Типологізація конкурентів

Класифікація ринків.

Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя:

· вільний ринок (характерна велика кількість виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного;

· монополізований ринок (характерна незначна кількість виробників даного товару; застосовується його диференціація;

· регульований ринок (контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру).

За ознакою простору дії: місцевий ринок(у межах міста чи села); регіональний ринок(певна територія якоїсь країни); національний ринок; світовий ринок.

За відповідністю законодавству: легальний (офіційний) ринок; тіньовий ринок.

За об'єктом купівлі-продажу: ринок товарів широкого вжитку; ринок товарів промислового призначення; ринок праці; ринок цінних паперів;

ринок науково-технічних знань.

За ступенем влади: ринок продавця, ринок покупця

Кожен із наведених видів ринку має власну інфраструктуру, набір інструментів для забезпечення його життєдіяльності. Окремі види ринку не існують самостійно, а пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему.

2. Понятійно-категоріальний апарат курсу: ринкова економічна система, ринок, конкуренція, фірма, компанія, підприємство, конкурентний контекст, конкурентна відмінність, конкурентна перевага, конкурентна стратегія, конкурентоспроможність.

Ринкова економічна система — економічна система, основними характеристиками якої є: приватна власність на ресурси та засоби виробництва; індивідуальна свобода вибору; конкуренція; мотивація отримання прибутку; ціни, що визначаються умовами ринкового попиту та ринкової пропозиції

Ринок - це організована структура, де "зустрічаються" виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів і пропозиції виробників встановлюються і ціни товарів, і обсяги продаж.

Конкуренція — суперництво в будь-якій сфері між окремими юридичними чи фізичними особами (конкурентами), які зацікавлені у досягненні тієї самої цілі. З позиції господарюючої організації такою метою є максимізація прибутку в результаті легальних дій із завоювання прихильності споживачів.

Фірма — загальний термін для позначення будь-якого комерційного підприємства, тобто підприємства, створеного з метою отримання прибутку.

Компанія - комерційна організація, основною метою якої є здійснення економічної діяльності (виробничої, торговельної, посередницької, фінансової, страхової чи іншої). Компанії мають статус юридичної особи.

Підприємство - самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Під підприємством звичайно розуміють організаційно відокремленого й економічно самостійного господарюючого суб’єкта, створеного для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг.

Конкурентний контекст система зовнішніх і внутрішніх умов конкурентної поведінки підприємства. Ця категорія ширша за поняття «конкурентного простору», та «конкурентного середовища», оскільки враховує внутрішній потенціал підприємства, його ресурси та спроможності щодо ведення ефективної конкурентної боротьби.

Конкурентна відмінність - висока компетентність підприємства у певній галузі, яка дає йому найкращі можливості залучати й утримувати клієнтуру. Ця компетенція проявляється в тому, що фірма робить щось значно краще, ніж її конкуренти, і, завдяки цьому, краще задовольняє потреби своєї клієнтури.

Конкурентні переваги — концентрований прояв переваг над конкурентами в різних сферах (видах) діяльності підприємства.

Конкурентна стратегія - спосіб довгострокових дій фірми в боротьбі з конкурентами, який ґрунтується на підвищенні якості товарів, зниженні витрат, диференціюванні продукту, проникненні на нові ринки з метою отримання конкурентних переваг.

Конкурентоспроможність об'єкта — властивість об’єкта яка характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення ним конкретної потреби порівняно з аналогічними об’єктами, представленими на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію порівняно з аналогічними об’єктами на даному ринку.

3. Системний та процесний підходи як методологічна база управління конкурентоспроможністю підприємства.

Наукові підходи до управління КСП поділяються на класичні та специфічні.

До класичних належать: системний, процесний, ситуаційний.

До специфічних: логічний, маркетинговий, інноваційний, комплексний, глобальний, інтеграційний, функціональний, структурний.

Розглянемо більш детальніше системний та процесний.

Системний підхід. Методологія дослідження об’єктів проводиться через призму систем. Система за даним підходом складається з двох складових: 1) первинно-зовнішнє середовище (вхід і вихід системи, зв’язок із зовнішнім середовищем, зворотній зв'язок; 2) вторинно-внутрішня структура (сукупність взаємозалежних компонентів, які забезпечують вплив суб’єкта управління на об’єкт, переробку входу у вихід та досягнення цілей системи).

Процесний підхід. Підхід розглядає загальні функції управління, як взаємозалежні. Процес управління є ланцюгом безперервних дій зі стратегічного маркетингу, планування, організації процесів, обліку та контролю, мотивації та регулювання.

