Визначення величини вартості товару і її залежність від змін продуктивності і інтенсивності праці

Якщо людина не знайома з економічною теорією, то, як правило, вона вважає, що цінові пропорції залежать від попиту і пропозиції. Але попит і пропозиція самі залежать від більш глибинних причин. Відомо, що цінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Величина вартості товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними затратами праці. Суспільно необхідні затрати праці - це робочий час, необхідний для виготовлення товару при наявності суспільно середніх умов виробництва - умов з середнім для даного суспільства рівнем техніки, організації виробництва, умілості та інтенсивності праці. Суспільно необхідні затрати праці, або суспільно необхідний робочий час не є незмінною, постійною величиною. Вони змінюються залежно від продуктивності праці, яка вимірюється кількістю продукції виготовленої за одиницю часу. Суспільно необхідний робочий час відображає нормальну середню напруженість праці, яка виражається через інтенсивність. Якщо інтенсивність праці зростає, зростають і затрати праці в одиницю часу. Інтенсивніша праця створює за одиницю часу більше вартостей, ніж менш інтенсивна

 

17. Суть закону вартості полягає в тому, що виробництво і обмін товарів повинні здійснюватися у відповідності з їх суспільною вартістю, на основі суспільно необхідних витрат праці. Закон вартості змушує товаровиробників стежити за тим, щоб індивідуальні витрати праці на виробництво товарів не перевищували суспільно необхідні. Законом вартості властиві такі риси: 1) в основі вартості лежить суспільно необхідна праця; 2) величина вартості товару прямо пропорційна кількості втіленого в ньому суспільно необхідної праці і обернено пропорційна його продуктивну силу; 3) обмін товарів здійснюється у відповідності з кількістю втіленого в них суспільно необхідної праці; 4) з виникненням грошей і ціни закон вартості виступає в якості регулятора цін, визначаючи їх рівень; 5) через механізм ринкових цін закон вартості поширює свою регулюючу роль на процес виробництва, сприяючи його скорочення або розширення.

 

18. Гроші — незвичайно цікава сфера економіки. Гроші є чимось набагато більшим, ніж простий інструмент, що полегшує роботу економіки. Добре працююча грошова система сприяє як повній зайнятості, так і ефективному використанню ресурсів. Погано функціонуюча грошова система може стати причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості і цін в економіці, а також зруйнувати налагоджену структуру розподілу ресурсів. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ 1. Засіб звернення. По-перше і перш за все, гроші служать засобом звернення; їх зручно використовувати для купівлі-продажу товарів і послуг. Як засіб звернення гроша дозволяють суспільству уникнути незручностей і складнощів бартерного обміну. Крім того, забезпечуючи зручний спосіб обміну товарами, гроші дають суспільству можливість скористатися перевагами географічної спеціалізації і розподілу праці між людьми. 2.Одиниця обліку. Гроші служать також одиницею обліку. Суспільство використовує грошову одиницю як еталон для порівняння відносних вартостей різнорідних продуктів і ресурсів. Завдяки грошовій системі нам не треба виражати ціну кожного продукту через всі інші продукти, на які його можна було б обміняти; нам не доводиться виражати ціну худоби зерном, і так далі Використання грошей як спільний знаменник означає, що ціну будь-якого продукту досить виразити лише в грошових одиницях. Це дозволяє покупцям і продавцям легко порівнювати вартості різних товарів і ресурсів. Таке порівняння полегшує людям ухвалення раціональних рішень. 3.Засіб збереження. гроші служать засобом збереження. Оскільки гроші — найбільш ліквідний зі всіх активів (тобто такий, який найлегше витратити), вони є дуже зручною формою зберігання багатства. Гроші, які ви поклали в сейф або внесли на чековий рахунок в банк, залишаться доступні для вас і місяць, і навіть рік потому — коли б у вас не виникла потреба в них. Проте гроші мають ту перевагу, що фірма або домогосподарство можуть невідкладно ісполь їх для задоволення будь-якого фінансового зобов'язання компанії або домашнього господарства.

