ІІІ. Основні аспекти й напрямки генеративної лінгвістики

 

 

ІІІ.1. Поняття про генеративну лінгвістику, її завдання й актуальність. У мови є особлива психічна реальність – з цього твердження розпочався переворот у лінгвістиці, здійснили його засновники генеративної (породжувальної) граматики, насамперед Н.Хомський.

Психічна реальність мови – це її універсальна, для всіх мов Землі однакова внутрішня структура, що закладена в людині від народження і різниться в різних мовах тільки деталями зовнішньої структури. Саме тому, засвоюючи мову, дитина робить не всі можливі, а лише окремі види помилок, і їй достатньо трохи проекспериментувати зі словами, щоб встановити параметри рідної мови.

Відповідно, лінгвіст не “створює” граматику, намагаючись якось організувати мовленнєвий потік, він її реконструює, як археолог реконструює

вигляд давнього міста. Головна мета граматики, за Н.Хомським, – пояснити загадкову здібність людини нести в собі цю внутрішню структуру мови, використовувати її та передавати наступним поколінням.

Генеративна граматика (породжувальна граматика) – один з напрямів сучасної лінгвістики, що виник у США в другій половині 1950-х років і на

 

А.П.ЗАГНІТКО

 

сьогодні набув широкого авторитету і розвивається не тільки в Північній Америці, але й у багатьох країнах Європи, Південній Кореї, Японії та Індії. Інша назва, під якою став відомим цей напрямок, – хомськіанська лінгвістика, або хомськіанство, від імені американською лінгвіста Н.Хомського, однієї з найвпливовіших фігур в інтелектуальному житті 20 століття, з ім'ям якого пов'язано не тільки становлення генеративної граматики, але й розвиток її протягом більше ніж сорока років минулого століття.

Генеративна граматика принципово відрізняється від всіх без винятку лінгвістичних напрямів, що існували до її появи, перш за все своїми завданнями. Займаючись аналізом мовленнєвих даних, генеративна граматика не розглядає як самоціль їхній збір, опис та узагальнення. Кінцевим результатом досліджень, що здійснюються в межах генеративної граматики, за задумом її засновника, повинна стати відповідь на питання – як людина засвоює мову. Тому можна стверджувати, що генеративна граматика – це не теорія мови, а теорія засвоєння мови.

Чому ж Н.Хомський та його послідовники актуалізують саме це

питання – питання про засвоєння мови?

Актуальність цього питання була пов'язана з тим, що здібність людини володіти мовою розглядалася Н.Хомським як одна з особливостей людського мозку, що визначає людину як біологічний вид. Зрозуміти, як

людина засвоює мову, означає, за Н.Хомським, виявити один з аспектів улаштування людського мозку. Сучасній людині це може видатись очевидним, але в 1950-ті роки – у час появи генеративної граматики – ситуація була дещо іншою.

ІІІ.2. Передумови становлення генеративної лінгвістики. Провідні на той час погляди на мову та на науку про мову зародилися в межах так званої “ дескриптивної” (у перекладі з англійської – описової) лінгвістики, наукового напряму досить авторитетного в 1930-50-ті роки. Погляди представників цього напряму (з-поміж яких були такі видатні лінгвісти, як Л.Блумфілд, З.Харріс. Ч.Хоккет та ін.) на мету лінгвістики, у свою чергу, відчували сильний вплив біхевіоризму (behavior – поведінка), теоретичної течії із психології, що постала на початку 20 століття. Найважливіша особливість біхевіоризму полягала у відмові навіть від спроби дати відповідь на питання про улаштування людської свідомості. Стверджувалося, що дослідження людини як індивіду розумного повинно зводитись до вивчення його поведінки у соціумі, середовищі, а результатом мала стати узагальнювальна модель цієї поведінки, що не порушує питання про механізми людського мозку. Оскільки ці механізми не можна спостерігати, їхнє вивчення вважалося принципово неможливим та повинно було поступитися скрупульозному аналізу лише тих особливостей людської особистості, які можуть бути вивчені шляхом безпосереднього спостереження. Отже, це означало, що метою лінгвістики може бути тільки систематизація даних про мовленнєву поведінку людини, тобто аналіз

 

 

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

висловлювань, без спроб навіть висунути гіпотезу про те, як улаштовано

"відділ" людського мозку, що відповідає за мовленнєву поведінку.

