Екологічні ліцензії, квоти та екологічнапаспортизація підприємств

До важливих інструментів управління природокористування належить екологічне ліцензування, тобто надання суб’єктам господарювання спеціальних дозволів уповноваженими державними органами на заняття окремими видами діяльності при заданих екологічних обмеженнях і природно-ресурсним лімітах. Екологічне ліцензування є функцією державного управління, за допомогою якої забезпечується правовий зв'язок між діяльністю суб’єктів господарювання в галузі природокористування та охорони довкілля та державою в особі її органів. Через функцію ліцензування держава ніби бере на себе частину відповідальності за всю діяльність в екологічній сфері, що підлягає ліцензуванню. Такому ліцензуванню підлягають найважливіші з точки зору державних інтересів види діяльності, а також види діяльності, які можуть спричинити істотний вплив на довкілля. Надаючи екологічну ліцензію, держава визначає придатність конкретного суб’єкта здійснювати певну діяльність. Хоча за своїм змістом ліцензування є елементом адміністративно-правового регулювання, разом з тим воно може бути елементом економічного управління, тобто екологічні ліцензії можна продавати і купувати. Це явище дістало назву як «торгівля квотами». Квотами тут виступають запаси дозволів на викиди

Екологічна ліцензія – це вид цінних паперів, що законно надає дозвіл на викиди конкретної забруднюючої речовини протягом конкретного часу. Загальна кількість екологічних ліцензій підприємства має відповідати фактичному рівню сукупних викидів.

Шемшученко Ю.С. дає таке визначення: «Під екологічною ліцензією нами розуміється узагальнена назва групи дозвільних документів державного зразка, яким засвідчується право суб’єкта господарювання (ліцензіата) на впровадження зазначеного в ній виду господарської діяльності, пов’язаної з використанням природних ресурсів чи потенційним шкідливим впливом на довкілля, протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов» (2005р.)

Концепцію екологічної ліцензії започаткувало в 1970-х роках Агентство з питань охорони довкілля США.З 1979 року екологічна ліцензія стала реальним інструментом регулювання природокористування та природоохоронними процесами. Розробка екологічної ліцензії базується на трьох принципах:

1) Принцип «бульбашки», (англ. - “bubble – principle”), який дає можливість органам оцінювати екологічний вплив підприємства (фірми, компанії чи організації) в цілому, а підприємство має право розподіляти викиди в межах своєї території по кожному забруднювачу окремо;

2) Принцип компенсацій дозволяє поліпшувати технологічні процеси і зменшувати викиди (скиди) і продати право на викид іншому підприємству, яке, наприклад, розпочинає свою діяльність;

3) Принцип накопичення ліцензій на викиди - банківських зобов’язання передбачають можливість накопичення ліцензій на викиди. Якщо фірма (підприємство) зменшила викиди чи скиди нижче рівня, передбаченого стандартом, то на різницю вона отримує акредитив, який може покласти у спеціальний банк.

Екологічне ліцензування в Україні регламентує Закон України від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Цей Закон встановлює порядок ліцензування, передбачає заходи державного контролю у сфері ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у зазначеній сфері. Законодавство не встановлює чіткого переліку власне екологічного характеру. Водночас ліцензовані види діяльності в цій сфері можна виокремити з-поміж інших видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

В Україні не існує єдиної організації, яка б мала право проводити ліцензування. Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, звертається до відповідного органу, який визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 року № 1698 (з наступними змінами). Згідно цієї постанови право видачі екологічної ліцензії надається:

1. Міністерству екології та природних ресурсів України:

– на збирання, заготівлю окремих відходів як вторинної сировини;

- на операції у сері поводження з небезпечними відходами;

- на заготівлю та утилізацію відпрацьованих хімічних джерел струму.

