Біологічні властивості комах-переносників інфекційних хвороб

Найбільше епідеміологічне значення мають кліщі (Acarina) паразитиформні. Цей ряд включає в себе родини іксодових, аргасо­вих і гамазових кліщів. Кліщі родини іксодових: роди Ixodes, Dermacentor і Hyalomma поширені у всіх країнах; більш 60 видів виявле­ні в Україні. Багато видів цих кліщів - переносники збудників хво­роб людини. Зберігаючи віруси, рикетсії, бактерії у своєму організ­мі протягом ряду років і передаючи трансоваріально їхньому по­томству, кліщі відіграють роль не тільки резервуарів, але і джерела збудників інфекцій у природі. Кліщі підстерігають здобич у лісі, у полі, на пасовищі, у приміщеннях для худоби. Особливо активно багато видів кліщів нападають на людину і тварин навесні і раннім літом. Присмоктуються вони непомітно і безболісно, тому що ви­ділювана ними слина містить анестезуючі речовини. Людина може заразити­ся не тільки при укусі кліща, але також і при його роздав­люванні руками, наприклад при знятті їх з тварин або під час стриж­ки худоби.

Іксодові кліщі досить великі, покриті зверху спинним щільним щитком. У самців цей щиток покриває усю верхню частину тіла, а в самок, німф і личинок - тільки передню частину. У самки тіло оваль­не, звужене до переду, довжиною до 3 мм. На передньому кінці є довгий хоботок. До основи прикріплені щупальці, що прикривають хоботок зверху. Щупальці - це органи почуттів, що використову­ються кліщем для присмоктування. За допомогою хоботка (гіпос­томи) кліщ прикріплюється до шкіри. Добре видна дугопо­дібна борозна, що охоплює отвір попереду і закінчується біля задньо­го кінця тіла. По боках тіла розташовуються дихальні плас­тинки, бу­дова яких враховується при визначенні видів кліщів. Дорос­лі кліщі активні з квітня по липень, паразитують звичайно на домаш­ніх і диких копитних тваринах, зайцях, птахах. У голодному стані мо­жуть зберігати життєздатність до 1 року і більше. Дорослі кліщі на­падають і на людину. Вага крові, що висмоктують самки, може в багато десятків разів перевищувати власну їхню вагу, при цьому вони досягають нерідко розміру великого бобу. Самці поглинають крові значно менше. Після ссання крові самки відкладають масу (до 2000) яєць, звичайно в норках, піску, лісовій підстилці, примі­щеннях для худоби. Запліднення самок відбувається ухе в процесі кровосмоктання на тілі хазяїна. Личинки, що вилупилися, мають 3 пари ніг на відміну від дорослих форм, харчуються також кров’ю, в залежності від їхнього виду - на сільськогосподарських або на різ­них диких тваринах, частіше дрібних, наприклад на гризунах, їжа­ках, на різних диких птахах. Після визначеного періоду розвитку (для різних видів кліщів і в залежності від кліматичних умов- від 10 днів до 1 року) личинка перетворюється в наступну стадію - німфу. Остання відрізняється від личинки тим, що має вже, як і дорослий кліщ, 4 пари ніг, але в неї ще немає розвинутої статевої системи. Німфи також присмоктуються до різних тварин, харчуються про­тя­гом декількох днів, а потім відпадають, перетворюючись після линяння в дорослого кліща. Весь період розвитку від яйця до стате­возрілої особи в різних видів кліщів може тривати від півроку до декількох років, зимують всі фази.

Тайговий кліщ (Іxodes persulcatus) зустрічається в хвойних, листяних і змішаних лісах, в основному в Сибіру і на Далекому і Близькому Сході, Азії, у північно-східних і центральних областях європейської Росії, в багатьох європейських країнах. Кліщ Іxodes rіcіnus зустрічається в лісовій і лісостеповій зоні середньої і північної смуги європейської частини Росії і України, а також у гірсь­ких ра­йонах Криму, Кавказу, у Закавказзі, Західній Африці, Індії. Ці кліщі є основними переносниками арбовірусів: збудника клі­щово­го енцефаліту (рід Flavivirus), Конго-Кримської геморагічної га­рячки (рід Najarovirus). Іксодові кліщі також є переносниками таких ри­кетсіозів як висипний кліщовий тиф Північної Азії (R.sibi­rica), ре­зервуаром якого є мишоподібні гризуни у Сибіру, Забай­каллі, Дале­кому Сході, Середній Азії, Закавказзі, марсельська гарячка (R.co­norii), резервуаром якої є собаки, рідше – кішки, гризуни, коні, ро­гата худоба у країнах Середземноморського басейну, в Криму, Індії, Південно-Східній Африці. Кліщі Ixodes dammini переносять збудника хвороби Лайма (рід Вorrelia), резервуаром якого є дикі та свійські тварини, дикі гризуни, птахи у Європі і в Америці.

