Спеціалізована медична допомога

Спеціалізована медична допомога надається відповідними фахівцями з використанням спеціального обладнання та апаратури у спеціалізованих закладах (відділеннях), основною метою якої є максимальне відновлення втрачених функцій органів та систем, лікування потерпілих до повного видужання, включаючи реабілітацію.

Питання щодо терміну надання спеціалізованої медичної допомоги вирішується особисто з кожним потерпілим, однак, судячи з досвіду, вона повинна бути надана протягом перших двох-трьох діб з моменту ушкодження.

У лікувальних закладах, розташованих за межами осередку катастрофи, виникає необхідність у наданні спеціалізованої медичної допомоги таким категоріям потерпілих:

§ з ушкодженнями голови, шиї, хребта та периферичних нервів;

§ з ушкодженням опорно-рухового апарату;

§ з ушкодженням грудної клітки, черевної порожнини;

§ з опіками;

§ із променевою хворобою, із отруєнням СДОР;

§ інфекційним хворим;

§ особам з розладами психічної діяльності та іншим.

Кваліфікована та спеціалізована медична допомога тісно взаємопов’язані і між ними важко провести чітку межу. Вони передбачають максимальне використання досягнень медичної допомоги в практиці лікування потерпілих в екстремальних ситуаціях, їх виконанням завершується надання повного комплексу медичної допомоги потерпілим.

Провідну роль у підготовці, організації і наданні кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги повинні відігравати центри екстреної медичної допомоги. У разі виникнення необхідності до надання спеціалізованої допомоги потерпілим залучаються спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги.

 

35. З розвитком цивілізації поряд з стихійними лихами все більшого значення набували надзвичайні ситуації, пов’язані з людським фактором. Зростаючий вплив катастроф на біосферу стає все більш агресивним, несе загрозу не тільки на індивідуальному, але й на популяційному рівні.

Техногенні катастрофи і стихійні лиха при відсутності профілактичних і корегуючи заходів сприяють погіршенню стану здоров’я людей, які опинились в осередку надзвичайної ситуації, призводять до виникнення групових і масових інфекційних захворювань.

Формування і динаміка санітарно-епідемічної обстановки в осередку надзвичайної ситуації залежить від багатьох факторів, серед яких основними є:

§ руйнування комунальних об’єктів (систем водопостачання, каналізаційних, електро-, теплозабезпечення, тощо);

§ різке погіршення санітарно-епідемічного стану території у зв’язку з руйнуванням хімічних, нафтопереробних й інших промислових підприємств;

§ появою великої кількості трупів людей і тварин, гниття продуктів тваринного і рослинного походження;

§ масове розмноження гризунів, виникнення епізоотій серед них ті активізація природних осередків;

§ інтенсивна міграція організованих і неорганізованих контингентів населення;

§ пересування рятувальників, різних сил і засобів, які беруть участь в ліквідації наслідків НС;

§ зміна сприйнятливості потерпілого населення до інфекцій, внаслідок виникнення стресових станів тощо;

§ зниження ефективності роботи санітарно-епілеміологічних і лікувально-профілактичних установ, розташованих у зонах катастрофи.

В епідемічних осередках, які виникають в районах стихійних лих і техногенних катастроф спочатку важко встановити джерело інфекції, тобто перша ланка епідемічного процесу випадає, джерела зараження не виявляються а виникають тільки шляхи передачі. Відбувається «вибух» інфекційних захворювань і тільки після цього випливає так званий «хвіст» епідемії, що надалі обумовлюватиме зараження тих, хто контактував з хворими.

При надзвичайній ситуації можуть виникнути вторинні осередки радіаційного, хімічного і бактеріологічного забруднення у результаті руйнування відповідних об’єктів, що ще більш ускладнить санітарно-епідемічну обстановку

Слід відзначити, що епідемічний процес за умов надзвичайної ситуації має ряд характерних особливостей, що відрізняє його від великих епідемічних спалахів. В умовах надзвичайної ситуації важко встановити джерело інфекції при наявності загального фактора передачі. Відбувається “вибух” інфекційних захворювань, і тільки після цього реєструється так званий “хвіст” епідемії, який надалі буде зумовлювати зараження населення, яке спілкувалося з хворими передусім у місцях скупчення людей, що може привести до виникнення епідемічного осередку.

