Налагодження економічних взаємин в Європі. Генуезька та Гаазька конференції

Каннська конференція: переговори 4 і 5 лютого 1922 р. в Канні, яка мала підготувати можливе скликання екон. конференції й розглянути пит.. репарацій. У Канні, як і в Лондоні, Ллойд-Джордж відмовився розшир. франко-англ. союз і створ. Європ. коаліцію.

Конференція відкрилася 6 січня, Ф р. представляли Бріан, Думер і Лушер, Англію — Ллойд-Джордж, Р. Горн і лорд Керзон. Були також представлені Італія, Бельгія і Японія. США прислали свого спостерігача. Конф. пройшла дуже швидко, і першого ж дня делегати дійшли згоди щодо скликання на поч. березня «екон. конференції» і щодо принципів, яких треба дотримуватися для відновлення торгівлі з рад. Росією. 11 січня Ллойд-Джордж вручив Бріанові проект пакту про гарантію. На Каннській конференції – проблема – позиція Фр. - проти Бріана. Фр – послання Бріану, де йшлося:

1. Не йти на жодну поступку щодо репарацій.

2. Не викликати в Канн нім. представників у питанні про репарації.

Не запрошувати радянську Росію на економічну конференцію, доки вона не прийме певні умови.

Генуезька конференція

В екон. плані Генуезька конференція з 10 квітня по 19 травня 1922 р., не дала нічого через неучасть США, які не хотіли розмовляти з Росією через франко-англійські незгоди, радянські претензії та радянсько-німецьке зближення.

Мета - поновити міжнародну торгівлю, причому Каннська конф. вже визначила щодо цього певну к-сть принципів: 1)визнання державних боргів, 2)повернення чужоземцям конфіскованої власності, 3)відмова від будь-якої пропаганди проти наявного устрою та 4)зобов'язання не вдаватися до агресії проти інших держав.

Пуанкаре спробував був звести Генуезьку конференцію до простого обговорення рос. питання та проблеми репарацій. У лютому в Парижі відбувалася нарада кредиторів Росії під головуванням колишнього посла Нуланса. Ця нарада поставила вимогу перед союзними урядами домогтися визнання Росією всіх боргів і умов, сформульованих у Канні. А саме союзники домагались виплати 18 млрд. золотом, к компенсацію, натомість СРСР виставив вимогу Європі у 30 млрд. золота. Рад. Росія погодилася взяти участь у Генуезькій конференції з чисто комерційних міркувань. Рад. делегація на чолі з Чичеріним прибула 29 березня в Ригу, де обговорювала екон. Пит.. з латвійськими, пол. й естонськими предст. 1 квітня рад. делегація зробила зупинку в Берліні й мала зустріч з канцлером Віртом і міністром закорд. справ Ратенау. Було вирішено, що обидві делегації підтримуватимуть тісні контакти в Генуї.

Квітня на конф →Ратенау і Чичерін підписали цього дня у Рапалло договір, згідно з яким обидві країни взаємно відмов. від воєнних боргів, і від репарацій за воєнні збитки, домовл. про нормалізацію дипломат. відносин та збільш. взаємної торгівлі. Ще раніше, 19 квітня 1920 р. Нім. і Рад. Росія уклали угоду в справі репатріації військовополонених, а 6 травня 1921 р. Підпис. торг. дог

Союзні держави реагували на укладення нім.–рад.договору постановою про усунення Нім. від участі в працях політичної комісії, яка на Генуезькій конференції займалася “російським питанням”.

На конференції так і не вдалося досягти цілей, які ставили її організатори, і вона закінчилася безрезультатно. Велика Британія лютий 1924 р визнала Рад Союз., 28 жовтня цього визнала Франція, 20 січня 1925 р. укладено японсько–радянську угоду.