4. Ключові положення теорії ринку, теорії конкуренції та конкурентних переваг, концепції стратегічного управління, сучасної управлінської парадигми як наукові основи та найважливіші складові методології курсу.

5. Сутність та види економічної конкуренції. Об’єкт, суб’єкт та предмет економічної конкуренції.

Згідно Закону України «Про захист економічної конкуренції», «економічна конкуренція – це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Об’єкт конкуренції -потреби групи споживачів, що формують певний сегмент ринку, обраний підприємствами-суперниками.

Суб’єкти конкуренції -підприємства-виробники та фірми, що надають послуги, транснаціональні корпорації, регіони (регіональні угруповання), держави.

Предмет конкуренції. у вузькому-товар або послуга, через які підприємства-суперники намагаються завоювати прихильність та гроші споживача; у широкому смислі -певне благо, що його втілює у собі товар чи послуга

Класифікації конкуренції:

· за територіальною ознакою - внутрішньогалузевата міжгалузева

· за видом конкурентної поведінки

Конкурентна поведінка між продавцями ґрунтується на бажанні випередити суперника в боротьбі за споживача, завоювати якомога ширше коло споживачів і продати свою продукцію за якнайвищою ціною.

Конкурентна поведінка між покупцями ґрунтується на бажанні випередити суперника в боротьбі за найкращий товар серед тих, що в даний момент пропонуються на ринку, і придбати його за якнайнижчою ціною

Конкурентна поведінка всередині обох вищеназваних груп може мати характер взаємної боротьби, а може іноді набирати форми співдружності (коли суперники домовляються між собою). В такому разі вони не борються за перемогу на ринку, а ділять ринкову владу у відповідних пропорціях.

· з точки зору конкурентної ситуації в галузі і на ринку досконала (чиста) та недосконала (монополістична або олігополістична);

· за критерієм результативності - ефективна та неефективна конкуренція;

· з дотриманням норм законодавства – добросовісна та недобросовісна;

· за методами конкурентної боротьби - цінова і нецінова.

6. Конкурентоспроможність суб’єкта конкуренції та її основні ознаки.

Конкурентоспроможність виявляється лише в умовах конкуренції і через конкуренцію.

Конкурентоспроможність є одним з основних понять, яке активно використовується в теорії та практиці економічного аналізу, виступає багатоаспектним поняттям, що в перекладі з латинської мови означає суперництво, боротьбу за досягнення найкращих результатів

Погляди вчених-економістів на категорію конкурентоспроможність:

1) Здатність витримувати конкуренцію, протистояти конкурентам

2) Ступінь привабливості даного продукту, для здійснюючого реальну покупку споживача

3) Здатність приносити прибуток у короткостроковому періоді не нижче заданого, або перевищення над середнім прибутком

4) Комплекс споживчих властивостей товару, що визначає його відмінність від інших аналогічних товарів по ступені й рівню задоволення потреб покупців і витратам на його купівлю й експлуатацію

5) Характеристика товару, що відображає його відмінність від аналогічного конкурентного товару як по ступені відповідності конкретної потреби, так і по витратах на її задоволення

6) Конкурентоспроможність характеризує те, “наскільки ефективно компанія задовольняє потреби клієнта порівняно з іншими компаніями, що пропонують подібний товар або послугу

Розбіжності та різноманітність авторських позицій стосовно визначення поняття конкурентоспроможності пов’язані з:

· ототожненням конкурентоспроможності підприємства та конкурентоспроможності продукції або послуг;

· масштабами розгляду конкурентоспроможності: на регіональному, національному або світовому ринку (підприємство, галузь, країна);

· заміною одного поняття іншим (конкурентний статус, конкурентний рівень);

· характеристикою будь – якої складової конкурентоспроможності підприємства: конкурентоспроможність виробничого, трудового потенціалу.

Основні ознаки конкурентоспроможності:

· порівняльний характер конкурентоспроможність проявляється тільки через порівняння характеристик економічного суб’єкта з характеристика інших суб’єктів даного ринку;

· релевантний характер – траєкторію руху даного економічного суб’єкта відносно інших суб’єктів може бути визначена тільки в межах релевантного зовнішнього середовища.

· часовий характер (динамічність) - характеризує місце суб’єкта в конкурентному полі в координатах часу як результат його конкурентної діяльності.

