Збори за забруднення атмосфери. 5 страница

- порядку стягнення зборів за використання ПР;

- ставок зборів за використання ПР;

- системи розподілу коштів зібраних за використання ПР між різними рівнями господарювання.

6.1. Плата (збори) за землю.

1. За використання земель сільськогосподарського призначення.

Річна ставка земельного податку встановлюється від вартості 1 га сільськогосподарських угідь

- для ріллі, косовиць, і пасовищ – 0,1;

- для багаторічних насаджень – 0,03.

2. За використання земель населених пунктів.

Річна ставка земельного податку встановлюється в розмірі 1 % від її грошової оцінки.

Ставки земельного податку для населених пунктів, де не встановлена плата за землю (табл. 1).

Додаткові коефіцієнти для курортних населених пунктів:

Південний берег Криму 3,0;

Південно-Східне узбережжя Криму – 2,5;

Західне узбережжя Криму – 2,2;

Чорноморське узбережжя Миколаївської, Одеської, Херсонської областей – 2,0;

гірські райони і передгір’я Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей – 2,3;

узбережжя Азовського моря – 1,5.

Таблиця 5.1.

Ставки земельного податку, для населених пунктів де не проведена оцінка землі

Розмір населеного пункту, тис. чол.	Середня ставка податку, коп../ м2	Коефіцієнт для міст обласного підпорядкування
20-50 50-100 100-250 250-500 500-1000 1000 і вище	7,5 9,0 10,5 12,0 15,0 21,0	1,2 1,4 1,6 2,0 2,5 3,0

За нецільове та понад відведені норми використання земель збори справляються у 5-кратному розмірі.

3. Плата (збори) за вилучення угідь під непрофільне використання (сільськогосподарських угідь під промисловість, дороги, зв’язок, оборону, оздоровлення, історико-культурні цілі та за землі лісового і водного фондів за межами населених пунктів) справляється в розмірі 5 % від грошової оцінки ріллі по області.

Для залізничного транспорту і військових з’єднань – 0,02 % грошової оцінки ріллі по області.

За тимчасове вилучення земель природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного призначення – 50 % грошової оцінки ріллі по області.

За вилучення лісових угідь – 0,3 % грошової оцінки ріллі по області.

Земельний податок за ділянки водного фонду - 0,3 % грошової оцінки ріллі по області.

6.2. Платежі (збори) за використання надр.

1. Збір за видачу ліцензій юридичним особам встановлений Постановою КМ України від 31.08.95 р. № 709 (Додаток 4). Для фізичних осіб збір за видачу ліцензій зменшується на 50 %, для іноземних юридичних та фізичних осіб – збільшується в 2 рази.

2. Плата за користування надрами справляється за нормативами використання одиниці природного ресурсу (Додаток 5).

Базові нормативи за використання надр для видобутку затверджені Постановою КМ України № 1014 від 12.09.97 р., скореговані Постановою КМ України № 957 від 08.08.01 р. (набрали чинності з 01.01.02 р.).

Згідно Постанови КМ України № 1735 від 06.11.03 р. з 1 січня 04 р. щорічно наростаючим підсумком проводиться індексація нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів, збору за використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики і водного транспорту, нормативів плати за користування надрами, крім затверджених у відсотках до вартості корисних копалин та нормативів плати за видобування вугілля, на індекс інфляції цін промисловості у попередньому праці.

3. Відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету (додаток 6).

4. Плата за використання підземного простору ( Постанова КМ України від 08.11.2000 р. № 1682):

- за зберігання природного газу і газо продуктів – 0,05 грн./тис. куб. м;

- за зберігання нафти і нафтопродуктів - 0,05 грн./куб. м;

- за зберігання винопродуктів - 0,14 грн./куб. м;

- за вирощування грибів, овочів, квітів та ін. рослин – 0,08 грн./кв. м.

- за зберігання харчових продуктів, промислових та ін. товарів, матеріалів і речовин - 0,06 грн./кв. м.

