Методологічні основи безпеки життєдіяльності

Системно-структурний підхід та системний анал'а - методологічна основа безпеки життєдіяльності

Головним методологічним принципом безпеки життєдіяльності людини є системно-структурний підхід, а методом, який використовують у ній, - системний аналіз.

Системний аналіз - це сукупність методологічних засобів, які застосовують для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають у системах. Під системою розуміють сукупність взаємопов'язаних елементів, які взаємодіють між собою так, що досягається певний результат (мета).

Під елементами (складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій - це технічна система, а рослина, тварина, людина - біологічна система. Будь-які групи людей, колективи, спільноти - це соціальні системи. Система, одним з компонентів якої є людина, називається ергатичною. Прикладами ергетичних систем є системи "людина-природне середовище", "людина-машина", "людина-машина-навколишнє середовище" тощо.

Кожний предмет розглядають, як системне утворення. Системи мають свої властивості, які не притаманні компонентам, з яких утворені системи. Цю основну властивість систем або "емерджентність" покладено в основу системного аналізу.

Принцип системності розглядає явища у їхньому взаємозв'язку, комплексно. Для позначення мети, результату, яких досягає система, використовують термін "системотворний елемент".

Будь-яка система є складовою частиною іншої системи, або ж входить до іншої системи як її елемент. З іншого боку, окремі елементи кожної системи можуть розглядати як окремі самостійні системи.

У сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов'язаних людей, процесів, будівель, обладнання, устаткування, природних об'єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для забезпечення безпеки.

Система життєдіяльності

Системою, яку вивчає дисципліна "Безпека життєдіяльності", є система "люди-на-життєве середовище". Розглянемо характеристики компонентів цієї системи.

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Будь-який живий об'єкт (організм, клітина) є відкритою системою, тобто системою, яка постійно обмінюється речовинами, енергією, інформацією з оточуючим середовищем. Сутність обміну в живих тілах складається з поглинання речовин ззовні і їх засвоєння (тобто перетворення речовин навколишнього середовища в речовину самого живого організму). Цей процес (т.зв. асиміляція) потребує енергетичних витрат з боку живого тіла і ці витрати енергії можливі тому, що в процесі асиміляції в клітинах організму накопичується енергія у вигляді складних хімічних зв'язків молекул органічних сполук.

Процеси розпаду складних речовин живого тіла, які супроводжуються визволенням енергії і виділенням продуктів розпаду, отримали назву дисиміляції. Головним джерелом енергії, що підтримує існування цих процесів, є сонячна енергія.

Другий закон термодинаміки стверджує, що будь-яка природна закрита система має властивість неминучого спаду енергетичного рівня впритул до загибелі самої системи. Живі тіла є відкритими системами і мають властивість черпати енергію зовні і залучати її в процеси своєї життєдіяльності, що забезпечує можливість життя.

Природне середовище (біосфера) - це частина Землі і простору, що її оточує, де зосереджене живе. Воно є джерелом природних ресурсів для життєдіяльності людини. Люди використовують воду, ліс, корисні копалини, плодючий грунт та інші багатства природного середовища.

Штучне середовище - це складова довкілля, яка створена людством за багато років його існування. Штучне середовище умовно можна розділити на соціально-політичне середовище і техногенне.

Соціально-політичне середовище - форми спільної діяльності людей, єдність способу життя, комунікативної дії.

Техногенне середовище - промислові та енергетичні об'єкти, установи, навчальні, лікувальні заклади, житло, транспорт, знаряддя праці, зброя, домашнє господарство та ін.

Техногенне середовище формувалося і формується в процесі трудової діяльності людини. Воно багатопланове. Часто техногенне середовище поділяють на виробниче і побутове. Виробничим є середовище, де людина реалізує свою трудову діяльність (підприємства). До побутового середовища можна віднести власний дім чи квартиру, сукупність житлових будинків, комунально-побутових об'єктів, місця відпочинку та ін.