Епідемічний осередок -це територія, на якій у певних часових і просторових межах відбулося зараження людей збудниками інфекційних захворювань і набуло масового характеру поширення інфекційних захворювань.

До факторів, що сприяють виникненню епідемічних осередків відносяться:

- наявність в зоні надзвичайної ситуації неізольованих інфекційних хворих серед населення і можливість поширення ними збудників;

- уражені, які потребують госпіталізації, і розглядаються з погляду ризику зараження;

- здорове населення, яке контактувало з інфекційними хворими, і розглядається з погляду ризику зараження (потребує обсервацію);

- довкілля, небезпечне для зараження людей.

 

36. Слід виділити такі основні принципи організації проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепеідемічних заходів у випадку НС:

# єдиний підхід до організації санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів;

# відповідність змісту та обсягу заходів, що здійснюються, санітарно-епідемічному стану у районі катастрофи;

# участь усіх ланок галузі охорони здоров’я в організації та проведенні заходів щодо ліквідації епідемічних осередків;

# постійна взаємодія служби медицини катастроф з іншими службами, міністерствами та відомствами під час ліквідації санітарно-гігієнічних та епідеміологічних наслідків катастроф.

Санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи у районах катастроф повинні бути спрямовані на:

— джерело збудника інфекції — діагностичні, ізолювальні, лікувальні та режимно-обмежувальні заходи;

— механізм передавання збудника — Санітарно-гігієнічні, дезинфекційні та дезінсекційні;

— сприятливість організму — імунопрофілактика, екстрена профілактика.

Комплекс санітарно-гігієнічних заходів при виникненні НС — система санітарно-технічних, господарських, медичних та інших заходів, здійснення яких забезпечує підтримку санітарного благополуччя населення, нормальні умови його життєдіяльності, збереження здоров’я людей,.

 

 

Основною метою санітарно-гігієнічних заходів при НС є збереження здоров’я та життя людини і попередження інфекційних захворювань

Санітарно-гігієнічні заходи в осередках катастроф спрямовані на запобігання виникненню та ліквідацію умов, які сприяють поширенню збудників інфекції, а також на нейтралізацію виявлених та можливих чинників передачі збудників.

 

37. Протиепідемічні заходи — це науково обґрунтовані рекомендації, виконання яких дозволяє попереджувати інфекційні захворювання серед окремих груп населення, ліквідовувати чи істотно зменшувати інфекційну захворюваність.

Проведення протиепідемічних заходів базується на наступних основних принципах:

• встановлення виду збудника захворювання і механізму передачі інфекції;

• своєчасна, достовірна і безперервна оцінка епідемічної обстановки в районі НС;

• вибір і проведення необхідних протиепідемічних заходів і оцінка їх ефективності

При встановленні виду збудника і механізму передачі інфекції необхідно пам’ятати, що джерелом є заражений організм людини чи тварини.

Це дозволяє запланувати і цілеспрямовано виконувати необхідні в даній ситуації протиепідемічні заходи. Основними серед них є:

— екстрена ізоляція інфекційного хворого;

— обмеження контактування людей один з одним;

— дезинфекційні, дезинсекційні, дератизаційні заходи;

— екстрена неспецифічна профілактика;

— санітарна обробка та інші.

При поширенні серед населення конкретного інфекційного захворювання повинні бути передбачені адекватні заходи. Поряд з їх проведенням здійснюється комплекс заходів, який прийнято називати «протибактерійним захистом населення» — система знань і їх практичне використання по попередженню виникнення інфекційних захворювань та їх поширення серед населення.

При проведенні заходів по протибактерійному захисту необхідна своєчасна, достовірна та безперервна оцінка епідеміологічної обстановки в районі НС. Вона досягається при використанні наступних методів:

— епідеміологічне обстеження території та об’єктів;

— епідеміологічне спостереження за станом здоров’я людей;

— санітарно-епідеміологічна розвідка території НС.

Епідеміологічне обстеження території та об’єктів проводиться з метою виявлення причин і умов виникнення інфекційних захворювань з наступним обґрунтуванням заходів по локалізації та ліквідації виниклого епідемічного вогнища.

Осередком бактеріологічного зараження є населені пункти (місця тимчасового розташування населення), що піддалися зараженню бактеріальними засобами. Його межами є межі цих населених пунктів.

