Теоретичне обґрунтування оптимізації становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні

На шляху побудови інформаційного суспільства Україна може ефективно скористатися передовим світовим досвідом, зокрема країн Європейського Союзу та Китаю. Екстраполюючи ці моделі на наше суспільство, потрібно надати їм національного характеру, підрахувати, зважаючи на менталітет українського народу, сучасне становище народного господарства, можливі помилки та позбавитися від негативу.

Розглянемо основні напрямки оптимізації, становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні і у Києві. Прискорення цього процесу може відбуватися за умови реалізації таких заходів.

Перш за все, необхідна розробка та реалізація комплексної державної стратегії інформаційного суспільства, яка передбачала б реалізацію заходів, спрямованих на розвиток інформаційного суспільства в політико-правовій, економічній, соціальній, культурній, технологічній галузях. Одним з найважливіших шляхів оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні виступає удосконалення інформаційного законодавства України. Дійсно, за роки незалежності в Україні на шляху розбудови інформаційного суспільства певні позитивні зрушення сталися перш за все у сфері інформаційного законодавства. Так, були прийняті Закони України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” та “Про Національну програму інформатизації”, “Про телекомунікації”, “Про електронний документ і електронний документообіг”; Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та широкого доступу до цієї мережі в Україні”. Розроблено проекти “Інформаційного кодексу України” і програми “Електронна Україна” та ін. Загалом процес інформатизації в Україні регулюється майже 150 законодавчими актами [41, с. 75-76].

Для прискорення економічного розвитку України і створення інформаційного суспільства було розроблено проект довгострокової державної програми “Електронна Україна”, що має на меті розвиток Інтернет-індустрії та створення сучасних засобів зв’язку, передусім – Інтернету, на всіх рівнях державного управління – від Уряду до місцевих адміністрацій, перехід усіх державних структур на електронний документообіг, об’єднання локальних державних мереж у єдину мережу, доступ державних службовців до Інтернету. Однак Кабінет Міністрів вже двічі відправляв її на доопрацювання. Висловлюючи повагу її розробникам, не можна не зазначити, що цей проект також не є досконалим. Основна його вада полягає у відсутності чітко поставлених стратегічних цілей, узгодження з існуючими програмами соціально-економічного розвитку країни. Також програма не спрямована на законодавчі, економічні та інституційні зміни, які конче необхідні для розвитку інформаційного суспільства. “Власне, Програма є набором технологічних проектів, якому цілком підійшов би статус частини “Плану дій”, розробленого на основі ширшого стратегічного документа, але не самого такого документа. Тому навіть у разі прийняття законопроекту “Електронної України” у теперішньому вигляді вона швидше за все буде приречена поділити долю багатьох інших програм, які були прийняті в Україні без помітних практичних наслідків”, - зазначає А.В. Колодюк [48, с. 31-32].

Зокрема, основні напрямки державної політики у сфері телекомунікації свого часу були розроблені без урахування реальних ринкових відносин, без комплексного підходу до їх реалізації і отже вже не відповідають умовам сьогодення. Важливою проблемою залишається певна неузгодженість і несистемність вітчизняної правової політики в інформаційній сфері. Як відзначають українські дослідники, значна кількість законодавчих актів ухвалюється з метою вирішення певних тактичних завдань, задоволення кланових інтересів, часто без урахування стратегічних орієнтирів та реальних українських умов [8; 50; 10].

Недоліки українського інформаційного права пояснюються тим, що, по-перше, часто правова база створювалась у стислі терміни; по-друге, правові акти створювались різними законотворчими установами. Багато із названих актів мають різну юридичну силу, деякі з них поширюються на різні суб’єкти правовідносин. Багато із напрямів інформаційного права не мають достатнього нормативного забезпечення. Все це вимагає подальшого розвитку та вдосконалення цієї галузі права.

