Міксоматоз кролів: етіологія, діаностика, заходи боротьби

(Myxomatosis cuniculorum) - гостра висококонтагіозна хвороба, що характеризується серозно-гнійним кон'юнктивітом і ринітом, утворенням пухлинних вузлів на шкірі, набряково-драглистою інфільтрацією підшкірної клітковини в ділянці голови, лап, хребта, зовнішніх статевих органів і ануса. 100 %-ю летальністю. Етіологія Збудник хвороби - ДНК-геномний вірус з родини Poxviridae, за структурою ідентичний вірусу фіброми та іншим віспяним вірусам.Має цеглиноподібну форму із заокругленими кінцями, розмір 230 - 290 нм, вкритий поверхневою білковою оболонкою. Вірус міксоматозу чутливий до дії ефіру, лугів, формальдегіду, фенолу, борної кислоти, перманганату калію. Стійкий у зовнішньому середовищі і зберігає вірулентність у висушеному патологічному матеріалі кролів упродовж 20 діб, у вологому стані при 8 - 10 °С - 3 міс, при 26 - 30 °С - 10 діб, у замороженому стані - понад 2 роки. Епізоотологія До міксоматозу сприйнятливі дикі та свійські кролі незалежно від віку й статі. Резервуаром збудника міксоматозу в природі є дикі кролі та зайці, серед яких інфекція проходить латентно, підтримується механічним перенесенням вірусу членистоногими. Джерелом збудника-хворі та перехворілі кролі, які виділяють вірус з витіканнями з очей і носа. Зараження -безпосередньому контакті здорових кролів з хворими, а також через корми, воду, предмети догляду, нори, забруднені виділеннями інфікованих тварин Спостерігаються зазвичай пізно навесні або на початку літа. Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3 - 11 діб. Перебіг хвороби надгострий і хронічний (латентний). Розрізняють класичну (набрякову), нодулярну (вузликову) та безсимптомну форми міксоматозу. Класична: набряки підшкірної клітковини та маленькі вузлики, переважно в ділянці голови, статевих органів та ануса, голова кроля нагадує голову лева - серозно-гнійний кон'юнктивіт, гнійний блефарокон'юнктивіт.. З носової порожнини витікає гній, осередки некрозу, кролі сильно худнуть, хрипи в легенях, синюшність слизових оболонок. Хвороба триває у дорослих кролів 10 - 14 діб, у молодих тварин - 4 - 8 діб і майже завжди закінчується загибеллю. Нодулярна (вузликова) -доброякісний перебіг, хоча летальність 70 - 90 %. в ділянці спини, вушних раковин, носа, повік, лап, поміж пальцями й кігтями утворюються папули, вузлики. Через 10 - 14 діб на місцях вузликових розростань та пухлин формуються осередки некрозу. Хвороба триває 30 - 40 діб. У разі видужання некротичні осередки загоюються впродовж 2 - 3 тижнів. При безсимптомній формі прояву клінічних ознак не буває. Патологоанатомічні зміни. На розтині трупів загиблих кролів у ділянці голови, шиї, ануса та зовнішніх статевих органів виявляються драглисті набряки підшкірної клітковини. Лімфовузли та селезінка збільшені, гіперемійовані. Легені набряклі, іноді спостерігаються осередки пневмонії, гостре запалення слизової оболонки дихальних шляхів. Діагностика ґрунтується на аналізі епізоотологічних даних, характерної клінічної картини захворювання, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика включає гістологічне дослідження пат.матеріалу +біопроба. У лабораторію 2- 3 клінічно хворих кролів або їхні трупи не пізніше ніж через 2 год з моменту загибелі.. Для гістологічного дослідження -шматочки уражених повік, ануса, різних ділянок шкіри, а також губи, вуха.