Безумовно, що на збереження навколишнього природ­ного середовища увага не зверталась, а якщо i були занесенi показники з виконання заходiв щодо навколишнього природ­ного середовища, то вони здебiльшого були «дутими». Тому для стимулювання працюючих колективiв i окремих осiб з охорони навколишнього природного середовища мають братись показ­ники у державного iнспектора з охорони навколишнього при­родного середовища або державної природоохоронної лабора­торiї, працюючих на цьому ж пiдприємствi. Служба маркетингу i менеджменту має володіти даними про зменшення економiко-екологiчного збитку на пiдприємствi, що залежала б вiд того чи iншого колективу, окремих працiвникiв. Основним показником має бути зменшення або знешкодження забруднюючих шкiд­ливих скидiв у водоймища i викидiв в атмосферу, переробка вiдходiв виробництва, вдосконалення наукоємних екологiчно чистих i маловiдходних технологiй, екологiчнi показники збере­ження питної води, використовуваної на технологiчнi потреби та ін.

Відділ головного технолога здійснює технологічну підготов­ку виробництва продукції. Функції цього відділу важливі на стадії розробки технологічної документації, де обов’язковим має бути вказано технологічне обладнання і пристрої для захисту довкілля. При розробцi технологiчної документацiї належить використовувати новi досягнення в науцi i технiцi, правильно вибирати сировину i матерiали. Якщо взяти i проаналiзувати маршрутнi i пооперацiйнi технологiчнi карти на механiчну обробку матерiалiв за ГОСТ 3.1104-71, то там крiм операцiй по переходах від одних режимiв роботи до інших, обчислених норм i трудових нормативiв не вказується кiлькiсть вiдходiв сировини і матерiалів, їх збиток природному середовищу, а це утруднює розв’язання питання про те як отримати прибуток вiд переробки вiдходiв виробництва, що немало важливо для роботи підприємств за умов ринкової економiки. Зрозуміло, що в цьому питаннi мають брати активну участь і працiвники маркетингу i менеджменту.

Питаннями переробки, реалізацією вiдходiв металургiйного виробництва (шлак, скрап, горiла земля, вiдходи керамiки i iнше) за умов ринкової економiки на пiдприємствi доцільно займатись працiвникам служби менеджменту i маркетингу через екологiчний ринок та екологiчний банк. Служба ж головного механіка на підприємстві має здійснювати капітальні і поточні ремонти, особливо газоочисних, пилоуловлюючих і в цілому технологічних систем, що безпосередньо впливають на довкіл­ля. Цій службі належить займатись і питаннями монтажу нового природоохоронного устаткування, його модернізацією, підви­щенням ефективності роботи природоохоронних пристроїв.

Крiм стацiонарних джерел забруднення чимало на пiдпри­ємствах i пересувних джерел, до яких вiдносяться автомобiлi та трактори. Здебiльшого транспортники представленi самi по собi. Пункти технiчного контролю, що створюються при гаражах, здебiльшого не дiють, а вихлопнi гази викидаються без дотри­мування норм i «розвозяться» по рiзним мiсцям. Багато на­фтопродуктiв вiд неполагодженого автотранспорту виливається на землю, забруднюючи її та водоноснi артерiї. Причина в тому, що графiки технiчного обслуговування ТО-1; ТО-2; ТО-3 здебiльше не виконуються.

Службі головного механіка належить складати графіки тех­нічного обслуговування та ремонтів автотранспорту, домогатись їх виконання. Ця служба має своєчасно комплектувати пристроями знешкодження шкідливих викидів автотранспорту, проводити це через екологічний ринок за допомогою фахівців з маркетингу і менеджменту.

Важлива роль з охорони довкілля належить і відділу голов­ного енергетика, що покликаний забезпечувати без перебоїв підприємство енергоресурсами. Особлива увага має приділятися діянню водозаборів, відстойників, очисних споруд та фільтрів. Служба головного енергетика складає графіки ППР з всіх видів ремонтів енергопостачального обладнання, слідкує за своєчас­ним його виконанням. Вона зобов’язана розробляти і удоско­налювати системи економного використання води на побутові та промислові потреби. Одним з продуктивних і економічних заходів у цьому напрямку є кільцеве водозабезпечення техно­логічного устаткування на підприємстві. Ця служба займається також проектуванням нових систем вентилювання робочих місць, складає графіки ППР з всіх видів ремонтів вентиляційних систем і систем аспірації, слідкує за своєчасним виконанням графіків проведення ремонтів.

