Характеристика основних напрямів змісту виховання

Тема №7. Зміст процесу виховання.

1. Поняття про зміст виховання. Проблема змісту виховного процесу у сучасній школі.

2. Характеристика основних напрямків змісту виховання.

3. Особливості змісту виховання у школах зарубіжних країн.

1. Поняття про зміст виховання. Проблема змісту виховного процесу у сучасній школі.

Як відомо, пешоосновоюіснування людини є задоволення її потреб. Будь-яка діяльність, яка спрямована на задоволення потреб, має мету. Задоволення цієї мети вимагає наявності певної технології. У педагогіці – це методики її реалізації. Методика ж передбачає визначення змісту виховання.

Зміст виховання – це те, що випливає із багатства суспільно-історичного досвіду, вартостей культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання (Н.Мойсеюк).

Система вартостей визначає зміст виховання. Завдання педагога – виробити у вихованця важливі для життя ціннісні орієнтації, власну позицію, відповідне ставлення до себе і інших; допомогти йому відчутя, останій з’вазок свого власного ‘я’ із обєктивною дійсністю усвідомити свої потреби, його власного життя.Тому зміст вихованя - це водночас і суб’єктивний досвід особистостіі з її ставленнями, цінностями, уміннями, соціальними навичками, способами поведінки, здібностями.Вимоги до змісту виховання багатопланові.Вони обумовлені потребами суспільства, держави, виробництва, економіки, і, насамперед потреби учнів, батьків.Упорядкування цих вимог викликало необхідність виділеня базового компоненту змісту виховання. Таким компонентом є базова культура особистості як основа для її подальшого розвитку.До базової культури належать культура життєвого самовизначення, економічна культура і культура праці, політична культура і правова, інтелектуальна, моральна, культура спілкування, економічна, художня і фізична культура, культура сімейних відносин (О.Газман).

У відповідності до базової культури, яку повинен засвоїти учень у процесі виховання, та основ всебічного розвитку виділяють такі основні напрями виховання: розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичнею

Характеристика основних напрямів змісту виховання.

У відповідності до базової культури, яку повинен засвоїти учень у процесі виховання, та основ всебічного розвитку виділяють такі основні напрямки виховання: розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне.

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів, спрямована на розвиток розумових сил і мислення учнів, інтелектуальної культури в цілому.

Розумові сили – це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Основними завданнями, які вирішуються у процесі розумового виховання є розвиток мислення і його видів, формування світогляду та культури розумової праці. Тому й першим об’єктом має бути розум людини, адже без розуму людина сліпа, без розуму вона не може стати на правильний шлях, служити народові. Як вважає український філософ і педагог Г.Сковорода, рушійною силою людської діяльності є думка.

Мислення є вищою формою відображення дійсності, а тому виховання особистості, насамперед, пов’язане із процесом формування свідомості.

Свідомість – найвищий рівень психічного відображення дійсності, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. У процесі впливу на свідомість особистості з метою її розвитку, здійснення особистістю ряду мислительних операцій, аналізу, синтезу, відповідних висновків у неї формується світобачення – світогляд.

Світогляд (світ+огляд – бачення, бачити світ) - система поглядів на об’єктивний свт і місце у ньому людини, на ставлення її до наколишньої дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

Отже, від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер її дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим грунт під собою (С.Гассен).

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається: а/ оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій; б/ готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди, переконання; в/ проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Шляхами формування наукового світогляду є:

- теоретична спрямованість навчально-виховного процесу;

- здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання;

- розвиток діалективного мислення на уроках;

- підготовка і проведення у позаурочний час виховних заходів, які б забезпечували світоглядні знання школярів, формували їхні погляди і переконання; залучення учнів до різних видів діяльності, які б спряли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки;

- корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів;

- соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

Методика виявлення рівня світогляду учнів включає:

А/ аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках;

Б/ спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях;

В/ порівняння даних спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу;

Г/ проведення спеціальних бесід, обговорення моральних та інших проблем.

У позакласній роботі з цією метою використовують сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні ринги, конкурси, олімпіади, КВК та ін. У ході інтелектуального (розумового) виховання відбуваються зміни в змісті і формах мислення. Результатом мислительної діяльності людей є знання. Знання – знаряддя мислення, один із критеріїв активності виховного впливу.

Від рівня інтелектуального розвитку людства залежать його трудові результати, якість підготовки молодого покоління до життя, його особиста доля і щастя. Тому важливим завданням розумового виховання є культура мислення – сукупність вироблених людством прийомів, норм і правил розумових дій у процесі пізнання дійсності, яке виражається в умінні чітко формулювати завдання, обирати оптимальні методи розв’язання проблем, формулювати обгрунтовані висновки, правильно використовувати їх на практиці. Культура мислення підвищує цілеспрямованість, організованість, ефективність будь-якого виду пізнавально-практичної діяльності.