Пасовищні кліщі роду Dermacentor також можуть переносити кліщовий енцефаліт, кримську геморагічну лихоманку, а також кліщовий висипний тиф, туляремію, плямисту гарячку Скелястих гір (R.rikettsii). Відрізняються від інших кліщів щитком, покритим білим емальованим малюнком, по краях передньої третини щитка роз­ташовані плоскі очі. Різні види цього роду зустрічаються в лі­совій зоні, у степах і пустелях, особливо в річкових долинах з ба­гатою чагарниковою рослинністю, у місцях випасу худоби. Дорослі кліщі найбільш активні з березня по червень, харчуються на сіль­ськогос­подарських тваринах, а також на зайцях, їжаках. Личинки і німфи зустрічаються в літній період, харчуються на дрібних диких тва­ринах. Самка відкладає яйця на наступний рік. Кліщ Dermacentor margіnatus живе в сухих степах європейської частини України. Інший представник цього роду D.pіctus живе в лісостеповій зоні по узліс­сях і вирубкам, у місцях випасу худоби. В обох видах голодна самка може жити до 2 років.

Важливе епідеміологічне значення мають також представники роду Hyalomma. Так, М.П. Чумаков із співпрацівниками довели роль кліщів (Н. plumbeum, Н. asіatіcum) у передачі вірусу - збудника Кримської геморагічної лихоманки (рід Najarovirus). Дорослі кліщі паразитують на домашніх тваринах (кози, вівці, корови), молоді стадії харчуються на дрібних диких тваринах, граках. Кліщі дося­гають 6-7 мм довжини, спинний щиток бурий або темно-корич­невий, по краях розташовані опуклі очі. Конго-Кримська геморагічна га­рячка вперше була описана М.П. Чумаковим в Криму, потім в Серед­­ній Азії, Африці. Подібні захворювання були виявлені в Україні - у Донецькій, Херсонській областях, в Росії – у Ставрополь­ському і Краснодарському краях, Астраханській і Ростовській областях. За­хво­рю­ванню властивий дуже тяжкій перебіг і висока летальність (до 40%).

У родину (Argasidae) аргасових кліщів входить велике число ви­дів, розпо­всюджених у всіх частинах світу. У пустельних і перед­гірських райо­нах південної зони України зустрічається близько 20 видів цих кліщів. Аргасові кліщі не мають спинних щитків, покриті щільним, дрібно бугристим покривом, нерідко з характерним ран­том по всьому краю тіла. Хоботок зверху не видимий, тіло овально-витягнутої або круглої форми, довжиною 5-8 мм. Живуть звичайно в норах, пе­черах, тріщинах старих будівель, у тваринних або жит­лових при­міщеннях. Можуть ссати кров неодноразово. Самки від­кладають яйця кілька разів протягом життя, термін якого дося­гає 15-25 років. Самки трохи більші за самців, відкладають яйця напри­кінці літа і восени. Голодна личинка плоска, округла, ротові части­ни помітно видаються вперед, ноги тонкі і довгі. Тривалість роз­витку на всіх стадіях залежить від кліматичних умов і частоти харчу­вання. Кліщі досить стійкі до голодування - до декількох років. До аргасових належать селищні і норові кліщі роду Ornіthodorus. Так, одним з основних переносників збудника кліщового поворотного тифу (рід Borrelia) в Середній Азії, в країнах Середземноморського басейну є селищний кліщ О. papіllіpes. Резервуаром інфекції при цьому є дики ссавці, гризуни.