В цьому випадку створюється Надзвичайна протиепідемічна комісія (НПК), завданнями якої є:

Æ затвердження плану ліквідації осередку;

Æ визначення термінів впровадження і зняття обмежувальних і режимних заходів;

Æ надання адміністративної, консультативної і методичної допомоги службам;

Æ заслуховування звіту відповідальних осіб про стан роботи з ліквідації осередку;

Æ коригування плану ліквідації осередку залежно від обстановки, що склалася.

Для більш диференційованого підходу до виконання зазначених заходів створюють спеціалізовані служби:

● адміністративну,

● протиепідемічну,

● карантинну,

● лікувально-профілактичну,

● матеріально-технічного забезпечення.

НПК створює штаб з ліквідації осередку бактеріологічного зараження. До його складу переважно входять начальники відповідних служб, а також консультанти-спеціалісти з даної інфекції з числа співробітників санітарно-епідеміологічної служби, лікувально-профілактичних і наукових установ.

Епідемічне спостереження за станом здоров’я людей являє собою систематичне отримання відомостей про стан здоров’я населення в районі НС.

 

38. На початку розвитку НС в умовах швидкої зміни епідеміологічної обстановки важливого значення набуває своєчасне проведення санітарно-епідеміологічної розвідки.

Вона повинна проводитися з перших годин виникнення катастрофи.

До складу групи (бригади), призначеної для проведення розвідки, входять лікарі та середні медичні працівники різного профілю (епідеміологи, гігієністи, токсикологи, радіологи, зоологи, ентомологи та їх помічники), а також фахівці служб матеріально-побутового забезпечення.

За результатами розвідки санітарно-епідеміологічний стан району катастрофи може бути визначений як:

Благополучний санітарно-епідеміологічний стан:	— інфекційні захворювання серед населення відсутні або спостерігаються поодинокі випадки захворювань, не пов’язані між собою. Санітарний стан району катастрофи задовільний.
Нестійкий санітарно-епідеміологічний стан:	— серед населення виникають окремі інфекційні захворювання, що не реєструвалися раніше, або виникли групові захворювання, які не мають тенденції до подальшого поширення (тобто без ознак епідемії).
Неблагополучний санітарно-епідеміологічний стан:	— виникають групові інфекційні захворювання з тенденцією до подальшого поширення серед населення, або спостерігаються поодинокі випадки захворювання на ОНІ (чума, холера, тощо).
Надзвичайний санітарно-епідеміологічний стан:	— виникає епідемія або реєструються групові захворювання на ОНІ.

 

39. До режимно-обмежувальних заходів належать карантин та обсервація.

Карантин запроваджується рішенням надзвичайної протиепідемічної комісії (НПК). Він запроваджується у разі виникнення захворювань на “карантинні” (“конвенційні”) інфекції (чума, холера, віспа натуральна, жовта гарячка) або у разі появи масових захворювань на інші ОНІ: меліоїдоз, сап, сибірку, висипний тиф, орнітоз, туляремію, більшість геморагічних гарячок тощо.

До числа особливо небезпечних інфекцій, крім “карантинних”, віднесено більше сотні різних інфекційних захворювань. Існує два підходи до визначення поняття “особливо небезпечні інфекції”. Відповідно до першого підходу, до ОНІ належать інфекційні хвороби, які здатні до епідемічного поширення з охопленням великої кількості людей та (або) мають вкрай важкий перебіг і спричиняють високу летальність або інвалідність хворого.

Інший підхід до включення у групу ОНІ ґрунтується на потенційній небезпечності збудника певної інфекції: патогенності, механізму та шляхах передачі, наявності та доступності ефективних засобів і методів профілактики й лікування.

Відповідно до цих критеріїв, усі збудники (мікроорганізми) діляться на чотири групи патогенності.

Збудники першої групи являють собою високу як індивідуальну, так і суспільну небезпеку. Вони спроможні зумовити важкі хвороби людей і (або) тварин, що не піддаються лікуванню і можуть легко поширюватися поміж людьми або передаватися від тварин безпосередньо чи опосередковано (чума, віспа натуральна, геморагічні гарячки).

Збудники другої групи являють собою високу індивідуальну, але низьку суспільну небезпеку. Вони здатні зумовити важкі інфекційні хвороби, але не можуть поширюватися від однієї людини до іншої, або ж щодо них є ефективні засоби профілактики та лікування (бруцельоз, туляремія, гістоплазмоз тощо).

Збудники третьої групи являють собою помірну індивідуальну та обмежену суспільну небезпеку (черевний тиф, вірусний гепатит В тощо).