Гаазька конференція: 15 червня – 20 липня 1922 р. – присутні 26 країн, без Нім. Комісія зібралася в Гаазі 15 червня 1922 року й засідала без участі радянської делегації до 26 червня 1922. Засідання - секретними. Протягом 11 днів комісія займ. відновленням єдиного фронту щодо пит. про приват. власність іноземців.

Країни предст. представники ділових кіл, промислові та банківські магнати, в минулому власники націоналізованих рос. підприємств і банків. Були створені «неросійська» і «російська» комісії. В останній було створено три підкомісії: перша — приватної власності, на чолі з Ллойд-Грімом (ВБ), друга — боргів, на чолі з Альфаном (Фр.) і третя — кредитна, на чолі з бароном Авеццано (Іт.).Рад. делегація на чолі з М. Литвиновим брала уч. у засіданнях усіх підкомісій у повному складі. 1е спільне засідання - 27 червня 1922. Основну роль грала підкомісія приватної власності.Радянська делегація 7 липня передала конф. список підприємств із колишньої власності іноземців, які рад. уряд міг би здати в оренду або концесію. Вона прагнула отрим. кредит від союзних держав, скас.воєнних боргів. Дискусія зі спірних пит. не привела до угоди. Коли деякі делегації виявили зацікавленість у рад. пропозиціях, було вирішено припин. роботу конф.

У той же час конф. свідчила про бажання ряду країн установити з Рад. Росією екон. відносини. Участь Рад. Росії в цій конференції означала фактичне визнання її з боку західних держав.

26. Велика Британія у роки світової економічної кризи.

Велика депресія охопила Велику Британію дещо пізніше за інші розвинені країни: скорочення виробництва тут поч лише в першому кварталі 1930р. Найбільшої глини криза досягла навесні 1932р, коли виробництво скоротилося ~на 18%. Падіння виробництва у В.Б. було не таким стрімким, ніж в іш розвинутих країнах (в середньому воно скоротилося на 36%), оскільки впродовж 20-х р британська приловіть розвивалась повільно і до поч кризи ледве досягла довоєнного рівня.

Найбільше криза зачепила традиц галузі економіки. Виплавка чавуну і сталі зменшилася майже вдвічі, зійшло нанівець суднобудівництво. Ціни на с\г продукцію впали на третину, що призвело до розорення дрібних фермерів і орендарів. На 60% скоротилася зовн торгівля.

Зменшився експорт в половину.

Поч масове безробіття, кожен четвертий робітник втратив роботу. Індустріальні райони стали районами депресії (Велс-гірнича промисловість, Ланкашир текстильна промисловість, долина р Клайд суднобудвання).

2-ий лейбористський уряд(1929) поставив своїм головним завдання збільшення зайнятості та подолання безробіття. Ств міністерсто б-би з безробіття на чолі з Дж. Томасом. 1930 закон →розширив с-му страхування з безробіття. Робоч день для гірників 7, 5год.

З 1931 ускладнюється фінансове становище країни. Зростав дефіцит платіжного балансу. Навесні ств комітет з національної економії очолював Мей, для вивч і визнач шляхів її розвитку. Напр липня доповідь в якій пропонувалось скоротити розміри допомоги безробітним, знищити зарплати держ службовцям, зменшити обсяг громадських робіт. Висновки комії викликали суперечки. Консерватори і ліберали наполягали на прийняті рекомендацій, а робітники виступали проти. 23 серпня 1931р в лейбористському стався розкол, і відставка.

Було ств національний уряд, очолив Макдональд. Перше завдання вихід країни з кризи. Було скорочено допомогу безробітним, платню держ службовцям.

Вересень 1931р скасовано золотий стандарт фунта стерлінга. З ініціативи В.Б. ств Стерлінговий блок 25 д-в: британські колонії та домініони крім Канади, а також скандинавські країни, Фінляндія, Голландія, Португалія, Греція, Аргентина, Бразилія та ін..

Лютий 1932р закон про імпортні мита → мита не менше10% вартості на всі товари, що дозвозились. Цей крок відмова від принципів вільної торгівлі і перехід до політика протекціонізму.

