Розділ II. Виробнича санітарія 2 страница

Відповідь: Вібрація характеризується частотою коливань, амплітудою зміщення (вібропереміщенням), коливальною швидкістю (віброшвидкістю) та коливальним прискоренням (віброприскоренням).

Показники вібраційного навантаження на працівника формуються з таких параметрів: віброприскорення або віброшвидкість, діапазон частот, час впливу вібрації.

Для санітарного нормування та контролю вібраційного навантаження використовують середні квадратичні значення віброприскорення або віброшвидкості, а також їх логарифмічні рівні у децибелах (дБ).

Нормований діапазон частот встановлюється: для локальної вібрації у вигляді активних смуг із середньогеометричними частотами від 1 до 1000 Гц, для загальної вібрації - октавних та 1/3 октавних смуг з середньогеометрич- ними частотами від 0,8 до 80 Гц.

Час впливу на працівника вібрації, вимірюваний у хвилинах або годинах, приймається як безперервний або сумарний.

Гігієнічна оцінка вібрації, що впливає на людину, здійснюється одним з методів, встановлених ГОСТ 12.1.012-90. "ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования". Так, при виразі вібраційного навантаження на працівника через спектр вібрації нормованими показниками є середні квадратичні значення віброприскорення (віброшвидкості) або їх логарифмічні рівні у вказаних вище смугах частот. Норми показників вібраційного навантаження на працівника наведені у вказаному стандарті.

За санітарними нормами вібрації підрозділяються на категорії: 1 (небезпечно), 2 (межа зниження продуктивності праці), 3 типу "а" (межа зниження продуктивності праці), 3 типу "б" (комфорт). Вібрації категорії 2 виникають, наприклад, при роботі підлогового виробничого транспорту, категорії 3 типу "а" - при роботі електричних машин, вентиляторів. Вібрації категорії 3 типу "б" характерні для обчислювальних центрів, приміщень управління, конторських приміщень, здоровпунктів. При загальній технологічній вібрації (категорія 3 типу "б"), що передається на робочі місця у складах, їдальнях та деяких виробничих приміщеннях, де немає машин, що генерують вібрацію, наведені у ГОСТ 12.1.012-90 кількісні значення норм віброшвидкості та віброприскорення повинні бути помножені на 0,4, а значення їх рівнів - зменшені на 8дБ.

19 .Питання: Яке призначення вентиляції і як вона класифікується?

Відповідь: Вентиляція - це заміна повітря у приміщеннях зовнішнім чистим повітрям з метою створення сприятливого для здоров'я людей середовища.

На підприємствах торгівлі вентиляція призначена для видалення з торговельних залів, виробничих, складських та інших приміщень тепло-надлишків, шкідливих газів, парів та пилу, а також подачі до них чистого повітря та створення потрібних мікрокліматичних умов.

Вентиляція підрозділяється: за способом повітрообміну - на природну, примусову та змішану; за характером дії - на припливну, витяжну та припливно-витяжну; за місцем дії - на загальнообмінну та місцеву; за призначенням - на робочу та аварійну.

20. Питання: Які особливості та область застосування природної вентиляції?

Відповідь: Природна вентиляція здійснюється за рахунок різниці питомої ваги повітря зовні та усередині приміщень, а також швидкісного напору зовнішніх повітряних потоків. Природну вентиляцію називають аерацією, якщо є можливість регулювати обмін повітря у приміщеннях з використанням вікон, фрамуг. Площа прорізів, що відкриваються у вікнах, повинна бути не менше 20% загальної площі світлових отворів у боковому заскленні. Якщо повітрообмін здійснюється через випадкові та нерегульовані отвори (нещільності в огороджуючих конструкціях), то таке природне провітрювання приміщень називається інфільтрацією. Природну вентиляцію можна посилити, якщо на дахові будинку, над витяжними трубами або каналами встановити дефлектори, у яких під дією вітру створюється розрідження, яке сприяє витяжці повітря з приміщення.