У цілому, існують різні підходи до класифікації конкурентоспроможності:

· за територіально-географічною ознакою - міжнародна і внутрішньо національна конкурентоспроможність; конкурентоспроможність в межах окремих регіонів (районів);

· залежно від масштабності економічних об'єктів - конкурентоспроможність товару, підприємства-виробника, галузі і/або комплексу галузей, національної економіки;

· у тимчасовому прояві - конкурентоспроможність на певну дату або проміжок часу у минулому, поточна конкурентоспроможність, конкурентоспроможність в перспективі.

7. Моделі ринкової поведінки підприємства.

Залежно від цілей, визначених підприємством, та, відповідно, критеріїв прийняття господарських рішень, вирізняють такі можливі варіації типів ринкової поведінки підприємства:

· агресія - мінімізація виграшу іншого

· суперництво - максимізація відносного виграшу

· індивідуалізм - максимізація власного виграшу

· рівність - мінімізація різниці між власним і чужим виграшем

· кооперація - максимізація спільного виграшу

· альтруїзм - максимізація виграшу іншого

Тобто конкуренція є далеко не єдиним варіантом відносин, що виникають між ринковими суб’єктами в процесі їх взаємодії.

8. Типи ринкових структур та властивий їм характер конкурентних відносин.

Досконала конкуренція.

Кількість підприємств-виробників продукту. Багато незалежних підприємств

Контроль над цінами. Контролю немає, тому що безліч підприємств пропонує невелику кількість продукції. Нецінові методи конкуренції не практикуються

Товарна диференціація. Відсутня. Продукти не різняться за властивостями та якістю

Рівень зусиль для входу на ринок. Відносно легкий вхід і вихід.

Характеристика конкуренції. Відсутня

Монополістична конкуренція.

Кількість підприємств-виробників продукту. Багато підприємств-виробників схожих товарів і послуг

Контроль над цінами. Вузький діапазон цін. Використовують нецінові метод конкуренції.

Товарна диференціація. Товари і послуги диференційовані для сегментів ринку

Рівень зусиль для входу на ринок. Відносно легкий вхід і вихід

Характеристика конкуренції. Інтенсивна

Олігополія

Кількість підприємств-виробників продукту. Кількість компаній – невелика (2-10)

Контроль над цінами. Діапазон контролю над цінами залежить від узгодженості дій. застосовується переважно нецінова конкуренція.

Товарна диференціація. Істотна для окремих продуктів, мала для стандартизованих

Рівень зусиль для входу на ринок. Важкий вхід, що часто вимагає великих інвестицій

Характеристика конкуренції. Залежно від рівня узгодженості

Монополія

Кількість підприємств-виробників продукту. Одна компанія, що випускає унікальну продукцію

Контроль над цінами. Значний контроль над цінами.

Товарна диференціація. Відсутня

Рівень зусиль для входу на ринок. Дуже важкий вхід і вихід

Характеристика конкуренції. відсутня

9. Класифікація об’єктів, що характеризуються такою властивістю, як конкурентоспроможність.

Об’єкти: конкурентоспроможність товару, підприємства-виробника, галузі і/або комплексу галузей, національної економіки;

Конкурентоспроможність товару відображає його здатність більш повно відповідати запитам покупців порівняно з аналогічними товарами, представленими на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, цінами, встановлюваними продавцями товарів; перевагами в гарантійному і післягарантійному сервісі, рекламі, іміджі виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту. Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва і можливості вигідного продажу.

Конкурентоспроможність підприємства - здатність фірми, компанії конкурувати на ринках з виробниками й продавцями аналогічних товарів за допомогою забезпечення більш високої якості, доступних цін, створення зручних умов для покупців, споживачів

Конкурентоспроможність продукції та конкурентоспроможність фірми – виробника продукції співвідносяться між собою як частина і ціле. Можливість компанії конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару та сукупності економічних методів діяльності фірми, які впливають на результати конкурентної боротьби.

Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю у неї технічних, економічних і організаційних умов для створення, виробництва і збуту (з витратами не вище за інтернаціональні) продукції високої якості, що задовольняє вимогам конкретних груп споживачів. Конкурентоспроможність галузі передбачає наявність конкурентних переваг перед аналогічними галузями за кордоном, які можуть виражатися в наявності раціональної галузевої структури; групи висококонкурентних фірм-лідерів, що підтягають інші підприємства галузі до свого рівня; налагодженої дослідно-конструкторської і прогресивної виробничо-технологічної бази, розвиненої галузевої інфраструктури, гнучкої системи науково-технічної, виробничої, матеріально-технічної і комерційної співпраці як усередині галузі, так і з іншими галузями в країні і за її межами, ефективної системи розподілу продукції. Конкурентоспроможність галузі досягається як за рахунок конкурентних переваг її компаній, так і системи їх взаємодії.