Липень-серпень 1932р в Оттаві В.Б. та домініонами укладено двосторонні угоди про торгівлю. В.Б. зобов’язувалась допускати на свій внут ринок без обкладння митами пр.. 80% імпорту з домініонів.Та само анг експорт у домініони мав бути переважно безмитним або обкладався низькими митами.

 

13. Репараційне питання у міжнародних відносинах міжвоєнного часу.

Після підписання Версальського миру 28 червня 1919 р., на ряді конференцій розглядались питання про виплату Нім. репарацій союзникам.

7-16 липня 1920 р. – конфа у Спа, на якій було вирішено виплатити 52 % суми відрепарацій Фр, 22 % - ВБ, 10 % - Бельгії.

На конференції у Лондоні 21 лютого – 14 березня 1921 р – визначена сума репарацій – 132 млрд. марок із щорічним внеском 3, 5 млрд. марок.

Уряд на чолі із Ратенау підтримував ідею повної виплати репарацій. Найперше союзники, а особливо Франція призначаючи таку суму репарацій хотіли не лише відшкодування воєнних збитків завданих війною, а і «моральних», бо дана сума в тричі перевищувала реальну. Таким ж чином виплата репарацій мала б допомогти Франції та ВБ погасити зовнішній борг перед США, який сумарно становив бл. 8 млрд. доларів. Також сплативши репарації Німеччина вже б не змогла повернутись до колишньої економічної могутності та складати конкуренцію Франці та ВБ.

Та вже в 1923 р. Німеччина була неспроможною виплачувати репарації через відсутність коштів у бюджеті. Внаслідок цього 11 січня 1923 р. франко-бельгійські війська окупували Рур з метою гарантій виплати репарацій.

Саме це призвело до втручання в конфлікт ВБ та США з метою недопущення нової війни та бажанням витіснити Францію від вирішення репараційного питання та послабити її авторитет на міжнародній арені + відродити економіку Нім.

30 жовтня 1923 р. – ств. Експертну комісію на чолі із Ч. Дауесом для визначення платоспроможності Німеччини.

Серпень 1924 р. – на Лондонській конфі представлено «План Дауеса», який мав набути чинності 30 серпня 1924 р. і діяти до 1929 р. План складався із 3 частин, що містили висновки експертів, обґрунтування виплати боргу, економічний стан Німеччини та додатки. План передбачав: 1) Скорочення суми виплат; 2) Обмеження застосування Францією санкцій проти Нім.; 3) Надання кредиту Нім. у 200 млн. баксів, навзамін над контролем США с/г країни; 4) Покриття боргу відбувалось за рахунок 6% від доходів залізниць та важкої індустрії та введення нових податків.

По суті ПД мав на меті відродження Нім. економіки з іншого ж це було невигідно ВБ та США товари яких домінували на світових ринках. Тому ПД передбачав збут Німецьких товарів найперше в СРСР із метою розвитку Нім. економіки без шкоди їм та з метою поставити СРСР у залежність від німецьких товарів не давши йому стати індустріальною державою. По суті ПД так і не зміг вирішити актуальних проблем Нім. економіки, а лиш висунув на 1 місце ВБ та США на світовій арені.

1929 р. – розробка нового плану виплат, який дістає назву «План Юнга» та затверджується на конференції в Гаазі 1929 – 30 рр. План передбачав: 1) Зменшення суми від 132 до 113, 9 млрд. марок із виплатою по 2 млрд. марок щорічно; 2) Остаточна виплата мала відбутись до 1988 р.; 3) Скасовувалась тягота оплати з промислових об’єктів – на себе це брав уряд і залізниці; 4) Ліквідовувались всі види контролю над с/г і фінансами. 5) Вовидились війська союзників із Рейнської демілітаризованої зони.

Також заохочувалось іноземне фінансування промисловості Нім., що впринципі дало б можливість закріпитись іноземному капіталу на її території та згодом поставити країну під свій контроль.