Поняття працевлаштування, його правові форми

У статті 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадян права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспіль­них потреб. Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, орга­нізації, селянського (фермерського) господарства, а також до іншого роботодавця.

У тих випадках, коли у громадян з тих чи інших причин вини­кають труднощі в реалізації своїх здібностей до суспільне корис­ної праці (відсутність професії, спеціальності, кваліфікації, понижена працездатність за станом здоров'я, складності в підшуканні роботи відповідного роду чи з відповідними умовами, наявність певних особистих чи сімейних причин, що ускладнюють влашту­вання на роботу тощо) вони можуть звернутися за допомогою до спеціальних органів, на які покладено функції працевлаштування громадян. Таким органом є зазвичай державна служба зайнятості, а також недержавні організації, які діють на основі ліцензування.

Громадяни мають право на безплатне сприяння державної служ­би зайнятості у працевлаштуванні.

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлашту­ванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають пра­цювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від на­вчання час.

Під працевлаштуванням розуміється система організаційних, економічних, правових заходів, спрямованих на забезпечення тру­дової зайнятості населення, включаючи надання допомоги грома­дянам в отриманні роботи за їх спеціальністю і кваліфікацією або направленні на виробниче навчання при відсутності у них необ­хідної підготовки.

Поняття працевлаштування вживається в широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать чинному законодав­ству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, переве­дення чи переміщення працівників за умови їх вивільнення на ін­шу роботу.

У вузькому розумінні - це діяльність спеціальних державних органів або недержавних організацій на основі ліцензування щодо сприяння громадянам України у підшукуванні необхідної роботи та влаштуванні на неї, включаючи і процес професійної підготовки та перенавчання.

Поняття працевлаштування вужче, ніж поняття зайнятості, а саме, працевлаштування передує зайнятості і є його найважливі­шою гарантією. Але окремі види зайнятості не пов'язуються з тру­довою діяльністю, а отже, із працевлаштуванням. Наприклад, на­вчання, військова служба тощо.

За загальним правилом, працевлаштування передбачає три фор­ми надання допомоги в отриманні особою певної роботи.

Перша з них полягає у забезпеченні працездатного населення максимально повною інформацією про наявність в конкретній місцевості чи на конкретних підприємствах, установах, організаціях вільних робо­чих місць та про їх характеристику з точки зору умов праці, її оплати, соціально-побутового та житлового обслуговування пра-

цівників і інших умов, що цікавлять кожного, хто влаштовується на роботу.

Друга форма полягає в підшуканні необхідної роботи та фактич­ному забезпеченні деяких категорій громадян роботою чи то на певній посаді, спеціальності і кваліфікації, або у певній місцевості.

Третя - це організація, в разі потреби, професійної підготовки чи перепідготовки з наступним забезпеченням роботою.

При працевлаштуванні принцип добровільності вибору місця і роду роботи зберігається так само, як і при укладенні звичайного трудового договору. Особу, яка працевлаштується, неможливо зо­бов'язати укласти трудовий договір поза її волею. Але процес укладання таких угод має ту особливість, що підприємство, уста­нова, організація за загальним правилом не можуть відмовити працівникові у прийнятті його на роботу, якщо відповідним органом видано направлення на неї.

Незайняті громадяни, які звертаються до державної служби за­йнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації у цій службі. Під час реєстрації кожна особа заповнює картку пер­сонального обліку громадянина, який шукає роботу.

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від на­вчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підляга­ють обліку.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних, визначений Положенням, за­твердженим Кабінетом Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби - військового квитка, докумен­та про освіту або документів, які їх замінюють. У разі відсутності у громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видаєть­ся житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внут­рішніх справ із зазначенням місця постійного проживання, якщо паспорт перебуває в органах внутрішніх справ на оформленні, пе­реоформленні, а також свідоцтво про народження та довідка з жи­тлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самовряду­вання із зазначенням місця проживання для громадян до 16 років.

У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший до­кумент про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військо­вослужбовці - військовий квиток.

Крім зазначених документів окремі категорії громадян під час реєстрації повинні пред'явити й інші додаткові документи. Напри­клад, випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійс­нювалась за державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення,- направлення на роботу і скріп­лену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування. А громадяни, звіль­нені з підприємств, установ, організацій у зв'язку з відселенням з території радіоактивного забруднення, у разі відсутності запису в трудовій книжці, - довідку про відселення або самостійне пересе­лення, надану місцевою державною адміністрацією чи органом міс­цевого самоврядування.

