Оборот фондів підприємства

Економічна діяльність соціалістичного підприємства є безперервним процесом. Набуваючи шляхом купівлі-продажу засобів і предметів праці і здійснюючи наймання робочої сили, підприємство організовує процес виробництва, випуск товарів. Після реалізації проведеної продукції асигновані раніше грошові ресурси повертаються підприємству. Вони прямують на відшкодування витрачених ресурсів, а також на оплату праці. Потім процес повторюється знов і знов. Це дуже нагадує знайомий кожному кругообіг води в природі. Даний процес отримав назву кругообігу фондів соціалістичного підприємства.

Фонди державного підприємства як соціалістичного товаровиробника — це частина загальнонародних фондів, що відокремилася (у кооперативних підприємствах — власність кооперативу). У ході кругообігу фондів відбувається їх послідовне перетворення з однієї форми в іншу — з грошової в продуктивну, а потім в товарну. При цьому фонди послідовно проходять три стадії.

На першій стадії отримують необхідні засоби виробництва і авансуються гроші на оплату праці, що створює передумови для організації виробництва.

На другій стадії відбувається процес виробничого споживання засобів виробництва і робочої сили, який завершується створенням товару, його споживній вартості і вартості включаючи вартість додаткового продукту.

Нарешті, на третій, завершальній стадії здійснюється реалізація продукції, товар перетворюється на гроші, і потім важ процес починається знову.

 

65. Знос основних фондів підприємства. Амортизаційні відрахування їх функц. роль і способи нарахування У процесі експлуатації всі основні фонди старіють і зношуються. Розрізняють два види зносу: фізичний і моральний.
Фізичний знос настає під впливом навколишнього середовища та експлуатаційних навантажень. У цьому разі деформуються деталі, піддається корозії метал, зношуються тертьові поверхні. Фізичний знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації.
Ступінь фізичного зносу окремої одиниці основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами:
• за строком її експлуатації (порівнянням фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);
• за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного зносу.

Такий знос характеризується втратою засобами праці споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, упровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється.
Моральне старіння властиве, передусім, знаряддям праці та транспортним засобам і пов'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

 

(!!!) 66. Заробітна плата: суть і основні форми. Чинники, що впливають на величину зарплати. Це для Зарплати грошове вираження вартості робочої сили, т.е вартість засобів існування необхідних для нормального відтворення працівника і його сім'ї. Чинники впливу на рівень зарплати: 1)Уровень социально-екон. розвитку країни. 2)Прожиточный мінімум 3)Уровень кваліфікації 4)Компенсационые відмінності 5)Экон.рента (дохід від чинника пр0ва пропозиція якого нееластична) 6)Соотношение попиту і пропозиції на ринку праці. Фрми зарплати:1)повременная 2)сдельная Види зарплати: 1)номинальная 2)реальная

 

67. Реальна і номінальна заробітна плата Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці. Підвищення середньомісячної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту населення. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата - це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата залежить від ряду факторів: а) рівня номінальної зарплати; б) цін на товари і послуги, які споживає населення; в) величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет.

68. Стимулююча роль заробітної плати ізмеріма. Стимулююча роль може підвищуватися або знижуватися залежно від того, чи відповідають розміри оплати праці трудовому вкладу працівника, і його результатам. Отже, стимулюючу роль можна оцінити, аналізувати і зіставити через ефективність. По зростанню ефективності заробітної плати можна судити про підвищення її стимулюючої ролі. Ефективність дослідження заробітної плати обумовлена, перш за все розвитком і розширенням підприємництва і ринкових стосунків. Формулу ефективності можна представити як стосунки створеного продукту до виплаченої на його виробництво заробітної плати. Такий підхід дозволяє встановити міру раціональності у витрачанні фонду заробітної плати при створенні суспільного продукту і оцінити його стимулюючу роль. Підвищення ефективності полягає в тому, щоб збільшення заробітної плати супроводилося поліпшенням виробничих показників працівника і організації в цілому. таку методику аналізу ефективності заробітної плати не можна визнати абсолютно точною, оскільки вона не дозволяє повною мірою виявити власний ефект оплати праці. Впоследнєє час на практиці успішніше використовуються величини, зворотні показнику ефективності заробітної плати, – коефіцієнти витрат на оплату по праці у випуску кінцевого суспільного продукту: Кзп= ФОТ/П де Кзп – коефіцієнт зарплатоємкості продукту; ФОТ – фонд оплати праці; П- величина суспільного продукту, національного доходу або ВНП. Чинники, від яких залежить стимулююча роль заробітної плати, можна розділити на внутрішніх і зовнішніх. До внутрішніх відноситься організація заробітної плати. Під організацією заробітної плати розуміється її побудова, забезпечення взаємозв'язку кількості і якості праці з розмірами його оплати, а також сукупність складових елементів. Із зовнішніх чинників можна виділити, наприклад, перетворення системи управління, організаційних структур виробництва, правових основ і норм господарювання, відповідність попиту і пропозиції на товари і послуги, усунення приписок, хабарів, інших видів нетрудових доходів. Залежно від способу і характеру впливу зовнішніх чинників на стимулюючу роль заробітної плати, можна виділити наступні чинники: - що впливають на дієвість заробітної плати; - що впливають на структуру доходів трудящих і долю у них заробітної плати; - що впливають на настрій, психологічний стан людини, його прагнення до високовиробничої праці з метою здобуття більшого прибутку.