Саме цій теорії, яка залишає лінгвісту одну-єдину можливість – нескінченно відточувати прийоми вивчення "видимої" матерії мови, й кинув виклик Н.Хомський у своїх ранніх дослідженнях, що були опубліковані у другій половині 1950-х та у 1960-ті роки.

ІІІ.3. Вихідні положення теорії Н.Хомського. У 1957 році виходить

перша монографія Хомського "Синтаксичні структури" (Syntactic Structures), в якій автор формулює своєрідну дослідницьку програму, що мала на меті пояснити здатність людини опанувати мову. Основними вона мала такі спостереження:

1. Кількість граматично правильних речень у будь-якій природній мові безкінечна, і тому опанування мови не може бути зведено до простого

запам'ятовування всіх правильних речень цієї мови (як і граматика мови не може бути описом всіх можливих речень певної мови – яким би великим не був їх доробок, вона явно буде враховувати не всі допустимі речення цієї мови).

2. Дитина досить швидко опановує граматику рідної мови, тобто набуває здатності відрізняти граматично правильні речення цієї мови від неправильних.

Між цими двома спостереженнями наявна суперечність, пояснити яку й

намагався Н.Хомський. Дитина, яка опанувала граматику рідної мови (переважно цей процес завершується у 5 років), правильно визначає, які речення цієї мови є граматично коректними, незважаючи на те, що більшість цих речень вона раніше не чула: навіть за великого досвіду мовленнєвого спілкування кількість всіх речень, будь-коли почутих дитиною під час мовлення дорослих, є граничною – на відміну від кількості граматично правильних речень мови. Неможливим також постає припущення, що всі речення, неправильність яких фіксує дитина, були раніше вимовлені нею або іншими дітьми в її присутності та виправлені дорослими: неправильних речень, які можна скласти зі слів певної мови, також безкінечно багато, але неправильні речення, що були виправлені дорослим під час мовлення дитини, складають граничну, замкнену кількість.

Це досить легко підтвердити простим прикладом. В українських сполученнях іменника з кількісним числівником звичайним порядком слів

є “числівник + іменник”, наприклад: десять аркушів. Але, якщо нам

потрібно зазначити приблизну кількість, ми використовуємо зворотний порядок слів – аркушів десять. Такий порядок можливий з усіма числівниками, що позначають “округлені” величини: аркушів п'ятнадцять, аркушів сорок, аркушів сто. Але зі словами мільйон та

трильйон такий порядок заборонено: аркушів мільйон. Не можна сказати, що будь-який носій мови чув усі можливі числові сполуки, але будь-який носій мови здатний безпомилково відрізнити граматично правильні сполуки від граматично неправильних. Наведений приклад підводить нас до поняття внутрішньої або глибинної структури мови.

 

А.П.ЗАГНІТКО

 

ІІІ.4. Суперечності в поглядах прибічників генеративної та функціональної лінгвістики. Розглядаючи мову окремо від людської свідомості, лінгвістична теорія може запропонувати найрізноманітніші пояснення цієї заборони. Загалом Н.Хомського в цих граматичних заборонах цікавило не те, як найелегантніше “вмонтувати” їхній опис та пояснення в який-небудь теоретичний апарат, а те, як "наївний" носій мови, що не володіє лінгвістичною теорією, здатний правильно ідентифікувати ці заборони.