Конкурентоспроможність економіки - дуже складне, багатоаспектне поняття, що не має загальновизнаного універсального визначення. Як привило, трактується як концентрований вираз економічних, науково-технічних, виробничих, управлінських, маркетингових і інших можливостей, що реалізовуються в товарах і послугах, що успішно протистоять конкуруючим з ними зарубіжним товарам і послугам як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Інша сторона - це переваги системи державного і суспільного устрою країни, політико-правової організації і регулювання всіх сторін громадського життя суспільства, здатність держави забезпечити стійкий, динамічний розвиток національної економіки і пов'язаний з цим матеріальний добробут членів суспільства, що не поступається світовим стандартам. Щоб мати конкурентноздатну економіку, необхідно створити конкурентноздатне суспільство, що володіє безперечними перевагами в різних областях людської діяльності

10. Еволюція поглядів на конкуренцію та засоби управління конкурентоспроможністю підприємства.

Перший вагомий внесок у дослідження конкуренції зробила класична політекономія. Її представники на базі багаторічних досліджень сформували принципи досконалої конкуренції, за якої головним координуючим елементом ринку є цінова система в абсолютно децентралізованій економіці.

Представники неокласичної політекономії, намагаючись повніше розкрити економічні механізми функціонування ринку, створили більш адекватні економічній дійсності моделі монополістичної олігополістичної конкуренції та чистої монополії і

В історичному вимірі теорія конкурентних переваг прийшла на зміну теорії порівняльних переваг. Початок створення теорії порівняльних переваг відносять до кінця 18 — початку 19 ст., коли в працях А. Сміта і Д. Рікардо були викладені принцип абсолютних витрат й основні положення теорії порівняльних витрат.

Згодом теорію порівняльних переваг дещо модифікували шведські економісти Е. Хекшера та Б. Оліна.

Подальший розвиток теорії конкуренції був пов’язаний зі зміщенням акцентів з макро- на мікрорівень, і з поступовим розробленням теорії конкурентних переваг. У 1957 р. Ф. Селзнік у книзі «Керівництво адмініструванні» вводить поняття «ключові компетенції» і веде мову про необхідність встановлення ВІДПОВІДНОСТІ МІЖ внутрішнім станом організації та її зовнішнім оточенням у процесі розроблення стратегії організації.

У 1980 і 1985 рр. вийшли друком книги Майкла Портера «Стратегія конкуренції» та «Конкурентна перевага», якими розпочався новий етап у розвитку стратегічного управління. У цих працях М. Портер заклав основи та розробив теорію конкурентних переваг, ключовими положеннями якої є такі:

· Існує два основних типи конкурентних переваг підприємства — низькі витрати та диференціація, які дають змогу розробити три стратегії — лідерство у витратах, диференціація та фокусування, що сприяють досягненню фірмою результатів, вищих за середньогалузеві.

· Для досягнення успіху фірма повинна сконцентрувати зусилля на реалізації однієї з трьох типових стратегій.

· Стан конкуренції в галузі є результатом дії п’яти конкурентних сил: суперництва серед існуючих фірм; загрози входження у галузь нових підприємств; впливу постачальників; загрози виробництва замінників; впливу покупців.

· Фірми досягають конкурентних переваг, коли знаходять нові способи конкуренції в галузі, тобто здійснюють нововведення.

· Проміжок часу, протягом якого підприємству вдається утримати конкурентну перевагу, залежить від трьох чинників: характеру джерела конкурентної переваги; кількості наявних у фірми джерел конкурентної переваги; постійного вдосконалення всіх процесів, пошуку перспективних нововведень.

Наприкінці 80-х років 20-го ст., на противагу домінуючому у 50—70-х роках ринковоорієнтованому підходу приходить ресурсний підхід, згідно з яким досягнення підприємством стратегічного успіху є неможливим без володіння ним унікальними ресурсами, без перевагу навиках, уміннях, ресурсах та їх використанні.

Історично основою ресурсного напряму теорії конкурентних переваг стала теорія ресурсної бази, запропонована Біргером Вернерфельтом. У 1990 р. ця теорія втратила популярність.

На зміну приходить динамічний підхід. За такого підходу стратегічний менеджмент розглядається як процес «колективного навчання», спрямований на створення і використання унікальних ключових компетенцій, відтворення яких конкурентами є дуже складним. Отже, менеджери повинні розглядати діяльність підприємств не як сукупність продукції, що виробляється, або підрозділів, а як портфель ресурсів і можливостей, які можна по-різному комбінувати.