Збудники четвертої групи являють собою низьку індивідуальну та суспільну небезпеку.

З урахуванням вищезазначених критеріїв особливо небезпечними інфекціями називаються ті інфекційні захворювання, збудники яких віднесені до першої та другої груп патогенності.

Застосування карантину супроводжується введенням режиму обсервації на всіх суміжних із зоною карантину адміністративних територіях. Режим обсервації запроваджується також у разі виникнення захворювань на малоконтагіозні інфекційні хвороби.

Введення карантину передбачає:

1) озброєну охорону (оточення) осередку, тобто всіх населених пунктів та всієї зони карантину;

2) суворий контроль за в’їздом та виїздом населення, вивезенням майна із зони карантину;

3) заборону проїзду через зону карантину автотранспорту та зупинок залізничного і водного транспорту у разі транзитного проїзду поза спеціально визначеними місцями;

4) організацію обсерваторів та проведення обсервації осіб, які знаходяться в осередку та вибувають за його межі;

5) обмеження спілкування між окремими групами населення;

6) встановлення протиепідемічного режиму для населення, роботи міського транспорту, торговельної мережі та підприємств громадського харчування, об’єктів народного господарства залежно від епідеміологічного стану, але такого, що забезпечує їх безперервне функціонування;

7) забезпечення населення продуктами харчування та промисловими товарами першої необхідності з дотриманням вимог протиепідемічного режиму;

8) встановлення суворого протиепідемічного режиму роботи медичних закладів;

9) виконання заходів знезараження навколишнього середовища, виробленої промислової продукції та санітарної обробки населення;

10) переведення усіх об’єктів харчової промисловості на спеціальний технологічний режим роботи, який гарантує нешкідливість виробленої продукції;

11) здійснення екстреної та специфічної профілактики;

12) якнайшвидше активне виявлення інфекційних хворих, їх ізоляцію та госпіталізацію;

13) контроль за суворим виконанням правил карантину;

14) проведення санітарно-просвітницької роботи.

Зняття карантину або обмежувальних дій здійснюється після закінчення терміну інкубаційного періоду певного захворювання, який рахується з моменту ізоляції останнього хворого та проведення заключної дезинфекції в осередку захворювання.

 

 

40. У разі запровадження обсервації передбачається:

· обмеження в’їзду, виїзду та транзитного проїзду всіх видів транспорту через територію, на якій впроваджено обсервацію;

· проведення знезаражування об’єктів навколишнього середовища;

· якнайактивніше раннє виявлення інфекційних хворих, їх ізоляція та госпіталізація;

· запровадження екстреної та специфічної профілактики;

· здійснення, за показаннями, санітарної обробки ураженого населення;

· посилення медичного контролю за виконанням санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів;

· посилення ветеринарно-бактеріологічного контролю щодо зараженості сільськогосподарських тварин та продуктів тваринництва;

· запровадження протиепідемічного режиму роботи медичних закладів

Зняття карантину або обмежувальних дій здійснюється після закінчення терміну інкубаційного періоду певного захворювання, який рахується з моменту ізоляції останнього хворого та проведення заключної дезинфекції в осередку захворювання.

 

41. Надзвичайна протиепідемічна комісія (НПК), завданнями якої є:

Æ затвердження плану ліквідації осередку;

Æ визначення термінів впровадження і зняття обмежувальних і режимних заходів;

Æ надання адміністративної, консультативної і методичної допомоги службам;

Æ заслуховування звіту відповідальних осіб про стан роботи з ліквідації осередку;

Æ коригування плану ліквідації осередку залежно від обстановки, що склалася.

Для більш диференційованого підходу до виконання зазначених заходів створюють спеціалізовані служби:

● адміністративну,

● протиепідемічну,

● карантинну,

● лікувально-профілактичну,

● матеріально-технічного забезпечення.

НПК створює штаб з ліквідації осередку бактеріологічного зараження. До його складу переважно входять начальники відповідних служб, а також консультанти-спеціалісти з даної інфекції з числа співробітників санітарно-епідеміологічної служби, лікувально-профілактичних і наукових установ.

Епідемічне спостереження за станом здоров’я людей являє собою систематичне отримання відомостей про стан здоров’я населення в районі НС.