 

19. У вузькому сенсі пропозиція грошей, що позначається в М1, складається з двох елементів: 1)наличность, тобто металеві і паперові гроші, що знаходяться в обращзенії, 2)Чековые вклади, тобто вклади в комерційних банках, різних ощадкасах або ощадних установах, на які можуть бути виписані чеки. Металічеськие гроша, від мідних пенні – срібних доларів –малая частина М1. (дозволяють здійснювати по суті будь-які види дрібних покупок. Всі металітечиськие гроші –являются символічні – оскільки інгредєєнти в монете-тоєсть дорогого метала на багато менше ніж важить одна монета. Паперових грошей значиміші в кількісному відношенні, чим металічиськие, складають близько 25 % грошової пропозиції М1в економіці.М1=налічниє і чекові вклади.(предложеніє784 млрд)Майже гроші: М2і М3.-это певні і високоліквідні фінансові активи, такі, як бесчековиє ощадні рахунки, термінові вклади и короткострокові гос.ценниє папери, які хоча і не функціонують, але можуть легко переводиться в готівку або чекові рахунки. Гроші М2=м1+бесчековиє ощадні рахунки + дрібні (не перевищують 100 тис поділ _ термінові вклади.(3054 млрд).М3=м2+крупниє (100 тис поділ і більш) термінові вклади.(3889млрд).імі зазвичай володіє підприємства ва формі депозитних сертифікатів, також легко звертаються в чекові вклади.

 

20. Основним чинником, що визначає величину попиту на гроші для операцій, служить рівень номінального ВВП. Чим більше загальна грошова вартість товарів, що знаходяться в обігу, і послуг, тим більше потрібний грошей для висновку операцій. Попит на гроші для операцій змінюється прямо пропорціонально номінальному ВВП. Оскільки попит на гроші для здійснення операцій залежить від рівня номінального ВВП і не залежить від процентної ставки, він змальований у вигляді вертикальної прямої. кількість грошей, необхідна для висновку операцій, не пов'язана із зміною процентної ставки.Конкретна величина попиту на гроші для здійснення операцій, а саме 100 млрд дол., встановлена на малюнку довільно, але при цьому може бути розумно обгрунтована. Наприклад, якщо кожен призначений для операцій долар використовується в середньому 3 разу в рік, а номінальний ВВП передбачається рівним 300 млрд дол., то людям буде потрібно 100 млрд дол. (= 300 млрд дол. / 3) для покупки цього ВВП. Попит на гроші як на активи, (Так) Люди можуть тримати свої фінансові активи в різних формах, наприклад у вигляді акцій корпорацій, приватних або державних облігаций.существуєт попит на гроші як на активи (Д). Переваги грошей полягають в їх ліквідності і відносній надійності {низькій мірі риски, пов'язаної з володінням ними). Гроші — це найбільш ліквідний зі всіх активів. Гроші особливо привабливі як актив, коли очікується падіння цін на товари, послуги та інші фінансові активи. Коли падають ціни на облігації, їх тримач терпить збитки. Недолік же грошей у формі активів в порівнянні з облігаціями полягає в тому, що гроші не приносять процентного доходу. попит на гроші як актив змінюється обернено пропорційно до процентної ставки. При низьких процентних ставках, або альтернативних витратах володіння грошима як активом, люди вважають за краще тримати більше активів у формі грошей.

 

21. Грошовий ринок: попит на гроші, пропозиція грошей ГР балансує грошові потоки і грошовий обіг в цілому. Але роль грошового ринку не обмежується межами грошового обороту. Найважливішою якісною характеристикою грошового ринку є процент. Суб‘єкти грошового ринку (продавці, покупці, посередники).ПОПИТ- це намагання суб‘єктів мати в своєму розпорядженні певну встановлену ними масу грошей. Зниження ціни завжди призводить до зростання величини попиту.РОПОЗИЦІЯ грошей на рівні окремого суб‘єкта залежить від зміни доходності розміщення коштів в активи, отже от зміни %. Чим вища % тим вища пропозиція. Пропозицію слід розглядати з точки зору вигідності її ціни. ропозиція на макрорівні-постійний фактор= загальна маса грошей в обігу.

 

22. Чековий вклад - вклад в комерційному банку, на який можна виписати чек. До таких вкладів відносяться: безстрокові (до запитання), вклади з правом виписувати чек на пред'явника, вклади з правом автоматичного переказу коштів на ощадний рахунок і ін. Кредитна картка Іменний грошовий документ; форма розрахунків, при якій банк бере на себе ризик негайної оплати товарів і послуг своїх вкладників; іменний платіжний документ, випущений банківською установою, у вигляді пластикового прямокутника з магнітною смугою, що вміщає дані, необхідні для розрахунків за товар. К.к. засвідчує наявність рахунку власника кредитної картки і дає право на придбання товарів і послуг в роздрібній торгівельній мережі без оплати готівкою. К.к. застосовується клієнтом банку в рамках встановлюваного ліміту для запозичення грошей або покупки товарів і здобуття послуг в кредит. Процентна ставка за кредит складає близько 20 %. За користування К.к. банк стягує з клієнтів плату. При покупці товару картка вставляється в щілину касової машини системного касового терміналу що має зв'язок з банком, по каналу зв'язку повідомляється номер рахунку власника К.к., підтверджується його платоспроможність і дається команда на списання з рахунку вказаної суми. Після чого картка повертається власникові При введенні К.к. у машину набирається особистий код, відомий лише власникові Характерні три основні види К.к.: масові зразки, розрахунки по яких виробляються на базі відкритого установами-емітентами револьверного кредиту; К.к. дорожнього типа, для яких характерний той же принцип кредитування при розширеній сфері вживання і обмеженому крузі тримачів; дебетові К.к., платежі по яких здійснюються в межах залишків засобів на поточних рахівницях клієнтів. К.к. діляться на внутрішніх (використовуються в межах країни) і міжнародних. К.к. (пластина, купонна книжка) містить номер, ім'я власника, зразок його підпису, термін дії.