Розбудова демократії в Україні неможлива без розумної мислячої людини. Так, вміння бачити в явищах протилежності, тенденції їх розвитку, зародження нових тенденцій характеризують діалектичне мислення людини; оволодіння прийомами міркування, доведення, спростування, підведення підсумків, висунення гіпотез - її логічне мислення; виділяти загальні та суттєві ознаки і на цій основі формувати абстрактні поняття – абстрактне мислення; коли потрібно зважити та оцінити альтернативно вдаються до критичного мислення і т.д. Основною базою для розумового виховання є навчальні дисципліни, різні форми позакласної і позашкільної виховної роботи.

Багатогранність організаційно-педагогічних форм, спрямованих на вдосконалення розумового виховання, становить три основні групи.

Перша група – форми роботи спрямовані на виховання свідомого ставлення учнів до учіння; озброєння їх навичками самостійного здобуття знань та культурою навчальної праці.

Друга група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток творчих здібностей, пізнавальної активності учнів.

Третя група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямовані на розвиток індивідуальних інтересів, здібностей, нахилів, талантів.

Таким чином, у центрі уваги педагогів у процесі розумового виховання мають бути здібності, нахили, таланти школярів; формування потреби у знаннях, позитивного ставлення до набуття знань та стимулювання мотивації навчання, а це вже моральний аспект.

Моральне виховання.

Процес морального виховання здійснюється у взаємозв’язку з інтелектуальним розвитком особистості та формуванням вольових якостей її. У комплексі вони становлять духовну сферу особистості. Якщо виховання розумових здібностей – звернення до інтелекту, то моральних якостей – звернення до серця, бо як вважав Г.С.Сковорода самі по собі знання ще не становлять добро чесності. Єдність розуму і волі, думок, слів і дій – це природне, натуральне «супружество». (Див.Педагогічні ідеї Г.С.Сковороди) за ред. О.Г.Дзеверіна. – К.: Вища школа, 1972. – с.29).

Моральне удосконалення – головний і центральний акт людської природи: всі інші шляхи удосконалення ведуть до нього і тільки з його допомогою стають досконалістю в повному значенні цього слова. (Войтила К. Основания зтики //Вопроси философии. – 1991. –№1. – С.39). Будь-яке моральне виховання розпочинається з моралі і віри в моральні ідеали. Мораль як форма суспільної свідомості є зводом правил, норм, вимог, які регулюють відносини і взаємодію людей, їх поведінку. Моральність людини позначається на трьох головних сферах її життя: на стосунках з іншими людьми, на її моральному здоров’ї (чисте – нечисте сумління) і на стані її духовного життя, коли людина знаходить або втрачає духовну рівновагу (дж.Фоутс).

Моральне виховання, як виховна діяльність сім’ї, школи і церкви, саме і має на меті формування стійких моральних потреб, якостей, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності (Фіцула М.М.)

На моральне виховання в сучаснвй школі впливає дві морально-ціннісні концепції (Н.Мойсеюк) християнська (релігійна) і концепція вільного західного світу. Зміст морального виховання у християнстві складають абсолютні вічні цінності (віра, краса, чесність, любов, нетерпимість до зла, великодушність, милосердя, правда, мудрість, досконалість, доброта, надія, свобода, щирість. Гідність, сумління, оберігання життя, прощення, справедливість, благородство (О.Вишневський).

З традиційно-християнської точки зору сутність морального виховання полягає в тому, що людина розвиває і утверджує в собі природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі, в навколишньому житті. Це виховання зорієнтоване на засвоєння людиною абсолютних вічних норм співжиття, які носять універсальний, вселюдський характер. Попри деяку расову культурну чи національну специфіку, як підкреслює О.Вишневський, вони у своїй основі є однаковими для всіх людей і народів. «Лише визнання факту існування вічних, абсолютнихідеалів та прищеплення дітям віри в них можна вважати надійною основою побудови системи сучасного українського виховання». (Див. Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій /За реадакцією проф.О.Вишневського. –Дрогобич: Відродження, 2001 р. – с.105). Зміст морального виховання в національній школі України включає:

А) Формування національної самосвідомості, яке вібувається (за О.Вишневським) у три етапи:

I етап етнічного самоусвідомлення, що є основою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім’ї, з маминої колисковоЇ, з бабусиної казки, з участі дитини у народних звичаях, обрядах,із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому віці формується культ рідного дому, сім’ї,, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, якій до певного часу не повинні заважати інші мови.