Допускається передбачати природну вентиляцію у магазинах із торговельною площею до 250 м².

Природна вентиляція може застосовуватися у приміщеннях з об’ємом на кожного працюючого більше 40м³ при наявності вікон та відсутності виділення шкідливих і неприємно пахнучих речовин. У приміщеннях комор передбачають природну витяжну вентиляцію з роздільними каналами.

21 .Питання: Які будова і область застосування систем примусової вентиляції?

Відповідь: У виробничих, складських та інших приміщеннях, де природна вентиляція не забезпечує потрібні санітарно-гігієнічні умови, влаштовують примусову вентиляцію з використанням вентиляторних установок. Примусова вентиляція підрозділяється на припливну, витяжну та припливно-витяжну. Припливна вентиляція забезпечується шляхом нагнітання у приміщення зовнішнього чистого повітря, витяжна - шляхом створення в них невеликого розрідження, припливно-витяжна - шляхом спільної роботи припливних та витяжних вентиляторних установок.

Провітрювання приміщень за рахунок роботи вентиляторів та природного повітрообміну називають змішаною вентиляцією.

На підприємствах використовується в основному загальнообмінна припливно-витяжна вентиляція, що забезпечує провітрювання всього об’єму приміщень.

У приміщеннях магазинів з торговельною площею 400м² та більше обсяг витяжки повинен бути повністю компенсований припливом повітря. У магазинах з окремими залами щодо продажу продовольчих та непродовольчих товарів передбачають роздільні для кожного залу системи припливно-витяжної вентиляції. Роздільні системи вентиляції передбачаються для підприємства торгівлі та його структурних секцій - кафетерію, кондитерського цеху. Припливно-витяжна вентиляція повинна забезпечувати безперебійний повітрообмін у місцях зберігання легкозаймистих рідин, лаків, фарб та товарів побутової хімії.

На підприємствах громадського харчування припливно-витяжна вентиляція застосовується у холодний період року у всіх виробничих приміщеннях. У теплий період року приплив повітря до них може здійснюватись природним шляхом. У обідніх залах передбачено перевищення припливу повітря над витяжкою, а у гарячих цехах, приміщеннях для випікання кондитерських виробів та мийних - перевищення витяжки над припливом. Завдяки такій забудові припливно-витяжної вентиляції виключається надходження з виробничих приміщень у обідній зал шкідливих речовин, теплого та вологого повітря. У гарячому цеху, приміщенні для випікання кондитерських виробів припливне повітря повинно надходити у робочу зону (з метою обдування тіла працюючих), у інших приміщеннях - вище робочої зони, тобто вище 2 м над рівнем підлоги.

22 .Питання: Який принцип розрахунка вентиляції з кількості людей, що знаходяться одночасно в приміщенні?

Відповідь: Кількість повітря, яке необхідно подавати у приміщення для забезпечення потрібних параметрів повітряного середовища, визначається розрахунком. Якщо у виробничих приміщеннях немає шкідливих виділень, то кількість повітря, що подається на кожного з працюючих, повинна бути не менше: 30 м³/год - при об’ємі приміщення на одного працюючого до 20м³; 20 м³/год - при об’ємі приміщення на одного працівника від 20 до 40м³. При відсутності у приміщеннях природної вентиляції витрата повітря на одного працюючого повинна бути не менше 60 м³/год. Повітрообмін у торговельних залах продовольчих, універсальних та непродовольчих магазинів площею більше 250м² визначають розрахунком. У торговельні зали магазинів подається зовнішнє повітря з розрахунком не менше 20 м³/год на одну особу.

23. Питання: Якій принцип розрахунку вентиляції щодо виділення шкідливих речовин і кратності повітрообміну?