 

42. Враховуючи можливість появи великої кількості інфекційних хворих у епідемічному осередку, необхідно передбачити створення резервного ліжкового фонду. Цього можна досягти виконанням наступних заходів:

- створення стаціонарів для хворих особливо небезпечними інфекціями на базі існуючих інфекційних лікарень і відділень;

- перепрофілізація ліжкового фонду, створення стаціонарів для хворих особливо небезпечними інфекціями на базі дільничних лікарень за допомогою спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги (інфекційних) Державної служби медицини катастроф;

- розгортання інфекційних стаціонарів на базі відомчих лікувальних закладів або інших об’єктів з використанням сил і засобів Державної служби медицини катастроф.

Усі інфекційні лікарні в осередку надзвичайної ситуації, пов’язаної з особливо небезпечними інфекціями, повинні працювати в режимі стаціонару для хворих з особливо небезпечними інфекціями, персонал їх переводиться на казармене положення, забезпечується цілодобова охорона. Час повного розгортання таких лікарень 10-12 годин.

Основні завдання інфекційної лікарні:

- надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги хворим і ураженим бактеріологічною (біологічною) зброєю;

- застосування сучасних методів діагностики і лікування, найбільш доступних для використання в умовах надзвичайної ситуації.

На інфекційну лікарню в умовах суворого протиепідемічного режиму покладається:

- прийом, реєстрація, медичне сортування, госпіталізація (ізоляція) інфекційних хворих у лікувальні відділення за нозологічними і клінічними формами хвороб;

- проведення дозиметричного контролю, санітарної обробки уражених, дезінфекції,дезінсекції, дегазації і дезактивації їх одягу та взуття;

- організація і проведення комплексу режимно-обмежувальних заходів і дезінфекційних робіт з метою попередження поширення госпітальної інфекції за межі лікарні;

- ведення медичного обліку і звітності;

- санітарно-просвітницька робота.

В період розгортання інфекційної лікарні персоналу проводиться екстрена неспецифічна профілактика (до індикації збудника) і специфічна - після його індикації.

Інфекційна лікарня розгортається з врахуванням вимог протиепідемічного режиму і поділяється на дві частини:

- зона суворого протиепідемічного режиму;

- зона обмеження.

На межі двох зон створюється санітарний пропускник для персоналу лікарні і місця для передачі продуктів харчування, медичного і господарчого майна.

На контрольно-пропускному пункті, розташованому поруч із сортувальним майданчиком, проводиться розподіл хворих за характером і тяжкістю ураження, вказується напрям руху транспорту з хворими.

В приймально-діагностичному відділенні встановлюється діагноз, оформляється історія хвороби, призначається лікування і вид санітарної обробки. При необхідності хворим і ураженим надається екстренна медична допомога, здійснюється забір матеріалу для бактеріологічного (вірусологічного) дослідження. В приймально-діагностичному відділенні прийом хворих з різними групами інфекційних хвороб і підозрілих на інфекційне захворювання здійснюється роздільно. Останніх до встановлення попереднього діагнозу затримують в ізоляторі, а уражених з психомоторними розладами направляють в спеціальний ізолятор лікувального відділення.

Хворі і уражені, які потребують інтенсивного лікування безпосередньо направляються у лікувально-діагностичне або лікувальні відділення. Останні призначені для прийому і лікування уражених збудниками особливо небезпечними інфекціями, інфекційних хворих з однією або декількома нозологічними формами в умовах, що виключають можливість госпітального зараження. Лікувально-діагностичне відділення складається із боксів для повної ізоляції хворих із різними інфекціями, полубоксів для хворих з гострими респіраторними інфекціями, загальних палат та палат інтенсивної терапії. Окрім того,до складу інфекційної лікарні входять:

- аптека, рентгенкабінет, клініко-діагностична лабораторія з бактеріологічним відділенням, морг;

- мийно-дезінфекційне відділення;

- підрозділи обслуговування (їдальня, пральня, господарче і транспортне відділення).

Весь персонал інфекційної лікарні для лікування і догляду за хворими використовує спецодяг, що захищає дихальні шляхи та шкіру від невідомого агресивного агенту, а після ідентифікації збудника особливо небезпечної інфекції - протичумні костюми. Їх існує чотири типи.

Протичумний костюм призначений для захисту від збудників особливо небезпечної інфекції при всіх основних шляхах зараження і складається із піжами або комбінезона, протичумного халата, капюшона або великої косинки розміром 90х90х125 см, ватно-марлевої маски або респіратора, захисних окулярів, гумових, кирзових або шкіряних чобіт чи глибоких калош, шкарпеток або панчох, гумових рукавичок, рушника. Для деяких робіт костюм доповнюється прогумованим або поліетиленовим фартухом, такими ж нарукавниками, другою парою гумових рукавичок.

