Перелік питань до індивідуальної роботи

 

1. Міжнародні стандарти управління якістю продукції.

2. Метрологія та її основні завдання. Метрологічні установи в Україні.

3. Проблеми комплексного використання сировини в Україні та світі.

4. Вплив ресурсозбереження натехніко-економічні показники виробництва.

5. В одоспоживання: екологічні проблеми оподаткування.

6. Правові аспекти сертифікації продукції в Україні.

7. Основні положення Податкового кодексу щодо спеціального використання водних ресурсів.

 

Ключові терміни та поняття: якість продукції, стандарт, стандартизація, сертифікація, метрологія, види технічного контролю; види стандартів, сертифікація продукції, сировина

 

Якість продукції – це сукупність її властивостей, що зумовлюють міру її придатності задовольняти певні потреби споживачів відповідно до свого призначення.

При розробленні принципово нового виду продукції складається карта технічного рівня і якості продукції. Цей документ ведеться на всіх етапах життєвого циклу продукції аж до зняття її з виробництва і є обґрунтуванням рішень, що приймаються по забезпеченні якості продукції.

Висока якість продукції формується на всіх етапах виробничого циклу, в тому числі і під час виготовлення продукції. Управління якістю продукції на промисловому підприємстві здійснюється в рамках діючої комплексної системи управління якістю продукції (КС УЯП).

Структура такої системи складається з усіх підрозділів і служб, які приймають участь в управлінні і виробництві продукції. Елементами системи є функції, заходи, процеси, технічні засоби і нормативні документи, які формують та забезпечують функціонування системи. Отже, комплексна система УЯП включає процеси проектування, розробки конструкторської і технологічної документації, придбання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, а також виготовлення, випробування, монтаж, налагодження та сервісне обслуговування. Існує певний міжнародний і вітчизняний досвід з розробки та впровадження КС УЯП, який детально описаний в спеціальній літературі. В результаті міжнародного досвіду були створені міжнародні стандарти ISO серії 9000 і 10000, які конкретизують вимоги до системи якості, порядок їх розробки, правила вибору і побудови елементів системи якості.

Важливою складовою КС УЯП є технічний контроль якості продукції на стадії її виготовлення, який покладається на відділ технічного контролю (ВТК) підприємства, співробітники якого у взаємодії з іншими працівниками послідовно проводять декілька видів технічного контролю у відповідності до карти технічного рівня і якості продукції.

Види технічного контролю: вхідний контроль, операційний контроль, приймальний контроль, інспекційний контроль, технічний контроль.

Продукція, виготовлена з відхиленнями від стандартів і ту, належить до виробничого браку.

Виробництво функціонує згідно нормативних документів, які регламентують правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції.

Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі.

Стандарт – це нормативний документ, який встановлює обов’язкові для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються різних видів діяльності чи її результатів.

Існують три види стандартизації: міжнародна, регіональна і національна.

Національна стандартизація – це стандартизація, яка проводиться на рівні однієї країни.

В Україні організовує і координує роботи з стандартизації та функціонування державної системи стандартизації Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України).

Національні стандарти України поділяються на: державні стандарти України – ДСТУ; галузеві стандарти України – ГСТУ; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України – СТТУ; технічні умови України – ТУУ; стандарти підприємств - СТП.

Вимірювання фізичних величин є невід'ємною операцією технологічних процесів, контролю та випробувань матеріалів, деталей, конструкцій і приймання готової продукції. Єдність вимірів досягається шляхом точного відтворення та зберігання встановлених одиниць фізичних величин і передачі їхніх розмірів робочим засобам вимірювання. Відтворення, зберігання і передачу розмірів одиниць здійснюють за допомогою еталонів і зразкових засобів вимірювання.

Еталон - це засіб вимірювання (або комплекс засобів вимірювання), що забезпечує відтворення та зберігання одиниці з метою передачі її розміру нижчестоячим у перевірочній схемі засобам вимірювання, виконане за особливими правилами і затверджене у встановленому порядку.

Еталони згідно підпорядкованості поділяють на первинні (вхідні) і вторинні (підлеглі). Первинні еталони відтворюють одиниці і передають їхні розміри з найвищою точністю, досягнутою в даній області вимірів.

Повірочна схема - це затверджений в певному порядку документ, що встановлює засоби, методи і точність передачі розмірів одиниць від еталону або вихідного зразкового засобу вимірів робочим засобам.

Метрологічне забезпечення якості продукції включає:

- встановлення характеристик продукції, процесів, фізичних явищ, що підлягають кількісному визначенню з дотриманням вимог до точності їхнього вимірювання;

- визначення раціональної номенклатури засобів вимірювання і забезпечення єдності й правильності їхніх показань при створенні і експлуатації вимірювальної апаратури;

– забезпечення достовірності та співвідносності результатів вимірювання, що виконуються при розробці, виробництві, випробуваннях і експлуатації продукції, при вирішенні задач управління, охорони здоров'я, праці, техніки безпеки та ін.

