Поняття зайнятості, категорії зайнятого населення і державні гарантії у сфері зайнятості

Лекція 4. правове забезпечення зайнятості та працевлаштування.

1. Поняття та форми зайнятості. Законодавче забезпечення зайнятості.

2. Державна служба зайнятості, її структура і повноваження.

3. Поняття працевлаштування, його правові форми.

4. Поняття безробітного і його правовий статус.

Поняття зайнятості, категорії зайнятого населення і державні гарантії у сфері зайнятості

Проблеми забезпечення повної зайнятості в державі та бороть­би з безробіттям належать до найбільш складних і таких, що важко розв'язуються. Ці проблеми мають місце у всіх держа­вах світу, у тому числі й у розвинутих країнах із ринковою еко­номікою. Економісти виділяють:

- природне (безробіття як природ­ний продукт економічного розвитку),

- фрикційне (короткочасні пошуки та очікування роботи) та

- структурне (незбіг попиту і пропозиції на робочу силу внаслідок змін у структурі спожив­чого попиту) безробіття.

Розрізняють також офіційне безробіт­тя, яке враховує осіб, зареєстрованих державною службою зайнятості, і приховане (реальне) безробіття.

За світовими стандартами критичною межею вважається рівень безробіття у 8—10 %. Перевищення такого міжнародно­го стандарту є негативною ознакою стану економіки країни, кот­рий розглядається як такий, що може мати небезпечні соціальні наслідки.

У країнах ЄС налічується більше 20 млн безробітних. Рівень зайнятості становить близько 30% працездатного населення. Наявність безробіття також характерна для країн, які перебува­ють у трансформаційному періоді переходу від соціалістичного адміністрування до ринкової економіки.

За рівнем безробіття Україна перевищує середньоєвропейські показники і показники окремих країн з перехідною економікою. Найбільш гострою є ситуація в невеликих містах і населених пунктах, швидко зростає безробіття серед сільського населення. Різними залишаються показники і по регіонах країни.

За даними Світового банку реальне безробіття в Україні сяг­нуло 30 %, а в деяких регіонах Західної України і в Криму -50%. Ці дані збігаються з даними, отриманими українськими експертами.

Корисно звернути увагу на те, що показники безробіття ви­значаються двома способами.

За методологією МОП показник безробіття - це відносний показник, який характеризує ступінь нереалізованого пропону­вання робочої сили на ринку праці. Він визначається як відно­шення (у відсотках) чисельності безробітних віком 15—70 років до чисельності економічно активного населення зазначеного віку (зайняті та безробітні у визначенні МОП). Саме такий спосіб застосовується у світовій практиці, оскільки дає змогу з'ясувати реальний стан зайнятості. За таким показником рівень без­робіття у 2001 р. в Україні дорівнював 11,2.

За другим способом показник безробіття відображає частку осіб, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості та мають статус безробітного, в загальній чисельності працездат­ного населення. За таким показником рівень безробіття в Україні у 2001 р. дорівнював 3,68.

Відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштуван­ня регулюються Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 р., "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 р. (втрата чинності відбудеться 01.01.2013 р., набуде чинності Закон України "Про зайнятість населення" 05.07.2012 р.), КЗпП України (розділ ІП-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників"), значним числом постанов Кабінету Міністрів України, нормативними наказами Міністерства праці та соціальної політики (теперішня назва – Мін-во соціальної політики), а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами.

Слід врахувати, що Україною ратифіковано дві Конвенції МОП у сфері зайнятості — Конвенцію МОП № 2 про безробіття 1919 р. (ратифіковано на 4 лютого 1994) і Конвенцію № 122 про політи­ку в галузі зайнятості 1964 р. (ратифіковано на 29 травня 1968 р.). Водночас МОП прийняла ще низку конвенцій і рекомендацій у цій сфері, які не ратифіковано Україною. До таких належать: Конвенції № 34 про платні бюро найму 1933 р. (переглянуто в 1949 р. Конвенцією № 96), № 44 про допомогу особам, які є без­робітними з незалежних від них обставин 1934 р., № 88 про організацію служби зайнятості 1948 р., № 96 про платні бюро з найму (переглянута 1949 р.), № 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття 1988 р., № 181 про приватні агентства зай­нятості 1997 р.