При міксоматозі в клітинах епідерми шкіри та кореневої піхви волосин спостерігають вакуолізацію цитоплазми, каріолізис та каріорексис, цитоплазматичні ацидофільні включення. В дермі та підшкірній клітковині- інфільтрат, специфічні міксомні (слизові) клітини, В селезінці та лімфовузлах установлюють переповнення кров'ю й гіперплазію, в міокарді, леге- нях, сім'яниках - специфічну інфільтрацію слизовими клітинами. У разі негативних результатів гістологічного дослідження ставлять біопробу на 2 кролях масою по 1,5 - 2 кг. Патологічний матеріал вводять внутрішньошкірно в заздалегідь вистриженій ділянці боку в дозі 0,1 - 0,2 мл, а також по одній краплі в кон'юнктивальні мішки обох очей. У разі позитивних результатів біопроби на 3 - 6-ту добу після зараження на місці ін'єкції виявляються почервоніння й набряк шкіри, на 5 - 10-ту добу - кон'юнктивіт і риніт. При набряковій формі хвороби в ділянці голови, вух, ануса та зовнішніх статевих органів спостерігають драглисті інфільтрати в підшкірній клітковині. З очей виділяється серозно-фібринозний або гнійний ексу- дат. Через 7 - 16 діб після зараження кролі гинуть. При вузликовій формі в ділянці голови, вух, повік та інших частин тіла утворюються вузлики, які згодом некротизуються. Діагноз на міксоматоз кролів вважають установленим у разі отримання позитивних результатів біологічної проби на кролях і позитивних результатів гістологічних досліджень. Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення інфекційного фіброматозу та стафілококозу. Лікування. Ефективних засобів лікування міксоматозу не знайдено. Профілактика та заходи боротьби. Для специфічної профілактики хвороби запропоновано вакцини двох типів: вакцина з гетерогенного вірусу фіброми Шоупа, яка формує імунітет строком на 3 міс, і вакцина з атенуйованого гомогенного штаму вірусу міксоми, яка формує імунітет строком на 9 - 12 міс. В Україні виготовляють суху живу культуральну вакцину з штаму В-82 проти міксоматозу кролів, яка призначається для профілактичної імунізації здорових кролів у благополучних, загрозливих та неблагопо- лучних щодо міксоматозу господарствах і населених пунктах. Молодняк щеплюють з 1,5-місячного віку внутрішньом'язово по 1 мл в ділянці стегна. Ревакцинують через 3 міс. У разі виникнення захворювання в господарстві (фермі) запроваджують карантинні обмеження, за умовами яких забороняється ввезення та вивезення з них кролів, продуктів їх забою, шкурок, пуху, кормів, перегрупування кролів усередині господарства, доступ на кролеферму сторонніх людей, за винятком обслуговуючого персоналу, торгівля кролями та продуктами їх забою, заготівля кролів і продуктів від них у неблагополучному пункті та загрозливій зоні. У неблагополучному господарстві обладнують дезбар'єри, проводять заходи з недопущення проникнення на ферму свійських і диких тварин. Систематично здійснюють дезінфекцію і дезінсекцію для знешкодження комарів та інших жалких комах, оберігають приміщення від нападу комах. Дезінфекцію кролятників і кролівницького обладнання проводять 3 %-м розчином їдкого натру, 2 - 3 %-м розчином формальдегіду, просвітленим розчином хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору. В неблагополучному кролятнику всіх кролів розподіляють на дві групи. До першої групи відносять хворих та підозрюваних щодо захворювання кролів, яких забивають на місці і спалюють разом зі шкурками. Спалюють також гній, підстилку, тару, залишки кормів, малоцінний інвентар. До другої групи відносять підозрюваних у зараженні кролів, тобто решту кролів неблагополучного приміщення або ізольованої секції, окремого подвір'я. Цих кролів забивають безпосередньо в неблагополучному пункті на спеціально обладнаному майданчику. Внутрішні органи спалюють, м'ясо після 1,5-годинного проварювання використовують у їжу людям. Усіх здорових кролів з ізольованих секцій, кролятників, подвір'їв щеплюють проти міксоматозу. Карантинні обмеження знімають через 15 діб після знищення (забою) всіх кролів неблагополучної кролеферми, проведення всього комплексу передбачених оздоровчих заходів та остаточної дезінфекції. Впродовж наступних 2 міс після зняття обмежень забороняється змішування різних груп кролів, для комплектування кролеферми використовують тільки вакцинованих проти міксоматозу тварин.

