Короткі історичні відомості про розвиток шрифтів

На початковому етапі розвитку шрифти були максимально наближені до національного рукописного (каліграфічного) письма тих чи інших країн. Перші німецькі шрифти Гутенберга і його послідовників у XV ст. були різкі, жирні та дрібні. В Італії накреслення шрифтів було більш світлим, майстерним, що відповідало гуманітарному настрою в дусі Петрарки. Ці шрифти стали попередниками тих, які сьогодні ми називаємо романськими.

Протягом перших двох століть друкарської справи (1450 - 1650 рр.) ці шрифти в Європі використовувалися досить часто. В 1501 р. італійський видавець і друкар Альд Мануцій придумав похилий шрифт - курсивний, який відразу знайшов широке застосування. Курсивний шрифт, як ми розуміємо, нагадує письмо від руки, що в ті часи дуже цінилося.

Робота над створенням нових шрифтових накреслень продовжується і нині. Сучасні технології дають змогу спростити та прискорити процес створення нових шрифтів. Ще зовсім недавно дизайнер повинен був рисувати окремий набір символів для кожного кегля й накреслення. Тепер шрифтовик створює один набір символів і за допомогою комп'ютера одержує різні варіанти шрифту.

Підсумком розвитку шрифтового мистецтва стало зникнення наприкінці XX ст. літери* як фізичного поняття.

Тепер шрифт - це набір математичних функцій та величин, що зберігаються у пам'яті комп'ютера. Вподобання (смаки) міняються. Так міняються і шрифти. Вони приходять, зникають та знову повертаються. Класичний приклад- шрифти ВавкегуШ (Баскервіл) і Воаош (Бодоні).

Кожний дизайнер віддає перевагу тим чи іншим шрифтам. Іноді дизайнери переконані, що для їхньої нової роботи придатні лише певні шрифти, хоча це не піддається логіці.

Деякі шрифти настільки універсальні, що підходять практично для будь-якого застосування. Інші шрифти мають обмежене використання. Однак усім шрифтам притаманна своя специфіка, яка відрізняє їх один від одного.

Стосовно сприйняття важко рекомендувати щось конкретне. Проте на запитання, який шрифт використати (наприклад, для заголовків), то кращою відповіддю буде -

* Літера - брусок з металу (наприклад, друкарського сплаву - гарту), дерева або пластмаси. Літера має на одному з торців опукле очко, що використовується як друкуючий елемент у ручному металевому складанні. При комп'ютерному складанні літерою вважають складальний знак на екрані монітора, на основі якого створюється друкуючий елемент на друкарській формі.

той, ЩО зручно читається, але не слід забувати про роль заголовка.

Історія шрифту, його естетика, "настрій" тексту, вік і соціальний статус аудиторії, смак дизайнера - все це може впливати на вибір шрифту. Проте є й деякі закономірності. Так, результати досліджень показали, що:

• текст, складений великими літерами, сповільнює швидкість читання, а крім того,
займає більше місця, іноді на 50 %;

. курсив читати важче, ніж пряме накреслення;

• дуже короткі рядки так само, як і дуже довгі, читати важче.

Більшість художніх редакторів схильні в межах свого видання дотримуватися одного основного шрифту. Час від часу спеціальні статті можуть оформлятися іншим шрифтом. При виборі основного шрифту слід брати до увага характеристики паперу. Наприклад, романські шрифти "старого стилю" вдало поєднуються із грубим папером, а шрифти стилю "модерн" краще виглядають на гладкому або крейдованому папері. Крім того, на вибір шрифту впливає спосіб друку. Наприклад, деякі шрифти через дуже тонкі засічки погано відтворюються офсетним друком.

І ще, шрифтовики схильні розрізняти поняття "читаність" і "чіткість". Остання має відношення до легкості, з якою читач відрізняє один символ від іншого. Читаність - більш широке поняття, стосується легкості, з якою читач сприймає шпальту складання. Безумовно, читаність залежить як від якості тексту, так і від стилю його викладення. Однак з погляду типографіки читаність безпосередньо залежить від таких

чинників:

• стилю шрифту (стилістично знайомі шрифти, як правило, зручніші для читання);

• кеглю шрифту (чим більший кегль (у межах розумного, звичайно), тим краще);

• довжини рядка (досить вузькі (також у межах розумного) колонки кращі, ніж широкі);

 

• інтерліньяжу (більшість кеглів шрифтів основного тексту допускають використання інтерліньяжу в межах від однакового кегля до вдвічі більшого);

• контрасту між темним текстом і світлим папером (чим контрастніше, тим краще);

• текстури паперу (вона не повинна бути нав'язливою та заважати сприйняттю тексту);

• зв 'язоку між шрифтом й іншими елементами оформлення шпальти (зв'язок має бути очевидним, логічним).

Розглянемо докладніше основні шрифти, починаючи з курсивних.

Хоча курсивні шрифти і заслужили виділення їх в окрему групу, багато які шрифтовики з цим не згодні. Причина в тому, що курсив уважають швидше стильовим варіантом, ніж самостійним шрифтом.

Для деяких шрифтів курсив у точності копіює пряме накреслення, але з нахилом. В інших шрифтах курсивне накреслення настільки відрізняється від прямого, що фактично потребує окремого дизайну. Дизайн курсиву створює враження спішки, і читати його важче, ніж шрифт прямого накреслення. Курсив, як правило, використовують для оформлення заголовків, виділень основного тексту, іноземної фразеології, назв видань, п'єс, кораблів тощо. Читання шпальт, заповнених суцільним курсивом, швидко втомлює, навіть окремі абзаци, складені курсивом, читаються не

легко. До речі, курсивне накреслення, одержане засобами операційної системи із прямого накреслення шрифту, не завжди відповідає вимогам естетики; до того ж вивідний пристрій може неправильно його сприйняти.

Повернемося до розгляду основних шрифтів, які визначили напрями розвитку шрифтового мистецтва на багато десятиліть.

Шрифт ВахкегуШ багато які друкарі вважають одним із найкрасивіших серед коли-небудь розроблених. Створений приблизно в 1760 р. Джоном Баскервіллем, англійським друкарем і видавцем, шрифт має нині велику кількість версій. Найкраще він виглядає на гладкому папері.

Шрифт Восіопі - красивий, зрівноважений, трохи суровий, з помітною різницею у товщині шрифтів, має чіткі засічки. Його творець, італійський друкар Джамбаттиста Бодоні, черпав натхнення у роботі Джона Баскервілля. Шрифт виглядає краще на глянцевому папері, спосіб друку - високий. При значних обсягах читання тексту, складеного цим шрифтом, утомлює. Як і більшість шрифтів, він утрачає свою привабливість при напівжирному й, особливо, жирному накресленнях.

Шрифт Сазіоп - найвідоміший із прямих шрифтів "старого стилю". Багато які друкарі вважали, що він розроблений в XVII ст. англійцем Вільямом Каслоном. Цей шрифт ще й досі вважають шрифтом номер один у друкарській справі. Існувало навіть правило: "Якщо сумніваєшся, то використовуй шрифт Сазіоп". Його великі літери дуже широкі, а частину вершини великої літери А зрізано, що є основною властивістю цього шрифту.

Шрифт Сіагепйоп уперше з'явився в Англії в середині XIX ст. Він займає позицію між шрифтами з прямокутними засічками та романськими шрифтами "старого стилю". Засічки важкі, як у єгипетських шрифтів, і з'єднані з основним штрихом плавною зігнутою лінією, як у романських шрифтах "старого стилю".

Шрифт Сагатопсі був названий на честь його творця - француза Клада Парамона, який жив наприкінці XVIII ст. Проте існує версія, що цей шрифт був розроблений Жаном Жанно. Незважаючи на нестандартні засічки, шрифт красивий і легко читається. Він досить вузький, з маленькою висотою малих літер. Текст цим шрифтом може складатися дуже щільно. Це його основна перевага.

