Театрально-розважальні форми естради

Своїм корінням естрада сягає в далеке минуле, простежуючи в мистецтві Єгипту, Греції. Елементи естради були присутні в уявленнях мандрівних – скоморохів (Росія), шпільманів (Німеччина), жонглерів (Франція) і так далі. Трубадурского рух у Франції (кінець XI ст.) Виступило носієм нової громадської ідеї. Його особливістю було написання музики під замовлення, жанрове розмаїття пісень від сюжетів любовної лірики до оспівування бойових подвигів воєначальників. Поширювали музична творчість наймані співаки та бродячі артисти [13].

Сатира на міський побут і звичаї, гострі жарти на політичні теми, критичне ставлення до влади, куплети, комічні сценки, примовки, ігри, музична ексцентрика, з'явилися зачатками майбутніх естрадних жанрів, що народилися в шумі карнавальних і майданних веселощів. За допомогою примовок, дотепів, веселих куплетів збували будь-який товар на площах, ринках. Як наслідок з'явилися попередниками конферансу. Все це носило масовий і дохідливий характер, що і стало неодмінною умовою існування всіх естрадних жанрів. Всі середньовічні карнавальні артисти не грали спектаклів. Основою подання була мініатюра, що відрізняло їх від театру, головною особливістю якого є елементи, що зв'язують дію воєдино. Ці артисти не зображали персонажів, а завжди виступали від власного імені, безпосередньо спілкуючись з глядачем. Це і зараз основна, відмінна риса сучасного шоу - бізнесу.

Трохи пізніше (середина і кінець XVIII ст.) в зарубіжних країнах з'явилися різні розважальні заклади – мюзик-холи, вар'єте, кабаре, міністрелі-шоу, які поєднали в собі весь досвід ярморочних і карнавальних уявлень і з'явилися попередниками сучасних видовищних організацій. З переходом багатьох вуличних жанрів в закриті приміщення став формуватися особливий рівень виконавського мистецтва, так як нові умови вимагали більш зосередженого сприйняття з боку глядача. У другій половині 19 століття сформована діяльність кафе-шантанів, кафе-концертів, розрахованих на невелику кількість відвідувачів, дозволила розвинутися таким камерним жанрам, як ліричний спів, конферанс, сольний танець, ексцентрика [28].

\Кафешантани – це невеликі кафе, де з метою залучення більшої кількості клієнтів влаштовувались концерти шансоньє (сhanson – пісня) – авторів і виконавців своїх пісень.

Подібні заклади були розповсюджені по всій Європі, але найбільше у Франції. Відвідувачами таких кафе були робітники, моряки, дрібні буржуа. Відповідною потребам клієнтів була і видовищно-музична програма. До середини ХІХ ст. у кафешантанах виступали переважно виконавці посереднього рівня. Інтер'єри цих закладів були скромними, але в багатьох з них вже у ХІХ ст. споруджувались підмостки для виступів [19, c.78].

З середини ХІХ ст. дрібні кафешантани почали витіснятись більш масштабними видовищними закладами – кафконсами. Тут покращились умови для концертування, значно збільшився його обсяг, підвищилась і платня за вхід. Розважальні програми, що пропонувались у цих закладах називались кафе-концертами.

Еволюція кафе-концертів у Франції і поява у 30-40-х рр. ХІХ ст. концертних програм у великих залах ресторанів при готелях в Англії породили нове, більше масштабне театралізоване видовище – мюзик-холл [28].

Наступний вид театрально-видовищьної естради є мюзик-холл – музичний зал при постоялих дворах і готелях Англії. Мандрівники, що зупинялись у готелях, отримували розваги разом з вечерею, зрозуміло, за більш високу платню. Довгий час програма складалась з виступів комедійних співаків і артистів цирку. Виставою керував ведучий, що сидів у кутку сцени і представляв артистів, виконуючи роль конферансьє. На початку 18 в. – вистави в англійських тавернах, де широко використовувалися прийоми фарсу, буфонади, гротеску. Спочатку ці видовища призначалися переважно для демократичного глядача, проте поступово в європейські та американські мюзік-холли проникло захоплення самодостатніми екстравагантними сценічними трюками, пишними видовищами (ревю), вульгарністю, еротичними сценами (оголені танцівниці) [19, c.81].

У 70-80-х рр. ХІХ ст. найбільші паризькі кафе-концерти стали також називатись мюзик-холлами, а на сценах звична дивертисментна програма змінилася на виставу-ревю, де за ще більшої кількості акторів, в оточенні розкішних декорацій з'являються нові засоби виразності: хореографія, гра світла і тіні, підкреслений еротизм. Все це відбувалося на великій сцені з завісою і рампою.

