Процесуальне положення інших учасників цивільного процесу (свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів)

Експерт у цивільному процесі, як і секретар судового засідання, належить до числа «інших учасників процесу». Це означає, що названий суб’єкт, як і суддя, повинен не мати зацікавленість у результатах вирішення цивільної справи, оскільки характерною рисою, що притаманна особам, які належать до «інших учасників процесу», є відсутність юридичної зацікавленості у вирішенні цивільної справи. Роль експерта в цивільному процесі зводиться до встановлення обставин цивільної справи за допомогою спеціальних знань. Саме тому його інколи називають «кваліфікований свідок». Рішення експерта щодо наявності чи відсутності фактів з предмету доказування формулюється у процесуальному документі, який називається «висновок експерта».

Експертизу може провести як фахівець, що працює в державній спеціалізованій установі, так і фахівець, який там не працює. Головне, щоб вони обидва відповідали тим вимогам, які встановлені законом та іншими нормативними актами. Зокрема, експертизи проводяться фахівцями, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності й внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Під час розгляду справ позовного та наказного провадження експертиза проводиться виключно за ініціативою зацікавлених учасників цивільного процесу, а при розгляді справ окремого провадження таку ініціативу може проявити й суд, що розглядає справу.

Незалежно від того, хто проявляє таку ініціативу, суд обов’язково повинен винести ухвалу про призначення експертизи, оскільки цього вимагає законодавство. У такій ухвалі повинен бути чіткий перелік питань, що ставляться експерту, та його ім’я (ст. 144 ЦПК України). Якщо експертиза доручається декільком експертам, то всі вони повинні бути вказані у цій ухвалі.

Спеціалістом є фізична особа, що володіє навичками або спеціальними знаннями, які необхідні для застосування технічних засобів у суді під час слухання справи чи здійснення консультацій у процесі вчинення процесуальних дій. Ось чому в теорії цивільного процесу стверджується, що спеціаліст може виконувати функції консультанта й технічного помічника. У якості технічного помічника спеціаліст може залучатися для здійснення фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи, відтворення записів та зображень, записаних на електронних носіях тощо. Наприклад, з метою проведення експертизи крові спеціаліст може залучатися для відбору крові від особи. Якщо спеціаліст залучається для дачі пояснень, по складним питанням, що виникають у процесі розгляду цивільної справи, то ухвалою суду його може бути залучено для надання роз’яснення або висновку.

Незважаючи на очевидну схожість, експерт і спеціаліст є різними процесуальними суб’єктами, про що свідчить ряд відмінностей їх процесуального статусу. Як експерт може залучатися лише особа, внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, стосовно спеціаліста закон такої вимоги не висуває. Спеціаліст не проводить спеціального дослідження для встановлення нового спеціального факту, натомість факти встановлюються спеціалістом шляхом безпосереднього спостереження. Відмінною рисою цих двох суб’єктів є різне правове значення результатів їх діяльності: висновок експерта є засобом доказування, висновок спеціаліста – ні. Якщо потрібно встановити факт предмету доказування за допомогою спеціальних знань повинна бути призначена судова експертиза. Експерт, на відміну від спеціаліста, наділений більш широким колом процесуальних прав і обов’язків, призводиться до присяги, попереджається про кримінальну відповідальність.

Перекладачем є фізична особа, яка повинна як мінімум знати дві мови: мову судочинства (державну мову, регіональну мову чи мову меншини) та іншу мову, з якої необхідно зробити усний чи письмовий переклад. Крім того, таким перекладачем також може бути особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими або глухонімими (ч. 1 ст. 55 ЦПК України). Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Він має право ставити питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду. Серед обов’язків перекладач визначаються такі: він зобов’язаний з’являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

Свідок. В якості свідка може виступати особа, яка здатна правильно сприймати факти та давати про них правильні покази (ст.42 ЦПК). Якщо в суду виникає сумнів чи може бути особа з певними фізичними чи психічними вадами, то призначається експертиза (судово-медична чи психіатрична).

З метою гарантії отримання достовірних показів закон прямо встановив хто не може виступати свідком по цивільній справі: 1) особа, яка через свої психічні чи фізичні вади не могла правильно сприймати факти чи давати про них правильні покази; 2) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті з питань, що виникли при винесенні судового рішення чи вироку; 3) особи, які по закону зобов’язані зберігати відомості, що були їм надані в зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем (наприклад, представник по цивільній справі та захисник по кримінальній справі по обставинам, які стали їм відомі при виконанні функцій представника чи захисника); 4) священнослужителі – про відомості отримані ними на сповіді віруючих.

В цивільно-процесуальному законодавстві для свідка закріплені два основні обов’язки (ч.2 ст. 50 ЦПК): 1) З’явитися по виклику суду. За нез’явлення до суду без поважної причини або при відсутності інформації про причини неявки свідок підлягає примусовому приводу міліцією (ч.1 ст.94 ЦПК). Не підлягають примусовому приводу свідки, які є малолітніми чи неповнолітніми особами, вагітні жінки, інваліди 1 та 2 групи тощо (ч.4 ст. 94 ЦПК). За злісне ухилення від суду свідок несе адміністративну відповідальність; 2) Дати правдиві покази про відомі йому обставини. За дачу завідомо неправдивих відомостей чи відмову в їх наданні свідок несе кримінальну відповідальність (ч.5 ст.50 ЦПК).

В ряді випадків свідок буде мати імунітет за невиконання своїх обов’язків. Так, ніхто не повинен свідчити проти своїх родичів, коло яких визначається законом (ст.52 ЦПК). Такі особи зобов’язані інформувати суд про причини відмови давати покази. В судовому засіданні відмова давати покази оформляється шляхом винесення судом ухвали (ч.4 ст.180 ЦПК). Згідно норм міжнародного права особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їх згоди, а представники дипломатичних представництв – без згоди дипломатичного представництва (ч.2 ст.51 ЦПК).

З метою належного виконанням свідком своїх обов’язків йому в законі передбачені певні гарантії: 1) в період виконання обов’язків свідка за особою зберігається місце роботи та виплачується йому грошова компенсація, а також відшкодовуються йому витрати понесені ним при виконанні обов’язків свідка; 2) свідок, який не володіє мовою судочинства має право давати покази на рідній мові, користуючись послугами перекладача; 3) свідок при наданні показів має право використовувати письмові нотатки в тих випадках, коли його покази пов’язані з якими-небудь обчисленнями чи іншими даними, які важко зберегти в пам’яті (ст.181 ЦПК).