Юридичне поняття сильного душевного хвилювання. Юридично значимі емоційні стани

 

У практиці правоохоронних органів даний вид судово-психологічної експертизи застосовується найбільш часто. У кримінальному праві фізіологічний афект пов'язується із сильним щиросердечним хвилюванням, під яким розуміється «така дезорганізація психічної діяльності, при якій людина не втрачає цілком розуміння ситуації і вчинених нею дій, але значною мірою втрачає над ними контроль».

Однак, враховуючи те, що юрист не володіє достатніми спеціальними знаннями для вирішення даного питання, обов’язковим є призначення комплексної психолого-психіатричної експертизи. Практика показує, що типовим є призначення судово-психіатричної експертизи, яка констатує факт психічного здоров’я підекспертної особи, та не завжди дає відповідь на питання, що стосуються актуального емоційного стану особи на момент вчинення злочину та його дизфункціонального впливу на поведінку.

В ході досудового слідства та судового розгляду справи важливим є визначення суб’єктивної картини вчинення протиправного діяння та відтворення.

Однак, слід врахувати, що вчинення злочину має значний вплив на структуру психіки суб’єкта. У період, що слідує за вчиненням злочинного діяння суб’єкт схильний засуджувати свої дії, винуватитися або агресивно реагувати на обставини, які спонукали його до вказаних форм поведінки. Такі форми реагування обумовлені його актуальним психічним станом, вивчення якого може надати слідчому інформацію, що сприятиме налагодженню контакту з учасником слідчих дій та оптимізації процесу досудового слідства. Це обумовлює необхідність здійснення судово-психологічних експертиз емоційних станів на етапі досудового слідства. На етапі судового розгляду справи вивчення та врахування актуального психічного стану дає можливість встановити співвідношення інтелектуального та вольового компонентів психічної діяльності суб’єкта, психічне ставлення особи до самого діяння і таким чином встановити зміст та форму вини.

У психології і психіатрії виділяють афекти трьох видів:

1) фізіологічні;

2) фізіологічні на патологічній основі;

3) патологічні.

Поділ афектів проводиться по зовнішніх проявах і по «ґрунті», на якому вони виникають.

Поняття «фізіологічний афект» виникло в надрах психіатрії як альтернатива поняттю «патологічний афект». Патологічний афект відноситься до хворобливих розладів психічної діяльності, тобто є медичним критерієм неосудності.

Афект (лат. affectus — пристрасть, настрій, збудження) — короткочасна бурхлива емоційна реакція людини (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість і т. д.) на сильно діючий вплив з боку навколишнього середовища.

Фізіологічний афект — це сильне і відносно короткочасний емоційний стан, що має «вибуховий» характер, супроводжуване різко вираженими руховими і вегетативними проявами. Як правило, афект дає непідвласну свідомому вольовому контролеві розрядку в дії. Він виникає у випадках, коли мається навмисна погроза домінуючим життєвим цінностям людини, тобто даному станові передує так називана аффектогенна ситуація.

З фізіологічного боку афект пояснюється виникненням у корі головного мозку осередку домінуючого збудження, яке викликає різке гальмування значної чи більшої частини кори з одночасним інтенсивним збудженням підкірки, отже, і відповідних безумовнорефлекторних актів, емоцій тощо.

На думку М.М. Коченова [24], існують три механізми виникнення афекту. Перший позв'язаний з тим, що афект виникає внаслідок нагромадження (акумуляції) у людини негативних емоційних переживань. У такому випадку «пусковим механізмом» для розвитку афективного стану може стати незначний негативний вплив, що став, образно говорячи, «останньою краплею» (називається кумулятивним афектом). Другий механізм — це реакція на одноразову дію дуже сильного подразника (образи, погрози, насильства) – носить назву класичного афекту. Третій механізм позв'язаний з активізацією раніше утворених слідів подразнення, коли повторна дія подразника, що викликає афект, було як би відстрочене на час — від декількох хвилин до декількох років.

Фази фізіологічного афекту:

І – підготовча – включає переробку особою психогенного переживання, виникнення та наростання афективної напруги.

ІІ – афективна дія – відрізняється взривним характером діяння, несподіваним для самої особи і має наступні ознаки: - афективне звуження свідомості (концентрація уваги тільки на джерелі делікту, фрагментарність сприйняття, висока емоційна насиченість переживань образи, гніву, зниження орієнтування в оточуючому просторі); - порушення поведінки і діяльності – виражена ригідність (негнучкість), імпульсивність, нецілеспрямованість; - виражені вегетативні реакції та рухові прояви (порушення саморегуляції організму, порушення діяльності серцево-судинної, дихальної, рухової систем)

ІІІ – спад – відзначається апатія, в’ялість, астенічні прояви, амнезія.