II етап національно-політичного усвідомлення припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї, формування почуття національної гідності.

III етап громадсько-державного самоусвідомлення. На цьому етапі формується правильне розуміння понять патріотизму і націоналізму, виховується турботливе ставлення до національно-культурних вартостей інших народів, прищеплюється почуття національної, расової, конфесійної приналежності.

Б) Формування екологічної культури – системи наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень:

А) світ природи – середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні її цілісності, чистоти.

Б) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею; естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності; розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.

В) виховання непримиренного ставлення до алкоголю, нікотину, наркотиків, яке передбачає: озброєння учнів знаннями про шкідливість різних видів наркотиків, згубні його наслідки, формування у них правильних поглядів на це соціальне зло; вироблення в учнів певних психологічних “гальм”, які б стримували їх у сприятливих для вживання наркотиків умовах; своєчасне виявлення тих, хто вживає наркотики, проведення з ними індивідуальної виховної роботи.

Зміст антинаркотичної виховної роботи: подолання в учнів уявлення про нібито позитивні властивості наркотиків; розкриття негативного впливу наркотиків на психіку людини, навчальну діяльність школярів; розкриття впливу наркотиків на організм людини, її здоров’я; наркотики і розлад сім”ї; наркотики і спадковість; наркотики і аморальна поведінка людини; наркотики і злочинність неповнолітніх і дорослих; наркотики і їх вплив на продуктивність праці; наркотики і дорожні пригоди; наркотики і побутовий травматизм.

Г) статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді. У процесі статевого виховання педагоги повинні зосереджувати свою увагу на вирішенні таких морально-психологічних питань, розв’язання яких сприяло б формуванню правильних взаємовідносин між статями, попереджувало б статеву розписку, закладало б основи для міцної сім’ї в майбутньому. Завдання педагогів – виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність, повагу до протилежної статі, почуття відповідальності юнаків і дівчат за свої дії в галузі статевих відносин і ін. У процесі підготовки учнівської молоді до сімейного життя необхідно також виховувати уміння: обирати собі друга на все життя; налагодити взаємні стосунки у подружньому житті, уступати один одному, незводити дрібні незлагоди в конфлікти, вести спільно домашнє господарство, розподілити між собою обов’язки і розпоряджатися бюджетом; виховувати дітей і т.д. (В.Кравець).

Д) виховання свідомої дисципліни, обов’язку і відповідальності передбачає ознайомлення учнів з правилами поведінки в школі, з правами і обов’язками школяра; організацію порядку і дисципліни на уроках; чітку організацію режиму праці і відпочинку в позанавчальний час і т.п.

Е) правове виховання у загальноосвітній школі спрямовується на ознайомлення учнів з окремими положеннями державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного та інших галузей права. Зміст правового виховання включає формування правової свідомості та її компонентів, ознайомлення учнів із правами, обов’язками, розкриття їх суті. Особливу увагу слід приділити усвідомленню учнями призначення законів та поваги до них. Слід донести до учнів, що культ закону стоїть на сторожі прав і обов’язків людини. У процесі розкриття змісту правового виховання важливо ознайомлювати учнів з матеріалами Конвенції про права дитини.

У процесі попередження правопорушень серед учнівської молоді видііляють етапи (М. Фіцула): вивчення і усунення умов, які сприяють формуванню негативної поведінки; оздоровлення середовища, умов життя і У процесі попередження правопорушень серед учнівської молоді виділяють етапи (М.Фіцула): вивчення і усунення виховання учнів, корекція позиції особистості; подібні заходи вживають до тих, хто уже допускає правопорушення і перебувають в полі зору правоохоронних органів; правовиховний вплив на школярів, що систематично допускають правопорушення; робота з учнями, що вже допустили злочин, якщо покарання чи інші заходи впиву не передбачають їх ізоляцію від колективу.

Трудове виховання

Трудове виховання в сучасній школі – це педагогічна діяльність, спрямована на формування в учнів психологічної і практичної готовності до праці в умовах ринку. Вона передбачає: (за Н.Мойсеюк)

1. Розвиток в учнів індивідуальних і соціальних мотивів трудової діяльності (моральних, матеріальних, пізнавальних, естетичних та інших).

2. Допомогу педагога у визначенні учнями суб’єктивних цілей праці, що відповідають мотивам його діяльності і особистим можливостям.

3. Формування у школярів уміння враховувати умови праці, необхідні для успішного досягнення визначених цілей; зовнішні (особливості навколишнього середовища) і внутрішні (наявність знань, умінь, навичок, трудового досвіду, здібностей).

4. Педагогічну підтримку у навколишньому прояві власного “Я” (самореалізації).

5. Спеціальне навчання самоконтролю, самооцінці і самокорекції власної трудової діяльності.