Для формування адекватного інформаційного законодавства необхідно забезпечити, перш за все, вироблення загальної стратегії інноваційного розвитку, в рамках якої виробляються закони; вивчення досвіду розвинених країн та міжнародних вимог до сфери інформатизації; визначення проблем інформаційного суспільства та усунення їх за рахунок систем регулювання; аналітичне забезпечення законодавчих ініціатив; а також публічність законодавчого процесу.

Слід зазначити, що нормативно-правове забезпечення сфери інформаційних відносин потребує подальшого розвитку і вдосконалення, зокрема, питань: розробки концепції інформативного законодавства України, яка регулюватиме послідовність підготовки відповідних нормативно-правових актів, їх склад та змістовні вимоги до цих документів, пропозиції щодо внесення змін до цивільного, адміністративного і кримінального законодавства, пов’язаних з урахуванням розробки проекту інформаційного кодексу, проектів законів; формування, використання, зберігання та поширення національних інформаційних ресурсів; заходів підтримки вітчизняної індустрії програмного забезпечення; обміну інформацією в електронному вигляді, насамперед, ведення електронного документообігу, надання офіційного статусу електронному документу; посилення стану інформаційної безпеки, захисту державних інформаційних ресурсів, захисту персональних даних; створення єдиної системи стандартів з інформаційних технологій, узгодження нормативно-правової бази України з нормами міжнародного права сертифікації засобів інформатизації та інше. Розв’язання цих проблем сприятиме подальшому розвитку потенціалу України у сфері інформаційних технологій та подальшої інтеграції до світового інформаційного співтовариства [10].

Таким чином, аналіз законодавства свідчить, що в Україні створено основи інформаційного права. Разом з тим, якість нормативно-законодавчого забезпечення інформаційної сфери потребує поліпшення. Причому основним завданням реформи інформаційного законодавства повинно бути не механічне зведення до купи чинних нормативно-правових актів, а гармонізація норм через узгоджені методи провідних галузей конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права.

Україна сьогодні стоїть перед необхідністю концептуально осмислити впровадження інформаціонального способу організації життєдіяльності суспільства. Це означає, що стратегія формування основ інформаційного суспільства має розглядатися в контексті загальних стратегічних пріоритетів соціального, економічного й інституційного розвитку країни, як органічний складник масштабних перетворень у суспільстві та у владних інститутах.

Як відомо, розвиток інформаційного суспільства можливий лише на основі комплексного підходу, який включає стратегічне бачення інформатизації суспільства, чіткі пріоритети цієї інформатизації, координується із наявними соціально-економічними, політичними та культурними умовами держави й міжнародною практикою та пов’язується із розвитком економіки й країни в цілому. Розробка такого підходу можлива лише за рівноправної участі трьох секторів (держави, приватного капіталу та громадянського суспільства), за умови наявності реалістичних цілей та політичної волі. Як правило, це бачення викладається в основоположних документах, що мають назву національних стратегій (політик) інформаційного розвитку [76].

На основі стратегії розвитку інформаційного суспільства має бути розроблений план дій з урахуванням пропозицій громадського сектору, бізнесових, наукових кіл України та міжнародних організацій, конкретних заходів щодо реалізації стратегії.

Серед різних спроб створення стратегій особливий інтерес являє проект Національної Стратегії розвитку інформаційного суспільства України, розроблений Робочою Групою “Електронна Україна” за допомогою Міжнародного фонду “Відродження” і Фонду “Інформаційне Суспільство України” [31].

Завдання у процесі розробки даного проекту полягало у формуванні стратегічного бачення розвитку інформаційного суспільства в Україні. Громадська Робоча Група “Електронна Україна” спробувала, врахувавши помилки та досвід попередників, представити свій проект Стратегії, який відбив би сучасні вимоги до документу такого статусу і в той же час був би вільний від вузькокорпоративних та скороминущих інтересів. Головним завданням розробки такої стратегії “Електронна Україна” вважала зміну самого погляду на соціально-економічний розвиток суспільства. Пріоритетом, на думку авторів проекту, повинен стати розвиток в першу чергу людського капіталу, до якого також входить капітал інтелектуальний. У той же час мова йдеться про розвиток усіх сфер, а не якогось одного сектору економіки. Нарешті, при розробці проекту Стратегії автори намагалися максимально врахувати вимоги вітчизняних і міжнародних документів та об’єктивну потребу об’єднання інтересів держави, бізнесу та суспільства [74].