Те, що мовленнєвого досвіду, який властивий дитині, тобто речень, про правильність чи неправильність яких вона дізнається, недостатньо для опанування граматики рідної мови, на даний момент не викликає сумнівів не тільки у прибічників генеративної граматики, але й у лінгвістів інших напрямків, що займаються проблемою опанування мови. Але пояснення

того факту, що дитина все-таки здатна опанувати граматику, йде різними шляхами, і саме в них приховується одна з принципових розбіжностей між сучасними лінгвістичними теоріями. Прибічники так званої функціональної лінгвістики намагаються пояснити опанування граматики шляхом особливих вимірів поведінки людини та сприйняття нею дійсності, які виявляються і в інших сферах людської діяльності (закони міжособистісної взаємодії, прагнення до економії засобів вираження

тощо). Тобто, за їхнім тлумаченням, дитина, отримуючи певний мовний досвід, “добудовує” на його основі граматику, використовуючи досвід, отриманий нею в інших сферах, а також ресурси своєї свідомості, що пов'язані не лише з опануванням мови.

Генеративна граматика дотримується протилежного погляду, відповідно до якого у свідомості людини наявний особливий природжений

компонент, який забезпечує опанування граматики мови, отримуючи “на виході” обмежені дані мовного досвіду. Такий компонент людської свідомості називається в генеративній лінгвістиці мовною компетенцією.

Встановити шляхом мовного експерименту, чи є правильним погляд генеративістів або їхніх опонентів, постає неможливим, оскільки безпосереднє спостереження роботи людського мозку досі неможливе. Саме тому теорії з протилежними поглядами на процес засвоєння мови паралельно

розвиваються вже протягом кількох десятків років. Ситуація може змінитися або в результаті появи принципово нових можливостей експериментального дослідження мозкових структур, або тоді, коли переваги однієї з теорій- суперниць у пояснені фактів стануть очевидними.

ІІІ.5. Мовна компетенція, її компоненти. Мовна компетенція, що висувається Н.Хомським та його послідовниками, – це система уявлень про

граматику мови. яка притаманна людині від народження, тобто властива людині як біологічному виду незалежно від її досвіду, оточення тощо. Сама ідея про існування природжених уявлень, що використовуються людиною в найрізноманітніших різновидах інтелектуальної діяльності, серед філософів Нового часу була вперше висловлена Рене Декартом, внаслідок чого

 

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

генеративна граматика іноді називається картезіанською лінгвістикою, від латинського імені Декарта – Cartesius. З цього визначення випливає, що мовна компетенція визначає лише універсальні якості мови, тобто якості, спільні для всіх мов світу.

У ранніх версіях генеративної граматики мовна компетенція

складалася з двох компонентів:

1. Так званого базового компонента, тобто переліку правил, що

відповідають за створення певної обмеженої кількості синтаксичних структур, наприклад, одне з таких правил визначає, що будь-яке речення включає два складники – групу підмета й групу присудка, інше правило дозволяє, щоб при імені знаходилося означення у формі родового відмінка тощо.

2. Так званих трансформацій, тобто правил, які дозволяють утворювати нові синтаксичні структури на базі структур, за утворення

яких відповідають правила базового компонента: до таких належить, наприклад, правило перетворення речень активного стану в речення пасивного стану: (1) Василько прочитав книгу – Книга була прочитана Васильком, правило скорочення тотожних елементів у складносурядних реченнях: (2) Василько відчинив двері та Василько увійшов до кімнати → Василько відчинив двері та увійшов до кімнати, правило заміни іменника на займенник: (3) Я зателефонував Васильку та попросив Василька

приїхати → Я зателефонував Васильку та попросив його приїхати. Трансформації можуть бути факультативними, як зміна активного стану на пасивний (1), так і обов'язковими (2).

