Підстави, передбачені контрактом

Згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставами для припинення трудового договору можуть бути додаткові, не передбачені законодавством підстави, зазначені у контракті.

Відповідно до статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору. Строк дії контракту, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання (у тому числі дострокового) договору можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту може здійснюватись у випадках, прямо передбачених законами. Якщо укладання контрактної форми трудового договору з працівником не передбачено законами України, то умови її застосування є недійсними. Також недійсними вважаються умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день звільнення (останній день роботи) видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі затримки з вини власника або уповноваженого ним органу видачі трудової книжки або здійснення розрахунку підприємство, установа, організація зобов’язані сплатити працівникові його середній заробіток за весь час такої затримки (ст. 235, ст. 117 КЗпП України).

33. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Працівники, які безпосередньо обслуговують грошові або матеріальні цінності, можуть бути звільнені, крім загальних підстав, передбачених статтею 40 КЗпП, також у разі втрати довір’я до них. До таких працівників належать насамперед особи, які обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем та перевезенням грошових і товарних цінностей. Перелік таких посад закріплюється наказом; під час прийняття на роботу таких працівників з ними укладається письмовий договір про повну матеріальну відповідальність за передані їм матеріальні цінності (ст. 134 і 1351 КЗпП).

Працівники, які несуть колективну матеріальну відповідальність, можуть бути звільнені в разі втрати до них довір’я, якщо встановлено їхню конкретну провину в нестачі закріплених за колективом цінностей або вчинено дії, які зумовлюють втрату до них довір’я.

Особи, трудовим обов’язком яких є виховна робота, можуть бути звільнені з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку з порушенням моральних норм поведінки. Така поведінка осіб підлягає не лише моральному осуду, а й певним правовим наслідкам.

Так, пункт 3 статті 41 КЗпП передбачає звільнення таких працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розглянемо підстави розірвання трудового договору з вищезазначеними категоріями працівників.

Одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами

Пункт 1 статті 41 КЗпП передбачає звільнення з ініціативи роботодавця керівників певних категорій за грубе порушення трудових обов’язків, залежно від характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та завданої шкоди.

Наприклад, у підприємства є кошти на депозитних, валютних та інших рахунках і водночас воно має кредиторську заборгованість строком понад 60 днів.

Оскільки в даному разі йдеться про грубе порушення трудових обов’язків, підставою для розірвання контракту з керівником може бути пункт 1 статті 41 КЗпП.

Винні дії керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати

Відповідно до статті 115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Якщо заробітна плата не виплачувалася протягом місяця, винні в цьому керівник, головний бухгалтер чи його заступник, можуть бути звільнені за пунктом 1 статті 41 КЗпП.

Це стосується і недержавних підприємств, однак щодо них існують й інші санкції, наприклад позбавлення ліцензії підприємця строком на 5 років.

Винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу

Застосовуючи пункт 2 статті 41 КЗпП, роботодавець в кожному конкретному випадку повинен з’ясувати, чи є виконання операцій з обслуговуванням матеріальних цінностей основним змістом трудових обов’язків працівника або одним із основних і чи полягає виконання ним вказаних дій в обліку, контролі за рухом і збереженні цінностей.

У зв’язку з втратою довір’я можуть бути звільнені й ті працівники, для яких здійснення грошових операцій не є основною функцією, але з неї випливають. Це стосується екскурсоводів, зобов’язаних розповсюджувати квитки, водіїв таксі, громадського транспорту, які працюють без кондуктора, бухгалтера, який суміщує обов’язки касира, тощо. Їхнє звільнення за пунктом 2 статті 41 КЗпП можливе лише в разі порушень, що пов’язані з обслуговуванням доручених їм цінностей.

Звільнення у зв’язку з втратою довір’я не є заходом дисциплінарного стягнення і може бути проведене незалежно від притягнення особи до дисциплінарної відповідальності за вчинений проступок.