Розглядають ознаки фізіологічного афекту:

1. Раптовість виникнення. Деякі слідчі плутають раптовість виникнення з короткочасністю афекту. Це невірно. Афект виникає раптово не стільки для навколишніх, скільки для самого суб'єкта переживання, тобто людина не збирається впадати в цей стан, афект виникає спонтанно, проти волі людини, як би опанувавши їм.

2. Для афекту характерна вибухоподібна динаміка. Це значить, що за вкрай малий часовий проміжок (аж до часток секунди) стан досягає вищої крапки, тобто відбувається як би якісний стрибок на інший рівень протікання психічних процесів.

3. Короткочасність афективного стану. Афект може обчислюватися секундами і продовжуватися хвилини. Коли говорять, що «стан щиросердечного хвилювання продовжувався 15 хвилин і більш, це, звичайно, м'яко говорячи, перебільшення або свідчить про наявність іншого стану.

4. Афект характеризується інтенсивністю і напруженістю протікання. У людини відбувається свого роду вивільнення всіх його внутрішніх ресурсів (фізичних і психологічних). У стані афекту астенічна людина меланхолійного темпераменту може одним ударом вибити дубові двері, у буквальному значенні знищити значно переважаючого в силі суперника і т.д. При цьому надалі, у ході слідчого експерименту, він ніколи не зможе повторити свій «подвиг» як би ні намагався.

5. Афект дезорганізуюче впливає на психічну діяльність. Дезорганізація торкається всіх сторін поведінки людини, вищих психічних функції. Це виражається в звуженні свідомості. На рівні мислення відбувається втрата його гнучкості, зниження якості розумових процесів, що приводить до усвідомлення тільки найближчих, а не кінцевих цілей діяльності. Це, у свою чергу, обумовлює різке зниження свідомого контролю над діями і поведінкою в цілому, порушення цілеспрямованості, доцільності і послідовності дій.

6. Афект супроводжується порушенням, стереотипною моторною активністю (це саме те явище, що нерідко збиває слідчих та з огляду на множинність ушкоджень у потерпілого, дають кваліфікацію злочину як такого, що зроблений з особливою жорстокістю. Насправді афект може провокувати різке посилення рухової активності: людина робить багато зайвих безладних рухів, наносить безліч поранень своїй жертві (ушкодження можуть обчислюватися багатьма десятками). При цьому знаряддя злочину не завжди буває адекватним: ним може виявитися будь-який предмет, що потрапив у поле зору. Усе це вказує на різке зниження якості протікання психічних процесів, примітивізацію психічної діяльності людини в стані афекту.

7. У стані афекту спостерігаються вегетативні зрушення. Це виявляється в зміні частоти дихання, інтенсифікації серцевої діяльності, почервонінні або зблідненні шкіри, пересиханні слизової порожнини рота, зміні голосу і т.п. Нерідко саме подібні прояви відзначають свідки, що бачили обвинувачуваного в момент здійснення злочину або відразу після нього.

У деяких випадках може спостерігатися часткова амнезія на деталі кримінальної події й астенічний синдром. Часто слідчі при розгляді справ про убивства, здійснені у стані фізіологічного афекту, зіштовхувалися з тим, що обвинувачуваний не пам'ятає ряд обставин і деталей. Він, зокрема, не може сказати, скільки ударів наніс потерпілому (як правило, пам'ятаються перші один-два удару), куди наносив удари, а також чим наносив. Дуже часто обвинувачувані не можуть сказати, де і яким вибрали знаряддя злочину. Це є наслідком дезорганізації психічних процесів, у тому числі пам'яті, викликаних афективним станом (а не тільки лише бажанням обвинувачуваного уникнути відповідальності).

Що стосується астенічного синдрому, то тут слід зазначити, що заключною стадією ефекту є спад, що виявляється також у призупиненні всіх психічних функцій. Людина в постаффективном стані, як правило, виявляє загальмованість, байдужність, пригніченість, слабість, знесилення (у крайніх проявах астенічний синдром може викликати блювоту, сон). Може спостерігатися і зниження адекватності поведінки (наприклад, жінка, що вчинила вбивство чоловіка, тікає з місця події, залишаючи в квартирі разом із трупом свою дитину).

