Теоретико-методологічні засади системи економіко-управлінської діяльності промислового виробництва у збереженні природного середовища

Формування системи управління охороною навколишнього середовища на підприємствах, її сутність, функції, принципи і методи організації

Відмітимо насамперед, що за умов вiльної ринкової еконо­мiки, коли науково-технiчний процес є суттєвим фактором забезпечення інтенсивного розвитку промисловостi, дається взнаки тенденція до прискореного вилучення природних ресурсів, з одного боку, i можливого серйозного збiльшення викидiв дуже шкiдливих вiдходiв виробництва в навколишнє середовище, з другого. В зв’язку з цим особливо гострою стає проблема пiдвищення рівня природоохоронної дiяльності на пiдпрiємствах, а відтак і керування цим процесом.

Речовини, ресурси, які безперервно використовуються люди­ною у промисловому виробництві розподіляються на дві групи: природні та природно-ресурсні. Природні процеси характе­ризуються безперервністю, циклічністю і замкненістю круго­обігу речовин і енергії. Природно-ресурсні, вимагають цілеспря­мованого і ефективного регулювання, їм також властива цикліч­ність щодо природного середовища. В узагальненому вигляді вони здійснюються за такою спрощеною схемою: вилучення із природи її ресурсів, виробництво із них суспільно корисної продукції і водночас виділення в навколишнє середовище відходів та викидів при виробництві цієї продукції.

В активно функціонуючих взаємопов’язаних біологічних і геологічних кругообігах речовин і енергії в природі в зрос­таючій кількості можуть знаходитися і штучні, раніше не існуючі в природному середовищі і здебільшого шкідливі для суспільства і природи антропогенні речовини, пов’язані з технологічно-промисловою діяльністю. Вже настала необхiд­нiсть регулювання на промислово розвинених територiях всiх процесiв у суворій вiдповiдностi з природними резервами як за природними ресурсами, так i за природними умовами, щоб не заподіяти незворотної шкоди з часом життєво важливим природним процесам.

Ранiше вважалось, що оскiльки природнi ресурси в соцiалiс­тiчному суспiльствi є загальнонародною власнiстю, то й немає необхiдностi давати їм грошову (вартісну) оцiнку, можливо обiйтись іншими характеристиками, наприклад, безлiччю атмос­ферного повiтря, запасами i концентрацiєю руди в мiсцях її знаходження, продуктивністю ниви i т.iн. Однак такий пiдхiд в контексті безкоштовності ресурсiв призвiв до марнотратства щодо ресурсів природи.

Відомо, що одним із дуже потрібних природних ресурсів є атмосферне повітря, яке використовують і в якості засобів праці (динамічного елементу в пневмосистемах, транспортного засо­бу, теплоагента, ізолятора і т. ін.) і предмету праці (джерела енергії, азоту і кисню в хімічних реакціях, змащуючого агенту і т. ін.). Одночасно воно ж служить і виробничим живильним середовищем для транспорту, радіозв’язку та ін., а також для біологічного ресурсу для людини, тваринного і рослинного світу.

Деякий час атмосферного повiтря у промислових центрах було вдосталь i очищалось воно вiд антропогенного забруд­нення своїм природним шляхом. Збiльшення масштабiв промис­лового виробництва i концентрацiя населення в мiстах призвели до того, що технологічні викиди в атмосферному повiтрi перевищили можливостi його природного очищення. Ось чому, очищення атмосферного повiтря для суспiльно-господарської дiяльностi людини, а також для збереження i покращання системи її життєвого забезпечення стає дедалі більше важливою соцiально-економiчною i виробничою задачею: ранiше безкош­товне атмосферне повiтря перетворюється у об’єкт економiчних вiдносин.