 

23. Структура ринку. У сучасних умовах ринок представляє собою вельми складний господарський організм. Є різні варіанти визначення структури ринку. Так, в раніші часи ринок асоціювався з сферою товарообміну і було природним диференціювати його по об'єктах ринкових стосунків. Виділялися ринки: засобів виробництва, продовольчих товарів, сировинний і так далі Це було виправданим, бо марксизм як пануюча ідеологія низки країн заперечував ринок праці. У тих, що були соціалістичних країнах практично не використовувалися коштовні папери і так далі Зараз положення змінилося. Рух до ринку привів до формування трьох крупних ланок ринкових стосунків: 1) ринку праці, 2) товарного ринку, 3) ринку валюти і коштовних паперів. Таке ділення сповна виправдано для характеристики структури ринку.

Існування ринку праці передбачає наявність біржі праці, складної системи підготовки і перепідготовки кадрів. Залежно від характеру здійснення даного процесу розрізняють двох типів ринку праці: зовнішнього і внутрішнього. Зовнішній — це звичайний ринок професій, він орієнтований на закінчену професійну підготовку працівників, що дає диплом або сертифікат про освіту. Внутрішній ринок праці орієнтується на рух кадрів усередині підприємства або фірми. Для внутрішнього ринку характерна курсовая система подготовки кадров, она более экономна и рациональна с точки зрения руководства фирмы. Эта система очень нужна в случае возникающей необходимости переобучения рабочих професій.

Наступним структурним елементом ринку виступає ринок товарів. Реалізація товарних цінностей здійснюється в двох основних формах: у формі оптової і роздрібної торгівлі. Оптова торгівля — це продаж товарів крупними партіями. Роздрібна торгівля пов'язана з продажем товарів населенню. Кожна з названих форм торгівлі підрозділяється на свої види. Так, оптова торгівля може здійснюватися через посредство бірж і ярмарків. Розвиток торгівлі по зразках викликав до життя товарні біржі. На відміну від бірж на ярмарках ведеться торгівля сезонними товарами, високотехнологічною продукцією, зразками новітньої техніки. Ярмарки застосовуються також для роздрібної торгівлі. Роздрібна торгівля має свої види. Вона виробляється через універсальні і спеціалізовані магазини, посилочну торгівлю, реалізацію товарів за допомогою каталогів і замовлень. У нас нині роздрібна торгівля здійснюється в трьох основних формах: державною, кооперативною і відкритою ринковою. Крім того, існує розгалужена мережа громадського харчування.

Товарне звернення функціонує в єдності з грошовим зверненням. Розвиток ринку засобів виробництва вимагає розширення кордонів комерційної діяльності підприємства, що прямо ставить питання про рух позикового фонду, формування відносно самостійного ринку коштовних паперів. Ринок коштовних паперів передбачає рух облігацій і акцій. Облігації представляють собою боргові зобов'язання, що видаються державою на певних умовах при випуску внутрішньої позики. Продаж облігацій є засобом мобілізації доходів трудящих на потреби народного господарства. Акції — це коштовні папери, що свідчать про вкладення певної суми грошей в розвиток підприємств, установ або організацій. Дохід по акціях вагається залежно від прибутковості виробництва. Курс акцій знаходиться в прямій залежності від доходів підприємств і в зворотній — від рівня банківського відсотка. У незалежних державах, що існують нині, в достатній мірі відпрацьований механізм продажу облігацій. Що же стосується акцій, то тут зроблені перші кроки, хоча і вельми суперечливі із-за високої інфляції. Розвиток ринку коштовних паперів вимагає чіткої роботи фондової біржі, що здійснює рух названих коштовних паперів.