У межах кожного окремого напрямку Стратегії, а саме: інформаційного, економічного, технологічного, громадського, інноваційного, освітнього та юридичного, було налагоджено консолідовану співпрацю між представниками трьох секторів (державного, приватного та громадського), а також з представниками наукових кіл. Ці події проходили у форматі круглих столів, відкритих дискусій, робочих зустрічей, а також обговорення проекту Стратегії в рамках проведення І стадії Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства й інших міжнародних конференцій.

Проект Стратегії складається з чотирьох компонентів:

- створення відповідного економічного, а також інституціонального режиму, що сприяє розширенню й ефективному використанню локальних і глобальних знань у всіх секторах економіки, зміцнює розвиток підприємництва і здатний адаптувати і розвивати економічні та соціальні трансформації;

- створення суспільства грамотних, універсальних і творчих індивідів, здатних прийняти виклик навчання протягом життя;

- побудова динамічної інформаційної структури, а також конкурентного й інноваційного сектору економіки, що стимулює присутність розходження ефективних і конкурентоздатних інформаційно-комунікаційних послуг і інструментів відкритого доступу. Мається на увазі не тільки високоякісна інформація або комунікаційні технології, але й інші базисні елементи самодостатнього інформаційного суспільства, наприклад ЗМІ, комп’ютери, а також інші засоби збереження, обробки і використання інформації;

- створення ефективної інноваційної системи, включаючи фірми, наукові і дослідницькі центри, університети, а також інші організації, здатні сприяти розвитку економіки знань, адаптувати дану тенденцію до локальних особливостей і використовувати її як ресурс для створення нових продуктів, послуг і нових шляхів ведення бізнесу [31].

Особливо цікавим у даному проекті Стратегії, на нашу думку, є слушно запропонований її авторами такий аспект політико-правового напряму оптимізації інформаційного суспільства в Україні, як удосконалення інституційного забезпечення. Дійсно, створення нормативно-правових та інституційних передумов розвитку галузі інформаційного суспільства є фундаментальним завданням, оскільки саме з моменту досягнення позитивних результатів у цьому напрямку розпочнеться консолідований, ефективний розвиток усіх складових процесів інформаційного суспільства.

З метою підвищення ефективності реалізації діяльності інституційної системи для розвитку інформаційного суспільства та сфери інформаційно-комунікаційних технологій у проекті Стратегії слушно пропонується: забезпечити створення дорадчо-консультативного органу при Президентові України, покликаного стати консолідованою платформою в Україні для налагодження суспільного діалогу між усіма зацікавленими сторонами у побудові інформаційного суспільства, а також створення міжвідомчої координаційної Ради з питань інформаційного суспільства на чолі із віце-прем’єр-міністром, метою якої було б формування інформаційної політики та реалізація рішень через обов’язкове виконання його членами ради – міністрами (до складу Ради повинні входити основні міністерства, комітети, відомства, в межах компетенції яких можливою є реалізація інформаційної політики). У перспективі передбачається створити Міністерство Інформаційного Суспільства, яке стало б основним державним органом, відповідальним за розробку і проведення державної політики щодо розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційного суспільства, в тому числі за виконання плану дій щодо імплементації цієї стратегії [31].

Наступним заходом політико-правового напрямку оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні є впровадження та максимальне використання переваг системи “електронного уряду” як важливого фактору демократизації в державі, підвищення рівня взаємної довіри громадян, держави та бізнесу, якості та прозорості державних послуг.