Вартiсть 1 м³ атмосферного повiтря можна виразити формулою:

(2.1)

де С₁ – вартiсть 1 м³ повiтря пiд час його забору механiчними засобами для застосування у виробництвi, грн;

С₂ – вартiсть 1 м³ повiтря, використаного на очищення в спеціальних установках при органiзованих викидах його у виробництвi, грн;

С₃ – вартiсть 1 м³ повiтря, потрiбного для санiтарного повiтряобмiну примiщень, грн;

С₄ – вартiсть 1 м³ повiтря для очищення його вiд неорганiзованих джерел викидiв, грн;

С₅ – вартiсть 1 м³ повiтря потрiбного для вживання в оздоровчих комплексах, грн.

При вживаннi значної кiлькостi повiтря цей вираз можна записати у слiдуючому виглядi:

(2.2)

де Q_1...5 – вiдповiдна кiлькiсть повiтря необхiдного для вживання в м³/рiк.

Iз всiєї рiзноманiтностi складних за часом i в просторi природних i природно-ресурсних процесiв, що відбуваються при взаємодiї i взаємозв’язку на конкретнiй територiї в результатi промислового забруднення атмосферного повiтря, особливої уваги заслуговує оцiнка несприятливих наслiдкiв шкiдливих речовин на здоров’я дiючих i потенцiйних виробникiв суспiльно корисної продукцiї, суттєвого зменшення цих наслiдкiв, аж до повного знешкодження.

Такий пiдхiд лежить в основi планування природоко­ристування i природоохоронної дiяльностi, система якого, як i в цілому, народно-господарського планування в теперiшнiй час (i, мабуть, довгий час ще буде так) переживає значнi змiни.

Перш за все цi змiни зобов’язанi торкнуться взаємоув’язки iнтересiв галузевих i територiальних планiв з охорони природи i рацiонального використання природних ресурсiв. Потреба такого підходу диктується здебiльшого регiональним харак­тером природокористування, що з свого боку, вимагає систем­ного ставлення до оцiнки ефективностi виробництва з ураху­ванням взаємозалежностi виробничих підприємств i навколиш­нього середовища, в тому числі приодного.

Раціоналізація природокористування зумовлює потребу перш за все в розробцi науково обгрунтованих норм, якi б давали змогу визначати якiсть навколишнього середовища, межі допус­тимих викидiв шкiдливих речовин виробництвами; норми дер­жавного, цивільного i карного права, якi забезпечували б економне, ощадливе використання ресурсiв. Для кращої кiль­кiсної оцiнки небезпеки забруднення i подальшого планування природокористування першочергове значення має розробка систем норм i нормативiв ступеня забруднення середовища шкiдливими речовинами, визначення мiри, запобiгання забруд­нень, усунення його наслiдкiв.

Нинi нормування промислових викидiв на територiї України здiйснюється переважно за методологiєю, розробленою ще Держкомгiдрометом колишнього СРСР [133].

Як відомо, пiд час перебудови в колишньому Радянському Союзi (1985–1991 рр.) в Українi для захисту атмосферного повiтря були розробленi допустимi викиди (ГДВ) на багатьох пiдприємствах. Під час розробки нормативів ГДВ були розроб­лені і заходи для їх досягнення. Граничнi нормативи викиду розраховувались практично для всiх забруднюючих речовин, по яких визначено лiмiтуючi показники шкiдливостi. Таких речо­вин у промисловостi намiчується кiлька тисяч найменувань.

За кожним iнгридiєнтом пiд час розробки проекту ГДВ були розробленi комплекси органiзацiйно-технiчних заходiв для тих шкiдливих речовин, потужнiсть фактичного грам-секундного або рiчного викиду яких перевищує вiдповiдальний норматив ГДВ. У свiй час автору дисертації приходилось брати безпо­середню участь в розробцi проекту ГДВ на одному iз маши­нобудiвних виробництв у курортному мiстi Бердянську. Тому iз практичної дiяльностi добре вiдомо, що заходи, якi були намiченi, не виконуються iз рiзних обставин. Нормативи викидiв на виробництвах формально дотримуються за рахунок того, що здебiльшого машинобудiвнi пiдприємства зупиненi i не пра­цюють, а працюючi виробництва продовжують порушувати санiтарно-гiгiєнiчнi норми.