 

24.. Характеристика сучасного ринкового господарства Під ринковою розуміють таку економіку, яка базується на приватній власності, в якій економічні рішення приймаються самостійно господарюючими суб’єктами маючи на меті отримання найбільшої вигоди (прибутку). Досягнення цієї мети здійснюється на ринку, в процесі реалізації товарів та послуг. Сучасне ринкове господарство розвинутих країн засноване на взаємодії: - приватного і державного секторів; - ринкового механізму саморегулювання і державного регулювання економіки. В залежності від співвідношення вказаних структур та пріоритетних задач, що вирішуються урядами, розрізняють наступні моделі сучасного ринкового господарства:

- соціальне ринкове господарство (захист інтересів широких верств населення)

- змішана економіка (Створення умов для функціонування всіх форм власності)

- корпоративну економіку (Першочергова підтримка крупного капіталу)

 

25.

 

26. Федеральна резервна система виконує декілька функцій, причому деякі з них ми качці згадали. 1.Эмиссия грошей. ФРС випускає в звернення банкноти ФРС — паперові гроші, використовувані в американській грошовій системі. 2.Формирование і зберігання резервів. ФРС визначає резервні вимоги. Федеральні резервні банки приймають від банків і ощадних установ у формі вкадов будь-який об'єм засобів, визначений резервними вимогами;за вирахуванням того, що зберігається у формі готівкових засобів. 3.Кредити банкам і ощадним установам. Час від часу ФРС кредитує банки і ощадні установи, стягуючи відсоток, званий обліковою ставкою. 4.Інкасація чеків. ФРС виконує ще одну важливу функцію: забезпечує механізм інкасації чеків. 5.Фискальная функція. ФРС виступає в ролі фіскального агента федерального уряду. Держава отримує величезні суми за рахунок оподаткування, але несе настільки ж астрономічні витрати, а крім того, купує і погашає свої облігації. Для проведення всіх цих операцій держава використовує інститути ФРС. 6.Надзор. ФРС здійснює нагляд за діяльністю вхідних в неї банків. Проводяться періодичні перевірки цих банків з тим, щоб визначити їх рентабельність, переконатися у виконанні ними гігантського числа наказаних правил, виявити сумнівні операції або випадки шахрайства. 7.Контроль за пропозицію грошей. найбільш важлива функція ФРС визначається тим, що вона несе повну відповідальність за регулювання грошової пропозиції, а це, у свою чергу, дозволяє їй впливати на процентні ставки. Основне завдання ФРС полягає в такому управлінні грошовим зверненням щоб пропозиція грошей завжди відповідала потребам економіки. Це завдання передбачає приведення наявної кількості грошей у відповідність з високими і зростаючими рівнями виробництва і зайнятості при відносно стабільному рівні цін.

 

27. Операції федеральної резервної системи: Кінцева мета ФРС – зниження інфляції, безробіття, швидке зростання ВНП, досягнення стабільності в зовнішніх зв'язках, регулювання інвестицій, де млості і кредитів в країні. Три головні інструменти кредитовий –денежной політики: 1) операції на відкритому ринку характеризується як найбільш важлива функція ФРС. Купуючи і перепродаючи урядові коштовні папери на від критому ринку ФРС може підвищувати або знижувати банківські резерви. 2) обліковий – процентна політика. Встановлення процентної ставки, по кото рий банки можуть запозичувати резерви у ФРС (дисконтна ставка) 3) зміна офіційного курсу резервних вимог для банків і інших фінансових інститутів. ФРС може варіювати резервними вимогами якщо виникає необ ходімость змінити фінансову ситуацію. Якщо ФРС бажає зробити гроші дорожчими дуже швидко б те вона може збільшити відсоток резервних вимог для крупних банків а також збільшити резервні вимоги на складні депозити. ФРС виконує підтримка стабільності економіки країни якщо економіка на етапі спаду, ФРС збільшує грошову масу і кредит, а в період підйому – зменшує їх. Банківські операції. Банк надає вкладникам послуги за рахунок позикових засобів і отримує за це прибуток баланс банку відображає активи (рас хід, розміщення засобів) і пасиви (залучення засобів в банк). Активи приносять банкам дохід і контролюється ФРС через пасиви т. обр. контроліруєтся грошова маса країни.