Створення системи “електронного уряду” має забезпечити підвищення якості, ефективності управлінських процесів у державі, а також сприятиме налагодженню шляхів взаємодії державних органів з громадянами, приватним сектором та між собою [76].

Система “електронного уряду” в Україні повинна бути орієнована на: надання урядових послуг без обмежень шляхом створення національної та регіональних мереж громадських пунктів доступу до інформаційно–комунікаційних технологій і ресурсів; максимально ефективне управління процесами у державі шляхом автоматизації відносин між державними установами на різних рівнях; зменшення рівня бюрократизації та корумпованості шляхом поступового переведення відносин між громадянами, підприємствами та державними органами в електронний формат; підвищення якості надання державних послуг шляхом створення “електронних альтернатив”, проведення операцій з громадянами та підприємствами: реєстрації, ліцензування, сертифікації, накладення штрафних санкцій, оподаткування, проведення виборів, оплати платежів та ін.; підвищення ефективності документообігу та комерційних операцій шляхом використання системи електронного документообігу та електронного цифрового підпису на основі чинного законодавства та ін.

Ще одним важливим напрямком оптимізації розвитку інформаційного суспільства у Києві є створення сприятливого економічного середовища. Причому мова тут повинна йти не тільки про державну підтримку сектора інформаційно-комунікативних технологій, але і про створення економічної мотивації й інституційного забезпечення для масштабного й ефективного використання інформації і знань у всіх секторах економіки, стимулювання підприємництва і підвищення конкурентоздатності української економіки.

Інформаційне суспільство - це, насамперед, інформаційна економіка, заснована на знаннях. Однак ставити перед собою вузьке завдання підтримки одного тільки інформаційного сектора – економіки − заздалегідь прирікати себе на неуспіх. Безперечно, сектор інформаційно-комунікаційних технологій є серцевиною “нової економіки”. Але безпосередня підтримка розвитку інформаційно-комунікаційних технологій не в змозі здійснити кардинальні структурні зрушення у напрямку формування інформаційного суспільства. Економіка є цілісним організмом, і повноцінний розвиток сектору інформаційно-комунікаційних технологій можливий, лише якщо він включений до цього організму, зв’язаний тисячами ланцюгів з іншими галузями економіки та сферами суспільного життя.

Стратегія створення в Києві економічних основ інформаційного суспільства та стимулювання розвитку бізнесу у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, на думку фахівців, повинна концентруватися перш за все на створенні економічного середовища, сприятливого для інноваційної діяльності та впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в усіх сферах економіки та суспільного життя. Суть стратегії полягає в тому, щоб державна політика стимулювання розвитку інформаційно-комунікаційних технологій була б передусім спрямована на перетворення впровадження та використання цих технологій на предмет безпосереднього інтересу споживачів, виробників та інвесторів. Це дозволить перетворити інформаційно-комунікаційні технології з відокремленої, нехай навіть такої, що швидко розвивається, частини національної економіки на органічну складову національної економічної системи.

Стратегія економічних перетворень має містити заходи щодо формування засад інноваційного розвитку та формування інформаційного суспільства і бути спрямованою: по-перше, на виконання заходів, які сприятимуть підвищенню пропозиції товарів і послуг сфери інформаційно-комунікаційних технологій, поліпшенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу; по-друге, на заохочення попиту суб’єктів національної економіки на інформаційні продукти, створення сприятливих умов для їхнього впровадження у виробничу діяльність та побут населення; по-третє, на заохочення інвестицій в інформаційний сектор економіки і впровадження елементів інформаційно-комунікаційних технологій до традиційних галузей економіки і сфер життя.