- за провадження іншої господарської діяльності - 0,20 грн./кв. м.

6.3. Плата за використання водних ресурсів.

Повна ставка плати (збору) за використання водних ресурсів є сумою двох ставок (Встановлені Водним кодексом у 1995 р., та неодноразово корегувалися):

- за використання води як природного ресурсу у системі водопостачання;

- за забір води, її очищення і розподіл між водокористувачами в системі водопостачання.

Нормативи плати за спеціальне використання прісних вод затверджені Постановою КМ України від 08.02.97 р. № 164 (Додаток 7 – із поверхневих водних об’єктів, Додаток 8 – підземних вод).

Нормативи плати (збору):

- за використання водних ресурсів для потреб гідроелектроенергетики – 0,7 грн./100 куб. м.;

- за використання водних ресурсів:

= вантажним транспортом – 1,25 коп. за 1 тонно-добу експлуатації флоту;

= пасажирським флотом – 0,14 коп. за 1 місце-добу експлуатації флоту.

6.4. Плата (збори) за спеціальне використання лісових ресурсів регулюється таксами (ставками) затвердженими Постановою КМ України від 20.01.97 р. № 44. Такси передбачають плату за кожний пень (зрізане дерево).

При таксації ліси України поділяються на два лісотаксові пояси:

- перший – всі ліси, крім тих, які зазначені в п. 2;

- другий – ліси Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та гірської частини Львівської області. Тут ставки в середньому на 15 % нижчі ніж для першого поясу.

В залежності від відстані лісосіки до пункту вивозу ліси поділяються на 5 розрядів: 1-й – до 10 км; 2-й - 10,1 – 25 км; 3-й – 25,1- 40 км; 4-й – 40,1 – 60 км; 5-й – 60,1 км і більше.

Зазначені відстані корегуються на – 1,10 (для лісів з рівнинним рельєфом); 1,25 (для лісів з горбистим рельєфом та площі яких понад 50 % зайняті болотами); 1,5 (для лісів з гірським рельєфом).

Такси встановлюються по кожній лісовій породі в залежності від розміру деревини. За розміром деревина поділяється на 3 групи:

- велика – відрізки стовбура діаметром від 25 см у верхньому перерізі без кори;

- середня – діаметром від 13 см до 24 см;

- дрібна від 3 до 12 см.

Для некондиційної, „дров’яної” деревини такси складають 25 % від такс дрібної ділової деревини.

У додатку 9 наведені такси для двох характерних порід: сосни (представник основних порід), самшит (представник неосновних порід).

6.5. Плата (збір) за спеціальне використання об’єктів тваринного світу.

Мисливське господарство (Положення про мисливське господарство затверджене Постановою КМ України від 20.07.1996 р. № 780).

Обов’язковою умовою полювання є наявність ліцензії.

Для дрібних тварин (заєць, птахи) – це спеціальні картки, за якими можна відстрілювати встановлену кількість особин в день (заєць – 1 особина в день – 10 грн.).

Для великих тварин плата стягується у два етапи:

- на першому купується ліцензія на відстріл 1 особини (лось – 2,5 неоподаткованих місячних зарплат, олень благородний – 2, олень плямистий – 1,5, лань – 1, козуля – 0,5, кабан – 1,2, ведмідь – 60. Для іноземних громадян вартість ліцензій збільшена у 6-7 разів.

- на другому етапі мисливець повинен заплатити державі за вбитого звіра за діючими на момент полювання цінами зі знижкою 30 %.

Вилов диких тварин (нормативи плати за вилов встановлені у доларах США Постановою КМ України від 25.01.96 р. № 123). У цій Постанові понад 100 найменувань.

Окремі нормативи, дол./ одиницю: їжак – 5, білка – 10, ховрашок – 2, хом’як – 1, яструб – 100, сова – 40, лелека – 60, жайворонок – 5, ластівка – 7, синиця – 10.

Використання риб та інших водних живих ресурсів.

