Українська література ХХ ст

Література ХХ ст. – новий етап в історії українського письменства. Постання нового типу художньої свідомості, відповідного принципам само тотожності таланту. Проблема періодизації української літератури ХХ ст.

Поєднання традицій та нових, модерністських, віянь в українській літературі. Онтологічні джерела українського модернізму: перехрестя європейської «філософії життя» та української «філософії серця». Проблема українського модернізму в критичні рецепції та літературознавчих дослідженнях (Я. Луцький, С. Євшан, С. Вороний).

Еволюція М. Коцюбинського від народництва до європейського типу світосприймання – від реалістичної школи ХІХ ст. до імпресіонізму. Сенсуалістична та емпірична основа стилю. Аналіз імпресіоністичних домінант прози М. Коцюбинського поряд з реалістичними та романтичними.

Творча постать В. Стефаника в контексті українського («Молода Муза») та польського («Молода Польща») модернізму. Своєрідність українського імпресіонізму на відміну від німецького. Стильові особливості новелістики В. Стефаника.

«Аристократизм духу» у творах О. Кобилянської. Зв’язок письменниці з рухом емансипанток. Образи жінок-інтелігенток у творах О. Кобилянської («Людина», «Царівна», «Valse melancolique», «Некультурна», «Ніоба»).

Проблема українського символізму в критичній рецепції та літературознавчих дослідженнях. Обстоювання естетичних засад символізму М. Вороним, молодомузівцями, часописом «Українська хата». Філософські підвалини появи поезій музичного світовідчуття. Поєднання здобутків народнопоетичної творчості, класичної літератури та новітньої модернової поезії у ліриці Миколи Вороного.

Вольові імперативи неоромантичної лірики Лесі Українки. Перехід поетеси від медитативної лірики до ліро-епосу та жанру драматичної поеми. Інтелектуальний пафос, філософська глибина світобачення в драматичних поемах «Одержима», «На полі крові», «В катакомбах». Міфологічна основа «Лісової пісні» Лесі Українки, її філософська ідея, екстраполяція етногенетичних джерел на свідомість людини початку ХХ століття.

Суперечлива постать В. Винниченка – письменника, політика та революціонера. Ілюзорні спроби поєднання комуністичної доктрини та національної ідеї, обстоювання утопічної теорії «конкордизму». Проблема краси, естетичних потреб та волі до життя у ранній прозі Володимира Винниченка («Краса і сила», «Раб краси», «Голота» та ін.). Драматургія В. Винниченка. Експериментальний характер драм. Тематичне багатство. Інтелектуально-психологічна драма «Чорна Пантера і Білий Ведмідь». Проблематика, ідейне наповнення та система образів драми.

«Сонячні кларнети» Павла Тичини – підсумковий етап ідейно-естетичних пошуків української поезії початку ХХ століття. Поняття «кларнетизм», як визначення концентрації світо творчої енергії української душі. Синтез різних стильових тенденцій у першій збірці поета.

Загальна характеристика культурного піднесення в Україні періоду «розстріляного Відродження». Літературні угрупування 20-30 років. Літературна дискусія 1925-1928 років, порушення онтологічної проблеми: бути чи не бути українській літературі, українській культурі, українській нації.

Основні літературні організації 20-х років: «Аспис», «Плуг», «Гарт», «Молодняк», ВАПЛІТЕ, ВУСПП, Марс. Ліквідація літературних організацій і створення спілки письменників України.

Критичний струмінь у викривальній прозі Миколи Хвильового («Іван Іванович», «Повість про санаторій ну зону» та ін.). Порушення важливих проблем національно-культурного відродження України у «незакінченому» романі «Вальдшнепи» суголосних з дискусійними статтями письменника («Камо грядеши», «Апологети писаризму», «Україна чи Малоросія»).

Актуальність мовної проблематики в Україні, розкриття її в комедії Миколи Куліша «Мина Мозайло». Звернення автора до традицій світової драматургії («Буржуа-шляхтич» Мольєра).

