Правові акти, їх види і співвідношення

Функціонування права як специфічного регулятора су­спільних відносин і поведінки людей викликає необхідність «підтримувати» його дію за допомогою різних юридичних засобів. У одних випадках необхідно встановити загально­обов'язкові нормативно-правові приписи або документаль­но зафіксувати ті або інші життєві обставини, що мають юридичне значення (юридичні факти), в інших — закріпи­ти рішення у конкретній справі компетентного органу або угоду суб'єктів права. У всіх цих випадках використовують акти, що мають виражений юридичний характер.

Правові акти — це прийняті в офіційно визнаній (най­частіше — документальній) формі акти суб'єктів права, що мають юридичне значення.

Ознаки правових актів:

1) мають соціально-регулятивний характер, тобто ре­
гламентують поведінку адресатів (невизначеного кола осіб
або конкретної особи);

2) мають активний, вольовий, свідомий характер. Без­
діяльність (пасивна поведінка), а також неусвідомлені дії
та дії, здійснені під примусом, не можуть розглядатися як
правовий акт. Наприклад, договір, укладений під загрозою

фізичної розправи, розглядається цивільним правом як нікчемний;

3) тягнуть за собою певні юридичні наслідки, оскільки
впливають на права і обов'язки суб'єктів, які уклали право­
вий акт або яким адресований акт;

4) мають певну об'єктивно втілену форму (закон, роз­
порядження, договір, вирок тощо). Найчастіше правові
акти мають документальне оформлення. У багатьох випад­
ках документальна форма правового акта є єдино можливою
(наприклад, наказ про прийом на роботу). Але при цьому
не виключаються усна і конклюдентна (мовчазна) форми
правових актів (особливо в цивільному праві, де більшість
операцій здійснюються усно);

5) підтримуються силою державного примусу. Як пра­
вило, більшість правових актів здійснюються добровільно,
але у разі невиконання визначеного актом обов'язку мож­
ливе державне втручання у вигляді судового рішення або
адміністративного наказу про примусове виконання обо­
в'язку.

Види правових актів:

Залежно від спрямованості дії, тобто від породжуваних юридичних наслідків, всі правові акти поділяються на:

1) нормативно-правові акти — спрямовані на встанов­
лення, зміну або відміну норм права;

2) акти безпосередньої правореалізації (договори, уго­
ди);

3) правозастосовчі акти — спрямовані на реалізацію
розпоряджень правових норм;

4) правоінтерпретаційні акти (акти тлумачення пра­
ва) — спрямовані на роз'яснення норм права.

Кожний з указаних видів правових актів виконує свою функцію в механізмі правового регулювання суспільних відносин.

У свою чергу, нормативно-правові акти, акти правореа­лізації, правозастосовчі та правоінтерпретаційні акти та­кож поділяються на окремі підвиди.

Крім того, правові акти можна поділити на нормативно-правові і казуально-правові (індивідуальні). Нормативно-правові акти містять загальнообов'язкові правові приписи (норми права), поширюються на безліч суб'єктів права і життєві ситуації, що повторюються. Казуально-правові акти обов'язкові для певного кола конкретних суб'єктів і діють «разово» на конкретний життєвий випадок. Напри-

клад, Закон України «Про об'єднання громадян» є норма­тивно-правовим актом, а видане на його основі рішення про реєстрацію громадської організації є індивідуальним право­вим актом.

Співвідношення між правовими актами таке: норма­тивно-правові акти служать основою для всіх інших правових актів. Наприклад, норми Кримінального і Кри­мінально-процесуального кодексів України, що встанов­люють особливості кримінальної відповідальності неповно­літніх, розтлумачені в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосу­вання судами України законодавства про злочини неповно­літніх» (правоінтерпретаційний акт). На основі цих норма­тивно-правових актів і з урахуванням офіційного інтерпре-таційного акта суд постановляє вирок (правозастосовчий акт) у конкретній справі щодо конкретного підсудного-не-повнолітнього.