Як бачимо, усі перераховані ознаки свідчать, що афект — це граничний, екстремальний стан, що викликає різкі зміни в психічній діяльності людини, що виявляється в її поведінці і конкретних діях. Варто пам'ятати, що фізіологічний афект не є патологічним емоційним станом (як патологічний афект), оскільки викликає звуження свідомості, а не потьмарення її; не ліквідує свідомий контроль над діями і поведінкою, а гальмує його, значно знижує його рівень.

Даючи коротку характеристику фізіологічного афекту, слід відзначити, що даний стан виникає при наявності аффектогенной ситуації. Розглянемо ознаки такої ситуації.

1. Конфліктность. Вона може породжуватися високою особистісною значимістю психотравмируючого впливу з боку потерпілого, насильством, загрозою життю, здоров'ю, самоповазі, честі (як самого обвинувачуваного, так і близьких йому людей), недостатністю інформації про ситуацію і способи її отримання. Конфліктність ситуації може бути викликана як протиріччями у відносинах з навколишніми (зокрема, з потерпілим), так і внутріособистісними протиріччями (у випадках, коли в людини зіштовхуються разнонаправлені мотиви і спонукання). Наприклад, людині доводиться вибирати між двома привабливими рішеннями, що вимагають протилежних дій, або коли ціль представляється привабливою й у той же час непривабливої; можливий також вибір між двома в однаковій мірі непривабливими рішеннями. Нерідко в житті міжособистісні і внутріособистісні конфлікти поєднуються.

2. Раптовість. У даному випадку мова йде про те, що ситуація характеризується новизною, динамізмом, вимагає швидкості прийняття рішень, однак людина не готова до цьому, не має адекватних, підходящих способів дії.

3. Екстремальність. Це може бути обумовлене тим, що людина не має достатньої інформації про ситуацію і досвіду вирішення виникаючих незвичайних, нових для неї проблем. Крім того, як показує практика, аффектогенним ситуаціям властиві швидкоплинність, наявність значної кількості перешкод, що спричиняє дефіцит часу для ухвалення рішення і його реалізації.

4. Реальність. Ця ознака говорить про те, що аффектогенная ситуація повинна бути реальної, а не уявлюваної. Н-д, поведінка потерпілого може по-різному бути сприйнята неадекватно.

Таким чином, для виникнення стану фізіологічного афекту характерні дві умови: необхідна і достатня. Необхідною є аффектогенный характер ситуації. Відсутність подібної умови виключає можливість виникнення афекту. У той же час цього явно недостатньо: не кожна аффектогенная ситуація «породжує» афект. Фізіологічний афект виникає у тому випадку, коли буде містити в собі усі вищеописані властиві для нього ознаки (або їхню значну кількість). У противному випадку ми будемо мати справу з іншими психічними станами, здатними істотно дезорганізувати психічну діяльність людини, однак, що мають відмінні від афекту динаміку і зміст. До них відносяться психічна напруженість (стрес), фрустрація і розгубленість.

Слід врахувати, що, не дивлячись на те, що юридичному поняттю «сильне душевне хвилювання» найбільше відповідає по психологічному змісту поняття фізіологічного афекту, не можна залишати поза увагою інші тензійні психічні стани. Такі емоційні стани як фрустрація, стрес «хоча і не містять взривного характеру афектів, також обмежують свободу волі та висоті свого розвитку»

Щоб уникнути двозначності трактування психологічних категорій та визначити особливості емоційно зафарбованої поведінки, не допустити помилкового ототожнення волі з іншими видами психічної активності, важливим є знання внутрішніх механізмів вольової та емоційної дії. Умовою формування як вольової поведінки так і емоційного реагування є потреби. Усвідомлення об’єкту, який може задовольнити потребу, формує спрямоване на нього бажання. Задоволення або незадоволення цього бажання обумовлює емоційне реагування, а зусилля спрямовані на його досягнення – вольову поведінку. Саме тому такі компоненти об’єктивної сторони злочину в стані сильного душевного хвилювання як насилля, вчинене внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, образа, викликана неправомірними або аморальними діями потерпілого або інші протизаконні дії, направлені проти особистості, що протирічать її потребам, з великою ймовірністю обумовлять динамічне емоційне реагування, яке по зовнішнім проявам може бути схожим із вольовим тиском або рішимістю.