(!) 69. Cистема відносин власностіВласність — це ціле, а її елементами (частинами цілого) є володіння, користування і розпорядження. Зв’язок між цими елементами такий: розпорядження визначається користуванням, користування — володінням, володіння — формами власності.Відносини власності утворюють певну систему, складовими частинами якої виступають відносини привласнення, котрі передбачають відчуження об'єкта власності певною особою від інших членів суспільства; відносини щодо господарського використання об'єктів власності, тобто отримання від них доходу. Водночас може виникнути ситуація, коли власник одноосібно використовує об'єкт власності в господарських цілях, і в цьому разі він є і власником, і суб'єктом господарювання. Досить часто виникає ситуація, коли власник матеріального блага передає підприємцю майно на певних умовах з метою його подальшого господарського використання.Відносини власності виникають між суб'єктами господарювання щодо певних об'єктів.

Об'єкти відносин власності — це сукупність матеріальних і нематеріальних благ, які можна привласнити або відчужити. До них належать засоби виробництва галузей національної економіки, нерухоме майно, природні ресурси, предмети особистого споживання та домашнього вжитку, гроші, цінні папери, коштовні метали, робоча сила, супутники Землі, наукові винаходи, художні твори тощо.

Суб'єкти відносин власності - це конкретні носії цих відносин. Ними бувають окремі фізичні та юридичні особи (організації, підприємства, установи, об'єднання осіб всіх організаційно-правових форм), держава в особі її органів управління та органів місцевого самоврядування, об'єднання держав або всі держави світу.

 

(!) 70. Класифікація відносин власності Традиційно поділ права власності на види проводиться за формами власності або за суб'єктами права власності (що фактично є модифікованим різновидом попередньої класифікації). Відповідно до такого підходу Конституція передбачає три економічні форми власності: приватну, державну, комунальну. Ці економічні відносини опосередковуються правом приватної власності, правом державної власності, правом комунальної власності. Проте різновидів права власності у Конституції згадується більше: передбачені право власності українського народу, право державної власності, право приватної власності, право власності Автономної Республіки Крим право комунальної власності як власності територіальних громад. У ст.ст.324-327 ЦК не міститься спеціального правила про поділ права власності на види, але як і в Конституції, у них ідеться про право власності українського народу, право приватної власності, праводержавної власності та право комунальної власності. Слід звернути увагу на те, що в цьому разі критерієм є суб'єктний склад відносин власності, а не форми власності. Такий висновок випливає зтого, що і Конституція, і ЦК згадують право власності українського народу, яке не є окремою економічною формою власності, але характеризується належністю майна спеціальному суб'єкту права власності.

Еволюція відносин власності в україні Історично першим типом власності, з якого почався розвиток людського суспільства і який тисячоліття панував у ньому, була усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська й міська корпоративна) власність. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди спільно (колективами) добували засоби до існування (примітивність знарядь праці унеможлив­лювала виживання окремої людини в боротьбі з природою) і спільно їх споживали.Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя. Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формуваннянового типу власності - приватної. Усуспільнена (колективна) власність трансформується в свій різновид- держав­ну власність.

Ці два типи власності (суспільна й приватна) на різних етапах історичного розвитку суспільства виступали в найрізноманітніших формах, відображаючи соціально-економічну природу пануючого суспільного ладу. Розглядаючи тривалу історичну еволюцію форм власності, можна відзначити цікаву тенденцію в цьому процесі. На перших етапах свого розвитку людство використовує колективні форми власності. Поява можливості індивідуального вижи­вання (на основі подальшого розвитку продуктивних сил) поро­джує приватну власність.

Приватна власність на засоби виробництва була історично пер­шим типом власності, який породив право індивідуального розпоря­дження товаровиробників продуктами своєї праці і їх економічне відокремлення (на цій основі) один від одного й від суспільного виробництва. Це в поєднанні з суспільним поділом праці, стало вирішальною умовою формування ринкової економіки (про що мова піде далі), яка дала величезний поштовх для розвитку продуктивних сил. Державна власність у цю епоху ототожнювалася з власністю можновладців (фараонів, царів, королів, феодалів тощо). Її суспільні функції були вкрай обмежені й зводилися в основному до утримання армії й апарату адміністративного управління.

