Організаційна структура державного екологічного моніторингу в Україні

В Україні існує «Положення про Державну систему моніторингу довкілля», в якому визначено основні завдання моніторингу довкілля в Україні. До таких, насамперед, належать:

- спостереження за станом довкілля;

- аналіз стану довкілля та прогнозування його змін;

- забезпечення органів державної виконавчої влади систематичною й оперативною інформацією про стан довкілля, а також прогнозами і попередженням про можливі його зміни;

- розробка науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Державна система екологічного моніторингу проводить здійснення таких видів робіт: режимні спостереження, оперативні та спеціальні дослідження. Режимні роботи проводяться систематично за щорічними програмами на спеціально організованих пунктах спостережень. Необхідність виконання оперативних робіт залежить від випадків аварійного забруднення довкілля чи стихійних лих; ці роботи виконуються при надзвичайних ситуаціях. Спеціальні роботи, наприклад, моніторинг радіаційного чи пестицидного забруднення виконується у зв’язку із збільшенням цих видів забруднення в екосистемах.

Державна система екологічного моніторингу довкілля функціонує на трьох рівнях: загальнодержавному (національному), регіональному та локальному.

Загальнодержавна програма моніторингу – це сукупність завдань державного значення, що ґрунтуються на законодавчій та нормативно-правовій базі і дозволяють реалізувати основні завдання моніторингу із залученням засобів та систем в масштабах країни в цілому.

Регіональна програма моніторингу довкілля являє собою сукупність завдань, спрямованих на реалізаціє завдань моніторингу в межах адміністративного району чи області, а також АР Крим, з урахуванням географічних, соціально-економічних та адміністративних особливостей.

Локальна система моніторингу – це система, що належить окремим суб’єктам системи моніторингу довкілля, вирішує специфічні для даного відомства завдання моніторингу і входить складовою частиною до державної системи моніторингу довкілля.

Спостереження за станом навколишнього природного середовища в.

Україні виконуються кількома організаціями: Міністерством екології та природних ресурсів, Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством аграрної політики та продовольства України та Державною інспекцією сільського господарства, Державним агентством лісових ресурсів України, Державним агентством водних ресурсів України, Державним космічним агентством України та іншими. Всі ці органи влади містять спеціальні служби спостережень, які проводять спостереження за станом атмосферного повітря в містах і промислових центрах, забрудненням грунтів, прісних і морських вод, трансграничним переносом речовин, в тому числі важкими металами та радіонуклідами, за кислотністю атмосферних опадів тощо.

Різні методики і програми моніторингу кожної з них, різні цілі і завдання створюють певні складнощі при зведенні матеріалів досліджень воєдино. Крім того, певні території підпадають під обстеження кількох організацій, тоді як інші позбавлені всякого контролю. Проведення екологічного моніторингу єдиним центром, наприклад, Міністерством екології та природних ресурсів за єдиною програмою і достатній розгалуженості з тим, щоб володіти достовірною екологічною інформацією по всій Україні, вкрай необхідною для прийняття управлінських рішень, стало неможливим в силу відсутності необхідних коштів, приладів та підготовлених спеціалістів.

Міністерство екології та природних ресурсів України здійснює спостереження за:

- джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм тимчасово узгоджених і гранично допустимих скидів. Контролюється 65 інгредієнтів. Основні – пил, діоксид сірки, оксид вуглецю, діоксид азоту, сірководень, аміак, формальдегід, фтористий водень, хлористий водень, важкі метали, кислоти, бензопірен.

- станом ґрунтів сільськогосподарських угідь із визначенням залишкової кількості в них пестицидів і важких металів;

- джерелами скидів стічних вод і дотриманням норм тимчасово узгоджених і гранично допустимих скидів. Мережа поверхневих вод налічує 1123 пункти (2216 створів). Контролюється 55 інгредієнтів. Основні – аміачний азот, нітритний азот, важкі метали, нафтопродукти, феноли, хлориди, сульфати;

- скидами і викидами з об’єктів, на яких використовуються радіаційно небезпечні технології;

- станом і складом звалищ промислових і побутових відходів;

- станом наземних і морських екосистем.