Відповідь: При виділенні у приміщеннях шкідливих речовин повітрообмін розраховують, виходячи з необхідності розведення їх до гранично допустимих концентрацій. При цьому повітря, що надходить у приміщення, вважається чистим, якщо концентрація в ньому шкідливої речовини, за якою здійснюється розрахунок, не перевищує 0,3 ГДК. У цьому випадку кількість повітря (м³/год), необхідну для провітрювання приміщення, визначають за формулою:

, (5.1)

 

де G - маса шкідливої речовини (мг/год), що виділяється у приміщення протягом години; та - концентрація шкідливої речовини (мг/м³) у повітрі, що видаляється, та припливному; £ 1 ГДК, £ 0,3 ГДК.

Розрахунок вентиляції у гарячих цехах здійснюється за тепловиділенням, у мийних відділеннях - за виділенням вологи.

Розрахунок вентиляції деяких приміщень здійснюється за кратністю повітрообміну. Кратність повітрообміну (год^-1) - відношення кількості повітря, що подається у приміщення протягом однієї години (Q_в, м³/год), до внутрішнього об’єму цього приміщення (V, м³):

 

(5.2)

Для певних приміщень кратність повітрообміну - нормована величина.

За відомими об’ємом приміщення та кратності повітрообміну можна визначити кількість повітря, необхідну для його провітрювання.

24. Питання: Які призначення і будова місцевої вентиляції?

Відповідь: Окрім загальнообмінної вентиляції, на підприємствах використовується місцева вентиляція для видалення шкідливих речовин, нагрітого або зволоженого повітря безпосередньо з місць їх виділення. Місцева вентиляція може бути витяжною - у вигляді місцевих відсосів (зонтів, кільцевих повітровідводів, укрить, бортових відсосів, витяжних шаф) та припливної - у вигляді повітряних душів та завіс.

Лінійний розмір А зонта, підвішеного на висоті h над джерелом виділення шкідливих речовин з відповідним лінійним розміром в, можна визначити за формулою

 

А= в + 0,8h. (5.3)

 

Кільцеві повітровідводи повинні перекривати у плані устаткування, над яким підвішені, на 0,5м у кожен бік, мати витяжні отвори, що регулюються, та примикати упритул до стелі.

Роботи, пов'язані з застосуванням та виділенням надзвичайно небезпечних та високонебезпечних шкідливих речовин, виконуються у витяжних шафах під тягою.

Для захисту працівників від перегрівання поблизу джерел значного тепловиділення влаштовують повітряні душі: подають у робочу зону через розподільчі пристрої чисте повітря з певними значеннями температури та відносної вологості.

25. Питання: Які призначення і будова аварійної вентиляції?

Відповідь: Приміщення, у які можливе раптове надходження у великих кількостях шкідливих речовин (окрім пилу), обладнують системами витяжної аварійної вентиляції, що забезпечує восьмикратний повітрообмін. У машинних, апаратних та конденсаторних відділеннях аміачних холодильних установок аварійна вентиляція повинна забезпечувати не менше ніж восьмикратний обмін повітря протягом кожної години (без урахування продуктивності постійно діючої робочої витяжної вентиляції).

26 .Питання: Які основні методи і засоби захисту працівників від виробничих випромінювань?

Відповідь: Вимоги до засобів колективного захисту від інфрачервоних випромінювань викладені у ГОСТ 12.4.123-83. "ССБТ. Средства коллективной защиты от инфракрасных излучений. Общие технические требования". Захист від цих випромінювань забезпечують пристрої: огороджувальні; герметизуючі; теплоізолюючі; для вентиляції повітря; автоматичного контролю та сигналізації; дистанційного управління; знаки безпеки. Засоби захисту повинні забезпечувати теплову опроміненість на робочих місцях не більше вказаних у ГОСТ 12.1.005-88 значень: 35,70 і 100 Вт/м² - при часткі поверхні тіла, яка опромінюється, відповідно, більше 50%, 25...50%, менше 25%.

На практиці зниження інтенсивності теплового випромінювання на робочих місцях досягається застосуванням: різних екранів (водяні завіси, скло із спеціальним покриттям, сітки, ланцюжки та ін.); теплоізоляційних матеріалів (азбест, скловата, комбіновані екрани та ін.); водоповітряного душіювання при інтенсивності випромінювання понад 0,36 кВт/м²; індивідуальних засобів захисту (окуляри, костюми з відбіленої тканини та ін.). При постійній температурі нагрітого устаткування послабити дію теплового випромінювання на працюючих можна шляхом зменшення площі випромінюючої поверхні та збільшення відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем.