За умов ринкової економiки, де за всi шкiдливi вiдходи виробництва, викиди i скиди, прийдеться платити немалi грошi, потрiбен якiсний контроль валових викидiв в атмосферне повiт­ря та воднi басейни. Допомагати в цьому заході зобов’язаний відділ головного метролога, що забезпечуе безперебійну роботу контрольно-вимірювальних приладів. Від їх роботи багато в чому залежить дотримування режиму, особливо у виробництвах з автоматичним управлінням технологічних процесів. Велике значення має вимірювальне забезпчення якості навколишнього середовища. Наприклад, по основних каналізаційних колодязях заводу для ливневих стоків ставляться вимірювальні прилади з виведенням на пульт диспетчера заводу. Надійна робота цих приладів надає можливість контролювати стоки і оперативно приймати заходи на випадок відхилення значень від норма­тивних. На машинобудiвних та металургiйних заводах, хiмком­бiнатах, комбiнатах будiвельної iндустрiї, хлiбоком­бінатах, виробництвах АПК, електростанцiях, де видiляються значнi викиди в атмосферу, мають бути установленi прилади автома­тичного контролю забруднення атмосферного повiтря. Відділ головного метролога, спільно з відділом АСУ зобов’язаний розв’язувати природоохоронні задачі. Дані контрольних спосте­режень мають надходити на стіл головному інженеру заводу, головному економісту та службі менеджменту і маркетингу з природоохоронної роботи.

Таким чином, виконуючи свої функціональні обов’язки з природоохороноої роботи, кожні з функціональних служб і відділів зможуть забезпечити природоохоронну роботу вимогам ринкової економіки та виходу України з екологічної кризи.

Доцiльно було б утворити на пiдприємствах цехи очистки води та повiтря i пiдпорядкувати їх головному енергетику, а дiяльнiсть їх має визначатися не лише випуском продукцiї, а і зменшенням платежiв за викиди та скиди, штрафiв. За допо­могою служби менеджменту i маркетингу на екологiчному ринку доход залежить також вiд продажу викидiв зацiкавленим фiрмам. Структуру такого цеху має розробити самостiйно пiдприємство. Контролювання за ходом основної діяльності цього цеху має вестись відділом головного енергетика і еко­номічною службою. Природоохоронну діяльність цього цеху має контролювати державний інспектор з охорони навколиш­нього природного середовища спільно з природоохоронною лабораторією.

Раніше, за часів Радянського Союзу, на деяких заводах такі цехи очистки були пiдпорядкованi безпосередньо вiддiлу охорони природи пiдприємства, але як ми бачимо з наявностi екологiчної кризи в Українi, ефективнiсть вiд дiяльностi приро­доохоронних вiдомчих служб надто низька. Однiєю з причин незадовільного управлiння якiстю навколишнього середовища є те, що природоохоронна служба пiдпорядкована керiвництву пiдприємства, котре на свiй розсуд може диктувати ставлення цiєї служби до виконання своїх функцiйних обов’язкiв, надаючи перевагу виконанню планових показникiв у випуску продукцiї. Та це і зрозуміло – влада у того, хто платить гроші, а платить заробітну плату керівник (директор) чи то державного підприємства, чи то приватного.

Служба охорони природи, а також і служба з охорони праці здебільшого виконують вольові, неадекватні функційним зна­ченням, накази перших керівників підприємств (промислових і сільськогосподарських), інших господарств та установ.

В органiзацiї природоохоронної роботи у всiх зазначених вище служб на виробництвi центральною ланкою виступає служба маркетингу i менеджменту. Ця служба є «очi» i «вуха» головного iнженера або керівника виробництва. Вона за допомогою гнучкого ринкового механізму веде роботу щодо збереження довкілля від діяльності виробництва. Служба мар­кетингу i менеджменту організовує наради з охорони навко­лишнього природного середовища при головному інженерові заводу чи сільського господарства, слідкує за виконанням наказів, актів контролюючих державних природоохоронних служб, річних і п’ятирічних планів з передбаченими заходами збереження природи. Але основна діяльність служби марке­тингу – вдосконалення наукових новітних екологічно чистих технологій, складання договорів на реалізацію відходів вироб­ництва зацікавленим господарствам. Служба маркетингу i менеджменту з охорони навколишнього середовища зобов’язана проводити полiтику компенсацiї i продажу викидiв. Вiдповiдно з цим будiвництво цеху або реконструкцiя старого джерела забруднення має дозволятися за умов, що сумарнi викиди вiд такого джерела компенсуються скороченням викидiв вiд iнших джерел. Цехи, які зуміли скоротити об’єми викидiв до рiвня, нижче установленого, отримують право на розмiщення лишок викидiв в «банки» i на використання їх або для свого подаль­шого розширення, чи для продажу зацiкавленим господарствам.