У 1957 р. в Європі були створені відразу три знаменитих готичних шрифти: ііпіуєгзє (Адріаном Фрутігером у Франції), Роїіо (Рано Капралом Баусра) і Неіуегіса (Максом Майдінгером та Едвардом Хоффманом у Швейцарії). Ці шрифти дуже подібні. їх символи досить чіткі й навіть різкі. Шрифт Неіуеіїса має найбільшу популярність. Як у всіх готичних шрифтів, кола його символів мають злегка квадратну форму, а різниця у товщині шрифтів мінімальна. Всі символи мають сучасний вигляд.

Шрифт Тігае5 Котап, відомий ще як Тіте5 ІЧєу Котап, був розроблений бароном Г.С.Моррісоном у Лондоні в 1931 р. спеціально для газети "ТЬе Тітез". Він уважається шрифтом XX ст. і підходить абсолютно для всіх дизайнерських робіт, хоч є швидше шрифтом основного тексту, ніж видільним. По суті, це романський шрифт "старого стилю" з чіткими засічками, який належить до шрифтів перехідного стилю. Велика

висота малих літер шрифту потребує збільшеного інтерліньяжу. Тітесу Котап був першим газетним шрифтом, але з часом знайшов таку популярність, що багато які видавці стали використовувати його як книжковий та журнальний.

Усі ці шрифти були розроблені до комп'ютерної революції, але й до сьогоднішнього дня вони широко використовуються поліграфістами і видавцями. Звичайно, з появою комп'ютерних технологій розглянуті шрифти були модифіковані, дістали більшу кількість накреслень й випускаються нині в різних версіях.

Отже, кожний шрифт має свої лице та історію, і тільки брак знань та уявлень дизайнера може обмежити вибір варіантів шрифтового оформлення друкованого видання.

Шрифт був і залишається основою будь-якого друкованого видання. Як усі історично створені форми, сповнений протиріччям, він потребує від технолога-друкаря розуміння його розвитку та проблематики з тим, щоб уявити напрями подальшого розвитку.

Обов'язковою вимогою типографіки є розподіл та організація різних елементів будь-якого друкованого видання. Необмежений текст видання має бути поділений на сторінки з тою метою, щоб читач міг легко його сприйняти. При цьому необхідним є вибір удалого формату текстової сторінки, інтерліньяжу, які б забезпечили швидке та якісне її читання. Провести точний вибір шрифту з досить великого асортимент}' різноманітних шрифтів і за допомогою нього інтерпретувати текст - ще одне завдання типографіки.

2.3.2. Класифікація шрифтів

Вибір тої чи іншої гарнітури шрифту визначається самим виданням (продукцією), його метою й читацькою адресою. У науково-популярному виданні доречні одні шрифти, у художньому - інші. Також важливим є місце розташування того чи іншого шрифту у виданні (текст, заголовок та інші елементи).

Вибір шрифту визначає також спосіб друку. Все це привело до великої різноманітності шрифтів, які різняться кількома ознаками.

Шрифти характеризуються:

• графічною основою знака писемності:

• рисунком;

• накресленням;

• розміром.

Графічні особливості шрифту. Майже всі літери українського алфавіту- з погляд}' їх накреслення - досить складні за конструкцією. Будь-яка конструкція літери повинна мати такі індивідуальні ознаки, які дадуть змогу читачеві пізнати цю літеру, відрізнити її від інших знаків та літер алфавіту.

Принципова графічна схема літери. Концентрацією графічних ознак кожної літери є її принципова графічна схема. Наприклад, літера "и" має принципову схему, при якій дві вертикальні (або близькі до них) лінії з'єднані між собою третьою, яка йде зліва вгору направо. Ті зміни в накресленні літери, що руйнують цю принципову схему, роблять літеру невпізнанною; будь-які зміни, при яких принципова схема сприймається оком читача, зберігає впізнання літери.

Кожна літера (і будь-який знак алфавіту) має свою індивідуальну схему, яка і є її основною графічною схемою.

ииии У\И

Графічні ознаки шрифту. В межах однієї принципової графічної схеми може бути велика кількість варіантів накреслення однієї і тієї самої літери (рис. 2). З цієї великої кількості нас цікавлять тільки ті її накреслення, які призначені для використання у спеціальних складальних шрифтах.

Рис. 2. Різні варіанти накреслення літери "й"

Відомо, що накреслення літер українського алфавіту протягом кількох століть змінювався й удосконалювався. Зіставлення великої кількості різних накреслень літер і знаків алфавітів дало змогу виділити найважливіші графічні ознаки, які можуть характеризувати особливості їхньої нової графічної побудови (рис. 3). Таким є:

 

 

1.Характер і відношення товщини основних та допоміжних штрихів. Основні штрихи найчастіше вертикальні й товстіші від допоміжних; допоміжні штрихи, що з'єднують основні, як правило, бувають горизонтальними або похилими і тоншими від основних.

2.Характер засічки - короткої лінії, що закінчує основний штрих або допоміжні штрихи літери (рис. З, а).

3.Характер напливу (рис. З, б) або нахилу (рис. З, в) -максимального потовщення округлих елементів літери.

4.Характер лінії шрифту - реально не існуючої, але сприйнятої оком лінії, за якою вирівнюються нижні краї літери; елементи, що виходять за межі цієї лінії, не впливають на ясність її сприйняття.

5.Нахил основних штрихів до горизонтальної лінії шрифту.

6.Наочно сприйнята насиченість знака, тобто велика або менша його чорнота (рис. З, г).

7.Площа внутрілітерного просвіту (рис. З, д).

8.Відношення ширини літери до її висоти.

9. Деякі індивідуальні особливості закінчень літер і знаків та окремих їх елементів.
За своїм призначенням та сферою використання шрифти поділяються на книжкові,

газетні, плакатно-афішні, картографічні, рекламні. Також можна виділити особливу групу шрифтів спеціального призначення, наприклад шрифти для складання документів строгої звітності (банківські чеки, шрифти ощадних кас та ін.), а також Імітаційні шрифти (наприклад, шрифти, накреслення яких близьке до каліграфічного письма).

Одна з основних ознак, які характеризують накреслення шрифту, - відношення товщини основних і з'єднувальних штрихів. Основні штрихи літер, як правило, закінчуються засічками, які мають різні накреслення.

Накреслення шрифтів характеризується насиченістю і товщиною, нахилом основних штрихів до горизонтальної лінії шрифту, висотою знаків та характером їх заповнення, шириною штрихів. За насиченістю розрізняються шрифти: світлі, напівсвітлі й жирні.

За нахилом основних штрихів виділяються шрифти: прямі, з вертикальними основними штрихами; курсивні, які характеризуються відхиленням основних штрихів від вертикального положення і тим, що накреслення малих літер (наприклад, а, ч, д, т та ін.) деякою мірою нагадують літери, написані від руки. Нахилені шрифти повторюють накреслення всіх знаків прямого шрифту, але основні штрихи нахилені, як правило, вправо або вліво, що зустрічається рідше.

За відносними розмірами ширини і висоти знаки шрифту поділяються на п'ять груп: нормальні, вузькі, надвузькі, широкі та надширокі. У нормальних шрифтах відношення ширини очка до висоти становить приблизно 3:4. У вузьких шрифтах це відношення дорівнює приблизно 1: 2, а в широких - 1: 1; в деяких випадках ширина очка перевищує його висоту (надширокі шрифти).

За характером заповнення шрифти бувають: нормальні, контурні, виворітні, відтінені, штрихові та ін. Всі вони (крім шрифтів, нормально заповнених) маютьспеціальне призначення і дуже часто використовуються в рекламі, оформленні запрошень, афіш тощо.