Протичумний костюм одягають до входу в осередок або приміщення, де знаходяться хворі чи заразний матеріал в наступній послідовності: піжама або комбінезон, шкарпетки, чоботи або глибокі калоші, фонендоскоп,капюшон або велика косинка, протичумний халат, респіратор або ватно-марлева маска, окуляри, рукавички і за пасок рушник. При розтині трупів додатково одягають прогумований або поліетиленовий) фартух, таки ж нарукавники, другу пару гумових рукавичок.

Протичумний костюм знімають у спеціальному приміщенні повільно, у суворо установленій черговості.:Спочатку миють руки в рукавичках в дезінфекційному розчині, виймають із-за паска і занурюють у дезрозчин рушник, потім змоченим антисептиком рушником протирають фартух, нарукавники, знімають їх і акуратно згортають зовнішньою стороною до середини. Чоботи або калоші протирають змоченими у дезінфекційному розчині тампонами (для кожного чобота окремий тампон). Акуратно знімають фонендоскоп, занурюють його в банку з 70% спиртом, таким же чином поступають і із окулярами. Ватно-марлеву пов’язку згортають так, щоб її зовнішній бік опинився усередині. Таким же способом знімають халат і капюшон. Ще раз протирають чоботи і знімають їх. Руки обробляють 70% спиртом, а потім миють з милом.

Після роботи в протичумному костюмі рекомендується прийняти душ.

Після госпіталізації хворого в інфекційну лікарню транспорт і предмети, що використовувались, знезаражуються на майданчику спеціальної обробки, а супроводжуючий персонал проходить повну санітарну обробку.

Персоналу, який працює в зоні суворого протиепідемічного режиму, щоденно, перед початком роботи, вимірюють температуру тіла. В санітарному пропускнику для медичного персоналу він переодягається у захисний одяг. Після закінчення роботи вихід в зону обмеження дозволяється тільки через санітарний пропускник і проходження повної санітарної обробки. Захисний одяг підлягає знезараженню. Медичному персоналу під час роботи в зоні суворого протиепідемічного режиму забороняється:

- працювати натще, без захисного одягу;

- їсти, пити воду, палити, користуватись туалетом;

- виносити із відділення зони різні предмети без попередньої дезінфекції;

- виходити із приміщень на територію і в господарські служби в захисному одязі (халати, піжами);

- передавати хворим продукти харчування та інші предмети від відвідувачів.

Історії хвороби, рецепти та інші медичні документи, що підлягають зберіганню, необхідно заповнювати в приміщеннях для медичного персоналу простим олівцем. Перед виносом із зони медичні документи знезаражуються в дезінфекційних камерах пароповітряним або газовим методами.

Із лікарні реконвалесценти виписуються після повного клінічного одужання, закінчення термінів ізоляції і виділення збудника у зовнішнє середовище. Перед випискою пацієнти проходять повну санітарну обробку. і отримують продезинфіковані одяг і особисті речі.

Після виписки всіх інфекційних хворих, медичний персонал проходить обсервацію, повну санітарну обробку. і інфекційна лікарня згортається. У всіх приміщеннях проводиться заключна дезінфекція.

 

43. Для інформаційно-аналітичного забезпечення процесів підготовки, прийняття та контролю виконання рішень з питань запобігання виникненню та ліквідації медико-санітарних наслідків силами і засобами Державної служби медицини катастроф МОЗ України передбачене створення своєї функціональної інформаційно-аналітичної системи.

Проте враховуючи кризовий стан держави і фінансові труднощі щодо розбудови такої окремої системи було прийнято рішення про покладення основних функцій цієї системи на інформаційно-аналітичну функціональну підсистему МОЗ України в межах Української інформаційно-аналітичної системи при НС (УІАС НС), утворення якої централізовано здійснюється під контролем Кабінету Міністрів України з 1999 р.