Для окремих категорій громадян законодавством визначені строки реєстрації їх в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, і їм надають особливі пільги і гарантії згідно з п. 1 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення» щодо розміру та умов виплати допомоги по безробіттю. Так, працівники, трудо­вий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або упов­новаженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробни­цтва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України), а також громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випад­ку на виробництві або професійного захворювання реєструються в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протя­гом семи календарних днів після звільнення. А працівники, звіль­нені з підприємств, установ, організацій незалежно від форм влас­ності у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з те­риторії радіоактивного забруднення - протягом одного місяця після звільнення. Військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію реєструються протягом семи календарних днів від дня поставлен­ня на військовий облік військкоматом.

Якщо громадяни вищезазначених категорій без поважних при­чин своєчасно не зареєструвалися у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, вони втрачають пільги, передбаче­ні п. 1 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення», а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на загальних підставах відповідно до статей 28 і 29 зазначеного Закону.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з мо­менту реєстрації підбирається підходяща робота. Семиденний строк підбору підходящої роботи розпочинається з дня реєстрації грома­дянина як такого, що шукає роботу.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулись до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток, бути зареєстровані як такі, що шукають роботу, за згодою одного із батьків або осіб, що їх замінюють.

Працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі: жінкам, які мають дітей віком до шести років; одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової служби або альтернатив­ної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце; дітям-сиротам, які залишились без піклування батьків, а також осо­бам, яким виповнилось 15 років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу; особам передпенсійного віку (по досягненні 58 років); особам, звільненим після відбуття покарання або звільненим після перебування у лікувально-трудових профілакто­ріях, забезпечується надання додаткових гарантій шляхом створен­ня додаткових робочих місць і спеціалізованих підприємств, органі­зації спеціальних програм навчання тощо.

Для цього місцеві органи державної виконавчої влади бронюють на підприємствах, в установах, організаціях до 5% загальної кілько­сті робочих місць. У разі відмови в прийомі на роботу громадян з числа зазначених категорій, в межах встановленої броні, державна служба зайнятості стягує штраф з підприємств, установ, організацій за кожну таку відмову у п'ятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються у дер­жавний фонд сприяння зайнятості населення і використовуються для фінансування витрат підприємств, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Громадяни мають право займатися трудовою діяльністю у пері­од тимчасового перебування за кордоном, якщо воно не супере­чить чинному законодавству України і країни перебування.

Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кордо­ном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та ін­шими державами.

Працевлаштування іноземних громадян та осіб без громадянст­ва на території України має суттєві особливості. Нарівні з грома­дянами України відповідно до п. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» право на працевлаштування мають лише іноземці, які постійно проживають в Україні, тобто ті, що одержали в установленому порядку посвідчення на проживання в Україні. Згід­но з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозво­лу на працевлаштування в Україні» дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземцям, які постійно проживають в Україні, та ін­шим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнарод­ними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений строк, одержують право на трудову діяльність в Україні за наявності у них дозволу на працевлаштування, якщо інше не передбачене міжнародними договорами.

Дозвіл на працевлаштування іноземців видається Державним центром зайнятості Міністерства соціальної політики України, а за його дорученням - центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. З заявою про надання дозволу у державний центр зайнятості звертається роботодавець. До заяви додаються можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності, а також інші докумен­ти, передбачені законодавством.

Державний центр зайнятості приймає рішення про оформлення дозволу на працевлаштування упродовж 30 днів після одержання заяви з доданням необхідних документів. Дозвіл оформлюється за умови, що в Україні (в даному регіоні) відсутні працівники, здатні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців.

Дозвіл на працевлаштування видається, зазвичай на термін до одного року. Строк дозволу може бути продовжений, якщо робо­тодавець звернувся з заявою до Державного центру зайнятості за місяць до закінчення терміну дії дозволу.

Проте термін безпосереднього перебування іноземців в Україні з метою працевлаштування не може перевищувати 4 років. Після перерви тривалістю не менше 6 місяців іноземцеві знову може бу­ти оформлений дозвіл на працевлаштування.

Іноземні громадяни, які уклали на території України трудовий договір без відповідного дозволу, підлягають негайному видво­ренню органами внутрішніх справ. У разі використання праці іно­земців або осіб без громадянства без дозволу Державної служби зайнятості України з підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до Держав­ного фонду сприяння зайнятості населення.

Держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує відповідні гарантії і компен­сації. Так, законодавством передбачено: надання особливих гаран­тій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організа­цій і виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, захист від необгрун­тованої відмови у прийнятті на роботу; безплатне навчання безро­бітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах з виплатою стипендії; компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість, виплату допомоги по безробіттю, матеріальну допомогу по безробіттю та інші допомо­ги; надання безпроцентної позики безробітним для заняття підпри­ємницькою діяльністю та ін.