Кегль шрифту. Зрозуміло, що шрифти однієї гарнітури можуть мати різні розміри. Висота площадок очка літери (рис. 4) називається кеглем. Усі літери одного кегля (незалежно від їх гарнітури) мають площадку однакової висоти (за шириною ця площадка, як і ширина літер, різна). На площадці літер одного кегля (тобто однієї висоти) розміщуються будь-які знаки і літери алфавіту: і з надрядковими, і з підрядковими елементами, літери і малого, і великого накреслень і т.д. До кегля входить також мінімальний пробіл між рядками, який визначає інтерліньяж.

Заппечики Очко

Верхнє Очко
заплечико,*• ■

Рис. 4. Схема площадки очка складальноїдрукарськоїлітерн

Схему деяких знаків українського алфавіту надано на рис. 5. / * \

фуШ

а а

Рис. 5. Схема деяких знаків українського алфавітуз підрядковими (а) та надрядковими (б) елементами

Абсолютний розмір очка літери (тобто видимої частини літери або знака на площадці друкарської літери) в різних гарнітурах при одному й тому самому кеглі може бути різним. Лінія шрифту в різних гарнітурах (при одному кеглі) може розміщуватися на різному рівні (рис. 6).

а б вАБВ

абвАБВ

Рис. 6. Лінія шрифту і розмір очка в росних гарнітурах

Кегль шрифту виражається в пунктах, тобто в одиницях типометричної системи виміру (наприклад, кг. 8, кг. 12, кг. 28).

У більшості КВС, які використовуються в Україні, застосовується англійська типометрична система вимірів, у якій один пункт (1/72 дюйма) дорівнює 0,352 мм. Французький ж друкарський пункт (1/72 французького дюйма) дорівнює 0,376 мм. Шрифти, що мають кегль до 12 п. включно, прийнято вважати текстовими, а шрифти, кегль яких більший, - титульними, або заголовними. В дод. 10 наведено порівняльні характеристики кеглів шрифту гарнітури Тітез.

Гарнітура - це шрифти одного рисунка, але різних накреслень очка та кегля. Стандарт "Шрифти поліграфічні" передбачає використання близько 2000 гарнітуро-кеглів шрифтів, 348 з них призначені для фотоскладання. До бібліотеки Рага Туре включено 176 назв гарнітур шрифтів.

Знаки і літери однієї гарнітури мають, безумовно, збігатися за всіма графічними ознаками. Визначальними для гарнітури можуть бути одна-дві ознаки (наприклад, характер засічок та відношення товщини основного штриха до допоміжного). Змінюючи інші графічні ознаки гарнітури, можна одержати різні варіанти накреслень її шрифтів. Змінюючи товщину ліній у літерах, можна дістати шрифт світлий, напівжирний або жирний, а змінюючи ширину літери, - шрифт вузького, нормального чи широкого накреслень однієї і тієї самої гарнітури.

Літературна гарнітура характеризується невеликою контрастністю основних та

з'єднувальних штрихів, плавним переходом від основного штриха до з з'єднувального.

Літера "а", "Л", "л", "С" мають краплеподібне, трошки сплющене закінчення;

літери "С", "є" відкриті; у малих літерах "р" і "ф" замість верхньої засічки - виступ

наліво. Засічки літер короткі, у вигляді трикутників.

Гарнітура має накреслення:

• пряме нормальне світле;

• курсивне нормальне світле;

• пряме нормальне напівжирне;

• пряме вузьке напівжирне.

Укомплектованість для всіх видів складання, висока зручність читання та велике поширення роблять цю гарнітуру однією з найуживаніших.

Банниковська гарнітура характеризується малою контрастністю основних і з з'єднувальних штрихів. Очко літер досить широке.

У літерах "Ц" та "щ" нижні виносні елементи нахилені ліворуч, а у літери "д" повернені до центра. Характерні накреслення мають літери "з", "л".

Гарнітура має накреслення:

*пряме нормальне світле

*курсивне нормальне напівжирне;

*пряме нормальне напівжирне.

Зв'язку з неукомплектованістю формульними знаками та специфічним виглядом літер ця гарнітура має порівняно вузьке вживання - в дитячій та художній літературі, виданнях з мистецтва та науково-популярній літературі, а також використовується для складання спеціальних таблиць.

Звичайна нова гарнітура характеризується великою контрастністю основних і ■з'єднувальних штрихів, порівняно великою шириною знаків та загальною масивністю, насиченістю літер, засічками у вигляді прямих ліній.

У літерах "К", "ж", "я" нижні штрихи закінчуються на рядку, ніби обрубуються, в малій літері "ф" вертикальний штрих закінчується роздвоєнням ("ластівчин хвіст").

Гарнітура існує в накресленнях:

• прямому нормальному світлому;

• курсивному нормальному світлому;

• прямому нормальному напівжирному;

• курсивному" нормальному напівжирному;

• прямому вузькому (тільки великі літери збільшеного розміру). Ця гарнітура має велике поширення.

Єлизаветинська гарнітура - більш насичена, ніж звичайна нова гарнітура, її літери трохи вужчі, а контрастність більша.

Характерні накреслення мають кінці великої літери "З" і малих літер ' ц", "щ". Своєрідно побудований верхній елемент літери "в".

Гарнітура має накреслення:

• пряме нормальне світле;

• курсивне нормальне світле.

Ця гарнітура використовується у виданнях дитячої та художньої літератури, а також у виданнях й альбомах з мистецтва.

Академічна перша гарнітура має досить високу насиченість, що досягається завдяки потовщенню з'єднувальних штрихів. Контрастність мала. Засічки за формою наближаються до бруска. Характерні для гарнітури накреслення мають літери "д", "з", "л", "ц". "щ". Літера "є" має два різних накреслення. У напівжирному накресленні очко літер вужче, ніж у світлому. Рядкові літери порівняно з великими - дуже малі.

Гарнітура має накреслення:

• пряме нормальне світле;

• курсивне нормальне світле;

• пряме нормальне напівжирне;

• пряме нормальне жирне.

Ця гарнітура використовується в журнальній, дитячій, природознавчій літерації.

Шкільна гарнітура характеризується широким очком, невеликою контрастністю між основними і з'єднувальними штрихами, засічками у вигляді потовщених прямих ліній. Малі літери майже квадратні та вдвоє нижчі бід великих.

Гарнітура існує в накресленнях:

' прямому нормальному світлому:

• курсивному нормальному світлому;

• прямому нормальному напівжирному;

• курсивному нормальному напівжирному.

Останнім часом ця гарнітура все ширше використовується у виданнях без формул

і таблиць.

Бажановська гарнітура існує тільки у великих знаках і призначена для оформлення обкладинок, титулів, заголовків. Характерна своєрідним рисунком багатьох знаків. Наприклад, у літері "Д" верхню частину побудовано як у літери "А", своєрідними є будова нижнього горизонтального штриха літери "Е", косого з'єднувального штриха літери "И", особливий рисунок літери "Л".

Гарнітура має накреслення:

• пряме нормальне світле;

• курсивне нормальне світле;

• пряме нормальне напівжирне;

• пряме нормальне жирне.

Брускова гарнітура характеризується майже повною відсутністю контрасту між
основними та з'єднувальними штрихами, засічками у вигляді брусків. Існує тільки у
великих розмірах. Використовується для складання заголовків у газетах і журналах,
іноді в книжкових виданнях..

Рублена гарнітура відрізняється від інших повною відсутністю контрастності та засічок. Характерний для гарнітури рисунок мають літери "ж", "к", "л", "м". Загальне враження від рисунка цієї гарнітури - округлість багатьох знаків.

