Теорії девіацій. Причини девіантної поведінки. Класифікація девіантної поведінки

Девіація – це вчинки, діяльність особи, соціальних груп, що є відхиленням від установлених норм суспільства. Вищою формою девіації є соціальні відхилення, тобто процеси, що набули певного поширення в суспільстві або виявляють тенденцію до цього.
Основу соціального пояснення девіації складають загальні соціальні фактори як причини девіації. Соціальний підхід представлений теоріями аномії, соціальної дезорганізації, навішування ярликів, радикальною кримінологією, культурологічною теорією. Згідно з теорією аномії (Дюркгейм, Мертон) девіація зумовлюється порушенням або відсутністю соціальних норм. Мертон підкреслював, що девіація виникає тоді, коли виявляється розрив між цілями суспільства та схвалюваними засобами їх досягнення. Згідно з теорією соціальної дезорганізації (Шоу, Маккей) девіація виникає тоді, коли культурні цінності, норми, соціальні зв’язки слабшають, руйнуються або стають суперечливими. Культурологічна теорія (Селлін, Міллер, Сатерленд, Клауард, Охлін) розглядає девіацію як наслідок конфлікту між нормами субкультури й пануючої культури. Теорія навішування ярликів (Беккер) вбачає в девіації своєрідний ярлик, що cоціальні групи навішують на поведінку менш захищених (слабких) груп. Теорія радикальної кримінології (Турк, Квінті, Уолтон, Янг) розглядає девіацію як результат протидії нормам капіталістичного суспільства.
Типи девіантної поведінки
Залежно від способів взаємодії з реальністю і порушення тих чи інших норм суспільства девіантна поведінка поділяється на п'ять типів:
1 - делінквентна - девіантна поведінка, яка у крайніх своїх проявах є діями, що тягнуть за собою кримінальне покарання. Характерна для людей:- з нестійким внутрішнім світом; людина здійснює злочин під впливом обставин, що склалися, чи оточуючих осіб;- з високим рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників правових норм;- можуть лише випадково вчинити злочин.У цих людей у межах вольової свідомої дії в силу індивідуально-психологічних особливостей порушується чи блокується процес передбачення майбутнього результату делікту (проступку) - не має істотної суспільної небезпеки.У таких людей сила спонукального мотиву гальмує аналіз негативних його наслідків.Делінквентна поведінка може проявитися, зокрема, в бешкетництві і бажанні порозважатись.
2 - адиктивна поведінка - одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення до втечі від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану через вживання деяких речовин чи постійну фіксацію уваги на певних видах діяльності, що спрямоване на розвиток і підтримання інтенсивних емоцій.Особливості людей з адиктивними формами поведінки:- знижена витривалість до труднощів повсякденного життя поряд з хорошою витривалістю у кризових ситуаціях;- прихований комплекс неповноцінності, який поєднується із перевагою, яка зовнішньо виявляється;- зовнішня соціабельність, яка поєднується зі страхом перед стійкими емоційними контактами;- прагнення говорити неправду;- прагнення звинувачувати інших, знаючи, що вони невинні;- прагнення до втечі від відповідальності у прийнятті рішень;- стереотипність, повторюваність поведінки;- залежність;- тривожність.На адиктивну людину діє великий вплив соціуму, їй доводиться підлаштовуватись під норми суспільства, вона навчається формально виконувати ті соціальні ролі, які їй нав'язуються суспільством (зразкового сина, уважного співрозмовника, порядного колеги). Однією з основних рис у поведінці адиктивної особистості є прагнення до втечі від реальності.
3 - патохарактерологічний тип девіантної поведінки - поведінка, зумовлена патологічними змінами характеру, які сформувались у процесі виховання: розладами особистості (психопатії), явно вираженими акцентуаціями характеру, невротичним розвитком особистості.Найбільш характерні мотиви: - прагнення до реалізації неадекватно завищеного рівня домагань; - тенденція до домінування і володарювання;- впертість;- образливість;- нетерплячість до протидії;- схильність до самозвинувачення і пошуків приводів для розрядки афективного напруження;- егоцентризм;- жага визнання;- завищена самооцінка;- прагнення маніпулювати оточуючими і контролювати їх (оточення розглядається лише як засіб, що повинен служити задоволенню потреб даної людини).За невротичного розвитку особистості девіації проявляються у вигляді невротичних нав'язливостей та ритуалів, які пронизують усю життєдіяльність людини та мають за мету зняти стан емоційного напруження і тривоги (наприклад, людина з нав'язливими ритуалами може довго і на збитки своїм планам здійснювати стереотипні дії: відкривати і закривати двері, певну кількість разів пропускати тролейбус, що підходить до зупинки).
4 - психопатологічний тип девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах чи синдромах, що є проявами тих чи інших психічних захворювань. Як правило, мотиви поведінки психічно хворого залишаються незрозумілими до тих пір, поки не будуть виявлені основні ознаки психічних розладів.Людина може проявляти девіантну поведінку через:- порушення сприймання - галюцинації чи ілюзії (наприклад, закривати чимось вуха, до чогось прислухатись, шукати неіснуючий об'єкт, розмовляти із собою),- порушення мислення (наприклад, висловлює, відстоює і намагається досягти поставленої мети на основі неадекватного тлумачення дійсності, активно обмежувати сфери свого спілкування з оточуючим світом через нав'язливі ідеї і страхи),- порушення вольової активності (здійснює нерозумні і незрозумілі вчинки чи місяцями бездіє, здійснює стереотипні рухи чи надовго застигає в одноманітній позі).
Різновидом патохарактерологічного та психопатологічного типу девіантної поведінки є саморуйнівна (аутодеструктивна) поведінка - система вчинків людини, спрямована не на розвиток і особистісне зростання, і не на гармонійну взаємодію з реальністю, а на деструкцію особистості.
5 - девіації, зумовлені гіперздібностями людини - людина, здібності якої значно перевищують середньостатистичні, розглядається як така, що виходить за рамки нормальної (це прояв обдарованості, таланту, геніальності у якійсь одній з діяльностей людини).Відхилення в бік обдарованості в одній сфері часто супроводжується девіаціями у повсякденному житті. Така людина часто виявляється непридатною до "побутового, приземленого" життя. Вона нездатна правильно розуміти і оцінювати вчинки та поведінку інших людей, виявляється наївною, залежною і неготовою до труднощів повсякденного життя. Вона розцінює звичайний світ як щось малозначуще, неістотне і тому не бере ніякої участі у взаємодії з ним, не виробляє стилю емоційного ставлення до вчинків інших, приймає будь-яку подію відсторонено. Вимушені контакти сприймаються як необов'язкові, тимчасові, а не як значущі для її особистісного розвитку. Причини виникнення девіантної поведінки
Професор В.Н. Іванов виділяє такі причини девіації як: зміни в соціальних відносинах суспільства, що одержали відображення в понятті «маргіналізація», тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних патологій.
Інша група причин зв'язана з поширенням різного роду соціальних патологій. Зокрема, ростом психічних захворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршенням генетичного фонду населення. Не можна не відзначити, що серед різних видів соціальних відхилень широке поширення одержав останнім часом соціальний паразитизм у формі бродяжництва, жебрацтва і проституції. Для нього характерна прогресуюча стійкість, що перетворює подібне соціальне відхилення в спосіб життя (відмовлення від участі в суспільно корисній праці, орієнтація сугубо на нетрудові доходи).
В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність. Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціально прийнятних способів одержання високого заробітку для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні "гримаси ринкової економіки": безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда "верхів" наростаюча соціальна напруженість "низів".
Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією. Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.
Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до девіантної поведінки. Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії "подвійної невдачі", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то вона компенсує ці вади такою діяльністю, що веде її до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, "відхід" в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.
Несприятливі умови життя і виховання в сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і зв'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, втрати сенсу існування.