За Г. Хемелем і К. Прахаладом, в умовах зростаючої інтенсивності ринкових змін і розширення просторів конкуренції стратегія підприємства неспроможна та й не повинна намагатися точно передбачати майбутні зміни на конкретних ринках. Вона має являти собою чітку довгострокову орієнтацію, фронтально достатньо широку, щоб дозволяти реалізовувати різні специфічні проекти залежно від завдань і можливостей, що виникають. І справді, якщо, визначаючи стратегію, організація спиратиметься лише на мінливі зовнішні умови, їй доведеться постійно змінювати напрям розвитку.

Проте в останні роки все більше науковців вважають, що і ринковий, і ресурсний підходи теорії конкурентної переваги, якщо їх розглядати окремо, є односторонніми і не забезпечують максимального успіху. Вони не суперечать, а скоріше доповнюють один одного, що вимагає їх збалансованого поєднання. Насправді, стратегічний успіх підприємства залежить від його вміння вчасно відстежувати релевантні зміни у конкурентному середовищі, з одного боку, і розвивати власні ключові компетенції адекватно до цих змін — з іншого.

11. Конкурентний контекст та конкурентне середовище.

Конкурентний контекст - це система зовнішніх і внутрішніх умов конкурентної поведінки підприємства. Ця категорія ширша за поняття «конкурентного простору», та «конкурентного середовища», оскільки враховує внутрішній потенціал підприємства, його ресурси та спроможності щодо ведення ефективної конкурентної боротьби.

Невід'ємною складовою ринкової економіки є створення й розвиток конкурентного середовища - сукупності зовнішніх стосовно конкретного підприємства факторів, які впливають на конкурентну взаємодію підприємств відповідної галузі.

Конкурентне середовище підприємства утворюють суб’єкти ринку, взаємодія яких викликає суперництво, а також відносини між ними

У той же час конкурентне середовище є динамічним за темпами, глибиною, масштабністю змін на окремих конкретних ринках, елементом економічного життя.

Конкурентне середовище не можливо чітко відділити від поняття ринок. Оскільки ринок одночасно може об'єднувати декілька конкурентних середовищ, класифікація останнього повинна бути більш диференційована.

· За об’єктом купівлі - конкурентне середовище товарів, послуг, інформації, науково-технічних розробок, капіталів, трудових ресурсів

· За територіальною ознакою - світове конкурентне середовище, міжнародне,національне, міжрегіональне, регіональне, міжрайонне, районне конкурентне середовище; місцеве, конкурентне середовище підприємства.

· За моделями конкуренції на ринку -конкурентне середовище досконалої конкуренції, чистої монополії, олігополії, монополістичної конкуренції

12. Склад та структура конкурентного середовища підприємства. Модель “п’яти сил конкуренції” М.Портера та її елементи.

Модель п'яти сил конкуренції Портера (1980 р.) є найбільш розповсюдженим, потужним інструментом для систематичної діагностики основних конкурентних сил, до яких належать:

· суперництво між конкуруючими продавцями однієї галузі;

· конкуренція з боку товарів, що виробляються фірмами інших галузей, і що є гідними замінниками (субститутами), а також конкурентоспроможні за ціною;

· загроза входу в галузь нових конкурентів;

· економічні можливості та торгівельні спроможності постачальників;

· економічні можливості та купівельні спроможності покупців.

П'ять чинників конкуренції відбивають той факт, що конкуренція в галузі не зводиться лише до гри між підприємствами, що вже закріпилися на ринку. Покупці, постачальники, товари - замінники та претенденти на вхід до галузі — це "конкуренти" підприємствана певному ринку, що відіграють різну роль залежно від обставин.

У моделі М. Портера значення і сила впливукожного з факторів конкуренції змінюється від ринку до ринку і визначає ціни, витрати, розміри капіталовкладень у виробництво, збут продукції і прибутковість бізнесу. Постачальники і покупці, намагаючись використати сприятливу для них ситуацію, знижують прибуток фірми. Конкуренція всередині галузі також знижує прибуток, тому що для підтримки конкурентних переваг доводиться збільшувати витрати (на рекламу, організацію збуту, НДДКР), або втрачати прибуток за рахунок зниження цін. Наявність товарів-замінників зменшує попит і обмежує ціну, яку фірма може запросити за свій товар. З погляду вхідних бар'єрів, дія чинників, представлених у моделі, багато в чому визначається, з одного боку, наявністю реальних і потенційних конкурентів, з іншого - перешкодами для входу на ринок. Всі вищезгадані чинники створюють умови для динамічного розвитку конкуренції і «застарівання» наявних конкурентних переваг.