 

7. Пулуроз птиці (Тиф). Діагностика, профілактика та заходи боротьби
Діагностика
У комплексній діагностиці хвороби крім епізоотологічних, клінічних та патологоанатомічних даних вирішальне значення мають лабораторні дослідження.
Проводять мікроскопію, посіви на елективні і прості живильні середовища з патологічного матеріалу (мозку, печінки, жовчного міхура, жовтка) від 5... 10 свіжих трупів курчат. Ідентифікацію збудника здійснюють за допомогою полівалентної і монорецепторних сальмонельозних сироваток у РА на склі.
У дорослих курей для діагностики, особливо для виявлення латентно хворої птиці при масових діагностичних дослідженнях на пулороз, застосовують ККРА.
Слід мати на увазі, що при тривалому згодовуванні великих доз кормів тваринного походження, риб'ячого жиру можуть виникати масові неспецифічні реакції на пуллороз. Аналогічна ситуація складається також при використанні в господарстві культур тифозних бактерій для знищення гризунів.

Профілактика
Для попередження заносу пуллороза в господарства необхідно суворо виконувати заходи, перераховані у діючих Ветеринарно-санітарних правилах для птахівницьких підприємств (ферм), і дотримуватися відповідних вимог при їх проектуванні.
Необхідно використовувати для інкубації яйця від здорових курей-несучок, відбирати на вирощування здорових курчат, дотримуватися режиму годівлі і утримання молодняку. Курчатам у перші дні життя згодовують повноцінний комбікорм, до якого включають пробіотики (гал-ліферм, біфідол, бифидобактерин, Субалін та ін.)
Слід інкубувати яйця, продезінфіковані з використанням препаратів пролонгованої дії: ВВ-1, ATM, глютекс та ін Курчат треба вирощувати на окремому від дорослої птиці майданчику.
Перед доставкою курчат до місця вирощування слід проводити ретельну дезінфекцію пташників та обладнання. У цеху інкубації для санації використовують розчини хлораміну, хлорного вапна та інших дезінфікуючих препаратів.
Необхідно дотримуватися температурного режиму при вирощуванні курчат і не допускати їх переохолодження, контролювати мікроклімат, санітарний рівень бактеріального забруднення кормів, повітря у пташнику.

Заходи боротьби
При встановленні бактеріоносійства (понад 1% позитивно реагуючих птахів) господарство оголошують неблагополучним по пулороз і вводять обмеження, на підставі чого забороняють:
1) вивіз інкубаційних яєць в інші господарства для комплектування стад;
2) вивезення яєць позитивно реагують птахів у торговельну мережу;
3) інкубацію всередині господарства яєць неблагополучних пташників.
У неблагополучному господарстві дозволяють:
1) ввезення у господарство інкубаційних яєць і молодняку ​​одноденного віку з благополучних щодо заразних захворювань птахів господарств;
2) інкубацію для внутрішньогосподарських цілей яєць, отриманих від птахів з благополучних пташників;
3) реалізацію в торгову мережу яєць, отриманих від негативно реагують в ККРНГА птахів.
Яйця, отримані від хворих або позитивно реагують в ККРА птахів, направляють на харчові підприємства для приготування кондитерських та хлібобулочних виробів, що обробляються при високій температурі.
У племінних господарствах при виявленні клінічно хворого пулорозом-тифом ремонтного молодняку ​​або хворих дорослих птахів, а також птахів, що реагують у ККРА, при підтвердженні діагнозу бактеріологічним методом всіх птахів неблагополучного пташника забивають на м'ясо. Молодняк, серед якого були курчата (Індюшата) з клінічними проявами пулорозу-тифу, використовують для відгодівлі на м'ясо.
Відходи інкубації відправляють на утилізацію (спалювання), а вивідні шафи дезінфікують по брудному, миють 0,5%-ним розчином карбонату натрію, а потім повторно дезінфікують вологим методом по чистому і парами формальдегіду.
Трупи птахів і відходи інкубації утилізують за умови отримання стерильного продукту утилізації, який дозволяється використовувати в корм тварин усіх видів, за винятком племінних птахів. При неможливості отримання стерильної продукції утилізації трупи птиці і відходи інкубації підлягають знищенню шляхом спалювання.
Обмеження з господарства знімають після отримання негативних результатів обстеження птиці по ККРА та лабораторних даних, що не підтверджують наявність збудника в досліджуваному патматеріалі (загиблі ембріони, трупи курчат та дорослої птиці), і проведення заключної дезінфекції за всім технологічним ділянкам підприємства.