– станом атмосферного повітря, атмосферними опадами, метеорологічними умовами, аерологічними параметрами, в тому числі за транскордонним перенесенням забруднюючих речовин. Із загальних стаціонарних постів виділяються опорні для виявлення тривалих змін вмісту основних (СО, NО₂, SО_2,пил) і найбільш поширених забруднюючих речовин. Маршрутні пости спостережень призначені для відбору проб повітря у фіксованій точці, що проводяться з допомогою пересувного устаткування. Підфакельні пости здійснюють відбір проб повітря під викидом із метою виявлення зони впливу джерела;

- станом поверхневих вод суші. Мережа налічує 244 пункти (384 створи) на 162 водних об’єктах;

- підземними водами. Мережа налічує 103 свердловини на спеціалізованих (водно-балансових, болотних, агрометеорологічних) метеостанціях. Визначаються основні параметри – температура, рівень і хімічний склад води;

- станом і режимом морських вод. Усього налічується 175 станцій на яких ведеться контроль по 988 горизонтах;

- станом ґрунтів. На 9 пунктах постійно ведеться спостереження за вмістом пестицидів. Щорічно організовуються спостереження на окремих ланках. Контролюються основні пестициди: фосфамід, тіодакс, трехлан. У восьми містах ведеться спостереження за наявністю промислових токсикантів. Щорічно проводяться додаткові спостереження в окремих пунктах. Визначаються 15 інгредієнтів (свинець, магній, олово, марганець, нікель, кадмій та ін.);

- станом озонового шару у верхній частині атмосфери;

- радіаційною обстановкою (на пунктах радіометричної мережі спостережень та в районах діяльності АЕС);

- станом сільськогосподарських посівів;

- запасами вологи у ґрунті та інше.

Комітет України з питань гідрометеорології забезпечує:

- радіаційний контроль у районах розташування АЕС;

- складає карти радіаційного забруднення територій;

- контроль за транскордонним забрудненням повітря;

- постійний щодобовий контроль за якістю повітря. Здійснюється в 49 містах України. Контролюються 37 шкідливих домішок. Основні: пил, діоксид сірки, діоксид азоту, оксид вуглецю, важкі метали, бензопірен. Стаціонарні пости спостережень призначені для забезпечення неперервного відбору проб повітря.

Міністерство охорони здоров’я України проводить вибіркові спостереження за:

- рівнем забруднення атмосферного повітря в місцях проживання населення. Мережа становить 54 стаціонарні, 2010 підфакельних, 602 маршрутні пункти. Контролюються до 100 шкідливих домішок. Основні – сірчистий ангідрид, діоксид азоту, оксид вуглецю, сірководень, сажа, свинець, формальдегід, завислі частки;

- станом поверхневих вод суші у населених пунктах. Мережа становить 1332 постійні створи спостережень. Контролюються основні показники – запас, колір, кислотність, жорсткість, мінеральний склад, кисень, нафтопродукти, завислі частки, хлориди, сульфати, мідь, аміак, нітрати, хром, жир, масла, свинець, цинк, нікель, патогенна мікрофлора;

- станом морських вод у рекреаційних зонах. Мережа становить 155 постійних створів. Основні показники такі самі, як для поверхневих вод;

- хімічним і біологічним забрудненням ґрунтів на території населених пунктів та господарсько-побутовими відходами. Мережа налічує 2543 пункти. Контролюються основні показники – кислотність грунту, наявність хлоридів, нітратів, азоту, сульфатів, свинцю, ртуті а також, бактеріальне забруднення;

- станом здоров’я населення і впливом на нього забруднення природного середовища та ряду інших фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо).

Державне агентство лісових ресурсів України контролює стан лісів, ґрунтів у лісах, мисливської фауни.

Державне агентство водних ресурсів України з дійснює гідрохімічні та радіологічні спостереження за водами (у водогосподарських системах комплексного призначення, в системах міжгалузевого і сільськогосподарського водопостачання, в зонах впливу атомних електростанцій); спостереження за станом ґрунтів у межах впливу меліоративних систем, за переформування берегів та гідрологічним станом у прибережних смугах водосховищ; облік ресурсів поверхневих вод. Мережа має 223 пункти, основні показники – радіонукліди (стронцій, цезій), нафтопродукти, важкі метали, феноли, пестициди.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України здійснює спостереження за якістю питної води централізованих систем водопостачання; станом стічних вод міської каналізаційної мережі; станом зелених насаджень; проявами небезпечного підняття ґрунтових вод у містах та селищах міського типу.