13. Державне регулювання конкуренції як “шостий” чинник конкурентного середовища. Основні елементи державної політики регулювання конкуренції в Україні.

Істотний вплив на формування конкурентних переваг та забезпечення конкурентоспроможності підприємства здійснює також і "шостий" чинник конкурентного середовища - державна політика в сфері регулювання конкуренції.

Проводячи конкурентну політику, держава переслідує мету створення конкурентних відносин на внутрішніх і міжнародних ринках, удосконалення правил конкуренції, її інституційного забезпечення. При оцінці державної політики, яка регулює конкуренцію, виділяються такі її основні елементи:

1) Антимонопольна політика, що визначає засоби, методи контролю і обмеження існуючих природних, державних монополій; умови кваліфікації домінуючого положення на ринку і відповідні санкції держави (аж до примусового розкрупнення підприємств-монополістів); порядок контролю за злиттям і поглинанням підприємств, а також за ходом приватизації з метою попередження появи нових монопольних структур; межі державного втручання у зовнішню торгівлю; умови прямого контролю за цінами і заробітною платою (в екстрених випадках); системи заохочення створення і функціонування конкуруючих виробництв і підприємств; квотування і ліцензування певних видів діяльності; заходи щодо стимулювання малого бізнесу шляхом надання податкових пільг, дотацій та пільгових кредитів; спрощення умов організації бізнесу у даній галузі.

2) Фінансова політика стимулювання конкуренції, що полягає у регулюванні обсягів та умов надання кредитів, депозитні ставки, систему оподаткування, динаміку і розміри доходів суб'єктів ринку, норми рентабельності виробництва і реалізації продукції.

3) Регулювання експорту та імпорту продукції на основі ліцензування і квотування, зміни митної політики.

4) Участь держави у виробництві і реалізації продукції за рахунок підтримання певних часток державної власності в галузевих підприємствах, державних капітальних вкладень, державних замовлень тощо.

5) Державна стандартизація продукції, технологій, умов безпеки і екологічності виробництва, охорона навколишнього середовища.

6) Регулювання видобутку корисних копалин, цін на сировину, матеріали, енергію, воду, землю.

7) Патетно-ліцензійна політика, яка законодавче закріплює виключні права на відкриття, винаходи, ноу-хау тощо.

8) Соціальний захист споживачів за допомогою законодавче закріплених прав споживачів.

14. Закони та підзаконні акти, що регулюють конкурентні відносини в Україні.

Серед основних законів та підзаконних актів, що регулюють конкурентні відносини в Україні, слід назвати, в першу чергу, Конституцію України, абзац третій 42-ї статті якої каже про наступне: "Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом",

Інші закони і законодавчі акти України:

· Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 року №2210; Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Згідно з цим законом, основними порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі; обмежувальна та дискримінаційна діяльність

· Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року №236/96;

· Закон України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 року №3659;

· Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 року N 507;

· Закон України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" від 22 грудня 1998 року N330;

· Закон України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" від 22 грудня 1998 року N331;

· Закон України "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" від 22 грудня 1998 року N 332;

· Закон України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 року N 1682;

· Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року N 1576;

· Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року № 436;

· Розпорядження Антимонопольного комітету України, "Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку" від 5 березня 2002 року N 49-р; Основними порушеннями антимонопольного законодавства є: зловживання монопольним становищем (найпоширеніший тип порушення антимонопольного законодавства); антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань; недобросовісна конкуренція.

15. Рушійні сили ринку та причини змін умов конкуренції.

Аналіз поточних сил конкуренції на ринку є досить цінним, однак отримана картина - це лише моментальний знімок. Конкуренція й умови на ринку змінюються, тому що в русі знаходяться сили, що створюють умови для змін. Переважна більшість цих сил - рушійні, тому що вони в найбільшій мірі впливають на характер змін у структурі конкуренції на ринку.

Сукупність рушійних сил дозволяє зрозуміти, чому ринки й галузі несподівано міняють напрям свого розвитку.