Гарнітура існує в накресленнях:

• прямому нормальному світлому;

• прямому нормальному напівжирному;

• прямому широкому світлому;

• прямому широкому напівжирному; §

• прямому широкому жирному.

Ця гарнітура використовується для складання заголовків у виданнях для дітей і ■ заголовків у газетах, журналах та книжкових виданнях.

Журнальна рублена гарнітура відрізняється від рубленої гарнітури більшою І
"гостротою" багатьох знаків. Своєрідний рисунок мають малі літери "и", "к", "м" -у І
них гострі кути. *

Гарнітура існує в накресленнях:

• прямому нормальному світлому;

• курсивному (нахиленому) світлому;

• прямому нормальному жирному.

Ця гарнітура широко використовується для складання тексту і заголовків. Шрифти кожної гарнітури поділяються на такі групи:

• прямого і курсивного накреслень залежно від положення очка;

• нормального, вузького та широкого накреслень залежно від ширини очка;

• світлого, напівжирного і жирного накреслень залежно від насиченості очка. 233. Електронні (комп'ютерні) шрифти

Наявність доброякісних шрифтів для КВС є ключовим чинником використання їх у видавництвах. Для лазерних принтерів і фото вивідних пристроїв створено великі бібліотеки поліграфічних шрифтів різних гарнітур, призначенням яких є складання тексту та заголовків.

При розробленні шрифтових бібліотек були запропоновані різні способи опису літер. Найпростіший - у кожній матриці, що описує літеру, точка, яка належить зображенню літери, одержує значення 1, а точка, що лежить поза літерою, - значення 0. Однак бібліотеки шрифтів, у яких для кожної літери відводиться матриця 300x400 точок, позначених нулями й одиницями, займають досить багато місця в пам'яті комп'ютера. Тому більш поширеним є спосіб, у якому літери описуються контурами, що обмежують їхнє зображення. Опис літер при цьому стискується, а за допомогою математичних операцій можна автоматично відтворювати літери в різному масштабі. При такому способі достатньо зберігати один опис літери в якомусь базовому розмірі, спираючись на який програми автоматично будують і підставляють на сторінку шрифт різного кегля для заголовків та основного тексту.

Перший спосіб опису літер у вигляді матриць використовується в лазерних принтерах серії Laser Jet HPДля керування цими принтерами нею створено спеціальну мову РСЬ (Ргішег Сопгхаї ьап§иа§е). Контурно-векторний опис шрифтів, запропонований фірмою Adobe, і використовується в лазерних принтерах різних фірм. Спеціальна мова для контурного опису шрифтів і керування цими принтерами дістала назву PostScript

Мовою PostScript можна не тільки плавно змінювати розмір шрифту (наприклад, задати кегль 11,2 п.), а й трансформувати саме очко, звужуючи або розширюючи, нахиляючи або повертаючи його, і, строго кажучи, переходити від однієї гарнітури до іншої. Завдяки описаним перевагам напрям контурно-векторного опису шрифтів успішно розвивається, а за допомогою нових програм, що з'являються, кожний художник, працюючи у видавництві за комп'ютером, може створити власні шрифти та цілі шрифтові бібліотеки. Програми Publisher Paint Brush, Font Designer, Photographer і Fontal - добрі інструменти для прорисовування на комп'ютері елементів шрифту та формування шрифтових бібліотек у різних форматах. Більше того, останнім часом з появою технології перекодування шрифтів одного типу на інший для КВС стали доступними бібліотеки професійних систем, які мають досить великі шрифтові колекції (наприклад, створені фірмою Linotype).

Отже, комп'ютерні шрифти поділяються на два типи: растрові та векторні [5]. В растрових шрифтах символи зберігаються в пам'яті комп'ютера у вигляді початкового розташування. Растровий шрифт не допускає масштабування і зміни накреслень, у зв'язку з чим цей тип шрифтів використовують рідше. В растровому шрифті кожний знак складається з певної кількості точок - пікселів (pixels). Прямокутна таблиця масштабу матриці з нулів та одиниць, що описують оцифровані шрифти, які можуть передаватися на відстань, дістала назву бітової карти (bitmap). Кількість елементів у таблиці пов'язано з розміром символу на екрані монітора. Таблиця, що містить всі 256 бітових карт символів для визначення кеглів і накреслень шрифтів, називається Bitmap бий (Топі - шрифт). Для однієї гарнітури потрібні Bitmap - шрифти кількох кеглів. Растрові шрифти використовують для друку на матричних принтерах та для виведення на екран монітора. Чим вище розширення, тим меншою за розмірами має бути одна базова точка. Для всіх растрових точок уводиться поняття "розширен­ня", яке вказує на те, скільки базових точок пристрою потрібно для того, щоб створити штрих завдовжки один дюйм (25,4 мм).

При використанні растрових шрифтів забезпечуються необхідна якість та швидкість роботи. До недоліків їх можна віднести неможливість плавної зміни кегля і жорстку прив'язку до конкретних типів принтера та монітора. При масштабуванні утворюється зубчатість форми контуру літери і кривих ліній. Утруднено також редагування, оскільки неможливо редагувати, наприклад, растрову графіку в цілому, а доводиться опрацьовувати окремі точки, з яких складається зображення.

Векторні шрифти зберігаються у вигляді математичних виразів, що описують спосіб побудови кожного символу. Вони легко масштабуються та змінюють своє накреслення. Зображення символу формується у вигляді асортименту векторів, які заповнюють простір під символ. При масштабуванні якість відтворення погіршується, але трансформування можливе. Векторні (штрихові) шрифти використовують для виведення інформації на плоттери і векторні монітори.

Контурні шрифти утворюються під час опису контурів символів у вигляді прямих та кривих ліній. Вони відтворюються спеціальною програмою - пастеризатором. Ці шрифти належать до найпоширеніших шрифтів, що підлягають масштабуванню у форматах True Туре і Postscript Опис гарнітур типу Тгае Туре, кожна з яких відповідає сім'ї шрифтів різного кегля, розмішується у папці '\Уіпа^,о\У5/Ропі5. Файли опису гарні­тур шрифтів True Туре мають розширення.й£ У форматі Postscript структура зображення описується незалежно від пристрою виведення, оскільки контур символ}¹ математично розраховується для кожного гарнітуро-кегля. Можливим є використання будь-яких перетворень (у певній програмі), хоча маніпулювання напрямними точками при перетворенні форми символу досить трудомістке. Тому шрифти невеликих кеглів, коли спотвореная непомітні, подаються в матричному вигляді, а шрифти великих кеглів - у контурному.

Найбільшого поширення дістали растрові та контурні методи опису символів в оцифрованих шрифтах. При виведенні на принтер чи фотоскладальний автомат шрифти True Туре мають бути перетворені на формат PostScriptУ виборі між цими двома шрифтами перевагу віддають останньому. Варіантом, що виключає перетворення, є використання для виведення шрифтів Ро5г5спрг, які є в пам'яті принтера і відповідають шрифтам True Туре; щоправда точної відповідності не спостерігається.

У видавничій справі застосовуються шрифти, що піддаються масштабуванню, опис яких створюється мовою PostScript. У цій мові передбачено спеціальні команди та математичні рівняння, за допомогою яких літера подається не у вигляді набору точок, а у вигляді сукупності кривих, що відповідає її контурам. Завдяки цьому кегль шрифту можна змінювати у значних межах - від 4 до 650 п. Головна незручність PostScript- шрифту полягає в тому, що він ніби складається з двох частин: екранного шрифту, який насправді є растровим, та принтерного. Для того щоб зображення шрифту створювалось не тільки в лазерному принтері чи фотоскладальному автоматі, а й на екрані монітора, при роботі в середовищі '\Уіпа'о\У5 потрібно використовувати програму Adobe Type ManagerВона створює точкове зображення шрифту на основі опису контуру літер, які подаються у файлі опису гарнітури. Тгuе Туре-шрифти широко використовують в офісних програмах; вони чудово зарекомендували себе в тих роботах, для яких достатньо виводити результат на лазерних принтерах або потрібне швидке виведення інформації на екран монітора, а контурні шрифти застосовуються для виведення результату на принтерах. Тому бажано в комплекті мати і ті, й інші шрифти.