Державне агентство земельних ресурсів України в еде спостереження за структурою землекористування, трансформацією земель залежно від їх цільового призначення; за станом та якістю ґрунтів і забрудненням ландшафтів, станом рослинного покриву, відновлення земель, станом зрошуваних і осушених земель, а також земель з ознаками вторинного підтоплення і засолення, станом берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток.

Державна авіаційна служба України здійснює авіаційно-космічні спостереження за станом озонового шару в атмосфері, забрудненістю атмосфери, ґрунтів і поверхневих вод, сніговим покривом, радіаційним станом.

Надана цими організаціями інформація узагальнюється та аналізується Міністерство охорони навколишнього природного середовища України і щорічно публікується в Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища України.

В Україні мережа екологічного моніторингу є недостатньо розгалуженою. Оцінка стану атмосферного повітря здійснюється у 53 містах різних областей України на 162 стаціонарних постах спостережень за забрудненням та на двох станціях транскордонного моніторингу: «Світязь» (волинська область) та «Рава-Руська» (Львівська область). В атмосферному повітрі визначається вміст 33 забруднювальних речовин, зокрема оксидів азоту, діоксину сірки, оксиду вуглецю, пилу, формальдегіду, важких металів і бенз(а)пірену.

В місті Києві на цей час працює 16 стаціонарних постів контролю, які розташовані в різних районах міста.

Спостереження за хімічним складом опадів та снігового покриву проводиться на 48 метеостанціях. В місті Києві працює дві метеостанції.

Спостереження за хімічним складом та якістю поверхневих вод України проводяться на 139 водних об’єктах у 215 пунктах.

Контроль за станом води у Дніпрі в районі міста Києва здійснюється на трьох пунктах.

Обстеження забруднення грантів пестицидами, нітратами, важкими металами проводиться вибірково в різних областях України.

Радіаційне забруднення атмосферного повітря, поверхневих вод і опадів здійснюється на 178 пунктах України.

Нормативи якості довкілля

Концепція екологічного нормування визначає його як діяльність, спрямовану на визначення системи нормативів стану довкілля і нормативів допустимого впливу на екосистеми, необхідних для ефективного здійснення управління природокористуванням. Визначення нормативів гранично допустимих впливів на екосистеми дозволяє регулювати забруднення довкілля та вилучення природних ресурсів, і таким чином обмежувати антропогенну трансформацію екосистеми.

Нормативи якості довкілля – це якісні обмеження на компоненти екосистеми і повинні розроблятися з урахуванням природно-кліматичних і соціально-економічних умов розвитку території, а також особливостей природних екосистем.

Нормування якості середовища проживання повинно гарантувати екологічну безпеку населення і збереження генофонду, забезпечити раціональне використання природних і відтворення ресурсів в умовах стійкого розвитку господарської діяльності, пов’язаної з реалізацією економічних, рекреаційних, культурних інтересів, які неминуче привносять фізичні, хімічні та біологічні зміни в довкілля. Це, у свою чергу, передбачає накладання меж (нормативів) як на сам вплив, так і на фактори довкілля.

За допомогою екологічного нормування регулюється допустиме навантаження на екологічні системи і визначаються межі впливу господарської діяльності на довкілля. Воно переслідує наступні цілі:

- визначення гранично-допустимих норм навантажень на природне середовище;

- гарантія екологічної безпеки населення;

- збереження генетичного різноманіття рослинного і тваринного світу, а також людини;

- раціональне, збалансоване використання і відтворення природних ресурсів.

Загальними вимогами до екологічних нормативів є:

- екологічна безпека населення;

- збереження генетичного фонду;

- забезпечення раціонального використання і відтворення природних умов стійкого розвитку економіки.

В основах нормативів якості покладено три показники:

а) медичний – граничний рівень загрози здоров’ю людини, її генетичній програмі. Межа шкідливого впливу – це мінімальна доза речовини, вплив якої на організм викликає патологічні зміни;

б) технологічний – здатність економіки забезпечити мінімальний вплив на довкілля;

в) науково-технічний – можливість науково-технічних засобів контролювати дотримання меж впливу за всіма параметрами.