До основних рушійних сил ринку та причин, які ініціюють зміни умов конкуренції, найчастіше відносять:

· характер динаміки довгострокового попиту (прискорене чи уповільнене зростання або скорочення);

· зміни в параметрах попиту та/або у способах використанні! продукту;

· оновлення продукту;

· технологічні інновації;

· маркетингові інновації;

· входження (в ринок) і вихід (з ринку) відомих фірм;

· розпорошування технічних і технологічних досягнень;

· зміни у витратах та ефективності (виникнення в галузі нових ефектів масштабу та навчання);

· зміна споживацьких переваг диференційованого продукту і продукту широкого вжитку (посилення або зменшення диференціювання продукту);

· зміни в державній політиці та регулюванні;

· зменшення невизначеності та ризику.

16. Чинники, що впливають на силу конкурентної боротьби.

Інтенсивність конкуренції проявляється в тому наскільки ефективно підприємства використовують наявні в їх розпорядженні засоби конкурентної боротьби: нижчі ціни, поліпшені характеристики товару, більш високий рівень обслуговування споживачів, випуск нових товарів тощо. На інтенсивність суперництва між підприємствами (силу конкурентної боротьби) впливають різні чинники, найважливішими серед яких є:

1) незадоволеність конкурентів своєю ринковою позицією конкуренція зростає, коли один або кілька конкурентів невдоволені місцем, яке вони посідають на ринку, та вживають заходів з виправлення ситуації за рахунок суперників;

2) збільшення кількості конкурентів і врівноважування їхніх розмірів і потужностей—боротьба посилюється за збільшення кількості конкурентів та в міру врівноваження їхніх розмірів і потужностей;

3) скорочення попиту на продукцію (згортання ринку) — конкурентна боротьба посилюється, якщо попит на продукцію зростає помірними темпами або взагалі скорочується;

4) галузеві умови, що уможливлюють збільшення обсягів збуту продукції за рахунок зниження цін — боротьба посилюється, якщо галузеві умови є такими, що у конкурентів виникає «спокуса» застосовувати зниження цін або іншу зброю конкуренції для збільшення обсягів збуту своєї продукції;

5) можливості споживачів легко переходити від одного товару до іншого — конкуренція зростає, коли покупці не зазнають значних витрат через заміну одного товару іншим;

6) успіх стратегічних ініціатив одного з конкурентів — конкуренція зростає пропорційно розміру віддачі від вдалого стратегічного кроку;

7) висота вихідних бар’єрів — конкуренція зростає, коли вихід із бізнесу дорожчий за продовження конкуренції;

8) входження в галузь сильних брендів інших галузей — конкуренція посилюється, коли сильні компанії Інших галузей поглинають слабкі підприємства даної галузі та застосовують агре сявні, добре профінансовані дії для перетворення їх на сильних суперників інших фірм галузі;

9) ступінь урізноманітненості конкурентів — чим різноманітнішими щодо стратегій, індивідуальних особливостей, корпоративних пріоритетів, ресурсів і національної приналежності є конкуренти, тим жорстокішою та непередбачуванішою стає конкуренція.

17. Методики та показники оцінки інтенсивності конкуренції.

Однією з найважливіших характеристик активності конкурентного середовища підприємства є інтенсивність конкуренції - ступінь протидії конкурентів в боротьбі за споживачів і нові ринкові ніші. Інтенсивність конкуренції проявляється в тому, наскільки ефективно підприємства використовують наявні в їх розпорядженні засоби конкурентної боротьби, зокрема більш низькі ціни, поліпшені характеристики товару, більш високий рівень обслуговування споживачів, випуск нових товарів тощо.

Для визначення рівня інтенсивності конкуренції на конкретному ринку використовують три основні групи методів:

· через розподіл ринкових часток між конкурентами

· оцінювання темпів зростання ринку

· через оцінку рентабельності ринку

Ринкова частка фірми відображає найбільш важливі результати конкурентної боротьби, фіксуючи ступінь домінування фірми на ринку, її можливості впливати на обсяг і структуру попиту та пропозиції, ціни і динаміку ринку в цілому.

Частка ринку може бути розрахована різними способами:

· частка ринку за обсягом (відношення кількості проданих виробів до сумарного обсягу продажів на базовому ринку);

· частка ринку у вартісному виразі

· частка ринку, що обслуговується завжди більше, ніж частка ринку в цілому;

· відносна частка ринку (відношення обсягів продаж фірми до продаж конкурентів

· частка ринку відносно лідера, що визначається порівнянням із найбільшим конкурентом

Темпи зростання. Практика бізнесу свідчить про те, що більшість ситуацій, які описують динаміку ринків конкретних товарів, можна обмежити двома граничними значеннями річних темпів зростання обсягів реалізації: 70% і 140%.