2. Державній службі геології та надр України:

- На розвідку корисних копалин;

- На видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин;

- На видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

3. Державному агентству України з управління державними корпоративними правами та майном:

- На виробництво особливо небезпечних хімічних речовин;

- На виробництво пестицидів і агрохімікатів;

- На заготівлю, переробку металобрухту кольорових і чорних металів.

4. Міністерству енергетики та паливної промисловості України:

- На транспортування нафти, нафтопродуктів магістральними трубопроводами, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

5. Міністерству аграрної політики і продовольства:

- на культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей;

- на оптову роздрібну торгівлю пестицидами і агрохімікатами.

6. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства:

- на централізоване водопостачання та водовідведення;

- на оптову торгівлю насінням;

- на виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими тепловими мережами та постачання теплової енергії.

7. Державному агентству водних ресурсів України:

- на проектування, будівництво нових і реконструкцію існуючих меліоративних систем;

8. Державному агентству земельних ресурсів України:

- проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів;

9. Місцеві державні адміністрації:

- на використання природних ресурсів місцевого значення.

Рішення поро видачу екологічної ліцензії або про її відмову у її видачі приймається не пізніше ніж десять днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви. В разі використання обмежених природних ресурсів, на які претендують кілька користувачів, видача ліцензій здійснюється за результатами відкритих конкурсів, порядок проведення яких встановлюється Кабінетом Міністрів України

З метою контролю дотримання підприємствами та організаціями норм і правил та визначення масштабу їх впливу на довкілля здійснюється екологічна паспортизація суб’єктів господарювання.

Екологічний паспорт підприємства – це комплексний документ, який містить дані про використання підприємством природних ресурсів, впливу на довкілля і напрямів природоохоронної діяльності. Основою для розробки екологічного паспорту слугують виробничі показники, обсяги ГДВ і ГДС забруднювальних речовин, дані форм державної статистичної звітності, інвентаризації джерел забруднення і нормативно-технічні документи. В екологічному паспорті містяться наступні розділи:

1. Загальні відомості про підприємство (назва, належність до галузі, відомча підпорядкованість, адреса). Вказується розташування підприємства стосовно інших об’єктів, приводиться карта-схема розміщення з межами санітарно-захисної зони, промислових зон.

2. Коротка природно-кліматична характеристика району розташування підприємства (включаючи характеристику екологічного стану території, фонової концентрації забруднюючих речовин в атмосфері тощо).

3. Коротка характеристика виробництва (найменування виробничого об’єкту – цех, корпус; потужність виробництва, найменування продукції, яка виробляється, технологічні схеми виробництва, де вказані види сировини і проміжних продуктів, технологічних дільниць, де відбувається виділення забруднювальних речовин та утворення відходів тощо).

4. Відомості про використання земельних ресурсів.

5. Дані про витрати сировини та допоміжних матеріалів за видами продукції.

6. Витрати енергетичних ресурсів за видами продукції.

7. Характеристика джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу.

8. Характеристика водоспоживання, водовідведення та очистки стічних вод,(кількість використаної води за видами джерел надходження, дані про джерела стічних вод, їх обсяг і якість, характеристика очисних споруд, водооборотних систем).

9. Характеристика відходів, які утворюються на підприємстві.

10. Характеристика полігонів і накопичувачів, призначених для складування (поховання) відходів.

11. Рекультивація порушених земель і зняття порушеного шару ґрунту.

12. Дані про транспорт підприємства та його вплив на довкілля.

13. Розміри платежів за викиди та скиди, розміщення відходів.

14. Перелік планових заходів, спрямованих на зниження впливу на довкілля з зазначенням конкретних термінів їхнього виконання, обсягів витрат, питомих і загальних обсягів викидів та скидів шкідливих речовин до і після впровадження кожного заходу.

Екологічні паспорти дають можливість диференційовано проаналізувати причини зміну стану довкілля через вплив конкретного підприємства й порівняти його з іншими, які функціонують в інших регіонах чи країнах з тим, щоб побачити конкретні шляхи поліпшення роботи підприємства.