Питанням зайнятості і працевлаштування присвячено низку статей Європейської соціальної хартії (переглянутої). Головною вимогою Хартії є забезпечити реальне здійснення права люди­ни на працю і вважати основним завданням держави досягнен­ня й підтримання високого і стабільного рівня зайнятості, маю­чи метою досягнення повної зайнятості. До обов'язків держави У справі забезпечення права громадян на зайнятість і працевлаш­тування належать такі: створити спеціальні служби для працевлаштування і підтримувати цю діяльність на належному рівні; забезпечити необхідну професійну орієнтацію, навчання і пере­навчання працівників; надавати послуги у цій сфері безкоштовно; забезпечувати рівність можливостей і заборону дискримі­нації; приділяти особливу увагу працевлаштуванню соціальне незахищених верств населення, зокрема інвалідів, тривало без­робітних, підлітків, жінок та ін.

Закон України "Про зайнятість населення" відіграв важливу роль не лише у становленні державної служби працевлаштування, а й у легальному визначенні поняття безробітного і встановленні певного набору державних гарантій для населення України у цій сфері. Безробіття на теренах СРСР існувало легальне до 1930 р., а згодом було ліквідовано за допомогою обов'язкового залучен­ня усього працездатного населення до праці. І хоча реально певна кількість безробітних була завжди, все ж безробіття як соціальне явище є характерним саме для країн із ринковою економікою, і з переходом України до формування ринкових відносин ця про­блема постала перед державою у всій своїй складності. Незва­жаючи на значні зусилля, рівень безробіття в Україні залишаєть­ся високим.

Відповідно до ст. 1 ЗаконуУкраїни "Про зайнятість населення" зайнятість - це діяльність гро­мадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Зайнятість населення, яке проживає на території України, забез­печується державою шляхом проведення активної соціально-еконо­мічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добро­вільному виборі виду діяльності.

Державна політика зайнятості також передбачає:

- створення державних та суспільних структур по розв'язанню проблем зайнятості;

- квотування та бронювання місць для не конкурентноздатних категорій громадян, які шукають роботу (неповнолітні, інваліди, жінки з дітьми та ін.);

- стимулювання створення додаткових робочих місць і розви­ток підприємництва (встановлення податкових пільг, дотацій, без­процентних позик тощо);

- встановлення державних гарантій для незайнятого населення (виплати, допомоги тощо).

Громадяни мають право вільно обирати будь-які види діяльнос­ті за умови, що вони не заборонені законодавством. Така діяль­ність не обов'язково повинна бути пов'язаною з виконанням опла­чуваної роботи. Наприклад, навчання, благодійна діяльність тощо. Вільно обирається також професія та місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнен­ня їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Основні принципи державної політики зайнятості населення полягають у забезпеченні рівних можливостей усім громадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії - в реалізації права на вільний вибір виду діяль­ності відповідно до здібностей та професійної підготовки з врахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприянні забез­печенню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва, коор­динації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами еконо­мічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості, співробітництві професійних спілок, асоціацій та спілок підприємців, власників підприємств або уповноважених ними органів і взаємодії з органами державної влади в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів, спрямованих на за­безпечення зайнятості населення; міжнародному співробітництві у розв'язанні проблеми зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

В Україні до зайнятого населення належать такі громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі за наймом на умовах повного або неповного робо­чого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях не­залежно від форм власності, у фізичних осіб, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і закордоном (через трудовий до­говір, контракт);

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, вклю­чаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяль­ністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управліннях та громадських об'єднаннях;

г) громадяни, які проходять Службу в Збройних силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і цивільної оборони України, ор­ганах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

д) особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

є) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебува­ють в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій;

є) особи, які тимчасово не працюють у зв'язку з відпусткою, при­зупиненням виробництва, пов'язаним із страйком. Законодавством України можуть передбачатись й інші категорії зайнятого населення.

Залежно від тривалості зайнятість може бути постійною і тим­часовою, залежно від обсягу - повною або частковою.