23,4. Властивості шрифтів

Зручність читання - одна із найважливіших якостей друкарського шрифту. Якщо видання складати невдалим (незручним) за рисунком шрифтом, то зір читача буде швидко втомлюватися, а якщо читати доводиться багато, то це може призвести до того, що зір зіпсується. Основним критерієм зручності читання є безпомилковість сприйняття літер і знаків зв'язаного тексту.

Різні гарнітури шрифтів мають неоднакову зручність читання (табл. 8).

Таблиця 8. Порівняльна зручність читання гарнітур шрифтів

 

 

Порядковий номер зручності читання (від більш зручного до менш зручного)	Гарнітури шрифтів
текстові	титульні
	Літературна	Рублена напівжирна
	Звичайна нова	Рублена світла
	Журнальна	Журнальна світла
	Журнальна рублена	Давня
	Академічна	Плакатна
	Єлизаветинська	Рублена жирна

Зручність читання залежить не тільки від особливостей рисунка знаків та літер гарнітури шрифту, а й від його кегля. Найкращими щодо зручності читання вважаються кеглі 10 і 12 п..

Велике значення для зручності читання має також довжина рядка. Найкращими при кеглях 10... 12 п. вважаються рядки завдовжки від 47, до 6 кв.

Технічному редакторові слід пам'ятати, що турбота про зручність читання особливо важлива в тих виданнях, де текст призначений для неперервного читання.

Друга, не менш важлива, якість шрифту - його економічність, яка залежить від кількості знаків, розміщених на сторінці. Так, якщо скласти на один і той самий формат одним і тим самим кеглем один і той самий текст, то зразу стане видно, що одна гарнітура щільніша від іншої, а отже, і вигідніша, економніша (табл. 9). Економічність шрифту значною мірою визначає рентабельність видання. Для підвищення економічних показників шрифту слід прагнути збільшити кількість знаків, які позмішуються на сторінці. Для вирішення цього завдання треба використовувати ари складанні вузькі шрифти, що приведе до збільшення коефіцієнта використання паперу.

Таблиця 9. Порівняльна економічність шрифтів різних гарнітур

 

Порядковий номер економічної гарнітури (від більшої до меншої)	Гарнітура	Економічність, %
	Звичайна вузька (з дрібним очком)
	Звичайна
з	Академічна (з дрібним очком)
	Літературна
	Академічна
	Єлизаветинська
	Звичайна нова
	Банниковська
	Рублена напівжирна
	Таблична

Економічність видання залежить не тільки від гарнітури і кегля шрифту, а й від інтерліньяжу, формату" сторінки складання та низки інших особливостей видання. Технічному редакторові треба пам'ятати, що він зобов'язаний турбуватися про економічність кожного видання за умови, що не будуть погіршені зручність читання та якість видання.

Вибір шрифту

Вибираючи шрифт, тенічний редактор (дизайнер), як правило, ставить перед собою три запитання: Чи добре розпізнається шрифтовий рисунок? Чи відповідає він характеру і стилю склада.:нього тексту? Чи задовольняє шрифт читача естетично?

Різноманітність шрифтів залежить не тільки від їхніх графічних особливостей, а й від специфіки сприйняття та психології тої чи іншої категорії читачів. Тому, вибираючи гарнітуру видання, дизайнер повинен уявляти собі його основну читацьку адресу. Так, загальновизнано, що починаючи читати, діти легше сприймають "гротески", оскільки останні неконтрастні, цільні за рисунком.

Якщо ви більше турбуєтесь про зручність для читача, ніж про економію паперу, то треба намагатися не використовувати звужених накреслень, особливо якщо текст досить довгий і розрахований на суцільне читання, бо перевагою в розрізнюваності мають шрифти з відчутними між- та внутрілітерними просвітами.

Що стосується вибору шрифту з естетичних позицій, то тут найголовніше - вміти уникати тих чи інших типових помилок. Одна з них - використання шрифтів, розроблених на невисокому професійному рівні, в яких зустрічаються знаки з незвичним для ока рисунком, через що останні "випадають" із загального гарнітурного ряду. Передусім це стосується кирилівських версій латинських шрифтів, якими оснащено зарубіжну складальну техніку, що прийшла на український ринок, і багатьох вітчизняних комп'ютерних "потвор", які виникли та розтиражовані внаслідок дилетантської шрифтової творчості користувачів комп'ютерів.

У видавців, які продовжують використовувати технологію металевого складання і фотосинтезу, проблема шрифтового оформлення видань вирішується важко. Для них вибір гарнітури обмежений, як правило, вузькими рамками того шрифтового асортименту, який має конкретна друкарня. Однак із упровадженням КВС, появою комп'ютерних шрифтів та переміщенням додрукарських процесів у видавництва в останніх є набагато більше можливостей для використання шрифтів на свій розсуд. Щоправда, на практиці ці можливості реалізуються не завжди повно.

По-перше, купляючи складальне обладнання, видавець дуже часто вважає, що він обійдеться тими шрифтами, якими оснащено обладнання заводом-виготовлювачем. Результат цієї поширеної помилки - знеособлення деякої маси книжкової продукції, підготовленої за технологією КВС: складення деякої її частини незалежно від специфіки видань здійснюється з використанням або шрифту "Тайме", або шрифту "Хельветика".

По-друге, значна частка комп'ютерних шрифтів, що застосовуються сьогодні як складальні, є не оригінальними рисунками, а модифікацією лінотипних шрифтів. Отже, зберігаючи традиційні гарнітури, видавці нехтують оновленням шрифтової естетики і позитивними зсувами щодо розпізнання шрифту, пов'язаними з переходом до його комп'ютерного проектування та із звільненням від жорстких обмежень, які диктуються металом або матеріалом друкарської форми.

На вибір рисунка шрифту для видання впливають:

•вид видання (книга, газета, журнал);

•вид літератури (художня, наукова, дитяча);

• виробничо-технічні чинники (геометричні параметри, гарнітура, кегль,
накреслення);

• технологічні параметри складання (формат, інтерліньяж, пробіли між словами,
розташування на сторінці);

•економічність;» естетичність;

•зручність читання.

Рекомендується дотримуватися таких основних правил при виборі шрифтового оформлення видань:

•стриманість, а деякою мірою і строгість;

•послідовність та узгодженість;

•чіткість і розбірливість шрифту;

•контраст.

Слід пам'ятати, що змінити макет видання легше, ніж його шрифт. Дотримання цієї умови завжди забезпечить успіх справи.

2.4. Обсяг видання

Технічний редактор повинен знати, Яшо одним із основних моментів у його роботі є попередній розрахунок обсягу видання. Для цього необхідно ознайомитися з одиницями виміру обсягу друкованого твору і навчитися знаки видавничого оригіналу переводити у рядки складання.

Будь-якому видавництву слід знати:

»скільки паперу піде на видання (обсяг видання у паперових аркушах, щoб пізніше за ним і тиражем визначити загальну масу паперу на тираж);

»яким буде обсяг видання у друкованих аркушах (без цього не можна визначити його обсяг у паперових аркушах);

•який обсяг твору, створеного автором (обсяг видання в авторських аркушах від нього залежить розмір авторського гонорару, якщо він призначений з розрахунку певної суми за один авторський аркуш; цей обсяг— один із договірних показників, установлених для автора видавництвом);

•чому дорівнює обсяг усього друкованого матеріалу видання - і авторського, і не авторського (обсяг видання в обліково-видавничих аркушах - його необхідно зазначати у випускних даних кожного видання, як це передбачено стандартом; без нього не можна визначити місткість одного друкованого аркуша, тобто його ємність);

•друкований обсяг усього тиражу (обліково-видавничий обсяг видання в аркушах-відбитках).