 

28. Банківські резерви Енциклопедія банківської справи України визначає резерви як запас чого-небудь на випадок необхідності, частину матеріальних, фінансових ресурсів, тимчасово виключених з обороту, До банківських резервів зазначена енциклопедія відносить ту частину банківського капіталу, яка передбачена для компенсації кредитів, рекуперація (погашення) яких ставиться під сумнів, і розрізняє такі їх види:

- оперативні – легко доступні активи на випадок раптового пред'явлення значних платіжних вимог вкладників банків;

- готівкові –частина капіталу чи активів, які можна легко перетворити в готівку;

- загальні – кошти на покриття сумнівних боргів, непередбачених витрат;

- обов'язкові – платіжні засоби, які зберігаються на спеціальних резервних рахунках в центральних банках і норми яких встановлюються в законодавчому порядку.

 

29. Центральний банк - головний державний банк країни, наділений особливими повноваженнями і функціями, особливо правому емісії грошових знаків і регулювання діяльності комерційних банків. Центральний банк є «банком банків», органом, що допомагає державі, уряду налагоджувати грошове звернення, управляти бюджетом. Основними функціями є: емісія грошей, зберігання золотовалютних резервів держави, кредитування і ведення рахунків комерційних банків і уряду; регулювання грошового звернення, контроль за діяльністю кредитних установ. Резервні вимоги - частина резервів комерційних банків і інших фінансово-кредитних установ, яку вони зобов'язані зберігати на спеціальних рахівницях центрального банку.

Традиційно центральний банк виконує п’ять основних функцій: здійснює монопольну емісію банкнот, є банком банків, банкіром уряду, здійснює грошово-кредитне регулювання та банківський нагляд.

а) будучи емісійним центром країни, центральний банк володіє монопольним правом випуску банкнот, що забезпечує йому постійну ліквідність. В Україні банкноти Національного банку України введені в обіг з другого вересня 1996 р. Номінальною вартістю 1 (два зразки), 2, 5, 10, 29, 50 та 100 гривень та монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок.

б) функція банка банків полягає в тому, що, з одного боку, центральний банк зосереджує у себе обов’язкові резерви комерційних банків, з іншого - надає їм необхідну кредитну підтримку. Центральний банк є кредитором в останній інстанції. Рятуючи комерційні банки від банкрутства в період фінансової паніки, він надає їм кредитну підтримку шляхом емісії грошей або продажу цінних паперів.

в) функція банкіра уряду накладає певні взаємні права і обов’язки на уряд і центральний банк. Державна скарбниця (Міністерство фінансів) зобов’язана зберігати вільні грошові ресурси в центральному банку у вигляді вкладів (депозитів). Центральний банк, в свою чергу, віддає державній скарбниці весь свій прибуток понад визначеної, заздалегідь встановленої норми.

г) головними інструментами грошово-кредитної політики є:

-облікова (дисконтна) політика;

-операції на відкритому ринку;

-регулювання банківських резервів.

Центральний банк здійснює контроль за додержанням юридичними особами банківського законодавства та власних нормативних актів.

 

30. Зміст закону попиту Попит зображується у вигляді графіка, який показує кількість продукту, яку споживачі готові купити за певну ціну із можливих, на протязі певного періоду часу. Величина попиту має значення, якщо вона відноситься до певного періоду часу – день, неділя і т.д.(попит, зазвичай, розглядається з позиції вигідності ціни, тобто по яким цінам споживачі готові купити різну кількість товару). Існує зворотній зв'язок між ціною і величиною попиту. Цей зворотній зв'язок називається законом попиту. Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність , де -обсяг попиту, Р – ціна.

31. Зміст закону пропозиції Пропозицію можна визначити як шкалу, що показує різну кількість продукту, який виробник бажає і здатен випустити і запропонувати на продаж на ринку за кожну конкретну ціну з ряду можливих цін на протязі певного періоду часу. Слід розглядати пропозицію з точки зору вигідності її ціни. Закон попиту означає, що з підвищенням цін відповідно зростає і величина пропозиції, із зниженням цін пропозиція зменшується. Зв'язок між ціною і величиною пропозиції прямий, а крива пропозиції така, що збільшується. Закон пропозиції— при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар. Математичним виразом закону пропонування є функція пропонування , де - обсяг пропонування товару, S – пропонування, P – ціна.

32. Крива байдужості. Бюджетне обмеження. «Крива байдужості» - набір товарів, що володіють однаковою корисністю, так що споживачеві як би «байдуже», який з них вибрати. З індивідуальних «кривих байдужості» формується загальна крива попиту покупців на товари. За допомогою карти байдужості можна представити рівні вжитку, що змінюються.Можливості споживчого вибору визначаються бюджетними обмеженнями і цінами товарів. Рівняння лінії бюджетних обмежень: Xpx + Ypy = 1 де Px і Py- ціна одиниці товарів, показаних на осях X і Y, 1 – особистий бюджет, Px /py характеризує нахил лінії бюджетних обмежень. Точка рівноваги – точка дотику лінії Б.О. і «К.Б».