Організація робіт з охорони довкілля – це святий обов’язок всіх керівників, незалежно від їх рангу.

Рис. 2.6. Структурна схема управління охороною навколишнього природного середовища на державних підприємствах

Завдання природоохоронного менеджменту на виробництвi полягає в тому, щоб вибрати таку структуру, котра краще всього вiдповiдала б метi i задачам органiзацiї природоохоронної робо­ти за допомогою економiчних важелiв, ураховуючи діяння внутрiшнiх i зовнiшнiх факторів. На рис. 2.6 представлена схема управління природоохоронною роботою за ринкової економіки, яка пропонована автором.

Державний інспектор або державна природоохоронна лабо­раторія, яка працює на державному виробництві, наприклад, металургійному комбінаті, в функції діяльності цієї служби входить контролювання стану водних ресурсів і повітряного басейну, як на промисловий площі так і в санітарно-захисній зоні; санітарного і технічного рівня води; оборотного водопос­тачання на виробництві; здійснення технологічного контролю роботи газопилоочисного обладнання, зокрема справності; вентиляційних і операційних систем, водоочисного обладнання, фільтрів, відстойників, нафтоловушок та інших пристроїв.

Для того, щоб природоохоронна робота на підприємстві не була перекладена керівниками цього підприємства на державну природоохоронну службу, державна природоохоронна служба свої письмові накази має видавати безпосередньо головному інженеру виробництва або його заступникам чи заступникам директора заводу, а при їх відсутності безпосередньо директору заводу. Керівники підприємства ці письмові накази надсилають своїм підлеглим для прийняття відповідних заходів по усуненню недоліків, після чого зобов’язані повідомити письмово у заза­начений термін головного інженера підприємства або іншого керівника, котрі зобов’язані у відповідний термін повідомити державну природоохоронну службу, яка установила факти порушень в охороні довкілля і видала письмовий наказ. Цей управлінський процес, пропонований автором, можна ілюстру­вати такою схемою (див. рисунок 2.6).

І – служби головного інженера; ІІ – служби заступника директора з економіки та екології; 1 – служба природоохо­ронного маркетингу; 2 – планово-економічний відділ; 3 – відділ праці і заробітної плати; 4 – відділ головного механіка; 5 – від­діл головного енергетика; 6 – відділ головного технолога; 7 – відділ головного металурга; 8 – відділ головного конструктора.

Органiзацiя управлiння охороною навколишнього природно­го середовища за допомогою дiяння державного природоохо­ронного iнспектора з цієї важливої справи вiдноситься здебiль­шого до бюрократичної органiзацiйної структури. Така організа­ція характеризується належним рівнем розподiлу працi, розви­неною iєрархiєю управлiння, ланцюгом команд, наявнiстю чис­ленних правил i норм природоохоронної поведiнки персоналу i відповідним пiдбором кадрiв за їх дiловими i професiйними якостями.

Доцiльно сказати, що слово «бюрократiя», звичайно, викли­кає в пам’ятi картину канцелярського зволiкання, негативної роботи, корисної дiяльностi, багаточасового очiкування для отримання довiдок i форм, якi вже вiдмiненi, i спроби боротьби з мунiципалiтетом. Все це дiйсно буває. Однак, перш за все, причиною всiх цих негативних явищ є не бюрократiя як така, а суттєві недолiки в реалiзацiї природоохоронної роботи, звичайнi труднощi, пов’язанi з органiзацiєю заходів щодо збереження навколишнього природного середовища, упущенням у поведiнці працiвникiв народного господарства i приватних фiрм, що не є адекватними правилам i задачам природоохоронної дiяльностi.

Концепцiя бюрократiї, першопочатково сформульована на початку 1900-х років нiмецьким соцiологом Максом Вебером, в iдеалi, – це одна з найбiльш корисних iдей в iсторiї людства. Теорiя М. Вебера не дала опису конкретних органiзацiй. М. Ве­бер пропонував бюрократiю скорiше усього як нормативну модель, iдеал, до якого органiзацiї зобов’язанi прагнути.

Бiльшiсть сучасних органiзацiй у США, а тим бiльше у колишньому Радянському Союзi з його плановою економiкою i проблемами з екологiї являють собою варiанти бюрократiї. Причиною такого довгого i широкомасштабного використання бюрократичної структури є те, що її характеристики i за ринкової економiки піходять для бiльшостi заводiв, промис-лових фiрм, об’єктам агропромислового комплексу, органiзацій сфери обслуговування і всіх видів державних установ. Об’єктив­нiсть прийнятих рiшень надає можливiсть ефективно керуючiй бюрократiї адаптуватись до виникаючих змiн.