2.4.1. Фізичний друкований і паперовий аркуші

Друкований аркуш фізично, предметно - це площа поверхні одного боку паперового аркуша, який сприймає фарбу з друкарської форми тих самих розмірів, або інакше - половина паперового аркуша стандартного розміру (формату).

Такий Друкований аркуш називається фізичним.

кожному паперовому аркуші видання маємо два відбитки: один - на лицьовому, інший-на звороті. Таким чином, знаючи, скільки фізичних друкованих аркушів

буде у віщанні, можна, поділивши це число на два, одержати обсяг видання у паперових

аркушах.

Те, що деякі видання друкуються на рулонному папері, справи не міняє, адже після друку паперова стрічка розрізається на аркуші стандартного формату, і підрахунок у паперових аркушах стає можливим.

Припустимо, що на друкованому аркуші розміщується 16 с. видання. Поділивши загальне число сторінок у виданні на число їх в одному друкованому аркуші, дістанемо обсяг видання у фізичних друкованих аркушах.

Приклад підрахунку обсягу видання у фізичних друкованих і паперових аркушах: у виданні 160 с. На кожному друкованому аркуші 16 с. Обсяг видання у фізичних друкованих аркушах 160: 16 = 10. Отже, паперових аркушів на один примірник видання знадобиться 10:2 = 5.

Знаючи масу їм² паперу і тираж, легко підрахувати, скільки тонн паперу потрібно для того, щоб надрукувати видання.

Якщо площу паперового аркуша позначити 8 (м²), мас}' їм² паперу - М(г), обсяг

видання у паперових аркушах - П, тираж видання - N (примірників) і норму відходів

на технологічні витрати - Т(т). то кількість паперу К (т), потрібного для випуску

видання,

 

2.4.2. Умовний друкований аркуш

Видання (книги, брошури тощо) друкують на папері різних Форматів, і, щоб можна було зіставити друкований обсяг різноформатних видань, було введено загальний вимірювач - друкований аркуш формату 60x90 см. Це і умовний друкований аркуш. До нього прирівнюються друковані аркуші всіх інших форматів. Звідси інша його назва - зведений друкований аркуш.

Приклад переведення фізичних друкованих аркушів в умовні: видання обсягом Ю фізичних друкованих аркушів друкується на папері формату 84 х 108 см. Щоб дізнатися, чому дорівнює обсяг цього видання в умовних друкованих аркушах, треба площу фізичного друкованого аркуша поділити на площу умовного, тобто визначити, скільки умовних друкованих аркушів вміщується на аркуші такої площі. Маємо (84 х 108): (60 х 90) = 9072: 5400 = 1,68.

Отже, в одному фізичному друкованому аркуші формату 84x108 см вмішується 1,68 умовного друкованого аркуша, а в 10 фізичних друкованих аркушах-у 10 разів більше, тобто 16,8 умовного друкованого аркуша.

Таким чином, для переведення фізичних друкованих аркушів в умовні необхідно обсяг видання у фізичних друкованих аркушах помножити на число, яке показує скільки умовних друкованих аркушів вміщується в одному фізичному. Таке число, різне для фізичних форматів, називається перевіднім коефіцієнтом.

Знаючи коефіцієнти переведення фізичних друкованих аркушів усіх стандартних

.форматів легко підрахувати обсяг будь-якого видання в умовних друкованих аркушах, помноживши його обсяг у фізичних друкованих аркушах на перевідний коефіцієнт (табл. 10).

Таблиця 10. Коефіцієнти переведення фізичних друкованих аркушів в умовні

Формат аркуша	Коефіцієнт переведення	Формат аркуша паперу, см	Коефіцієнт переведення
60x70	0,78	70x100	1,30
60x84	0,93	70x108	1.40
60x100	1,11	75x90	1.25
60x108	1.20	80x100	1.48
61x86	0,97	84x90	1.40
70x75	0,97	84x100	1.56
70x84	1,09	84x108	1,68
70x90	1.17	90x100	1,67

Знаючи обсяг видання, що випускається в умовних друкованих аркушах, видавець може розрахувати загальний друкований і загальний паперовий обсяги річного випуску продукції, скільки б видань різних форматів у ньому не значилось.

2.43. Авторський аркуш

Це одиниця обсягу матеріалу (тексту, таблиць, ілюстрацій), створеного автором. Вона дорівнює: 40 000 знаків прозового тексту (рахуючи за знак і кожний пробіл між словами, і кожній розділовий знак, цифру тощо, і неповні рядки як повні); 700 рядків віршового тексту; 3000 см² площі ілюстративного або іншого зображального матеріалу на сторінках видання.

У великих видавництвах цю роботу, як правило, виконує працівник виробничого відділу - калькулятор, виходячи з надрукованого видання або аркушів, підписаних до друку, для остаточних розрахунків з авторами, якщо винагорода обчислюється за обсягом видання в авторських аркушах. Однак видавцеві, який прийме авторський оригінал, треба вміти прикинути обсяг видання в авторських аркушах, щоб виключити приймання оригіналу в надто завищеному обсязі, прикинути витрати на папір, складання, виготовлення оригіналів ілюстрацій та ін.

Обсяг в авторських аркушах, підрахований за оригіналом, може істотно відрізнятися від обсягу, підрахованого за коректурними аркушами, підписаними до друку, або за виданням, що вийшло з друку. Впливає на обсяг насамперед формат сторінки видання. Якщо він вузький, то при невеликих абзацах багато сторінкового тексту після складання обсяг може значно збільшитися: там, де в оригіналі один або два рядки, у складанні набігає два або чотири через виганяння кількох знаків у кінцевий рядок, а оскільки неповні рядки рахуються як повні, при одному й тому самому тексті його обсяг у складанні збільшиться.

Існує кілька способів підрахунку обсягу прозового тексту в авторських аркушах

при машинописній формі оригіналу.

Найпростіший, дуже приблизний: загальну кількість сторінок машинописного оригіналу ділять на 23, тобто на середню кількість сторінок в авторському аркуші при стандартно надрукованому оригіналі (30 рядків по 60 знаків у рядку).

Точніший: підраховують середню кількість рядків у сторінці (при коливаннях кількості рядків вибирають 10 с. із різних місць оригінал}'' і загальну кількість рядків у них ділять на 10); потім середню кількість знаків у рядку (для цього суму знаків у 10 рядках різної довжини ділять на 10) множать на середню кількість рядків у сторінці, а одержаний результат ділять на 40 000, визначаючи обсяг сторінки в авторських аркушах. Помноживши це число на кількість сторінок, дізнаються про обсяг оригіналу в авторських аркушах.

Якщо частини оригіналу надруковано по-різному (на різних машинках, із різною кількістю рядків і знаків у рядку в кожній частині), то для точності краще обсяг кожної такої частини підраховувати окремо.

Другий варіант цього способу: дізнавшись про число знаків у сторінці оригіналу, ділять 40 000 на це число і визначають, скільки сторінок оригіналу складають авторський аркуш, а потім загальну кількість сторінок в оригіналі ділять на це число. Наприклад, 40 000: 1800 = 22,2; за наявності в оригіналі 222 с. його обсяг в авторських аркушах становитиме 222: 22,2 =10.