23. Види психопатологічної поведінки.
Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють:- аутоагресивну;- дисморфоманічну;- гєбоідну;- дромоманію;- патологічну сором’язливість.
Аутоагресивна поведінка проявляється в двох формах: самогубство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють три типи суїцидальної поведінки:1) “аномічний”, пов’язаний з кризовими ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями;2) “альтруістичний”, який здійснюється заради блага інших людей;3) “егоістичний”, обумовлений конфліктом унаслідок неприйнятних індивідумом соціальних вимог та норм поведінки.
Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітей та молоді є: - переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілими іншими; - переживання втрати батьківської любові або неподілене кохання, ревнощі; - переживання, пов’язані зі смертю, розлученням, глузування, приниження, любовні невдачі, сексуальні ексцеси; - почуття помсти, протесту, бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.
Суїцидальну поведінку можна поділити на три фази. - Перша – це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом ці роздуми виходять з-під контролю і стають імпульсивними, тобто, з’являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі підліток стає замкнутим, не цікавиться справами родини, роздає друзям дорогі йому речі, раптово змінює свої міжособистісні стосунки, стає агресивним, схильним до бійки. - Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза – фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні погрози або ділитися своїми намірами людьми з найближчого оточення. Але це “крик по допомогу” не завжди чують і розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: “Я вже не буду довго з вами”, “Скоро ви будете вільні”, “Тобі не потрібно буде про мене дбати”. Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати. - Третя фаза суїциду – фаза спроби.

Дисморфоманія базується на хибній впевненості підлітка про наявність у нього фізичних недоліків. Психічний стан таких під­літків характеризується комплексом неповноцінності, прагненням кардинально змінити свою зовнішність за допомогою радикальних засобів (пластична операція, постійне голодування, надмірні фізич­ні навантаження тощо). В поведінці таких підлітків спостерігається різке обмеження кола спілкування, занурення у власну проблему, постійний аналіз своєї зовнішності.
Гебоїдна поведінка підлітків характеризується інфантильним егоцентризмом, надмірним прагненням до самоствердження з гру­бою опозицією до оточуючих, повним ігноруванням моральних норм та цінностей, схильністю до імпульсивної агресії, відсутністю відповідальності, інтересу до продуктивної позитивної діяльності при посиленому патологічному прагненні до всього, що пов'язане з насильством, знущанням, терористичними актами.
Дромоманія характеризується втечами дитини з дому чи школи, поїздками в інші райони міста або населені пункти, прагненням до подорожування, бродяжництва.
Одним із типових для підліткового віку явище гіперсором'язлива поведінка. Вона проявляється несміливістю, страхом перед спілку­ванням, нездатністю ефективно діяти в присутності незнайомих осіб, відмові від знайомства з новими людьми, страхом бути незро­зумілим іншими.