До гамазових кліщів відносяться дрібні кліщі розміром від 0,2 до 3,5 мм. Тіло самців і самок покрито спинним і черевним щит­ками. На тілі є щетинки, набір яких специфічний для кож­ного виду. Самки відкладають яйця або народжують живих личи­нок, які у паразитичних видів мають недорозвинений ротовий апа­рат і не харчуються. Велике число видів зустрічається повсюдно. Живуть вони в гніздах, норах, печерах, ґрунті, будівлях. Доведено роль мишиного (Allodermanyssus sanqiuneus) і щурячого (Ornitho­nyssus basoti) кліщів у передачі збудників везикульозного або віс­повидного рикетсіозу (R.akari) й епідемічного щурячого висипного тифу, резервуаром яких є пацюки (чорний і сірий), мишоподібні гризуни у деяких регіонах України, Білорусі, Молдови, США, Цент­ральної Африки. Ряд видів гамазових кліщів беруть участь в цир­куляції серед тварин у природних осередках збудників енцефалітів, геморагічної гарячки з нирковим синдромом, Омської геморагічної гарячки, хвороби Кьясанурського лісу, Ку - гарячки, туляремії й ін.).

До класу комах (Insecta) - переносників інфекційних хвороб відносяться мухи, блохи, воші, таргани.

Мухи - механічні переносники мікробів, яєць гельмінтів, цист най­простіших. У ряді випадків мухи можуть механічно переносити збудників небезпечних захворювань, наприклад сибірки. Личинки деяких мух можуть паразитувати в тканинах і порожнинах тіла лю­дини. Харчуються мухи рідкою їжею, для розчинення твердої їжі виділяють зі слиною особливі ферменти. Характер харчування різ­них видів мух неоднаковий, одні харчуються соком рослин (некта­рофаги), інші - випорожненнями людини і тварин (копрофаги), кров’ю, виділеннями з ран і слизистих оболонок (гематофаги), пад­лом (некрофаги), харчовими відходами. У житлових приміщеннях зустрічаються кімнатна і будинкова мухи, на ринках Середньої Азії часто живе базарна муха, у приміщеннях для худоби виплод­жується кровососна муха-жигалка. У місцях скупчення м’ясних відходів зустрічаються сині і зелені м’ясні мухи, на півдні України поширена вольфартова муха. Кімнатна муха (Musca domestіca) зуст­річається в населених місцях усієї земної кулі. Загальний колір сіро-бурий, добре виділяються 4 темні подовжні смуги. Самки відкла­дають яйця в гниючі залишки рослинного і тваринного походжен­ня, у помийних ямах, на смітниках, у місцях скупчення харчових відходів. Личинки, що вийшли з яєць, звичайно живуть у верхніх шарах скупчень відходів. Перед перетворенням у лялечку личинки опускаються в більш глибокі шари або проникають у ґрунт. Трива­лість розвитку залежить від температури субстрату. Так, при 30-36°С (оптимум) личинки завершують свій розвиток за 3-4 доби. Лялечці для розвитку потрібно 4-7 діб. Муха, що тільки що вийшла, стає здат­ною до польоту через 1-2 год., а вже через 5-6 днів у її тілі почи­нають розвиватися яйця. Мухи живуть близько місяця, відкладаючи за цей час 500-600 яєць. Мухи, що перезимували, активізуються на­вес­ні, коли максимальна денна температура повітря досягає 10°С. Даль­ність польоту мухи близько 3-5 км. Кімнатні мухи - постійні мешкан­ці людського житла і механічні переносники різних видів збудників.

Побутовими “співмешканцями” людей є таргани, які також здатні заносити у їжу людей хвороботворних збудників (механічний переносник). У виділеннях тарганів виявляли збудників черев­ного тифу, сальмонельозу, яйця гельмінтів, цисти найпростіших.

В Україні зустрічається багато видів комарів (родини Culіcіdae). Вдень комарі звичайно ховаються в рослинності, у приміщеннях житлових або для худоби. Нападають у сутінках і раннім ранком. У похмурі дні, а також поблизу водойм і серед рослинності можуть нападати і вдень. Харчуються кров’ю тварин і людини тільки самки комарів. Видобуток самки відшукують за допомогою зору, нюху і теплового почуття. Так, хвора людина сильніше залучає комарів, чим здо­ро­­ва. При наявності значної кількості великих ссавців, що відволікають комарів, люди відносно менше страждають від їхнього нападу. У селище комарі підлітають зі сторони прилягаючих водойм, концентруючись найчастіше на окраїнах. Самка випиває обсяг крові, який перевершує вихідну масу її тіла. Комарі легко проколюють шкіру людини і тварин. Тонка тканина одягу, як і шерстний покрив тварин, не є перешкодою для кровоссання. Харчування самок кров’ю, багатої білками, є обов’язковою умовою розмноження комарів. Після ссання крові у самки протягом декількох днів дозрівають яйця, що вона відкладає в кількості від декількох десятків до кількох со­тень у тимчасових і постійних водоймах, у калюжах, болотах, ямах, на рисових посівах, навіть у бочках з водою й у дуплах дерев з до­­щовою водою. Самки видів роду Aedes відкладають яйця на во­логу землю поблизу водойм.