Автори, які передають у видавництво оригінал, виготовлений за допомогою комп'ютера (роздруківку або дискету), нерідко не розуміють, для чого вести підрахунок прозового тексту в авторських аркушах, якщо комп'ютер автоматично підраховує обсяг оригіналу в знаках (приймаючи за них і кожний можливий пробіл).

Причин є кілька. По-перше, неповні рядки рахуються як повні, а комп'ютер ураховує тільки реальну кількість знаків у кожному неповному рядку, через що обсяг в авторських аркушах виявляється меншим від того, який підраховано. По-друге, далеко не всі автори користуються при підготовці оригіналу комп'ютерами. По-третє, не всі видавництва мають КВС, щоб автоматизувати підрахунок обсягу в процесі складання видання.

Отже, при повній комп'ютеризації підготовки оригіналу авторами і складання у видавництвах та на поліграфічних підприємствах можна буде відмовитися від рутинних способів підрахунку обсягів видань.

При підрахунку обсягу зображального матеріалу (ілюстрації, прикраси) є свої особливості. Насамперед підрахунок ускладнений тим, що площа зображення в авторських оригіналах ілюстрацій, як правило, більша від тієї, яку вони займуть у надрукованому виданні, а підраховуватися їхній обсяг буде не за оригіналами, а за площею зображення у виданні. Тому завчасно треба знати, яким буде масштаб зменшення. Дізнатися про це можна, відразу ж поділивши ілюстрації на три групи за їх відношенням до площі сторінки: сторінкові, напів- і чвертьсторінкові. Потім кожні чотири чвертьсторінкові та кожні дві напшсторінкові ілюстрації прийняти за сторінкові. Знаючи кількість сторінок під ілюстрації, а також площу сторінок, можна, перетворивши ці дані, легко визначити, яку площу (в см²) займуть ілюстрації.

 

Поділивши одержане число на 3000 см², можна дізнатись, скільки авторських аркушів у зображальних авторських оригіналах.

Обліково-видавничий аркуш

Це одиниця обсягу всього матеріалу видання, окрім рекламних текстів. За кількісним значенням обліково-видавничий аркуш нічим не відрізняється від авторського і підраховуються аналогічно. Тільки він включає ще додаткові елементи підрахунку, а саме: все те, що не створено автором, а внесено у видання видавництвом, тобто видавничу анотацію, колонцифри (номери сторінок) і зміст, якщо він просто повторює заголовки в середині тексту; вихідні відомості на титулі, авантитулі, контртитулі, кінцевій сторінці, а також лінійки, які відокремлюють підрядкові примітки від тексту'; слова, винесені при складанні вірша в окремий рядок через вузький формат складання, а також заголовки типу "Продовження таблиці", "Закінчення таблиці".

2.4.5. Тираж і кількість аркушів у виданні

Тираж - це число примірників видання, виготовленого поліграфічним підприємством на замовлення видавництва.

Кількість аркушів - число аркушів (друкованих або обліково-видавничих) у всьому тиражі.

Друкований аркуш-відбиток визначає обсяг друку в тиражі видання, якщо друкований аркуш - одиниця обсягу всього тиражу, всіх примірників видання. Він тому і називається аркушем-відбитком. Яшо означає, скільки разів друкувався кожний аркуш.

Щоб дізнатися, скільки всього друкованих аркушів-відбитків у тиражі, потрібно обсяг видання у друкованих аркушах (умовних або фізичних) помножити на його тираж у примірниках.

Приклад підрахунку: нехай обсяг видання 10 умовних друкованих аркушів. 16,8 фізичного друкованого аркуша, а тираж 50 000 примірників; тоді кількість аркушів 10x50 000 = 500 000 умовних друкованих аркушів-відбитків або 16,8x50 000 = 840 000 фізичних друкованих аркушів-відбитків.

За кількістю аркушів у виданні визначають, скільки паперу потрібно на тираж видання, тиражі всіх видань річного випуску і т.д. Досить розділити друковану кількість аркушів на два, щоб дізнатись, скільки паперових аркушів треба для всього тиражу. Знаючи масу їм²паперу, площу аркуша, норми відходів паперу, неважко підрахувати загальну масу паперу для одного або кількох тиражів.

2.4.6. Ємність друкованого аркуша та її коефіцієнт

Ємність друкованого аркуша - це величина, що показує, який обсяг матеріалів умістив друкований аркуш. Чим більше знаків складання та зображального матеріалу зміщує друкований аркуш, тим вища його ємність, і навпаки. Ємність друкованого аркуша дорівнює кількості обліково-видавничих аркушів, що вмістилися в друкарському аркуші. Отже, для того щоб обчислити, чому дорівнює ємність друкованого аркуша, треба його

обсяг в обліково-видавничих аркушах поділити на число умовних друкарських аркушів (умовних тому, що це дає змогу порівняти ємність друкованого аркуша різноформатних видань). Наприклад, у виданні 12 обліково-видавничих аркушів і 10 умовних друкованих. Ємність умовного друкованого аркуша становить 12:10 = 1,2 обліково-друкованого аркуша

За ємністю друкованого аркуша судять про те, наскільки економно витрачає видавництво папір: бо чим більша ємність друкованого аркуша, тим менше паперу йде на видання.

Відношення обсягу видання в обліково-видавничих аркушах до його обсягу в умовних друкованих аркушах і є коефіцієнтом ємності (див. вище прикладного підрахунку).

Коефіцієнт ємності умовного друкованого аркуша, менший від одиниці, свідчить про неекономну витрату паперу. Щоправда, коефіцієнт ємності друкованого аркуша в поетичних творах, зображальних виданнях (альбомах), виданнях із великою кількістю формул і таблиць навіть при економному їх оформленні не може, як правило, бути більшим від одиниці.

Ємність друкованого аркуша залежить від формату складання (чим довший рядок і відповідно менші поля, тим ємність вища), кегля шрифту (чим кегль менший, тим більше знаків шрифту одного рисунка вміщує рядок одного формату), ємності шрифту того чи іншого рисунка (гарнітури) (чим більша кількість знаків припадає на один квадрат, тим вища ємність).

Середній коефіцієнт ємності умовного друкованого аркуша всіх видань видавництва, випущених за той чи інший період, дає можливість оцінити, як воно використало друкований обсяг і відповідно папір загалом. Для цього загальний обсяг усіх видань в обліково-вндавничих аркушах ділять на загальний обсяг цих видань в умовних друкованих аркушах.

Розділ 3. ОСНОВНІ ЕТАПИ ОФОРМЛЕННЯ

ТА ОПРАЦЮВАННЯ ТЕКСТОВОЇ ШФОРМ4ЦН, ЕЛЕМЕНТІВ

ЗОВНІШНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ І ТИТУЛІВ ВИДАНЬ.

СУЧАСНІ КОМП'ЮТЕРНЕ ВИДАВНИЧІ СИСТЕМИ

3.1. Організація редакційно-видавничого процесу у видавництві та випуску друкованої продукції на поліграфічному підприємстві

Випуск видавничої продукції - складний і тривалий процес (особливо це стосується книжкових видань), що складається із багатьох комплексів операцій, у виконанні яких бере участь широке кодо фахівців.

Редакційно-видавничий процес у видавництві в загальному вигляді включає такі

групи операцій:

• редагування авторського текстового оригіналу видання;

• розроблення його художньо-технічного оформлення;

• виготовлення видавничих текстових та зображальних оригіналів;

» коректуру тексту на стадіях виготовлення видавничих текстових оригіналів і фотоформ (або друкарських форм).

Залежно від технічної оснащеності видавництва, технічної складності видання й інших умов вищеназваний процес може виконуватися як за традиційною класичною схемою, так і з використанням КВС.