Штучне середовище дає змогу задовольнити людські потреби в харчуванні, одязі, комфорті, культурному відпочинку, творчій діяльності тощо.

Життєдіяльність людства не може бути безкомпромісною, спокійною. На життєдіяльність завжди впливають різні негативні чинники, які виникають як унаслідок діяльності людей, так і природного середовища. Наприклад, аварії, стихійні лиха, збройні конфлікти порушують нормальну життєдіяльність людей. Захист у цих випадках людей і природного середовища є специфічним видом діяльності, і як правило покладається на державу та створені нею органи (армія міліція, війська та формування Міністерства з надзвичайних ситуацій).

Життєве або навколишнє середовище (довкілля) - це все, що оточує людину упродовж її життя. Своєю чергою, життєве середовище - складна система, компонентами якої є природне і штучне середовище.

Загалом під "системою життєдіяльності" розуміють життя і діяльність людства на планеті Земля. Значною мірою система життєдіяльності відображена в державі, де

14 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

люди об'єднані мовою, звичаями, законами, природними умовами, системою захисту своїх інтересів. Але ж і саму людину можна розглядати як систему життєдіяльності, що складається з взаємодіючих органів єдиного організму, який живе і діє за відповідними законами.

Життєдіяльність окремої людини є часткою життєдіяльності людства в межах якоїсь формації. Тому тут є багато спільного. Але життєдіяльність окремої людини може відрізнятись від загальноприйнятих норм і традицій. У цьому і полягає унікальність кожної людської особи.

Характерні ознаки системи життєдіяльності:

Це складна система, що об'єднує життя людей (людства), їх працю і навколишнє середовище, всі елементи якої взаємопов'язані і взаємозалежні.

Функціонування системи відбувається за об'єктивними законами (правила, традиції) і має за мету задоволення потреб та інтересів як людини, так і людства.

Це динамічна система, яка розвивається, удосконалюється, пристосовується до зміни умов існування.

Система завжди прагне до стабільного стану, вживаючи відповідні заходи для захисту себе від небезпеки.

1.2.3. Системний аналіз безпеки життєдіяльності

У процесі діяльності можна виділити з одного боку людину, котра працює, а з іншого - виробництво, де знаходяться предмет, знаряддя та навколишнє середовище і де виникає небезпека.

Система безпеки діяльності людини складається з таких підпорядкованих структур (рис. 2): людина, діяльність, система охорони праці, ергономіка, охорона здоров'я, гігієна. Подструктура людини охоплює такі чинники:

1) безумовні рефлекси самозбереження, захисні реакції людини та дублювання функцій окремих органів;

2) психологічні якості та стани людини;

3) досвід, професійні навики та вміння;

4) ступінь мотивації матеріально-практичної діяльності та безпеки.

Рівень індивідуальної захищеності людини від небезпеки є результатом дії складної системи саморегуляції, яка ґрунтується на чотирьох вищезгаданих чинниках (рівнях).

Рис. 2. Структура системи безпеки діяльності

Подструктуру діяльність розглянено як головне джерело небезпеки. Наприклад матеріально-практичну діяльність у вузькому значенні можна розглядати як виробництво. У промисло-

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

вому виробництві - це знаряддя праці, предмети праці та навколишню середовище. При цьому виділяють роботи з високою та невисокою категоріями небезпеки. Нещасні випадки частіше стаються під час виконання робіт з невисокою небезпекою внаслідок того, що:

1) до робіт з підвищеною небезпекою допускають осіб, які пройшли спеціальну додаткову підготовку з техніки безпеки;

2) на таких роботах використовують більш досконалу техніку безпеки;

3) небезпечних робіт значно менше ніж звичайних;

4) висока ціна помилки на роботі з підвищеною небезпекою зумовлює серйозніше ставлення робітника до її виконання.

Духовно-практичну діяльність можна уявити як.інтелектуальну, в якій основними небезпеками є інформаційно-психологічні та духовні.