Комарі роду Anopheles є переносниками збудників малярії, тому їх називають малярійними. На противагу їм представників Culex, Aedes і ін. називають немалярійними комарами. Основні відмін­ності малярійних і немалярійних комарів в тому, що яйця малярійних ко­марів мають бічні поплавці і плавають на поверхні води поодинці або групами. Форма яєць подовжена, із загострени­ми кінцями, дов­жиною до 1 мм. Забарвлення їх одноколірне - сріб­листо-попе­лясте або з різними плямами і смугами, малюнок яких характерний для кожного виду і підвиду. Яйця немалярійних ко­марів роду Culex поплавців не мають, склеюються виділеннями при­даткових залоз самки в компактну масу і плавають на воді у вигляді помітного простим оком “човника”. Личинки після виходу з яєць проходять у своєму розвитку 4 стадії, що відрізняються одна від одної розмірами і деталями будови. Остання, найбільш велика, ІV стадія перетворю­ється в лялечку. Ротовий апарат личинки Anopheles при­стосований для фільтрації харчових часток з поверхневого шару води. Змахи верхньої губи залучають до рота всі замулені у воді час­тинки не­залежно від їхньої поживної якості. Личинка немалярій­ного комара відрізняється наявністю сифона - дихальної трубки, що відходить під гострим кутом від восьмого членика черевця. У личин­ки маля­рійного комара сифона немає. Тому у водоймі розпізнати личинок легко по їхньому розташуванню щодо поверхні води: личинки ма­лярійних комарів розташовуються паралельно поверхні води, а личинки немалярійних комарів нібито підвішені і висять униз голо­вою під кутом до поверхні води. Лялечки комарів за формою нага­ду­ють колбу. Дихальна трубка має вигляд лійки (Anopheles) або ци­ліндра (Culex). Характерна посадка комарів: малярійний комар си­дить під кутом до вертикальної поверхні або висить на стелі. Нема­лярійний комар сидить паралельно поверхні.

Комарі роду Culex можуть бути переносниками арбовірусних гарячок: Західного Нілу (Flavivirus), Сіндбіс (Alfavirus), Буньямвера (Bunyavi­rus), які зустрічаються, в основному, в тропічних країнах Африки і Латинської Америки, а також арбовірусних енцефалітів: Венесуельсь­кий і Західний кінські енцефаломієліти (Alfavirus), енце­фаліти Сент-Луїс і доліни Муррея, Японський (Flavivirus). Резерву­аром їх є птахи, коні, велика і дрібна рогата худоба. Зустріча­ються арбовірусні енцефаломієліти в країнах Латин­ської Аме­рики, в США, Канаді, Австралії. У Єгипті та Південній Африці роз­пов­сюджена геморагічна гарячка долини Ріфт (рід Phlebovirus), пе­ре­носником якої є комарі роду Culex і Aedes, захворювання реєструється, в основ­ному, у осіб, які мають контакт з тваринами.

Комарі роду Aedes реалізують передачу гемо­рагічної гарячки Чікунгунья (рід Alfavirus), джерелом якої є хвора людина в період вірусемії, а також гарячок Денге і жовтої (рід Fla­vivirus), резервуа­ром яких у природних джунглевих осередках є інфі­ковані мавпи, а в антропургічних осередках – людина. Комарі роду Anopheles, окрім маляріі, можуть переносити збудника лихоманки О’ Ньонг-Ньонг, яка зустрічається в Африці, Східного кінського енцефаломієліту.