Нормативи затверджені Постановою КМ України від 05.09.96 р. № 1073 в доларах США за 1 тону водних продуктів (всього понад 60 видів не занесених до Червоної книги).

Окремі нормативи, дол./ т:

- для внутрішніх водойм: карась – 17,7, лящ – 40,7, окунь – 31,4, щука – 62,4;

- для Чорного і Азовського морів: камбала – 66,9, акула – 183,8, кілька – 18,1, осетер – 384,5, оселедець дунайський – 115,3, оселедець керченський – 98,3, скумбрія – 94,0, ставрида – 68,0, хамса – 39,8, судак – 68.6.

Платежі за використання радіочастотного ресурсу України встановлені Постановою КМ України від 14.02.01 р. № 140, грн./ МГц:

- за радіорелейний зв’язок радіослужби – 85;

- стільниковий радіозв’язок, діапазон 300-470 МГц (для Києва – 255000, для інших регіонів – 85000 – 170000);

- стільниковий радіозв’язок, діапазон 890-960 МГц (для Києва – 1350000, для інших регіонів – 170000-680000);

- передача та ретрансляція телезображень, звуку і цифрової інформації, діапазон 250-40 МГЦ (для Києва – 1700, інших регіонів – 680 – 1360);

- передача телезображень, діапазон 30-300 МГц, потужністю 1-10 Вт – для всіх регіонів – 170;

- те саме, потужністю від 20,1 кВт і вище – 13600.

Розподіл зборів за використання природних ресурсів між державним та обласними і місцевим бюджетами (табл. 5.2).

Таблиця 5.2

Структура розподілу зібраних екологічних коштів, %

Збори	У держбюджет	В обласні, місцеві бюджети
За землю За надра За воду За лісові ресурси За рибні та інші водні живі ресурси		-

Питання гарантованого рівня знань.

1. Основні елементи системи зборів за порушення ПС.

2. Порядок розподілу зібраних коштів за забруднення ПС.

3. Розрахунок зборів за забруднення атмосфери стаціонарними джерелами.

4. Розрахунок зборів за забруднення атмосфери пересувними джерелами.

5. Розрахунок зборів за забруднення водних об’єктів.

6. Розрахунок зборів за забруднення ПС розміщенням відходів.

7. Розрахунок зборів за заподіяння шкоди рослинам і тваринам.

8. Плата за землю.

9. Плата за використання надр.

10. Плата за використання водних ресурсів.

11. Плата за використання лісових ресурсів.

12. Плата за використання тваринного світу.

13. Платежі за використання радіочастотного ресурсу.

14. Структура розподілу зібраних екологічних ресурсів.

 

Тема 10. ЕКОЛОГІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА, ГАЛУЗІ, ВИРОБНИЦТВА.

3. Екологічна безпека і екологізація виробництва, галузі.

4. Інфраструктура екологічної безпеки виробництва.

5. Практичні процедури управління екологізацією економіки.

6. Комплексні послуги з екологічної модернізації підприємств

Література [1,2].

 

Досить нагальною в нинішніх умовах є проблема забезпе­чення самостійності регіонів щодо питань проведення земельної реформи, формування та функціонування комунальної власності, у тому числі і стосовно об’єктів екологічної безпеки, механізмів надання трансфертів місцевим бюджетам, залучення інвестицій з використанням комунального майна як застави тощо.

Відповідно основною ланкою стає організа­ція стосунків місцевої влади і природокористувачів регіону на засадах платності всіх ресурсів.

Враховуючи сказане, важливою складовою механізму державного регулюван­ня екологічної безпеки залишається розробка регіональних екологічних програм. Реально можна планувати екологічну політику в регі­оні виходячи з пріоритету економіки. Регіональна економічна політика складається з бюджетної і податкової політики; пла­нування, прогнозування і програмування в регіоні; використання природних ресурсів і розпорядження власністю регіону; розмі­щення продуктивних сил і здійснення структурних перетворень у регіоні; політики розвитку регіональних комплексів (аграрно-промислового, будівельного, транспортного); контрольно-аналітич­ної діяльності і інформаційного забезпечення

Сучасний напрямок розвитку галузі, відповідно, є екологізація виробництва, формування екологічного виробництва.