Основні призначення (завдання) УІАС НС

§ забезпечувати КМ Укра ­ їни та інші органи виконавчої влади достовірною інформацією, що пов'язана з екологічною безпекою, факторами ризику виникнення надзвичайних ситуацій, а при виникненні надзвичайної ситуації — про її наслідки, хід робіт із ліквідації її наслідків;

§ накопичення інформації у відповідних базах даних;

§ забезпечення оперативного доступу до цих баз даних визначеному колу користувачів інформації;

§ забезпечення сумісності інформації на основі використання єдиного принципу побудови баз даних, єдиних сертифікованої картографічної інформації, класифікаторів і стандартів;

§ забезпечення проведення наукового прогнозування можливого виникнення надзвичайної ситуації та її медико-санітарних наслідків;

§ забезпечення інформаційної взаємодії та координації роботи органів виконавчої влади щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків.

Рішенням МОЗ України для розбудови вузлів державного та територіального рівнів функціональної підсистеми МОЗ України в межах УІАС НС визначені заклади Державної служби медицини катастроф.

Функціональна підсистема МОЗ України в межах УІАС НС таким чином стала інформаційно-аналітичною системою МОЗ України з питань надзвичайних ситуацій і також виконує функції інформаційно-аналітичної системи Державної служби медицини катастроф.

Структурною схемою функціональної підсистеми в межах УІАС НС передбачено чотири рівні вузлів інформаційно-аналітичної системи

I рівень, загальнодержавний (рівень МОЗ України) включає один основний вузол, який згідно з Наказом МОЗ України № 189 від 03.08.2000 p. розгорнутий на базі Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф.

II рівень, територіальний (рівень територіальних органів управління охорони здоров'я). Основні вузли цього рівня — управлінь охорони здоров'я обласних державних адміністрацій — розгорнуті на базі територіальних центрів екстреної медичної допомоги і медицини катастроф.

III рівень, місцевий (рівень органів управління охорони здоров'я районів та міст обласного підпорядкування) — вузли районних (міських) територіальних медичних об'єднань та міських органів управління охорони здоров'я, держадміністрацій міст обласного підпорядкування.

IV рівень, об’єктовий становлять усі заклади охорони здоров'я: станції швидкої медичної допомоги, поліклініки, амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, районні та міські санепідемстанції тощо, які відповідно до своїх положень (статутів) беруть участь у ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій чи до яких за медичною допомогою звернувся постраждалий внаслідок надзвичайної ситуації.

 

44. МОЗ України затверила терміни надання інформації про виникнення (загрозу виникнення) надзвичайної ситуації та її медико-санітарні наслідки залежно від її рівня.

Інформація про виникнення (загрозу виникнення) НС та її медико-санітарні наслідки загальнодержавного та регіонального рівнів має надійти до центрального та резервного вузлів УІАС НС негайно. Тобто, усі ланки передачі інформації про виникнення НС загальнодержавного та регіональних рівнів отримані дані передають вузлам вищого рівня без затримок, якнайшвидше. Це можливо лише за умови кропіткої підготовки усіх оперативних чергових і використання сучасних електронних засобів зв'язку.

Інформація про виникнення (загрозу виникнення) НС та її медико-санітарні наслідки місцевого та об'єктового рівнів до центрального та резервних вузлів УІАС НС має надходити протягом 2 год. Тобто, можлива затримка цієї інформації у вузлах закладів охорони здоров'я має становити не більше 15 хв, у вузлах районного (міського) територіального медичного об'єднання — не більше 30 хв, у вузлах ТО УОЗ — до 1 год, у вузлі МОЗ України — не більше 2 год із моменту виникнення надзвичайної ситуації.

Терміни надання інформації

Рівень надзвичайних ситуацій	Черговому районного (міського) територіального медичного об'єднання	Вузол ТО УОЗ	Вузол МОЗ України	Центральний і резервний вузол УІАС НС
Загальнодержавний	Негайно	Негайно	Негайно	Негайно
Територіальний	Негайно	Негайно	Негайно	Негайно
Місцевий	Протягом 15 хв	Протягом 30хв	Протягом 1 год	Протягом 2 год
Об'єктовий	Протягом 15 хв	Протягом 30хв	Протягом 1 год	Протягом 2 год

 

 

45.