Постійними ектопаразитами людини є воші роду Pedіculus і Phthіrіus. Це дрібні безкрилі комахи, розміром 1-4 мм. Воші живуть у волоссі людини (головна воша), у натільній білизні (платтяна воша) і у волоссі лобкової області (лобкова воша). Ротовий апарат у них колючого типу. Лапки озброєні особливими гаками, що до­пома­гають вошам міцно триматися за волосся або білизну. Самка щодня відкладає до 10-15 яєць, що називаються гнидами. Гниди мають дов­гасту або овальну форму білого кольору, довжина їх до 1 мм. Живі гниди мають блискучий вигляд і міцно приклеєні до волосся або білизни. Личинки розвиваються за 1-2 тижня. Живуть воші не біль­ше 2 міс. Воші є переносниками висипного і поворот­ного тифів. Висип­ний тиф передається від людини до людини час­тіше платтяни­ми вошами, рідше – головними, які виділяють рікетсії (R.prowazekii) с фекаліями через 4-8 днів після інфікування і протягом всього життя. Рікетсії проникають в організм людини при втиранні екскрементів воші в ушкоджену розчухами шкіру, при роздавлю­ванні на шкірі інфікованих вошей. Таким же способом відбувається зараження на окопну або Волинську гарячку (R.quintana), спалахи якої спо­стерігалися під час першої і другої світової війни. Єдиним джерелом інфекції є хвора людина і реконвалесценти, в крові кот­рих збудник може зберігатися до 442 днів. У сухих фекаліях вошей збудник може зберігатися до 4 міс. Епідемічні спалахи окопної га­рячки були обумов­лені високим ступенем педикульозу і скупченіс­тю людей.

Блохи - дрібні безкрилі комахи. Тіло сплющене з боків, голова озброєна колючим ротовим апаратом. З трьох пар ніг остання най­довша і служить для стрибання. Самки бліх відкладають яйця в но­рах гризунів, сухому смітті, щілинах стін. Личинки червоподібні. білого кольору. Блохи можуть виживати до 1-2 років. Одні види постійно живуть у житлових приміщеннях, інші - у норах гризунів, у вовні різних тварин. У сільських умовах можлива міграція бліх із природних умов у житлові приміщення. Укуси бліх болючі. У при­родних осередках блохи - основні переносники чуми, туляремії (F.tularensis). Зараження на чуму відбувається коли блоха кусає лю­дину і відригує в ранку вміст передшлунку разом із збудниками чуми, які розмножуються у ній, утворюючи “чумний блок”, що зава­жає їй смоктати кров. Зараження на туляремію відбувається при кон­так­ті з дикими тваринами (водяні щури, ондатри, нутрії, зайці, мишопо­діб­ні гри­зуни). Природні осередки туляремії існують в різних регіонах Європи, Америки, Африки. Блохи можуть заражати людину енде­мічним висипним тифом (R.mooseri), джерелом якого є гризуни (щури, ми­ші) та їх ектопаразити (блохи і гамазові кліщі). В організмі щурів і мишей рикетсії можуть зберігатися більше 3 міс. і виділя­ються в навколишнє середовище з сечею. У інфікованих бліх рикет­сії роз­множуються у кишечнику і виділяються з випорож­нен­нями. Заражен­ня людини відбувається при втиранні у пошкоджену шкіру і слизові оболонки інфікованих фекалій комах, аерозольним і алімен­тарним шляхом. Через укуси бліх рикетсії до людини не пере­даються. Захво­рювання широко розповсюджено в тропічних країнах.

 

Інсектициди

Знищення комах-переносників інфекційних захворювань назива­ється дезінсекцією.

Застосовують різні методи дезінсекції (меха­нічні, фізичні, біо­ло­гічні і хімічні). Хімічні методи включають вико­ристання хімічних речовин, які діють на кліщів (акарициди), личин­ки (ларвіциди), яйця (овоциди), а також препаратів, які відлякують комах (репеленти).

Для знищення комах із ротовими апаратами, що лижуть, гризуть, смокчуть (таргани, мухи, руді будинкові мурахи й ін.), застосовують кишкові отрути (тальфтон, боракс, супроміт, супрозоль, борна кис­лота, формалін, байгон).

Фтористий натрій - білий порошок без запаху, його використо­вують для запилення місць гніздування тарганів. Для того, щоб приманити комах, препарат змішують з цукрової пудрою, крох­малем або гороховим борошном. Препарат токсичний для людей.

Борна кислота - кристалічний порошок білого кольору, роз­чинний у воді. Препарат використовується для готування принад і винищування тарганів.

Бура - безбарвні кристали без запаху. Для дезінсекції вико­рис­товують зневоднену буру. Її одержують шляхом прожарювання пре­парату на залізних аркушах до припинення виділення пару. З отри­маної маси готують отруєні принади. Бура нешкідлива для людей, тому принади можна розкладати в харчових закладах.

Ширше для дезінсекції застосовують контактні отрути (пірет­рофос, неопін, неопінат, нітифор, крезол, лізол, креолін, гас), що проникають в організм членистоногих через зовнішні покриви або дихальну систему, вони поділяються на три групи.