Нормування якості довкілля базується на трьох видах нормативів:

- санітарно-гігієгнічні нормативи (на рівні гранично-допустимих концентрацій) наявності шкідливих хімічних речовин,шкідливого фізичного впливу (теплове забруднення, електромагнітні поля, вібрація, шум та інші); шкідливі біогенні впливи тощо;

- виробничо-технічні – гранично-допустимі рівні викидів і скидів, фізичного впливу, використання хімічних і біологічних речовин у господарстві, а також технологічні, будівельні норми і правила, у яких містяться вимоги до якості довкілля;

- комплексні або допоміжні – на рівні гранично-допустимих навантажень на довкілля (галузеві, регіональні,місцеві).

Санітарно-гігієнічні нормативи – це гранично допустимі концентрації – ГДК –визначаються в законодавчому порядку, обов’язкові для виконання усіма відомствами і організаціями допустимі рівні вмісту хімічних речовин та їх сполук у копонентах довкілля, продуктах харчування чи на поверхні шкіри працюючих. До цієї категорії нормативів належать гранично-допустимі рівні впливу (ГДР), які регламентують нехімічні компоненти забруднення (наприклад, вібрацію, магнітні поля, шум тощо), які на сьогодні є неминучими супутниками технічного прогресу та урбанізації.

Норми ГДК визначено для великої кількості різних речовин, які містяться у повітрі, воді, грунті чи продуктах харчування. Згідно Всесвітньої організації охорони здоров’я, у промисловості використовується більше півмільйона хімічних речовин та їх сполук, із яких 40 тис. – шкідливі для здоров’я, а 12 тис - -токсичні. В Росії визначено близько 1400 сполук у воді, 1300 сполук – у повітрі, 200 – у грунтах. В Україні регламентовано 600 речовин у повітрі, 200 – у воді, 100 – у гранті.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у довкіллі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш жорсткі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на довкілля.

Нормативи якості довкілля розробляють і вводять у дію державні природоохоронні органи, органи охорони здоров’я та інші уповноважені на те державні органи.

Найпоширенішим серед них є гранично допустима концентрація (ГДК) – така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму (в мг на 1 м³ повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутніх поколінь.

Концентрація наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок на певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою:

Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяються на чотири класи:

I - надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть);

II – високонебезпечні (сірководень, діоксид азоту);

III – помірно небезпечні (сажа, цемент);

IV – малонебезпечні (бензин, фенол).

Що шкідливіша речовина, то складніше здійснити захист атмосферного повітря і то нижчий його ГДК. Для кожної речовини встановлюються два нормативи: максимальна разова і середньодобова.

Максимальна разова ГДК встановлюється для попередження рефлекторних реакцій у людини через подразнення органів дихання за короткочасного впливу (до 20 хв.) атмосферних забруднень. Оскільки концентрація забруднень в атмосферному повітрі не є постійною в часі та змінюється залежно від метеорологічних умов, рельєфу місцевості, характеру викиду, разові проби повітря слід відбирати кілька разів на добу впродовж 20-30 хв. Найвище значення забруднюючих речовин у повітрі, отримане завдяки аналізові багаторазово відібраних проб, називають максимальною разовою концентрацією.

Середньодобова ГДК встановлюється для попередження негативного впливу на людський організм протягом цілодобового використання повітря. Середньодобова концентрація визначається як середньоарифметичне значення разових концентрацій у пробах атмосферного повітря впродовж 24 годин безперервно або з рівними інтервалами між відборами.

Для недопущення викиду в атмосферу понаднормативних об’ємів шкідливих твердих речовин розроблено нормативи гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у атмосфері населених пунктів (табл. 6.1.).

Використовуються два типи ГДК: у повітрі робочої зони (ГДК р.з.) і населеного пункту (ГДК н.п.). ГДК р.з. – це концентрація, яка за щоденного 8-годинного перебування (крім вихідних днів) на роботі (не більш як 41 годин на тиждень) протягом усього робочого стану не може спричинити захворювань чи відхилень у стані здоров’я людей для нинішнього та наступного поколінь. ГДК н.п. враховує перебування людей цілодобово. Всі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони порівнюються з максимальними разовими (протягом 30 хв.), а в повітрі населеного пункту – із середньодобовими за 24 години.

Різні токсичні речовини можуть чинити подібний несприятливий вплив на організм. У таких випадках відбувається ефект сумації, або синергізму. Його мають фенол і ацетон; валеріанова і капронова кислоти; озон, діоксид азоту і формальдегід та ін.