З переходом до переважно економiчних, мотивацiйних методiв управлiння та впровадження ринкових вiдносин у природокористуванні першочергового значення набуває питання забезпечення високої якостi навколишнього середови­ща при обмежених ресурсах. Одним з важливих завдань у цьому напрямi є удосконалення механiзму нормування викидiв до атмосфери чi скидiв у водний басейн. Установлено, що не iндивiдуальний проект ГДВ повинен визначати природоохо­ронну роботу на пiдприємствi, а науково обґрунтована та еко­номiчно аргументована цiльова комплексна програма охорони навколишнього природного середовища у регiонi [75]. Пропону­ється оптимiзацiя зниження викидiв у межах одного пiдпри­ємства i зменшення номенклатури нормованих шкiдливих речо­вин. У загальному виглядi критерiєм оптимальностi будь-якого природоохоронного рiшення вважається максимум економiч­ного ефекту, що дорiвнює рiзницi мiж економiчним результатом i затратами, якi його зумовили за умовами, що це рiшення забезпечує додержання екологiчних стандартiв. Як економiчний результат розглядається попереджена економiчна шкода вiд забруднення навколишнього середовища.

В середині 80-х років в Україні було виконано чимало заходів для покращання навколишнього природного середо­вища. Так зокрема було введено в дію споруди для очистки стічної води потужністю 3,8 млн м³/добу, системи зворотного водозабезпечення 31,3 млн м³/добу, установки для уловлювання і знешкодження шкідливих речовин із вихідних газів 21,8 млн м³/г [5]. Практично було завершено роботу з розробки нормативів гранично допустимих скидів забруднюючих речовин у водойми.

Як засвідчує життя, воду i повiтря неможливо виразити в цiновiй формi. Для iснування живих органiзмiв на Землi – вода є безцiнним середовищем. Ще вiдомий

французький письменник, гуманіст Антуан де Сент-Екзюперi образно писав: «Вода! У тебе нема нi смаку, нi запаху, тебе неможливо описати, тобою насолоджуються, не вiдаючи, що ти таке. Не можна сказати, що ти необхiдна для життя, ти – саме життя... Ти як раз є найбiльше багатство на свiтi...».

Та все ж людство бере воду з природи на рiзнi потреби, використавши її повертає природi у виглядi пару або в звичайному забрудненому станi. Для вживання i реалiзацiї такої води потрiбна очистка, знешкодження забруднюючих речовин з витраченням необхiдних коштiв. В мiських населених пунктах реалiзацiєю води, яка береться з водоймищ займається вироб­ниче управлiння водо-каналiзацiйного господарства (ВУ ВКГ).

Вартість одного кубічного метра реалізованої чистої води можна виразити формулою:

(2.3)

де С_в – ціна одного кубічного метра води, грн;

D – доходи від реалізації води, грн;

Q – об’єм реалізованої води, м³.

В залежностi вiд кiлькостi забраної якiсної води на пiдприємствi грошовi затрати можна визначити за формулою:

(2.4)

де З_в – грошовi затрати на пiдприємствi вiд кiлькостi взятої води у мiськводоканалi, грн;

С_в – цiна одного кубiчного метра води, грн;

– установлений цiльовий тариф на один кубiчний метр вiдпрацьованої каналiзацiйної води.

Природоохоронна робота в рiзних галузях промисловостi стала активізуватись, але при переходi України до ринкових вiдносин i в результатi зупинень багатьох виробництв ця робота майже не проводиться iз-за вiдсутностi коштiв i економiчного фонду на державному, регiональному i галузевому рiвнi. Вiдо­мо, що природоохороннi заходи всi не виконуються. Вироб­ництво не зацiкавлене в удосконаленнi природоохоронних заходiв. На значнi строки затримується будiвництво природо­охоронних споруд i об’єктiв. Так, нариклад, на Бердянському заводi «Пiвденгiдромаш» станцiя нейтралiзацiї стiчної води цеху з виготовлення торцевих ущiльнень для глибинних насосiв будувалось понад 20 років, починаючи з 1975 року. У самому Бердянську ще не розпочате будiвництво заводу для переробки вiдходiв виробництва та смiття. Подібні явища є і в інших регіонах України.