Однак у бюрократичнiй структурi управлiння є ряд суттєвих недолiкiв. Одним з них є нездатнiсть до удосконалення робочого процесу i належним чином стимулювати спiвробiтникiв, спону-кати їх до більш результативної праці, перебiльшене значення стандартизованих правил, процедур i норм, забезпечуючих належне виконання спiвробiтниками своїх задач (обов’язків), вiдсутнiсть гнучкостi у пiдходах до проблем, що можуть виникати. Зокрема вона не може своєчасно реагувати на швидкi змiни умов ринку i технологiї.

Схема моделі управлiння i контролю охорони навколишнього природного середовища на пiдприємствах (рис. 2.6) ілюструє планову еколого-економiчну примусову органiзацiйну систему на основi ринкових вiдносин яка підходить ближче до кейнсiанської моделi [146, с. 56].

Підкреслимо, що удосконалення організації управління природо-користуванням і охороною навколишнього середовища може здійснюватись лише за умов оновленого на демократично-ринкових засадах суспільством.

Справедливо вважається, що питання з охорони навколиш­нього природного середовища i рацiональне її використання – це перш за все, турботи держави. Тому i пропонується ввести до системи управлiння навколишнім природним середовищем на пiдприємствах (рис. 2.6) штатну посаду державного iнспектора з охорони навколишнього природного середовища або ж і державну природоохоронну лабораторiю, якi мають застосову­вати свої передові методи працi на пiдприємствах i поступово удосконалювати ринково-економiчнi важелi впливу на персонал пiдприємства. Тут треба принагідно зазначити, що пiдприємство добровiльно не надасть можливостi державнiй природоохорон­нiй службi розташуватись на його територiї i включитись в управлiння охороною природи без вiдповiдної постанови Вер­ховної Ради України або постанови Кабiнету Мiнiстрiв. Меха­нiзм контролю природоохоронної роботи на пiдприємствi дер­жавною природоохоронною службою має визначити Мiнiстер­ство екології та природних ресурсів України. Контроль охорони навколишнього природного середовища на приватних фiрмах має, як на наш погляд, здiйснюватись тiльки державними при­родоохоронними службами застосовуючи ринково-економiчнi важелi впливу.

Спираючись на дві головні ознаки типології (виробничу і територіальну) у дисертації виділено п’ять типів промислових утворень:

1) гірничо-металургійні комплекси (пірометалургійні чорних і кольорових металів, гірничо-хімічні, рідкометальні);

2) комплекси переробної індустрії (машинобудівні, текстиль­но-промислові);

3) енергопромислові (гідроенергопромислові, вуглепро­мислові);

4) нафтогазохімічні (нафтохімічні, газохімічні);

5) біопромислові (індустріально-аграрні, лісопромислові, океанічні).

За умовами формування всі промислові комплекси поді­ляються на три групи:

1) ті, що сформувалися на основі сировинних або паливно-енергетичних ресурсів;

2) на базі забезпечення трудовими ресурсами або вигодами транспортно-географічного положення;

3) на основі природних і трудових ресурсів.

Найбільш повною є типологія промислових комплексів за ознакою спеціалізації виробництва (функціональна ознака). За цією ознакою виділяється три типи промислових комплексних утворень: комплекси добувної промисловості, обробної про­мисловості та комплекси змішаного типу (видобуток і обробка).

Комплекси добувної промисловості формуються в районах видобутку вугілля, нафти, газу, руд чорних і кольорових металів, гірничо-хімічної сировини. Характерною рисою цього типу комплексів є переважання видобутку сировини над її обробкою і вивезення сировини в інші райони. Комплекси обробної промисловості охоплюють такі основні типи вироб­ничих процесів у групах галузей: металургія – машинобуду­вання; металургія – хімія; металургія – машино-будування – хімія; нафто-хімія – хімія; машинобудування – хімія; машино­будування – текстильна промисловість; машинобудування – хімія – текстильна промисловість; текстильна промисловість.

Комплекси на базі видобутку і обробки сировини (змішаний тип) представлені такими типами виробничих процесів: вугіль­но-енергетичні; вугільно-металургійні; вугільно-хімічні; вугіль­но-металургійно-машинобудівні; вугільно-металургійно-хімічні; нафто-газохімічні; гідроенергопромислові; гірничо-металур­гійні; гірничоенергопромислові; гірничохімічні; лісопромислові.