Оскільки трансформації мали найважливіше значення в ранніх версіях породжувальної граматики, на перших етапах свого розвитку вона часто називалася трансформаційною граматикою. Слід зазначити, що рання

породжувальна граматика, хоча й ставила питання про мовну компетенцію, не передбачала визначення її меж. Вона складала систему правил, які дозволяли побудувати ("породити") всі наявні в мові синтаксичні конструкції без чіткого розмежування між правилами, що наявні у свідомості людини від народження, та правилами, що можуть бути виведені дитиною з мовного досвіду. Багато в чому це було пов'язано з обмеженістю емпіричної бази досліджень генеративної граматики, яка займалась майже винятково

англійською мовою. Наприкінці 1960-х років ситуація кардинально змінилася, завдяки зверненню генеративістів до даних значно більшої кількості мов, ніж це було раніше. З'ясувалося, що більшість трансформацій не універсальна. Наприклад, універсальною не може вважатися трансформація, що перетворює активний стан на пасивний, оскільки останній є не у всіх мовах світу. Трансформації, пов'язані зі скороченням тотожного

елемента або заміною імені на займенник, хоч і наявні начебто в кожній мові, але істотно відрізняються за багатьма характеристиками у різних мовах. Водночас було помічено, що між мовами, а також між різними трансформаціями в одній і тій самій мові є істотні й зовсім нетривіальні подібності щодо обмежень на їхнє застосування.

 

А.П.ЗАГНІТКО

 

Для прикладу можна розглянути трансформації, пов'язані з лінійним пересуванням певного елемента. Як в англійських, так і в українських чи російських питаннях питальне слово обов'язково займає позицію на початку речення: (4) Where did Pete go / Куди пішов Петро?

Це правило діє і тоді, коли питальне слово стосується залежної предикативної частини, але як питання інтерпретується головна: (5) How mach you want them to pay you / Скільки ти хочеш, щоб тобі заплатили?

Але якщо питальне слово відноситься до залежної обставинної чи означальної частини, його висування в обох мовах неможливе: (6) Ноw тисh did уои соте іп order that tsey pay you? / букв. Скільки ти пройшов, щоб тобі заплатили? (7) Where did уои come in order that they pay you? / Коли ти бачив людину, яка йде?

В англійській мові є й інша трансформація, пов’язана з пересуванням

– винесення на початок речення словосполучення, що позначає тему речення, тобто предмет, що знаходиться в центрі уваги в цьому реченні, на відміну від речень, що передують йому в контексті, пор.: (8) John? I like (Що стосується) Джона, (то) я (його) люблю.

Виявляється, що такий тип пересування також постає неможливим, якщо вираз, "що висувається", відноситься до обставинної чи означальної підрядної: (9) Three thousand doollars, I will come in order for them to pay me

букв. Три тисячі доларів, я прийду, щоб мені заплатили. (10) John? I know the person who has seen букв. Джона, я знаю людину, яку бачив.

Такі факти змусили генеративістів припустити, що існують універсальні обмеження на трансформації. Більше того, було висунуто гіпотезу про те, що саме вони, а не трансформації формують, разом із правилами базового компонента, мовну компетенцію людини. Дитина, що

засвоює рідну мову, може, наприклад, за аналогією до почутих питальних речень збудувати необмежену кількість інших. Однак здатність будувати речення за аналогією до почутих ніяк не пояснює, чому дія цієї аналогії не розповсюджується на речення (6)-(7). Щоб пояснити, як дитина фіксує їхню неграматичність, обмеження на трансформації й були віднесені до мовної компетенції.

Розвиток генеративної граматики в 1970-ті – на початку 1990-х років

майже повністю був підпорядкований пошуку універсальних обмежувачів на різні граматичні явища. І тоді універсальні обмеження отримали назву принципів, а розходження між граматиками різних мов у межах, дозволених принципами, було названо параметрами. Для кожного принципу генеративісти намагалися довести, що він не може бути засвоєним дитиною з мовного досвіду, для кожного параметра демонструвалося зворотнє. Така картина випливає із загальнотеоретичних настанов породжувальної граматики, але треба визнати, що вона не завжди отримує достатнє емпіричне підтвердження.

Постаючи природженими, принципи граматики не можуть апелювати до особливостей застосування тих чи інших мовних одиниць у мові, а

 

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

також до значень слів, що належать до синтаксичних конструкцій (оскільки значення слів людина, напевно, засвоює з мовної теорії і досвіду). Ця вимога часто має назву автономія синтаксису.