Головна мета роботи технічного редактора полягає в тому, щоб організувати; видання, всі його елементи та одержати продукт, який допоможе донести до читача задум видавництва й автора твору і працювати з яким читачеві буде зручно та легко. Для того щоб добре виконати таку роботу, технічному редакторові необхідно знати методи, які використовуються для підготовки видання до друку.

Основа будь-якого книжкового видання - текст, з написання якого починається
процес створення майбутнього продукту і який завершується на поліграфічному
підприємстві випуском тиражу видання. Авторський оригінал опрацьовується
редактором, коректором, подекуди перекладачем, рецензентом, консультантом,,
науковим редактором, літературним та художнім редакторами. І лише художній а;
також технічний редактори після вивчення твору створюють ансамбль майбутнього!
видання, починаючи зі створення задуму оформлення - загальної уяви про?
композиційну і зображальну основи видання. і

На цій стадії визначаються формат видання, формат сторінки складання, гарнітура,] кегль, накреслення основного шрифту, система рубрикацій та оформлення довідкових елементів, кількість ілюстрацій і техніка їх виконання, спосіб друку, зовнішнє; оформлення, особливості брошурувально-палітурних робіт, основні та допоміжні:

матеріали.

У видавництві створюються оригінали зовнішнього та внутрішнього оформлення видання художнім редактором і художником. Весь створений ними матеріалі

редагують та затверджують. Перед подачею авторського оригіналу в друкарню технічний редактор розмічає його і він стає видавничим оригіналом. У друкарні проходить відтворення видавничого оригіналу, оригіналів його зовнішнього та внутрішнього оформлення з виготовленням тиражу. Без високого рівня поліграфічних процесів видання не стане предметом мистецтва, як би добре воно не було оформлено.

Нині значна частина технологічних операцій, які досі не були притаманні видавництвам, переноситься з поліграфічних підприємств у ті самі видавництва. Готові фотоформи майбутнього видання (текстові та ілюстративні) з видавництва передаються у друкарню, де проводиться їх монтування, виготовляються друкарські форми і т.д.

3.1.1. Формування задуму та плану оформлення видання

Перш ніж розробляти елементи оформлення видання, необхідно сформувати загальний задум його оформлення. Це дуже складна та творча робота і подати конкретні рекомендації для цього важко, оскільки наперед ніколи не можна передбачити, що саме стане найхарактернішою ознакою при оформленні того чи іншого видання. В одних випадках цією ознакою можуть бушформат видання, розміри ілюстративних оригіналів та їх розташування у виданні, в інших - розміри і пропорції текстового матеріалу на сторінці, розміри полів та їх співвідношення і т.д. Будь-який елемент видання за відповідних умов може визначати лице майбутнього продукту. Задум оформлення може ґрунтуватися на особливостях видання, а також на особливостях його подачі читачеві. Слід зауважити, що на задум оформлення видання істотно впливають виробничо-технічні та фінансові можливості видавця. Від цих можливостей залежить не тільки ілюстративність майбутнього видання, а і його формат, вибір деяких засобів оформлення складання текстів і т.д. Тому задум оформлення видання має відповідати виробничо-технічним можливостям видавництва.

Іншим обмеженням є економічні питання, які мають бути вирішені у видавництві. Здебільшого видання має бути задумано так, щоб у результаті видавництво отримало прибуток, тобто щоб витрати на видання (а саме: гонорари автору і художнику, вартість матеріалів, робота друкарні, видавниче додрукарське опрацювання майбутнього видання, виплати книготорговельним організаціям за розпродаж та розповсюдження тиражу) були нижчими, ніж сума, отримана видавництвом за тираж від книготорговельних організацій. Тому задум оформлення видання і його рентабельність взаємозв'язані, тобто значно впливають один на одного.

Засоби втілення задуму оформлення видання. Задум оформлення майбутнього кидання завжди пов'язаний з його конкретними особливостями. Видання, якого ще немає, в задумі оформлення дістає майбутню свою форму втілення. Після ознайомлення з твором технічний редактор повинен вибрати формат майбутнього видання, шрифт,

розміщення ілюстрацій. Вже це визначає його найважливіші особливості.

У своїй роботі технічний редактор для оформлення майбутнього видання використовує низку засобів, основними з яких є композиційні та шрифтові. До шрифтових належать ті. які за допомогою різниці в розмірах шрифтів, їх насиченості, рисунках дають змогу відобразити ті чи інші відтінки змісту твору. Під композиційними засобами розуміють ті, за допомогою яких усі елементи майбутнього віщання будуть подані в ньому. Це стосуєтеся рисунків з підписами, змісту, посилань, додаткових текстів, заголовків. Визначена послідовність подання матеріалу у виданні подає твір як просторово, так і в площині сторінки, площині груп сторінок, а також у площині всього видання. Композиційні засоби оформлення можуть надавати виданню нових відтінків його змісту. Тому задум просторового розміщення елементів майбутнього видання залежить від його змісту та від того, що передусім слід виділити в ньому.

Для найкращої і найзручнішої подачі матеріалу видання технічний редактор повинен так оформити його, щоб око читача сприймало видання як упорядковане. продумане ціле, а не випадково зібрані та розміщені різнорідні елементи. Має бути створений єдиний ансамбль із тексту, заголовків, таблиць, ілюстрацій з підписами. Задум оформлення видання має відображати найзагальніші риси цього ансамблю. Просторово можна будувати видання по-різному. Проте слід пам'ятати принцип єдиної композиційної схеми (розміщення ілюстрацій, заголовків, додаткових текстів тощо). Ідея оформлення майбутнього видання може полягати в тому, що якісь його елементи повинні бути розміщені не лише однотонно, а й мати однотипні розміри, бути пропорційними один відносно одного. Такої пропорційності можна досягнути різними способами, які розглянемо далі.

Основні принципи оформлення видавничої продукції. Оформлення видавничої продукції має цілеспрямований характер, що полягає у відшуканні найзручнішого варіанта подачі інформації читачеві. У практиці оформлення видань видавництва прагнуть до розкриття їхнього художнього образу, архітектоніки, забезпечення зручності користування ними, читабельності тексту, доцільності вибору матеріалів та технологічних процесів. Важливим принципом є також економічність видання. Забезпечення читабельності тексту - один із принципів оформлення видання. З цим параметром пов'язана швидкість читання і якість сприйняття прочитаного тексту. Основне в цьому питанні - зрозумілість літер, знаків та безпомилковість їх сприйняття. На читабельність мають вплив також рисунок літер і знаків, тобто гарнітура шрифту, кегль, його цільність, якість відбитка (чіткість, колір фарби, тип паперу), формат рядка, освітленість при читанні.

Зручність користування має принципове значення при формуванні майбутнього видання і залежить перш за все від його формату. Так, виданням великого формату зручно користуватись лише за столом (сидячи). Формат визначається змістом видання, видом літератури, її значенням. Зручність користування виданням залежить від організації, побудови і розміщення літературного, ілюстративного, довідкового та інших матеріалів. Слід підкреслити також роль деяких виділень у тексті, побудови

чіткої системи рубрикацій, розміщення вказівок, колонцифр, колонтитулів.

Ще один принцип оформлення видавничої продукції— доцільний вибір матеріалів, і технологічних процесів. Вибираючи конкретний матеріал, необхідно враховувати мету видання, його життєздатність, цінність та вартість матеріалів. Слід пам 'ятати, що, вибір того чи іншого матеріалу тісно пов'язаний з питанням економічності видання.¹

Економічність видання як принцип його оформлення має важливе значення, оскільки в час ринкових відносин потрібно вміти з метою економії паперу, фарби та інших матеріалів усе розрахувати так, щоб видання за своєю вартістю було доступним широкому загалу.

Висока якість, швидке виконання замовлення для виходу його у світ і малі витрати на випуск видання - усі ці чинники