Приклади нерацiонального використання природних ресурсiв i пов’язаного з цим забруднення навколишнього природного середовища можна знайти в робочiй практицi виробництв бага­тьох галузей промисловостi, в тому числi i в агропромисловому комплексi. Руйнівний вплив шкiдливих речовин на природне середовище вже добре вiдомий. Тим часом у природi все взаємопов’язано, а тому можна сформулювати тезу збереження навколишнього природного середовища.

В кожному разi взятому у природному середовищi визна­ченої кiлькостi ресурсiв має бути повернуте йому в тiй же кiль­костi в якiй брали, або у перетвореному станi без шкiдливого впливу на оточуюче нас середовище.

Це можна виразити формулою:

(2.5)

де – запаси ресурсiв iснуючих у природi;

– кiлькiсть ресурсiв, якi забранi в природi;

m – кiлькiсть ресурсiв у перетвореному станi вiдданих природi.

Із практичного досвіду вiдомо, що на стан природного середовища впливають рiзного роду виробництва, приватнi підприємства, комерцiйнi структури при транспортуваннi рiзних забруднюючих речовин як по сушi, так i по водних шляхах. Природозахиснi функцiї в природоохоронному управлiннi кож­ного виробництва мають виражатись в дотримуваннi норм i правил екологiчних законiв, збереження природних ресурсiв, зменшення економiчного збитку, вдосконалення природоохо­ронних заходiв, зацiкавлення колективiв виробництв до активної працi з охорони навколишнього природного середовища, про­ведення адмiнiстративно-правових, організаційних, науково-технічних, економічних, соцiально-психологiчних та інших заходiв.

Iз практичного досвiду вiдомо, що створенi вiддiли з охорони природи на заводах i пiдпорядкованi головному енергетику чи безпосередньо головному iнженеровi підприємств не дають ви­соких результатiв в запобiганнi забруднень навколишнього середовища чи збереження природних ресурсiв вiд марно­тратства.

По-перше, служба з охорони навколишнього середовища знаходиться в прямiй залежностi вiд директора заводу, котрий своєю владою може давати дозвiл виробничникам грубо пору­шувати вимоги до запобiгань в збереженнi навколишнього природного середовища для виконання плану виробництва продукції, одночасно принижувати людську гiднiсть та роль пiдпорядкованої заводу служби з охорони природного сере­довища. По-друге, iснуючi методи виховання та стимулювання, якими керується служба заводу з охорони навколишнього природного середовища, малоефективнi i не дають бажаного результату. Отже потрiбні бiльш дiючi засоби екологiчного виховання та зацiкавлення як працюючих на виробництвi, коо­перативах, фермах, так i всього населення України.

Для бiльш ефективних дiй щодо зменшення та припинення шкiдливих викидiв до атмосферного повiтря та до водних басейнів, необхiдно вводити на великих підприємствах державні природоохороннi вiддiли (бюро), до складу яких, в обов’яз­ковому порядку, мають бути введенi добре оснащенi природо­охороннi лабораторiї. Керувати цими вiддiлами, як на нашу думку, могли б обласнi та районнi управління з охорони навколишнього природного середовища. На виробництвах, з середньою чисельнiстю працюючих до 3 000–5 000 чоловiк, мають працювати тiльки державнi природоохороннi лабораторiї, в штатi котрих повиннi бути iнспектори з охорони атмосферного повiтря та водного басейну. Поряд з державними природо­охоронними службами, за умов ринкової економiки на підпри­ємствах, корисними могли б стати служби екологічного марке­тингу та менеджменту. Цi служби доцільно пiдпорядковати головному iнженеру чи його безпосередньому заступнику з питань охорони навколишнього природного середовища.

Важлива функція державних служб з охорони навколиш­нього природного середовища на пiдприємствах – контроль якості природного середовища на виробництвах, де вони пра­цюють, та повинні складати статистичнi звiти за формами 2-тп (повiтря) та 2-тп (водгосп) та звiти перед державою. Статистичнi данi повиннi направлятись статистичними управлiннями до банку даних викидiв та скидiв до природного середовища.