Завдання Державної метрологічної служби – забезпечення єдності і достовірності вимірів в країні на основі нормативно-технічних документів Державної системи забезпечення єдності вимірів. Координуючим центром цієї служби є Державний комітет споживчої політики України. Метрологічним наглядом в галузях народного господарства керують міністерства (відомства) через органи відомчих метрологічних служб, що забезпечують єдність і достовірність вимірів в галузях.

Сертифікація являє собою дію, яка проводиться з метою підтвердження з необхідною достовірністю відповідності продукції конкретним стандартам або технічним умовам і видачі відповідного документа - сертифіката, тобто сертифікація закликана створювати споживачу певні гарантії якості продукції чи послуг.

Згідно з Законом України «Про підтвердження відповідності» сертифікація – це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Таким документом є сертифікат.

Підтвердження відповідності встановленим законодавством вимогам здійснюють в акредитованих випробувальних лабораторіях.

Свідоцтво про визнання відповідності - це документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством України;

Система розроблення та впровадження продукції у виробництво регламентує загальні правила (ГОСТ 15.001-88), згідно яких визначаються основні етапи:

· розроблення технічного завдання (ТЗ);

· розроблення наукової, технічної і нормативно-технічної документації;

· виготовлення і випробовування зразків продукції;

· приймання результатів розроблення;

· підготовка і освоєння виробництва.

Економічну ефективність виробництва визначають як сукупність технічних, техніко-економічних і техніко-експлуатаційних показників.

Визначається матеріальними та грошовими витратами, до яких належать:

1. Витрати, пов’язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або на реалізацію продукції, поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок коштів, одержаних від реалізації продукції (послуг).

2. Витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю (розширення та оновлення виробництва).

3. Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби).

Найбільшу питому вагуу загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Техніко-економічні показники — це собівартість, продуктивність праці, амортизація, якість продукції, трудомісткість та ін.

Техніко-експлуатаційні показники машин, апаратів і агрегатів — це габарити (висота, довжина, ширина в см, м), займана площа (кв. см, м); маса (в кг, г); кількість обертів (за сек., хв.); ступінь автоматизації, наявність захисних приладів; вихідна потужність, що споживається та енергоємність, тривалість безвідмовної роботи (гарантійний строк); перелік виконання основних і допоміжних операцій: умови, необхідні для нормальної роботи (температура, вологість повітря, шум, вібрація і т. п.) та ін.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів: робоча сила, компоненти природних ресурсів (земля та сировина), компоненти засобів виробництва.

На підвищення продуктивності праці впливають такі фактори: соціально-економічні; матеріально-технічні; організаційно-економічні.

Промислова продукція – це вироби, які отримують внаслідок перероблення так званої сировини.

Сировиною називають природні та штучні речовини, матеріали і вироби, які використовуються для виробництва промислової продукції.

Ступінь використання природно-сировинних ресурсів визначає рівень розвитку економіки країни. Чим вищий рівень розвитку виробництва у країні, тим менша її залежність від сировинного фактора.

Матеріаломісткість визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції, які можуть бути виражені як у грошових, так і в натуральних показниках.

Природні ресурси України: земельні, водні, мінеральні, біологічні, кліматичні, та іншими, що створює потенціал для розвитку промисловості.

За походженнямсировинаподіляється напервинну, штучну, вторинну.

Первинна сировина – речовини природного походження, які не зазнавали перероблення (мінеральна, рослинна, тваринна)

Штучна сировина – продукція або напівпродукція інших виробництв – матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби.

Вторинна сировина – відходи промисловості та споживання і побічна продукція виробництва, які використовують при одержанні іншої продукції.

Якість сировини – це сукупність її технологічних, фізичних та хімічних властивостей, які забезпечують високий рівень технологічних процесів і якість продукції, що виробляється.

Напрямки розвитку технологій раціонального комплексного використання сировини:

технології маловідходного формоутворення (перехід від обробки різанням до точного лиття, обробки тиском, порошкової металургії та інше);

комбіновані технології маловідходної обробки матеріалів (плазменно-механічна обробка, алмазообробні технології, електрохімічні та електрофізичні методи обробки);

альтернативна енергетика (біоенергетика, вітрова, сонячна, геотермальна тощо);

комплексна автоматизація промислових виробництв;

удосконалення існуючих технологічних процесів з метою раціонального використання матеріалів та скорочення витрат паливно-енергетичних та природних ресурсів.