8.Хвороба Нюкасла
Діагностика.
Діагноз на хворобу Ньюкасла встановлюють на підставі
епізоотологічних даних, клінічних ознак, результатів
патолого-анатомічного розтину, серологічних та вірусологічних
лабораторних досліджень, включаючи виділення та ідентифікацію
збудника з наступним визначенням його патогенності.
Лабораторна діагностика. Передбачає виділення вірусу в курячих ембріонах, його індикацію та ідентифікацію за РГА, РЗГА, РЗГАд, РІФ, РН (на курячих ембріонах і в культурі клітин) та ІФА, визначення вірулентності вірусу на курчатах, а також виявлення специфічних антитіл у сироватках крові перехворілих і вакцинованих курей за РЗГА, РН, РНГА, РДП та ELISA-методом. У лабораторію для дослідження направляють у термосі з льодом трупики птиці, загиблої в перші 3 — 5 діб ензоотії, або голови та внутрішні органи (легені, трахею, селезінку, печінку, нирку), взяті від забитої з діагностичною метою птиці в перші дні хвороби. Для ретроспективної діагностики надсилають не менш ніж 25 проб сироваток крові птиці.

Профілактика
Імунітет
Формується після перехворювання або щеплення живими та інактивованими вакцинами. Тривалість і напруження поствакцинального імунітету залежать від біологічних властивостей вакцинного штаму, віку птиці та способу щеплення. Найчастіше використовують сухі вірусвакцини з лентогенних штамів В1, Ла-Сота і Бор 74, які застосовують інтраназально, аерозольне, а також випоюванням з водою. Для обмеження осередку під час спалаху інфекції, а також у стаціонарно неблагополучних зонах для ревакцинації птиці, раніше щепленої лентогенними штамами, застосовують вірусвакцину з мезогенного штаму Н. Ефективність вакцинації визначають за допомогою контролю динаміки титрів гемаглютинінів у сироватках крові імунізованої птиці. Для цього 25 проб крові з кожного пташника досліджують за РЗГА через 12 — 25 діб після вакцинації, а потім за кілька днів перед кожним наступним щепленням. Вакцинацію вважають ефективною, якщо в більш ніж у 80 % проб сироваток крові курчат до 30-денного віку антитіла визначаються в розведенні 1: 8 і вище, у молодняку до 120 діб — 1: 16 і вище, у дорослих курей — 1: 64 і вище. Менші титри антитіл у щепленої птиці свідчать про необхідність проведення ревакцинації

Профілактика та заходи боротьби
Щоб запобігти занесенню й виникненню хвороби Ньюкасла, слід дотримуватись зооветеринарних правил комплектування та утримання птиці в кожному господарстві, звертаючи особливу увагу на обов'язковість завезення ззовні інкубаційного яйця та курчат тільки з благополучних щодо інфекційних захворювань племінних ферм.
У нещодавно оздоровлених та загрозливих щодо хвороби Ньюкасла господарствах проводять запобіжне щеплення всієї птиці. Вибір вакцини та схеми імунізації визначають залежно від епізоотичної ситуації, біологічних характеристик препаратів та показників імунологічного стану птиці.
У разі появи хвороби Ньюкасла господарство оголошують неблагополучним і карантинують. Хвору й підозрювану щодо захворювання птицю забивають безкровним способом, трупи знищують спалюванням. Клінічно здорову птицю забивають на м'ясо, яке проварюють упродовж 30 хв. і реалізують для харчування всередині господарства. Пір'я, пух і внутрішні органи забитої птиці спалюють. Пташники та вигули, де утримували хвору птицю, ретельно очищають і дезінфікують. Усю птицю благополучних приміщень неблагополучного господарства та населеного пункту загрозливої зони вакцинують проти хвороби Ньюкасла.
Карантин з неблагополучного господарства знімають через 30 діб після останнього випадку захворювання та забою хворої птиці, проведення остаточної дезінфекції приміщень та виробничої території, а також інших ветеринарно-санітарних заходів, передбачених чинною інструкцією.
Дезінфекцію пташників, вигульних двориків, допоміжних приміщень здійснюють 2 — 3 %-ми розчинами гідроксиду натрію чи 3 %-м розчином хлорного вапна впродовж 48 год. Годівниці, залишки корму, гній, підстилку, сідала та малоцінний дерев'яний інвентар спалюють, а металевий знешкоджують окропом. Остаточну дезінфекцію здійснюють аерозольно формаліном або сумішшю формаліну й ксилонафту (3: 1).