Екологізація – це зменшення інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва та споживання одиниці продукції.

Екологізація є більш широким поняттям ніж природоохоронна діяльність.

Екологічне виробництво – це виробництво, яке випускає екологічно чисту продукцію, не завдає шкоди НПС бо виробничі процеси здійснюються за безвідходними технологічними циклами.

На сьогодні виділяють соціальні, економічні та технологічні передумови екологізації виробничих чинників.

Соціальні передумови виникають тоді, коли соціальні інтереси, культурний рівень і особисті бажання людей сприяють виникненню екологічних потреб (передумови „необхідності”).

Економічні передумови створюються тоді, коли в економічній системі виникають економічні умови та організаційні механізми, що забезпечують для виробника економічну вигідність процесів екологізації (передумови „ефективності”).

Технологічні передумови виникають, коли у виробничій системі накопичуються достатні технічні засоби реалізації екологічний потреб (передумови „здійснюваності”). Економічні і технологічні передумови формують групу передумов „достатності”.

Основні стадії екологічної трансформації виробництва начебто „слід у слід” повторюють чотири стадії формування екологічного попиту і передбачають:

- розвиток екологічного обладнання;

- екологічно обумовлене удосконалення технологій;

- підвищення ефективності складових життєвого циклу виробів і послуг;

- виробництво товарів, що обслуговують принципово новий стиль життя.

Відповідно ці стадії екологізації виробництва символічно називають такими етапами:

- очисних споруд,

- маловідходних технологій;

- тотальної ефективності;

- екологізації стилю життя.

2. У формуванні інфраструктури екологічного ринку, як свідчить досвід, можна виділити такі рівні: підприємство, корпорація, регіон; держава і міжнародний рівень. Так, рівень підприємства, корпорації включає системи екологічного менеджменту й аудиту, спеціалізовані підрозділи щодо відтворення й охороні НПС, еколо­гічного маркетингу. Регіональний рівень включає спеціалізовані підпри­ємства і служби екологічного контролю в регіоні, недержавні об’єднання підприємців, в тому числі екологічні. Державний адміністративно-ринковий рівень складається з об’єднань і служб

 

для вирішення міжре­гіональних і міжгалузевих загальнодержавних екологічних проблем. У свою чергу, міжнародний рівень охоплює адміністративно-ринкові структури для вирішення міжнародних екологічних зобов’язань (напри­клад, транскордонні забруднення водних об’єктів, зміни клімату тощо).

Відповідно до класифікації екологічних робіт і послуг підприємства та організації, що входять до екологічної інфраструктури, за функціональ­ною орієнтацією і характером організації робіт розподіляються в основ­ному на такі типи:

- дослідження (оцінка) стану природно-ресурсного потенціалу і навколишнього середовища (збір і обробка інформації, розробка екологічних обмежень і регламентувань щодо природокорис-тування, аналіз і прогноз діяльності природокористувачів, здійснення екологічного моніторингу, аудиту та ін.).

- надання екологічних послуг суб’єктам господарської діяльності (екологічна інвентаризація, екологічний аудит, розробка проектів ГДВ і ГДС для підприємств, еколого-консалтингові послуги, екологічне страхування, впровадження екологічних стандартів, екологічне навчання та ін.);

- здійснення рекультивації і відтворення природних об’єктів (рекультивація земель, лісовідтворення, очищення водних басейнів; утилізація, переробка і захоронення відходів, благоустрій та озеленення територій тощо);

- виробництво природоохоронних, ресурсозберігаючих техніки і технології, природозберігаючої та екологічно чистої продукції;

- забезпечення функціонування самої екологічної інфраструк-тури (екологічний менеджмент) з інформаційними послугами, ремонт і обслуговування природоохоронної техніки та обладнання, підготовка і перенавчання кадрів, залучення і фінансовий менеджмент екологічних інвестицій, грантів та ін.