У гарячих цехах підприємств громадського харчування проблема захисту працівників від інфрачервоних випромінювань актуальна в зв'язку з використанням у технологічних процесах плит з відкритою жаровою поверхнею. З метою зниження тепловтрат та обмеження інтенсивності інфрачервоного випромінювання у робочій зоні жарова поверхня плит повинна бути максимально завантажена наплитним посудом. Для забезпечення приємного теплового самопочуття працівників слід передбачити повітряне душіювання їх у межах робочої зони. Добрим засобом індивідуального захисту працівників від теплових випромінювань є халат з відбіленої тканини. Проте кисті рук та обличчя працівника знаходяться іноді у зоні інтенсивного тепловипромінювання.

Згідно з Кодексом законів про працю України, працівники гарячих цехів та виробничих дільниць повинні бути забезпечені безкоштовно газованою солоною водою.

27. Питання: Як забезпечується захист працівників від електромагнітних полів?

Відповідь: Захист від електромагнітних полів радіочастот забезпечується екрануванням джерела випромінювання, екрануванням робочих місць, безпечною відстанню, обмеженням часу перебування людини у електромагнітному полі, застосуванням засобів індивідуального захисту. У машинах та апаратах для захисту обслуговуючого персоналу від електромагнітних полів застосовуються екрани (суцільні металеві, сітчасті, еластичні та ін.), екрановані камери та блокування (для заборони роботи установок при знятій огорожі, для автоматичного розряду конденсаторів при відкриванні дверей блоку та автоматичного включення водоохлодження при подачі напруги).

У НВЧ- печах, що використовуються у торгівлі для теплової обробки харчової продукції, передбачено камерне обгородження генератора електромагнітної енергії. Завдяки наявності блокування виключається можливість включення його у роботу при відчинених дверцятах робочої камери, знятої задньої панелі та знятому зовнішньому кожусі.

При передпродажній перевірці та настроюванні телевізійних апаратів захист від електромагнітних випромінювань та побічних шкідливих ефектів досягається дотриманням безпечної відстані, обмеженням часу перебування біля джерела опромінення, а також обмеженням кількості одночасно працюючих апаратів.

28. Питання: Які методи захисту робітників від шуму?

Відповідь: Зниження шуму, що створюється на робочих місцях та проникає ззовні, досягається використанням таких методів: зменшення шуму у джерелі; зменшення шуму на шляху його поширення; акустична обробка приміщень; раціональне планування підприємств; раціональна організація робіт.

Зменшення шуму у джерелі забезпечується, наприклад, застосуванням у машинах та механізмах неметалевих деталей, малошумного металу, звукоізолюючих кожухів. Зменшити шум на шляху його поширення можна за допомогою акустичних екранів та різноманітних огорож. Для зниження загального шуму у приміщеннях здійснюється їх акустична обробка, що полягає у облицюванні стін та стель звукопоглинаючими матеріалами (деревинно-волокнистими плитами, мінеральною ватою, капроновим волокном та ін.). Зниження шуму у приміщеннях досягається підвішуванням до стелі об'ємних поглиначів звуку. У торговельних залах підприємств торгівлі та громадського харчування з метою зниження шуму влаштовують підвісні стелі. На підприємствах передбачаються архітектурно-планувальні методи захисту від шуму, які включають, наприклад, раціональне розміщення технологічного устаткування та робочих місць. У зв'язку з цим вентиляційні камери, машинні відділення холодильних установок, місця проведення вантажо-розванта-жувальних робіт максимально віддаляють від приміщень з постійним перебуванням людей. При організації робіт необхідно орієнтуватися на застосування малошумних машин та технологічних процесів. Під настільні шумні апарати, машини та механізми необхідно підкладати м'які коврики з синтетичних матеріалів, під ніжки столів - прокладки з м'якої гуми товщиною 6...8 мм. Необхідні своєчасне і правильне регулювання, змазування або заміна механічних вузлів різних апаратів, машин та механізмів.