ІІІ.6. Етапи становлення й розвитку генеративної лінгвістики. Майже піввікову історію становлення та розвитку генеративістики можна умовно поділити на три етапи, найбільшими з яких є:

1.Етап стандартної теорії, у межах якої виділяють:

1.1. Модель “Синтаксичних структур”, в якій було реалізовано уявлення про мову як механізм породження нескінченної кількості речень за допомогою граничного набору граматичних засобів, висуває гіпотезу про існування: внутрішньої (глибинної) структури мови (прихованої від безпосереднього сприйняття та народженої системою рекурсивних (тих, що можуть застосовуватися багатократно, правил)); зовнішньої (поверхневої) граматичної

структури (тієї, що сприймається безпосередньо); трансформацій, що описують перехід від глибинних структур до поверхневих.

Теорія трансформаційного аналізу розрізняє ядерні та похідні синтаксичні конструкції. Кількість ядерних конструкцій у кожній мові обмежена. Похідні конструкції виникають з ядерних шляхом певних трансформаційних правил. Наприклад, ядерну конструкцію: Майстер розібрав годинник можна перетворити на похідну: Годинник розібраний майстром.

Генеративна граматика розрізняє глибинні та поверхневі структури, перші визначають семантичну інтерпретацію речення в аспекті синтаксичної дескрипції, інші ж забезпечують вираження універсальних елементів смислу граматичними класами слів / частинами мови. Саме тому одна поверхнева структура може корелювати з кількома глибинними і навпаки. Наприклад, висловлення Відвідування родичів було для нього

приємним може мати відповідники двох різних смислів: Чому було приємно відвідати родичів? і Йому було приємно, що родичі його відвідали.

1.2. Модель "Аспектів", або стандартна теорія, викладена в праці

Н.Хомського "Аспекти теорії синтаксису" (Аspects of the Theory of Syntax,

1965) і являє собою спробу введення у формальну модель семантичного компонента – так званих правил семантичної інтерпретації, що приписують значення глибинним структурам. В "Аспектах теорії

синтаксису" було введено протиставлення мовної компетенції (системи процесів породження мовних висловлювань) та застосування мови, прийнята так звана гіпотеза Катца-Посала про збереження змісту при трансформації, у зв'язку з чим виключено поняття факультативної трансформації, а також введено апарат синтаксичних ознак, що описують лексичну сполучуваність.

1.3. Розширена стандартна теорія, або "лексикалізм", до якої було додано лексичний компонент та численні правила семантичної інтерпретації. Основні положення теорії було викладено Н.Хомським у статті "Нотатки про номіналізацію" (Remarks on Nominalization, 1970). На відміну від попереднього етапу, особлива увага приділяється лексиці та

 

А.П.ЗАГНІТКО

 

семантичній інтерпретації. Відповідно до гіпотези Катца й Постала, традиції не змінюють значення висловлювання, все, що має семантичну інтерпретацію, повинно бути представлено на рівні глибинної структури. Сам Н.Хомський виділяв з групи явищ ті, які спростовують положення породжувальної семантики: непродуктивність деяких мовних процесів (номіналізації), структурний характер глибинного процесу та здатність традицій змінювати значення мовних виразів.

2. Другий етап розвитку генеративізму – теорія керування та зв'язування, або теорія принципів і параметрів, що формувалася протягом 1970-х років та була представлена в книзі Н.Хомського "Лекції про керування та зв'язування" (Lectures on Government and Binding, 1981); або за першими літерами англійської назви ОВ-теорія.

