Класифікація форм зайнятості за різними ознаками

Форми зайнятості класифікують за різними критеріями

Соціально-економічну характеристику зайнятості дає і соціальний склад економічно активного населення. У капіталістичних і посткапіта-лістичних країнах виділяють, на основі положення про зайнятість, такі соціальні групи зайнятого населення:

1— самостійні хазяїни (з найманими робітниками і без них);

2— працюючі з наймання;

3— члени родини, які допомагають.

Повна і часткова (чи неповна) зайнятістьВододілом служить тривалість робочого тижня. Якщо вона нижча за термальну тривалість, то це часткова зайнятість Часткова зайнятість, у свою чергу, підрозділяється:

1.На «примусову», що обумовлено економічними причинами
(скорочення виробництва, циклічний розвиток економіки,
реконструкція підприємства);

2.«Добровільну», пов'язану соціальними факторами —
виховання дітей, необхідністю поєднання роботи з навчанням, станом
здоров'я і т. д.

Широке застосування гнучких форм зайнятості, особливо нових, обумовлено економічними і соціальними факторами. Серед нових гнучких форм зайнятості надають перевагу роботі за тимчасовими контрактами при частковій зайнятості, робочий тиждень стиснутий тобто робота виконується за гнучким графіком. Контракти за тимчасовою роботою укладають на певний строк — від грьох місяців до трьох років (у різних країнах по-різному), є обмеження і щодо поновлення тимчасових контрактів. Тимчасова зайнятість дає підприємствам такі переваги: маневрування кількістю працівників у залежності від економічної кон'юнктури, змен­шення витрат на робочу силу за рахунок більш низької зарплати й обмеження соціальних виплат (тимчасовим працівникам не виплачується допомога при звільненні, безробітті). Тимчасове наймання використовується фірмами і для добору постійних працівників з числа кращих

Перехід до гнучких нестандартних форм зайнятості вимагає великої підготовчої роботи. Це стосується сфер праці і професії, на яких еконо­мічно і соціальне доцільне застосування таких форм зайнятості; забезпечення підприємств і організацій засобами реєстрації відпрацьованого часу, контролю виконаної роботи, обладнання масового виробництва спеціальними реєстраційними приладами, як це зроблено в країнах Заходу

Основна і додаткова зайнятість — розходження форм В економічному аспекті основна зайнятість є головним джерелом до­ходу для працівника, а додаткова — допоміжним. При визначенні який вид зайнятості є основним, варто враховувати також надійність і регу­лярність надходження доходу

З юридичної точки зору, якщо людина працює в двох і більше місцях, місцем основної роботи вважається те підприємство де знаходитися грудова книжка

Незалежно від поточної економічної кон'юнктури, додаткова праця сприяє скороченню частки низькооплачуваних категорій заселення. Ця форма зайнятості відповідає інтересам працівників.

Додаткова зайнятість — один із важливих шляхів підвищення грудової активності людей, рівня використання трудових ресурсів.

У тих випадках, коли вторинна зайнятість відрізняється від основної за змістом і характером діяльності, вона сприяє всебічному розвитку людських здібностей до праці.

Найрозповсюдженішою формою додаткової зайнятості для мешканців міст є сумісництво

Різновид сумісництва — зони обслуговування суміжними ірофесіями. Це відбувається не лише шляхом подовження робочого часу, а й ущільнення його в межах нормативу за рахунок виконання додаткових функцій.

Для розвитку сумісництва необхідно змінити ставки оподаткування з доходів не за основним місцем роботи, ширше застосовувати гнучкі форми зайнятості.