У сучасній школі учні одержують загальнотрудову, загальновиробничу, загальнотехнічну й спеціальну підготовку. Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація учнів – обгрунтована система допомоги (соціально-економічної, психолого-педагогічної, медико-біологічної, виробничо-технічної) учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів і ринку праці.

Змістом профорієнтаційної роботи є: розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію; місце обраної ним професії серед інших професій даної галузі; перспективи вдосконалення своєї професії і професійного зростання; умови роботи з обраної професії; обсяг умінь і навичок, яких вимагає обрана професія.

Етапи профорієнтаційної роботи: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація.

Економічна криза, яку переживає нині Україна, є наслідком не тільки руйнування єдиного економічного простору і переходу до принципово іншої економічної моделі, а й попереднього стану господарства. В таких умовах особливо актуальним стає питання економічного виховання підростаючого покоління.

Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.

Зміст економічного виховання має розкривати такі ідеї:

А) економіка розвивається на базі сучасної науки і техніки;

Б) учасник економічної сфери життя має осмислювати свою діяльність у масштабах конкретного виробництва; бути не просто виконавцем, а діловим раціоналізатором, працювати творчо; працівник на виробництві дотримується трудової, технологічної дисципліни, наукової організації праці, забезпечує якість результату, який відповідає естетичним потребам споживача; кожен працівник прагне вносити зміни у свою виробничу діяльність, планує підвищення своєї кваліфікації.

Естетичне виховання

Всі люди від природи мають здатність за допомогою відчуттів сприймати навколишній світ. Але не всі здатні у рівній мірі бачити прекрасне і вміти відрізнити прекрасне від потворного, хоч природні задатки чуттєвого сприймання світу є у всіх людей. Ці факти свідчать про нерозвиненість естетичних почуттів, спотвореність естетичного сприйняття прекрасного у мистецтві і дійсності.

Прилучення учнів до прекрасного – це і є формування здібностей, а отже і можливостей естетично сприймати світ, приводить до формування естетичних смаків і ідеалів, сприяє розвитку їх творчих здібностей. Розвинений естетичний смак має виявлятися у вибірковому ставленні до об’єктів у формі безпосередніх, емоційних реакцій, оцінних суджень.Зміст і рівень розвиненості естетичного смаку залежить від пізнання нею естетичних цінностей, вироблених історичною практикою людства. Процес формування естетичного смаку пов’язаний з формуванням ідеалів і переконань особистості. На його розвиток впливають умови життя, професійна орієнтація, культурний рівень людини. В процесі художньо-естетичного виховання задовільняються естетичні потреби, формується естетична культура в цілому. Формування естетичної культури повинно відбуватися за таких умов:

- Створення загальнокультурного фундаменту у школі (діти мають знати історію культури свого народу, знати “Біблію” як джерело естетичної і моральної культури;

- Повернутися до духовності свого народу: народного календаря, церковного календаря, рідного фольклору, зокрема повернення гуртового співу, звичаїв і традицій нашого народу;

- Розвиток народних ремесел: ткацтва, килимарства, гончарства, іконопису та ін.;

- Орієнтувати молодь на високі музичні і художні зразки, зокрема вчити їх розуміти класичну музику, різні види мистецтва;

- Активне залучення учнів в художньо-естетичну діяльність, зокрема, до масового музичного виховання, як це робиться у вальфдорській школі Німеччини;

- Стимулювати творчо обдаровану молодь і т.ін.;

- Сприяти естетиці побуту, де перебуває дитина і т.п.

Фізичне виховання

Фізична культура – це сформований спосіб життя людини, що спрямований на зміцнення здоров’я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Зміст роботи по вихованню фізичної культури школярів включає діяльність, що забезпечує:

1. Морфологічне і функціональне удосконалення організму, закріплення його стійкості перед несприятливими умовами зовнішнього середовища, попередженні захворювань і охорону здоров’я.

2. Формування та вдосконалення основних рухових якостей: сили, витривалості, спритності, швидкості.

3. Формування життєво важливих рухових умінь та навичок: бігу, стрибків, плавання, ходіння на лижах.

4. Виховання стійкого інтересу і потреби у систематичних заняттях фізичною культурою.

5. Набуття необхідного мінімуму знань в галузі гігієни і медицини, фізичної культури і спорту. Учні повинні

Народна педагогіка про зміст виховання: “Праця –душа всього життя”, “Розум – найбільше багатство”, “Мораль чиста – краще всякого намиста”, “За рідний край – хоч помирай”, “Як будеш рідної землі триматися, то будеш від неї сили набиратися”, “Нема щастя без здоров’я», «Хата хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, тому й гарна та веселенька».