Державні служби з охорони навколишнього середовища на промислових об’єктах мають оперативно керувати природоохо­ронною роботою, яка охоплює: організацію спостережень за якістю природного середовища; систематичний контроль за дотриманням технологічних режимів, пов’язаних з впливом на навколишнє середовище; контролювання роботи очисних споруд. Один раз в декаду спільно з керівництвом підприємств служба обстежує, перевіряє дотримування екологічної безпеки, по знайденим порушенням видаються письмові накази для їх усунення. Спільно з керівництвом та фахівцями повинні роз­роблятися і заходи з охорони навколишнього природного сере­довища та контролюватися їх виконання підприємством. В процесі природоохоронної діяльності беруть участь і екологічні експерти проектів, скажімо, при будівництві об’єктів, нала­годженні природоохоронних устаткувань, запровадженні пас­портизації природоохоронних об’єктів та споруд, беруть також участь у розробках гранично допустимих викидів та скидів, тримають під контролем проведення інвентаризації, шкідливих викидів. При цьому підтримуються взаємозв’язки з юридичним відділом (бюро) і іншими службами підприємства.

Безумовно, що це далеко не весь перелік функціональної діяльності державної природоохоронної служби на підпри­ємстві. Багато різних непередбачених ситуацій можуть виникати у процесі трудової діяльності в період створення ринкових відносин. У своїй практичній діяльності, підприємства і дер­жавні природоохоронні структури, мають керуватись Законом України «Про охорону атмосферного повітря» та водним Кодексом України. Та все ж органiзацiя управлiння приро­доохоронною дiяльнiстю на пiдприємствах, як нам уявляється, повинна належати головному iнженеру заводу. Не слід недооцінювати і ролі служб маркетингу i менеджменту, до складу яких має входити природоохоронний сектор.

Маркетинг в економiцi природокористування має перед­бачати і розв’язування проблем, що виникають в сучасних умовах пiдприємства з приводу (у процесі) рацiонального використання природних ресурсiв. Основним завданням приро­доохоронного маркетингу, за сучасних умов господарювання, є процесі інтеграції, спрямування зусиль підприємства на випуск товарів і надання послуг без збитку для навколишнього сере­довища з використанням відходів виробництва і раціональним використанням природних ресурсів, збереження безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього сере­довища, захист життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. В переробній галузі відходів виробництва, а також при переробці сільськогосподарчої продукції має бути проводитись випуск товарів та продуктів харчування, в яких зацікавлений споживач, перебуває в екологічно небезпечному стані.

Загальна схема маркетингової діяльності може бути пред­ставлена за допомогою моделі, яка відома як система «4-Р» [116].

Відповідно представленої схеми (рис. 2.1) перший рівень складають споживачі екологічно безпечної продукції, збіль­шення кількості якої є метою зусиль маркетингу. На другому рівні виступає сукупність природних ресурсних і витратних факторів і природоохоронних показників діяльності підпри­ємства, які здійснюють вплив на чотири елементи системи, а саме:

Вiдомо, що маркетинг має декiлька значень, може викону­вати важливi природоохороннi функцiї, серед яких можуть бути такi як: формування природоекономiчного процесу вироб­ництва; забезпечення дiлової природо-охоронної функцiї; виз­начення робочої концепцiї в природокористуваннi; органiзацiя наукової дiяльностi в рацiональному природокористуваннi.

Екологічно безпечний товар, ціна, ринок та прибуток. Зазначимо, що без прибутку не зможе існувати сам виробник, а відповідно не будуть задоволені і споживачі.

Наступний рівень показує основні організаційні, стратегічні і тактичні способи маркетингової діяльності з охорони навко­лишнього природного середовища.

 

Рис. 2.1. Систематизація природоохоронного маркетингу на мікрорівні

Система маркетингової інформації – це постійно діюча система взаємного зв’язку людей, устаткування, методичного прийняття збору, класифікації, аналізу, оцінки і розповсю­дження актуальної і достовірної інформації для оптимального вибору і здійснення маркетингових заходів.