Підструктура "Система охорони праці" слугує розв'язанню двох головних завдань: знижувати рівень виробничої небезпеки та сприяти підвищенню захищеності життя і здоров'я людини.

Взаємодія всіх трьох підструктур формує фактичний рівень безпеки життєдіяльності людини.

Небезпеки та їхні чинники

У всі часи людина прагнула до забезпечення своєї безпеки. Але з появою нової сфери діяльності виникає щораз більше нових небезпек: нові прилади, машини, технологічні лінії, електричний струм, атомна енергетика, радіація, хімічні сполуки. Практична діяльність людини дала змогу висловити аксіому про те, що будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека життєдіяльності людини може існувати в явному та прихованому вигляді, яку важко виявити та передбачити. Наявність потенційної небезпеки в системі не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації такого впливу важливе виконання таких умов:

1) небезпека реально існує та діє;

2) людина перебуває в зоні дії небезпеки;

3) людина не має достатньо ефективних засобів захисту.

У загальному розумінні небезпека - це явища, процеси, об'єкти, які за певних умов здатні завдати збитків², шкоди для здоров'я людини. Небезпека може бути і тоді, коли є загроза безпеці для життєдіяльності особистості на стадії переходу із можливості у дійсність. Небезпека - це наслідок дії окремих чинників на людину. їх можна поділити на вражаючі, небезпечні та шкідливі.

Вражаючі - це чинники, які можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні - це чинники, що за певних умов можуть стати причиною травм та аварій.

Шкідливі - це чинники, що можуть викликати захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і в прихованій формі. Такий поділ чинників є умовним, оскільки один і той же чинник може спричинити загибель людини, травму, захворювання, чи не завдати ніякої шкоди.

-----------------------------------------------

Збитки - зло, шкода які є результатом очікування чи наслідками небажаних подій. Шкода може виражатися різним рівнем важкості: загибель, травма, захворювання, зниження працездатності.

]. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Таксономія небезпек - класифікація та систематизування явищ, процесів та об'єктів, які здатні завдати шкоди людині. Приклад таксономії - це класифікація небезпек.

За походженням: природні, техногенні, соціальні.

За локалізацією: космос, атмосфера, літосфера, гідросфера.

За сферою прояву: побутова, транспортна, виробнича, службова, спортивна.

За наслідками: загибель, травма, захворювання, зниження нормального фізичного, психічного, емоційного рівня життєдіяльності людини.

За часом прояву: імпульсні, кумулятивні.

За структурою: прості, складні, похідні.

За характером дії на людину: активні, пасивні.

Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників):

Кліматичні чинники небезпеки залежать від метеорологічних умов, рівня сонячної активності, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного тиску, розподілу тепла та вологи, які спричинюють різкі похолодання та настання спеки, про-ливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.

Ґрунтові чинники небезпеки визначені особливостями різних типів ґрунтів, можливостями виникнення ерозії, зсувів, обвалів, утворення ярів. Руйнування ґрунтів може створити загрозу для сільського господарства, шляхів комунікації, водопостачання, житлових та виробничих будівель тощо.

Геоморфологічні чинники небезпеки зумовлені особливостями будови геологічних структур надр Землі, рельєфом, схильністю до землетрусів, вулканічної діяльності та ін.

Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину небезпечних представників флори та фауни, вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров'ю та життю людини з боку хижих звірів,-птахів, отруйних рослин і тварин, переносників інфекцій (комахи та хворі тварини), а також опосередкований вплив живих організмів, наприклад, через хімічні виділення (екскременти) та залишки мертвих тварин, що не розклалися до кінця.

До чинників небезпеки в техногенній сфері відносять:

Технічні чинники небезпеки залежать від рівня надійності та ступеня ергономічності устаткування, застосування в його конструкції захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування, досконалості технологічних процесів, правильної послідовності виконуваних операцій тощо.

Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають у разі підвищеного вмісту в повітрі життєвого середовища шкідливих речовин, недостатнього чи нераціонального освітлення, підвищеного рівня шуму, вібрації, незадовільних мікрокліматичних умов, наявності різноманітних випромінювань вищедопустимих значень, порушенні правил особистої гігієни та ін.

Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв'язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно виконання робіт, планово-попереджувального ремонту устаткування, організацію нагляду за небезпечними роботами, використанням устаткування, механізмів та інструменту за призначенням тощо.

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Психофізіологічні чинники небезпеки визначають втомою людини під час виробничого процесу через надмірні фізичні та психологічні навантаження, недотримання здорового способу життя, психогігієни.

До чинників небезпеки в соціальній сфері належать:

Державно-правові чинники небезпеки зумовлені відсутністю або ж недостатнім опрацюванням законодавчо-правової бази, загальнообов'язкових норм поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою, а також слабкою державною гарантією охорони правопорядку. Це призводить до зростання протиправних дій, тероризму, злочинності та криміналізації суспільства, виступів окремих верств суспільства на захист своїх прав.

Етно-соціальні чинники небезпеки залежать від особливостей побуту, звичаїв, культури, релігії етнічної спільності людей, що складена історично. Недостатня увага, утиски, обмеження в проживанні та діяльності окремих народностей, націй сприяють виникненню міжнаціональних конфліктів, що становлять небезпеку не лише для життя окремих людей, але й цілісності держави.

Інформаційно-психологічні чинники небезпеки визначають надмірним інформаційним тиском на суспільство, особу.

Психологічні чинники небезпеки виявлені в порушеннях правил поведінки і діяльності людей, а також у їхніх психологічних характеристиках. Поява психічно неврівноважених людей, маніяків, асоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності суспільства і особи.

Перелічені чинники підтверджують об'єктивні умови існування широкого спектра небезпек, різноманітних за походженням та сферою проян.у. Теперішній час характеризується розвитком процесу наростання небезпек.

Номенклатура небезпек - перелік назв і термінів, систематизованих за окремими ознаками. Приклад номенклатури, небезпек за алфавітним порядком: аномальне освітлення, блискавка, вибух, газ, дим, електрика, захворювання та ін.

Класифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою є ступінь ризику.

Ідентифікація небезпек - знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, потрібних для розробки заходів щодо її попередження, усунення чи ліквідації наслідків.

Управління ризиком

1.4.1. Прогнозування і безпека

Невід'ємним елементом управління ризиком з метою забезпечення безпеки життєдіяльності є прогнозування. У безпеці життєдіяльності прогнозування охоплює науковий аналіз закономірностей життя людини в різних сферах її діяльності, оцінку тенденції їхнього розвитку в майбутньому з урахуванням уже накопиченого досвіду і досягнень у безпеці життя людини. За своєю суттю будь-який прогноз є лише припущенням унаслідок чого прогнозування завжди буває багатоваріантним.

Прогноз - результат наукового передбачення, якісні висновки з позицій принципів і методів науки про тенденції розвитку процесу чи явища, що вивчають, і моментах настання того чи іншого явища чи процесу.

Передбачення - припущення чогп сь заздалегідь, здійс нення правильного висно-

вку про напрям розвитку чошше^^_ц|п^^^ж^§^_тякЬ'їсь події тощо, на підставі

IMFHI Г.ПГПАПІ иигпі tilJIILt/ПГЛ

18 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

вивчення фактів, даних та ін. Його розглядають як випереджувальне відображення дійсності (здатності мозку формувати моделі розвитку подій у майбутньому), що ґрунтуються на вивченні об'єктивних законів життєвого середовища людини.