Захист від шуму регламентується такими документами: ГОСТ 12.1.003-83. “ССБТ. Шум. Общие требования безопасности”, ГОСТ 12.1.029-80.“ССБТ. Средства и методы защиты от шума. Классификация”, ГОСТ 12.1.036-81. “ССБТ. Шум. Допустимые уровни в жилых и общественных зданиях”, ДСН 3.3.6.037-99. “Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку ”.

29. Питання: Як забезпечуються вібробезпечні умови праці?

Відповідь: Вібробезпечні умови праці забезпечуються: зниженням вібрації у джерелі виникнення; запобіганням режиму резонансу; вібродемпіфіруванням; динамічним гасінням коливань; віброізоляцією. Найбільш розповсюдженими інженерними методами захисту від вібрації є віброгасіння та вібро-демпфірування. Вібруючі машини (вентилятори, насоси, агрегати) встановлюються на окремі фундаменти. Між фундаментами під обладнанням та стінами будинку повинні бути розриви. Джерела коливань ізолюють від опорних поверхонь гумовими, пружинними або комбінованими вібро-ізоляторами. Вентилятори приєднуються до повітроводу за допомогою гнучких вставок.

Обмеження часу впливу вібрації на працівників забезпечується регламентованими перервами протягом робочої зміни для активного відпочинку та лікувально-профілактичних заходів.

Вібробезпечні умови праці регламентують документи: ГОСТ 12.1.012-90. “ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования”, ГОСТ 12.4.002-74. ”ССБТ. Средства индивидуальной защиты рук от вибраций. Общие технические требования”, ГОСТ 12.4.024-76. “ССБТ. Обувь специальная виброзащитная. Общие технические требования”, ДСН 3.3.6.039-99. “Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації”.

30. Питання: Як забезпечується природне освітлення приміщень і робочих місць?

Відповідь: Природне освітлення може бути боковим, верхнім та комбінованим. Бокове природне освітлення (однобічне та двостороннє) - це освітлення приміщення світлом, що надходить через вікна у стінах будівлі або через прозорі частини стін. Верхнє освітлення - освітлення приміщення світлом, що проникає через ліхтарі та прозорі покриття будинків. Комбіноване природне освітлення - поєднання бокового та верхнього освітлення.

31 .Питання: Які критерії оцінки якості природного освітлення приміщень і робочих місць?

Відповідь: На стадії проектування і будівництва будинків передбачаються визначені співвідношення площі вікон () і підлоги () приміщень (: ). Ці співвідношення приймаються:

1:6 – у виробничих приміщеннях;

1:8 – у торговельних залах;

1:10 – в адміністративно-побутових приміщеннях.

 

Природне освітлення характеризується коефіцієнтом природної освітленості (е), який являє собою відношення у відсотках природної освітленості (Ев), що створюється у деякій точці заданої площини усередині приміщення світлом неба (безпосереднім або після відбиття), до значення зовнішньої горизонтальної освітленості (Ен), що створюється світлом повністю відкритого небокраю.

У загальному вигляді:

. (5.4)

 

Величини Ев і Ен виміряються у люксах (лк). При боковому природному освітленні нормується мінімальне значення коефіцієнта природної освітленості (е_mіn): при однобічному - у точці, розташованій на відстані 1м від стіни, найбільш віддаленої від світлових отворів, а при двобічному - у точці посередині приміщення на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення та умовної робочої поверхні або підлоги. Умовна робоча поверхня - це умовно прийнята горизонтальна поверхня, розташована на відстані 0,8 м від підлоги. При верхньому та комбінованому освітленні нормується середнє значення коефіцієнта природної освітленості:

 

, (5.5)

 

де е₁, е₂... е_n-1, е_n - значення коефіцієнтів природної освітленості у окремих точках приміщення;

n - кількість точок визначення (не менше п’яти, причому перша та остання точки приймаються на відстані 1м від поверхні стін або перегородок).

