Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. жанри наукових досліджень

 

Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція – інформативна, завдання – передання інформації. Загальні ознаки наукового стилю – поняттєвість, об’єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість.

Особливості наукового тексту:

- відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези,орієнтує на нове знання;

- має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів;

- текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ, а орієнтований на сферу раціонального мислення;

- його призначення обґрунтувати, довести істину.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат – нове знання, здобуте під час наукової діяльності та зафіксоване на носіях інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового відкриття тощо.

План –це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті.

Теза – це твердження у книжці,доповіді, статті, яке необхідно довести.

 

Парадигма мовних формул. Вибір мовних одиниць у мовленні

Під час виконання професійних обов’язків безліч разів повторювалися стандартні стереотипні ситуації, що мають етикетний характер. Ці етикетні ситуації представлені парадигмою мовних формул, якими варто послуговуватися і добре їх знати.

1. Вітання. Першим вітається молодший зі старшим, підлеглий з керівником, чоловік із жінкою, молода жінка з літнім чоловіком. Вітаючись, треба привітно усміхнутися і дивитись людині у вічі, зняти капелюх та окуляри та ін..

2. Звернення до незнайомої людини має таку послідовність: вітання, вибачення і прохання, подяка, прощання.

3. Знайомлення. При знайомстві обов’язково треба представитись(ім’я чи прізвище, або всі три компоненти – ім’я, прізвище, по батькові). Залежно від ситуації можна назвати посаду, фах, місце проживання тощо.

4. Порада – пропозиція, вказівка, як діяти за будь-яких обставин, допомога добрим словом у скруті. Адресат має на пропозицію відповідно відреагувати та подякувати.

5. Відмова. Якщо людина не завжди може задовольнити прохання, прийняти ту чи іншу пропозицію, вона змушена відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою і переконливою (на жаль, дуже шкода, вибачте тощо). Варто уникати відмови, вживаючи слово Ні!.

6. Зауваження, критика. Критикувати людину необхідно так, аби не образити. При цьому слід дотримуватися наступного:

- вказувати на помилки лише віч-на-віч;

- уникати прямої критики;

- робити це по-дружньому;

- схвалювати те, що співбесідник виконує як слід;

- просити вибачення за зроблене зауваження тощо.

7. Комплімент. Основне його призначення – зробити приємне співрозмовникові, викликати взаємну симпатію. Не слід робити багатозначних компліментів. Комплімент повинен бути щирим. Варто уникати незрозумілих слів.

План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження наукової інформації.

План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті.

За допомогою плану узагальнюють і згортають наукову інформацію, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту. План буває простий, складний, питальний. Простий має лише основні питання. Складний має додаткові питання. Питальний план складається за допомогою питальних речень.

Теза – положення, висловлене в книжці, доповіді, статті, яке необхідно довечти. Теза – будь-яке висловлення, яке стисло викладає ідею. відповідно до мети тези бувають:

- вторинні;

- оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі.

Оригінальні тези створюють як первинний текст.

Конспект – стислий писаний виклад змісту чого-небудь, складається з плану і тез, доповнених фактичним матеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту книги, статті, лекції.

 

Подвоєння та подовження приголосних

 

1. Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних: а) префікса й кореня: відділ, ввічливий, віддати, заввишки, оббити, роззброїти; б) кінця першої і початку другої частини складноскоро-чених слів: військкомат, міськком; в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день —денний, ранок —ранній, причина —причинний, закон — законний, година —годинник, вікно —віконниця. Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний — безвинність — безвинно, законний — законність — законно, туманний — туманність — туманно; г) якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка -ся: винісся, розрісся, трясся. Буквосполучення нн пишеться: а) в суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний; б) у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -енн(ий), -янн(ий): здійсненний, вблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний, а також у прикметнику старанний; в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, священний, огненний. 2. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного: а) перед я, ю, і, е в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знання, знанню, у знанні; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; життя, життю, у житті; знаряддя, знаряддю, у знарядді; зілля, зіллю, у зіллі; Запоріжжя, Запоріжжю, у Запоріжжі; волосся, волоссю, у волоссі; питання, питанню, на питанні; б) якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття — почуттів; відкриття — відкриттів та ін; в) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини з закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. д.; стаття, статті, статтю, статтею (але в родовому множини — статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею; г) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: тінь — тінню; мить — миттю; молодь — молоддю; вісь — віссю; міць — міццю; подорож: — подорожжю; ніч — ніччю; розкіш —розкішшю; річ —річчю; Рось —Россю; д) перед я, ю в прислівниках типу: зрання, спросоння, навмання та ін.;

е) перед ю, е у формах теперішнього часу дієслова лити (литися) —ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, лають, ллється, ллються; а також у похідних виллю, наллю, наллємо, наллють і т. д.