 

33.. Пропозиція і попит: ринкова рівновага. Що врівноважує функція ціни Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову рівновагу. Ринкова рівновага – це стан ринку, за якого обсяги попиту та пропонування збігаються.Рівноважна ціна – це ринкова ціна, за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції. Це ціна, яка задовольняє і продавців і покупців. У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів. Рівновага окремого ринку певного товару, називається частковою рівновагою. Її умовою є: _. Попит можна представити у вигляді шкали, що показує кількість продукту, яка споживачі готові і в змозі купити за кожною конкретною ціною з ряду можливих протягом певного періоду времені1. Попит відображає ряд альтернативних можливостей, які можна представити у формі таблиці. Він показує ту кількість продукту, на яку буде пред'явлений попит при різних цінах за інших рівних умов. Зазвичай ми розглядаємо попит з точки зору ціни; інакше кажучи, ми вважаємо, що попит показує кількість продукту, яку споживачі купуватимуть за різними можливими цінами. У такій же мірі правильніше, а інколи і корисно розглядати попит з кількісної точки зору. Замість того щоб запитувати, яка кількість може бути продане за різними цінами, можна запитати, за якими цінами споживачі готові купити різну кількість товару. У таблиці. 3-1 приведена гіпотетична шкала попиту одного споживача, що купує якусь кількість бушелів кукурудзи. Шкала попиту сама по собі не дає відповіді на питання, яка з п'яти можливих цін реально існує на ринку кукурудзи. Як вже було сказано, це залежить від попиту і пропозиції. Отже, попит — це просто виражені у форметабліци плани або наміри покупця відносно покупки продукту. Пропозицію можна визначити як шкалу, що показує кількість продукту, яка виробник бажає і здатний виробити і запропонувати до продажу на ринку за кожною конкретною ціною і ряду можливих цін в течію певного періоду времені*. Ця шкала пропозиції представляє ряд альтернативних можливостей, таких, наприклад, які приведені в таблиці. 3-5 для індивідуального виробника. Пропозиція показує нам, які об'єми продукту будуть запропоновані для продажу за різними цінами за інших рівних умов. Згідно з нашим визначенням цього поняття, пропозиція зазвичай розглядається з точки зору вигідності ціни. Іншими словами, ми вважаємо, що пропозиція вказує на кількість продукту, яка виробники стануть пропонувати за різними можливими цінами. Проте в рівній мірі правильніше, а у ряді випадків навіть корисно розглядати пропозицію з точки зору його величини. Замість того щоб запитувати, яка кількість пропонуватиметься за різними цінами, ми маємо право запитати, якими мають бути ціни, щоб спонукати виробника пропонувати різну кількість товару.

 

34. Еластичність – це міра чутливості функціонально пов’язаних величин. Вона визначається як співвідношення процентних змін залежної і незалежної змінних. Стосовно попиту розрізняють наступні види еластичності:

1. Еластичність попиту за ціною

2. Перехресну еластичність попиту

3. Еластичність попиту за доходом

Еластичність попиту за ціною – це процентна зміна обсягу попиту, спричинена однопроцентною зміною ціни даного товару. Перехресна еластичність попиту – це процентна зміна обсягу попиту на один товар при зміні на 1% ціни іншого товару. Вона показує, на скільки процентів зміститься крива попиту. Еластичність попиту за доходом – це процентна зміна обсягу попи­ту, викликана однопроцентною зміною доходу. Ми знаємо, що коли доход споживачів змінюється, то крива попиту зміщується. Еластичність попиту за доходом показує граничну величину зміщення кривої попиту в процентах.

 

35. Ціна — грошова форма вартості товару, або вартість товару, виражена у грошах. Політика ціноутворення є складовою економічної і соціальної політики держави. Держави, реалізуючи притаманну їм економічну функцію, завжди активно втручалися в цінові процеси. На сучасному етапі більшість країн здійснює непряме регу­лювання загального рівня і динаміки цін, застосовуючи пере­важно монетарні інструменти, впливаючи на темпи зростання цін емісією грошей, зміною норм обов'язкових резервів комер­ційних банків, операціями центрального банку на відкритому РЦП. Уряди розвинутих країн здійснюють контроль і регулювання цін на товари і послуги, що мають особливо важливе значення для підтримання життєвого рівня населення. Наприклад, в Австралії не існує системи державного регулювання цін, однак діє контроль за цінами на такі продовольчі товари, як хліб, молоко, яйця та ін. У сучасному світі приблизно 15—20 % цін поки що регулюють економічними або адміністративними методами. Однак замість систем прямого державного регулювання цін у розвинутих краї­нах в останнє десятиліття впроваджують непряме регулювання. Крім того, здійснюють митну, податково-бюджетну політику шляхом мінімізації податків та бюджетних видатків, даючи змо­гу господарюючим суб'єктам самостійно долати цінові негаразди.