 

У СНиП ІІ-4-79 приведені нормовані значення коефіцієнта природної освітленості для будівель, розташованих у ІІІ поясі світлового клімату. Для будівель, розташованих у І, ІІ, ІV та V поясах, цей коефіцієнт визначається за формулою:

 

е_н^{І, ІІ, ІV, V}= е_н^ІІІ ×m ×с, (5.6)

 

де е_н^ІІІ - значення коефіцієнта природної освітленості для будівель у ІІІ поясі світлового клімату;

m - коефіцієнт світлового клімату;

c - коефіцієнт сонячності клімату.

 

Залежно від характеру зорової роботи е_н^ІІІ має значення у межах від 0,1 до 10%.

Значення m і c приймаються для вказаних поясів за таблицями СНиП ІІ-4-79. Територія України знаходиться у ІV та V поясах світлового клімату. Пояса світлового клімату для деяких міст України: ІV - м.м. Київ, Харків; V - м.м. Сімферополь, Севастополь. Для ІV та V поясів світлового клімату коефіцієнт світлового клімату m приймається, відповідно, 0,9 та 0,8. Значення коефіцієнта сонячності клімату c залежить від орієнтації світлових отворів щодо сторон світу (від азимута в градусах). При розташуванні світлових отворів у зовнішніх стінах будівель цей коефіцієнт приймається для трьох інтервалів азимута у ІV поясі світлового клімату 0,75; 0,8; 1,0 (північніше 50° північної широти) та 0,7; 0,75; 0,95 (50° північної широти та південніше), у V поясі світлового клімату - 0,65; 0,7; 0,9 (північніше 40° північної широти).

32. Питання: Як класифікується штучне освітлення і які норми освітленості при використанні його?

Відповідь: Для освітлення приміщень у темний час доби, а при відсутності у них природного освітлення - у будь-який час використовуються джерела штучного світла.

Штучне освітлення підрозділяється: за конструктивним виконанням - на загальне, місцеве та комбіноване; за функціональним призначенням - на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне.

Загальне освітлення забезпечує розподілення світла по всьому об’єму приміщення. Воно підрозділяється на загальне рівномірне та загальне локалізоване освітлення. На підприємствах торгівлі передбачається, як правило, загальне рівномірне освітлення приміщень. Комбіноване штучне освітлення - це поєднання загального та місцевого освітлення. При цьому досягається концентрація світлового потоку на окремих робочих місцях. Комбіноване освітлення передбачається, наприклад, на робочих місцях контролерів - касирів. Застосування тільки місцевого освітлення не допускається.

Згідно з СНиП ІІ-4-79, при штучному освітленні нормується абсолютне значення освітленості у люксах залежно від характеру зорової роботи, блискучості фону, контрасту об'єкта та фону, типу джерела світла та конструктивного виконання системи освітлення. Норми освітленості знаходяться у межах від 30 до 5000 лк.

При комбінованому освітленні освітленість робочої поверхні світильниками загального освітлення повинна складати 10% від нормованої для комбінованого освітлення. При цьому найбільша та найменша освітленість повинні складати, відповідно, 500 і 150 лк при газорозрядних лампах та 100 і 50 лк при лампах розжарювання.

Штучне освітлення, що забезпечує виконання робіт у звичайному режимі, називають робочим освітленням. На підприємствах у сфері торгівлі робоче освітлення передбачається для всіх приміщень будівель, а також дільниць відкритих просторів, призначених для роботи, проходу людей та руху транспорту.

