Значення рослин в житті тварин

Рослини — необхідна їжа рослиноїдних тварин; від неї залежать їх географічне розповсюдження, розподіл за біотопами та чисельність.

В окремих ярусах рослинного угрупування створюється особливий мікроклімат, сприятливий для різних тварин. Рослинність забезпечує притулки і укриття від ворогів, а хижакам утруднює або, навпаки, полегшує полювання. В якості субстрату, місця відкладання яєць та існування личинок багато водних і сухопутних молюсків, риби, комахи й інші тварини використовують рослини. Нижчі гриби, бактерії, віруси викликають численні й нерідко згубні захворювання тварин, але більшість з них слугують важливою їжею.

Харчові та просторові зв'язки тварин з рослинами, що склалися історично, визначили основні особливості будови багатьох груп тваринних угрупувань. З цим пов'язані особливості динаміки чисельності як окремих популяцій, так і угрупувань.

Залежність чисельності та розповсюдження тварин-фітофагів від великої кількості й розподілу рослин особливо чітко виявляється у тварин із спеціалізованим живленням. Так зване мереживо ареалу, або конкретне розміщення популяцій певного виду тварин усередині області його поширення відповідає розподілу кормів, але звичайно буває більш вузьким, оскільки обмежується також мікрокліматом і хімічним складом середовища, наявністю притулків, ворогами та конкурентами.

Значно частіше область незаселеного тваринами простору співпадає не з ареалами окремих видів рослин, а рослинних комплексів.

Зміни кількості та складу рослинних кормів приводять до змін у географічному розповсюдженні та чисельності пов'язаних з цими кормами тварин. Вирубка лісів, збільшення площ під посіви культурних рослин, посилений випас худоби на цілинних ділянках, косовиця та культурне луківництво привели до перебудови рослинного покриву планети. Це виявилося сприятливим фактором для одних і негативним для інших тварин.

Непостійність запасів рослинного корму в природі обумовлює зміни чисельності рослиноїдних тварин. В окремі роки бувають різні врожаї насіння деревних рослин — основного корму багатьох хребетних і безхребетних тварин. Роки середнього або значного плодоношення деревних порід змінюються неврожаєм. Окремі види дерев плодоносять у різні терміни та з різною частотою рясності врожаю. Так у сосни звичайної під Москвою високі врожаї повторюються через 3-5 років. У Лапландії, вона добре плодоносить раз на десятиріччя, під широтою 68° 30' не частіше, ніж раз у 15-20 років, а на межі розповсюдження — ще рідше. В умовах середнього врожаю сосни звичайної під Архангельськом на кожний гектар випадає близько 0,5 кілограма насіння, тоді як у південних борах (Брянське лісництво, Бузулуцький бір) — 15кг на гектар. Дуб у придунайських країнах дає урожаї майже щорічно, в південній Німеччині вони бувають рясними через кожні 5-6 років, а в північній — через 8-10 років.

При масовому нападі на насіння комах-шкідників або зараженні їх грибними захворюваннями споживання цих кормів птахами і ссавцями навіть в урожайні роки досить незначне.

Добре відома значна мінливість показників врожайності плодів, насіння трав'янистих рослин, чагарників і напівчагарників, а також і грибів. Також мінливою є маса та якість вегетативних частин трав'янистих рослин. Особливо велику роль відіграють зміни запасів та якості рослинних кормів у динаміці чисельності тварин-стенофагів. У роки неврожаїв насіння ялини та сосни шишкарі не розмножуються й ведуть переважно кочовий спосіб життя; при рясному плодоношенні хвойних відкладання яєць, насиджування кладки та вилуплювання пташенят відбуваються взимку. Збільшення чисельності білок відбуваються наступного року після врожаю насіння хвойних оскільки сезон їх розмноження закінчується до періоду дозрівання чергового урожаю насіння цих порід, який ефективно використовується лише наступного року. Дещо рідше, але під впливом оптимальної забезпеченості кормом у білок навіть з'являються пізні повторні жовтнево-листопадові виводки. Масове розмноження нориці звичайної та степової, зазвичай також бувають після теплої й вологої осені.

У всіх випадках першопричиною посиленого розмноження є велика кількість їжі та її високі кормові якості, зокрема, високий вміст вітаміну Е. У роки неврожаю кормів не тільки різко падає інтенсивність розмноження, але й через нестатки кормів зростають загибель та міграції тварин. Для видів, що харчуються різноманітними кормами (поліфагів), або тварин, запаси кормів яких в природі схильні до незначних коливань, їжа рідше відіграє роль безпосереднього регулятора чисельності, особливо в південних районах, де сніговий покрив не перешкоджає процесу добування корму.

У взаєминах рослин та тварин-фітофагів велике значення мають хімічні форми зв’язку. Для захисту, а саме, зменшення пресу споживачів, окремі види рослин накопичують отруйні, подразливі чи речовини з неприємним запахом (глікозиди, алкалоїди, терпенові та фенолові похідні, смоли та ін.). Тому у багатьох рослиноїдних тварин сформувалась вибірковість у живленні та іноді нечутливість до рослинних отрут. Відомо, що вкрай отруйними грибами мухоморами живляться слизуни. Отруйний для худоби молочай споживають нориці. З’ясовано, що гусінь молочайного бражника Deilephia euphorbiae має особливі залози, які виділяють назовні отруйні речовини, які потрапили у кров з їжею. Їстівні та отруйні рослини розпізнаються тваринами за специфічним запахом, який обумовлений особливими виділеннями рослин. Отруйні речовини рослин можуть впливати негативно не тільки на організми тварин, але й на нормальний розвиток у них симбіонтів (наприклад, у рубці жуйних копитних). Тварини уникають споживання таких рослин.

Вибірковість живлення у багатьох видів тварин чітко виражена. Тварини віддають перевагу не тільки окремим видам рослин, але навіть окремим екземплярам, або окремим їх частинам. Г.Б. Зонов з’ясував, що взимку глухарі для живлення хвоєю вибирають лише певні дерева, на яких споживають хвою певного віку. Було досліджено, що саме вона багатша на цукри та містить менше клітковини та смол.

Специфічні виділення рослин регулюють репродуктивні цикли деяких тварин. Доведено, що виділення листя дуба діє як феромон, що сприяє паруванню у дубового шовкопряда (Шейфер, 1980).