Наприклад, фонова концентрація ацетону і фенолу відповідно 0,345 і 0,009 мг,м³, тоді як ГДК ацетону 0,35, а ГДК фенолу – 0,01 мг/м³, тобто обидві речовини наявні в концентраціях менших, ніж установлені для них

Таблиця 4.2

Гранично-допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин
у атмосфері населених пунктів

Речовина	ГДК (максимальна разова), мг/м³	ГДК (середньо-добова), мг/м³
Нітробензол	0,008	0,008
Сірчистий газ	0,5	0,05
Сірководень	0,008	0,008
Хром (шестивалентний)	0,0015	0,0015
Фосфорний ангідрид	0,15	0,05
Оксиди азоту	-	0,04
Пил бавовни	0,5	0,04
Пил нетоксичний	0,5	0,15
Оксиди міді (хлориди міді)	-	0,002
Формальдегід	-	0,003
Фенол	-	0,003
Пари свинцю	0,0003	0,0003
Пари ртуті	-	0,0003
Гексахлоран	0,03	0,003
Кіптява (сажа)	0,15	0,05
Метафос	0,001	-
Солі нікелю	-	0,0002
Двоокис телуру	-	0,00001
Трихлорметан (хлороформ)	-	0,03
Пари сірчаної кислоти	0,3	0,1
Хлор	0,1	0,03
Хлорид заліза	-	0,004
Чадний газ	3,0	1,0
Пари оцтової кислоти	0,2	0,06
Ацетон	0,35	0,35
Нафталін	0,003	0,003
Пеніцилін	0,05	0,002
Аміак	0,2	0,004
Пари фтор оводню	0,02	0,005

ГДК. Одначе цим речовинам властивий ефект сумації, тобто їхня сумарна концентрація (0,345+0,009= 0,354) вища, ніж будь-яка з ГДК, установлена для кожної речовини окремо. А це означає, що забруднення повітря перевищує допустимі норми. За наявністю в атмосфері домішок, щодо яких визначено необхідність урахування сумісної шкідливої дії, як критерії для встановлення ГДК використовуються вимоги про виконання співвідношення:

Для речовин, про вплив яких не нагромаджено достатньо інформації, можуть визначатися тимчасово допустимі концентрації (ТДК), їх отримують шляхом розрахунків і рекомендують як нормативи на 2-3 роки.

Як і для атмосферного повітря, гранично допустима концентрація речовин визначається і для якості води, при цьому враховується використання води і з цією метою виділяють чотири категорії водних джерел:

1 – господарсько-питного водопостачання населення і підприємств харчової промисловості;

2 – культурно-побутового призначення (для купання, спорту, відпочинку населення);

3 – рибогосподарського призначення – для збереження і відтворення цінних видів риб, які мають високу чутливість до кисню;

4 – рибогосподарського призначення для інших видів риб.

Для кожної з цих категорій встановлено нормативи на якість води у місцях водокористування. В таблиці 4.3 наведені гранично допустимі концентрації шкідливих речовин для питної води

Таблиця 4.3

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у воді водних об’єктів господарсько-питного та культурно-побутового водокористування

Назва речовини	Гранично допустима концентрація, мг/л
Аміак (за азотом)	2,0
Амонія сульфат (за азотом)	1,0
Активний хлор	Відсутня
Ацетон	2,2
Бензол	0,5
Дихлоретан	ОДР 0,02
Залізо	0,3
Кадмій	0,001
Капролактам	1,0
Кобальт	0,1
Кремній	10,0
Марганець	0,1
Мідь	1,0
Натрій	200,0
Нафтопродукти	0,1
Нікель	0,1
Нітрати (NO)	45,0
Нітрити NO₂	3,0
Ртуть	0,0005
Свинець	0,03
Селен	0,01
Скипидар	0,2
Фенол	0,001
Хром (С₂³⁺)	0,5
Хром (С₂⁶⁺)	0,05
Цинк	1,0
Етиленгліколь	1,0

Аналогічним чином розроблені ГДК для грунтів. Гранично допустима кількість (ГДК) речовин, що забруднюють ґрунти означає частку хімічної речовини, що забруднює ґрунти, мг/м³, і не справляє прямої або опосередкованої дії, включаючи віддалені наслідки для навколишнього середовища та здоров’я людини. Значення ГДК деяких хімічних речовин в ґрунтах наведено в табл. 4.4.

Таблиця 4.4