І. Загальна типологія мовних категорій

 

У мові наявні чотири домінанти – форма, значення, функція та категорія. Вони вступають у різноманітні взаємозв’язки, які охоплюють формальну, семантичну, категорійну і функціональну сфери. До першої належать відношення між формами, другу складають відношення між значеннями, третя репрезентована категорійними зв’язками, а четверта охоплює мережу функціональних відношень. Категорійні відношення належать до найскладніших.

Загалом поняття категорії використовується в різних значеннях, але їх можна звести до трьох основних – це (1) група, клас, розряд, численність, сукупність однорідних явищ, (2) основне (найбільш широке, найбільш загальне) поняття, (3) диференційна ознака.

Під поняттям категорії слід мати на увазі спільні властивості, що

постають на основі гомогенного або гетерогенного відношення у певній групі (класі, розряді) елементів, тобто одиниць, що перебувають у гомогенному чи гетерогенному зв’язку. Категорія – це відношення як мінімум двох сутностей. Її не утворює ізольована форма, значення або функція. Якщо сукупність форм, значень або функцій перебуває у взаємозв’язку, в єдності, то вона складає категорію.

Для кваліфікації певного явища як категорії необхідно (1) мати як мінімум два елементи, (2) що повинні вступати у відношення та (3) що можуть утворювати спільну властивість.

Мовна категорійна система складається з двох глобальних підсистем: одну утворюють загальні категорії, іншу “ категорійні” категорії. Загальні категорії можуть бути (а) універсальними, (б) стратифікаційними й (в) орієнтаційними.

Універсальні категорії постають на всіх мовних ярусах, у всіх напрямках, орієнтаціях (у будь-якій лінгвістичній дисципліні) і у всіх мовах. Такими є кореляціонал, категоріал, конотативність, транспозитивність. Сюди ж можна віднести і понятійні категорії.

Стратифікаційні категорії виступають єдністю в межах окремих

мовних ярусів. Вони можуть бути гомогенними – виступати тільки на одному рівні (напр., морфологічні та синтаксичні категорії) – та гетерогенними: виступати як бікатегорії, дуплексні категорії (скажімо, лексико-морфологічні, морфолого-синтаксичні і под.).

Орієнтаційні категорії виникають у межах певних лінгвістичних напрямків, шкіл, моделей, вчень, якими, зокрема, є (а) функціональна граматика, контрастивна лінгвістика, математична лінгвістика, прикладна лінгвістика, ідеографічна лінгвістика, коґнітивна лінгвістика, загальне

 

 

А.П.ЗАГНІТКО

 

мовознавство, текстуальна лінгвістика, теоретична лінгвістика, (б) молодо- граматизм, структуралізм, ґенеративізм та ін. Орієнтаційні категорії можуть бути монодисциплінарними (власне-мовними / лінгвістичними), інтердисциплінарними та мультидисциплінарними.

Другу категорійну підсистему утворюють “ власне-категорійні ” категорії. Вони складаються з категорій, властивих усім або багатьом категорійними системам (не тільки мовним). Вони можуть бути клюзивними (конклюзивними та деклюзивними), маніфестаційними (експліцитними та імпліцитними) та диференційними (класифікувальними та модифікувальними).

Клюзивні категорії являють собою (а) підмножинність, яку не можна збільшувати, або (б) підмножинність, що піддається розширенню. Перші мають закритий, другі відкритий характер; відповідно перші називаємо конклюзивними (закритими), другі – деклюзивними (відкритими) категоріями. Скажімо, експресивність є власне-деклюзивною категорією. Закрита система постає в тому разі, коли мова не дозволяє жодного розширення. Такими в слов’янських мовах є категорія роду (наявні два природних роди – чоловічий і жіночий – та декілька граматичних: чоловічий, жіночий, середній, спільний рід), категорія числа (однина та множина), категорія відмінка (сім (українська, словацька, чеська та ін.) або шість (російська й інші мови) відмінків), категорія виду (доконаний і недоконаний).

Маніфестаційні категорії за своєю специфікою можуть мати формальне вираження (експліцитні категорії) або ж є прихованими (імпліцитні категорії). Кожна категорія, наділена власною формою, є експліцитною, пор.: категорія відмінка, категорія суб’єктивної оцінки (реалізують суфікси суб’єктивної оцінки). Категорія без формального вираження постає імпліцитною. Підтвердженням такої категорії є регулярність вияву означеності / неозначеності у слов’янських мовах, оскільки в них немає спеціальних форм для передачі цього значення, тоді як інші мови (напр., німецька) розвинули означений і неозначений член, пор. у чеській мові займенникова лексема tento у поєднанні з повтореним ім’ям може бути засобом взаєморозрізнення двох різних денотатів (референтів), позначених тим самим найменуванням, і виконувати альтераційну функцію: “ Ja, Bondy – jak on se jmenoval? Max. Max Bondy. Tak on má teď kšeft v Praze?“ – “Ne, to asi byl jeho otec. Tenhle Bondy se jmenuje G.H.President G.H.Bondy, kapitáne. “ (– Бонді … як його звали? Макс! Макс Бонді. Так він тепер торгує в Празі? – Ні, це, можливо, був його батько. Теперішнього Бонді звуть Г.- Х. Президент Г.-Х. Бонді, капітан.

Важливим у реалізації семантики означеності / неозначеності є синтаксичний чинник, який часто виключає використання ідентифікатора в

 

 

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

тій чи іншій мові, що є актуалізованим в біномінативних реченнях у разі знаходження постцедента в позиції іменної частини присудка: Muž u vedlejšího stolu téměř ležel na židli a, oči upřené na ulici, otvíral ústa. Nebylo to zívání mající začátek a konec, bylo to zívání nekonečné jako Wagnerova melodie:… Чоловік за сусіднім столом напівлежав на стільці і дивився на вулицю, широко розкриваючи рота. То було не позіхання, яке має початок і кінець, а позіхання безкінечне, як мелодія Вагнера:….