 

 

9. Грип птиці Influenza Збудник хвороби Збудник — РНК-вмісний вірус, який належить до групи ортоміксовірусів. Має спорідненість з вірусами грипу людини, коня, свині, унікальну здатність мінливості антигенної структури і патоген­ності до біологічних видів. Класифікація вірусу грипу включає 13 серо­варіантів за наявністю поверхневих антигенів гемаглютеніну (Н). Розрізняють 13 різновидів Н і 9 — нейрамінідази (N). Найпатогенніші для птиці віруси грипу сероваріантів А5 (H5N3), А7 (H7N1 — класична чума птиці). У замороженому стані вірус зберігає активність кілька років. Інактивується при 60 °С: за 10 хв 5%-м розчином фенолу; 5%-м — креоліну; 3%-м хлорного вапна; 2%-м — їдкого натру — за 10—30 хв. Епізоотологія Джерело інфекції — хвора й перехворіла на грип птиця, тривалість вірусоносійства у якої досягає 2—3 міс. Основний шлях передачі збудника — повітряно-крапельний. Також збудник поширюється з інфікованими кормами, питною водою, яйцями, пір'ям, боєнськими відходами та інвентарем. Фактори поширення інфекції — гризуни, кішки, комахи. Інкубаційний період хвороби — 2—7 днів, тривалість — 2—25 діб. Смертність висока — від 2—5% до 90%.

Симптоми Хвороба має кілька форм перебігу. Гострий перебіг виникає при зараженні високопатогенними штамами вірусу. Хвороба проявляється ураженням респіраторної системи, хрипами, синуситами, а також посинінням видимих слизових оболонок, гребеня, сережок, набряком голови, діареєю. Смертність може досягати 100%. Підгострий та хронічний перебіг хвороби викликають віруси се­редньої патогенності (мезогенні), які зумовлюють загибель птиці від 2- 20%. У хворої птиці реєструють ураження респіраторних органів, діарею, манежні рухи. Можливий перебіг хвороби без характерних клінічних ознак, субклінічна або інапарантна інфекція.

Патологічні зміни У загиблих курчат відзначають синці в м'язах, катаральну пневмонію, у курей — фібринозні, гнійні нальоти в повітроносних мішках, збільшення печінки, селезінки, іноді крапкові крововиливи в залозистому шлунку. Спостерігаються геморагічне запалення дванадцятипалої кишки, катарально-геморагічне запалення слизової оболонки тонкого та товстого відділів кишечнику. Можливе виявлення у трахеї й легенях пінистої рідини

Діагноз Грип діагностують на основі аналізу епізоотологічних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін та результатів лаборатор­них досліджень (вірусовиділення на курячих ембріонах, ретроспектив­но в РИГА, РЗГА, РН, РСК, ІФА) з визначенням вірулентності вірусу. Диференціюють від ньюкаслської хвороби, респіраторного мікоплазмозу, інфекційного бронхіту, інфекційного ларинготрахеїту, а також захворювань бактеріальної, паразитарної етіології, отруєнь.