Здатність передбачити хід подій - невід'ємна риса людини, яка вдосконалювалася в процесі практики протягом усієї історії її існування. Накопичення результатів спостереження, фактів, що давали змогу передбачати явища природи, вчинки і дії людей уможливлювала уникнення типових небезпек. Необхідність забезпечувати безпеку життя примушувала врахування позитивних і негативних наслідків дій, сприяючи виробленню здатності моделювати розвиток подій до їхнього настання в дійсності. Зокрема, у стародавніх часах передбачали настання стихійного лиха -підтоплення долини річок Тигру і Євфрату за допомогою зіставлення між положенням сузір'їв і термінами щорічного їх розливу. Сьогодні передбачення виконують за допомогою складних математичних методів на підставі наукових досліджень.

1.4.2. Прогнозування небезпек та захист від їхньої дії

Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливостей впливу сприяють розробленню ефективних заходів захисту, спрямованих на забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Керування безпекою та стійкістю функціонування системи "людина-життєве середовище" залежить від глибини прогнозу соціально-економічних наслідків небезпечних ситуацій та своєчасного планування і виконання низки попереджувальних та захисних заходів.

Прогнозування наслідків небезпечних та екстремальних ситуацій охоплює:

- оцінку ймовірності та аналіз причин виникнення екстремальних ситуацій;

- очікувану силу впливу (інтенсивність) та механізми розвитку небезпеки (ураження);

- характеристику та розміри ураження реципієнтів (населення, тваринний та рослинний світ, повітряне та геологічне середовища, водоймища, господарські об'єкти);

- агресивність та глибину впливу чинників небезпеки (імовірність генетичних змін у біосфері, тривалість періодів прояву негативних наслідків, багатоступеневість такого прояву тощо);

- періодичність виникнення небезпечних та екстремальних ситуацій та їхню динаміку;

- визначення величини збитків у випадку реалізації небезпечних та екстремальних ситуацій.

Оцінюють потенційні збитки на стадіях передпроектних науково-дослідних розробок, при виборі пріоритетних заходів захисту певної ділянки території, під час обґрунтування вибору варіантів розташування міського будівництва на територіях з екстремальними природними умовами, під час розробки генеральних планів міст, проектів забудови, пропозицій щодо розширення, реконструкції та технічного переозброєння підприємств, під час розроблення схем інженерного захисту територій.

Вибираючи варіант найбільш ефективних попереджувальних та запобіжних заходів, потрібно враховувати суму інвестицій та величину збитків, яких вдасться уникнути в результаті їхньої реалізації (за відсутності можливості повного захисту).

Попереджувальні та захисні заходи, а також засоби забезпечення безпеки спрямовані на:

 

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

- попередження чи ліквідацію небезпеки шляхом усунення джерела її виникнення або віддалення його на безпечну відстань;

- захист людини від небезпеки шляхом застосування колективних та (чи) індивідуальних заходів захисту, а також страхування під час робіт в небезпечних зонах;

- використання технічних та конструкторських засобів підвищення безпеки, що дають змогу автоматизувати та роботизувати небезпечні виробництва, застосовувати дистанційне керування, автоматично задіяти засоби захисту, підвищувати надійність роботи машин, механізмів, устаткування;

- розробку відповідної нормативно-правової бази, спрямованої на формування концепції безпеки та створення безпечних та нешкідливих умов життєдіяльності;

- проведення суворого нагляду та контролю за виконанням відповідних законів, постанов, правил, положень, які регламентують вимоги щодо забезпечення безпеки життєдіяльності;

- розроблення системи попередження і реагування на надзвичайні ситуації, планів щодо захисту населення у випадку стихійних лих, аварій, катастроф тощо;

- забезпечення медико-гігієнічних умов для підтримання на належному рівні здоров'я людей.

Проблема захисту від небезпечних природних та техногенних процесів зазвичай зведена до проведення локальних заходів щодо захисту людей, будівель, підприємств тощо. Однак нині ефективних результатів можна досягти лише за умови проведення комплексної системи попереджувальних та захисних заходів, які спрямовані на охорону всієї сукупності об'єктів, що формують середовище життєдіяльності людини.