Не менш важливим є створення умов для реалізації вітчизняними підприємствами наступальної стратегії на зовнішніх ринках, підтримки конструктивної конкуренції на внутрішньому ринку, яка заохочуватиме підприємства до інноваційної діяльності. Принципово важливим є збереження фінансової спроможності суб’єктів господарювання до здійснення бізнесу у сфері виробництва та впровадження продукції інформаційно-комунікаційних технологій, насамперед, завдяки розширенню їхніх ринків збуту, зниження податків і собівартості продукції, збільшення прибутків, освоєння сучасних фінансових інструментів, державне стимулювання, спрощення кредитної політики в сфері інформаційно-комунікаційних технологій, створення сприятливого правового середовища, стимулювання капіталовкладень у реконструкцію, оновлення і створення інфраструктури виробництва та використання інформаційно-комунікаційних технологій. Тому стратегія створення в Україні економічних засад інформаційного суспільства повинна передбачати комплекс заходів у податковій, бюджетній, грошово-кредитній, інституційній сферах і заходів щодо розвитку людського капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Наступний напрямок оптимізації – технологічний, а саме, розбудова інформаційної інфраструктури. Він є тісно пов’язаний з економічним і політичним напрямками оптимізації розвитку інформаційного суспільства України. Головним технологічним завданням розвитку українського інформаційного суспільства є створення сучасної технологічної бази національної інформаційної інфраструктури, конкурентної та інноваційної інформаційної галузі, яка буде забезпечувати швидке поширення ефективної та конкурентоспроможної інформації й надавати широкі комунікативні можливості для усіх прошарків суспільства [53].

Як зазначають інформаційно-аналітичні матеріали до парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, основними проблемами розвитку сфери телекомунікацій в Україні слід вважати: відставання від значної частини країн світу, у тому числі і від країн СНД, за рівнем забезпечення населення і підприємств інтерактивними телекомунікаційними послугами (телефонними та, особливо, Інтернет); значна нерівномірність забезпечення засобами телекомунікацій населення, малих та середніх підприємств по території країни – забезпеченість в сільських і гірських районах у 2-3 рази нижче середньої по країні; моральна та фізична зношеність значної частини (близько 70%) стаціонарних мереж, труднощі з реалізацією єдиної технічної і інвестиційної політики в сфері телекомунікацій де існує велика кількість операторів мереж і провайдерів послуг, наявність значного незадоволеного попиту населення і підприємств на телекомунікаційні послуги, особливо на сучасні їх види, відсутність державної стратегії щодо розвитку телекомунікацій та інформаційних технологій, слабка реалізація політики протекціонізму державних інтересів на ринку телекомунікацій, відсутність державної інноваційної та інвестиційної політики щодо телекомунікацій та інформаційних технологій, недостатня діяльність держави щодо розвитку системоутворюючих елементів інфраструктури телекомунікацій та інформаційного суспільства.

Серед заходів соціального напрямку оптимізації розбудови інформаційного суспільства в Україні перш за все необхідно відзначити розвиток і лібералізацію засобів масової інформації. Саме засоби масової інформації сьогодні відіграють особливу роль у розвитку інформаційного суспільства. Вони формують громадську думку, а це робить їх зручним механізмом для впровадження у свідомість населення України ідей інформаційного суспільства. До традиційних функцій засобів масової інформації в цьому контексті додаються специфічні, зокрема утвердження цінностей громадянського суспільства та свободи слова, усвідомлення населенням необхідності та бажаності змін, що пов’язані з переходом України до інформаційної стадії розвитку, формування психологічної готовності до активної участі в цих змінах, формування в суспільстві свідомості політичного та культурного плюралізму, удосконалення системи демократизації та плюралізму думок тощо.

Позиції українських засобів масової інформації в сучасному українському суспільстві є незадовільними, перш за все з причини економічної уразливості. Це призводить до того, що абсолютна їх більшість є політичними проектами для просування партійних ідей та “чорного піару” проти супротивників. Діяльність мас-медіа може мати негативні наслідки: “руйнації соціуму”, знищення усталених звичаїв, традицій, звичних зв’язків між людьми; можливість маніпулювання громадською думкою через скеровування тематики мас-медійного потоку; пропаганду ненависті та ворожнечі; порушення авторських та суміжних прав; сфальсифіковані та наклепницькі повідомлення; низький рівень професіоналізму журналістів; безконтрольність змісту певних електронних видань та інше [69].