Патріотична лірика В. Сосюри («Любіть Україну», «Солов’їні далі, солов’їні…»). Глибокий ліризм та щирість відчуттів, народність образотворення. Несправедлива критика вірша «Любіть Україну» в роки сталінщини.

Висока культура поетичного мовлення «неокласиків», уміння поєднати творчу традицію класики з модерними шуканнями. Творчість М. Рильського 20-х років (збірки «Під осінніми зорями», «Синя далечінь», «Крізь бурю й сніг», «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін»). Рух від романтичних візій до строгої «неокласичної» лірики. Філософська наснаженість творчості поета, широке використання класичних віршованих форм.

Репресії 1933-1937 років. Впровадження соціалістичного реалізму як єдиного методу літератури.

Пожвавлення літературного процесу в роки Другої світової війни.

Література Західної України та еміграції 30-40-х років.

Лірика Б.І. Антоновича. Трактування християнства та поганства як рівноправних еманацій єдиного Божественного єства, самоусвідомлення людини, як однієї з ланок біологічного космосу, подолання часу під час заглиблення поетичної уяви до праоснов буття у збірках «Три перстні», «Книга Лева», «Зелена Евангелія».

«Празька школа» – умовна назва літературного покоління емігрантів міжвоєнного двадцятиліття. Естетична концепція, сукупність мотивів, обстоювання потреби виховання національного чину при визнанні автономності мистецтва. Перегук творчої позиції «празької школи» з генерацією «розстріляного відродження».

Повстання на теренах Західної Німеччини мистецького Українського Руху (МУРу) як спроба зінтегрувати розпорошені сили письменства, що перебували в таборах Ді-Пі. Історичні причини виникнення та діяльності МУРу. Полеміки в середовищі МУРу про шляхи розвитку української літератури. Обґрунтування засад «Великої літератури» та «органічного національного стилю».

Строкатість і нерівномірність розвитку української літератури 60-80-х років.

Тяжіння Михайла Стельмаха до широких епічних полотен. Намагання художнього висвітлення трагічних подій в Україні у романах про сільське життя. Спроба поєднати ментальність українця з класовою ідеологією.

Проблеми історичної пам’яті народу, національного нігілізму та духовного зубожіння сучасника в романі Олеся Гончара «Собор». «Історіографія» роману в долі письменника та в українській літературі. «Собор» як реальність і як художній символ.

Феномен «шістдесятництва» в українській літературі. Історична зумовленість цього явища. Вплив на формування свідомості «шістдесятників» реабілітації репресованої творчої інтелігенції, перекладів західноєвропейських та американської літератур.

«Неонародницька» концепція лірики Василя Симоненка, поєднання публіцистичного дискурсу з традиційною поетикою. Значення творчості митця в національному відродженні української культури. Загальнолюдські цінності в творчості поета.

Прорив нормативності «соцреалізму» Ліною Костенко: історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Проблематика твору, його жанрова специфіка. Образна система «Марусі Чурай» в контексті світобачення поетеси.

Неореалістична основа малої прози Григора Тютюнника відображення драматичних колізій життя, відстоювання простої чесної людини в новелістиці Григора Тютюнника.

Український «химерний роман». Історичні джерела та еволюція «Химерної прози». Аналіз прозових творів цього жанру О. Ільченка, В.Земляка, Є. Гуцала (на вибір).

Трагічна доля Василя Стуса в контексті тоталітарного режиму. Концепція «естетики страждання» у філософських поглядах В. Стуса та в його творчості. Рух поета від експериментальних форм («Зимові дерева») до загострення іронії («Веселий цвинтар») та заглиблення в екзистенцій ну проблематику («Палімпсести»).

Трансформація притчевого модусу у прозі В. Шевчука. Міфологічні джерела роману «Дім на горі». Композиція, сюжет твору. Необароко вість і міфологічність образів.

Криза української літератури у 80-ті роки, спроби подолання її. Український неоавангардизм: специфіка угрупувань «Бу-Ба-Бу», «Пропала грамота», «ЛУГОСАД», «Червона фіра» та ін.

РОЗДІЛ ІІ