 

36. Діяльність будь - якого підприємства завжди пов'язана з певними витратами матеріальних, трудових, інформаційних, грошових та інших ресурсів на виготовлення, зберігання, транспортування, сортування, пакування, фасування та реалізацію товарів. Сукупність всіх цих витрат і складає поточні витрати підприємства. Витрати це - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Собівартість продукції — один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, котрий показує в грошовій формі всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, в що обходиться підприємству продукція, що випускається їм. Розрізняють чотири види собівартості промислової продукції: цехова собівартість, виробнича собівартість, повна собівартість,галузева собівартість. Цехова собівартість включає витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, заробітна платня основних виробничих робітників цеху. Виробнича собівартість (собівартість готової продукції) охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати і витрати допоміжного виробництва. Повна собівартість (собівартість реалізованої (відвантаженої) продукції) включає всі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.

 

37. Визначення витрат в короткочасному і довготривалому періодах. Валові, середні, граничні витрати. Довготривалий період – це період, достатній для входу нових фірм у галузь або виходу з галузі. В довгостроковому періоді всі види витрат розглядаються як змінні витрати; в довгостроковому періоді фірми можуть як збільшувати, так і зменшувати масштаби виробництва; в галузь можуть ввійти нові фірми, частина фірм може покинути галузь. Рівновага конкурентної фірми в короткотривалому періоді. Для фірми, що мінімізує збитки, ринкова ціна нижча за мінімально можливі середні витрати при обсязі випуску продукції, але перевищує мінімум середніх змінних витрат при цьому ж обсязі випуску. Мінімізуючи збитки, фірма коригує обсяг випуску продукції таким чином, щоб він був встановлений відповідно до точки, що забезпечить їй покриття змінних витрат і частково постійних витрат. Граничні витрати є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції. Граничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції. Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних.Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати. За означенням завжди ВВ = ПВ + ЗВ.

38. Економічна природа прибутку, її джерела і функції. Визначення валового, середнього, граничного доходу. Прибуток – це різниця між сукупним доходом і сукупними витратами за період продажу.Під прибутком розуміють суму коштів, на яку доходи від продажу товарів (послуг) перевищують витрати на виробництво і продаж цих товарів (послуг). У такому значенні він визначається як різниця у грошовому виразі між виручкою (сумою продажів) від реалізації продукту господарської діяльності і сумою витрат на фактори виробництва, що забезпечують цю діяльність.У конкурентній економіці прибуток виконує такі функції:

- розвитку виробництва, підготовку і перепідготовку кадрів, преміювання працівників

- стимулу виробництва, оскільки прибуток спонукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рішень у виробництві та реалізації продукції;

- орієнтира доцільного розподілу ресурсів, оскільки прибуток показує, яку галузь слід розвивати, а яку — скорочувати. Валовий дохід – уся сума доходу фірми. Чистий дохід – це валовий дохід, без суми повних витрат, тобто це прибуток фірми. Середній дохід фірми - це дохід в середньому на одну одиницю проданого товару. Середній дохід дорівнює ринковій ціні одиниці товару. Граничний дохід – це приріст доходу як результат приросту виробництва на одну одиницю.

 

39.

 

40. Норма прибутку характеризує міру зростання капіталу (виробничих фондів), який авансований на виробництво товарів і послуг. При цьому авансовані засоби (Так) складаються з вартості засобів виробництва (Сп) і витрат на заробітну плату (Зп). У такому разі норма прибутку (Нп) з'явиться як відношення прибули (Пв) до спочатку витрачених засобів, виражене у відсотках: Зазвичай під нормою прибутку розуміється річна норма прибули: відношення отриманою за рік прибули до всьому авансованому капіталу. Про міру прибутковості судять за наступними основними показниками: а) прибуток - кінцевий фінансовий (фр. finance - дохід, готівка) результат: сума прибули від реалізації продукції, основних фондів, іншого майна, а також інших доходів; би) рентабельність продукції - співвідношення між величиною прибули від реалізації продукції (робіт, послуг) і витрат на її виробництво і реалізацію; у) рентабельність активів - співвідношення прибули і середній вартості активів підприємств (організацій). До активів підприємства відносять основні і оборотні фонди, цінності. Норма прибутку (відповідно рентабельність активів) ясно характеризує ефективність діяльності фірм. Одночасно вона визначає міру зростання активності підприємців і навіть їх відношення до дотримання правових; норм і законів.