Проте позитивні аспекти діяльності мас-медіа в нових умовах набагато переважають ці ризики. Інтернет-простір надає матеріалам медіа додаткову актуальність, оперативність, універсальність, відносну анонімність, одночасність надходження до аудиторії. Інтернет-медіа мають додаткові переваги перед традиційними медіа, а саме: можливість вільного вибору часу користувачем, можливість повторного використання, одержання/передачі інформації фактично одночасно з подією, глобальне поширення інформації, інтерактивність - активний двосторонній зв’язок між комунікатором і реципієнтом, який сам у будь-який момент стає комунікатором, широке використання можливостей мультимедіа, відсутність самого поняття накладу або замкненої аудиторії, простота в обробці та поширенні інформації, надширокі можливості у виборі змісту. Інтернет-медіа не потребують великої кількості ресурсів, забезпечують більший політичний плюралізм та культурне розмаїття.

Для виконання засобами масової інформації функцій у справі розбудови інформаційного суспільства в Україні держава повинна постійно опікуватися їх розвитком через впровадження прогресивного законодавства, заохочення конкуренції, контроль за процесами концентрації власності на медіа; сприяння доступу нових компаній на ринок мас-медіа; забезпечення технічних можливостей доступу до Інтернету для всього населення, інтеграції в Інтернет-простір усіх верств населення, запобігання формуванню інформаційної нерівності та відсталості; дотримання свободи слова та самовираження; розробки системи грантів для підтримки суспільних українських Інтернет-медіа та забезпечення інтересів держави в них; заохочення інвестицій у створення Інтернет-медіа; сприяння переходу традиційних медіа до паралельного розміщення електронних версій матеріалів в Інтернеті та ін. Отже держава відіграє провідну роль в цьому напрямку розбудови інформаційного суспільства в Україні.

Наступний напрямок оптимізації – створення загальнодоступних інформаційних ресурсів − пов’язаний з культурною сферою і передбачає: створення максимально повної бази культурної, науково-технічної економічної інформації в електронній формі, збереження культурної спадщини України шляхом електронного документування, збереження і розміщення інформації закладів культури України в Інтернеті тощо.

Не менш важливим заходом культуротворчого напрямку оптимізації розвитку інформаційного суспільства є збереження культурного розмаїття та самобутності України як умови розвитку інформаційного суспільства на основі діалогу між культурами. Щодо цього необхідно стимулювати органи державного управління розробляти політику в галузі культури для сприяння виробництву культурного, освітнього і наукового змісту та розвитку на місцевому рівні галузей культури, що відповідають мовним і культурним потребам користувачів. Необхідно, аби бібліотеки, архіви, музеї й інші установи культури в інформаційному суспільстві могли б повною мірою виконувати свою функцію постачальників змісту, у тому числі традиційних знань.

Серед інших напрямків оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні необхідно також назвати забезпечення інформаційної безпеки, стимулювання інноваційних технологічних розробок в сфері інформаційно-комунікаційних технологій і традиційній індустрії, зокрема, міжнародні співтовариства тощо, але зважаючи на їх досить значне аналітичне осмислення, в межах даної роботи розгляд названих напрямків не є доцільним.

Отже, розвиток інформаційного суспільства в Україні можливий лише на основі комплексного підходу, що включає стратегічне бачення інформатизації суспільства, чіткі пріоритети цієї інформатизації, координується із наявними соціально-економічними, політичними та соціально-культурними умовами держави й міжнародною практикою, пов’язується із розвитком економіки й країни в цілому. Розробка такого підходу бачиться можливою лише за участі трьох секторів: держави, приватного капіталу та громадянського суспільства, а також - за наявності реалістичних цілей та політичної волі.