Саме в рамках теорії “принципів та параметрів” генеративістами було досягнуто найзначніших результатів у сфері пошуку граматичних обмежень. Важливою особливістю “теорії принципів і параметрів” є модульність, тобто поділ граматики на незалежні блоки (“модулі”), кожен з яких визначає певний аспект мовної компетенції людини та включає один або кілька принципів. Такі блоки в літературі також називаються “теорії”. Для цього слід ознайомитися з найважливішими з них:

1) теорія семантичних ролей (так званих “тета-ролей”), за якою кожна семантична роль предиката (діюча особа, об'єкт дії) в будь-якій

конструкції має бути заповненою (в одиничних випадках вона може бути

заповнена так званою “порожньою категорією”, тобто синтаксичною одиницею, що не має звукового вираження);

2) теорія відмінка, за якою наявні певні обмеження на відмінкове оформлення підмета й додатка;

3) теорія зв’язування, що являє собою набір універсальних обмежень на поведінку так званих “зв’язаних” слів чи словосполучень, тобто слів або словосполучень, що позначають той самий предмет, що й інше слово або словосполучення, що займає більш пріоритетну структурну позицію в тому самому реченні (прикладом “зв’язаних” елементів можуть служити зворотні займенники, що позначають той самий предмет, що й підмет);

4) теорія обмежування, що визначає заборони на синтаксичні

переміщення, проілюстровані в (6)-(7) й (9)-(10);

5) теорія керування, що містить умови, за яких певна синтаксична позиція (наприклад, позиція підмета чи прямого додатка) може бути заповнена фонетично невираженим елементом.

“Модулі” граматики не можуть змінювати свого змісту при взаємодіюча один з одним у межах одного речення. Цікаво, що

“модульний” принцип в останні десятиріччя було реалізовано в ряді теорій, що займаються іншими сферами людської свідомості, зокрема, зоровим сприйняттям.

 

 

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

3. Третій етап розвитку генеративізму – мінімалістська програма, основні положення якої були викладені Н.Хомським у кількох статтях, зібраних у книзі “ The Minimalist Program ” (1995).

Ця програма (не модель і не теорія) передбачає мінімізацію мовних уявлень та опис їхньої взаємодії з іншими коґнітивними системами, постулюючи в мовному апараті людини дві головні підсистеми: лексикон та обчислювальну систему, а також два інтерфейси – фонетичний та логічний.

Апарат та багато теоретичних постулатів генеративізму за чотири десятиріччя змінилися майже до невпізнання, досить вказати на те, що теорія, яка в 1960-ті роки називалася трансформаційною та формулювалася як система правил, на даний момент ані поняття трансформації, ані поняття правила не використовує. З новітньої версії генеративізму були вилучені й поняття глибинної та поверхневої структур, що колись посідали

центральне місце в породжувальній теорії. Прийнято вважати, що незмінним у генеративізмі залишилися лише постулати про природжену мовну здібність людини, про єдність базових принципів побудови різних мов, що відрізняються лише встановленням деяких параметрів, та про автономність граматики. Це так, але, по-перше, ці постулати, особливо два перші, не є винятковими рисами генеративізму, вони, можливо, нечітко сприймалися в багатьох лінгвістичних теоріях і раніше, а головне – вони

можуть бути виведені з деяких більш загальних міркувань.

Реальним інваріативним ядром генеративізму Н.Хомського є, перш за все, так званий методологічний монізм, тобто вимога, відповідно до якої пояснення у всіх науках має бути побудовано однаково – за зразком природничих наук, і перш за все фізики як еталону. Як закони природи виступають граматичні правила й принципи – автономний і неавтономний

синтаксис (у широкому розумінні), що закладає формальні структури, які, також за деякими правилами, переводяться у звукову форму та яким за

певними правилами надається значення.

З методологічного монізму випливає й автономність синтаксису (його нічим не можна пояснити) та постулат про природжену мовну здібність (вона надана людині у готовому вигляді, так само як їй дані закони природи), а з тези про природженість цілком логічно випливає теза про

глибинну єдність мов.

Генеративна теорія Н.Хомського, поза всяким сумнівом, є видатним інтелектуальним досягненням. На першому (до своєї кризи 1960-1970 років) етапі вона мала вагомий вплив на розвиток формальних граматик та обчислювальної лінгвістики, надавши дослідникам економніший та більш потужний, порівняно з граматиками безпосередніх складників, апарат

опису формальних мовних структур. “Синтаксичні структури” Н.Хомського є однією з праць, що заклала підвалини сучасної коґнітивної науки.

 

 

А.П.ЗАГНІТКО