Аварійне освітлення передбачається для продовження роботи на випадок відключення робочого освітлення. Найменша освітленість робочих поверхонь виробничих приміщень та територій підприємств, що вимагають обслуговування при аварійному режимі, повинна складати 5% від освітленості, нормованої для загального робочого освітлення, але не менше 2лк усередині будівлі та не менше 1лк на території підприємства. Світильники аварійного освітлення повинні мати відзначні ознаки: особливі розміри, тип або знаки.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення безпечної евакуації людей з приміщень і будівель на випадок аварійного відключення робочого освітлення. Воно передбачається у приміщеннях, де можуть одночасно знаходитись більше 100 осіб, у проходах та на сходах при кількості тих, що евакуюються, більше 50 осіб. Евакуаційне освітлення повинне забезпечувати освітленість у приміщеннях, на підлозі основних проходів та на сходах не менше 0,5лк і на відкритій території не менше 0,2лк. При евакуації людей можна використовувати світильники аварійного освітлення. У приміщеннях, де можуть одночасно знаходитися більше 100 чоловік (торговельні зали), у виробничих приміщеннях без природного освітлення з кількістю працюючих більше 50 чоловік або площею більше 150м² (холодильні камери) евакуаційний вихід позначають світловим покажчиком "Вихід" білого кольору на зеленому фоні, підключеним до мережі евакуаційного (аварійного) освітлення.

Охоронне освітлення призначене для освітлення у темний час доби об'єктів, що спеціально охороняються.

33. Питання: Які вимоги до конструкції світильників і розміщення їх у приміщеннях?

Відповідь: Як джерела штучного світла використовуються лампи роз- жарювання та газорозрядні лампи, що живляться від мережі напругою не вище 220 В.

Для освітлення приміщень та робочих місць не допускається використовувати відкриті лампи. Застосовуються з цією метою світильники - прилади, що складаються з джерела світла (лампи) та арматури. Залежно від особливостей розподілення світлового потоку у просторі світильники підрозділяються на класи: прямого світла, переважно прямого світла, розсіяного світла, переважно відбитого світла, відбитого світла. Для обмеження сліплячої дії світла на органи зору людини світильники повинні мати визначений за величиною захисний кут, створюваний перетином горизонталі та лінії, що з'єднує крайню точку світного тіла з протилежним краєм відбивача (непрозорого екрана). Захисний кут світильників залежно від їх конструкції знаходиться звичайно у межах 15...³30°. Від величини захисного кута, потужності використовуваних ламп залежить висота розміщення світильників над підлогою. Для місцевого освітлення використовують світильники з непросвітлюваними відбивачами, які мають захисний кут не менше 30°. Допускається використовувати світильники із захисним кутом від 10 до 30° при розташуванні відбивачів нижче рівня очей працівників.

Залежно від конструктивного виконання світильники бувають відкриті, захищені, закриті, пило- та вологонепроникні, вибухозахищені. Світильники у складських приміщеннях, у яких зберігаються відкрито (без пакування) харчові продукти або тара для їх пакування, повинні мати захисні пристрої (грати, сітки, розсіювачі, спеціальні патрони та ін.), які виключають можливість випадання колб ламп або їх осколків при руйнуванні. Висота підвісу світильників з лампами розжарювання потужністю до 200 Вт складає від 2,5 до 4м, при потужності більше 200 Вт - від 3 до 6м. Висота підвісу світильників з люмінесцентними лампами при їх кількості у світильнику до 4 знаходиться у межах від 2,6 до 4 м, а при кількості ламп більше 4 - від 3,2 до 4,5 м. Світильники з лампами типу ДРЛ та ДРН підвішують на висоті не менше 4 м при потужності до 400 Вт та не менше 6м при більшій потужності.

Для забезпечення рівномірного і якісного освітлення робочих поверхонь необхідне виконання визначених співвідношень відстані (L) між світильниками до висоти (Нр) підвісу їх над ними: L / Нр. Залежно від виду світильників це співвідношення приймається за довідником: 1,4; 1,5; 2,0. Знаючи вид світильника і, отже, величину зазначеного співвідношення, а також висоту Нр підвісу його над робочою поверхнею, знаходять відстань L між світильниками. Відстань від світильника до стіни приймається: b=(0,3...0,5)L.