Перелік емоційних станів, які виникають у ситуації вчинення злочину та обумовлюють неможливість усвідомлено-вольової поведінки, не є на даний час чітко визначеним. Однак, в цю групу прийнято включати психічні стани (типу афекту, психічної напруги), які в момент протиправної дії знижують здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, психічні стани, які супроводжують доведення до самогубства та ті емоційні стани, які знижують здатність потерпілих по справах по зґвалтування розуміти характер і значення дій, які з ними вчиняються та чинити їм опір. Ці емоційні стани відносять до числа юридично значимих

Різні емоційні прояви пов’язані з різними режимами функціонування психіки: усвідомлювані емоційні явища – з рефлексією («Спостерігач» та «Спостережуваний» активні); прояв емоційних процесів – з рівнем усвідомлення (активність «Спостерігача» при пасивності «Спостережуваного»); а стани – рівнем переживання (пасивність «Спостерігача» при активності «Спостережуваного»), з врахуванням того, що процеси та стани можуть протікати безсвідомо (і «Спостерігач» і «Спостережуваний» феноменологічно пасивні) [1]. Як наслідок, при домінуванні режиму переживання спостерігається феномен звуження свідомості, оскільки знижується рівень усвідомлення та рефлексії, тобто знижується суб’єктність індивіда. Важливо враховувати, що кожному режиму функціонування психіки відповідають різні можливості психічної регуляції: безсвідомому – безсвідомі, переживанню – емоційні, свідомому – довільні та цілеспрямовані, рефлексивному – вольові.

В контексті даної роботи інтерес представляють емоційні стани, які проявляються у режимі переживання та впливають на суб’єктність, знижуючи здатність людини адекватно відображати дійсність, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Поява таких станів обумовлена не лише психологічними особливостями індивіда, але і ситуацією, в якій вони виникають. Об’єктивними ознаками такої ситуації є висування до людини вимог, які виходять за межі функціонального діапазону її адаптаційних можливостей На думку Ф.Е.Василюка критична ситуації, яка обумовлює надмірну вираженість емоцій, характеризується ситуацією неможливості реалізації своїх мотивів, намірів та ін. Відповідно до типології критичних ситуацій даного автора, що включає стрес, фрустрацію, конфлікт та кризу, можна виділити емоційні стани, що їх супроводжують та віднести їх до числа юридично значимих, а саме:

1. Стресові стани, які пов’язані з перевищенням вимог середовища до внутрішніх ресурсів індивіда, що створює загрозу особистого благополуччя. Складні задачі для свого вирішення потребують засобів, які у людини відсутні, що приводить до виникнення неспецифічного адаптаційного синдрому у вигляді різко або поступово наростаючого збудження. При занадто високій напрузі змінюються як функції відображення, так і функції регуляції. Найбільш типовими змінами психічної діяльності в стресі є втрата гнучкості поведінки. Порушується процес вибору цілей діяльності, стійкість та послідовність в здійсненні складних інтелектуальних навиків і рухових актів, що створює умови для стереотипних, автоматизованих дій. Типовими є помилки в сприйнятті оточуючої дійсності, зменшується об’єм уваги, утворюються прогалини в пам’яті, порушується оцінка часових інтервалів, з’являються труднощі з розумінням ситуації в цілому. Тривалі та сильні стресові стани можуть привести до повного розладу діяльності аж до появи нервово-емоційних зривів, які мають істотний деструктивний вплив на психіку (саме їх можна віднести до юридично значимих).

2. Кризові стани, які обумовлені внутрішньою необхідністю та неможливістю реалізації життєвого задуму. Відповідно до стадій протікання кризи первинна напруга стимулює звичні способи вирішення проблеми, але якщо вони виявляються не результативними, а нові, адекватні не знайдені, напруга провокує появу депресії, що супроводжується відчуттям безпорадності та безнадії. Саме ця стадію можна визначити як таку, що стає причиною дезорганізації особистості. Типовим є переживання кризових станів жертвами насильства та особами, доведеними до самогубства.

3. Конфліктні стани, що обумовлені необхідністю внутрішньої узгодженості з самим собою та неможливості її досягнення. Як правило, конфлікти характеризуються наявністю амбівалентних мотивів, бажань, цінностей (наприклад, ревність як амбівалентне переживання любові та ненависті одночасно).

4. Фрустраційні стани пов’язані з внутрішньою необхідністю реалізації мотиву та зовнішньою її обмеженістю. Це стани, які виникають внаслідок того, що людина відчуває суб’єктивно непереборну перешкоду на шляху досягнення цілей та задоволення свої потреб. Патогенний характер фрустрації спричиняє деривація базових потреб людини.