Ринок як економічна категорія

Такий підхід правомірний, адже товарами стають не лише життєві блага для особистого споживання, але й засоби виробництва і робоча сила, тобто виробничі ресурси, які свій рух здійснюють також через ринок. Ринок стає необхідною умовою виробництва,визначаючи форму поєднання виробничих факторів (технологію виробництва) за умов високорозвиненого товарного виробництва.

Тому, з точки зору взаємозв’язків учасників виробництва і обміну товарів і послуг, ринок характеризується як сукупність економічних відносин виробників і споживачів стосовно обігу (реалізації) суспільного продукту.

Між розумінням ринку як сфери товарного обігу і сукупності конкретних економічних відносин існує принципова відмінність: у першому випадку виділяється об’єкт ринкових відносин – сам продукт у формі товарів і послуг, а у другому ­– відносини між людьми з приводу цього продукту, що відображає суть економічної категорії “ринок”. З цих позицій, ринок варто розглядати певним типом господарських зв’язків між суб’єктами економічної системи. Відомо, що існують два типи господарських зв’язків: 1) натурально-речові,безоплатні у відповідності з обсягом і структурою потреб; 2) товарні,які здійснюються через ринок.

Для ринкового типу господарських зв’язків властиві такі ознаки:

• обопільні добровільні угоди учасників товарного обміну;

• еквівалентність обміну;

• вільний вибір партнерів по угоді обміну;

• наявність конкуренції між учасниками обміну.

Ринкові зв’язки здійснюються тільки на основі вільної купівлі-продажу товарів і послуг.

Ринок функціонує на основі товарних відносин, що відображають як прямі (виробництво – ринок – споживач), так і зворотні (споживач – ринок – виробництво) господарські зв’язки. Механізм зворотних зв’язків є неодмінною умовою стійкості і ефективності економічної системи. Спроби замінити об’єктивні зворотні зв’язки, коли людські потреби через ринок визначають обсяг і структуру виробництва, суб’єктивним адміністративним командуванням неминуче обертається не тільки деформацією самого ринку, але й усієї економічної системи. Виникають глибокі диспропорції, всеохоплюючий товарний дефіцит (нестача товарів), знижується мотивація господарської діяльності, економічні потреби і інтереси втрачають роль рушійної сили економічного розвитку.

Отже, ринок можна розглядати формою (способом) організації і функціонування економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що ґрунтується на принципах вільної купівлі-продажу, а також суспільною формою функціонування економіки,яка забезпечує взаємодію виробництва і споживання через обмін із прямими і зворотними зв’язками.

Формою організації господарської діяльності, яка ґрунтується на ринкових відносинах, є ринкова економічна система ,або ринкова система господарювання (ринкова економіка).

Що ж визначає своєрідність і ознаки ринку як економічної системи господарювання? Насамперед – це умови його існування і функціонування.

До об’єктивних умов існування ринку відносять:

• суспільний поділ праці;

• товарний характер виробництва;

• економічна відокремленість виробників, основу якої створює приватна власність на засоби виробництва.

До умов функціонування ринку належать:

• незалежність економічних суб’єктів у здійсненні господарської діяльності;

• існування ринкової конкуренції;

• наявність ринкової інфраструктури, стійкої фінансової, грошової, банківської і біржової системи;

• відповідне економічне середовище і наявність ринкової психології населення, які багато у чому визначаються правовою базою (прийняттям відповідних юридичних законів).

Суть ринку найбільш повно визначається його функціями,до яких відносяться:

• саморегулювання економічної системи, тобто узгодження виробництва і споживання, підтримування балансу попиту і пропозиції товарів за обсягом і ціною;

• стимулювання виробництва знайменшими витратами і максимумом прибутку, тобто зростання ефективності виробництва;

• регулювання пропорційності у виробництві і обміні – між регіонами, галузями і сферами економіки;

• виявлення величини вартості товарів і забезпечення еквівалентності обміну через ціноутворення;

• визначення міри доцільності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з дією принципів раціональності і дохідності виробництва;

• стимулювання науково-технічного прогресу;

• демократизація господарської діяльності, яка полягає у звільненні суспільного виробництва від нежиттєвих його елементів (санація виробництва), диференціації товаровиробників-конкурентів.

Історичний аналіз ринку дозволяє виділити кілька його типів: нерозвинений, вільний, регульований і деформований ринки.

• законодавчу (розробка системи заходів, правових норм і законів, які гарантують розвиток ринкових відносин, рівноправність усіх форм власності, рівні можливості для усіх економічних суб’єктів);

• стабілізуючу (підтримання економічної рівноваги, високої зайнятості, антиінфляційні заходи, стабілізація економічного зростання);

• розподільчу (соціальний захист населення, перерозподіл доходів, забезпечення виробничими ресурсами та інше).

Надмірне втручання держави у ринкові процеси веде до деформації ринку. Найважливішим чинником деформації ринку виступає монополія –економічна чи державна. Отже, деформований ринок – це, передусім, монополізований ринок, для якого властиві такі ознаки: 1) незначна кількість виробників; 2) ринкова влада одного виробника (монополія) або одного покупця (монопсонія), яка виявляється у контролі над ціноутворенням; 3) утруднений доступ до виробничих ресурсів, обмеження конкуренції; 4) дефіцит інформації про ринок; 5) узгодження дій економічних суб’єктів.