Лікування Система заходів включає суворе виконання ветеринарно-санітарних та технологічних норм для птахівництва. Неприпустиме комплектування птицею різних вікових груп на одному майданчику. Важливе дотримання міжциклових про­філактичних розривів з проведенням дезінфекції. При підтвердженні грипу господарство піддають карантинуванню.

Профілактика Слід зазначити, що захворю­вання може бути викликано різними сероваріантами вірусу грипу. Перехворювання одним сероваріантом не дає імунного захисту проти інших сероваріантів. Виділення різних варіантів вірусу грипу птиці ускладнює використання засобів специфічної профілактики. Комер­ційне виробництво вакцин з одного серовару грипу недоцільне. Використовують інактивовані вакцини, які містять кілька сероварів вірусу грипу. Їх застосовують для профілактики клінічно здорових курей з 45-денного віку в благополучних та підозрілих на захворюван­ня господарствах. Вакцина починає діяти через 2—3 тижні після введення; тривалість дії — до 6 міс.

Сальмонельози молодняку

Salmonellosis

Загальна інформація

Інфекційні хвороби, переважно молодняку с/г та промислових тварин (телята, поросята, ягнята, хутрові звірі, лошата, птиця), із симптомами септицемії, токсемії, ураження травного каналу та респіраторних шляхів, суглобів; у овець, кобил, дещо рідше у корів, проявляється абортами.

Збудник хвороби

Сальмонели належать до роду Salmonella, що включає (за схемою Кауфмана — Уайта) 2017 сероварів, які за біохімічними властивостями поділені на підроди. Це дрібні палички із заокругленими кінцями рухливі (за винятком S.gallinarumm, S.pullorum), спор і капсул не утворюють, фарбуються аніліновими барвниками, грамнегативні, ростуть на звичайних живильних середовищах (МПА, МПБ) при температурі 37 °С і рН 7,2—7,6. Специфічний збудник для телят — S. dublin і S. enteritidis, свиней — S. cholerae suis, ягнят — S. abortus ovis, лошат — S. abortus equi; рідше від тварин виділяють S.typhimurium, але захворювання може бути спричинене й іншими (неспецифічними для даного виду тварин) представниками роду. Сальмонели досить довго живуть і розмножуються у навколишньому середовищі: в питній воді 1—120 днів, грунті, фекаліях — 9 - 10 міс, пилу — до 18 міс, ковбасних виробах — 60—130 днів, замороженому м'ясі — 6—13 міс, яйцях — до 13 міс, заморожування штримують 3—4 міс. Чутливі до дії високих температур: при 70— 75 °С гинуть за 15—30 хв, кип'ятіння викликає миттєву загибель; чутливі до дії 3—5%-х гарячих розчинів гідроокису натрію, освітлених розчинів хлорного вапна з вмістом 3%-го активного хлору, 5%-го розчину формальдегіду, 20%-ої зависі свіжогашеного вапна.

Епізоотологія

Джерело збудника — хворі, реконвалесцентні та торові тварини-бактеріоносії, які виділяють збудника з екскрементами й секретами. У деяких випадках джерелом збудника інфекції ожуть бути люди-сальмонелоносії. Шляхи зараження — аліментарний, аерогенний, а для ягнят та лошат, крім того, — внутрішньоутробний. Фактори передачі збудника — контаміновані корми (в тому числі незбиране і збиране молоко), грунт, обладнання й предмети огляду за тваринами. Виникнення хвороби спричиняють порушення ветеринарно-санітарних правил утримання і годівлі, рівень групового імунітету (диспозиція) та умови навколишнього середовища (експозиція). На сальмонельоз хворіє молодняк (телята у 10—60-денному віці, іноді старші, поросята з перших днів життя до 4-місячного віку, ягнята з перших днів життя, лошата в перший тиждень після народження, рідше — у 20—90-денному віці) та дорослі, які є бактеріоносіями.