Одночасно зі сценічною трансформацією змінився склад публіки. Відвідувачами паризьких мюзик-холлів стають представники буржуазно-аристократичної еліти. Найпопулярнішим не лише серед заможних мешканців Парижу, а й серед його гостей у кінці ХІХ ст. став мюзик-холл «Фолі-Бержер».

Боротьба двох напрямів театрально-видовищної естради за збереження чи руйнування морально-естетичних меж спостерігається протягом усього ХХ ст. Відразу після Першої світової війни в мюзик-холлі перемогло прагнення до еротичної відвертості. Одночасно продовжує спостерігатись тенденція до ще більшої масштабності, зовнішньої помпезності, декоративності видовища. Нова потужна хвиля еротизму на західному ринку видовищних розваг виникає вже після Другої світової війни [28].

Наступними найрозповсюдженішими формами естрадного театру є кабаре, вар'єте, меншою мірою – кафе-театр.

Кабаре – невеликий розважальний заклад з певною художньо-розважальною програмою, яка складається зі співу пісень (шансон), одноактних п'єс, скетчів, танцювальних номерів, об'єднаних виступами конферансьє. Але все-таки основне своє значення кабаре придбало як місце, де виконуються відверті танці.

Кабаре з'явилося у 1881 р., коли на Монмартрі відкрився кабачок «Чорний кіт». Тоді виступи в цьому кабаре мали крім видовищної ще й інтелектуальну спрямованість. Там влаштовувались дискусії, полеміка, виступали артисти різних жанрів (пародія, гумор, сатира), співали шансоньє. Виступи в кабаре треба було не лише дивитись, але й слухати, тому більшість з них відмовились від пропозиції харчування під час виступу [19, c.90].

Одним з найкращих російських кабаре на початку ХХ ст. було московське кабаре «Летюча миша». Спочатку в ньому відмовились від споживання їжі під час вистави, а потім і від столиків. Кабаре перетворилось на естрадний театр.

Вар’єте вид естрадного театру, у виставах якого поєднуються самі різні жанри мистецтв – естрадного, театрального, музичного, циркового.

Як тип видовищних закладів набув поширення в кінці 19 – початку 20 ст. переважно у великих містах з добре розвиненою індустрією розваг. Попередниками вар'єте були кафешантан і кабаре, де артистична богема проводила імпровізовані збірні вистави, що включали музичні, естрадні та циркові номери. Столицею театрів вар'єте протягом довгого часу залишався, безсумнівно, Париж. Такі вар'єте, як «Шануар», «Фолі Бержер», «Мулен руж», «Аполло», що з'явилися в 1880- х, отримали світову популярність і стали еталоном якості у своєму жанрі. У них проходили становлення естрадні артисти, які розвивали школу французького шансону, поєднуючи невимушену, виразну манеру співу, побудованого на речитативі та мелодекламації, з акторською грою. З іншого боку, театри вар'єте стали справжньою школою відточенї техніки масового видовищного танцю, народженого в опереті, що пізніше увійшли в арсенал мюзиклу. Естетика вар'єте в чомусь визначала художнє життя Франції того часу [15].

Ревю (від фр. Revue - огляд) – один з різновидів музичного театру. Вистава, яка складається з ряду невеликих і відносно самостійних драматичних сцен зі вставними естрадними піснями, танцями, цирковими номерами. Р. поєднує в собі елементи оперети, балету, театрів кабаре і вар'єте. Як правило, загальний сюжет у ревю був відсутній; всі епізоди пов'язувались єдиним складом виконавців і якоюсь загальною ідеєю. Сюжети театралізованих ревю прості (казкові або любовні історії), зате костюми аніматорів, декорації, звукове і світлове оформлення повинні бути на найвищому рівні [19, c.83].

Естрада дуже тісно пов'язана з театром, форми творів театру і естради різні. Якщо в першому, як зазначав А.Анастасьев, це – спектакль, то в мистецтві естради – номер, який, за висловом Ю.Дмітріева, «є основою естрадного мистецтва». У створенні художнього образу в естрадному номері актор, як і в театрі, займає провідну позицію. Але на естраді це особливо помітно через її надзвичайну персоніфікованості. Практика показує, що артисти естради, на відміну від театру, часто є авторами своїх творів мистецтва – номерів. Крім того, імпровізаційне мистецтво актора, що є основою окремих жанрів естради, змушує дослідити особливості процесу створення номера безпосередньо в момент його виконання [22].

У створенні художнього образу в естрадному номері актор, як і в театрі, займає провідну позицію. Але на естраді це особливо помітно через її надзвичайну персоніфікованості. Практика показує, що артисти естради, на відміну від театру, часто є авторами своїх творів мистецтва – номерів. Крім того, імпровізаційне мистецтво актора, що є основою окремих жанрів естради, змушує дослідити особливості процесу створення номера безпосередньо в момент його виконання [12, c. 147].