За роллю в народному господарстві й участю в терито­ріальному поділі праці промислові комплекси поділяються на три групи:

1) комплекси міжрайонного значення, розвиток яких має істотний вплив на формування структури виробництва, спеціа­лізації господарства і виробничо-територіальних зв’язків усіх районів країни;

2) комплекси районного значення, які створюються з метою комплексно-пропорційного розвитку господарства економічного району і вдосконалення його територіальної організації;

3) комплекси локального характеру виробництва – промис­лові вузли, що розглядаються як «опорний каркас» промислових регіонів (локальні міські та локальні кущові утворення).

На основі оцінки умов і факторів розвитку промисловості, а також різних ознак комплексоутворення ми пропонуємо класи­фікувати промислові комплекси за трьома ознаками: площа території, походження і тип сировини, спеціалізація (головний виробничий напрямок (рис. 2.7).

За площею території слід виділяти макро-, мезо- і мікро­комплекси; за походженням і типами промислової сировини – комплекси мінеральної орієнтації, агропромислові, лісопромис­лові і море промислові; за основною спеціалізацією – паливно-енергетичні, металургійні, машинобудівні, хімічні, лісопере­робні, будівельно-індустріальні, комплекси легкої та харчової промисловості. Всі вони формуються за умови широкого розвитку виробничих зв’язків між спорідненими галузями і називаються міжгалузевими промисловими комплексами. Ко­жен міжгалузевий комплекс об’єднує ряд вузькоспеціалізованих галузевих утворень. Наприклад, до паливно-енергетичного комплексу входять самостійні галузі: вугільна, нафтова, газова, електроенергетика – внутрігалузеві комплекси. Металургійний комплекс об’єднує чорну і кольорову металургію, хімічний – групи галузей органічного синтезу та основної хімії.

Таблиця 2.1

Капіталовкладення на охорону навколишнього
середовища та раціональне використання природних ресурсів в Україні за основною спеціалізацією
промислового виробництва за 1996–2000 рр. (млн грн)^*

Промислові виробництва	Роки
Паливо-енергетичні	50,8	49,2	48,06	47,16	49,86
Металургійні	17,06	13,1	14,5	15,96	23,2
Машинобудівні	5,38	5,02	5,3	6,3	9,14
Хімічні	5,6	5,38	3,4	2,08	4,22
Лісові, лісообробні, лісохімічні	1,62	1,8	1,46	1,5	2,3
Будівельно-індустріальні	6,48	4,54	5,56	7,36	8,26
Легкої промисловості	1,3	1,72	0,6	0,86	1,64
Харчової промисловості	9,74	9,84	11,0	12,04	15,24

Примітка. ^* Підрахунки здійснені автором монографії з урахуванням даних розділу 8 статистичного щорічника України за 2000 рік.

Дані табл. 2.1 свідчать про те, що більше усього вкладень інвестицій в основний капітал промислових виробництв на охорону навколишнього середовища та раціональне викорис­тання природних ресурсів в Україні було здійснено у паливно-енергетичні, металургійні і харчові промислові виробництва, які найбільше були залучені в економіці держави.

Таблиця 2.2

Капіталовкладення на охорону навколишнього середовища та раціональне використання
природних ресурсів адміністративних областей Північного Приазов’я
за 1996–2000 рр. (млн грн)

Область	Роки
Донецька	27,36	37,24	39,94	42,86	51,94
Запорізька	10,4	27,3	19,44	17,94	24,92

Дані табл. 2.2 свідчать про те, що капіталовкладення на охорону навколишнього середовища та раціональне викорис­тання природних ресурсів у промисловість Донецької області здійснювались значно більше у порівнянні із Запорізькою областю. Це пояснюється тим, що у Донецькій області значно більше зосереджено виробництв, які більше відрізняються масштабами металургійного виробництва та значно відріз­няються своєю спеціалізацією, структурою і факторами забруд­нення навколишнього середовища.

Рис. 2.7. Типологія промислових комплексів за
найважливішими ознаками [100, с. 75]

Класифікація і типологія промислових комплексів будуть ма­ти велике значення для розробки проектів і схем районних планувань, технічної реконструкції промисловості, господар­ського освоєння території, а також для наукового обґрунтування концепції територіальної організації промислового виробництва всіх районів країни та формування концепції управління охоро­ною навколишнього середовища на мікрорівні галузевих секто­рів ринкової економіки.

[Вгору] [Вниз]