Симптоми

І-ний період триває від 2 до 12 днів. Розрізняють гостру, підгостру й хронічну форми перебігу хвороби. Гострий перебіг спостерігається на початку спалаху захворювання серед ослабленого молодняку. У хворих тварин пригнічення, анорексію, підвищення температури тіла до 40—42 °С, аритмічний пульс — 110—150 ударів за 1 хв, адинамію,гіперемію кон'юнктиви, виділення серозного ексудату з ніздрів; діарею виявляють, звичайно, на другий день, фекалії рідкі, жовто-зеленого кольору із слизом; реєструють симптоми ураження нирок — хворобливе сечовипускання, сеча каламутна. Тварини гинуть на 2—7-й день. У поросят наприкінці хвороби з'являється синюшність шкіри вух, шиї, черева. Підгострий перебіг хвороби триває 10—15 днів. Температура тіла підвищена, пронос чергується із запором, відзначають риніт, кон'юнктивіт, кашель і ознаки бронхопневмонії. Інколи гострий та підгострий перебіг хвороби переходить у хронічний, при якому уражуються легені, відмічають артрити, відставання в рості й розвитку- тварини залишаються сальмонелоносіями.

Патологічні зміни

При гострому перебігу сальмонельозу слизові оболонки шлунка, кишечнику набряклі, гіперемійовані, з крововиливами. Брижові лімфатичні вузли збільшені, соковиті, на розрізі видно крововиливи. Селезінка збільшена, з наявністю крововиливів. При підгострому й хронічному перебігу трупи загиблих тварин виснажені. У легенях знаходять гнійно-некротичні вогниша, наявність фібринозних спайок. Стінка кишечнику потовщена і вкрита дифтиретичними плівками. В печінці й селезінці виявляють вогнища некрозу.

Діагноз

Діагноз на основі епізоотологічних даних клінічні картини захворювання, патолого-анатомічних змін і результатів бактеріологічного та серологічного досліджень. З метою бактеріологічних досліджень у лабораторію направляють труп або паренхіматозні органи, трубчасту кістку, при абортах — плід. Для прижиттєвої діагностики направляють фекалії, кров, виділення з матки при абортах, сироватку крові. Для діагностики сальмонельозу при підгострому і хронічному перебігу та виявлення сальмонелоносіїв — сироватку крові. Виявлення титрів антитіл 1:100 і вище свідчить про захворювання тварин на сальмонельозну інфекцію. Сальмонельоз слід диференціювати від колібактеріозу, пастерельозу, анаеробної ентеротоксемії, стрептококової інфекції; крім того, у поросят — ще й від чуми та дизентерії, ягнят — кокцидіозу, бруцельозу, вібріозу, ензоотичного аборту овець, коней— ринопневмонії, птиці — кокцидіозу, аспергільозу, орнітозу, каченят — інфекційного гепатиту та синуситу, у хутрових звірів — ще й від лептоспірозу, чуми та енцефаломієліту.

Лікування

Хворих тварин переміщують в ізолятор, де створюють оптимальний мікроклімат і забезпечують повноцінну дієтичну годівлю. Застосовують комплексний метод терапії, спрямований на знищення збудника в організмі, детоксикацію та відновлення порушених функцій органів травлення й дихання. Доцільно використовувати антитоксичні сироватки проти сальмонельозу, бактеріофаги. Призначають антибіотики (після перевірки збудника на чутливість до них) і сульфаніламідні препарати у терапевтичних дозах, можливе комплексне застосування різних видів антимікробних препаратів із синергідною Дією. З метою регулювання процесів травлення тваринам згодовують АБК, ПАБК, ацидофілія, бактерин-СЛ, інші пробіотики, ентеросор-бенти, премікси, вітаміни.

Профілактика

суворе дотримання зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних правил, що забезпечує оптимальні умови утримання й годівлі тварин, регулярну планову дезінфекцію приміщень. У стаціонарно неблагополучних господарствах вагітних тварин імунізують вакцинами. У разі виникнення захворювання господарство оголошують неблагополучним. Проводять клінічну диспансеризацію поголів'я, розділяючи його на групи:

1) хворі тварини — їх ізолюють і лікують;

2) підозрілі на захворювання - обробляють полівалентною антитоксичною сироваткою;

3) умовно здорові — їх вакцинують.

Здійснюють ретельну дезінфекцію приміщень, станки й стіни тричі білять свіжогашеним вапном. Гній знезаражують біотермічним методом.