Диференційні категорії можуть бути класифікаційними і модифікаційними. Класифікаційні категорії відрізняються тим, що одиниця однієї підкатегорії не може через формальну зміну стати одиницею іншої підкатегорії. Цих категорій найбільше в граматиці, напр., категорія роду, неістот (шляхом зміни закінчення не змінюється граматичний рід іменників: учень, учня, учню, учнем, учні). Модифікаційні категорії відрізняються тим, що одиниця однієї підкатегорії шляхом зміни може стати одиницею іншої підкатегорії. До цієї групи належить більшість граматичних категорій (скажімо, граматичні категорії роду і числа у прикметників, часу у дієслів – шляхом зміни закінчення у називному відмінку змінюється рід прикметників: новий, нова, нове).

Будь-яка категорійна система складається зі структурних типів. Їх

формують: категорії, категореми, підкатегорії, мікрокатегорії, макрокатегорії, гіпокатегорії, гіперкатегорії, надкатегорії, суперкатегорії, категорійні сплави і под. На особливу увагу в цьому плані заслуговує суперкатегорія. У лінгвістиці під цими поняттями маються на увазі різні речі, оскільки значення і форми граматичних категорій “інколи переплітаються такою мірою, що утворюють єдину надкатегорію, значення якої реалізується в контексті. Так, Імбс об’єднував у надкатегорію час і вид. Гійом фактично об’єднав в одну надкатегорію спосіб, час, вид, а Дамурет і Пішон – морфологічну категорію числа і синтаксичну категорію детермінації. Тенденція до виділення надкатегорій відображає не жорсткість мовної системи, складність класифікацій” [Гак 1986:35], а її рухливість. Загалом іменним категоріям притаманна більша здатність до утворення суперкатегорій у порівнянні з дієслівними [Ревзина 1973:9].

Однією з них є категорія особи (у займенників і дієслів), іншою – категорія роду, ще іншою – категорія відмінка. І.С.Улуханов говорить про словотвірні надкатегорії або суперкатегорії [Улуханов:1975]. У дослідженнях зі словотвору вирізняються і такі значення, які постають узагальненням компонентів, що входять у словотвірну семантику мотивованих слів. Так, наприклад, у системі мотивованих іменників вирізняються іменники зі значенням “носія відношення щодо дії” або (що те саме) “носія процесуальної ознаки”. Ці “категорії над категоріями” утворюють певного плану суперкатегорії. Вони можуть об’єднувати кілька словотвірних категорій. Так, до категорії “носія відношення щодо дії”

 

 

А.П.ЗАГНІТКО

 

належать не тільки nomina agentis, але й такі категорії, як “об’єкт дії”, “результат дії” та ін.” [Улуханов 1975:28].

Надкатегорією називаються випадки, коли внутрішній, змістовий аспект словотвірної категорії різних частин мови долає “частиномовний поріг” [Там само]. Так, наприклад, словотвірні категорії іменників “подібність предмета” (вушко, плечики, язичок, зубець, негроїд, металоїд) і словотвірні категорії прикметників “подібність предмету” (молод- цюватий, зубастий, ворсинковий, пелюшковий) можуть розглядатися як реалізації однієї надкатегорії “подібність” [Зализняк 1989:33].

У системі словотвірних категорій домінують категорії, що

ґрунтуються на одній частиномовній мотиваційній ознаці, але у ряді випадків мотиваційний, частиномовний поріг може бути подоланим. “Так, словотвірна категорія збірності орієнтована в основному на іменники, але твірними можуть виступати і прикметники...” [Зализняк 1989:33].

У сучасній лінгвістиці немає точного визначення суперкатегорії. Можливо, тому, що суперкатегорія є неадекватними терміном, оскільки не має на увазі надкатегорію, а насправді можна говорити про поєднання категорій. На граматичному рівні краще було б констатувати наявність категорійних сплавів, гомогенних та гетерогенних: перші утворюють одні й ті ж категорії різних частин мови (напр., число в іменників та дієслів), другі – це різні категорії різних частин мови (пор. відмінок і стан). Водночас актуалізується питання, як назвати конкретну суперкатегорію типу об’єднувальної із формами і семантикою виду і часу.

Щодо кількості грамем мовна категорія може виступати як бікатегорія, теркатегорія, квадрокатегорія та мультикатегорія. У граматиці домінують категорії з невеликою кількістю членів, насамперед з двома, трьома та чотирма компонентами. Бікатегорія містить дві грамеми: такою категорією є категорія граматичного числа (однина + множина), дієслівного виду (доконаний + недоконаний вид), стану (активний + пасивний стан). Сюди ж належить і лексико-семантична категорія – антонімія.

Теркатегорія в кількісному плані виступає як тричленна єдність, як

піраміда: категорія граматичного роду (чоловічий, жіночий, середній), особи (перша, друга, третя), граматичного часу (теперішній, минулий, майбутній). Квадрокатегорія є множинністю, що складається з чотирьох грамем: діатеза, яка охоплює: а) суб’єкт + об’єкт, б) підмет + додаток. Категорій, що мають більше чотирьох грамем, не так багато у граматиці, тому вони об’єднуються у мультикатегорію. Найбільш типовим прикладом є відмінок (сім або шість форм). Найбільшу кількість членів містять лексико-семантичні категорії типу синонімії та полісемії, у першій виявляється різноманітність форм, а у другій різноманітність значень (див. Схему 1).

 

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

Схема 1

 

 

 

А.П.ЗАГНІТКО