Система планування природоохоронного маркетингу має уяву собою стратегію і тактику діяльності в статиці і динаміці будь-якої виробничої структури, існуючої у системі ринкової економіки.

Система організації природоохоронного маркетингу стано­вить собою будову управління маркетинговою діяльністю, що встановлює підпорядкованість і відповідальність за виконання природоохоронних заходів. Структура екологічного маркетингу – це конкретне поєднання його елементів для досягнення поставленої природоохоронної мети і задоволення цільового (екологічного) ринка. Структурна схема екологічного марке­тингу запропонована автором дисертації і представлена на схемі (рис. 2.2) цього параграфа.

Рис. 2.2. Структурна схема екологiчного маркетингу у системі маркетингу на підприємстві

Наступний рівень маркетингової природоохоронної схеми включає елементи, за допомогою яких підприємства сполучені із зовнішнім середовищем здійснюють свою комерційну діяль­ність у екологічному бізнесі.

Постачальники – фірми і окремі особи, що забезпечують підприємство-виробника і його конкурентів природними, фінан­совими та іншими ресурсами. У ринковій економіці вони діють виключно на договірній основі.

Посередники – юридичні і фізичні особи, що допомагають підприємствам (фірмам) у просуванні, збуті і розповсюдженні природоохоронних товарів або просто товарів виробництва серед клієнтури.

Контактні аудиторії – до них відносяться будь-яка соціаль­на група, що проявляє реальне або потенційне зацікавлення до виробника або сприяє досягненню поставленої мети, а в нашому випадку – природоохоронної мети.

Конкуренти – підприємства (фірми) суперники, що виготов­ляють аналогічну природоохоронну та екологічно безпечну для споживача продукцію.

І, нарешті, існує зовнішнє середовище, тобто світ, в якому існують і споживачі продукції, і виробники. Умовно вона поділена на чотири групи, які вивчаються різними науками.

Природоохоронний маркетинг характеризується своїми функціями, задачами, стратегією і тактикою. Дамо коротко і їм визначення.

Основними функціями природоохоронного маркетингу є:

- комплексне вивчення екологічного ринку і в цілому ринку, планування товарного асортименту, політика цін на екологічно безпечну продукцію та природо захисні товари,

- реклама і стимулювання збуту продукції чи відходів виробництва для переробки, управління збутом і післяпродаж­ним обслуговуванням природоохоронної продукції.

Стратегія природоохоронного маркетингу – це формування і реалізація мети по збереженню навколишнього середовища і природоохоронних задач по кожному окремому екологічному ринку (сегменту ринку) і кожному екологічно безпечному товару (довгостроковий, середньостроковий) для здійснення виробничо-комерційної діяльності у певній відповідальності з ринковою ситуацією і можливостями підприємства. У залеж­ності від прийнятої стратегії формуються заходи маркетингових програм з охорони навколишнього середовища на мікрорівні.

Тактика маркетингу – формування і реалізація задач підприємства на кожному ринку і по кожному товару в конкрет­ний період часу (короткостроковий) на основі природоохорон­ного маркетингу і оцінки поточної ринкової ситуації при постійному корегуванні задач в залежності від зміни кон’юнк­турних та інших факторів (зміна індексу цін, загострення кон­курентної боротьби, сезонне падіння попиту, зменшення інте­ресу покупців). Тактика природоохоронного маркетингу має забезпечувати стійкий рівень прибутку, швидке реагування на зміну ринкової ситуації і т. д.

В залежності від ситуації на екологічному ринку (та інших ринках), тобто стану попиту на екологічно безпечний товар, різними будуть задачі маркетингу і відповідно види марке­тингової діяльності. Для природоохоронної маркетингової діяльності на мікрорівні задачами маркетингу будуть: створити попит, стабілізувати попит і підтримувати попит. Видами при­родоохоронного маркетингу будуть: стимулюючий, розвиваю­чий, підтримуючий.

Приведемо розгорнутий зміст природоохоронного мар­кетингу на мікрорівні.