Джерела надходження первинної інформації до закладів ОЗ про загрозу виникнення НС та її медико-санітарні наслідки	— БШМД, яку викликали до постраждалого (хворого) у зоні НС;
— постраждалі унаслідок НС, що самі звернулись за медичною допомогою в заклад ОЗ або яких доставили до нього;
— свідки НС, що опинились на місці події та зверну­лись до закладів ОЗ з інформацією про потерпілих та про необхідність надати їм мед. допомогу;
— керівники, чергові служб, працівники медико-санітарної частини по­тенційно небезпечних об'єктів у разі виникнення (загрози виникнення) НС на об'єкті;
— чергова служба чи керівництво держадміністрації або органів самовря­дування;
— чергова служба міліції, ДАІ, рятувальні служби, які отримали повідо­млення про НС і розпочали їх ліквідацію;
— засоби масової інформації (місцеве радіо, телебачення тощо).

46. Аналіз ліквідації медико-санітарних наслідків значних за масштабами надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру і співставлення проведених і запланованих завчасно заходів свідчить, що динаміка впливу уражаючих чинників на довкілля та населення після катастрофи і медико-санітарні наслідки реальної катастрофи можуть відрізнятись від прогнозованих.
Ефективне планування медико-санітарного забезпечення населення за умов НС можливе при доскональному володінні ситуацією в закладі, регіоні, знанні вимог правових, нормативних та директивних документів щодо організації медико-санітарного забезпечення населення за умов НС.
Планування медико-санітарного забезпечення населення за умов НС здійснюється як на державному, так і на територіальному рівнях.

Основною метою планування медико-санітарного забезпечення населення в НС є:
*аналіз реального стану всіх ланок системи охорони здоров’я адміністративної території та їх готовності до функціонування за умов НС:

*розрахунки можливих санітарних втрат серед населення, виходу з ладу медичних закладів та медичного персоналу при НС;

розрахунки необхідної кількості медичних формувань, медичних кадрів, додаткового ліжкофонду, запасів санітарно-гігієнічного, медичного та спеціального майна, транспорту та інших матеріально-технічних засобів для ліквідації медико-санітарних наслідків НС;

*на підставі порівняння потенціалу системи охорони здоров’я та розрахованих потреб визначення кількості формувань, медичних кадрів, матеріально-технічних засобів, санітарно-гігієнічного, медичного та спеціального майна, що необхідно залучити до ДСМК при НС від інших відомств, підприємств різної форми власності, громадських організацій. Враховуючи існуючу правову базу ринкових відносин, залучення матеріально-технічних засобів юридичних осіб усіх форм власності потребує попереднього узгодження з власником, вирішення питань фінансування та державного замовлення;

*планування накопичення та підтримки в готовності оперативних резервів формувань і закладів ДСМК;

*планування підготовки кадрів та формувань до участі в ліквідації медико-санітарних наслідків НС, їх сертифікації та ліцензування.

Організація планування медико-санітарного забезпечення населення в НС.

Підставою для організації розробки “Плану медико-санітарного забезпечення населення в НС” є Наказ МОЗ України та затверджене цим наказом завдання на планування. Як свідчить набутий досвід, виходу цього наказу має передувати узгодження тексту завдання фахівцями МОЗ України з органом управління охороною здоров’я адміністративної території.

Завдання є нормативним документом, що визначає мінімум вимог, обов’язкових для виконання при плануванні, а саме:

- прогноз медико-тактичної обстановки в межах адміністративної території;

- основні задачі медико-санітарного забезпечення населення, що витікають з прогнозованої обстановки при можливих НС;

- склад (профіль) і чисельність утворюваних медичних формувань ДСМК державного рівня та мінімальна чисельність і склад формувань ДСМК територіального рівня;

- кількість і профіль ліжок у лікувально-профілактичних закладах (ЛПЗ), призначених для прийому уражених і хворих при ліквідації наслідків НС, віднесених до ДСМК державного рівня та мінімальна кількість і профіль ліжок у ЛПЗ, призначених для прийому уражених і хворих при ліквідації наслідків НС, віднесених до ДСМК територіального рівня;

- терміни приведення у готовність медичних формувань і ліжкової мережі до прийому уражених і хворих;

- порядок постачання медичним, санітарно-господарським і спеціальним майном утворю-ваних медичних формувань і ліжок у ЛПЗ, призначених для приймання уражених і хворих;

- порядок матеріально-технічного і транспортного забезпечення формувань і закладів ДСМК;

- склад, терміни приведення їх у готовність і призначення сил і засобів, що виділяються в порядку взаємодії різними відомствами, приватними підприємствами та громадськими організаціями, які беруть участь у ліквідації медико-санітарних наслідків;

- розташування пунктів управління ліквідацією медико-санітарних наслідків НС і порядок подання повідомлень.