В цьому діапазоні ринкових ситуацій можуть бути розподілені значення показника інтенсивності конкуренції, який враховує темпи зростання обсягу продаж на даному ринку ().

де Т, - річний темп зростання обсягу продаж на даному товарному ринку без урахування інфляційної складової, %.

Рентабельність ринку Іншим важливим економічним фактором, який визначає інтенсивність конкуренції є коефіцієнт рентабельності даного ринку (), який визначається відношенням сукупного прибутку, отриманого підприємством на даному ринку () до загального обсягу продаж

(): ,

Встановлено, що ринок з високою рентабельністю характеризується перевищенням попиту над пропозицією. Ця обставина дозволяє реалізувати цілі, які стоять перед підприємствами, відносно безконфліктними прийомами й методами, які не зачіпають інтереси конкурентів. Із зменшенням прибутковості бізнесу, ситуація змінюється на протилежну.

Для аналізу інтенсивності конкуренції часто використовуються показники концентрації виробництва в галузі: коефіцієнт Херфіндаля-Хіршмана, коефіцієнт концентрації (СЯ), коефіцієнт відносної концентрації (К), коефіцієнт Лінда та ін.

18. Сутність поняття “галузь”; необхідність та структура аналізу галузі.

Необхідною передумовою розробки дієвої конкурентної стратегії підприємства, визначення найбільш ефективних напрямків інвестування виступає проведення аналізу галузі.

Галузь - сукупність підприємств, які випускають однорідну продукцію, використовують однотипну сировину та матеріали, характеризуються спільністю виробничо-господарської діяльності (технологічних процесів, складу обладнання, близьким складом та кваліфікацією кадрів) і конкурують за споживачів між собою.

Мета аналізу галузі - діагностувати структуру і динаміку галузі, визначити характерні для неї можливості і існуючі загрози, виявити ключові чинники успіху галузі і з урахуванням результатів оцінки розробляти стратегію поведінки підприємства на ринку.

Галузевий аналіз може включати:

· аналіз основних характеристик галузі (дозволяє отримати чітку картину галузі, в якій діє компанія)

· аналіз конкурентного середовища всередині галузі (одна з найбільш широко використовуваних і відомих методик галузевого аналізу модель п'яти сил Портеру, яка дозволяє виявити ті чинники, які мають критично важливе значення для конкуренції);

· виявлення стратегічних груп і визначення ключових факторів успіху в цій галузі.

Загалом, порядок проведення аналізу галузі можна звести до семи послідовних етапів: визначення профілю галузі та її загальна характеристика; оцінка рушійних сил розвитку галузі; діагностування основних сил конкуренції; оцінка конкурентних позицій підприємств-суперників; аналіз найближчих конкурентів; визначення провідних (ключових) чинників успіху в галузі, їх оцінка; оцінка перспектив розвитку галузі.

Визначати профіль галузі можливо за такими критеріями: за стандартною галузевою класифікацію; за значенням показника перехресної еластичності попиту; за характером змін виторгу одного товару за умови зміни ціни товару-субституту; за характером взаємозв'язку цін товарів-субститутів протягом деякого часу; за методами сегментування ринку. Загальна характеристика галузі повинна відобразити риси, які дають уявлення про продукт і ступінь його диференційованості, про кількість і відносні розміри виробників та споживачів, наявність ефекту від масштабу та рентабельність виробництва. Для виділення рушійних сил розвитку галузі аналізують загальноекономічні тенденції, зміни щодо складу покупців та постачальників, зміни ступеня невизначеності та ризикованості інвестування тощо.

Метою аналізу конкурентів є визначення напрямів діяльності та способів ведення конкурентної боротьби, проте це пов'язано з певними труднощами, оскільки галузь може характеризуватись діяльністю десятків або сотень підприємств.

19. Сутність поняття “конкурент”; визначення та типологія конкурентів. Інформаційне забезпечення та структура аналізу діяльності конкурентів.

Конкурент — товаровиробник, розширення або збереження обсягів діяльності якого веде до зменшення ринкової долі іншого товаровиробника — суб'єкта цього ринку або ринку взаємозамінюваного товару. Це зовнішній фактор, вплив якого неможливо оскаржувати і в багатьох випадках не споживачі, а саме конкуренти визначають, якого роду діяльності результати можливо продати, яку ціну запросити. Визначення головних конкурентів дозволяє більш ефективно будувати свою конкурентну стратегію і тактику, економить час та гроші на проведення аналізу конкурентів. Класифікація конкурентів може здійснюватися на основі багатьох підходів.

Типологізація конкурентів.