Проте зростання масштабів виробництва та його ускладнення, абсолютне збільшення населення на планеті та зростання його потреб породили ряд нових проблем економічного, соціального, екологічного суспільного характеру. Виявилося, що класична (особиста) приватна власність і основана на ній ринкова економіка не спроможна розв'язати ці проблеми.

 

72. Тіньова економіка — господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці. «Тіньові» підприємства не перерозподіляють власних доходів до бюджетів та державних цільових фондів, вони не сплачують податки, збільшуючи власні прибутки. Суть тіньової економіки

Розвиток доіндустріального суспільства і його перехід в індустріальне сприяв тіньовій діловій активності у різноманітних її проявах. Так, деякі форми капіталістичного виробництва (наприклад, «розпорошена» мануфактура) становили «підпільну» противагу легальному цеховому ремеслу, піратство поширювалося протягом ХVI—ХVIII ст. в Середземному та Карибському морях, Індійському океані, завдаючи чималої шкоди морським перевезенням, казнокрадство та корупція були присутні в усіх абсолютистських державах. Певною мірою тіньова ділова активність була реакцією на наступ влади вельмож, яка ще не мала належного інституційного оформлення. Капіталізм у власному розумінні слова міцно вкоренився лише після того, як «протестантська етика» санкціювала гонитву за багатством у формі «чесного бізнесу», що допускала конкуренцію і не заперечувала насильства. Епоха нового часу завершується узаконенням одних форм тіньового бізнесу (наприклад, банківської діяльності — колишнє лихварство) і посиленням боротьби з найбільш кримінальними його формами (комп'ютерним піратством, корупцією тощо).

Новий етап розвитку тіньової економіки спостерігається у другій половині ХХ ст., що пов'язується з глобальною трансформацією світового господарства. У розвинених країнах іллегалізація економічної діяльності в середині ХХ ст. викликана залученням цих країн до індустріального та інформаційного суспільства. У соціалістичних країнах різке зростання тіньового сектору виявилося результатом недосконалості директивно-планової моделі економіки порівняно з ринковою. Лаконічне пояснення основної причини істотної тінізації соціалістичного господарства дає американський економіст М. Олсон: «Якщо відсутня приватна власність, то всі громадяни матеріально зацікавлені у розкраданні господарства, але ніхто не зацікавлений особисто у його збереженні».^]

Неоднозначними є думки з приводу впливу тіньового сектора на національне господарство. Він несе і певну конструктивну роль, що проявляється в стабілізуючій і компенсуючій функціях в господарстві перехідного періоду. Тіньова економіка характеризується більшою гнучкістю та динамічністю, ніж легальна. Вона має здатність швидко заповнювати ніші (що виникають в економічному просторі) та створювати додаткові робочі місця. Тіньова економіка насичує ринок товарами і послугами, збільшує доходи частини населення, посилює конкурентну боротьбу, стримуючи на певний час соціальні дестабілізаційні процеси в суспільстві. Проте вирішальним є негативний вплив тіньового сектору на національну економіку. Внаслідок існування тіньової економіки зменшуються доходи бюджету, зростає зовнішній і внутрішній борг, збільшується тіньовий капітал, зменшується інвестиційна привабливість держави, втрачаються можливості активної участі у глобалізацій них процесах. Втрати державою своїх регулюючих, контролюючих та інших соціально важливих функцій (внаслідок наявності тіньової економіки) неминуче супроводжується криміналізацією суспільства та зростанням організованої злочинності. Система тіньового обороту ВВП працює головним чином на відтік капіталу і лише мала частка національного капіталу залишається або повертається для інвестування вітчизняного виробництва іноді у вигляді прямих іноземних інвестицій чи в іншій формі, що є по суті відмиванням тіньового капіталу.

У розвинених країнах масштаби тіньової економіки відносно невеликі і складають приблизно 5-15% ВВП. У країнах, що розвиваються, тіньовий сектор грає більш помітну роль. Так, в деяких з них тіньова економіка навіть переважає офіційну (Нігерія, Болівія, Таїланд). Середні масштаби тіньової економіки в країнах, що розвиваються, складають в середньому 35—45%.

Види тіньової економіки

Виділять три види тіньової економіки:

«Друга» тіньова економіка — це заборонена законом економічна діяльність працівників «білої» (офіційної) економіки, яка приводить до прихованого перерозподілу раніше створеного національного доходу. З точки зору суспільства у цілому «друга» тіньова економіка не виробляє ніяких нових товарів чи послуг: вигодами, які отримуються від «другої» економіки, користуються одні люди за рахунок втрат, які несуть інші люди.