 

41. Міжгалузева конкурентна боротьба і утворення середнього прибутку. Міжгалузева конкуренція є специфічною формою конкуренції капіталів у боротьбі за їх прибутковіше застосування. Міжгалузева конкуренція зумовлена зростанням потреб на окремі групи товарів, що випускаються в різних галузях. Капітали з інших галузей, згортаючи застарілі виробництва, переливаються в галузі, де прибутки вищі. Тобто видозмінюються пропорції між галузями і великими сферами економіки.Вільне переливання капіталу відбувається постійно й нескінченно. Внаслідок цього галузеві норми прибутку мають тенденцію до вирівнювання в середню норму прибутку. Тепер кожен підприємець у будь-якій галузі, вкладаючи капітал, розраховує на середню норму прибутку, тобто на однаковий прибуток на однаковий капітал або на середній прибуток як абсолютну величину прибутку відповідно до його середньої норми. Результатом переливання капіталів є формування середньої норми прибутку.

42. Внутрішньогалузева конкурентна боротьба і утворення надмірного прибутку Внутрішньогалузева конкуренція — це суперництво між окремими підприємцями і фірмами однієї галузі щодо одержання прибутку. НаприкладТри підприємства виробляють однаковий товар певної споживної вартості (мотоцикли) з різною індивідуальною цінністю виробництва товару 100, 90 і 80 гр. од., проте продаватимуть товар за ринковою ціною 90 гр. од. Тоді перше підприємство, в якого індивідуальна цінність товару перевищує ринкову, матиме необоротні витрати (збитки) з прибутку (- 10 гр. од.). Друге підприємство одержуватиме прибуток, що закладений у виробництві цього товару. Третє підприємство переможе в конкурентній боротьбі завдяки вищій продуктивності праці, високій кваліфікації працівників, низьким витратам виробництва і нижчій індивідуальній цінності товару порівняно з його ринковою цінністю та одержить надприбуток 10 гр. од. Таким чином можна сказати що внутрішньогалузева конкуренція змушує всіх суб'єктів виробництва постійно підвищувати продуктивність праці.Мета внутрішньогалузевої конкуренції — отримання надприбутку, її механізм — підвищення продуктивності праці, зменшення витрат виробництва, зниження індивідуальної цінності товару. Результатом внутрішньогалузевої конкуренції є формування ринкової ціни товару.

 

43. Досконала або чиста конкуренція — це ситуація на ринку, де представлено велику кількість продавців і покупців ідентичного (стандартизованого) товарного продукту, тобто практично однорідного продукту з однаковими споживчими властивостями. Особливість досконалої конкуренції полягає в тому, що окремий продавець не може встановлювати ціну, яка перевищує ринкову, оскільки покупці можуть придбати необхідну кількість товару в інших продавців за ринковою ціною. Ознаки:

- безліч продавців і покупців;

- однорідність і подільність товарів;

- відсутність бар'єрів для входу або виходу з ринку;

- висока мобільність чинників виробництва;

- рівний і повний доступ всіх учасників до інформації (ціни товарів).

Властивості:

- Конкуруючі фірми роблять стандартизовану, чи однорідну, продукцію. При даній ціні споживачу байдуже, у якого продавця купувати продукт.

- На чисто конкурентному ринку окремі фірми здійснюють незначний контроль над ціною продукції

- Конкуруючий виробник перебуває під владою ринку, він ніяк не може вплинути на ціну, а тільки пристосуватися до неї.

 

44. Максимізація прибутку в короткостроковому періоді (чиста конкуренція) два підходи. Конкурентне підприємство в короткостроковому періоді володіє незмінним устаткуванням і намагається максимізувати свої прибутки або мінімізувати свої втрати, пристосовуючи свій обсяг виробництва через зміни величини змінних ресурсів, які воно використовує. Економічні прибутки, яких прагне підприємство, визначаються як різниця між валовим доходом і валовими витратами.Визначення рівня виробництва, за якого конкурентне підприємство отримуватиме максимальні прибутки або матиме мінімальні збитки, здійснюється двома способами. Перший — шляхом зіставлення валового доходу з валовими витратами; Другий — зіставленням граничного доходу з граничними витратами. Обидва підходи придатні не тільки для чисто конкурентного підприємства, але також і для підприємств, що функціонують в умовах будь-якої із основних ринкових структур. Для полегшення розуміння визначення обсягу виробництва в умовах чистої конкуренції використовуються обидва підходи.