Україна в цілому добре забезпечена такими мінеральними ресурсами: графітом, каоліном, ртуттю, бромом, залізними, марганцевими, титановими рудами, самородною сіркою, гіпсом, сировиною для виробництва скла. цементу. Недостатньо забезпечена паливо-енергетичними ресурсами, зокрема нафтою і природним газом, рудами кольорових металів, особливо алюмінієвою, мідною, свинцевою сировиною, що породжує певні економічні труднощі.

До природних вод належать поверхневі, підземні й атмосферні. Усі вони бувають у газоподібному, рідкому та твердому станах.

За призначенням води умовно поділяють на промислову та питну. Якісні показники води визначаються стандартами. Залежно від категорії та призначення водного об’єкта регламентуються гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, хімічні, фізичні, органолептичні та інші показники якості води.

Питна вода повинна бути безпечною для вживання, не мати забарвлення, присмаку та запаху і відповідати вимогам ГОСТ 2874-82.

Цикл використання води складається з послідовних технологічних процесів:

забір води з природних водних об’єктів;

обробка води (підготовлення до використання) і розподіл її між споживачами;

використання води на різні потреби;

забір й очищення використаної (стічної) води (механічне, біологічне);

накопичення технічно-очищеної води та її подальше очищення у природних водних об’єктах;

- повторне використання технічної води.

Біологічне очищення стічних вод в природних умовах здійснюється на полях фільтрації, в біологічних ставках, на полях зрошення.

Методи біологічного очищення ґрунтуються на застосуванні різних видів мікроорганізмів. Розрізняють аеробний процес, який здійснюється за наявності кисню, і анаеробний без доступу кисню. Анаеробне очищення застосовують як першу стадію для підготовки до наступного аеробного очищення стічних вод з високою концентрацією органічних забруднень.

Біологічне аеробне очищення здійснюють у біофільтрах, аеротенках. Тривалість очищення в середньому 40-48 год.

Для проведення процесів очищення стічних вод в анаеробних умовах використовують спеціальні споруди – метантенки. Метантенки використовують як самостійні очисні споруди, так і складову частину станцій анаеробно-аеробного очищення. Анаеробне очищення – технологія очищення стічних вод з використанням життєдіяльності певних видів анаеробних мікроорганізмів, внаслідок якої відбувається перетворення вуглеводовмісних сполук у біогаз, основною складовою якого є метан. Вважається економічно доцільним анаеробне очищення за вмісту забруднень понад 1,2-2 г/л БПК₅.

Залежно від виду та кількості забруднюючих речовин застосовують різні технології та поєднання методів очищення стічних вод. Сучасна технологія складається з 3 стадій: механічного, анаеробного та аеробного очищення.

Атмосферне повітря поряд з природною водою широко використовується в промислових технологічних процесах. Чисте і сухе атмосферне повітряявляє собою суміш газів, які оточують Землю. Основні з них – азот (78 %), кисень (20,9 %), аргон (0,9 %), вуглекислий газ (0,03 %), неон, гелій, озон, водень та інші гази. Повітря застосовують в енергетичних агрегатах під час спалювання органічних теплоносіїв (вугілля, газу, мазуту, бензину) – натеплових електростанціях і у двигунах внутрішнього згорання. Великі об’єми повітря використовують у металургії. Повітря широко використовується для транспортування матеріалів (пневмотранспорт), при теплопередачі й охолодженні технологічних об’єктів, як робоче тіло у пневмосистемах. Рідке повітря використовують для добування газів – кисню, азоту, аргону та ін.

Промислові підприємства забруднюють атмосферу газовими викидами (СО, СО2, NO2, SO2 тощо), пилом, сажею, неорганічними та органічними речовинами.

Податковим кодексом України передбачено екологічне оподаткування та різні види платежів за природокористування.

 

Контрольні питання

 

1. Назвіть існуючі системи фізичних величин, їх основні одиниці.

2. Що таке сертифікація, яка її мета?

3. Що називають сертифікатом відповідності?

4. Поняття: "стандарт", "кодекс усталеної практики", "технічні умови".

5. Що таке метрологія, як наука? Дайте визначення: еталон, повірочна схема.

6. В чому полягає забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності продукції?

7. Які існують форми сертифікації, порядок їх проведення?

8. Що передбачає система розроблення та поставлення продукції на виробництво?

9. Охарактеризуйте загальний стан ресурсної бази України?

10. Які роль відіграють вода і повітря у промислових технологіях?

11. Охарактеризуйте основні положення оподаткування природних ресурсів в Україні.

12. Охарактеризуйте основні способи водопідготовки.

13. Класифікація сировини.

 

Література: основна [1-5];

Додаткова [2, 5, 6,10, 12-16].