«Сіра» тіньова економіка — економічна діяльність по виготовленню та реалізації звичайних товарів та послуг яка дозволена законом, але не реєструється (переважно дрібний бізнес). На відміну від «другої» економіки, яка невідривно пов'язана з «білою» (офіційною) економікою та паразитує за її рахунок, «сіра» економіка функціонує автономно. У цьому секторі виробники або свідомо ухиляються від офіційного обліку, не бажаючи нести витрати (пов'язані з отриманням ліцензій, сплатою податків тощо), або звітування про такий вид діяльності взагалі не передбачено.

«Чорна» тіньова економіка (економіка організованої злочинності) — заборонена законом економічна діяльність, яка пов'язана з виробництвом та реалізацією заборонених та дефіцитних товарів та послуг. «Чорною» економікою у широкому значені можна вважати всі види діяльності, які повністю виключені з нормального економічного життя, оскільки вони вважаються несумісними з ним й такими, що його руйнують (наприклад, наркобізнес, грабунки тощо).

 

73. Суть ренти землі Земельна рента як економічна категорія виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею. Проте рента не тотожна орендній платі. Крім ренти як плати за користування землею орендна плата містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу. Земельна рента і орендна плата є загальною економічною основою будь-якого суспільства. Спочатку земельна рента виникла і розвивалася у формі традиційної земельної ренти. Виникнення підприємницьких виробничих відносин стало умовою існування сучасної земельної ренти. Проте земельна рента завжди є економічною основою реалізації власності на землю. Це доход, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю; це частина додаткового продукту, який створюється сільськогосподарськими виробниками, що господарюють на землі.

Поняття ренти використовується як в широкому так і вузькому сенсі: Рента (у широкому сенсі) – регулярно отримуваний дохід з капіталу, з майна, землі, облігацій що не вимагає діяльності. Рента (у вузькому сенсі) – це дохід із землі, який отримує її власник. Земельна рента – складова частина орендної плати яка включає земельну ренту, амортизацію будов і споруд, що знаходяться на даній ділянці.

 

74. Види ренти землі Слід розрізняти дві форми диференційної ренти - першу і другу. Перша диференційна рента є додатковим чистим доходом, який одержують в результаті продуктивнішої праці на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях. Друга диференційна рента виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто додаткових вкладень у землю. Цю ренту одержують не всі господарства, а лише ті, які займаються інтенсифікацією за сприятливіших умов виробництва (тобто використовують кращі землі).Що є спільного для першої та другої диференційної ренти? По-перше, причина утворення - монополія на землю як на об'єкт господарювання. По-друге, основа виникнення - відмінності в родючості землі. Взаємозв'язок диференційної першої і другої рент полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а друга - з економічною родючістю ґрунтів.

Оцінка землі Оцінка землі- це визначення вартості однієї земельної ділянки, або масове визначення вартості декількох земельних ділянок, із застосуванням різних методів оцінки. В процесі оцінки земельної ділянки, враховуються такі особливості ділянки як його площа, рельєф, наявність або відсутність комунікацій, віддаленість від об’єктів інфраструктури і т.д. Наші експерти проводять два види оцінки землі: експертний і нормативний.

Нормативна грошова оцінка землі проводиться в наступних випадках:

-визначення розмірів земельного податку;

-визначення розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної або державної власності;

-визначення розмірів державного мита при оформленні спадку, даруванні або земельної ділянки;

-визначення розмірів втрат лісогосподарського або сільськогосподарського виробництва;

- розробка показників економічного стимулювання використання і охорони земельних ділянок.

Експертна грошова оцінка землі проводиться тільки у разі здійснення різного роду цивільно-правових угод, що стосуються землі і земельних ділянок і також прав власності на них, окрім випадків, окремо визначених законодавством.

Ціна землі залежить від попиту і пропозиції. Пропозиція землі абсолютна не нееластично. Попит на землю буває с/х і не с/х. Попит с.х. є похідним попиту від попиту на продовольство. Попит с.х. залежить від родючості грунтів і місця її розташування.Види не с.х. попиту на землю:1.) на будівництво житла, об'єктів інфраструктури2.) промисловий спрос3.) інфляційний спросЦена землі використовується для числення майбутнього розміру доходу з неї у вигляді ренти.Продаючи земельну ділянку його власник продає не грунт як таку, а право на здобуття з нього щорічного доходу. Тому він розраховує отримати за землю таку суму, яка будучи покладена в банк принесе йому дохід, рівний ренті.