В умовах дефіциту бюджетних і інвестиційних ресурсів на екологічні цілі, реалізацію екологічної політики та екологічних програм, завдання державних органів управління на всіх його ієрархічних рівнях полягає у створенні гнучких механізмів

взаємодії адміністративних і ринкових структур. Насамперед це мають бути цільові державні програми розвитку екологічних ринків і екологічного підприємництва.

 

1. Найбільшого поширення в практиці природокористування набули такі процедури екологічного управління:

1) оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС);

2) екологічний аудит;

3) екологічна оцінка життєвого циклу виробів;

4) міжнародні стандарти екологічного менеджменту і аудиту;

5) місцеві ініціативи і забезпечення сталого розвитку („Місцева агента – 21”).

ОВНС - у широкому розумінні ця процедура припускає оцінку можливих наслідків впливу будь-яких видів діяльності на навколишнє середовище. Як стандартна процедура ОВНС стала застосовуватися (практично одночасно в багатьох країнах) як екологічна ревізія (експертиза) великих гос­подарських проектів. За звичай ОВНС включає кілька стадій:

• виявлення необхідності і ступеня деталізації ОВНС;

• попередня оцінка впливу, визначення найбільш важливих
типів впливу для їх оцінки; дослідження впливу проекту на НПС;

• складання висновку про вплив на НПС;

• рецензування фахівцями отриманих результатів, форму­вання висновків про можливість реалізації чи не реалізації про­екту, виявлення альтернатив розвитку (змін) проекту чи його повної заміни;

• моніторинг впливу і післяпроектний аналіз/аудит (ревізія
післяпроектної діяльності).

Екологічний аудит – це процес екологічної перевірки, який має систематично проводитись і документуватись; він полягає в отриманні й оцінці об’єктивної інформації з метою визначення відповідальності критеріям аудиту конкретних екологічних заходів, умов, систем управління чи інформації про них з подальшою передачею результатів цього процесу замовнику. Екологічний аудит часто вклю­чає такі види аналізу:

• аудит (перевірка) дотримання екологічного законо­давства, нормативів і правил (у тому числі встановлених самою компанією), аналіз екологічної діяльності компанії;

• аудит системи управління природокористуванням;

• перевірка сертифікації компаній;

• перевірка сумлінності дотримання компанією еко­логічних зобов’язань, особливо при придбанні чи злитті компаній;

• перевірка заяви чи звіту компанії про екологічну діяльність.

Екологічний аналіз життєвого циклу продукції - це аналітичний метод оцінки ефектів впливу на навколишнє середовище протягом усього часу існування даної продукції (ви­робу): з моменту її створення до знищення. При цьому як ос­новні етапи життєвого циклу продукції звичайно називають:

• наукові дослідження і розробки;

• конструкторська підготовка;

• технологічна підготовка;

• виробництво вихідних матеріалів і енергоресурсів;

• транспортування і зберігання природних ресурсів;

• виготовлення продукції, її пакетування;

• транспортування, зберігання і продаж продукції;

• використання продукції споживачем;

• утилізація (ліквідація) відходів продукції після її викори­стання.

Міжнародні стандарти екологічного менеджменту й ауди­ту -це регламентовані міжнародною організацією із стандарти­зації (ІSO)порядок і зміст робіт і документів у сфері екологічного управ­ління й аудиту.

Зокрема стандарт регламентує:

• види робіт з екологічного управління;

• види і зміст необхідних документів;

• права й обов’язки окремих виконавців;

• оцінку ступеня впливу на природне середовище підприємства чи його постачальників;

• екологічні цілі і завдання підприємства;

• аналіз стадій, процесів і видів діяльності, що можуть викликати екодеструкцію;

• розробку програми дій з екологічного удосконалення і відповідальних за окремі видр; робіт;

• детальні рекомендації з перевірки (аудиту) функціонування системи;

• системи реєстрації подій;

• графік внутрішніх і зовнішніх перевірок.

Система екологічних стандартів ІSО 14000 орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрації шкідливих речо­вин, ін.), не на технічні характеристики чи технологічні рішення (наприклад, використовувати чи не використовувати певні техно­логії), а на принцип постійного вдосконалення.Зокрема, згідно з цими стандартами, існує вимога використовувати «найкращу до­ступну технологію». Стандарти ІSО 14000 згруповані за трьома напрямками:

• регламентація загальних принципів;

• формування інструментарію;

• управління екологічною якістю продукції.

Офіційно стандарти ІSО 14000 є добровільними. Вони не підміняють законодавчих вимог і служать своєрідним посібни­ком фірмам щодо самозобов’язань у сфері природокористуван­ня.

Місцеві ініціативи щодо забезпечення сталого розвитку Суть таких починань - у реалізації рішень Ріо-конференції 1992 року, яка прийняла «Порядок денний на 21 століття» (Аgеnda-21). Основ­на ідея, що пролунала на конференції, - це те, що стійкого стану природних систем планети можна досягнути тільки на основі індивідуального підходу до врахування місцевих особливостей у розвитку соціально-економічних систем. Саме тому на конфе­ренції пролунало гасло «думати глобально - діяти локально!» Однак індивідуальність територіального управління не означає відсутності загальних принципів у методах керування. Однією з таких загальних рис є перехід органами місцевого самовряду­вання від планів і програм соціально-економічного розвитку (доповнених програмами охорони природи) до єдиних планів/програм, що передбачають сталий соціально-економічно-екологічний розвиток. Таким чином, природоко­ристування з другорядної сфери перетворюється на базовий ком­понент формування планів територіального розвитку.

4. Найбільш ефективним шляхом досягнення еколого-економічного ефекту без знач­них капітальних затрат в умовах дефіциту бюджетних і оборотних коштів є некапіталомістка екологічна модернізація підприємств різних форм власності. Ця ситуація характерна для України в умовах реформування економіки. При цьому досягаються такі цілі:

• екологізація функцій системи загального управління підприєм­ством із запровадженням міжнародних стандартів системи екологічного менеджменту, екологічного аудиту, а також досвіду екологічного інжинірингу, маркетингу;

• оновлення виробничих процесів (технологічних систем) з метою поліпшення екологічних характеристик виробництва і збільшення економічного ефекту;

• модернізація очисних споруд з економічним ефектом;

• екологічне оздоровлення промділянки і прилеглої території;

• підвищення екологічної свідомості і кваліфікації персоналу.

Екологічний менеджмент – сукупність принципів, форм, методів, прийомів, та засобів управління виробництвом та виробничим персоналом з метою досягнення високої еколого-економічної ефективності.

Екологічний консалтингу – надання консультацій товаровиробникам, продавцям, покупцям з питань природоохоронної діяльності чи природокористування підприємств, фірм, організацій.

Фінансовий інжирінг – розроблення нових фінансових інструментів та операційних схем, придатних для здійснення фінансово-кредитних операцій.

Екологічний маркетинг — це комплексна діяльність певної сукупнос­ті організаційних структур, спрямована на визначення, прогнозування і формування споживчих потреб, на просування природних ресурсів, то­варів і послуг екологічного призначення від виробника до споживача в сфері природокористування і зменшення забруднення НПС.

Відповідно до визначених цілей надаються послуги у складі:

• комплексної експрес-оцінки (екоекспрес-аудит), екологічного
менеджменту підприємства, промділянки з прилеглою територією
(5 км по периметру), відходів, очисних споруд, бухгалтерської звітності (екологічні витрати);

• поглибленого екоаудиту життєвого циклу продукції за рекомен­аціями екоекспрес-аудиту;

° екологічного інжинірингу обґрунтування програми екологічної модернізації виробництва з економічним ефектом (некапіталомісткість і самоокупність заходів);

• екологічного маркетингу щодо забезпечення некапіталомісткої
екомодернізації;

• екологічного лізингу для вирішення інвестиційних проблем екомодернізації;

• підвищення екологічної кваліфікації персоналу для забезпечення реалізації програми екологічної модернізації;

• управлінського (менеджерського) консалтингу супроводження реалізації програми екологічної модернізації виробництва.

Процес екологічної модернізації ґрунтується на системно-екологічно­му підході.

Питання гарантованого рівня знань.

1. Екологізація та природоохоронна діяльність.

2. Передумови екологізації виробництва.

3. Стадії екологізації виробництва.

4. Завдання екологізації в Україні.

5. „Квадрат” механізму управління екологізацією.

6. Мета і завдання екологізації.

7. Ринкові механізми управління екологізацією.

8. Процедури екологічного управління.

 

 

6. ПРИКЛАДИ РОЗВ’ЯЗКУ ЗАДАЧ З ДИСЦИПЛІНИ

 

Тема. Економічна оцінка природних ресурсів.

Задача 1.

 

За допомогою витратного підходу обчисліть вартість земельних ділянок призначених для вирощування пшениці. Виберіть найкращий варіант.

Вихідні дані:

1. Середня врожайність – 42 ц/га.

2. Середні затрати на вирощування і збір – 795 грн/га.

3. Середня вартість освоєння по Україні – 2750 грн/га.

4. Прогнозована врожайність і витрати з новоосвоєних земель.

Район Показники	Здолбунів-ський	Костопіль-ський	Сарнен- Сякий
Урожайність ц/га
Затрати грн/га

 

Задача 2.

Використовуючи рентну концепцію оцінки природних ресурсів, зробіть вибір кращого серед варіантів щодо відкриття нових копалин видобутку золота в Закарпатській, Одеській та Дніпропетровській областях. При цьому врахувати, що для підприємства доступний тільки один варіант серед наявних.

На ринку за золото такої якості, яку пропонує дане підприємство, склалася ціна 75 грн/г. Коефіцієнт, який враховує динаміку у часі показників g, Z і S прийняти рівним одиниці.

 

Області Показники	Закарпат-ська	Одесь-ка	Дніпропет-ровська
Затрати (грн.) на видобуток і виробництво 1 г. золота, грн./г	36,9	37,1	40,3
Запаси золота, т.	1,75	1,82	1,69

Задача 3.

Визначити абсолютну економічну оцінку природних ресурсів для відображення їх у складі національного багатства, якщо за останніми даними геологічної розвідки в Сумській області було виявлено нові родовища газу потужністю 92 млн. м³. Собівартість видобутку 1 тис. м³ газу на даний момент становить – 4 у.од. за тис. м³, (Е_а=0,14).

Задача 4.

Використовуючи абсолютну економічну оцінку природних ресурсів, зробіть оцінку вартості прийняття на баланс підприємства земельних наділів багатих золотою рудою, якщо:

1. Обсяг запасів золота – 1,2 т.

2. Ринкова ціна за золото такої якості – 75 грн/г.

3. Загальнодержавна собівартість виробництва одного грама золота – 40,1 грн/г.

4. Рентабельність виробництва золота даного підприємства – 55%.

5. Е_а=0,14

Задача 5.

 

Використовуючи порівняльну економічну оцінку природних ресурсів, зробіть висновок щодо доцільності капітальних вкладень вугільнодобувного підприємства в сумі 1100000 грн. на удосконалення технології видобутку та розрахуйте ефект від впровадження даного заходу.

На даний момент основні економічні показники діяльності підприємства мають вигляд:

1. Річний обсяг видобутку кам’яного вугілля – 102 тис. т.

2. Річна собівартість видобутку грн. – 9800 тис. грн.

Інженерним відділом запропонований варіант щодо удосконалення технології видобутку кам’яного вугілля, який призведе до: